1

Тема: Глобине, смт Полтавської області

Глобине — селище міського типу, адміністративний центр Глобинського району. Розташоване на берегах річки Сухий Омельничок, притоки Псла. Річка, перегороджена в кількох місцях греблями, створює ряд водоймищ. Віддаль до обласного центру — 122 км, до Кременчука — 40 км, до пристані Градизьк на Кременчуцькому морі — 25 км. Глобине — залізнична станція.

+ Читати більше

Основна частина селищного населення працює в колгоспах ім. Мічуріна і «Росія», на Глобинському цукрокомбінаті та підприємствах переробної промисловості. В селищі проживає 14 400 чоловік. Глобинській селищній Раді підпорядковані села Кордубанове, Крупське, Нове Липове, Новодорожне, Новомосковське, Семимогили, Старий Хутір, Черевані, Ярове.
Глобине виникло на початку XVIII століття. За переказами на місці сучасного Глобиного в давнину був хутір Маленький Кагамличок на притоці Кагамлик, що витікала з болота поблизу села Кагамлик. Першими поселенцями хутора були українські козаки, яких очолював козак Глоба. Від його прізвища і пішла назва поселення.
У другій половині XVIII століття Глобине було передане Катериною II поставщикові провіанту для армії під час війни з Туреччиною, а пізніше надвірному раднику П. Я. Руденку.
Руденко перш за все дбав про те, як закабалити жителів Глобиного. Оскільки найкращим помічником у цій справі була церква, то він будує тут церкву, якай сама стала значним експлуататором і лихварем.
У 1802 році Глобине увійшло до складу Кременчуцького повіту Полтавської губернії, з 1851 року воно стає волосним містечком.
За тридцять років тут двічі, у 1776 і 1804 роках, лютувала чума.
На зміну Руденкам прийшли нові власники, господарями в селі були великі землевласники Магденки, Капністи, Шапошникови.
Торгова площа в Глобиному, рибна ловля, річка Омельничок, болота по її берегах, очерет у плавнях, починаючи від греблі в Глобиному до пустовійтівських володінь поміщика Базилевського, залишалися у володінні поміщика.
в Глобиному. Тут відбувалося вже чотири ярмарки на рік, діяв винокурний завод3. У 1878 році поблизу Глобиного збудовано станцію залізничної лінії Кременчук—Ромодан—Лібава. Кожного року звідси відправлялось понад 600 тис. пудів вантажів, у т. ч. хліба — 500 тис. пудів.
З побудовою залізниці населення Глобиного зростало швидше; за 15 років з початку реформи кількість дворів з 437 збільшилась до 596 дворів, з них належало селянам-власникам — 574, міщанам — 15, козакам — 6 дворів. На третину збільшилось населення і становило 3645 осіб.
В листопаді 1905 року селяни Глобиного відмовились сплачувати податки, вносити борги в громадську касу і поповнювати зерном громадський магазин. Влаштовувались самовільні сходи.
У ніч на 16 жовтня 1905 року чотири найбільш активних агітаторів із селян були заарештовані. Зранку натовп селян в кількості близько 1000 чоловік, озброївшись кілками і рушницями, обійшов квартири стражників, відібрав у них зброю, зірвав з них погони і наказав їм залишити Глобине або залишити службу в поліції. Після цього селяни направились до економії графа Капніста та Шапошникова. Тут вони зняли з роботи всіх робітників, поставили вимогу, щоб усім робітникам сплачували поденно по 3 крб., роззброїли стражників і позривали з них погони.
Очолювали виступ глобинських селян бідняки брати Василь і Маркіян Куки, Євдоким Савченко, Юхим Плиска, Дементій Радченко та інші.
До складу ревному і його комісій увійшли С. І. Бодаква, М. М. Кука — учасник революції 1905—1907 рр., О. С. Кондуфор, М. Й. Скляр, Й. І. Удод, Ю. В. Плиска, А. І. Литвиненко та інші. Ревком працював під безпосереднім керівництвом Кременчуцького комітету РСДРП(б).
Продовольчий комітет взяв на облік увесь поміщицький хліб і розділив між селянами, а земельна комісія роздала селянам весь реманент і худобу з поміщицьких економій, і в першу чергу біднякам та фронтовикам.
З приходом німецьких інтервентів у квітні 1918 року відновилися старі порядки. У селян відібрали не тільки поміщицьке майно, худобу і землю, а й наклали населяй контрибуцію.
В кінці 1918 року німців і їх ставлеників гетьманців, а пізніше і петлюрівську Директорію було вигнано і на початку січня 1919 року в Глобиному відновлюється Радянська влада. Ревком на чолі з А. Г. Третиною знову приступив до розподілу поміщицького майна і землі. Поновилося мирне будівництво, та ненадовго. В середині травня цього року на село налетіла банда Григор’єва і влаштувала погром.
