1

Тема: Бандурництво i бандуристи

На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.

Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.

Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл... Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд...

Спираючись на свідчення місцевих жителів, пошуковою групою Спілки Української Молоді встановлене приблизне місце страти традиційних співців. Після юридичного оформлення відповідних документів, СУМ має намір ініціювати проведення повноважною комісією ексгумації та ідентифікації тіл замордованих лірників, кобзарів і стихівничих. На місці злочину буде встановлено Пам’ятний Хрест.

РОЗСТРІЛЯНИЙ З’ЇЗД КОБЗАРІВ

Шукати про нього бодай побіжної згадки в радянській пресі — марна справа. Навіть в архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї жахливої трагедії. Що-що, а сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли: ще 1960 року тогочасний голова КДБ Шелепін таємною директивою наказав своїм відомствам «от Москвы до самых до окраин» спалювати все, що могло б у майбутньому скомпрометувати наші «доблесні» органи. І все ж правда про розстріляний з’їзд кобзарів та лірників уперто постає з попелу забуття.

Відомо, що у Сталіна та його різноплемінних посіпак була просто зоологічна ненависть до всього, що вирізняло українців як окремий етнос від інших пригноблених народів імперії. Та якщо українську мову та українську пісню на перших порах свого панування комуна ще якось терпіла, то носії українського героїчного епосу — кобзарі були для неї кісткою в горлі. Вже з перших днів утвердження на Великій Україні влади «робітників і селян» більшовики влаштовують справжні лови на сліпих і немічних народних співців й розстрілюють їх на місці, без слідства та суду. 1918 року було замордовано лірника Йосипа. 1919 року в Катеринодарі гинуть від рук більшовиків кобзарі Іван Литвиненко, Андрій Слідюк, Федір Діброва. 1920-го — Антін Митяй, Свирид Сотниченко, Петро Скидан. А скільки їх, безіменних, безпаспортних, полягло під червонокозацькими шаблями, червоноармійськими та міліцейськими кулями, знає один лише Господь Бог...

І все ж кобзарську проблему більшовики у такий спосіб не змогли розв’язати — надто багато було тоді в Україні кобзарів, дуже любили та шанували їх люди. І ЦК ВКП(б) вирішує змінити тактику — «спускає» на місця аж чотири постанови: «Про заборону жебрацтва», «Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС», «Про затвердження репертуару в установах НКО» (народного комісаріату освіти — М. Л.), «Положення про індивідуальну та колективну музико-виконавчу діяльність». Тепер кобзарів уже не розстрілювали на місці, як раніше, їх зачиняли в холодній, не даючи їсти-пити, а інструменти знищували.

Та й це допомагало мало. Тоді кобзарів, як «невиправний націоналістичний елемент», почали нещадно гудити в пресі. Тогочасні газети зарясніли заголовками: «Проти кобзи — радіо Дніпрельстану!», «Пильніше контролюйте кобзарів!», «Кобза — музична соха!», «Кудесниця-гармошка стає і певною мірою вже стала справжнім засобом виховання мас!». Народові, який споконвіку кохався в кобзарському мистецтві, силоміць нав’язують не лише «кудєсніцу-гармошку», а й «кудєсніка-баяна», «кудєсніцу-домру» і «кудєсніцу-балалайку», зобов’язуючи музичні фабрики України виготовляти їх не сотнями, а мільйонами!

До цькування кобзарів підключають і українських письменників. Так, Юрій Смолич писав: «Кобза заховує в собі повну небезпеку, бо надто міцно зв’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорозької. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів». Микола Хвильовий закликав покласти край «закобзаренню України», «вибивати колом закобзарену психіку народу». Та всіх перевершив, либонь, Микола Бажан своєю поемою «Сліпці», в якій називає кобзарів «скигліями», «смердючими недоносками», а основу їхнього репертуару – наш тисячолітній героїчний епос – «сторотими проклятими піснями». Нехай Миколі Бажанові Бог буде суддею, але я як кобзар і як українець не можу простити йому ось таких рядків:

Помреш, як собака,
як вигнаний зайда.
Догравай, юродивий,
спотворену гру!
Вірую – не кобзою,
Вірую – не лірою,
Вірую полум’ям
серця і гніва…

Втім, не всі діячі української культури пішли на повідку в енкаведе. Павло Тичина не соромився позувати перед об’єктивом фотоапарата з «патріархально-націоналістичною» кобзою, а Максим Рильський у ті прокляті роки грудьми став на захист українського кобзарства. Тичині замилування «старосвітською» кобзою-бандурою органи якось уже пробачили, а ось Максиму Тадейовичу — ні, ще впродовж десятиліть виношували плани не лише духовного, а й фізичного його знищення. І не тільки Максима Рильського. Органи роблять нестерпним життя художників і фольклористів, дослідників кобзарського мистецтва Миколи Домонтовича, Порфирія Мартиновича, Климента Квітки, Опанаса Сластіона, письменника і кобзаря Гната Хоткевича, знімають з посади директора Дніпропетровського історичного музею, «кобзарського батька» Дмитра Яворницького...

Однак «вибити колом закобзарену психіку» українського народу більшовикам ніяк не вдавалося. Тоді вдалися до суто єзуїтських методів приборкання вільнолюбивого українського кобзарства. Частину кобзарів, які не «заплямували» своєї селянсько-пролетарської біографії участю в національно-визвольній боротьбі, почали заганяти до «колгоспів» — капел, ансамблів, квартетів, тріо, де, як каже кобзар і священик із США Сергій Кіндзерявий-Пастухів, «народний бард перетворився на політичного підбрехача комуністичної партії, а капели, куди силоміць заганяли співців, стали базою їхнього перевиховання». Інших кобзарів комісаріати освіти й органи НКВС примушували творити «пісні» та «думи», які звеличували б радянську дійсність...
Та більшість «братії» не воліла брати до свого репертуару штучні «думи», вона, як і тисячу років тому, мандруючи від села до села, від міста до міста, співала прадавні «невольничі плачі», вперто воскрешала народну історичну пам’ять.

Тоді комусь зі «сталінських соколів» прийшла на гадку ідея: зібрати кобзарів та лірників буцімто на з’їзд і всіх ... розстріляти, а кобзи й ліри понищити. З’їзд планували провести ще 1925 року, потім перенесли на 1 грудня 1927 року. Але й тоді він не відбувся. Мабуть, ще не всіх кобзарів зареєструвала так звана етнографічна комісія, створена для цього Академією наук УРСР. 1939 року в Лондоні вийшла книжка спогадів російського білоемігранта Шостаковича. «У середині 1930-х років, — пише він, — Перший всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів було проголошено, і всі народні співці змушені були разом збиратися і дискутувати про своє майбутнє. «Життя стало кращим, стало веселішим», — говорив Сталін. Ці сліпці йому повірили. Вони приїхали на конгрес з усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кількасот їх присутніми на конгресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика, її поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалібні співці були вбиті».

Нещодавно в Україні побачила світ книжка американського вченого Роберта Конквеста «Жнива скорботи», в якій, зокрема, йдеться і про знищених українських «Гомерів»: «Популярна в народі національна культура протягом віків підтримувалася в українському селі бардами, оспіваними Шевченком кобзарями, які, мандруючи від села до села, заробляли на життя виконанням старовинних народних пісень і переказом народних балад. Вони постійно нагадували селянам про їхнє вільне і героїчне минуле. Це «небажане явище» тепер було придушене. Кобзарів скликали на з’їзд і, зібравши їх там усіх разом, заарештували. За наявними відомостями, багатьох з них розстріляли — в цьому була своя логіка, бо від них було мало користі в таборах примусової праці».

Свідчення Шостаковича і Конквеста надзвичайно цінні, але, на жаль, ні перший, ні другий не подають джерел інформації. У складі комісії з проведення з’їзду кобзарів 1927 р. був, разом з Д. Ревуцьким, Д. Усенком, І. Копаном, П. Вишницьким, і Михайло Полотай – «український радянський дослідник мистецтва кобзарів і бандуристів» (Шевченківський словник. К., 1977). Восени 1989 р. я зустрічався з Михайлом Панасовичем. І хоч йому тоді виповнилося дев’яносто, був він, як кажуть, «при здравії», мав чіпкий розум і блискучу пам’ять. Та коли я попросив розповісти про розстріляний з’їзд, Полотай замахав руками, сказав, що все то вигадки буржуазної пропаганди, з’їзду в середині тридцятих не було, а кобзарів розстрілював не НКВС, а «куркулі» та «українські буржуазні націоналісти»…
Прохав я розповісти про розстріляний з’їзд і Андрія Бобиря. Він також відповів мені, що все то байки. Перша республіканська нарада кобзарів і лірників відбулася в Києві у 1939 році. Та й інші кобзарі старшого покоління (Євген Адамцевич, Олександр Маркевич, Григорій Ільченко, Георгій Ткаченко), з якими впродовж сімдесятих років я не лише часто зустрічався, а й гастролював, боялися цієї теми, як вогню.

І лише коли над будинками Верховної Ради України замайорів синьо-жовтий прапор, заговорили очевидці тих трагічних подій. Дослідник історії нищення українського кобзарства Кость Чемерський у газеті «Українські обрії» (квітень, 1991) подає такі свідчення:

Є. КЕДРОВСЬКА, пенсіонерка, у 1930-ті роки працювала бібліотекаркою: «У 1934-1935 роках по Харкову пройшли чутки, що відбувся кобзарський зліт, кобзарів вивезли з Харкова і кинули до яру, де вони й загинули... Кобзарям нібито сказали, що їх везуть до Москви ще на один зліт і що нібито трапилося це в дорозі».

В. ВОВК, пенсіонерка, в минулому — вчителька: «Кобзарів я любила з дитинства. Їх можна було частенько бачити в Харкові. А в середині 30-х зовсім не стало. Ходили чутки про якийсь кобзарський з’їзд, куди нібито звезли кобзарів з усієї України, а потім повбивали».

А. ПАРФИНЕНКО, харківський кобзар: «За сталінським наказом забирали всіх. Були облави на базарах. Забирали багато інвалідів, були й кобзарі там. Була одна сім’я: Прокіп Маловичко, жінка Мотря і троє дітей, всі дуже гарно співали. Жили вони в селищі Амур під Дніпропетровськом. Вночі їх забрали, навіть не сказали, що їм брати — чи харчі, чи якийсь одяг, — повантажили в ешелон, де багато вже було кобзарів з інших міст України. Очевидячки, цей ешелон ішов з самого Києва. Доїхали вони до Харкова, там приєднали до них ще багато кобзарів. За деякими підрахунками, було їх триста тридцять сім. Доїхали кобзарі і всі ті, котрих забрали у Дніпропетровську, до Москви, їх направили в Сибір.

