Re: Як жили наші предки?
Володимир Козюк - унікальна людина, нещодавно задружились на ФБ, то я шокований тим, який архів він зібрав... і всім роздає.
Лалак/Римар (Кіровоградська область)
Міжнародний генеалогічний форум * International Genealogical Forum |
Ви не ввійшли . Будь ласка , увійдіть або зареєструйтесь .
Володимир Козюк - унікальна людина, нещодавно задружились на ФБ, то я шокований тим, який архів він зібрав... і всім роздає.
Побачив на останньому фото цікаву особливість будівництва огорож, коли стовпи і жердини до яких кріпиться огорожа, знаходяться зовні території, яка огорожена. Бачив таке на Буковині. Цікавить, як воно на інших територіях. Бо для моїх країв воно є дивним - у нас огорожу ставлять "кращим" боком назовні, а не всередину.
Коли плетінь плели, то стовпи усередині були, а коли лати або дошки прибивали, то кращим до вулиці, а стовпи до подвір'я. Навпаки ніде на Кубані не бачив. І колодязі так городили. Біля колодязів часто робили хвіртку-вертушку-хрестовину, щоб худоба не зайшла.
Побачив на останньому фото цікаву особливість будівництва огорож, коли стовпи і жердини до яких кріпиться огорожа, знаходяться зовні території, яка огорожена. Бачив таке на Буковині. Цікавить, як воно на інших територіях. Бо для моїх країв воно є дивним - у нас огорожу ставлять "кращим" боком назовні, а не всередину.
І калітка ніби навиворіт, і забору перед хатою нема, і боковий забор десь далі іде до нас теж серединою, і дороги немає чи навіть грубої стежки, деревця за забором посаджені... То я Вам поясню: Це фото із внутрішнього дворику за будинком. Там і дрова пиляли, он і станок стоїть...
Мабуть, цю тему варто б було поділити на якісь періоди? Наприклад, моє життя в 50-60-70 роки для сучасної молоді - минуле сторіччя (воно таки дійсно минуле сторіччя!)...
Чудове відео про радянську школу моїх часів https://ok.ru/video/4387636574
Археологічні знахідки, пов'язані з найдавнішими напоями є досить рідкісні. Але вони дають нам можливість дізнатися про життя давніх людей. Із появою нових технологій і хімічного аналізу, вчені нарешті дізналися про стародавні свята, урочисті події йобряди, під час яких люди споживали алкогольні напої. Про це пише Ancient Origins.
Невідомо, коли почали використовувати слово "спирт". Крім того, важко з'ясувати, з чого зробили перший алкогольний напій. І чому люди вирішили, що це смачно. Проте, найстаріший відомий алкогольний напій зварили 7000 - 6500 р.р. до н.е. в китайському селі Цзяху в провінції Хенань. Його зварили з рису, винограду, меду та глоду.
У той час люди на Близькому Сході почали з ячменю робити пиво. Однак згадки про найстаріше ячменне пиво датуються 6000 р. до н.е. й були віднайдені в Грузії. Найперше вино археологи знайшли поблизу річок Тигр і Євфрат. Воно датуються тим самим часом.
Пиво було другим за поширенням напоєм у давньому Єгипті (першим була вода). Його пили навіть діти.
Читайте також: Чим харчувалися люди кам'яного віку?
У Давній Греції людину, яка не пила вино, вважали варваром. Втім, філософи Арістотель і Платон критикували грецьке суспільство за зловживання алкоголем. Римляни не знали вина, доки не завоювали Грецію. Вже звідти перейняли традиції виноробства й виноградництва.
Найдавнішу пляшку вина знайшли 1867 року в Німеччині. Її виявили в похованні римського патриція, яке датується 350 р. н.е. Втім, дослідники вирішили не відкорковувати її.
Оце cameralabs.org/9554-kak-poyavils … za-za-noch знов про те, що раніше люди спали не з вечора до ранку (ми вже про це говорили), але я після тієї нашої дискусії ще думала про те, що це було дуже по-різному у різних людей (чоловіки-жінки, старі-молоді, селяни-міщани, багаті-бідні і т.д.).
Наприклад, якщо селянка лягала спати навіть о 8-9 вечора, а вставати їй треба було о 4-5, щоб подоїти корову, то вона навряд чи прокидалася серед ночі.