В кінці липня до Глобиного вдерлися денікінці і знову відновили владу поміщиків та капіталістів, але вже в грудні частини 60-ї дивізії під командуванням М. Г. Кропив’янського визволили Глобине.
В роки громадянської війни глобинці брали активну участь у боротьбі з німецькими загарбниками, українськими буржуазними націоналістами, з бандами Григор’єва, Киктя, з денікінцями. В рядах червоних партизан боролися за владу Рад З. П. Зіненко, П. О. Коваленко, М. О. Листопад, Н. Г. Штепа та інші.
Багато глобинців було в рядах Кременчуцького партизанського загону, яким командував Ф. В. Попов. Комісаром 9-ї стрілецької дивізії в роки громадянської війни був глобинчанин С. П. Восков. Старий більшовик-підпільник, він у дожовтневі дні зустрічався в еміграції з В. І. Леніним, був одним з перших головою Петроградської губернської Ради робітничих і селянських депутатів. Помер від тифу у 1920 році. Його ім’ям названо завод і вулицю в Ленінграді. В роки Великої Вітчизняної війни його ім’я було присвоєно 32-ій моторизованій бригаді.
У 1920 році в Глобиному створюється партосередок. У 1922 р. секретарем його став Ульянов, направлений Кременчуцьким повітовим комітетом партії, членами: Я. П. Куроп’ятник (голова волвиконкому), Я. 3. Антосик (зав. земвідділом), Коваль (начальник міліції), Болдарєва (зав. жінвідділом).
У лютому 1920 року за допомогою шефів — робітників київського машинобудівного заводу (з 1922 року з-д «Більшовик») був відбудований і став до ладу Глобинський цукровий завод, а через рік почали працювати державний винокурний завод та три млини.
В кінці червня 1920 року створюється волкомнезам, який очолив І. Ю. Момсик, і розгорнув широку діяльність: вилучав лишки хліба у куркулів, постачав міському населенню і Червоній Армії продовольство, організовував загони добровольців для боротьби з білополяками і Врангелем. Через комнезам здійснювався перерозподіл землі між селянами, конфісковувалась у куркулів тяглова сила та інвентар на користь бідняків.
Однак мирній праці глобинців на початку відбудовчого періоду перешкоджали різні куркульські банди. 2 липня 1920 року вони напали на залізничну станцію Глобине і закатували бійців продовольчого загону. Та скоро всі банди було ліквідовано.
В кінці 1921 року комсомолець 3. Д. Плиска під керівництвом волосного комуністичного осередку організував у Глобиному комсомольський осередок і став його першим секретарем.
Глобинчани не лише відбудовували своє зруйноване господарство, їх турбувала і доля всієї країни. За ініціативою партійної і громадських організацій та виконкому Ради в тяжкі дні неврожаю в країні трудящі Глобиного подали братню допомогу робітникам і селянам інших губерній, які потерпіли від голоду. Лише в серпні 1921 року на користь голодуючих Донбасу глобинці зібрали 50 пудів зерна.
В зв’язку з введенням нового адміністративного поділу 7 березня 1923 року створено Глобинський район, якому підпорядковувались Глобинська, Пустовійтівська, Пирогівська та Кринківська волості колишнього Кременчуцького повіту.
Першим серетарем райкому партії став П. А. Кікайон, головою райвиконкому — К. С. Харченко.
На початку 1924 року Глобинський районний партійний комітет налічував 38 членів і кандидатів. 7 чоловік із них були членами партії з 1918 року, решта — з 1919—1923 рр. За соціальним складом: 24 робітники, 1 службовець, 13 селян.
Перші колективні господарства почали виникати ще з 1920 року. На Старому Хуторі, поблизу Глобиного, на землях, що до революції належали поміщику Капністу, організувалася сільськогосподарська артіль «Вільна праця».
В 1923 році сюди переселили артіль «Возрождение пролетарской культурьы», яка була створена ще в 1921 році в с. Пироги колишніми червоними партизанами — наймитами і бідняками, яких очолювали матрос Кацман і робітник-шахтар Макар Борщик. Це була невелика артіль, вона об’єднала 7 господарств, 29 чол. і мала 44 га землі. У 1926 році придбала трактор. В 1927 році вона разом з артіллю «Комінтерн» створила комуну ім. 10-річчя Жовтня.