Довезли до якогось невідомого місця, де зовсім не було ніякого житла. Безумовно, там уже була хурделиця, морози були. Всі люди роздягнуті, без одягу — без нічого. Міліція скинула їх із состава на поле. З одного боку стояли провідники, а з другого – міліція, і так ніхто з них не міг потрапити назад у потяг. Осталися вони і майже всі загинули. Але Мотря Маловичиха не загинула. В неї живим залишився наймолодший син. Вони якось добралися до житла, ходили по хатах, просили хліба. Так добралися в Україну. Але до свого рідного дому прийти боялися, бо якби воно додому прийшли, то все одно їх би вбили. Бо те, що робилося, було під великим секретом, і ніхто цього знати не повинен».
Поет Микола Самійленко, багатолітній політв’язень беріївського ешелону, 1946 р. в Краслазі, на лісоповалі Шубному зустрічався з поводирем кобзаря Гордія Ракизи Олексою Божком. Батьки Олекси померли голодною смертю в 1921 році, а Олексу врятувала від такої ж смерті хрещена мати. Згодом, коли зіп’явся на ще пухлі від хронічного недоїдання ноги, напросився до кобзаря Ракизи в поводирі-міхоноші. 1930-го (чи то Божкові, чи то Самійленку зраджує пам’ять, бо з’їзд відбувався поміж 1932-1934 роками) їх «запросили» через дільничного міліціонера та оперуповноваженого НКВС на кобзарський з’їзд до Харкова. У дорозі на Харків Олекса занедужав, і Ракиза вирішив залишити його в містечку Валки у знайомих, а сам пристав до кобзаря Башлика, щоб разом з ним та його поводирем йти назустріч своїй загибелі.

Десять днів Олексу лікувала господиня (він запам’ятав лише її ім’я — Христя) їжачим лоєм, а на одинадцятий, сівши в Ков’ягах на товарняк, Олекса поїхав до Харкова шукати Ракизу. У Харкові хлопець обійшов усі базари, питав у жебраків та перекупок, чи не знають вони, куди подівалися всі кобзарі. Проте жебраки й перекупки від одного лиш слова «кобзар» пускалися навтьоки. Пізно ввечері знесилений Олекса подибав до залізничного вокзалу на ніч. Інтелігентного вигляду жінка, яка дрімала навсидячки поряд із ним і якій він розповів про свою біду, вранці відвела його до місцевого театру, познайомила з українським поетом Олексою Влизьком. Той повів свого тезку до якоїсь баби Ївги, яка мешкала в чепурній хатинці на березі Лопані, наказав нікуди з хати не виходити і чекати Ракизу. На якийсь там день рано-вранці перелякана всмерть баба Ївга розбудила свого постояльця: «Сину, — прошепотіла схвильовано, — втікай світ за очі. Вивезли кобзарів разом з поводирями з театру «чорними воронами» на Холодну Гору. Одні кажуть, що їх перестріляли в тюремних підвалах, інші кажуть, що вивезли поїздом за Харків і повкидали до ями, а довкола ями сторожу озброєну поставили.

І вигибіли кобзарі та поводирі їхні в тій ямі усі до одного з холоду та голоду. Втікай, сину, городами і нікому не розповідай про те, ще ти оце чув...».
Перехрестила, в торбину, добра душа, паляницю вклала, дрібку солі, кількоро варених картоплин.

Пішов Олекса городами та полями на Валки. Біля Ков’яг запримітив колону – не військову, бо з жінками й дітьми. Зрозумів: розкуркулених енкаведисти женуть на станцію… Опівночі постукав у вікно до тітки Христі й дядька Данила, коли бачить, а воно навхрест свіжоструганими дошками забите. Тьохнуло серце – і її розкуркулили! Переночував у пограбованій повітці (навіть двері песиголовці зняли!) й подався вранці на Запоріжжя до рідної тітки, молив Бога, щоб не дала пропасти.

Не вигнала тітка свого небожа, останньою картоплиною ділилася. Допомагала йому, як могла, школу закінчити, а потім учительський технікум. Працював учителем у глухому степовому селі. Аж поки за доброю чаркою не розповів товаришу, теж освітянину, трагічну історію розстріляного кобзарського з’їзду. Увечері розповів, а вранці прямо з ліжка, ще напівсонного, забрали й присудили за розголошення державної таємниці десять років каторги, а як відсидів, набавили ще десять...
Крім Самійленка, у журналі «Українська культура» (1991, № 4) надрукував вельми цінне свідчення також багатолітній політв’язень беріївського ешелону Віктор Рафальський з м. Стрия, що на Львівщині: «Про цю трагедію мені було відомо давно, але нічого конкретного. І це бентежило. І раптом... 1956 року довелося протягом двох тижнів перебувати в пересильній в’язниці у Москві. Велика камера. В’язнів (політичних) близько сотні. Тут доля звела з колишнім працівником НКВС, на той час репресованим. Зайшла розмова про події 1932-1933 років на Україні. Згадали кобзарів. І тут співрозмовник просто ошелешив мене: виявляється, він мав повну інформацію про знищення більш як двохсот українських кобзарів, котрих було скликано під приводом якоїсь наради до Харкова наприкінці 1932 року за розпорядженням згори. Говорив він скупо — можливо, сам був причетний до цієї справи. Безперечно одне: казав правду, бо, як колишній співпрацівник НКВС, певна річ, ризикував — розголошувати такі таємниці!

То була свого роду прелюдія до страхітливого голоду, що саме наростав... У подальші передвоєнні роки ніхто вже не бачив на Україні жодного кобзаря».
Віктор Рафальський помиляється: навіть після жахливої енкаведистської масакри кобзарі в Україні не перевелися. Декому, як, наприклад, Єгору Мовчану, поталанило врятуватися. Мовчан, за його словами, не поїхав до Харкова на «сльот народних пєвцов» лише тому, що його поводир кудись запропастився. Інші — як Михайло Полотай, Федір Кушнерик чи Михайло Носач запопадливим творінням радянського псевдогероїчного епосу виторгували собі життя. Але й тих, і тих залишилося зовсім мало. Коли на розстріляний з’їзд енкаведисти змогли зігнати понад 200 кобзарів і лірників (А. Парфиненко називає більш приголомшливу цифру – 337), то на так звану Першу республіканську нараду, яка відбулася в Києві 15 квітня 1939 р., вдалося зібрати лише 37 народних співців. Що ця нарада була жалюгідним фарсом, свідчить виступ на ній Федора Кушнерика. Знаючи про масове знищення органами кобзарів під Харковом, Кушнерик, мовби й нічого не сталося, «щебетав»: «Тільки Велика жовтнева революція зробила нас, незрячих, зрячими, дала нам щасливе життя, дала нам можливість творити, складати пісні про наше славне радянське життя, співати їх рідному народові, займатися нашою любимою справою».
Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали безвісти. Цей мартиролог неповний, усього 72 особи.

Запам’ятаймо ж імена народних співців-мучеників:

КОБЗАРІ

БОРЕЦЬ Іван Олексійович. З Борисполя на Київщині (1990 р. н.). Учасник Першої народної капели кобзарів. У 1925-1926 роках грав у Харківській капелі, відтак перейшов до Полтавської.
ГАЩЕНКО Павло Михайлович. Із села Костянтинівки Богодухівського району Харківської області. Брав участь у роботі XII Археологічного з’їзду у Харкові (1902 р.).
ГЛУШАК Никифор Іванович. З Чорнобиля на Київщині (1890 р. н.). Виготовляв бандури.
ГУБЕНКО Михайло. З Миргорода (1891 р. н.). З 1927 року кобзарював, виступав в ансамблях кобзарів.
ДЕЙНЕКА Карпо. З Конотопа (1897 р. н.). Виготовляв бандури.
ДОРОШЕНКО Федір Васильович. Фундатор Першої капели кобзарів у Києві.
ДРЕВЧЕНКО (ДРЕВКІН, ДРИГАВКА) Петро Семенович. З села Семенівки на Полтавщині (1871 р. н.).
ДУМЕНКО (ДУМЧЕНКО, ДУМА) Лука. З села Киселівки (нині Менського району) на Чернігівщині.
СОЛОГУБ Віктор. Із села Юрківці Талалаївського району Чернігівської області. З 1920 року виступав зі своїми трьома синами-бандуристами — Володимиром, Миколою та Михайлом.
ХРИСТЕНКО Макар. Жив на хуторі Костів (нині Валківського району) Дніпропетровської області (1870 р. н.).
ЦЕБРЕНКО Григорій. Один з організаторів Першої української художньої капели кобзарів. 1917 року брав участь у кобзарському концерті в Києві.
ЩЕРБИНА Данило. Із Долинського Кіровоградської області (1891 р. н.). Під час Першої світової війни як військовополонений був у Німеччині, виступав у Берліні.
ЯЩЕНКО Оврам Семенович. З села Харківці Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1918 р. створював Першу українську художню капелу кобзарів.
ГУРА (ГУРІН) Петро Іванович. З села Красної Луки Гадяцького району Полтавської області. У 1930-х роках жив у Юзівці (нині Донецьк). Пропав безвісти.
ДЕМЧЕНКО Микола. З села Дементіївки Харківського району Харківської області (1873 р. н.).
КОЛОДУБ. З села Великої Кошелівки Ніжинського району Чернігівської області (1893 р. н.).
КУЖКОВЕНКО. До революції 1917 р. був засланий до Сибіру, де втратив зір. У 1920-х роках кобзарював на Україні. Пропав безвісти.
ЛАВРИШ (ЛАВРИК) Петро. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1873 р. н.).
МАТВІЙ (приблизно 1865 р. н.). Із села Черевки Миргородського району Полтавської області.
МИРОН ЯКОВИЧ. З села Олександрівки (за Новим Мерчиком) на Харківщині.
ПАРАСОЧКА (ПЕТРІВСЬКИЙ) Василь. Народився у Петрівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії.
ПАСІЧНИЧЕНКО. Миргородський кобзар.
ПОБІГАЙЛО Олексій. Учень Михайла Кравченка.
ПОВАР Панас Митрофанович. Із села Верхолісся.
СІРОШТАН Іван. З села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1863 р. н.).
СИМОНЕНКО Василь. З с. Корюківки на Чернігівщині.
СОЛОМАХ Никифор. З Миронівки на Харківщині (1893 р. н.).
ТОКАР Ілля Якович. З Дементіївки Харківського району Харківської області (1863 р. н.).
ТОКАРЕВСЬКИЙ М. Д. З 1912 року зазнавав переслідувань.
ФЕДОРЕНКО Василь Петрович. З-під Харкова. У 1920-х роках грав на ярмарках Полтавщини.
НІМЧЕНКО К. З Кубані. Бандура його конструкції 1923 року розглядалася на засіданні експертної комісії УКРФІЛу і дістала високої оцінки.
ОСАДЬКО Василь Якович (1865 р. н.). Грав у Харківській капелі, згодом створив власний ансамбль, з яким мандрував по Україні.
ПАВЛИНСЬКИЙ Антон (1870 р. н.). Визначний київський майстер бандур. Пропав безвісти.
ПАНЧЕНКО Федір Петрович. Один з засновників Першої капели бандуристів (1918 р.) у Києві. За свідченнями кобзарів, закатований у 1930-ті роки.
ПАПЛИНСЬКИЙ Антон Карлович. Київський майстер бандур. Член ревізійної комісії Першої української капели кобзарів.
ПАСЮГА Степан Артемович.
ПОТАПЕНКО Василь Васильович. У 1902 р. був на ХІІ Археологічному з’їзді. Брав участь у створенні Першої художньої капели кобзарів (1918 р.).
РОЖЧЕНКО (РОЖКО) Пилип Порфирович. З Конотопа (1889 р. н.). Грав у конотопських ансамблях.
РУДЕНКО (РУДИЧЕНКО) Данило. З села Баби Менського району на Чернігівщині.
СКАКУН Андрій Юхимович (1891 р. н.). З Баришівки на Київщині. Учасник Київської капели бандуристів кінця 1920 — початку 1930-х років.
СКОБА Антон Якович. З Багачки на Полтавщині (приблизно 1865 р. н.).
ЗАЄЦЬ Микола Мартинович (1902 р. н.). Церковний регент у Лубнах. Мандрував з Харківською капелою кобзарів, деякий час був її художнім керівником. Заарештований 1937 року. Пропав безвісти.
КОНОНЕНКО Пилип Петрович. З Великої Писарівки на Полтавщині (1904 р. н.). Засновник Полтавської капели. Грав у Харківській (1925-1928 рр.), згодом — Конотопській капелах. Виготовляв бандури.
КОНОПЛІЧ Кіндрат Михайлович. З Борисполя на Київщині (1900 р. н.). Грав у Київській (1927-1929 рр.), згодом — Бориспільській капелах.
КОНОН Григорій Якович (1887 р. н.). З Борисполя на Київщині. Один із засновників (завідувач художньої частини) Першої української художньої капели кобзарів. Загинув 1937 року.
ЛЯЩЕНКО (СТАРЧЕНКО) Іван Пимонович. З Підгороднього Дніпропетровської області.
МАТЮХА Максим Мусійович. З Конотопа (1896 р. н.). Один з організаторів кобзарського руху на Сумщині.
МИНЗАРЕНКО Дем’ян. З Полтавщини (1889 р. н.). У 1920-х роках мандрував з капелами. Репресований 1936 року.

