Тема: Родовід. В пошуках смислу
Тема присвячується класичному питанню - навіщо ми досліджуємо свій родовід і, яку користь (в усіх смислах) від цього маємо.
(в продовження обговорення з іншої теми)
Міжнародний генеалогічний форум * International Genealogical Forum |
Ви не ввійшли . Будь ласка , увійдіть або зареєструйтесь .
Тема присвячується класичному питанню - навіщо ми досліджуємо свій родовід і, яку користь (в усіх смислах) від цього маємо.
(в продовження обговорення з іншої теми)
часто задаю собі питання: Що ж я в ній люблю?
Ніколи таке питання не виникало. Навіть не буду писати банальне – Батьківщина. Україна – це я, її частинка. Історія України – історія моєї сім’ї.
Зачем изучать семейную историю? Мне доводилось встречать разные побудительные мотивы к этому. Рискну предположить, что у каждого человека они вообще могут быть индивидуальными. Кому-то важно почувствовать себя органичной частью чего-то значительного, а не одинокой песчинкой среди миллиардов таких-же. Для кого-то это способ наладить общение между родственниками. Кем-то движет практический интерес.
Цікавеньке: https://psy-practice.com/publications/t … ashih_pre/
9 маркеров того, что мы оплачиваем долги наших предков.
Цікавеньке: ...
Про імена не можу не погодитись. Коли в родині повторюються імена, то ми або хочемо, щоб ці діти прожили щасливіше життя, або щоб воно склалося так саме добре.
Можливо це всім відомо. Але щодо мотивації ось, знайшов чудову лекцію В.Семенова.
(а ще сподобалося як він на ходу обійшов гострий кут щодо Абхазії )
[]
Собирайте по крохам то, что ещё можно найти, и сохраните это для детей. Чтобы у них не было вопроса "кто я и откуда родом"
Здравствуйте, Яков Львович!
Меня зовут Лена, я живу в Киеве. Вы меня не знаете, никогда не видели и будете очень удивлены тем, что вам пишет незнакомая барышня с неизвестной вам украинской фамилией.
Вам о чём-то говорит имя Борис? Вы должны точно помнить, кто такой Борис. Ему было три года, когда вас не стало. Это мой папа. А вы мой дед, которого у меня никогда не было. Вас убили, когда вам было всего 37, у вас был трёхлетний сын Борис, и ваша жена, моя бабушка, ждала второго ребёнка. Вас убили, а через полгода родилась ваша дочь и моя тётя. Её зовут Лиля. Она вас не видела никогда. Так же, как и я.
Знаете, папа всю жизнь считал, что вы умерли от разрыва сердца, когда вам было 46 лет. Так написали в справке, которую однажды прислали вашей семье. И он всю жизнь боялся этого возраста, решив, что тоже умрёт в 46 лет. Потому что он очень на вас похож и, по рассказам бабушки, у вас одинаковые жесты, мимика, интонации, голос. О том, что вас не стало в 37 лет, папа узнал, когда ему было уже 60. Узнал, когда ему разрешили прочитать уголовное дело, в котором вы обвинялись в терроризме, создании антисоветской группировки и ещё каких-то жутких вещах. Вы — владелец небольшой хлебной пекарни и фотосалона, представляли угрозу для огромной страны, и вас расстреляли через 3 месяца после ареста. А семье сообщили, что по результатам так называемого суда вам дали 10 лет лагерей. И они вас ждали эти долгие 10 лет.
продолжение https://focus.ua/opinions/373934/?utm_c … source=716
Собирайте по крохам то, что ещё можно найти, и сохраните это для детей. Чтобы у них не было вопроса "кто я и откуда родом"
Здравствуйте, Яков Львович!
продолжение https://focus.ua/opinions/373934/?utm_c … source=716
не могу читать без слёз
У мене - слідство.
Так, саме слідчі дії по відношенню до минулого.
Щоб зрозуміти чим і як жили різні гілки Роду в різних частинах України та за її межами 50, 100, або 300 років тому.
Які цінності сповідували, як вели господарства, з ким одружувались та як виховували дітей.
