1 (20-05-2016 19:29:00 отредактировано kbg_dnepr)

Тема: Многогрішний / Многогрешный

Вікі:

Дем'я́н Гна́тович Многогрі́шний (Ігнатович) (1631, Короп — 1703, Селенгінськ) — 3-й очільник Лівобережної гетьманщини (1669—1672). Полковник Чернігівський. Після депортації в Московщину — комендант фортець у Бурятії.

Дем'ян Гнатович Многогрішний (Шумейко) народився 1631 року у місті Коропі Черні (нині Чернігівська область). Був некозацького походження, і як «мужичий син» не користувався повагою в сучасників[1][2][3]. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 років. За правління Лівобережного гетьмана Івана Брюховецького в 1665–1669 роках він був чернігівським полковником.

+ открыть текст

У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка.

...
Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 почали суд. Його звинуватили у зраді сюзерену, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом із родиною і товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем — Гетьмана вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі.

Згодом він переведений до Селенгінська, а 1688 Дем'яна Многогрішного взагалі звільнили. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями — тринадцяти) тижнів Селенгінськ осаджували бурятська визвольна армія, чиї війська значно перевершували чисельність селенгінського окупаційного гарнізону. Колишній Гетьман, якого утримували в селенгінській острожній в'язниці, став одним із керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгінськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у північній Хакасії — Красноярську.

1689 року Дем'ян Многогрішний брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.

Після від'їзду Головіна, Многогрішний кілька років керував Селенгінськом та належними до нього землями у чині «приказної людини». 1691 в одній із сутичок з бурятськими військами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син, Яків. Дочка Олена вийшла заміж за сина козачого голови Панаса Бейтона (керівника окупаційного гарнізону Албазіна в 1685—1687 роках), а онука — за священика Селенгінської Спаської церкви.

1696 колишній Гетьман постригся в ченці.

Помер в Селенгінську 1703 . Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгінську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів большевиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

2

Re: Многогрішний / Многогрешный

МНОГОГРІШНИЙ [Ігнатович, Гнатенко] Дем’ян Гнатович. - Народився у 1626 р. За більшістю джерельних даних - селянський син з-під Коропа (цілком можливо - із міщанської родини Шумів). За окремими свідченнями - належав до любецької шляхти роду Ігнатовичів. До 1648 р. здобув освіту, козакував на Запорожжі, де дістав особисте прізвисько Многогрішний, позаяк маючи трьох братів (Саву, Василя та Зиновія) так прозвався лише він. Проте підписувався «Дем’ян Ігнатович». Активний учасник подій Визвольної війни 1648-1657 рр. Щоправда, джерельні матеріали вкрай суперечливі щодо цього періоду його життя. Можна лише припускати, що це саме він був сотником Демської (села Демки чи Демкової) сотні Іркліївського полку у 1648 р. Сотником Другої Кропивнянської сотні Кропивнянського полку (1649-1650), наказним чигиринським полковником (1659-1661). Достеменно відомо лише, що у 1664 р. з ласки І. Брюховецького одержав уряд чернігівського полковника (1664-1668), діставши універсал у травні 1665 р. Підтримав антимосковське повстання І. Брюховецького (1668), а після його убивства перейшов на службу до П. Дорошенка, отримавши уряд генерального осавула (1668) та на казного гетьмана (1668). У вересні 1668 р. захищав Чернігів від армії Г. Ромодановського. Не маючи підтримки з Правобережжя та в умовах московської агресії, у жовтні 1668 р. змушений був поновити союзні відносини з Москвою. На старшинській раді у Новгороді-Сіверському у грудні 1668 р., за підтримки Л. Барановича та М. Гвинтовки, обраний «сіверським гетьманом», а на березневій 1669 р. раді в Глухові - гетьманом лівобережної частини Війська Запорозького. Підписав тоді ж з царським урядом Глухівські статті (1669), які значно покращили політичний статус ВЗ порівняно з Московськими статтями (1665). Д. Ігнатович на гетьманському уряді виступив прибічником твердої гетьманської влади, сильного та авторитетного уряду. Авторитарно зміщував старшину з урядів, осадив ключові посади родичами (брат Василь - чернігівський полковник; брат Сава - стародубський полковник). Доходило навіть до рукоприкладства. Був одружений. Мав трьох доньок і трьох синів (Івана, Петра, Якова). Невдоволений інкорпораційними заходами царського уряду, у 1671 р. встановив зв’язок з П. Дорошенком, висловлюючи бажання об’єднати два гетьманати в один, при цьому забезпечивши йому незалежність від Москви і Варшави через протекцію Порти. Означене стало відомо невдоволеній старшині. Змовники, яких очолювали К. Мокрієвич, П. Забіла, І. Домонтович, І. Самойлович, вночі 8 березня 1672 р. зустрілися таємно з царським намісником воєводою А. Танєєвим і дістали підтримку Москви. Вночі 13 березня 1672 р. за  допомогою роти московських стрільців Г. Нейолова вони увірвалися до гетьманської опочивальні і зв’язали Д. Ігнатовича. Кинувши його в сани і накривши кожухами, відправили етапом через Конотоп і Путивль до Москви. Невдовзі заарештували і всіх його родичів та відвезли вслід за опальним гетьманом. Основне звинувачення, пред’явлене московськими слідчими державна зрада: зносини з П. Дорошенком, поляками та турками. Слідство з тортурами тривало з 14 квітня до 28 травня 1672 р. Братам Ігнатовичам винесли смертний вирок. 28 травня 1672 р. їх вивели для страти на Лобне місце. Але царський гонець оголосив монаршу милість -    Олексій Михайлович усій рідні страту замінив довічним засланням до Сибіру. Десять років (1672-1682) утримувався в Іркутській та Селенгинській тюрмах. У 1682 р. звільнений з ув’язнення і служив писарем у Селенгинську. Але І. Самойлович, турбуючись за свій уряд, наполіг на новому ув’язненні (1684-1687). Після падіння І. Самойловича (1687) знову звільнений і у 1688 р. записаний до «дітей боярських» разом з сином Петром. Брав участь у підписанні Нерченського договору з Китаєм (1689). У 1691-1694 рр. селенгинський воєвода. Син Петро загинув 1691 р. захищаючи Бурятію від вторгнень монгольських племен. 1696 року (у 70-річному віці) прийняв чернечий постриг. Востаннє згаданий серед живих 1701 р. Помер близько 1703 року. Похований у Селенгинську біля Спаського собору.


В.М.Заруба. Козацька старшина гетьманської України.

Post's attachments

Многогрішний Дем`ян Гнатович.JPG
Многогрішний Дем`ян Гнатович.JPG 68.03 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Каченовский/Коченовский/Коченевский, Курбановский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко, Коноплин, Будников, Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Синельник

mtDNA - J1c5

Поделиться

3

Re: Многогрішний / Многогрешный

1692 год - отряд казаков и служилых людей полковника   Многогрешного, брата гетмана Украины (оба были высланы в Сибирь за измену),   разгромил агрессивное Тубинское княжество на реке Тубе у села Тесь. Княжество   перестало существовать.

из книги Г. Ф. Быконя. Заселение русскими   приенисейского края в 18 в. Новосибирск. 1981

Поделиться