ЛІРНИКИ

БЕРНАЦЬКИЙ І. К. Із Зінькова на Полтавщині (1901 р. н.). Від нього М. Гайдай записав думу «Про Коновченка» (1926 р.).
БОКЛАЧ Назар. З хутора Лихачівки Харківської області. 1930 року фольклористи записали від нього думу «Про трьох братів Озівських».
ВАХКО Гарасим. Від нього на ярмарку в Ічні С. Маслов записав псалом «Удова» (1902 р.).
ВЕСЕЛИЙ (ЦАР) Самсон. Народився у селі Литвинівці (тепер Валківського району) Харківської області. Від нього записано думу «Про Олексія Поповича» та псалми (1930 р.).
ГОНЧАР Варивон. Із села Ков’яги Харківської області. 1930 року був ще живий. Пропав безвісти.
ГРАБ Левко. У 1915-1920 роках лірникував у Менському районі на Чернігівщині.
ГРИШКО О. Л. Немає жодних біографічних даних.
ЗЕЛІНСЬКИЙ Семен. З Київщини.
ІВАНЕЦЬКИЙ Антон Максимович. Із села Соболівки.
ЙОСИП. Родом з Павлограда. Грав біля Самарського монастиря. Ходив разом з кобзарем Древченком.
КИСІЛЬ. У 1920-ті роки ще грав на київських базарах. Пропав безвісти.
КОВАЛЬВАХ Прокоп Петрович. З-під Полтави.
КОЛЕСНИК (КОЛІСНИК) Нестор Данилович. Із села Катричівки Валківського району Харківської області.
КІШКА Петро. З Чернігівщини.
ЛІСОВИЙ (ПАПУДА) Іван. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.
МАРТИНЕНКО (ДИМБЕРСЬКИЙ) Іван. Народився у с. Димберах (приблизно 1884 р.). 1920 року жив у Києві.
МЕРЕЖКО Іван Харламович. Із села Чаплинки Петриківського району на Дніпропетровщині.
МЕТЕЛЬСЬКИЙ. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.
МОСКАЛЕНКО Купріян. У 1920-х роках жив у Києві. Пропав безвісти.
ЛІМОЗ (БІЯШИЙ) Василь. Із села Білоуса на Чернігівщині. Приятелював з лірником-земляком ОВЧАРЕНКОМ (ШАПОВАЛОМ) Григорієм. Обидва пропали безвісти.
ПОЛУНЕЦЬ Григорій. Зі слободи Зіньківщина Полтавського району. 1902 року П. Мартинович записав від нього псалми.
ТЕРТІЙ Степан Костянтинович. Із Старої Басані Новобасанського району Чернігівської області…

Автор: Микола Литвин

Post's attachments

0086.jpg
0086.jpg 59.53 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

2

Re: Бандурництво i бандуристи

Біля нового Оперного в Харкові встановлено пам"ятник "Розстріляним кобзарям"

Post's attachments

33.JPG
33.JPG 96.12 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)

Share

3

Re: Бандурництво i бандуристи

А хто  щось знає про долю музею кобзарства України та Кубані у Ялті, заснованого покійним О.Ф. Нирком?

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

4 ( 16-10-2016 14:56:32 змінене kbg_dnepr )

Re: Бандурництво i бандуристи

ЗАГАЛЬНИЙ    СТАН    БАНДУРНИЦТВА   ПРИДНІПРОВ’Я   ХХ ст.
(Дніпропетровська і Запорізька області)

Микола-Левко Долгов, бандуристознавець.   м. Дніпро

« Бувають щасливо обдаровані музикальні натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант  - це – українці. Про них можна сказати, що їх скрізь супроводжує музика».   
                                                                                                                                                П.І. Чайковський

Дослідженням фольклору у Дніпропетровській області серйозно почали займатися з відкриттям у 1988 році науково-дослідної лабораторії українського фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я при Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара ( 2014 р. її необґрунтовано розформували), яку очолила док. філол. наук, проф. К.П. Фролова.

Із 1990 р. серед інших напрямків наукових досліджень тут почали приділяти увагу вивченню стану бандурництва  нашого регіону.
     
Одразу слід наголосити, що, починаючи з 2004 р. у науковому обігу розмежувалися поняття кобзарство і  бандурництво . Немалих зусиль доклав у цьому  плані відомий харківський бандуристознавець і активний прибічник продовжень традиційних засад кобзарства і бандурництва Костянтин Черемський.
     
Упродовж ХХ ст.  поняття кобзарство мало узагальнююче значення як для тих , хто грав на кобзі, так і на бандурі. Нині, ті, хто гра на відродженій кобзі , – це представники кобзарства (найбільш відомі такі сучасні представники інших регіонів України:  М. Будник, М. Хай, В. Нечепа, В. Кушпет, В. Жданкін, Т. Компаніченко, К. Черемський, Е. Драч та ін.), а на бандурі, відповідно, – бандурництва (когорта представників цього напрямку дуже багаточисельна, тож назвемо лише  молодих і найталановитіших віртуозів Р. Гриньківа, Т. Сазанського, Т. Лазуркевича, а в діаспорі – В. Мішалова, Ю. Китастого, П. Писаренка).
     
Є ще третій напрямок давнього музичного інструментального мистецтва в Україні – лірництво. На наших теренах у кінці ХІХ ст. чули новомосковського лірника Мерешка та нині найбільш відомий представник гри на лірі – В. Нечепа (вище він згаданий і як майстер гри на кобзі).

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

5

Re: Бандурництво i бандуристи

Далі мова піде про представників бандурництва Придніпровського краю, яких певним чином можна віднести до представників саме традиційного бандурництва. Переважну більшість його старших представників  у 30-х роках ХХ ст. було знищено радянською владою.
   
Традиційне бандурницво, кобзарство і лірництво відрізняються від сучасного колективного сценічного виконавського мистецтва. А саме: після зруйнування царськими військами Запорозької Січі кобзарі, бандуристи і лірники з метою самозбереження  створили т. зв. кобзарські братства і цехи закритого типу. Існувала ієрархія між учителями і учнями, вчили навіть правилам самооборони під назвою костурець. Через певні проміжки часу найбільш авторитетні кобзарі збиралися кожного року на храмове свято, щоб десь подалі від людського ока зійтися на свої зібрання  для обговорення наболілих проблем.
     
Згідно статуту   членом братства могла бути лише та особа, яка мала якісь фізичні недоліки або каліцтво і набула певних професійних навичок (уміння грати на кобзі чи лірі, знання релігійних, історичних, сатиричних пісень і дум, молитов ). А також вивчила мову братства («лебійську»);  одержала «визвілку» чи «одколінщину».
     
Є. Кріст у статті «Кобзари и лирники Харьковской губернии» зазначає, що «у кобзарів були свої ватажки і отамани, свої соцькі і десяцькі. Вони обирались на весняній сходці – у лісі біля Броварів між Переяславом і Києвом, або під час ярмарку, і  - біля Курська.
     
Навчали талановитих учнів не по нотах, оскільки ці митці, за звичай, були сліпі, а - на слух. Виступали поодиноко, але у супроводі поводирів.
     
Після того як цих представників народного мистецтва радянська влада масово знищила 30-х рр., або залякала, тих що врятувалися, то настала ера радянського колективного мистецтва. Для цього вже навчених у музичних закладах зрячих бандуристів збирали в різні колективні утворення, контролюючи  т.ч. їх репертуар, в якому обов’язково вимагала нових пісень для надмірного уславлення свого  режиму, контролювала і самих виступаючих.
     
Так нагло було обірвано нитку з традиційним кобзарством, а кобзи та ліри вилучили з ужитку.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

6

Re: Бандурництво i бандуристи

У нашому регіоні традиції бандурництва, які тягнуться з кінця ХІХ ст. , фрагментарно дожили все ж таки до наших днів. Багато з тих, хто застав виступи представників традиційного кобзарства і бандурництва на межі ХІХ-ХХ ст., перейняли від них мистецтво гри на інструментах , сам дух відданих  справі  й народу майстрів, зазнавали тяжких переслідувань з боку радянської влади протягом усіх років її існування. Це окрема тема для розповіді.
     