Саме порівняння різних умов життя в різних королівствах/гетьманстві, імперіях та тоталітарних режимах спонукають до кращого розуміння сьогодення та можливість не танцювати на граблях.
О том, что вас не стало в 37 лет, папа узнал, когда ему было уже 60.
Мой так и не узнал.
І мій батько та його 2 брата теж так і не взнали, що їхній батько був розстріляний у січні 1938 р. і реабілітований у 1961... А 4 сестри жили довго, то дізналися про це у 1992-2009 рр.
"Сміття з-під килима" все одно колись доведеться вимітати, скелети з шафи прибирати - якщо це не хочете робити ви, це доведеться робити дітям або онукам. Якщо ви хочете залишити це їм, то генеалогією займатися не реба...
«Мій дід був есесівцем». «А мій загинув в Освенцімі». Історія кохання нащадків ката і жертви culture.pl/ru/article/miy-did-bu … -i-zhertvi
Я ніколи не забуду той день! Я зустріла в українських горах стареньку жінку, котра знала мою історію, моїх предків ліпше за мене. Я так переживала! У мене руки тремтіли від хвилювання, ми всі ридали як діти. Пані Василина увесь час повторювала: «Де ви так довго були? Чому раніше не приїхали?».
...
Коли в Верховині відбувався весь той жах, мама була малою дитиною. Вона нічого не пам'ятає, але успадкувала якийсь генетичний страх, фрустрацію. Моя мама — яскравий приклад людини, котра не одне десятиліття несла на собі трагедії, тягар переживань попереднього покоління. Вона не пам'ятає, як арештовували діда, як приходили люди з УПА, вона нічого до пуття не бачила, та все життя прожила з тягарем чужої біди. Я розповідаю про неї людям, які кажуть, що не треба зачіпати рани минулого, що треба про все забути і не торкатися болісних тем. Це неправда! Минуле активно впливає на нас, наше життя сьогодні. Бачили б ви, як мама боялася їхати в Верховину!
...
Кожен народ має якісь гріхи на сумлінні. Поляки — свої, німці — свої, українці чи росіяни — свої. У кожного народу також є травми. Глибоко помиляється той, хто вважає, що забуття або мовчання лікують.
В тому, наскільки важлива пам'ять, 2011 року переконалися мешканці сіл на півночі Японії. У багатьох місцях на березі там стояли камені, на яких не одне століття тому хтось написав, як належить себе поводити під час цунамі. На жаль, поради предків заросли хащами, були забуті. За це під час цунамі 2011 року заплатили життям тисячі осіб, котрі не знали, як себе поводити під час катастрофи. Лише в одному маленькому селі Анейоші (Aneyoshi) ніхто не загинув. Всі знали, що написано на каменях. Про це розповідали навіть дітям в школі. Завдяки знанням всі мешканці встигли сховатися в горах.
---
нащадки жертв часто страждають від депресій, у них з'являються суїцидні схильності. Вони самі не розуміють, що з ними відбувається. Це факт. Якщо тобі важко, неспокійно і якщо ти знаєш, що у когось з предків була непроста біографія, обов'язково довідайся більше про батьків, про бабусь і дідусів, їхнє життя. В минулому можуть бути закопані твої проблеми, проблеми твоїх близьких. ... минулим треба займатися хоча б з міркувань здорового егоїзму.
«Мій дід був есесівцем». «А мій загинув в Освенцімі».
В цьому плані цікаві родоводи вищої аристократії, де предки по різним гілкам майже завжди були ворогами.
Так, в цьому, здається, є якась закономірність, що нащадки Монтеккі та Капулетті часто й густо закохуються одне в одного.