У Глобиному, крім кооперативних товариств насінневодів, коневодів, кредитної сільськогосподарської кооперації, з 1927 року виникають машинно-тяглові товариства ім. Шевченка, ім. Петровського, «Кім» та ТСОЗи «Перше Травня», ім. В. Я. Чубаря, «Червоний хлібороб». В січні 1930 року всі машинно-тяглові товариства та ТСОЗи об’єдналися в одну артіль ім. Г. І. Петровського. Вона мала до 5 тис. га землі, 200 пар волів і коней. Першим головою цього колгоспу став Я. С. Бодаква.
Розгортала свою діяльність колгоспна партійна організація, яку очолював І. М. Сербія, посланець робітничого Кременчука.
Розвитку колективізації та зміцненню колгоспів намагалися перешкодити куркулі. Під час підготовки до весняної сівби вони агітували селян виходити з колгоспу, розбирати реманент, розбирати худобу. Частина нестійких селян піддалась куркульській агітації і вийшла з колгоспу, але скоро знову повернулася. За рішенням загальних зборів куркулів було виселено із села.
Голова колгоспу Я. С. Бодаква, учасник XII Всеукраїнського з’їзду Рад, зустрічався з Г. І. Петровським, який цікавився життям артілі і порадив йому подумати і поговорити з колгоспниками про розукрупнення артілі.
В 1933 році Г. І. Петровський відвідав Глобине (вперше він був тут у 1929 році). Врахувавши його поради, трудівники артілі в цьому і наступному році провели розукрупнення колгоспів. Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни в Глобиному стало 7 колгоспів.
Передовики хлібороби Г. М. Волохов, М. Т. Кравченко збирали по 30—35 цнт озимої пшениці з гектара і по 60 цнт кукурудзи. По 500—400 цнт буряків з га збирали Т. Т. Величко, К. Я. Удод, Л. І. Дворник. Вони були удостоєні честі брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
На фронтах війни з перших днів мужньо боролися з ворогом глобинці — генерал-майор В. С. Савченко, П. Н. Погрібний та багато інших. Багато з них гнали ворога від Волги до Берліна.
Брав участь у боях під Сталінградом, хоробро бився на Курській дузі, проявив мужність і відвагу в боях за Україну глобинчанин — кавалер трьох орденів Слави М. М. Кравченко. Житель хутора Черевані Глобинської сільради В. Н. Хильчук за мужність і відвагу, проявлені в боях при форсуванні Дніпра, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Нині в Глобиному проживає 994 учасники Великої Вітчизняної війни, які нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.
26 вересня 1943 року радянські війська вибили фашистів з Глобиного. Жителі з сльозами радості зустрічали своїх визволителів — воїнів 80-ї гвардійської стрілецької дивізії 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії Воронезького фронту.
Відступаючи під ударами радянських військ, фашисти перетворили селище в купи руїн і попелищ: зруйнували маслозавод, цукрокомбінат, машинно-тракторну станцію, хлібоприймальний пункт та інші промислові підприємства. Тільки цукро-комбінату вони завдали збитків на суму понад 12 млн. крб. Спалили будівлі колгоспників і колгоспів, пограбували або знищили худобу, хліб, інвентар.
Та колгоспники не падали духом. Для роботи в полі, перевезення вантажу вони використовували своїх корів. Радянські військові частини передали колгоспам 15 коней.
Почалася відбудова цукрокомбінату, маслозаводу та інших підприємств. До річниці визволення району Глобинський маслозавод вже виконав річний виробничий план по держпоставках молока на 125 проц., план держзакупок молока у колгоспників — на 377 проц., по випуску масла — на 205 процентів.
В день річниці визволення став до ладу діючих підприємств цукровий комбінат.
В перші післявоєнні роки колгоспники не лише відбудовували своє господарство, а й допомагали робітникам Донбасу відновити роботу шахт, заводів. Трудівники Глобинського району взяли шефство над шахтою 4-5 Сокологорівка, тресту «Пер-вомайськвугілля» і допомогли відбудувати шахту. Зразки стахановської роботи на шахті показували глобинчани І. О. Займидорога, Д. 3. Борозна та інші, які виконували виробничі завдання на 180 і більше процентів.
За успіхи в розвитку сільського господарства протягом 1947—1949 рр. нагороджено орденами і медалями СРСР 101 хлібороба Глобиного. Ордена Леніна за одержання високих урожаїв зернових культур удостоєні передові ланкові Є. О. Си-сенко, Г. О. Клименко, які одержали більше 25 цнт пшениці; свинарка М. Я. Паклю-ченко, яка одержала по 25 поросят від кожної свиноматки.