Адже кобзарі, бандуристи і лірники  у всі століття залишаються глашатаями свого народу. Якщо брати по-сучасному, то вони виконували комунікаційний зв'язок між регіонами України в ті далекі часи, коли не було інших засобів інформаційного забезпечення. Вони першими реагували на суспільні і побутові події  (такий собі нерв, голос і совість нації). Їх шанували , до їхнього голосу прислухалися. Навіть у темні сталінські часи ці народні співці-музиканти несли в маси правду про голодомор і репресії. Згадаймо пісні  Єгора Мовчана «Про голод» (довоєнна),  Михайла Башловки «Голод» (післявоєнна), А. Перебенді «Дума Соловецька», Івана Кучугури-Кучеренка «Ой нема над тебе ката!», «Пісня на смерть Петлюри»…
     
Уже в наш час, на початку Незалежності, бандуристи і кобзарі створили ряд пісень на продовження вищезгаданих тем (Кушпет В. «Дума про розстріл кобзарів», Драч Е. «Солов’їне свято»).
     
До Сибіру були заслані бандуристи нашого краю, такі як: Федір Закора (Кайдаки), Василь Носачівський (Дніпро), Степан Мацура (Павлоград), Сергій Лобко (Кам’янське), Микола Сарма-Соколовський (Новомосковськ), Олексій Нирко (Апостолівщина), бандуристи з Дніпра - Прокіп Маловичко, Михайло Трубка, Єретик, Варфолюк…. Тортур і каліцтва у застінках НКВД зазнали Василь Куриленко з Дніпра,  Іван Бут із Підгородньої…  Підгороднянський бандурист Олекса Коваль у 60-х роках зазнав цькування за т. зв. націоналізм і покінчив життя самогубством…

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

7

Re: Бандурництво i бандуристи

Панове, хто знає, що зараз з музеєм бандури Олексія Федоровича Нирка в Ялті?

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Thanks: kbg_dnepr1

Share

8 ( 18-10-2016 10:13:24 змінене kbg_dnepr )

Re: Бандурництво i бандуристи

Ось що відписав пан Долгов:  2007 р. музей Олексія Нирка після його смерті наступного року перекочував у гуманітарний інститут, де він викладав.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

9

Re: Бандурництво i бандуристи

Відомий кобзар і ґрунтовний дослідник кобзарського  феноменального явища в історії світового музичного мистецтва В. Кушпет у передмові до своєї книги «Старцівство, мандрівнві співці-музиканти в Україні (ХІХ-поч. ХХ ст.)» уточнює, чим ми завдячуємо кобзарям: «… якщо когось із співців-музикантів минулого називати КОБЗАРЯМИ, то гадаю, це стосується братства незрячих мандрівних співців-музикантів, цехової спільноти старців. Саме ці незрячі кобзарі, лірники та бандуристи створили унікальну систему духовної та виконавської освіти, організували професійні об’єднання і протягом століть зберігали глибинні духовні та виконавські традиції українського народу, охороняли їх від сторонніх та чужинських впливів». І додає: «Тож, можливо, настане час і ми – зрячі – нарешті збагнемо, кому маємо завдячувати збереженням нашої ідентичності й прагненням до волі, якими були наші духовні провідники, у що вони вірили. А допоки ми цього не усвідомили, то не вони, а ми – незрячі».
     
Варто зауважити, що бандуристи мають різнобічні таланти. Одні з них вправно грають на своїх інструментах, інші - майстерно імпровізують під час гри, ще інші – створюють нові пісенні твори. Але бувають і унікальні випадки, коли в одній  особі  поєднувалися всі ці таланти.
     
Окремо стоять ті майстри, які виготовляють бандури, кобзи, ліри. Цікаво, що підгороднянський бандурист Олекса Коваль не лише грав та імпровізував під час гри, а й виготовляв бандури.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

10 ( 19-10-2016 09:45:56 змінене kbg_dnepr )

Re: Бандурництво i бандуристи

РЕГІОНАЛЬНІ КУЩІ БАНДУРИСТІВ ПРИДНІПРОВ’Я
(з кінця ХІХ і по ХХ ст. включно)

Д Н І П Р О
     1.Часник Федір Олексійович (1872-1937)
     2. Носачівський Василь Іванович (1885-1961)
     3. Варфолюк, трад. бандурн.
     4. Єретик, трад. бандурн.
     5.Закора Федір Семенович(1906-1987), трад. бандурн.
     6. Куриленко Василь Пилипович (1907-1972), трад. бандурн.
     7.Пилипенко Семен Іванович (1912-1982), трад. бандурн.
     8.Рудас Іван Лукич (1905-1983), трад. бандурн.
     9.Марченко Андрій Титович (1912-1990)
     10.Сидоренко Василь Тарасович (1903-1974)
     11.Гвоздь Микола Петрович (1926 р.н.
     12.Мерзленко Віктор Іванович (1931- 2006)
    13.Чередниченко Надія, трад. бандурн.

За алфавітом:

Варфолюк, трад. бандурн.
Гвоздь Микола Петрович (1926 р.н.
Закора Федір Семенович(1906-1987), трад. бандурн.
Єретик, трад. бандурн.
Куриленко Василь Пилипович (1907-1972), трад. бандурн.
Марченко Андрій Титович (1912-1990)
Мерзленко Віктор Іванович (1931- 2006)
Носачівський Василь Іванович (1885-1961)
Пилипенко Семен Іванович (1912-1982), трад. бандурн.
Рудас Іван Лукич (1905-1983), трад. бандурн.
Сидоренко Василь Тарасович (1903-1974)
Часник Федір Олексійович (1872-1937)
Чередниченко Надія, трад. бандурн.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

11

Re: Бандурництво i бандуристи

Н и ж н ь о д н і п р о в с ь к и й   р а й о н (місто Дніпро)
     1.Маловичко Прокіп, трад. бандурн.
     2.Трубка Михайло Йосипович, трад. бандурн.     
     3.Ільченко Григорій Миколайович (1902-1984), переїхав до Харкова
     4.Немирович Іван Олексійович (1928-1986), переїхав до Києва
     5.Парфіненко Анатолій (1913-1985), переїхав до Харкова, трад. бандурн.

Д н і п р о п е т р о в с ь к и й     р а й о н (місто Підгороднє)
      1.Старченко-Лященко Іван Пимонович (1863-1934), традиц. коб-тво
      2.Бут Іван Савович (1886-1947), трад. бандурн.
      3.Коваль Олексій Семенович (1909-1979), трад. бандурн.
      4. Солодкий Олександр Ананійович (1911-1982), трад. бандурн.
      5.Скотаренко Іван Панасович (1936-1992), трад.  бандурн.
      6. Коваль Леся Олексіївна, 1939 р.н.

За алфавітом:

Бут Іван Савович (1886-1947), трад. бандурн.
Ільченко Григорій Миколайович (1902-1984), переїхав до Харкова
Коваль Леся Олексіївна, 1939 р.н.
Коваль Олексій Семенович (1909-1979), трад. бандурн.
Маловичко Прокіп, трад. бандурн.
Немирович Іван Олексійович (1928-1986), переїхав до Києва
Парфіненко Анатолій (1913-1985), переїхав до Харкова, трад. бандурн.
Скотаренко Іван Панасович (1936-1992), трад.  бандурн.
Солодкий Олександр Ананійович (1911-1982), трад. бандурн.
Трубка Михайло Йосипович, трад. бандурн.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

12

Re: Бандурництво i бандуристи

kbg_dnepr пише:

Ось що відписав пан Долгов:  2007 р. музей Олексія Нирка після його смерті наступного року перекочував у гуманітарний інститут, де він викладав.

У Ялті?

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

13

Re: Бандурництво i бандуристи

Зоя Сизова (дів. Овчарь), ст-ця Канівська
  *   *   *
Чую, як бандура плаче
По судьбі твоїй, козаче.
Чи ти помниш, де вродився?
Встав бы сам, та й подивився:
Ни хреста та й ни могили,
Де тебе похоронили.
Лиш реп'ях та старе гілля
Од козачого подвір'я.
Десь і зовсім розпахали
Землю, де тебе кохали.
Може, десь у лісі згинув,
Може, десь на нарах стинув?
Що зробили з тобой кати,
За що став ти винуватий?
Сіяв хліб, держав скотину,
Жінку мав, кохав дитину.
Що було тоді не так,
За що вклеяли - “кулак”?!
Віру в Бога загубили,
А тоді і зовсім вбили...
Тільки знов бандура грає
Про козаче, про Мамая,
І про Хведора Щербину,
Про защитників Абина.
Та й заграй про Денисенка,
Що співав і у застєнках,
Про дідів, про сиві чуби,
Що в болотах завжди гублять.
Він казав, що наші діти
Будуть чортові служити,
А жінки, що є в їх сили,
Замовчать, хоч до могили...
Знов я чую - серце стине!
Ти ж моя надія, сине!
Є у тебе й батько, й дід.
Не страмись на білий світ
Подивиться прямо в очі
Совість хай тебе не точе!
Жив - не стидно споминати:
Да, любив тебе і мати
І робив, де б ни казали,
А за це - нас убивали...
Спи спокійно, як іначе!?
Син пом'яне та й поплаче.
Як немає - прийдуть люди -
Спомне хтось і не забуде.
А як зовсім не пом'януть -
Моє серце буде в'януть.
По судьбі твоїй, козаче,
Я з бандурою поплачу!..
....................................
Денисенко - бандурист ст-ці Канівської, закатований у 1930-ті рр.
Щербина Федір Андрійович - кубанський історик, письменник, економіст, народився у ст-ці Новодерев'янківській нинішнього Канівського р-ну. На еміграції у Чехословаччині був ректором Української господарської академії у Подєбрадах.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

14

Re: Бандурництво i бандуристи

А п о с т о л і в с ь к и й    р а й о н
     1.Нирко Олексій Федорович (1926-2007)
     2.Кириленко Віктор Іванович (1930-1996), трад. банд.
Н і к о п о л ь с ь к и й    р а й о н
      1.Ясинський Іван Іванович (1838-1930), трад. бандур.
      2.Ясинський Антон іванович (1899-1973), трад. банд.
     3.Ясинський Тарас Антонович, 1919 р.н., трад. банд.
     4.Ясинський Віктор Костянтинович
     5.Грогуленко Федір Іванович (1902-1969), трад. банд.
     6.Топчій Микола Дем’янович (1926-1996)
     7.Грогуленко (Барвінок) Леся Павлівна (1907-1997), трад. банд.