Ну і в кого були свічки, щоб ходити у гості або читати, то, може, й читали, а в кого свічок не було, то й читати можна було тільки після сходу сонця. Я думаю, що в селі влаштовували колективні прядива саме тому, щоб економити свічки або олію.
Біля хати, парубки і дівчата в національному одязі. Село Реутенці (тепер Сумщина) 1907 рік andreistp.livejournal.com/7743485.html
Багато варіанті вбрання різних регіонів https://www.pinterest.com/pin/376683956312554818/
Це не про моїх предків, бо вони 100 років тому займалися тим самим, що й 200, 300 і 100 років тому: пахали, сіяли, збирали врожай, ходили за худобою. А ось життя в містах мінялося з часом досить сильно.
Чим займався типовий чоловік 1900-х років
Розповідаємо, що почали робити та чим цікавитися чоловіки у 00-х роках минулого століття на теренах колишнього СРСР.
1. Займається спортом
Відкриваються гуртки. Наприклад, дуже популярним стало катання на ковзанах. У 1903 році Товариство любителів бігу на ковзанах навіть проводить в Санкт-Петербурзі чемпіонат світу, друге місце там займає 31-річний Микола Панін-Коломенкін. Ще через п'ять років він переможе на Олімпійських іграх.
2. Їздить
Машини є у одиниць, велика частина чоловіків користується гужовим транспортом. На короткі дистанції, в трактир або в гості їздять на дрожках – це відкриті вози, запряжені одним конем.
3. Веселиться
Маскарад – популярний варіант розваги початку XX століття, мода на нього йде ще з часів Петра Першого. Вхід на такі заходи по квитках або запрошеннях, які розсилаються заздалегідь. Оголошення про маскаради друкують в газетах. Важливий елемент – костюм з маскою, все потрібно заздалегідь купити в магазині або зробити на замовлення.
https://radio24.ua/chim-zajmavsya-tipov … iv_n115496
Се так жили великі пани. 10-15% міського населення. Побут більшості людей у таких містах, як Ростов, Таганрог, Єйськ, Катеринодар тоді не дуже відрізнявся віж життя-буття селян. Значна частина і у цих містах жила з сільського господарства або конярства. Ті, хто працював у промисловості та в різних закладах, теж обробляли землю, але для свого харчування. У когось були дачі, у когось ділянки у степу. Чисто з ринків харчувалася десь третина населення. Багато тримало птицю, свиней, особливо на півсільських околицях. У Краснодарі досі зберігається назва району Свинячий Хутор. Населення маленьких міст, повітових центрів ще більше жило сільським життям. Мабуть, тільки у Москві, Петербурзі, Києві, Одесі, Харкові, Самарі, в Австро-Угорщині - у Львові, Станіславі та Чернівцях життя було справді міським (за нашими теперішніми уявленнями).
може не зовсім в тему, але цікаво почитать.
Как растили детей русские крестьяне
n-e-n.ru/ivan/?utm_source=tvrain … entachпоки
до кінця ще не дочитала, не вистачило здоров'я це все сприйнять
ь
Наші пращури жили погано, зараз ми живемо краще чим будь-яка знать того часу. В часи без цивілізації всі народи жили-однокаво, враховуючи високу смертів при народженні та від хвороб, особливих сентиментів не було, головне було продовжити життя, виживав сильніший.
Оленка, У цілому згоджуюся. Навіть на моєму житті видно, що зараз краще за 40 років тому. От тому, погіршання життя дуже тяжко переноситься - якщо замісць покращання стає гірше. Приклади для порівнянь з сучасністю. Кінець 1960-х, вимираючий закубанський хутір, 25-30 хат. Початкову школу й клуб закрили. Електризувати лиш збираються. Багато хат ще з долівками, під солом'яними та рогозовими стріхами. Робота тільки в радгоспі на полі або "казармі" (напівзакритий сарай для початкової обробки тютюнового листа. Річка у 3 км, правда, рибна. Бабці, аби заробити копійку, на перекладних возять у райцентр на базар всяку всячину. На весь хутір три качалки ( вода). Продавця на місяць забрали "у партизани", довго шукали підміну, хліб возили з станиці за 7 км. Діти, особливо влітку, всі старше 10 рокі були при ділі. Було кілька мотоциклів, машини жодної. Одяг "на вихід" у більшості - кухвайка, кирзові чоботи або гумові калоші.