За високі врожаї багато колгоспників були нагороджені орденами і медалями. Серед них ордена Леніна удостоєні Н. П. Миколенко, Є. Скляр, Л. Дворник.
Не менших успіхів досягли трудівники сільгоспартілі ім. Куйбишева, що об’єднувала на той час 400 дворів з населенням понад 1000 чоловік, яку очолював один із зачинателів колгоспного руху Я. С. Бодаква.
Малою Золотою медаллю нагороджено голову колгоспу ім. Мічуріна В. Є. Курченка. Великої срібної медалі удостоєні секретар РК КП(б)У М. І. Наземець, ланкова відділку «Ударник» Глобинського цукротресту Г. М. Симоненко, директор МТС І. І. Пономаренко та інші.
На цукрокомбінаті бореться за право називатись комуністичними 5 цехів і 3 бригади. Присвоєно це звання 178 чоловікам. Більше 20 передовиків занесено в Книгу пошани комбінату. Серед них токар депутат Полтавської обласної Ради депутатів трудящих І. Ф. Крупко, електрик В. С. Становський, головний інженер М. Р. Цехмістренко, майстер ремонтносилового цеху Д. О. Литвиненко, робітник парокотельні В. І. Ковальський та інші. Натхненна праця колективу цукро-комбінату була відзначена партією і урядом. У 1966 році велика група трудівників одержала ордени і медалі Союзу РСР. Серед них ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні слюсар О. Ф. Михайлик, ордена «Знак Пошани» — начальник зміни П. П. Гайван, бригадир В. С. Мамон, Г. А. Плиска та інші.
За роки семирічки в селищі стали до ладу ряд нових підприємств. Серед них — плодоовочеконсервний завод. Продукція його крім місцевих потреб йде в Москву, Ленінград, в республіки Середньої Азії.  На заводі є свої робітники-раціоналізатори О. М. Топчій, І. В. Кручиненко, В. М. Бобровський та інші.
В господарстві трудиться багато передовиків виробництва. Це доярки депутат Глобинської селищної Ради П. Г. Щербина, М. Г. Ваценко, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Добре відома глобинцям Є. М. Кравченко. У післявоєнні роки за вирощення по 300—500 цнт цукрових буряків з га вона нагороджена медаллю «За доблесний труд» та орденом Трудового Червоного Прапора. З 1950 року вона працює дояркою відділку «Червоний прапор». Глобинці знають її і як талановиту самодіяльну актрису.
Агроному колгоспу Г. П. Андрієнко за заслуги в розвитку сільськогосподарського виробництва присвоєно звання заслуженого агронома УРСР. Серед них ордена Леніна удостоєна Г. П. Клименко, ланка якої вирощувала понад 400 цнт цукрових буряків та понад 30 цнт гібридної кукурудзи з га та бригадир дільничої бригади Т. Я. Сироватень. Він був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР 1965 року і нагороджений бронзовою медаллю. В травні 1967 року колгосп нагороджений орденом Леніна.
В колгоспі працює чимало передовиків виробництва. Свинофермою артілі завідує Герой Соціалістичної Праці М. К. Бугаєць.
Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджений колишній голова артілі М. М. Кука. З 1947 по 1959 рік він обирався депутатом Верховної Ради УРСР. Урядових нагород удостоєні ще 49 колгоспників. Двом колективам—свинофермі № 1, яку очолює комуністка К. О. Макайда, і колективу тракторної бригади № 1, яку очолює комуніст С. І. Жильников— присвоєно звання комуністичних. Звання ударника комуністичної праці присвоєно 14 передовикам артілі.
Активну участь у проведенні благоустрою селища бере комісія селищної Ради, яку очолює О. І. Кравцова.
При селищній Раді є 10 постійно діючих комісій. Так, комісія народної освіти, яку очолює І. Н. Перелай, перевіряє підготовку шкіл до навчального року, роботу дитячих дошкільних закладів, організовує батьківські лекторії.
Медичну допомогу населенню Глобиного подають 20 лікарів з вищою освітою та 75 медпрацівників з середньою освітою. За багаторічну і бездоганну роботу в галузі охорони здоров’я орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено акушерку Глобинської райлікарні Р. І. Пусан.
За роки Радянської влади незрівняно зріс культурний і матеріальний рівень робітників, службовців та колгоспників Глобиного. Якщо в дореволюційні часи молодь навчалася у трьох початкових школах, то сьогодні тут десять шкіл. В двох середніх, двох восьмирічних та трьох початкових школах навчається понад 1200 учнів. Крім того, працюють ще дві вечірні школи робітничої молоді та районна заочна школа, в яких навчається понад 1000 чоловік.