За алфавітом:

Грогуленко (Барвінок) Леся Павлівна (1907-1997), трад. банд.
Грогуленко Федір Іванович (1902-1969), трад. банд.
Кириленко Віктор Іванович (1930-1996), трад. банд.
Нирко Олексій Федорович (1926-2007)
Топчій Микола Дем’янович (1926-1996)
Ясинський Антон іванович (1899-1973), трад. банд.
Ясинський Віктор Костянтинович
Ясинський Іван Іванович (1838-1930), трад. бандур.
Ясинський Тарас Антонович, 1919 р.н., трад. банд.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

15

Re: Бандурництво i бандуристи

Н о в о м о с к о в  с ь к и й    р а й о н
     1.Мерешко, лірник ХУІІІ ст., трад. лірництво
     2.Сарма-Соколовський Микола Олександрович (1908- 2010), трад. банд.
П а в л о г р а д с ь к и й    р а й о н
     1.Йосип, лірник ХУІІІ ст., трад. лірн-во
     2.Мацура Степан Маркович (1922- 2007), трад. банд.
П е т р о п а в л і в с ь к и й    р а й о н
      1.Сіренко Андрій Кирилович (1874-1957), трад. банд.
К а м’ я н с ь к е (кол. Дніпродзержинськ)
     1.Лобко Сергій Матвійович (1889—1974), трад. банд.
     2.Лобко Михайло Сергійович (1915- ?)
     3.Омельченко Андрій Федорович (1926-1983)
     4.Демчук Юрій Васильович
     5.Лапшин Віктор
     6.Кухта Віталій

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

16

Re: Бандурництво i бандуристи

К р и в о р і ж ж я
     1.Титов Марко Микитович(сліпий), трад. банд
     2.Фурса Яків Дементійович (сліпий), трад. банд
     3.Назаренко Яків Сергійович, трад. банд
     4.Курченкo, трад. банд.
      5.Джуржій Віктор Євдокимович (1908-1986), трад. банд
     6. Кальний Володимир Борисович (1923- ?)

З А П О Р І Ж Ж Я
     1.Цибка Григорій (1875-1944), трад. банд
     2.Дезенко Василь Пантелеймонович (1903-1982), трад. банд.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

17

Re: Бандурництво i бандуристи

Вінницька капела бандуристок, фото 1936 р. http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=25834&p=3

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: gennadii54081

Share

18

Re: Бандурництво i бандуристи

В Национальном Киево-Печерском историческом парке состоялась презентация социально-художественного проекта "Касаясь, вижу: великие украинцы", приуроченного к Международному дню лиц с инвалидностью. Идея проекта заключается в опровержении идеи о доступности визуального искусства только для зрячих людей. Во время выставки незрячие и слабовидящие посетители смогли ознакомиться с 12 скульпутрными изображениями выдающих деятелей украинской культуры и государственности: Тараса Шевченко, Григория Сковороды, Леси Украинки, Ивана Франко и других. На открытии выставки играл 11-летний незрячий бандурист из Львова Остап Нестеровский.

telegraf.com.ua/kultura/iskusstv … -foto.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

19 ( 13-12-2016 18:36:55 змінене kbg_dnepr )

Re: Бандурництво i бандуристи

Фантастичний "Різдвяний дзвін" Шпилястих кобзарів https://www.facenews.ua/video/2016/302696/

Оксана Боровець, авторка українського тексту та проекту Bandura Style:

«Ми вважаємо, що у ці новорічні дні варто спрямувати увагу на щось більше, окрім позитиву та святкового настрою. Слова пісні: «Ми зичимо усім – дорослим і малим – у цю казкову світлу ніч знайти свій теплий дім» для нас втілилися у конкретному завданні допомогти безпритульним песикам».

Текст www.pisni.org.ua/songs/6305555.html

Ще варіант українською www.pisni.org.ua/songs/288251.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

20

Re: Бандурництво i бандуристи

Нирко О. Доля українських кобзарів-бандуристів на Кубані.
[url=http://ethnic.history.univ.kiev.ua/upload/gallery/2001/10/10_2.pdf]
[/url]

Неповний реєстр кубанських кобзарів-бандуристів (складений Олексієм Нирко).

Share

21

Re: Бандурництво i бандуристи

Український гурт B&B Project виконав на бандурі та баяні один з найскладніших класичних творів – “Гроза” Антоніо Вівальді. Состав: Татьяна Мазур (Бандура) Сергей Шамрай (Баян). patrioty.org.ua/blogs/neperevers … 48506.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

22

Re: Бандурництво i бандуристи

Украинская бандуристка и основательница группы KRUT Марина Круть представила прекрасный кавер на композицию "Hallelujah", которую написал и исполнял легендарный музыкант Леонард Коэн. hronika.info/videonovosti/197585 … video.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

23

Re: Бандурництво i бандуристи

В аеропорту “Київ” капела бандуристів України влаштувала різдвяний флешмоб

Дехто спеціально їхав на міні-концерт

В аеропорту "Київ" Національна заслужена капела бандуристів України влаштувала різдвяний флешмоб. За півгодини вони заспівали і заграли пасажирам 10 колядок.

Співали під акомпонемент бандури. Подивитись зібрались не тільки пасажири і персонал аеропорту, були й ті, хто їхав спеціально на міні-концерт. У вівторок ці ж артисти колядували на центральному залізничному вокзалі. А попереду в них гастролі Західною Україною, і великий концерт колядок у Національній опереті в Києві.

www.5.ua/suspilstvo/v-aeroportu- … 35855.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

24

Re: Бандурництво i бандуристи

Шістдесят бандуристів заспівали просто посеред залізничного вокзалу в Києві https://www.youtube.com/watch?v=lXLnLaTJH24

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

25 ( 17-01-2017 17:30:48 змінене kbg_dnepr )

Re: Бандурництво i бандуристи

Саундтрек до відомого серіалу "Шерлок" вирішили видозмінити українські музиканти. Кавер-версію композиції представив дует B & B, який виконав її на бандурі та баяні. znaj.ua/news/self-employment/881 … nduri.html

Послухати в мене чогось не вийшло sad

Послухала отут https://www.facenews.ua/news/2017/347419/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

26

Re: Бандурництво i бандуристи

Десь на початку 1990-х рр. ми з Олексієм Федоровичом Нирком у Краснодарі знайшли сина нашого репресованого бандуриста й бандурного майстра Миколи Онуфрійовича Вереси Федора Миколайовича Вересу. Вони жили в одноповерховому чотирьохквартирному будинку на вул. Шевченка у Пашківському, але їхня частина вулиці відносилася безпосередньо до Краснодара. А зараз смт Пашківський, кол. станицю, кол. чорноморський-запорізький курінь остаточно приєднано до міста. Федір Миколайович з жінкою, яку звали Манєфа, родом з Вологодчини, дуже привітно нас прийняли. Двоюрідний дядько його був вітчимом моєї, тоді же живої й роботящої, бабуні. Начеб і родичі. Він швидко зрозумів, що ми від нього хочемо, дістав документи, фотографії й почав довгу розповідь про батька, а тітонька Манєфа нашвидкуруч накрила нам стіл. Дещо з того, що розказував син бандуриста, я вже знав, а з усього запам'ятав тільки віршик, якого тоді вчили в наших, тоді українських, школах: "Ми в волі стали на сторожі, Її не зрадимо ніде! Тремтіть, недобитки ворожі - Червона Армія іде!" Цей віршик є в мережі - його згадує Олесь Гончар у романі "Перекоп" і ще там хтось. От, як у нас казали, далося в помку, і не вивітрюється з голови. Олексій Федорович почав його записувати, дивуючись:"Й оце ви досі не забули за 65 літ?" На що Вереса відповів:"А шо тут його запоминать? Я пошти шо всі пісні батькові помню!" "От ти бачиш, яку я роззяву піймав, шо диктофон не взяв!" - це вже Нирко до мене. Довго теревенили. Наприкінці тітка Вересиха показала нам які вона гарні традиційні вологодські кружева в'яже. Подякували, попрощалися. Пішли. Йдемо вулицями пашківськими (треба до когось зайти було). А саме на межі червня й липня було, жерделі сипалися. Олексій Федорович підбирає де ціліші та чистіші, і я слідом - що в кульок, а що просто в рот. "Я не можу їх наїстися, бо в Ялті їх мало й не хочуть родить, ну, а ти чого кидаєшся на них?" - "Того, шо тоже не можу наїстися, бо в нас під горами їх ще менше, чим у вашій Ялті". - "Та ти шо! Так близько і така разниця?" Отак попаски та в розмовах пів-Пашківки й пройшли... Царство небесне добрій та невсипущій душі Олексія Федоровича Нирка! Схиляюся перед його памяттю.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

27

Re: Бандурництво i бандуристи

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, ПРО ІСНУВАННЯ ЯКИХ МАЛО ХТО ЗНАЄ ukraineartnews.com/news/news/ukr … -hto-znaje

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

28

Re: Бандурництво i бандуристи

Д. Безпечний. Бандурист. Початок 1860-х років

http://nte.etnolog.org.ua/zmist/2004/N1_2/Image2.jpg

Thanks: kbg_dnepr1

Share

29

Re: Бандурництво i бандуристи

Популярну пісню Луїса Фонси і Дедді Янкі "Despacito" музиканти київської кавер-групи B&B Project зіграли на народних інструментах, в тому числі на українській бандурі.
expres.ua/news/2017/08/07/256159 … -despacito

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: vpurdes1

Share

30 ( 07-08-2017 17:32:12 змінене vpurdes )

Re: Бандурництво i бандуристи

kbg_dnepr пише:

Популярну пісню Луїса Фонси і Дедді Янкі "Despacito" музиканти київської кавер-групи B&B Project зіграли на народних інструментах, в тому числі на українській бандурі.
expres.ua/news/2017/08/07/256159 … -despacito

Все минає, але музика вічна.Дуже красиво.

Share

31

Re: Бандурництво i бандуристи

Олексій Нирко.
Неповний список репресованих кобзарів-бандуристів Кубані


БЕЗЩАСНИЙ
Конон Петрович
(3.10.1884 – 1967)

Кобзар, скрипаль; учасник антибільшовицького руху на Кубані; артистВійськового симфонічного орекестру Кубанського козацького війська.

Нар. в ст. Полтавська на Кубані. Бандурою захопився 1904 року, грав на ній від 1916-го. Через рік розпочав переможну концертну епопею, яка тривала 32 роки (до перелому руки). Грав на бандурах роботи Миколи Домонтовича (8 басів, 22 приструнки), німця-теслі Дехера (12 басів, 22 приструнки), Олександра Корнієвського (14 басів, 35 хроматичних приструнків). Виступав переважно як соліст. Серед його репертуару такі пісні й думи: “Ой, чого ж ти почорніло”, “Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче”, “Ой, з-за гори, з-за лиману кругом Січі Запорожжя москаль облягає”, “Ти, Кубань, ти нашаРодіна” та ін.

Під час революції – в Кубанській армії в складі тріо з братом Никоном та Іваном Шереметом. Його виконавській майстерності дав високу оцінку Дмитро Яворницький. При українському педагогічному технікумі ст. Полтавської заснував мішану капелу бандуристів, з якою успішно працював і гастролював по Кубані до першого арешту (2.5.1931).

Гастролював на Північному Кавказі, Дону, Дніпропетровщині, Херсонщині, в Казахстані. У репертуарі мав понад 200 українських пісень і дум. Обробляв пісні для бандури, створював поетичні тексти і музику до них, н-д, “Пісня-дума про Україну”.

Обвинувачений “як учасник контрреволюційної організації”. 16 серпня 1931 р. засуджений трійкою при ПП ОҐПУ СККІ ДССР на 5 р. позбавлення волі. Помер у м. Слов’янськ-на-Кубані.

