1 ( 12-08-2017 10:26:14 змінене Turczyniak )

Тема: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

С 1704 года — слобода Таромское
с 1764 года — государственная военная слобода
с 1885 года — село
С 1938 года — поселок городского типа
Решением исполкома Днепропетровского городского совета № 709 от 15 ноября 1970 года поселок городского типа Таромское включен в черту Днепропетровска и подчинен Ленинскому району города.
С 1992 года решением 6-й сессии XXI созыва Днепропетровского городского совета № 27 от 23 июля 1992 года Таромский поселковый совет подчинен Днепропетровскому городскому совету. 

С сентября 2001 года полностью вошел в состав Днепропетровска (Ленинский район)

Thanks: kbg_dnepr1

Share

2 ( 12-08-2017 10:45:29 змінене Turczyniak )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

В 1794 году в Таромском возведен Свято-Покровский храм, но 1890 года он переживает пожар. 
В 1894 году была проведена реставрация и в Свято-Покровской церкви открывается первая церковно-приходская школа. 
Октябрь 1905 года знаменуется началом восстановления храма. Но в 1936 году его закрывают и передают под зернохранилище. Владеет ли кто информацией, сохранились ли исповедки Таромской Свято-Покровской церкви? 

Сохранились ли похозяйственные книги Таромского либо какие-нибудь другие источники, чтобы подтвердить проживание там
Назаренко Ульяны Кононовны ( рожд. 1911.09.29 с.Григоро-Бригадировка, Кобелякского р-на, Полтавской) и выяснить ее девичью фамилию?

Thanks: kbg_dnepr, Т.В.2

Share

3 ( 12-08-2017 13:12:43 змінене kbg_dnepr )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Сповідки у нашому архіві є тільки по Томаківці, наскільки я знаю.

В нашому генеалогічному товаристві є жіночка з Таромського, яка багато по ньому публікувалася, спитаю в неї.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Turczyniak1

Share

4

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Для меня это большое везение, найти человека из Таромского, который к тому же в нашей теме знает толк. Результаты сегодняшнего моего поиска в интернете немного упрощают и одновременно конкретизируют задачу, я  нашел адрес, по которому в Таромском проживала Назаренко Ульяна Кононовна 1911.09.29,  - это дом №9 по ул. Депутатской.
Если ваша знакомая бывает в Таромском, может ей будет не сложно поговорить с соседями и теми людьми, кто проживает сегодня в доме 9 по ул.Депутатской?  Может найдутся родственники Ульяны Кононовны, которые смогут сообщить отчество Конона, ее отца, либо девичью фамилию Ульяны. 
На сегодняшний день, меня интересуют только отчество Конона или девичья фамилия Ульяны.
Если предположить, что Конон тоже проживал в Таромском, то тогда  нужно думать какие довоенные документы искать, чтобы узнать его отчество.

Thanks: kbg_dnepr, Т.В.2

Share

5 ( 12-08-2017 17:17:35 змінене Vlad S. )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Першу згадку про Таромське зустрічаємо в «Описі України» Г. Боплана. Там ця місцевість приблизно з 1190 року відома як «Тарентський ріг». Урочище Таранське з балкою Козиревою вважалось у запорожців одним із найдавніших займаних, приписаних до Ново-Кодацької паланки.

Ймовірно, церква там була задовго до приходу московитів.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Share

6 ( 13-08-2017 19:34:41 змінене kbg_dnepr )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

На Депутатській 9 живе племінниця Уляни Кононівни - дочка її рідної сестри Галі. А ще були 2 брати. Як дадуть телефон, напишу в приват.

Дівоче прізвище Уляни Чернявська.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Turczyniak, VadShv2

Share

7

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Огромное спасибо!  Так быстро у вас получилось найти родственников Ульяны Кононовны, да еще и телефон раздобыть!
Я сам завтра им позвоню.

Share

8

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Та вся ж генеалогія - це суцільна лотерея! Виявилося, що в мене є знайома у Таромському, а вона виявилася легкою на підйом, а що там і зараз живуть нащадки - це вже Ваша вдача. Ось що телефон відразу дали - то просто чудо! це, мабуть, моя знайома справила на ту Ліду хороше враження.

А ось чи відгукнуться вони на Ваші питання, чи допоможуть у пошуках...
Щасти Вам! Дуже цікаво дізнатися про результат.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

9

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Итог поиска таков:Благодаря стараниям kbg_dnepr , за что ей огромное спасибо, мне предоставилась возможность поговорить по телефону с родственниками Ульяны Кононовны (1911 г.р.)  и узнать ее девичью фамилию, а соответственно фамилию ее отца, Конона.
К моему сожалению, это не тот Конон, которого я ищу, хотя он тоже проживал в селе Григоро-Бригадировка.
Подумать только, такое редкое имя Конон, а оказывается их в Грироро-Бригадировке проживало как минимум два, приблизительно в одно и то же время.

Share

10

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Я створила тему по Григоро-Бригадирівці http://forum.genoua.name/viewtopic.php? … 06#p146206

Як Ви бачите, у Вікі дуже мало інформації. Я б Вам порадила написати в темі про Вашого Конона, якого Ви шукаєте, та про того Конона, нащадків якого знайшли у Таромському - може, хтось побачить тему і чогось підкаже.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Turczyniak1

Share

11 ( 15-12-2019 17:01:52 змінене kbg_dnepr )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Таромское, Диевка и Сухачевка – запорожские "займища", превратившиеся теперь в западные окраины города. Кварталы одноэтажной застройки соседствуют здесь с жилыми массивами Красный Камень, Коммунар, Парус. "Местность нынешней слободы Диевки – древнейшее запорожское займище, старожитная казацкая маетность" – отметил в 1880 году известный историк нашего края епископ Феодосий (Макаревский). То же самое касается и Сухачевки, и Таромского. Епископ Феодосий указывал: "Балка Козырева" у Днепра, в нынешнем приходе Тарамском – старинное запорожское займище; в 1704 году оно значится в числе населенных местностей запорожскаго казачества. Здесь зимовниками сидели Новокайдакской Паланки войсковые старшины с своими хлопцами-малюками и с своею челядью".

Впервые территория нынешнего Таромского упоминается в известном труде – "Описание Украины" Гийома Левассера де Боплана (первое издание 1651 г.): "видно место, называемое Таренский Рог [Tarensky Rog], которое является одним из наилучших для проживания мест, которые я когда-либо видел. Оно же и наиболее выгодное для сооружения замка, который бы перегородил реку, поскольку тут она еще не разливается на всю свою ширину, имея не более 200 шагов в ширину… Ниже находится Монастырский остров…".

Когда же возникло Таромское? Судя по всему, во второй половине XVII века. У Боплана нет упоминания о селении, а, в 1704 г., по данным епископа Феодосия, эта местность была уже обжитой. Кстати, дата 1704 г. из книги Феодосия перекочевала во многие издания (в том числе и в "Историю городов и сел Украинской ССР") как дата основания поселка. Основываясь на ней, местные власти провели в 2004 г. празднование 300-летнего юбилея Таромского.
...
Несколько слов о происхождении названия поселка Таромское. До революции оно именовалось Тарамское и только в ХХ веке название постепенно трансформировалось. Казак Никита Корж в своих "Устных воспоминаниях" писал: "селение Тарамское, название получило от того, что оно было поселено над самым Днепром, у берега, и имея местоположение, или грунт земли каменный, скелистый и весьма скучный, труской и безпокойный для проезжих людей путь так, что когда повозкою кто едет, то безпрестанный и сильный производит стук, и будто-бы, как простые люди говорят "тартотить", от чего и Тарамское прозвано". Этот рассказ Коржа вызывает сомнения. Более достоверна следующая версия: неславянский корень слова "Тарамское" – из языка дославянского населения Юга Украины. Тюркское слово "тар" значит "разделять на части". Краеведы объясняют такое название тем, что, если подняться на высшую точку Таромского – Высокую гору – то видно, что река Днепр разделяется между островками на несколько запутанных проток. Вопрос о происхождении названия селения пока остается дискуссионным.
...
В XIX веке Таромское стояло на оживленном почтовом тракте Екатеринослав – Киев через Верхнеднепровск. На границе с Карнауховкой находилась почтовая станция, где проезжие могли менять лошадей. В Таромском, как и в других селениях, было распространено гончарство. Жизнь поселка активизировалась после строительства крупной железнодорожной ветки и станции Сухачевка. Довольно быстро застроилась верхняя часть поселка выше железнодорожного полотна. В 1894 г. открылась первая церковно-приходская школа, в 1910 г. построили каменное здание школы. В нагорной части поселка в 1914 г. открыли четырехклассную начальную земскую школу. Её называли также Красной – по цвету кровли. Сейчас это – средняя школа № 105. Главной архитектурной достопримечательностью Таромского является каменная церковь Покрова Богородицы, построенная в 1902-1905 годах в русско-византийском стиле.
...
Таромскому в 1938 г. был присвоен статус поселка городского типа. До 1941 г. в селе проживало 16 тысяч человек. 15 ноября 1970 г., решением исполкома горсовета, Таромское входило административно в состав Днепропетровска, но имело статус населенного пункта, "подчиненного городскому совету". По результатам референдума, проведенного 9 сентября 2001 г., Таромское стало частью Днепропетровска.