1. В першу чергу цікаво знати свої корені, хто ти, звідки. Як виявилось - дві національності, дві релігії та 4 різні країни. Дід і два прадіда воювали в Другу світову. Це розширює кругозір і поглиблює знання історії своєї країни. Це нові знайомства, нові люди, нові місця, подорожі. Цікаво порівнювати, аналізувати, як жили люди, чим займались. Іще у моїх прабабусь було по 5 - 6 дітей, і це було нормою. 2. Також бажано знати спадковість, на що хворіли твої батьки і прабатьки, від чого померли, до яких хвороб чи шкідливих звичок може бути схильність у тебе чи твоїх дітей, на що звернути увагу. 3. Фото. Моє захоплення, я сама фотограф і реставратор. 4. Ну і звісно - похизуватись перед друзями чи родичами шляхетним родом, передати це дітям.) Не розумію людей, котрим генеалогія не цікава далі своїх батьків. Це як мати вищу освіту, ніби і не обов'язково, але це інший рівень.
Loki :1. В першу чергу цікаво знати свої корені, хто ти, звідки. ... 4. Ну і звісно - похизуватись перед друзями чи родичами шляхетним родом, передати це дітям.) Не розумію людей, котрим генеалогія не цікава далі своїх батьків.
Ви не знали, хто Ви і звідки? А якщо мій рід не шляхетний, а "репаний"? А я не розумію тих людей, які без генеалогії не знають свого родоводу до прадідів включно. Вважаю таких людей бідними й нещасними, якщо вони без генеалогії далі батьків не знали і не вірю, що генеалогічні пошуки й успіхи багато чого міняють. Бо більшість людей тими пошуками намагається возвеличити себе ("шляхетним родом"), тобто, людина бреше й собі, і людям. А, як на мене, шляхетність у тому й лежить - знати свій родовід змалечку.
Для Ярематойсамий. Я не знала своїх прабатьків і звідки вони, далі дідусів і бабусь, і, між іншим, це образний вислів. Мої батьки мені нічого такого не розповідали, а я до певного віку не цікавилась. Розповідали щось дід і баба, то мені, як дитині, в одне вухо влітало, в інше вилітало. І так, я знаю багато таких людей, що не знають свого родоводу і не цікавляться. А даремно. Із останнім висловом згодна, шляхетність - знати свій родовід, історію, культуру, традиції. І ще багато чого. А от чому людина бреше собі й іншим?
І так, звісно, уже мої діти знатимуть свій родовід змалечку.
До 30 лет мне не было особо интересно "кто мои прадеды?"...
Конечно-же, "побрехеньки" о чем-то таинственном в роду и голубизны кровей, иногда пробуждали спортивный интерес(в перспективе),но не больше того.
Не любил я ездить в село...нудно было. Коровы ,куры и прочая атрибутика сельской жизни навивала мне тоску.
Кучи старых фотографий и каких-то дальних родственников из соседних сел вообще вызывали сильную апатию.
Почему?
Ну вот потому!
И только сейчас ,кусая локти, восстанавливаю понемногу упущенное.
Ушли в небытие стопки фотографий и медалей.
Но многое успел сохранить.
Уверен,что еще бы лет 5-10 то и того не было.
У моей бабушки 6 детей, и 25 внуков и правнуков.
Угадайте ,сколько из них интересуется своим корнем?
Да... мы бедные и несчастные люди. Это результат последних 100,а может и больше, лет.
P.S.Хоть бы какая бы *** из родичей рубля подкинула на пополнение(покупку) пленок мормонов.....
Бажано зібрати дані про батька, матір, про дідусів та бабусь, про їх батьків – і так до п’ятого покоління. Якщо їхні імена невідомі, можна просто вписувати «ППД», тобто «прапрадід». Біля кожного імені слід написати, якою смертю ця людина померла: хвороба, самогубство, загибель або смерть від старості; відзначте також, чи був цей предок віруючим, чи прийняв Святі Тайни перед смертю, чи був похований по-християнськи.
Отець Хемпш виділяє чотири групи проблем, на які слід звернути особливу увагу:
1. Успадкована бездуховність – від життя без молитви до повного атеїзму.
2. Фізичні недоліки та хвороби.
3. Психологічні дефекти – від ніяковості до схильності до суїциду.
4. Соціальна спадковість – пороки і невдачі всієї сім’ї, етнічної групи або нації.