Українець, що зберіг вітрила Христофора Колумба
Віктор Вергунов
10 березня 2017
За часів НЕПу продукти переробки конопель, насамперед для виготовлення канатів та олії, стали чи не найбільш затребуваними у вітчизняному експорті, попит на них постійно зростав. Як результат, площі посівів конопель у країні наприкінці 20-х років минулого століття порівняно з 1913-м збільшилися вдвічі і досягли 1 млн га. Не випадково 1931 року в м. Глухові Сумської області для обслуговування галузі коноплярства було створено на основі дослідної станції Всесоюзний науково-дослідний інститут луб'яних культур.
gazeta.dt.ua/science/ukrayinec-s … mba-_.html
Коноплі у нас, на Кубані, частіше називали "пря'диво" або, залежно від статі рослин, "пло'скінь" (чоловічі) і "ма'тірка" (жіночі). Були ще й однодімні (двостаттеві рослини), але небагато. Наркомани цінують плоскінь, бо він дає пилок. Плоскінь довше замочували у річці чи ставку. Потім на тертицях з стеблин витовчували кістрицю - цурупалля, а залишалася суха луб'яна тканина - прядиво. Конопель сіяли багато, бо то в нашому регіоні була головна сировина для ткацького виробництва. Ткали на саморобних верстатах, які зберігалися до кінця минулого століття. Один такий з станиці Кутаїської стоїть у музеї м. Гарячий Ключ. До 1990 року у Краснодарському кр. було більше 10 пенькозаводів по первинній обробці прядива. Крім тканин, з конопель випускали шпагат, ряднину, мішки, паклю. З насіння били харчову олію. Насіння також йшло на годівлю хатніх декоративних пташок - папуг, канарейок, амадин тощо. В останні часи посіви прядива охороняли цілі дівізіони міліції від набігів ростовських, донбасівських та місцевих наркоманів. До 1980 року коноплі часто сіяли в городах - по картоплі, буряках, бо вірили, що вони відлякують дротяницю та інших шкідників. Як стали по городах стрибати городські і свої наркомани, мак і коноплі щезли (ще до суворих заборон).
Для вимочування стебел колопень у нас робили індивідуальні міні-ставки - "мочила". Система із кількох десятків "мочил" мала греблі для збору води та направленні її по спеціальних каналах до "мочил".
Як казали, у нас замочували у невеликих ручаях (єрках) біля криниць або у ставках, бо, якщо залишити у річці, назавтра можеш свої коноплі в Азовському морі ловити, бо вночі може прийти з гір вода і все понесе.
..............................
Walentyna, А я дочитав до кінця. Те, що чув і трохи ще бачив, не дуже відрізнялося від Рязанщини. Мене досі дивує, що малих дітей безбоязно довіряли "нянькам" - шмаркачкам, трохи старших за віком. Мене на цілі дні кидали на сусідку 8-9 років, яка мало не втопила свого брата, а потім підпалила сіно, а разом з сіном трохи не згоріла хата з тим братом. Правда, вона зараз жалкує, що не втопила його, бо він алкаш та ще й раз-позраз на зону ходки робить і матері нерви мотає. А мене "виховувала" так - насильно примушувала жерти дині (від них теж померти можна) й показувала концерти у коробку від телевізора. Артисткою була, звичайно, вона. Трохи старші теж не кращі були. Пішли на полігон "у кіно", бросили малого, що заснув під час сеансу й утекли додому. Так він, п'ятирічний, біг вночі через ліс і на всю душу кричав, що вся околиця станиці сполошилася. Однокласниця з подругами прогавила меншого брата, що він утопився в річечці, де горобцю по коліна.
Вересень. Ірина Ігнатенко: Міфи про цноту і шлюб https://www.youtube.com/watch?v=FIsEsMd6Qak
Чи справді в Україні завжди панував культ цноти, чи це лише один із міфів, які дійшли до наших часів? Історики кажуть, що реальне життя наших пращурів розходилося із тим, що описується у підручниках, адже українці XVII-XVIII ст. нічим не відрізнялись від сучасників, а у деяких питаннях були навіть більш розпусними, ніж ті, хто живе після "сексуальної революції".