М.Э. Кавун

https://dp.vgorode.ua/news/dosuh_y_eda/ … DMkB-ceuI4

Там же фото церкви в Таромском

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: Lisovichok1

Share

12 ( 06-08-2020 17:20:45 змінене oksana-sana77 )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Я також з Таромського.Цікавлюсь історією Таромського й свого роду.Церква,що збудована в нашому селищі збудована першими поселенцями Таромського моїм пра-прадідом Власієм Шевцовим, й його жінкою моєю пра-прабабцею Матроно.-Харитоновою-Шевцовою.
Церковно приходську школу при церкві будували також мої пра-прадід й бабця,там вчилось 22 людини,21 хлочик й одна дівчинка,моя прабабця  Шевцова Марія Власовна.
Після шлюбу з моїм прадідом Іваном Купрій,вона стала Купрій.
Родини Шевцових й Купрій були с перших поселенців Таромського.


Все що є в церкві привозилось ними на возах з Київо-Печерскої Лаври в Києві,й церкви Святої Варвари в Карнаухівці.
Було розкрадене  в 1917 році комуняками,моя бабуся  захищала церкву,не давала її розкрадати,за що в неї коммуняки стріляли, й вона померла від кровотечі в 1917 році.

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)
Thanks: kuks70, kbg_dnepr2

Share

13

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Перка козацька церква була деревяною, й закладалась в 1794 році, й була освячена 4 жовтня.Але ця церква горіла  два рази, а в 1894 її будівництво в тому вигляді як вона зараз почас мій пра-прадід Власій Шевцов з бабцею Матроною Харитоновою -Шевцовою

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)
Thanks: kbg_dnepr1

Share

14

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Таромським займається член Дніпровського генеалогічногог товариства пані Зоя Іванівна Шевцова, можна звернутися по інформацію до неї.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

15 ( 18-08-2020 15:28:09 змінене oksana-sana77 )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

kbg_dnepr пише:

Таромським займається член Дніпровського генеалогічногог товариства пані Зоя Іванівна Шевцова, можна звернутися по інформацію до неї.

Дякую,знаю про Зою Іванівну Шевцову,книжки її також читала й публікації.Вона дуже гарна жінка й талановита берегиня козацької історії нашого краю

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

16

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Як можна написати Зої Іванівні?

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

17

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Напишу Вам у ПП

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

18

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Чому на форумі так мало інформації про Таромське?Людей звідти краєзнавців чи істориків дослідників також ніде на форумах немає.Невже нікому не цікава історія цього селища?
Хоч Діїівка,хоч Таромське чи Карнаухівка про ці козацькі селища мало хто згадує чомусь

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

19

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Бо нема людини, яка послідовно буде викладати тут все, що знає від предків або знайшла в Інтернеті, в бібліотеці, в архіві - наприклад, так: http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=3591. Зоя Іванівна - людина не форумна, дякувати Богу, що вона пише книжки. Ну, як знайдеться хтось, хто ті книжки відсканує або домовиться із Зоєю Іванівною про публікацію тут, то й викладе. А не знайдеться, то так тема і буде підростати клаптиками...