(Втор 5,9-10) написано: «Я – Господь, Бог твій, ревнивий Бог, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління, тих, що ненавидять Мене, і творю милість до тисячного покоління тим, що люблять Мене і заповіді Мої бережуть». Власне кажучи, в наші часи потреба такої молитви зцілення виглядає величезною. Стільки стало окультних практик – які, відповідно до слів Бога, впливатимуть і на прийдешні покоління! Це гріх і це гидота в очах Божих.
Зараз ЛГ погодиться, що це - бред ...
Коли ви шукаєте отців та прадідів своїх, то ви шукаєте справжніх богів - Рідних. Вони ніколи не були сектою, як теперішні офіційні. Пам"ять про них та звертання до них за підтримкою - ніколи не буде окультизмом. Їх не треба боятись, вони не лякають, вони не покарають. Вам не треба говорити та відчувати, що ви їхні раби, бо - сини та онуки.
Зацікавилась одразу після 30 років. Правильніше сказати "відчула потяг". Сестра каже, звичайно ж, вік такий.
Першопочатково цікавили справи репресованих прадідів і невідомі імена братів і сестер діда, яких за легендою було більше 10 і всі "померли від голоду".
Яскравим спалахом у пам'яті закарбувався чистий перший листок в кримінальній справі прадіда - ніхто за цілі десятиліття не проглядав справу - і так страшно від того, що листок той назавжди міг лишитися чистим. Я написала своє прізвище і ніби борг якийсь, честь віддала дідусю, подяку свою. В одній із трьох справ відбиток пальця прадідусевий був. Ну, тут мені складно слів дібрати. Відновлений ланцюжок, конект поколінь, відчуття, що ти долучився, інтегрувався в систему свого роду.
А коли імена діток померлих познаходились, ніби на свої місця все стало, вони були невідомі попередньому поколінню, нині відновлені, згадані, не забуті. Хочеться знаходити могили рідних. Зараз відвідуємо місця поховань і непрямих предків, діти яких проживають в інших країнах. Відчуття виконаного обов'язку і радість від того, що добро для рідних (недавно віднайдених) зроблено, серця яких спокійні.
Приклад молитви:
Молюся, щоби вода мого хрещення зараз всоталася усім корінням мого родового дерева й досягла усіх поколінь. Нехай очищувальна життєдайна Кров Ісуса протече через перше, друге, третє покоління і так – до найбільш раннього. Нехай Кров з Хреста Господнього проллється на всіх дітей, на батьків, на їх батьків до двадцятого покоління, торкаючись їх,
зцілюючи і повертаючи їм цілісність. Підіймаю Хрест Ісуса Христа між собою та всіма поколіннями моєї сім’ї, усуваю вплив усіх сил, які псують моє життя і діють у мені, через мене і проти мене.
Стосовно шляхетності теж цікаво)
Бабусин диплом знайшли про закінчення педагогічного училища за 1939 рік. Довгий перелік незвичних для сучасних учнів дисциплін виведено каліграфічним почерком. Віддали копію до сільського музею, який розміщено в школі, де працювала бабуся. То пару людей мамі зателефонувало "як же Вам не соромно було такий диплом показати?! Там самі посередньо і добре!" Думаю, тут коментарі зайві))
Коли братові прадідусевий диплом 1918 р. відправила, то каже "це ж ми у четвертому поколінні інтелігенція - приємно") а чому має бути неприємно? Хоча теж з каліграфіі там "трояк", а почерк такий був, що у засланні життя прадіду врятував - взяли в канцелярію писарем.
Всі мої - селяни і жодна легенда про високе походження не підтвердилась (поки;), звичайно від цього дослідження менш цікавим не стає.
Стосовно шляхетності теж цікаво)
Всі мої - селяни і жодна легенда про високе походження не підтвердилась (поки;), звичайно від цього дослідження менш цікавим не стає.
Мої всі теж були простими селянами, я так спочатку думав. А потім і виявилось, що не такі вже й прості, а куркулі, а на межі 18-19 ст. були козаками, а в першій пол. 18 ст. пращур навіть сотником і городовим отаманом був. То потім злочинці з Півночі їх всіх зрівняли і намагалися знищити чи зробити з них рабів, а не вийшло!