Реабілітований постановою прокуратури Краснодарського краю від 26 квітня 1990 р.

БЕЗЩАСНИЙ
Никін Петрович
(1880-ті – поч. 1930-х)

Воїн-бандурист, громадський діяч; учасник антибільшовицького руху на Кубані.

Нар. в ст. Полтавська на Кубані. Брат Конона Безщасного. Випускник Першої кубанської кобзарської школи (1913). Учень Василя Ємця. Грав на діатонічній бандурі київського майстра Антонія Паплинського. Концертував із 1913 року. В період Першої світової війни вів активну концертну діяльність як соліст і учасник малих ансамблів. Серед його репертуару такі пісні й думи: “Ой, чого ж ти почорніло”, “Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче”, “Ой, з-за гори, з-за лиману кругом Січі Запорожжя москаль облягає”, “Ти, Кубань, ти наша Родіна” та ін.

Великий патріот України, сподвижник М. Рябовола. Свої переконання реалізовував засобами кобзарського мистецтва зі зброєю в руках. У 1920-ті та на поч. 1930-х рр. досягнув вершин виконавської майстерності. Бандурист-віртуоз. Концертував на Північному Кавказі, Дону, інших регіонах Великої України. Заарештований у м. Дніпропетровську. Помер на Біломор-Балтійській каторзі (Карелія) від катувань тависнаження.

БОГУСЛАВСЬКИЙ
Микола Олексійович
(1850-ті – 1933)

Організатор і натхненник кобзарського відродження на Кубані, громадський діяч, видавець, меценат; організатор Першої (1913) та Другої (1916) кобзарських шкіл на Кубані.

Народився в м. Катеринослав (або на Катеринославщині). Член ради катеринославської “Просвіти” (1906). Ініціатор відкриття українського ілюстрованого тижневика “Дніпрові хвилі” (1910 – 1914), редактором якого був Д. Дорошенко (1910 – 1913). Д. Дорошенко назвав Б. “незрівняним агітатором серед молоді”, який “вмів залучати її до національної праці”.

На Кубань прибув 1912 р. Працював службовцем управи Кубансько-Чорноморської залізниці. Козаки називали його “бандурним батьком”, він настільки успішно відроджував кобзарство, що ще за царату бандуристи були майже в кожній станиці.

Репресований совєтською владою. У 1930 – 1933 рр. перебував у катеринодарській в’язниці, в якій і помер.

БРИЖ
Семен Федорович
(кін. XIХ – 1943)

Бандурист.

Нар. в ст. Канівська на Кубані. Козак-хлібороб і воїн із діда-прадіда. Бандурист-соліст і ансамбліст. Учень Степана Жарка. Учасник чоловічої капели бандуристів ст. Канівської (1923 – 1943). Грав на бандурі О. Корнієвського. Пристрасний шанувальник і знавець творчості Тараса Шевченка. Мав власну сольну програму, в якій гра на бандурі чергувалась із декламуванням творів Тараса Шевченка. В репертуарі домінували думи, історичні та козацькі пісні, пісні на слова Тараса Шевченка. Сольний концерт розпочинав, як правило, з пісні “Думи мої, думи мої”, а закінчував “Заповітом” Тараса Шевченка. З творів поета найчастіше декламував “Великий льох”, “І мертвим, і живим, і ненарожденним”, “Кавказ”, “Сон” (“У всякого своя доля…”). Улюбленими піснями були “Добрий вечір тобі, зелена діброво”, “Ой сів пугач на могилі”, “Ох і не стелися, хрещатий барвінку”, “Пісня про Морозенка” та ін. Виступав переважно на території Канівського р-ну Кубані.

В 1943 р. після арешту органами НКВД керівника капели С. Жарка, Б. застрелився у плавнях коло ст. Канівська.

ВАРРАВА
Микита Савич
(бл. 1870 – 1939)

Бандурист; учасник антибільшовицького руху в складі Кубанської армії.

Нар. в ст. Стародерев’янківська на Кубані.

Характерний тип зрячого історичного кобзаря. Кобзарську науку пройшов у станичних кобзарів. Грав на власноручно сконструйованій діатонічній бандурі. Виступав багато і плідно, переважно на Північному Кавказі та Донщині. Любив ярмаркову аудиторію, зокрема в рідній станиці. В добу революції концертував у лавах Кубанської армії. В 1920-ті рр. в час українізації розгорнув активну концертну діяльність. У репертуарі переважали історичні пісні та думи, зокрема “Про козака Голоту”, “Невільницькі плачі” та ін. Улюбленою, майже біографічною, була пісня про каторжні роботи на побудові каналу: “Гей, дала, дала славним запорожцям Та цариця зарплату, Що понабивала на руки кайдани, Дала в руки лопати… Гей, ще й послала на “легку” роботу Та канали копати…” “Я запам’ятав цю пісню, бо дідусь співав і плакав”, – згадував онук бандуриста – поет Іван Варрава.

У 1930-х рр. засуджений органами НКВД на 10 р. соловецьких концтаборів. На допитах піддавався тортурам (“відбили легені”). В концтаборі занедужав на сухоти. Попри хворобу, втік із Соловків. Помер у ст. Староменській.

ВЕРЕСА
Микола Онуфрійович
(22.12.1894 – 8.1.1938)

Бандурист, бандурний майстер-винахідник, творець гетьманської бандури, хормейстер; регент хору станичної Покровської церкви, голова станичного суду.

Нар. в родині сотника Кубанського козацького війська у ст. Саратівська на Кубані (онук отамана станиці). Походив із давнього козацького роду, корені якого губляться у перших кошах Запорозької Січі. Початкову освіту отримав у станичній школі. За опосередкованими даними співав уКатеринодарському козацькому хорі. Одержав музичну освіту. Висококваліфікований тесля. Очолював бригаду теслярів. Грав на бандурах власних конструкцій: діатонічній і хроматичній. У репертуарі мав думи, народні пісні і танці. Активний діяч українського відродження на Кубані. Керівник драматичного і хорового гуртків.

Арештований 11 грудня 1937 р. за звинуваченням у причетності до “контрреволюційної” повстанської організації. Рішенням трійки УНКВД в Краснодарському краї 23 грудня 1937 р. засуджений до старти. Розстріляний у м. Краснодарі. Реабілітований 30 березня 1957 р.

ГАВРИШ
Іван Степанович
(26.10.1901 – 5.2.1985)

Бандурист, педагог, біолог, актор-аматор.

Нар. в ст. Новоменська на Кубані. Здобув вищу освіту. Учень станичного кобзаря Микити Варрави. Активний діяч українського відродження на Кубані. Грав на діатонічних бандурах кубанських майстрів Тихона Строкуна та Дмитра Крикуна. Володів великим кобзарським репертуаром, в т. ч. й піснями та п’єсами українських композиторів. Багато виступав у школах і клубах станиць Брюховецької, Канівської, Новоменської, а також в Італії та на Колимі.

14 лютого 1933 р. заарештований органами ОҐПУ за звинуваченням у причетності до “контрреволюційного буржуазного націоналістичного угрупування” за статтею 59-1 КК РСФСР, насправді – “за бандуру й українізацію” (вислів В. Гринь). Рішенням трійки при ПП ОҐПУ СКК і ДССР від 1 серпня 1933 р. засуджений до 5 р. позбавлення волі. Відбував покарання на Біломор-Балтійському каналі. В часи німецької окупації працював писарем станиці. Емігрував до Італії. Після повернення на Кубань був засуджений до 10 р. каторги на Колимі. Помер в ст. Канівська. Реабілітований 21 грудня 1957 р. згідно з постановою Краснодарського крайового суду.

ГОРІХ
Михайло
(бл. 1900 – ?)

Бандурист-соліст.

Нар. в ст. Пашківська на Кубані. На поч. 1920-х рр. закінчив Краснодарський робітничий факультет, пізніше – сільськогосподарський інститут (1929 – 1934). Ліричний тенор. Був надзвичайно популярним бандуристом у Краснодарі. Виступав майже щоденно. Проф. С. Баклаженко вважав його одним із найвизначніших бандуристів 1920-х рр.

У 1934 р. безслідно зник.

ГУЗІЙ
Петро Іванович
(23.3.1903 – 23.12.1937)

Бандурист, актор-аматор, кооператор.

Нар. в ст. Пашківській на Кубані. Учень Зота Діброви. Грав на діатонічній бандурі станичного майстра неповторної конструкції (зберігається в Краснодарському державному історико-археологічного музеї-заповіднику ім. Є. Феліцина). Супроводжував музичні номери в українських операх. В українській класичній драматургії створив цілу галерею сценічних образів. Постійно виступав у станичному Народному домі як бандурист і актор. Виконував ролі з бандурою в п’єсах: М. Старицького “Богдан Хмельницький”, М. Кропивницького “Невольник” та ін., озвучував вокально-хорові номери у виставах – “Наталка Полтавка” В. Лисенка, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, “Катерина”М. Аркаса тощо.

Арештований органами НКВД 1 грудня 1937 р. за звинуваченням у причетності до “контрреволюційної” повстанської організації. Родичі були переконані, що його “посадили за бандуру”. Рішенням трійки управління НКВД Краснодарського краю 6 грудня 1937 р. засуджений до розстрілу. Загинув у м. Краснодар. Реабілітований 15 грудня 1956 р.

ДАРНОПИХ
Докія
(1.3.1895 – ?)

Бандуристка, педагог.

Нар. на Кубані. Закінчила Усть-Лабінську жіночу дворічну школу, Катеринодарську вчительську семінарію та Краснодарський вчительський інститут. Випускниця Першої кубанської кобзарської школи, заснованої 1913 р. Один із “піонерів кобзарської справи на Кубані” (вислів В. Ємця). Поруч з А. Чорним, В. Ляшенкомта І. Семенишиним була однією з найталановитіших учнів В. Ємця.

Грала на діатонічній бандурі київського майстра А. Паплинського, яку їй подарував М. Богуславський. Як бандуристка-солістка активно пропагувала кобзарське мистецтво серед студентів та школярів. Учителювала. Намагалася продовжити виступи в часи совєтської влади, але несподівано зникла, “так, між іншим, як в більшовиків всі зникають” (вислів А. Чорного).

ДІБРОВА
Зот Андрійович
(1880-ті – ?)

Бандурист; артист симфонічного оркестру Кубанського козачого війська.

Нар. в родині козака Кубанського козацького війська вст. Пашківська.

