Н.Н. "Гей, засніжена Україно!"
Містечко Ярмолинці пів
століття назад! Типове право
бережне містечко. Обдерте, з
заїздами й козами. В центрі —
жиди, на періферії — вапгі
люди, а по фільварках паяв
— поляки: „жонци" і „окома-
ни". І трохи їх в самиму міс
течку — пара лікарів, неод
мінний аптекар - поляк і
ксьондз. З „офіційної" інтелі
генції — „пристав" — Воло-
щук, урядник Рудик, свяще
ник Стрільбицький, диякон
Ступницький , почмейстер
Шептовецький, учитель народ
ної школи Недзсльський, во
лосний писар Багрій... Але все
це живе у повній згоді, спіль
ним товариством — поляки,
росіяни, малороси (свідомих
українців — жадного). Особ
ливо на Різдво. Різдво в укра
їнському правобережному міс
течку старих часів — це безпе-
Гривний ланцюг гостювання
вечорів з танцями. Сьогодня
у волосного писаряцзавтра —
у священика, а ^післязавтра
усі Ідуть на „фільварок" до
„жонци" Марковського) І всю
ди — повна благодать. Вече
ря — десяток страв. Спочатку
оселедець з цибулькою, далі:
холодець, потім — бігус. Не
знаєте, що таке біґус? — Доб
ре утушена капуста, а в ній
кавальчнки української ков
баси та свинини. Бодай не зга
дувати. А до того, розуміється,
горілка. Тоді якраз вийшла
„монополія": чистенька горіл
ка, як сльоза, в 40 „градусів",
в 57 і 75. Християнський на
род пив у 40 ступнів, але ба
гато; жиди — завжди спірт у
57 ступнів, одначе, тільки на
„сабаш" і тільки „крючок".
Але це допіру „закуска". А
далі йде сама вечеря: свинина
із сливками, телятина, куря
тина, вино — ну й накінець,
різні пундики, пломбіри й по
дібне. Столи — повні яблук, о-
ріхів, цукерків, але на те ніхто
не дивився.
У гостях грають в карти. Ось
один столик: поліцейський
пристав, ксьондз, полковник
артилерійської батерії що сто
їть у Ярмолинцях і почмей
стер Шептовецький. Другий
столик — ,,жонца" Марковсь-
кий( батюшка Стрільбицький,
народній учитель Недзсльсь
кий і лікар Флят. Але є ще і
дамське товариство і молодь.
Тут також мішанина: панноч
ки і хлопці — загально росій
ської культури, але є також
Ядзя і Цезя — доньки апте
каря й Вацек, Кароль та Зиг-
мунт — золота молодь з філь-
варку. Вони дожидають на
танці. Одначе, ждати не дов-
го, бо Янкель вже прибув з -
містечка зі своєю „оркестрою".
їх шестеро, вони в лапс^рда-
ках, з пейсами і скромно роз-
кладаються в передпокою ві-
тальні. Ще хвиля, — Янкель
зручно підкине скрипку в під
боріддя і... пішла музика; Ма
лий дімок здрігасться, нафто
ві лямпи блимають, але Ядзя
і Кароль у вальсі нічого не по
мічають. Коли ж доходить до
„мазура", ініціятива цілковито
переходить до Вацека й Зиг-
мунта й Зосі та Цезі. Підлога
двигтить під ногами, Янкель і
Гершко, Санчик і Маркус об
ливаються потом. Але перед
ними вже стоїть чай і пиво, о-
селедець та печиво. Дали б їм
і ковбаси та бігусу,... але хіба
жиди знають, що добре?! Сви
нини не їдять, а м'ясо тільки
кошерне. Взагалі — чим ті
жіщи годуються? Християнин
на такій дієті давно дав би ду
ба...
Але баль кінчається, бо вже
глибока ніч і Ядзя та Цезя
під собою ніг не чують, а Ян
кель з оркестрою цілком о-
хляв. І тоді починається шале-
ний роз'їзд: у кого лп: пі ко-
ні: „Жонци" і „окоманн" під
цим оглядом дуже амбітний
народ, але й наші фурмани не
даються, й оповите сном міс-
течко здрігасться од перегонів
під оклики погоничів і панів:
— Не дайся Степане!"
„Переганяй ляха без пардо-
ну!" — Сані 'розсипляться?
лихо із ними!..-- •
А через пару'днів, при чер
говій учті, пани й фурмани
сперечаються; Х”во кого перег
нав і чиї коні кращі...
зійшли
л а ДО
зірка. Тоді нона вліта-|
здихавшись.
Паві, почнІЮКОІО 1
проголошувала:
каймо вечерю!
У кухні все
чисто-побожно.
Пашю у чштих білих
ках і чистому одягові. Тнмошка, ВІДОМИЙ з тої о, що ВСЮДИ.