не такі вже й прості, а куркулі, а на межі 18-19 ст. були козаками, а в першій пол. 18 ст. пращур навіть сотником і городовим отаманом був.
Серед наших теж кілька гілок козацьких, ну, і "куркулі", звісно (тато, як читав документ 1931 року, де перелічувались "угіддя" його діда для обкладання податком, здивувався, як не багато було тієї землі), а тут на форумі якось показали мені запис про те, що в другій половині ХІХ - на поч ХХ ст. прапрадід входив до складу приходського опікунства сільської церкви. Кожен новий факт родинної історії дарує колосальну енергію і моральне задоволення. Оживає історія країни,вулиць рідного міста, сіл.
Чому я почала займатись своїм родоводом?
Бабуся багато і цікаво розповідала про своє нелегке життя і спало на думку записать все, що запам'яталось.
Талантів пісатєльськіх в мене не має, тому я маму попросила написать все, що вона пам'ятає, потім ще розпитала в маминого брата та в двоюрідньої сестри якій вже було за 90 років.
Все це я оформила в книжку, вийшло 50 сторінок, доповнила фотографіями, надрукувала і родичам роздала.
Потім пішла до архівів.... і пішло і поїхало.
Попросила маму написать про її щасливу молодість, роботу на будівництві, безкоштовні квартири і т.п.
уривок про війну,
Франя - моя бабуся, найстарший Роман 1934р.н. - опора і підтримка, Тоня 37рн, Ліда 39рн, Катя 42рн:
"Захворіло порося, кашляло кров’ю. Худе, нещасне. Франя сказала: «Здохни, не буду я тебе годувати, а мене саботажем звинуватять». Пішла доповіла німцям, що порося хворе. Прийшов комендант з поліцаєм, а порося як кашляне коменданту кров’ю на штани. Дозволили зарізати порося для дітей. Франя його дві неділі відгодовувала.М'ясо склали в бочечку і заховали в яму під коровою яку викопав Роман. Землю Роман виніс далеко від хати на беріг.
Взяла мама кусок сала та пішла в Яцьки на базар. Грошей не було, думала, що на сало щось виміняє. Там побачила щось підходяще, та питає жінку, чи можна на сало обмінять, а та жінка каже, що це не моє, та як крикне: «Галько! Ось жінка хоче на сало обмінять твій товар!» А Франя злякалась, подивилась кругом поміж людьми стоїть сільський Йосипівський староста-поліцай Никон. Бідна, вона помаленьку, помаленьку, щоб не замітив вийшла з базару, людей на базарі було багато. То вона додому не бігла, а летіла. Прибігла та замкнула хату. А вскорості під’їхала до воріт бричка з німцями і поліцаями.
Прийшли поліцаї, постукали: поліцай Никон так ласкаво каже «Синочок відчини, а чи мама вдома? Відкрийте, ми вам цукерки дамо….». Франя дітям приказала двері не відкривати, стать на лавку і голосно кричать в вікно. Вона заховалась і кулака дітям показує, щоб кричали. Так поліцаї і пішли. Франя тим часом втекла. Випав перший сніжок, вона бігла так, щоб по слідах не знайшли. Заховалась у рідні в кінці села. Потім поліцаї повернулись з ключем, взяли у сусідки Оксани, довгий ключ, такий як у всіх хатах, відкрили хату та шукали м'ясо, не знайшли, а при виході з хати побачили ящичок зі слідами крові, повернулись і давай заново шукати. Штиком штурхали землю під коровою. Наробили багато шкоди, порвали подушки. Нічого не знайшли. Вночі повернулась Франя. "
Walentyna,
Валентина, какая Вы молодец!!! И спасибо, что поделились семейной историей.
Может, в своем дневнике Вы еще нам что-нибудь расскажете? Очень интересно.
Walentyna, А Франя - це як по-церковному ( і як у документах)?
Walentyna, А Франя - це як по-церковному ( і як у документах)?
Франциска?
Ярематойсамий
Франя це Францішка, римо-католики з Білоцерківщини Київська обл.
Форум працює на PunBB , за підтримки Informer Technologies, Inc span >