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

20

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

ПРО СТАРОДАВНІ ЗАПОРОЗЬКІ ПОСЕЛЕННЯ, ЯКІ БУЛИ ЩЕ ДО АТАКУВАННЯ СІЧІ
Розпочнемо щонайперше від Старих Кодаків угору по Дніпру.
Перше поселення - Старі Кодаки мало свій титул ще до прибуття в цей край древніх запорожців, яких називали козарами. Цей Кодак (Прим. Старі Кодаки, як і Нові, стояли на тому ж березі Дніпра на відстані один від одного верст близько десяти. Між ними розташований нинішній Катеринослав. У Старих Кодаках сліди описуваної земляної фортеці і тепер ще видно. Тут показують один немалий камінь, на якому нібито бесідував Петро Великий) був містом і перебував під Польською державою, у ньому була влаштована відома прибережна фортеця, обведена глибоким ровом та високим земляним валом з підземними воротами. На цих місцях і досі ще є залишки руїн та колишніх канав. У цій фортеці жив колись польський князьок, начебто комендант, й командував цією ділянкою землі, населеною поляками, починаючи від нинішнього польського кордону, по Дніпру, до кордону турецького, що межує з великим лиманом, де нині Херсон і Миколаїв. Весь цей простір був польським: привабливий шмат і вигідний закут. Козари, за переказами, вийшовши з-за Києва під проводом головного тодішнього полководця кошового Германа з великою силою народу й осівши по той бік Дніпра з північно-східного боку, стали князьку польському дуже близькими сусідами. Тутбо кошовий Герман, бачачи, що для нього і команди це місце для постійного проживання затісне, та маючи на оці інші наміри й майбутні припущення, за звичним і вдалим своїм хизуванням розподілив свою команду на три частини: одну розмістив по сусідству у згаданого князька, другу оселив над Доном, а третю — із добірних хоробрих козарів, до якої одібрав близько 15 тисяч війська, взяв із собою і пішов прямо до Сибіру і всю ту дику країну не за такий уже й тривалий час у різний спосіб та завдяки вдалим випадкам підкорив і приєднав до держави російських самодержців. А потім уже з першої частини козарів, які оселилися біля Дніпрових порогів і здобули від них свою назву (як обмовилися вище), взяли початок і всі славнозвісні запорожці (Прим. Вся ця Коржева оповідка тут дуже темна — він щось натякає на завоювання Єрмаком Сибіру і зайняття дніпровських островів Євстафієм Дашкевичем та Предславом Ланцкоронським, а далі на Богдана Хмельницького). Примножуючись, вони до певного часу довго тіснилися на своїй ділянці землі, даній їм од Германа. Невдовзі польський король, який спершу жив із запорожцями в дружбі, на їхнє прохання подарував їм всю область кодацького князька й розпорядився указом, аби поляки переселилися в інше місце, а запорожцям в їх крайній потребі поступилися б своєю шляхетською дідизною. Але польський старшина, який був тоді з князьком у Кодаках, наказ, що надійшов від короля, затаїв і не схотів поступитися запорожцям своєю кровною і спадкоємною осідлістю. Запорожці ж своїм надокучанням королю змусили його промовити чудне й мудроване слівце, або, точніше кажучи, обопільне і для обох сторін згубне, як побачили ми з перебігом часу щодо втрати Січі й усієї руйнації Запорожжя. Бо, як говориться у прислів'ї, шукаючи чуже, своє втратиш. Так ось слівце королівське, сказане запорожцям: «Полякайте їх добряче, якщо вони, тобто поляки, не хочуть добровільно поступитися вам своєю землею!» І як почали запорожці лякати поляків, то король вже був не радий своєму вимовленому слову. Замість колишньої дружби стали непримиренними ворогами. Сім літ запорожці поляків душили, драли, грабували й убивали, і доти їх тіснили, доки поляки цілковито поступилися їм місцем і були прогнані до самого колишнього кордону — по річку Случ. З цієї нагоди і місто Кодаки залишалося вже у запорозькому володінні, та й нині існує і славиться древністю своєї назви, збереженою завдяки запорожцям.
Друге поселення — Лоцманська Кам'янка, так названа від прізвиська козака-лоцмана, який сидів на тому місці зимівником і займався рибною ловлею, а також славився мистецтвом проведення суден повз кап'яні стрімчаки й пороги у Дніпрі.
Третє поселення — Половиця, про яку вже пояснювали.
Четверте поселення — Діївка. Від козака Дія з Нових Кодаків, який першим оселився на цьому місці, отримало свою назву.
П'яте поселення — Нові Кодаки. Містечко це — люба моя батьківщина,— говорить Корж,— існувало ще за польського володіння (про це йшлося при описі Старих Кодаків), а потім, коли їх захопили запорожці, вони від пожежі обернулися на попіл. До згоряння тут стараннями запорожців зведена церква — невелика, дерев'яна, вкрита соломою та очеретом. Після того, як церква, так і все це містечко заново були споруджені, його назвали Нові Кодаки. В ньому спорудили фортецю дивовижної й чудернацької архітектури запорозької, а саме: все місто було обведене звичайною глибокою канавою і гострими рогатками у дві лави, на сажень від канави. У цьому місті було три вежі дерев'яні, надзвичайно майстерно зроблені: перша — вниз по Дніпру, друга — вгору по Дніпру, а третя — на південь. Понад канавою навколо міста був влаштований земляний вал, хоча й звичайної величини й висоти, зате з чотирма розкатами по кутах міста, на яких встановили гармати; до того ж зверху цього валу поставили довкруж плетені лозові кошики, доверху насипані землею, схожі на маківки. Ці кошики внизу виплетені дуже вузько, не ширше аршина, а заввишки і ширина вгорі — косовий сажень, і ставили їх по валу один біля одного так щільно, щоб верхні краї кошиків сходилися докупи, а нижні — трималися на валу. Це коло або циркуль, що стояв на валу довкола міста, здалеку видавався вінцем з коронами. Ці кошики робилися для захисту від ворога: якщо він, приміром, підступить до міста і почне стріляти, цілячись прямо в бекетних вартових, які перебувають в охороні на валу, то кулі, ударившись об наповнений землею кошик, вже не могли аж ніяк зашкодити вартовим; вони ж, сидячи або лежачи за кошиками (як у Бендерах за стінами), будучи цілісінькими, без перепон зі своїх мушкетів у щілини та віконця, що між кошиками внизу позоставалися, уражають ворога. Ця дивовижа, вигадана хитрими запорозькими козаками, була тоді чи не найпершою з-поміж усіх, як наших, так і ворожих фортець, спорудженою так майстерно. Саме о тій порі, коли фортеця будувалась, я (Корж) приїхав із Січі до Нових Кодаків по ділу і, побачивши, що люди роблять, власноручно виплів собі для пам'яті два кошики й, відвізши волами на місце, поставив як треба і насипав землею. Чудно й дивовижно, що на тому самому місці, де була така величезна розбудова ще не так давно, заледве сліди її видко.
Шосте поселення — Сухочавка, названа від прізвища козака Сухача, який мав на тому місці зимівник і був першим засновником цього поселення у пору Запорожжя.
Сьоме поселення — Тарамське. Назву отримало від того, що воно розкинулося понад самим Дніпром, біля берега, а грунт там кам'янистий, скелястий, шлях занудний, тряский і неспокійний для мандрівних людей — коли возом хтось їде, він безперестанку й сильно торохтить і стукотить, як прості люди кажуть, «тартотить», від чого й Тарамське названо.
Восьме поселення — Карнаухівка, назване від прізвища козака Карнауха, який колись сидів там зимівником зі скотарством і всією худобою.
Дев'яте поселення — Тритузне, теж отримало назву від козака, який сидів там зимівником і прозивався Тритузним. Він був засновником цього поселення. Десяте поселення — Кам'янське, назване від козака на прізвище Кам'янський, який мав там зимівник і був осадчим. Одинадцяте поселення — Романкове, назву одержало від імені козака Романа, який мав у тому місці зимівник, займався скотарством і хліборобством, тоді як усі козаки, вже згадані осадчі, захоплювалися здебільшого рибною ловлею. Що ж до хороших і вигідних місцин та ставків, їх понад Дніпром угору і вниз скрізь чимало простиралося, і вони кишіли різноманітною рибою, не те, що нині. Дванадцяте. Тепер перейдемо від південно-західної сторони до північно-східної і скажемо, які були старожитні поселення по той бік Дніпра, і перш за все від Самари. Це відоме поселення отримало свою назву від річки Самари. У давнину від славного Запорожжя воно славилося, а нині — завдяки потрійній назві та храмові святої Тройці, донині в ньому існуючому. Перша назва Самари походить від запорозького народу, який першим оселився понад річкою Самарою. Другу назву одержало після атакування Січі, коли люди з Гетьманщини і з Росії почали приходити в цей край і знову оселятися по річці Самарі в достатній кількості,— тоді Самара перейменована на Новоселицю. А третю назву отримало після влаштування в ньому повіту колишньої Кременчуцької губернії, у пору перетворення Половиці в Новоросійськ, перед мандрівкою государині Катерини, як обмовилися вище, назване містом Новомосковськом. Біля містечка Самари у давнину був заснований запорожцями і монастир спільнотний, який і досі існує. У ньому тоді було близько 20 ченців, і переселилися вони туди із Січі, а висвячували їх і надавали звання ієромонахів та ієродияконів у Київській лаврі. Як і січові ченці, жили на милостиню удосталь. Церква була дерев'яна, ризницею та церковним начинням надзвичайно багата, храм був Святителя Миколи Чудотворця, від чого й монастир названо Самарським Миколаївським. Замість настоятелів у ньому завше поперемінне були засновники із тих же ієромонахів. Народ запорозький особливо шанував і поважав ченців і приходив великими юрмами до монастиря як для поклоніння Миколі Чудотворцю, так і для науки душевної від слухання слова Божого, яке щоденно у церкві проповідується, надто у великі празники й річні пости, коли вони говіли й сповідалися за християнським обрядом, ченці приймали їх чинно й привітно, з особливим пустельно-служительським частуванням. Для таких прийомів і вітальниці, тобто гостинні будинки, влаштовувалися з усіма для прочан необхідними потребами. В таку ж бо особливу й вирішальну пору бували надзвичайні для монастиря прибутки та подання ченцям.
Тринадцяте поселення — від Самари вгору по Дніпру — Старожитня Кам'янка, навпроти Нових Кодаків, де жив перший її засновник Камінський, від якого вона й назву одержала.
Чотирнадцяте поселення — Петриківка. Названа так від прізвища козака Петрика. Він першим оселився там і займався у зимівнику звичайним своїм господарством.
П'ятнадцяте поселення — Могилів, назване так від козака Могили, котрий сидів там зимівником і був першим засновником цього поселення. Звідси повернемося назад, одначе не по Дніпру, а по річці Орелі, теж угору. Усна оповідь колишнього запорожця, жителя катеринославської губернії та повіту, с. Михайлівки, Микити Леонтійовича Коржа.
Шістнадцяте поселення — Гупалівка, отримало свою назву від козака Гупала, який був тут першим мешканцем і сидів зимівником.
Сімнадцяте поселення — Перещепина. Міститься на великому шляху, прикордонна місцина з нині Полтавською губернією й кінцеве поселення Катеринославської, як і в старовину між Гетьманщиною та запорозькими землями це було прикордонне урочище й ніби перещеплювало, тобто розділяло Гетьманщину й Запорожжя. На цьому місці оселився перший козак — засновник поселення — і за жартівливим запорозьким звичаєм був прозваний Перещепою, від якого й село Перещепина веде свою назву. Ось і всі стародавні запорозькі поселення, які були до атакування Січі. А в інших місцях по всіх запорозьких володіннях були тільки зимівники, хутори й курені козацькі, як у кочівників-ногайців. А пастухи взагалі без нічого блукали просторими Запорозькими степами, як-от: табунники, скотарі й чабани вели кочове життя по куренях, які називали кошами, як уже сказано вище при описі їхніх звичаїв. А про поселення та святі церкви у них майже думки не було або, ліпше сказати, вони про це поняття не мали по тій причині, що з усіх згаданих 17 поселень церкви були тільки в шести, окрім Січі й монастирів, а саме: в Старих Кодаках, Нових Кодаках, Самарі, Карнаухівці, Романковому та Могилеві; отож церков із монастирськими й Січовою було на всьому обширі Запорозького володіння лише дев'ять.
Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа.— Одесса, 1842.— 95с.

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

21

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

https://www.facebook.com/photo.php?fbid … &ifg=1

Так выглядела "Свято-Покровский Собор Таромского" (А в то время наше селение было воинской козацкой слободой с названием "Таромка".

Церковь была деревяной как видите,и вообще не похоже на сегодняшнюю 1770-1806 год

Церковь была сооружена в 1773 году ,и через 15 лет,окзалась ветхой тесной.