Діє в селищі і музична школа. Навчають і виховують молодь досвідчені вчителі. З 146 вчителів дві третини мають вищу і незакінчену вищу освіту.

Серед вчителів є чимало ветеранів праці. Це Г. А. Дученко, В. П. Скакун, нагороджені орденом Леніна, Я. Й. Загорулько, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, С. К. Одновол, нагороджений орденом «Знак пошани», А. І. Тишко, нагороджена медаллю «За трудову відзнаку» та інші.
З    1958 року у Глобиному діє новий кінотеатр на 350 місць.
Всього в селищі працює 6 кіноустановок. Селище електрифіковане і радіофіковане. Нині поряд з зеленими насадженнями над селищем швидко зростає ліс радіо і телевізійних антен, яких вже налічується понад тисячу.

Скорочена стаття ІСТОРІЯ МІСТ ТА СІЛ УССР Полтавська область

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

2

Re: Глобине, смт Полтавської області

м. Сімферополь, 1907 р. Ніколенко Василіса Іванівна https://www.familysearch.org/ark:/61903 … cat=774661

Розшукуються в Олександрійському повіті, Херсон. губ.:
МЗН Самойленко Григорія 1885 р. н., батьки його: Самойленко Філіпп Макарович і Матрона Кодратова із с. Яново, Глинська вол.;
вінчання Афанасьєва Євдокима Івановича з Софією Гордіївною в 1880-1885 роках, МЗН їх доньки Олександри в 1909-11 рр.;
вінчання Афанасьєва Микити Івановича з Афанасією Дорофєєвою/Арєфьєвою, МЗН їх дітей: Михайло в 1885-1887 рр. і Наталі?

Share