Дослідники вважають, що у ті часи жіноче тіло не належало ні самій жінці, ні її чоловікові – воно було власністю громади. Саме тому на шлюбному ліжку молодого міг замінити будь-хто із його кровних родичів. Та й до зради ставлення було терпиме – жінка не звертала уваги на походи чоловіка "наліво", якщо він не йшов через це з родини і не залишав її наодинці із величезним господарством.
Про міфи щодо шлюбного життя і подвійні стандарти у ставленні до чоловіків і жінок Микола Вересень говорить з кандидатом історичних наук, доцентом кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іриною Ігнатенко.
Трудно уявити собі життя без консервів. Дуже цікава стаття про те, як це починалося www.nkj.ru/archive/articles/10718/
Вересень. Ірина Ігнатенко: Міфи про цноту і шлюб https://www.youtube.com/watch?v=FIsEsMd6Qak.....
Посмотрите на картины Соколова "Перезва" и "Весілля" http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=27713&p=2
перезва́ — у весільному обряді — звичай (своєрідна оргія), за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі за запросинами йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодої; також учасники такого походу, поїздки; про дівоцтво молодої сповіщали передусім батька-матір у супроводі пісень: «Спасибі тобі, таточку, за кудрявую латочку, за запашні васильки, за твою чесну дитину, що вона по ночах не ходила, при собі сноток носила»; молодий брав тещу під праву руку й урочисто вів її до своєї хати в супроводі всього роду (звідси й назва обряду, тобто перезивання з однієї хати до другої). Вчора справили весілля, А сьогодні на похмілля Ми справляєм перезву (Олександр Олесь); Івасьова перезва через улочку перейшла: як рій гуде, Як мак цвіте, як рожа процвітає (П. Чубинський).
ukrlit.org/slovnyk/%D0%BF%D0%B5% … 0%B2%D0%B0
Видите красный флаг? Вот он, сигнал для всей деревни о цнотливости молодой жены. Про "комору" ничего не знаю, а вот простыню или рубашку невесты могли утром представить на обозрение, а красный флаг, если невеста была девушкой, обязательно. Если нет - позор не только молодой, а и ее родителям. Молодой муж имел право расторгнуть брак и сразу выгнать жену. Этот обычай из Черниговской губернии был принесен переселенцами на новое место жительства и был распространен и после войны, и даже в 70-е годы 20 века.
Швейні машинки informednews24.com/?p=5281
Трудно уявити собі життя без консервів.
Не знаю, як хто, а я, древній, пам'ятаю таке життя. Дехто перехвалює діжкові огірки, кавуни, яблука та капусту. Десь до Нового Року воно ще добре було, а потім таки перекисало. А як згадаю солене м'ясо... В ньому вже нічого не було, а його ще відмочують від солі, а потім цю губку варять, а воно, бува, вже й припахує. А капуста під весну бува ще й "забздиться". Ото духан! У нас в армії запасали в погрібі квашену капусту до літа. З січня вона була кислюча. Я їй "дякую" за виразку шлунку. Вже в часи незалежності приїхала матір до сина десь у травні на присягу (Богодухів) і каже: "Ну, так нічого у вас, порядок, чисто, тіке б оту собачку не мішало б закопать!" - "Яку собачку?" - "Та десь у тому углу щось дохле валяється, а вітер аж на плац несе!" - "Ма, та то у погрібі капуста квашена..."
Перевірте свої знання сексуальних традицій наших пращурів (ТЕСТ 18+) www.depo.ua/ukr/life/piznay-sebe … 0303530554
редкие исторические снимки о жизни украинцев (Фото) telegraf.com.ua/zhizn/zhurnal/32 … -foto.html
Можливо в цій темі вже викладали (не бачив), та і праця відома, але:
Цікаві спостереження кін. ХІХ ст. про людей, самоназву, побут, одяг, традиції в Полтавській губернії.
Падалка Л.В. Что сказало население Полтавской губернии о своем старом быте: (По сведениям местных корреспондентов, собранным в 1896 – 1898 гг. и разработанным к ХІІ Археологическому съезду в 1902 г.) // Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. – Вып. 2. – Полтава: Электрич. типо-литогр. И.А. Дохмана, 1905. – С. 1 – 100.
histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tema … ak?id=8577
А як згадаю солене м'ясо...