Один з піонерів відродження кобзарства на Кубані. Один з найвизначніших бандуристів Кубані. Лицар бандури. Навчився грати та строїти у родичів на Великій Україні. Записував і обробляв українські народні пісні і танці, писав музику на слова українських кубанських поетів, скомпонував “Школу гри на бандурі”. З концертами-лекціями обходив Кубань вздовж і впоперек. Як концертант був надзвичайно продуктивним. Часом давав і два сольні концерти на день. За висловом А. Чорного, володів талантом впливу на аудиторію. Мав великий авторитет серед кубанців. О. Обабко залишив таке враження про Д.: “Цей кремезний, щільно збитий козак, що зберіг типові риси запорожця часів Тараса Бульби, своїм видом і манерою ніжно видобувати звуки на бандурі нагадав мені старовинних бандуристів України”. А. Чорний зазначав: “Він багато їздив по станицях і будив людей від сплячки. Це був прекрасний оратор, смілива людина, як кобзар знав багато старовинних пісень і дум, які мали велике історичне значення”.

Зота Діброву знала і любила вся Кубань. Цього й не подарувала йому совєтська влада, яка засудила його на заслання у Казахстан, де він і помер.

ДІБРОВА
Федір
(1880-ті – 1919)

Бандурист; артист Військового симфонічного окрестру Кубанського козацького війська, валторніст оркестру Українського державного театру М. Садовського (1918).

Нар. в родині козака Кубанського козацького війська в ст. Пашківська.

Випускник Другої кубанської кобзарської школи (1916). Учень О. Обабка. Не бажаючи бути мобілізованим до Добровольчої армії, разом із М. Телігою виїхав до Києва і став до лав Армії УНР. В добу Української Держави – співорганізатор і учасник Кобзарського хору (Хору кобзарів) під орудою В. Ємця та її тріумфальних виступів у Києві (1918) .

Розстріляний більшовиками у м. Київ.

ЖАРКО
Степан Сергійович
(21.7.1877 – 16.3.1943)

Кобзар-баритон, скрипаль, громадський діяч, педагог; художній керівник чоловічої капели бандуристів ст. Канівської, режисер та актор музично-драматичного станичного театру, артистВійськового симфонічного оркестру Кубанського війська (1893 – 1909).

З 1904 р. грав на кількох бандурах, зокрема на бандурі О. Корнієвського. Віртуоз-імпровізатор. Викладач музики та співів у школах станиць. Грав також на кларнеті, скрипці, трубі. Засновник і керівник шкільного симфонічного ансамблю, шкільних, церковних та світських хорів.

Організатор чоловічої капели бандуристів ст. Канівської, ініціатор виготовлення бандур місцевими майстрами (Г. Гусар, П. Смолка та ін.), зокрема, за його проектом було сконструйовано першу з відомих хроматичних бандур на Кубані (1923). Майстер пошиття чоловічого козацького одягу. Всі його бандуристи і хористи користувались нотами. Інструментування для капели робив на 2 – 3 бандури, хорову партитуру – на 4 – 6 голосів. Симфонічний ансамбль супроводжував українські драматичні вистави та опери. Світські хори виконували кантати М. Лисенка, поему “Україна”, сюїти Григорія Давидовського та ін. У власному репертуарі мав думи, історичні та козацькі пісні, інструментальну музику. Писав поетичні твори (“Легенда про отамана” та ін.) та музику до них. Багато і плідно концертував – переважно в Канівському р-ні Кубані.

Арештований під час концерту перед пораненими червоноармійцями у військовому госпіталі. Засуджений військовим трибуналом військ НКВД Краснодарського краю 24 липня 1943 р. за ст. 58-2 КК РСФСР до 7 р. позбавлення волі. Помер у м. Маріїнськ Красноярського краю у таборі для інвалідів. 29 вересня 1989 р. прокурор РСФСР виніс постанову, згідно з якою Ж. реабілітації не підлягає.

КОЧУБЕЙ
Маркур Пилипович
(кін. XIX – перша пол. XX)

Бандурист.

Нар. в родині заможного козака в ст. Абінська на Кубані. Належав до стародавнього козацького роду Кочубеїв, нащадки яких переселилися із Запорожжя до Чорноморії. Наймолодший із шести братів (Василь, Дмитро, Пилип, Іван-старший, Іван-менший, Маркур, Пилип Всі вони мали відмінні голоси та витончений слух. Співали у церковному хорі. Грали у станичному духовому оркестрі. К. займався переважно побутовим музикуванням. Улюблена пісня “Не бий мене, муже, не карай”. Грав безпосередньо і щиро. Легко імпровізував. Народні танці обов’язково виконував із варіаціями, які сам і створював. У співочому товаристві міг награвати будь-яку українську народну пісню. Родина потрапила під розкуркулення, брати Кочубеї були репресовані. Василь двічі тікав із поселення в Сибіру. Та був заарештований втретє. Був репресований і небіж К. – Володимир Васильович Кочубей.

КРОХМАЛЬ
Кирило Сергійович
(1875 – 1918)

Видатний бандурист-тенор; підосавул 3-го Полтавського полку Кубанського козацького війська.

Нар. в ст. Староджереліївська на Кубані. Закінчив Олександрійське реальне та військове кавалерійське училища, Катеринодарську консерваторію. Учасник Першої світової війни. Неодноразово нагороджений. У добу Національної революції – комендант ст. Староджереліївської.

Представник давньої запорозько-кубанської школи. Грав на діатонічній бандурі станичного майстра. В репертуарі мав думи, історичні, козацькі пісні та пісні Кубані. Ніколи не розлучався з бандурою, скрізь пропагував кобзарське мистецтво: у військових частинах, навчальних закладах, містах і станицях. Належав до освіченої, національно свідомої української інтелігенції Кубані.

Замордований більшовиками.

ЛІНСЬКИЙ
Костянтин Павлович
(1902 – 11.8.1942)

Бандурист.

Нар. в ст. Полтавська на Кубані. Учень К. Безщасного. Грав на діатонічній бандурі станичного майстра. Концертував по Кубані в дуеті з дружиною-співачкою, а також у складі капели бандуристів Полтавського педагогічного училища. Виконував найрізноманітніші за стилем і жанром українські народні пісні – побутові, жартівливі, козацькі та історичні.

В 1932 р. висланий в адміністративному порядку на спецпоселення у Свердловську обл. Були також вислані дружина і син, які невдовзі втекли із заслання. Утік на Кубань і Л. Переховувався в с. Пашада Геленджицького р-ну. Повторноарештований у роки Другої світової війни. Звинувачений за ст. 58-10 п. 2 КК РСФСР. Згідно з постановою Ради Північно-Кавказького фронту розстріляний. Увесь рід Л. по батьківській та материнській лініях винищений більшовиками.

МІНЯЙЛЕНКО
(бл. 1904 – 1.3.1918)

Юний бандурист.

Нар. в ст. Пашківська на Кубані. Учень бандуристівст. Пашківської. Талановито грав на бандурі, мав пречудовий голос. Багато й успішно виступав. Розстріляний денікінцями 1 березня 1918 р. (ст. ст.) у м. Катеринодар.

ПІВЕНЬ
Юхим Олександрович
(кінець ХIХ – ?)

Бандурист, літератор.

Нар. на Кубані. Син поета Олександра Юхимовича Півня (1872 – 1962) – “першого кубанського кобзаря” (вислівВ. Бардадима), який у часи більшовицької окупації був змушений емігрувати.

Під час навчання у Краснодарському педагогічному ін-ті брав участь у студентському русі за відкриття українського відділу (1925). Один із засновників (у ст. Пашківській) літературної студії “Сім” – ланки організації українських письменників “Село і місто”. В студії, крім нього, брали участь станичні бандуристи Я. Дерев’янко, Л. Коломенський, Л. Лаврів, Т. Строкун та ін.

Загинув у застінках ҐПУ-НКВД.

ПЛОХИЙ
Кіндрат
(ост. чверть ХIХ – після 4.12.1958)

Бандурист.

Нар. у ст. Пашківська на Кубані. Як бандурист нар. на Соловках, де перебував в ув’язненні. Учителями його були “табірні кобзарі-бандуристи, яких там, на жаль, не бракувало” (вислів М. Варрави). Бандуру йому на Соловки виславМ. Богуславський. “Концертував” у середовищі невільників-каторжан. Створив “Думу соловецьку”. Ймовірно, П. вдалося вирватися із Соловків і емігрувати (про це є опосередковане свідчення у листі П. до В. Ємця 4 грудня 1958 р.).

РІДКОБОРОДИЙ
Степан

Бандурист-баритон.

Нар. у заможній родині в ст. Канівська на Кубані. Закінчив Краснодарськийробітничий фак-т та Краснодарський с.-г. ін-т. Опановував школу кобзарства у М. Варрави та С. Жарка. Учасник ансамблю бандуристів Краснодарського клубу “Нацмен”. Активно виступав як соліст та ансамбліст, зокрема на міському і крайовому радіо. Високу оцінку кобзарському мистецтву Р. дали бандуристи В. Лазаренко (1900 – 1994), М. Варрава та К. Німченко (1903 – 1980).

За свідченням В. Лазаренка, загинув у катівнях НКВД.

РЯБОВОЛ
Микола Степанович
(17.12.1883 – 14.6.1919)

Бандурист, визначний громадський та політичний діяч Кубані; голова Кубанської військової ради (вересень 1917), голова Кубанської крайової ради (з 24.10.1917), голова Законодавчої ради (з листопада 1917).

Нар. в ст. Дінська на Кубані. Займався переважно побутовим музикуванням. Навчався у Першій кубанській кобзарській школі (1913). 1915 р. мобілізований до армії. Закінчив військово-інженерне училище у званні прапорщика. Брав участь у бойових діях. Вважав Кубань “частиною однієї козацької землі, що починалася над Дніпром, а кінчалася під Кавказькими горами” (В. Ємець). Застрелений у м. Ростов-на-Дону денікінськими офіцерами. Похований у м. Краснодар.

СОТНИЧЕНКО
Настя Сергіївна
(1880-ті – ?)

Бандуристка, співачка.

Нар. у козацькій родині ст.Пашківська на Кубані. Палка українська патріотка. Велика шанувальниця творчості Тараса Шевченка. Перші уроки на бандурі отримала ще дівчинкою від станичних кобзарів. Випускниця Першої кубанської кобзарської школи (1913). Грала на діатонічній бандурі невідомого кубанського майстра. Багато концертувала як бандуристка-солістка та в дуеті з чоловіком – С. Сотниченком. У добу Національної революції під час концертів пропагувала ідею української державності.

Безслідно зникла в часи великого терору совєтської влади.

СОТНИЧЕНКО
Свирид
(бл. 1880 – 5.1.1919)

Бандурист, громадсько-політичний діяч, кооператор; член Кубанської ради (1917).

Нар. в ст. Пашківська на Кубані. Двоюрідний брат кубанського бандуриста і бандурного майстра Антона Чорного (1891 – 1972). “Це був вельми свідомий та патріотичний козак-соборник, що вірив в одну Українську – козацьку державу” (вислів В. Ємця). Грав на бандурі кубанського майстра. Перші уроки одержав від бандуристів ст. Пашківської. Удосконалював мистецтво гри, навчаючись у Першій кубанській кобзарській школі (1913). Учень В. Ємця. Виступав як соліст та у дуеті з дружиною – Н. Сотниченко.