Была раозобрана,и на ее месте была сооружена новая,значительно обширнее первой.

В 1886 году церковь эта пришедшая в ветхость,была разобрана и на ее месте был заложен каменный Покровский собор.

При закладке собора 22 мая 1886 года на месте присяжного престола в склепе найдены были две небольшие одна на другую положенные каменные плиты,каждая в три вершка толщины;

на первой были высечен крест с изображением по сторонам знаков;

на второй сподней с совершенно гладкой поверхностью отмечен 1788 г;

на ней же лежала свинцовая 12 (1/2)дюймов длины 8(1/4) ширины со срезанными углами доска с надписью о времени заложения собора;

Под последней плитой ,и около было несколько серебрянных, и медных монет времен Екатерины Второй.

Затем в стороны от верхних плит,крестообразно положено два грубо отесанных булыжника с высеченными на них крестами.

Камни эти,надо полагать,представляли первую закладку церкви Инженерною командою в 1773 г.

На свинцовой доске изображен крест.

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

22

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Шевцова З.І.

«Таромське... Скільки в ньому сплелося людських доль, легенд, століть. Якщо глянути на селище з висоти пташиного польоту, то одразу можна оцінити кмітливість, практичність та ліричність наших пращурів. Місцевість дуже пристосована для проживання і господарювання, й у той же час - яка краса!» - так писав в своїх спогадах щирий патріот України, перший вчитель- таромчанин, краєзнавець, просвітянин, громадський діяч першої половини ХХ століття Михайло Лоян про рідне село. Разом з видатним дослідником запорозького козацтва Дмитром Яворницьким він ходив селами, записуючи з вуст старожилів цікаві розповіді про минуле краю [10].

Підводячи підсумок свого життя, Михайло Лоян лишив нотатки у двадцяти п’яти учнівських зошитах, в яких розповів про виникнення та розвиток рідного Таромського [2]. Перший запис датується 24 березня 1956 року, останній - 21 квітня 1962-го. Зберігся конспект лекції, яку вчитель читав односельчанам у 1964 році про історію села. До 15-річчя незалежності України у 2006 році вийшла книга Михайла Лояна «Таромські зошити» [4].

В «Описі України» французького інженера Г. - Л. Боплана місцевість, де нині знаходиться Таромське, відома під назвою «Таренський ріг» [1]. З 1704 року Таромське - слобода, а з 1764 р. - державна військова слобода. Статусу селища міського типу набуло в 1938 році, до складу міста Дніпропетровська включено у 1970-му. Таромська селищна рада у 1992-му підпорядкована Дніпропетровській міськраді [3, с. 17]. У вересні 2001 року проведено селищний референдум, згідно з рішенням якого у 2002-му Таромське стало мікрорайоном Дніпропетровська.

А розпочиналося все, на думку Михайла Лояна, так: «Старшинам Війська Запорозького Федіру Ярцю та Саливону Глибі було доручено підшукати зручну місцевість для хутора, щоб господарювати: сіяти жито, пшеницю, гречку, просо; розводити велику рогату худобу та овець. Все це потрібне було для харчування Війська Запорозького. Козаки облюбували цю місцевість й почали будувати укріплення.

Фортеця розташовувалася на найвищому пагорбі над Дніпром. Навколо неї викопали рів. Стіни складалися з дерев’яного густого частоколу, засипаного землею. Фортеця, площею приблизно п’ятсот квадратних метрів, мала форму семикутника, на покутах - вежі (всього сім). У вежах перебували окружні чергові. З південного боку фортеця доходила до глибокого рівчака Козиревої балки. Це провалля було вкрите величезними деревами та кущами. З фортеці Козирева балка (така її назва була на Січі) йшов туди підземний хід. Вона була недалеко від шляху, яким татари чинили напади на Україну, тому її часто руйнували. Вороги забирали худобу та людей, які не встигли сховатися в хащах Козиревої балки. Після кожного руйнування фортецю відбудовували, бо вона мала оборонне значення. У ній жила залога, навколо почали селитися сім’ї військових, їхні родичі, знайомі, знайомі знайомих.

Висока гора - це початок селища Таромське. Поселенці невдовзі спустилися у балку на берег Дніпра, де їм було зручніше господарювати, там, врешті, й розташувалося Таромське. Це стародавнє козацьке займище було приписане до Ново-Кодацької паланки (округи) й засноване раніше за навколишні села - Карнаухівку (1737), Діївку (1755), Сухачівку (1770) [4].

У книжці єпископа Феодосія Макаревського сказано, що в урочищі Тарамському при Козиревій балці є на реєстрі двісті сорок козаків, які проживали з малюками. На чолі їх стояло два сотники [5, с. 266].

Таким чином, Федір Ярець і Саливон Глиба виконали доручення запорозького начальства. Вони обрали місцевість, яка мала гарний вигляд і стратегічне значения. Фортецю «Козирева балка» нащадки не зберегли. Лишилися помітні пагорби й сама Козирева балка, де в далеку давнину селилися козаки, щоб легше було ховатися від набігів татар. На Високій горі, найвищому місці, котре вважається початком заселення місцевості, нині розмістилося багато приватних садиб.

З особливою гордістю Михайло Лоян відмічав у своїх нотатках: «Таромчани ніколи не були кріпаками, вважалися державними селянами». Хоч у державних селян і тяжкі були умови життя, й платили вони податки державі, але, в порівнянні з кріпаками, мали пільги: більший земельний наділ, не були особисто залежними від поміщиків, не відробляли панщину.

Існує кілька версій відносно назви «Таромське». Академік Дмитро Яворницький виводив її від литовського слова «тарамок», що означає: маленька низенька хата з білими стінами. Серед перших поселенців цього краю були литовці, які будували маленькі хатки, схожі на тарамки. На думку Катеринославського єпископа Феодосія, назва села Таромське виникла від слів «тарамтить, трясеться», тому що в той час шлях, який з’єднував слободи, був нерівний: їхала бричка дорогою, і чути було «трам-трам». Старожил- таромчанин Леонід Воловик вважає, що назва пішла від прізвища першого поселенця-козака, можливо, Тарамка. Зацікавившись топонімікою рідного села, просвітянин Валентин Головко у 1974 році написав запит до Інституту мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР, звідки одержав відповідь, що в основі назви лежить східно-тюркське «тарам», що означає «розгалуження ріки у гирлі, дельті». І дійсно, якщо піднятися на Високу гору, то звідти видно, як Дніпро розділяється на кілька проток між острівцями. Від тодішнього директора Дніпропетровського історичного музею імені Д.І.Яворницького Г.Ф.Ватченко було отримано підтвердження гіпотези про тюркське походження слова «Таромське». Як відомо, ще задовго і до Дніпропетровська, і до Катеринослава, і до Половиці був тут Тарентський Ріг на шляху «із варяг в греки». Письменниця Галина Семенча висловила думку, що, мабуть, саме від нього пішла назва - Таромське.

Вільне село складалося з п’яти слобод (або ділилося на п’ять кварталів): Забора, Ругелівка, Базарівка, Блуква, Терни. Колись мешканці селилися на кутках і куточках, вулиць не було, як і парканів, лише городили тини.

Починаючи від Сухачівської межі, берег круто спускався Заборою до Дніпра. Забора - це кам’яна скеля з первісних гірських порід (гранітів, гнейсів). Їх виламували, роздрібнювали та використовували на будівництво. Так з’явилася каменоломня. Де була Забора, куди припливли на плоту понад триста літ тому в пошуках кращої долі перші поселенці, нині гранітний кар’єр, відкритий у 1958 році. Його продукція - граніт - розходилася у різні куточки колишнього Радянського Союзу. Добутий камінь також використовувався при будівництві шосейної дороги до Дніпродзержинська.

На території Забори знайшли поклади кам’яної солі, у Козиревій балці - вогнетривкої та горшкової глини. Її відправляли у міста на цегельні і черепичні заводи. Хто з мешканців села мав хист, той брався до гончарної справи. Таромські умільці в гончарних печах виготовляли посуд, дитячі іграшки тощо. Навіть заснували гончарну артіль «Селянин». У наш час діти, граючись, знаходять на місці тої артілі черепки від горщиків. Була навіть цегельня, де виробляли міцну цеглу-сирець. Відправляли її на підприємства, та й місцеві люди мали зиск - використовували для свого будівництва. Крім того, були відкриті поклади сланцю (по вулиці Сєрова).