де тільки міг, спав і навіть на
ходу спав і мав чуприну по-:
стійко розкудовчену, прихо/
див до вечері причепурений \
урочистий. Так само й інша
челядь. Хрестилися, сідали.
Фрасина подавала й командувала. Ми, дітвора, все бігали з
їдальні до кухні. Коли в мисках уже парував святовечірній борщ з вушками, батько
виходив до кухні з чаркою і
всіх частував по черзі, вітаючи
з Різдвом Христовим. Статечний Павло випивав урочисто,
закусував пирогом і за всю
челядь дякував за привітання: Дай Боже, вам, пане, це
Святе Різдво з родиною щасливо відпровадити і другого
діждати! Фрасина, молодень
ка молодиця з Олешнна, з-під
Проскурова, що чомусь поки
пула свого чоловіка, витирала
рукавом сльози й пила, одвертаючись до печі. Дівчата всти
дались пити й закривали рота
кінцями хустки, але медвідь
Тнмошка тим разом робив
,,джентельмена" і насильно
заливав їх. По борщі були ва
реннкн. голубці, смажена риI.-.SH-.V июлнтьіб”а, кутя й узвар.
Але ось величезна сензація
'під вікнами тупіт, в .темряві
внмалювусться зірка і...
Бог Предвічний народився!
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд увесь
Тай утішився...
Ми, малеча, усі зриваємось
З місць — і до вікна. Це ж так
цікаво, а разом — так таємничо і навіть страшно!
Якісь темні постаті рухаються за вікном і крутиться червона зірка.
Як вона крутиться? А мама
тим часом набирає у торбу пиріжків, оріхів та цукерків і
висилає з цим дівчат. На дворі
сміх і гомін, дівочій вереск і
тупіт чобіт - колядники відійшли.
По вечері ми тулимось у
кухні біля Павла. Він чоловік
бувалий і оповідає страшні історії. — „Тепер від Кам'янця
до Проскурова нова дорогашоса, а давніше був лише
..старий шлях" — широка дорога, а по боках старі кремезні
дуби й липи. Ці дерева садили
люди ще за панщини, — кож
ний пан садив від свого села
до сусіднього, а тон інший пан
— свою ділянку. А люди мусі
ли доглядати й поливати
Шля х широкий і літом гарно
їхати — тінь і прохолода. Але
в осени біда: болото невилазіе, коні пристають і не можуть
витягнути воза.
— А розкажіть, Павле, про
коршми. Це так страшно!
— Ну, що ж, коршми! Від
Кам'янця до Проскурова дорога далека — де'вятьдесять
верстов! Треба-в дорозі й коней попасти і від дощу сховатися, а в зимі й хугу перебути.
Отож на старім шляху були
коршмн-заїзди. Тримали їх
жиди. А у коршмі така деревляна перегородка, аж до стелі: там стояла бочка з горілкою і там сидів жид і торгував. Та перегородка на.шва
лася ,,шинквас". Там нами
кався жид від п'яниць, бо як
народ вип'є, то може й цілу
бочку горілки розбити й жида
набити. Всякий народ тим
старим шляхом їздив, — a.
було між ними не мало конокрадів і розбійників. То вони
змовлялися з жидом-коршк'арем і той перетримував у себе,
— в іаїзді, крадених коней і
награбоване майно. Не один
коршмар за це й на Сибір пішов, а то була за Шатовою
одна коршма —заїзд, що про
неї лиха слава йшла: не
провадила туди стежка з^'кра
деннмн кіньми. Не раз там
бачили кацапів - розбійників,
що на дорозі люДей убивали
— грабували. Але ніколи нікого поліціа^там не зловила і нічого не знайшла. Аж одного
разу, після великих крадіжей
і грабунків, наїхало на ту коршму багато ,.вратників" (урядників) і поліції. Шукалн-шукалн — нічого нема. Аж див-і
ляться. — в кутку заїду, під І
соломою — ..ляда*' (двері), як|
до льоху. Одчиняють її, а там:
не льох, а величезний підвал.
у підвалі тім — крадені коні;
стоять, кожухи різні дорогі й І
золото з пограбованих панів, і
кацапи-розбійники сидять, го-
рілку пють і в карти грають.
Ех, як сточили „вратникн"
тих розбійників, — зразу в
кандали закували і у Сибір
заслали, а з ними й жнда-коршмаря і його жінку.
Нам стає стршно і ми боязко
оглядаємось на темні вікна
Тнмошка, що. сидячи, вже
задрімав, мотає головою: ну,
коли то було, — аж за панщини. Тепер такого нема! Але
Павло заперечує. — „Може
нема, а може й є! А за Фельштин — що ти скажеш"? і о-.
повідає про* Фельштин. Це
містечко в тридцяти верствах
від Ярмолннець й відоме, як
місце перепродажу крадених
коней... Коли у когось пропа
.........................