А я обожнювала борщ з солоного м'яса. Смакота.
«Полюбил ее парень, а про свадьбу и слушать не хотел. Тогда она подожгла его хлев — вместе со скотиной и сгорели»
Из старых газет.
Як гукнуў, так і адгукнулося…
Biełarus. Tydniowaja katalickaja hazeta. Wilnia 25 maja 1913 hodu.
М. Сурвілішкі, Віленск. губ., Ашмянскаго пав. У гэтай парафіі хлопец Л… пакахаў дзяўчыну А… Любіў яе хлопец, пакуль ня выкруціў ад дзяўчыны 200 рублёў і не адабраў ад яе славы, а калі дзяўчына ўспомніла а шлюбе, той і слухаць не хацеў.
Пакрыўджоная, падпаліла па злосьці яго хлявы, каторые разам з жывёлай і згарэлі. Страты ад пажару было на 3000 рублёў. Як гукнуў, так і адгукнулося…
Тутэйшы.
Відзючы сьмерць сваго дзіцяці, карова цяжка ўздыхнула і пала няжывая
Biełarus. Tydniowaja katalickaja hazeta. Nr. 24. Wilnia 5 Wiereśnia 1913 hodu.
Май. Муляры, Сьвянцянск. пав. Тут было такое здарэньня. Рэзалі цялё ў хляве, дзе стаяла матка гэтага целяці, карова пекная і здаровая, варта каля 100 рублёў. Відзючы сьмерць сваго дзіцяці, карова цяжка ўздыхнула, на вачах яе паказаліся сьлёзы і пала няжывая.
:::(((
А я обожнювала борщ з солоного м'яса. Смакота.
З якого саме? Я казав про солене в остудженому солоному окропі. "Дохолодильниковий період". Під кінець - губка губкою ще й з душком. А сьогодні менша сестра на холодець з свіжих ніжок та курячих або гусячих потрібок каже:"Дахлятіна!"... О-о, народ зажерся!
Та про теж саме. Тільки до стану "губка губкою".
litar Л, То ще треба знати, що таке кубанці... "Икономлять", все голодовки бояться, "ага, вам би все зжерти, а завтра шо я вам варить буду?" - "Та воно вже вонять почина!" - "Чим?- Хву!- Ничим воно не воня - нормальне мнясо! Ну, не таке вже свіже, як було, ну й не воня!"... Правда, я б сьогодні і його з'їв.
як мене сердить коли чую, що настоящий зелений борщ зі старим салом.
Що там смачного? смердюче сало? клали б свіже, але не було свіжого сала.
Тут Ви не праві, це як з шампанським, деякими сирами та багатьма іншими стравами - особисто я затовчую таки старим салом
Ностальгическое (тоже про жизнь предков ):
Счастливое детство
Мы пили воду из-под крана, ситро — из одного стакана,
Гудрон жевали, взяв на стройке, искали что-то на помойке,
Сосульки по весне сбивали, лизали и хрустя съедали.
Мы двор на двор дрались, бывало и доставалось нам немало,
Спектакли ставили в беседке, на радость бабушкам-соседкам,
Из игр многих, что мы знали, чаще других в лапту играли;
Дарили книги в день рожденья, подарок лучший, без сомненья,
В альбомах марки собирали, потом коллекции меняли
Открыток, фантиков, монеток и самых разных этикеток.
Мы с нетерпеньем зиму ждали, «Снегурки» к валенкам цепляли
И с ледяной горы съезжали, а следом санки догоняли,
Катились кучею-малой и шли с ушибами домой;
В походы частые ходили, костры из веток разводили,
В золе картошку выпекали и песни дружно распевали.
Мы были счастливы тогда, в те сердцу милые года.
Ольга Гранд
https://www.inpearls.ru/
А я теж не люблю старе прожовкле сало ні в якому борщі, хіба що у галушках або затірці, і то не дуже. І також часто чую: "Ой, який добрий борщ із старим салом!" Думаю:"Чи ти б сам його їв, якби тобі наварити?" Коли самі варили мило,то жовте сало йшло на мило. Потім носилися з ним, носилися - куди б його прилаштувать? Та помалу у борщи-супи. А потім собаці ( а не всякий його й їв), а вже потім ... свиням у помиї.
Форум працює на PunBB , за підтримки Informer Technologies, Inc span >