У другій половині ХІХ століття в районі Таромського відомий геолог Валеріан Олександрович Домгер проводив палеонтологічні дослідження [6]. Вчений виявив численні виходи сарматських вапняків у Кривій, Рядовій, Козиревій балках. На нижньому ярусі з білих пісків, жернових пісчаників, лігніну знаходиться сарматський ярус, що складається з пісків, глини, вапняку білого та жовтого кольорів, переповнених закам’янілостями. Вчений засвідчив цікавий факт поширення велетенських брил червоних місцевих пісковиків, які й зараз можна побачити серед білих пісків коло Таромського та Карнаухівки. Колись ці брили утворювали єдиний пласт, що підстеляв усю Таромську височину.

Слобода Ругелівка тяглася від Забори до церкви. Там було невеличке озерце. Вода потрапляла туди під час весняної розливи й, оскільки там глибока впадина, затримувалася майже на все літо. У озерці було чимало риби, тутешні мешканці ловили її ругелями, сплетеними з лози та сіток.

Куток Базарівка містився в середині села. Там був базар, де мешканці продавали городину, садовину тощо. Базарювали один раз на тиждень, у суботу. В 1907 році купець другої гільдії Калениченко (Недождій) звів двоповерховий будинок, де відкрив першу крамницю у селі. Навіть з міста не везли крам - усе купували в міського купця. Передові мешканці села, серед яких були Фрол Засуха, Карпо Ярошенко, Микита та Михайло Лояни, створили споживче товариство. В 1914-му відкрили кооперативну крамницю. Нині будівля руйнується, а шкода. Які тільки події там не відбувалися! Була і контора колгоспу «Паризька комуна», і клуб, де збиралася молодь на вечірки - гулянки, співанки, навіть ставилися вистави.

Назва слободи Блуква йде від слова «блукає», тобто міняє напрям. І дійсно, згони міняли щороку свій напрямок, бо несли з трьох балок багато розмитих порід, залишки рослин. Цей намул осідав здебільшого у Блукві, замулюючи городину мешканців кварталу. Далі від берега по плавнях місцевість понижувалася й затоплювалася під час весняного розливу Дніпра.

На місцевості слободи Терни, по Тернянській балці, росли величезні дуби, між ними - кущі терену, шипшини, бузку. А в самому низу балки, де дзюрчав струмок, вибігаючи з джерельця, - верби, верболози, лоза та шелюги. Така була гущавина, що й ноги не просунеш. Слобода Терни складалася з Лушпіївки, Кулішівки, власне Тернів та Гори.

Назва Лушпіївки пов’язана з тим, що її мешканці дуже полюбляли кавуни і дині, а лушпиння викидали у великій кількості на вулицю. Інші переказували, що там жив козак на прізвище Лушпа. Куточок Кулішівка отримав назву тому, що господар Митрофан Воловик та його сім’я любили їсти куліш.

На початку ХѴІІІ століття прибув з Січі й оселився під Тернянською горою відставний сотник Стрижений Ярош разом з братами. Згодом, під час перепису (1820-1825), Яроші отримали прізвище Ярошенко. Казали, що вони полюбляли на свята прогулюватися в козацькому вбранні.

У куточку Г рушівці росло багато груш-дичок. До наших часів збереглася, за переказами старожилів, груша, якій понад триста років. Вона одна пам’ятає ті давні часи. Коло неї ростуть груші, їм років по сто п’ятдесят. Навесні, як дерева розцвітають, й нині буяє неймовірна краса.

Сім’я Мотуза запам’яталася старожилам тим, що господар намагався зробити добрий шлях для з’їзду з гори. Мотуз жив біля самої гори й бачив, скільки було покалічено людей, волів, поламано возів при виїзді та з’їзді з гори. Просив односельців потурбуватися про цей шлях. Скільки глуму і кепкувань переніс неборака, а допомоги не діждався. Тоді сам заходився його ремонтувати і, як наслідок, - менше стало калічитися людей, волів, ламатися возів. Мотуз помер, не маючи спадкоємців. Навіть його прізвища по селу не лишилося, а гора зветься Мотузова - на його честь. У генеральному плані переділу землі (за 1910 рік) у селі Таромське ця гора вказана під назвою Мотузова. Аналогічна ситуація щодо облаштування шляху з гори описана у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», неначе письменник сам побував у тій місцевості.

Один з чарівних куточків Таромського - Коханівщина, яка розляглася між Таромським та Карнаухівкою, на вулиці Межевій, яка підходить до Божої гори. Згідно з місцевою легендою, Бог створив цю гору для того, щоб з її висоти можна було милуватися його неперевершеними творіннями, зрозуміти їх велич.

Ось так колоритно описав Коханівщину в своїх спогадах місцевий краєзнавець Михайло Лоян: «Поступово пересуваючись, сонце освітлювало невелике озеро-болото. З одного боку воно впиралося у пологий приступок узгір’я. На цьому приступі збоку лежав величезний жовто-червоний камінь- пісковик, який одним краєм виходив наверх, а другим - був занурений у землю узгір’я. Цей приступок - улюблене місце гулянки для молоді села. На камені вона відпочивала після буйних співанок і таночків. Природа розщедрилася, вбираючи цей затишний куточок біля озерця. Невеличке озерце, завдовжки метрів двісті, завширшки до ста, утворилося зі снігу, що розтавав та збігав з крутого узгір’я. Та й Дніпро підливав у нього свої води. Озерце навколо було оточене очеретом, оситнягом, рогозою, осикою, таволгою, мохом. Серед них червоніли гороб’ячі горошки, жовтіли жовтці, біліла дика морква. У воді плавали жовті глечики та біле латаття з круглим листям, розпластаним на воді. Всю цю рослинність підпирали верби, осокори, сріблясті тополі, берестки. Куточок, що й казати, привабливий. Ось чому він вабив до себе спостережливе око навколишніх людей, а парубки та дівчата тут справляли свої вечорниці. У місячні ночі, коли на воду спадало м’яке біляво-червоне проміння хитро примруженого місяця, було багато зітхань, обіймів, обіцянок та поцілунків. Щасливі закохані забували, що їх чекають вдома, що завтра буде важка праця, й поверталися додому аж на ранок.

Про озерце переказувалася така легенда. Вдова Марія Ярош мала одну дочку Дуню, надзвичайної вроди: кругле личко, бездонні карі очі, довгі коси нижче пояса, як шовкові китиці. Вбрання небагате, але все дівчині до лиця. Жила Марія Ярош на Лушпіївці. На Тернах у заможного Петра Гордієнка був син Іван, стрункий, високий, чорнобровий. У свого батька Іван, п’ятий син, вирізнявся сміливістю та завзятістю. Іван ще підлітком запримітив Дуню Ярошівну, охоче вступав з нею у розмову. З часом вони покохали одне одного і хотіли побратися. Не одну нічку просиділи закохані у Коханівщині, біля озерця, слухаючи соловейка та вдивляючись у загадкове молочно-срібне місячне проміння місяця. Усі сусіди чекали, що незабаром відгуляють на весіллі в Іванка та Дуні. Але трапилося інакше... Іванів батько замолоду трохи козакував. Потім почав чумакувати й мав не один віз з волами. І ось старий Петро Г ордієнко надумав їхати до Криму по сіль. Зібралася чумацька валка - кілька десять возів. Цей раз захотів поїхати з батьком замість старших братів Іванко. Перед від’їздом щиро попрощався з дівчиною, заприсягнувши їй, що швидко вернеться, і вони одружаться. Поїздка ж була довга. Взагалі такі подорожі рідко кінчаються щасливо. На цей раз вона дуже затяглася. Пішли розмови, що чумаки загинули, що їх забрали татари в полон. Минули всі строки повернення чумаків. Дуня кожного дня виглядала свого нареченого. А як почула, що його взято в полон, то не витримала. Пішла до озерця, де провела не одну щасливу нічку з Іванком, плигнула у воду, і тільки її й бачили. Нескоро повернувся старий Гордієнко з хворим сином. Від сумної вістки той ще дужче захворів. Пролежавши місяців зо три після свого чумакування, ледве очухався.».

Довколишній краєвид милує погляд й зараз, але вже тієї, як колись, невимовної краси, на жаль, немає. Лишилося невеличке озерце природного походження, де люблять купатися місцеві мешканці. Поруч комиші, за якими розляглися штучні ставки рибгоспу, де розводять рибних мальків. Столітні поодинокі верби стоять свідками минулих часів. Барвисте соковите різнотрав’я: верес, лобода, чистотіл, подорожник, спориш, пирій, полин, мишій, курай, молочай, татарник, кропива. Між ними польові квіти: волошки, шавлія, пижмо, грицики, чебрець, ромен, меліса, деревій, петрів батіг [8].

Збереглася територія Лисівщини (там жили Коваленки, по-вуличному - Лиси). Як і колись, поруч вулиці Піщана, Ломана, Спускна. Дорофіїв ставок, названий ім’ям колишнього його господаря, й нині чарує майже незайманою красою. Гарний краєвид відкривається з околиць старого цвинтаря. Видно залишки плавнів, Високу гору, а ген-ген - труби Дніпродзержинська. Старожили розповідали, що на старому цвинтарі знаходилося поховання татар. Значить, у далеку давнину в цих краях бували південні небажані гості.

У кутку з назвою Гайок й зараз буяють зарості терну, шипшини, калини, бузини, хмелю, крушини, обліпихи, дерези... Ростуть ягоди полуниці, ожини, чорниці, журавлини. Внизу дзюркотять природні джерельця, вода в яких чиста і смачна.

Існують ще Лощина - місцевість рівна, як лощина, Хизовка, мешканці якої любили вихвалятися та хизуватися. У кутку Люшнівці на подвір’ї господаря лежало багато люшень -- дерев’яних приладь, якими зв’язувалася вісь воза з полудрабком. Селянам треба було возити на гору жито. Як не гальмуй, а воли не могли вдержати воза зі снопами, тому люшні ламалися часто. Не менш привабливими куточками лишаються Одарівка, Плахтієве, Рядове, Дібровка, тощо.

Старожили розповідали, що біля залізниці містилася балка під назвою Калабердине. Вона мала напрям на захід, була вкрита густим лісом. В її підземних печерах від наскоків печенігів, половців, татар переховувалися люди, втікачі від поміщиків, польських панів, а також усяка голота, яку не допускали на Січ. Біля цього місця Богдан Хмельницький зі своїм військом мав зупинку перед боєм з поляками на чолі з Миколаєм Потоцьким 16 травня 1648 року в урочищі Княжі Байраки, що під Жовтими Водами. Ця битва стала початком визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648-1654).

Недалеко від цього місця, у бік Дніпра, була остання до Катеринослава поштова станція (поштовий шлях Катеринослав - Одеса). Перший її начальник -Калабердин. На ній зупинялися їздові пошти, міняючи коней, відпочивали мандрівники. Старожили казали, що у 1820 році там мав зупинку Олександр Пушкін, як їхав у заслання під нагляд Інзова через Катеринослав, і що повість «Станционный смотритель» він написав начебто під враженням перебування на цій станції. Серед старожилів ходили також чутки, що український поет Тарас Шевченко зупинявся на цій станції, проїжджаючи через Таромське по дорозі на острів Хортицю. Він начебто був у Михайла Родзянка (біля Новомосковська), а також у маєтку Лукашевича (біля Ганно-Зачатівки).

Колись таромському писареві допомагав малий Михайлик Лоян, занотовуючи ухвали сільського сходу, тепер існує ціла поштово-телеграфна система - три відділення зв’язку, і ніщо не нагадує про поштову станцію біля балки Келебердине. До речі, в Полтавській області є село під назвою Келеберда, мешканців якого переселяли на землі Придніпров’я. Можна припустити: Калабердин, перший начальник нашої поштової станції, був з тих місць (прізвище могло трансформуватися в процесі спілкування).

В останні роки в куточок Калабердине звозилися відходи виробництва уранової руди. Проведено вивіз та утилізацію її з території бази «С». А чи все вдалося ліквідувати? Адже від цього залежить екологічний стан навколишнього середовища, і, як наслідок, - здоров’я людей, генофонд нації [9]. А краєвид гарний - два озерця, буйна рослинність, чагарники шипшини, терну, зарості очерету, а поруч - поле пшениці з налитим золотим колоссям.

Окрасою села лишається Свято-Покровський храм. Церква була збудована й освячена у 1794 році. На жаль, у 1899-му вона згоріла, й знову почалося будівництво. В Таромське приїхав добрий тесля Таранець, родом з Полтавської губернії. Його обличчя було пошкоджено (потаранено), тому, мабуть, й мав таке прізвисько. Пізніше його записали Логвиненко (Логвин), як мешканця Таромського. 25 грудня 1902 року новозбудований храм був освячений. У лихоліття 1936-1937 років його тимчасово закрили, а з 1941-го - знову почалося богослужіння. Збудований на честь Покрови Божої Матері він і нині прикрашає селище, хоч й багато переніс на своєму віку. Блакитним кольором сяють під небом церковні бані, стіни у візантійському стилі підкреслюють його неповторність. Як і колись, у ньому зберігаються чудові ікони, священні книги, рушники. Урочисто, з гучними дзвонами храм відсвяткував свій сторічний ювілей.

Станція Сухачівка була побудована у зв’язку з відкриттям родовищ залізної руди в Кривому Розі та з прокладенням залізниці. Вокзальна споруда 1884 року стоїть донині, попри всі лихоліття. Її першим начальником був Сухачів (Сухач або Сохач). Таке прізвище мають й сучасні мешканці. Коли пустили швидкісну електричку, то зупинку біля селища Таромське, яка нині має офіційну назву платформа 169 кілометр (хоч могла б називатися більш колоритно, за назвою населеного пункту), збудували в сучасному стилі.

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

23

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра


Плахтієве

У 1877 році була велика повінь, і люди, що жили на низьких місцях, перебиралися на Плахтієву землю. Тому цей куток прозвали Плахтієве. Жили там Волівачі (Зінці), Халявки, Хиті, Захаренки (Шушки, Палюші), Денисенки (Тарапаті).

Рядове

Це ряд хат, який ішов понад балкою від долини, що йшла від Довгої балки до дороги на Плахтієве. Заселялось приблизно на початку 1900 років (1907-1910). Жили там: Лобода Дмитро, Чинчики (Кузьми), Синій Петро, Штиря, Купрій, Ка-леник, Денисенки (Балабухи).

Після того, як у Кривому Розі відкрито було родовище залізної руди, в 1884 році було побудовано залізницю для її перевезення. Однією з проміжних на цій дорозі була станція Сухачівка. Першим її начальником був Сухачов, на землях якого вона була побудована. Коли була побудована залізниця, люди стали переселятися з нижніх слобід ближче до станції. Швидко забудовується верхня частина селища понад колією.

З 1910 року почали будуватися: Штиря Лук'ян Маркіянович, працював на заводі, був різником (скуповував худобу), реалізовував м'ясо. В 1930 році розкулачений, у нього конфісковано будинок, де потім розмістилася селищна рада. Першим головою сільської ради в 1921 році було призначено Головка Лук'яна Степановича. (Примітка. За інформацією Головка Валерія Васильовича першим головою сільради в серпні 1921 року було призначено Головка Мусія Степановича (ім'я Лук'ян - помилка). На той час йому було тільки 18 років. В Катеринославі видали револьвера, дві гвинтівки і тачанку з конем - для боротьби з бандитами. Це був його дід. Батько до сих пір живе в селі Таромському і розповідав йому про це. — редакція сайту). Ріпка Роман Романович працював у місті, в майстерні, жив у нижній частині селища, мав млин. У 1914-1915 роках побудував будинок біля залізниці, мав крім млина двигун для перемелювання зерна. Пекли хліб. В одній половині будинку жила сім'я, а в іншій - був розташований ресторан "Новая Баварія". Обіди в ньому коштували недорого. В 30-х роках будинок Ріпки було конфісковано, сім'ю виселили. В будинку розташували контору колгоспу "Паризька комуна", а потім склад "Сільпо". Наприкінці війни в 1943 році тут було відкрито школу, філіал залізничної школи № 14, потім вона стала початковою школою № 11. Зараз там розташований відділ "Міськводоканалу".

Хить Филимон Сергійович жив у нижній частині селища, працював десятником у "Лісорозсаднику", побудував будинок на розі вулиць (нині Кірова і Ульянівська), мав магазин (в роки НЕПу), де працював його син Іван. У 1929-1930 роки будинок, де був магазин, конфіскували, сарай повернули, де сім'я й проживала. У 80-ті роки магазин зруйнували і знесли.

По обидва боки центральної вулиці, понад колією будувалися брати Волошини (з Ругелівки), Баленко Семен Степанович, Скірки, Воловик Захар та інші. Все це на вулиці Ульянівській. Так виросли ще два кутки:

Одарівка і Лощина.

Одарівка

Унизу, на Блукві, жили брати Скубицькі Івани (1891-1992), жили й Головки. В 1910 р. була велика повінь, їх затопило і вони перебралися жити на свої землі за залізницю.

У Головка Мусія була дружина Одарка, а у його брата Левка - Наталка. Обидві, Наталка і Одарка Скубицькі, загинули у 1919 році (у погріб упав снаряд). Головки були на фронті. Один із них, Іван, не повернувся.

У 1911 році після дощу велика вода, яка пішла з Козиревої балки, затопила городи, хати понизу, де жили Лобаченко Павло Власович (Русич), Головко Григорій Терентійович, Лободи (Марчії). В 1934 році після повені вони теж виїхали з низу і поселилися за залізницею. Так і виникла Одарівка.

Прокладалися дороги на Попове, на греблю, на водокачку. А згодом забудовувались масиви в південній частині залізниці: Колісник Н. (Чуб), Баленко Єлизар, Клопот Сидір Михайлович, Кущі та інші. Вони дали початок вулиці Лісній. В 30-х роках забудувалися вулиці, найменовані: Переселенська, Піонерська, Комсомольська та інші.

У 1933-1934 рр. біля земель лісорозсадника і ставка почав будуватися радгосп, що називається "Учгосп", навчальне господарство сільгоспінституту. Нині - агрофірма "Наукова". Виросли вулиці Шевченківська, Тельмана, 8-го Березня, пров. Кривий.

Лощина - наймолодший куточок селища Таромське. На рівному, як лощина,

місці, на межі з Сухачівкою біля залізниці простягнулася вулиця від Козиревої балки, недалеко від Плахтієвого. Це була одна двостороння вулиця, що почала забудовуватись у 20-х роках. Тут жили брати Козлови (Андрон, Петро, Афанасій), Кайноги, Бабенки, Колісник, Денисенко (Чамран), Сегеда, Лобаченко. їхні батьки жили на Ругелівці, а сини почали заселятися ближче до залізниці. Тепер це вулиця Островського.

У 1934 році від станції Сухачівка до станції Правда (Дніпродзержинськ) почалося будівництво залізничної лінії, яка з'єднувала заводи Кам'янського і Дніпропетровська. На будівництві залізниці працювали грабарями і жителі Тернів: возили землю, яку викопували, зрівнюючи полотно залізниці для прокладання шпал та рейок. А тим часом західна частина Таромського забудовувалася по обидва боки балки, що тяглася від Тернів до Калабердиного. Це був початок вулиць Ломаної, Спускної й Піщаної (біля ставка Дорофеєвого). Ця територія називалася Лисівщиною. Тут будувалися в основному Коваленки (Лисівці), Шевцови (Арапи), Воловик Клим. Поступово забудовувалися і схили балки, яка тягнулася від Базарівки (вул. Звивиста) наверх до теперішньої вул. Промислової. Там, у балці, були природні джерела води, зарості терну, різних дерев. Тому і названий цей куток Гайком. Перші жителі були нащадками козаків: Лободи, Денисенки (Балабухи), Тимбаї.

Жителі села, садиби яких розташувалися біля залізниці та поблизу неї, їздили працювати на заводи: Брянський, "Шодуар А" та інші, а також на залізницю, де працювали стрілочниками, обхідниками, слюсарями тощо. їздили також до Кам'янського, де працювали на заводі Лапшина (ДМК). Разом із працею на виробництві, таромчани займалися і сільським господарством: садівництвом, городництвом. Вирощували овочі, фрукти, лишки яких продавали на базарі в селі та возили до міст Катеринослава та Кам'янського.

За матеріалами:

Міляєва В. Ф., Головіна М. М. Сторінки історії Таромського: Від козацького займища - до житлового масиву міста Дніпропетровська: Історико-краєзнавчий нарис. - Д.: АРТ-ПРЕС, 2005













Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

24

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

О происхождении названия поселка Таромское.


До революции оно именовалось Тарамское и только в ХХ веке название постепенно трансформировалось. Казак Никита Корж в своих «Устных воспоминаниях» писал: «селение Тарамское, название получило от того, что оно было поселено над самым Днепром, у берега, и имея местоположение, или грунт земли каменный, скелистый и весьма скучный, труской и безпокойный для проезжих людей путь так, что когда повозкою кто едет, то безпрестанный и сильный производит стук, и будто-бы, как простые люди говорят «тартотить», от чего и Тарамское прозвано». Этот рассказ Коржа вызывает сомнения. Более достоверна следующая версия: неславянский корень слова «Тарамское» – из языка дославянского населения Юга Украины. Тюркское слово «тар» значит «разделять на части». Краеведы объясняют такое название тем, что, если подняться на высшую точку Таромского – Высокую гору – то видно, что река Днепр разделяется между островками на несколько запутанных проток.




Д.И. Яворницкий называет географические достопримечательности Диевки – Сичова-гора, балка Безпьята. Он приводит несколько легенд, связанных с местностью, где возникла Диевка. Они довольно типичны: «Сичова-гора названа от того, что там запорожцы «сильно вибивали ляхів; як було ореш на цій горі, то все голови валяютця»... Балка Безпьята, по теперешнему Кринична, получила свое наименование от того, «що в неї плодятця було чорти безп’яті».

Новый этап в жизни древних казацких селений начался с переносом Екатеринослава на правый берег Днепра в 1780-х годах. После начала строительства города на территории «старожитной» слободы Половицы, большая часть ее жителей разошлась по окрестным селениям, поселились они и в Сухачевке. Сюда перенесли старую церковь Казанской Божьей Матери из Половицы. Новую церковь, св. Иоанна Богослова, освятили 23 сентября 1795 года, а иконостас, чаша и ризы были перенесены из старой половицкой церкви. Население Диевки также увеличилось после строительства Екатеринослава на месте Половицы. В 1798 г. Диевка получила статус государственной казенной слободы. Это значит, что ее жители имели личную свободу и не были крепостными крестьянами. В 1803 г. в Диевке появился молитвенный дом, а позже была окончена строительством каменная Крестовоздвиженская церковь.

Это главная архитектурная достопримечательность бывшего казацкого поселения, сейчас оказавшаяся посреди оживленного жилмассива. Инициаторами строительства были сын основателя Диевки – Семен Диенко и поддержавший его в этом начинании екатеринославский губернатор Михаил Миклашевский. Точное время сооружения каменной церкви неизвестно, называются разные даты – 1812, 1817 г. Крестовоздвиженская церковь в Диевке и Николаевская в Кайдаках считаются старейшими культовыми сооружениями в границах современного города. Обе церкви, хоть и построены после основания Екатеринослава в соседних с ним селениях, относятся к «доекатеринославской» эпохе и представляют собой уникальные образцы традиционного народного стиля деревянных храмов, черты которого удивительным образом воплотились и в каменных сооружениях.




[color=#1c1e21][size=2][font=Helvetica, Arial, sans-serif]profi.smakuy.com Скрыть объявление[color=rgba(0, 0, 0, 0)][size=3]

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

25 ( 20-08-2020 18:03:15 змінене oksana-sana77 )

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

История Таромское,Камянское,Тритузное,Романково

Открыто со стороны Днепровского русла только правобережное село Тарамское (Таромское), а следующее за ним Карнауховка и Тритузное закрыты островами и полуостровами. Каменское, как и Таромское, выходило "фасадом" на реку, а соседнее за Каменским Романково уже, в основном, было "спрятано" за обширными плавнями.

Географическая точка Таромского (Тарентский Рог) была известна еще до Боплана [6], а это первая половина XVIII века. Поселение Каменское появилось намного позже, по крайней мере ближе к середине XVIII века [2, с.185]. Несмотря на "каменистость" Таромского (Тарентского Рога) устоявшееся название никто не менял, разве что топоним трансформировался (как и многие другие) в более удобную для жителей Приднепровья форму.

Особенности движения на Днепре и вдоль реки были следующими. Из-за большой скорости течения -1,5 м/с на свободной от порогов части реки и 4 м/с на порожистой части перемещение грузов вниз осуществлялось речными судами – маломерными судами (дубами) и барками. Перемещение грузов вверх по течению практиковалось на возах, где тягловой силой были волы и лошади. Возврат судов вверх по течению до введения пароходства производился волоком, там где позволяла береговая линия. Если же берег был скалистым, то необходимо было садится на весла и переходить на более удобный берег для тяги судов.

Из-за выхода забор на оба берега Днепра в районе Каменского волок судов вверх был практически невозможен, а из-за существования забор в затопленном (в русле) состоянии спуск вниз по течению был местами опасен, как и в порожистой части реки. Поэтому выбранное нашими предками название бывшего поселения Каменское следует считать вполне обоснованным.

Что касается предположенная Ф. Макаревского - историка, оставившего нам официальную дату рождения Каменского, то ссылка на связь добычи плоского камня для нужд местного населения с названием населенного пункта не получила подтверждения. Относительно плоский камень дают гнейсы – ослабленные метаморфизированные граниты. Осмотр горных пород, находящихся в русле Днепра в черте бывшего села Каменского и пород бывших добычных карьеров Романково и Тритузное показал подавляющее присутствие гранитоидов, при взрывах и дроблении дающих хаотичную (отнюдь не плоскую) рваную форму. По недавнему сообщению сотрудников Днепровского национального горного университета возраст гранитоидов днепровских порогов ближайших "родственников" речных забор составляет 3,2–3,4 млрд. лет, а глубина образования в земной коре около 6 км. Гранитоиды – горные породы в основном магматического происхождения с содержанием кремнезема (SiO2), более 62 %. Что касается гнейсов разновидностей гранитоидов, пород имеющих слоистое строение и относительно плоский скол, то, возможно на каменистом плато Каменского они и были, но в малом количестве, поэтому видимых следов повсеместного их применения не обнаружено.

Возникает закономерный вопрос о причинах несоответствия гидрографических данных лоций конца XVIII века и века ХХ – го. На лоциях 1780-1786 гг. забор у Каменского нет, а на лоциях ХХ века они есть. Защищая профессиональную часть гидрографов прошлого – землемера Арапова и адмирала Пущина необходимо отметить следующее. Дошедшие до нас данные измерения глубин судового хода у села Каменского (более 8 м) свидетельствует о высокой водности Днепра в конце XVIII века. Даже при искусственно поднятом Запорожской плотиной уровне воды в Днепре в районе, соответствующем размещении бывшего села, глубина в коренном русле реки составляет 3 м (!) при наибольших глубинах 6 м.

При столь высоком уровне воды в Днепре ни Арапов ни Пущин видеть каменские заборы и каменистый берег у села не могли. Вполне очевидно, что появление топонима Каменское было связано с периодом малой водности Днепра, относящимся, по-видимому, к первой половине XVIII века, когда все скалы забор в русле, и на берегу реки были обнажены. В конце XIX века и в начале ХХ-го до постройки плотины Днепрогреса из-за низкого уровня воды в Днепре русловые и прибережные скалы вышли на поверхность, что было отражено в лоциях того времени. В пользу утверждения о существенном обмелении Днепра на рубеже ХІХ-ХХ веков свидетельствует фотография, помещенная в книге Н. Булановой [7, с.196]. Снимок (рис. 6) сделан на берегу в месте, соответствующем примерно западной меже строений нижней колонии. Недалеко от берега видна песчаная коса, протянувшаяся вдоль русла реки. За косой просматривается правый берег еще безлесного, покрытого кустарником современного острова Зеленый. На заднем плане каменистый мыс заборы Каменские ворота, за мысом, контуры заводских труб и костёла.

О резком увеличении уровня воды в Днепре в конце XVIII века убедительно свидетельствует факт из истории развития Каменского. Известно, что жители села в 1782 году переселились с территории современного микрорайона Пески (Піски, укр.) на новое место. [2, с.187]. Причину этого переселения краевед И. Подзерко объяснил следующим образом: "Каменское ... возникшее в излучине Днепра на наносном песке, покоящемся на каменной скале. И пока это село было маленьким, оно никуда не двигалось и жило спокойно, но по мере увеличения населения и его застройки увеличилась нагрузка на наносной песок и село стало сползать в Днепр. Пришлось жителям села переселяться дальше – вниз по Днепру..." [5, с.5].

В одном краевед прав - под первым поселением Каменского были действительно песок, а внизу скала. С остальными соображениями автора согласится нельзя по той причине, что песок при определенных условиях может выдерживать очень высокие нагрузки, в частности дома – высотки, а не саманные мазанки под камышовой крышей. Примером могут быть левобережные микрорайоны, построенные на намытых песках городов Каменского, Днепра, Киева.

Для выяснения настоящей причины переселения следует обратится к первоисточнику. Ф. Макаревский писал : "в сие Правление Екатеринославского уезда ... священник Афанасий Шелест с прихожанами доношением представил, что те Камянские жители от открывшегося под церковью и селением песку переселились в другое удобное место ..." [2, с.187]. "Открывшийся" под строениями песок свидетельствует о резком переувлажнении территории, появлении родников, выносящих мелкие фракции песка на поверхность и, главное, появлении плывунов.

Под плывуном понимают насыщенный водой грунт (обычно песок или супесь), который способен разжижаться под механическим воздействием на него. Из-за резкого продолжительного подъёма уровня воды в Днепре речная скалистая терраса не могли дренировать воду и насыпной песок пришел в разжиженное состояние. Плывуны не способны удерживать даже небольшую нагрузку, что и сказалось на разрушении хат каменчан, вынужденных искать новое место жительства.

По крайней мере во второй половине ХІХ века Днепр обмелел, водонасыщенность песка снизилась, плывуны исчезли и район Песков был заселен снова. Ситуация с появлением плывунов повторилась при подъеме уровня воды в реке после заполнения чаши Запорожского водохранилища в 1932 и 1933 гг., однако она была далеко не критичной по двум причинам. Первая из них состояла в том, что уровень подъёма воды был ниже, чем в 70-80-х годах XVIII века. Вторая причина заключалась в техногенном воздействии на территорию Песков - были высыпаны сотни тонн металлургических шлаков и впоследствии (после начала работы ГРЭС) сотни тонн котельной золы. Насыпи заменили ненадежный песок и были достаточным основанием даже для железнодорожной колеи между ГРЭС и лесозаводом расположенным в Романково (район современной улицы Семашко).

Что касается других, существовавших ранее названий села Каменского [3, с.127], то следует заметить, что все они достаточно объективно отражали географическое положение населенного пункта. Каменка Верхняя действительно располагалась выше по течению Каменки нижней или Лоцманской каменки. Название отпало само собой, поскольку выше Верхней Каменки были также другие Каменки. Переселение села в 1782 году с плывунного берега Днепра в район озера Перевал (за Днепр) обусловило возникновение следующего названия Каменка Заднепровская. Близость к селу с колоритным названием Тритузное отразилось в другом топониме – Камянка Тритузнянская.

В заключении необходимо отметить, что краевед П.Коршун был прав [4, с.11].: историк Д.Яворницкий в Каменском не был – не заметить каменное ожерелье Днепра в районе села в период подготовки монографии [1] было невозможно. Однако с замечанием о том, что историк "писал историю со слов некомпетентных людей" согласиться нельзя, поскольку документы использованные Д. Яворницким, готовились хорошо подготовленными специалистами, а высокое качество их работы подтвердило время.

Поселение Каменское в исторической местности Романково-Тарамское получило в прошлом вполне обоснованное название благодаря существованию трех географических особенностей территории. К ним относится мелководное каменистое ложе Днепра, препятствующее судоходству до настоящего времени; крупные затопленные гряды скал Наталка и Каменские ворота, а также выходы скал на оба берега реки. В отличие от сел, расположенных на берегах Днепра от Екатеринослава до Верхнеднепровска, только Каменское (за исключением Таромского) имело открытый вдоль села каменистый берег. Остальные поселения, находившиеся в излучинах реки в основном были "прикрыты" от судового хода либо плавнями, либо островами (Романково, Сухачевка, Диевка и др.). В справочную краеведческую литературу следует внести дополнения, касающиеся двух незаслуженно забытых примечательностей бывшего села Каменского днепровских забор Наталка и Каменские ворота.













Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share

26

Re: Таромское, бывшее село, ныне в границах Днепра

Я багато всього пишу про Таромське,але в фейсбук, й фото й информація в групі "Таромське"

Ищу родственников, Чорный-село Кархуторы( Николаевка 1 Солонянский район) Куприй,Решетня-Елизаветовка (Петриковский район Днепропетровская область, Таромское, Саранчук -Павло-Григорьевка (Верходнепровск)

Share