Розстріляний денікінською контррозвідкою в м. Катеринодар разом із національно свідомими козаками-чорноморцями (українцями) Євдокимом Плохим, Василем Тараном та Іваном Шпаком.

СТРОКУН
Тихін Григорович
(29.6.1902 – 20.8.1965)

Бандурист, бандурний майстер, педагог, письменник, громадський діяч.

Нар. в ст. Новопашківська на Кубані. Активний учасник впровадження українізації на Кубані, зокрема, часто виступав на крайовому і міському радіо як бандурист (бандура у С. клепкова, великого розміру, орнаментована, мала 20 басів і 51 приструнок, по центру деки намальований вінок, в середині якого – Тарас Шевченко з бандурою). М. Варрава оцінював його як визначного бандуриста. Секретар на курсах української мови та літератури у Краснодарі. 1931 р.закінчив фак-т української філології Краснодарського педагогічного ін-ту. На робітничому фак-ті викладав українську мову та літературу. З 1929 р. публікував свої поезії та прозові твори.

У січні 1933 р. заарештований органами НКВД, в серпні того ж року засуджений на 10 р. позбавлення волі за участь в “українській націоналістичній повстанській контрреволюційній організації”. За свідченням родичів, його засудили “за українську мову і бандуру”. Покарання відбував на Біломорканалі. В 1939 р. відправлений на російсько-фінську війну. Після Другої світової війни працював учителемросійської мови та літератури, бібліотекарем.

У повоєнні роки написав книги “Записки солдата” та “Зрадник Батьківщини”.

ТЕЛІГА
Михайло Якович
(8.11.1900 – 21.2. 1942)

Кобзар-тенор; старшина Армії УНР.

Нар. в родині отамана ст. Охтирська на Кубані. Походив із давнього козацького роду. До бандури прилучився у дитячі роки. Мав виняткові музичні здібності. Співав у станичних хорах. Навчався у Другій кубанській кобзарській школі (1916). Учень В. Фармиги, Якова Дерев’янка, Конона Йоржа, Діброви, Семенихина, Майстренка, Ляшка. Грав на діатонічній бандурі київського майстра Антонія Паплинського. Закінчив військово-фельдшерську школу в м. Катеринодарі.

Під час мобілізації в Добровольчу армію разом із бандуристом Ф. Дібровою виїхав до Києва. В добу Української Держави – співтворець і учасник Першої державної капели бандуристів (“Хору кобзарів”) під орудою В. Ємця та її тріумфальних виступів у Києві (1918) . Пізніше концертував у Дієвій армії УНР, з якою пройшов весь жах “трикутника смерті” (1919).

Навчався в юнацькій (старшинській) школі в м. Кам’янці-Подільському. Ад’ютант Симона Петлюри. Був інтернований в одному з польських таборів (м. Каліш). На еміграції виступав у Другій капелі бандуристів В. Ємця (Чехословаччина). Виступав перед українцями Волині, Галичини, Закарпаття, Лемківщини та ін. країв. Закінчив Українську господарську академію (Подебради, 1929). За фахом інженер-лісівник.1 серпня 1926 р. одружився з Оленою Шовгеновою, майбутньою українською поеетсою. З 1929 р. в Польщі, спочатку в м. Варшаві, а з 1939 р. в м. Кракові. Наприкінці листопада 1941 р. прибув до Києва.

Арештований 9 лютого 1942 р. Разом із дружиною (Оленою Телігою) розстріляний німцями в Бабиному Яру (Київ).

ШЕРЕМЕТ
Іван
(кін. 1870-х – ?)

Бандурист-тенор; скрипаль Військового музичного хору Кубанського козацького війська; підстаршина Кубанського козацького війська.

Нар. в ст. Іркліївська на Кубані. Один із піонерів кобзарського відродження на Кубані. З бандурою познайомився 1904 р. на концерті кобзаря Михайла Кравченка (1858 – 1917), тоді ж і вирішив стати бандуристом. Бандуру опанував самотужки, згодом навчався в Другій кубанській кобзарській школі. Учень О. Обабка. Грав на бандурах катеринодарського майстра Д. Крикуна та корюківського майстра О. Корнієвського (1889 – 1998). Концертував як соліст, а також у складі тріо з К. та Н. Безщасними. Серед його репертуару такі пісні й думи: “Ой чого ж ти почорніло”, “Ой Морозе-Морозенку, ти славний козаче”, “Ой з-за гори, з-за лиману кругом Січі Запорожжя москаль облягає”, “Ти, Кубань, ти наша Родіна” та ін.

Після проголошення Законодавчою радою самостійної Кубанської Народної Республіки – в лавах Кубанської армії.

Загинув у совєтських концтаборах.



Уклав Олексій НИРКО
за участю Романа КОВАЛЯ


Джерела

+ Читати більше

Баклаженко С.Українська культура на Північному Кавказі по Жовтню // Червоний шлях. – Харків, 1929. – №№ 5 – 6. – С.174, 175.

Булавин Ю.Бандурний батько // Казачьи вести. – Краснодар, 1992. – № 11. – С. 2, 3.

Доргайленко А. Бандура // Вольная Кубань. – 1919. – № 69.

Дорожний І.Наш співець // Червона газета. – 1928. –7 жовтня.

Ємець В.Кобза та кобзарі. – Берлін, 1923. – С. 72, 73, 97.

Ємець В.У золоте 50-річчя на службі Україні. – Голлівуд – Торонто, 1961. – С. 20, 48, 114, 115, 352 – 354, 358 – 363, 367 – 370, 376.

Жеплинський Б.Словник-довідник кобзарів-бандуристів України. – 1970 (машинопис).

Запорожец Д. Замечание по фотографии бандуристов, что висит на стенке в квартире Алексея Петровича. – Краснодар, 1964. – 8 мая. – Архів Івана Федоренка.

Іванис В.Стежками життя. – Новий Ульм, 1959. – Кн. II. – С. 72.

Катаєнко К.Життєпис. – 1979 (машинопис).

Кияшко И.Певческий и музыкантский хоры Кубанского казачьего войска. 1811 – 1911 годы. Исторический очерк столетия их существования. – Екатеринодар, 1911. – С. 87. – Приложение №№ 6, 7.

Лавров Л.Биографические заметки // Археология и этнография Северного Кавказа. – Краснодар, 1998. – С. 164.

Литвин М.Розстріляний з’їзд // Бандура. – Нью-Йорк, 1997. – №№ 61 – 62. – С. 26.

Мішалов В. Бандурист Йосип Сніжний // Бандура. – Нью-Йорк, 1988. – Чч. 25 – 26. С. 1 – 3.

Нырко А.Бандурист Конон Безщастный // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 1997. –№ 2. – С. 5 – 7.

Нырко А.Этюды о кубанских кобзарях // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 2000. – Ч. 1. – С. 22 – 23.

Нирко О. Гетьманська бандура кубанського майстраМ. О. Вереси // Третьи кубанские литературно-исторические чтения. – Краснодар, 2001. – С. 16 – 21.

Нирко О.Доля українських кобзарів-бандуристів на Кубані // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. – Випуск 10. – К., 2001. – С. 10 – 15.

Нирко О.Його посадили за бандуру… // Бандура. – Нью-Йорк, 1998. – №№ 65 – 66. – С. 51 – 54.

Нирко О.Його посадили за бандуру… // Мистецтво таосвіта. – К., 2000. – Ч. 3 (17). – С. 44 – 45.

Нырко О.Зот Диброва, рыцарь кубанского кобзарства // Вторые кубанские литературно-исторические чтения. – Краснодар, 2000. – С. 133 – 136.

Нирко О.Кобзарство Кубані // Бандура. – Нью-Йорк, 1995. – №№ 51 – 52. – С. 2 – 22.

Нирко О.Кобзарська доля Кубані // Кримська світлиця. – 2000. – №№ 93 – 95; – С. 20. – №№ 96 – 97; – С. 7. – №№ 98 – 100. – С. 6.

Нирко О.Лазаренко Семен Семенович // Бандура. – Нью-Йорк, 1995. – Чч. 52 – 53. – С. 28 – 37.

Нирко О.Неповний реєстр кубанських кобзарів-бандуристів // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. – Випуск 10. – К., 2001. – С. 16 – 21.

Панченко О.Розгром українського відродження Кубані // Лос-Анджелес, 1973. – С. 60.

Первенцев А. Над Кубанью // М., 1957. – С. 57.

Самчук У.Врем’я видющих // Живі струни. Бандура і бандуристи. – Детройт, 1976. – С. 84.

Самчук У.Початок бандури // Живі струни. Бандура і бандуристи. – Детройт, 1976.– С. 66.

ТаранухаВ. Нарис. – 1996 (машинопис).

Чабан М.Осколок прошлого… // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 1999. – №№ 2 – 3. – С. 149, 150.

Черемський К.Повернення традиції. – Харків: Центр Леся Курбаса, 1999. – С. 166, 168.

Чорный А.История бандуры на Кубани // Казачий вестник. – Прага, 1943. – №№ 15, 16, 17.

Чумаченко В.Кобзарство на Кубане. – Энциклопедический словарь по истории Кубани. – Екатеринодар, 1997. – С. 207 – 208.

Чумаченко В. Расстрелянная литература (Кубанская литература в годы репрессий). – Экономика, право, печать. – Краснодар, 1998. – № 3. – С. 50.

Шаповал І.Гість із кобзою // В пошуках скарбів. – К., 1965. – С.119.

Дані від Андрія Жарка, Олени Коваленко-Чорної, Іллі Німченка, Івана Федоренка, Віктора Чумаченка.

Дані Віктора Строкуна, 1916 р. нар., брата бандуриста Тихона Строкуна. – Ст. Новопашківська, 1997.

Дані ФСБ Російської Федерації у Краснодарському краї від 3 січня 1996 р. за № 1/1/ 6 – 1. Архів Олекси Нирка.

Довідка Управління ФСБ РФ у Краснодарському краї за № 4507/КМ від 28 грудня 1995 р. Архів О. Нирка.

Казачий словарь-справочник. – Сан-Ансельмо, 1968. –Т. II. – С. 273.

Казачий словарь-справочник. – Сан-Ансельмо, 1970. –Т. III. – С. 45 – 47.

Лист бандуриста Антона Чорного до Василя Ємця від 6 листопада 1957 р.

Лист бандуриста Кіндрата Плохого до В. Ємця від 4 грудня 1958 р.

Листи бандуриста Конона Безщасного до О. Нирка від 10 і 22 квітня 1966 р., 28 грудня 1987 р.

Листи бандуриста К. Безщасного до І. Шаповала від2 жовтня і 12 грудня 1965 р., 3, 11 і 17 березня 1966 р.

Реестр Запорожского войска 1756 года. Каневский курень ЗапорожскойСечи, № 456. – Данило Безщасный. – Краснодар, 1997 – С. 40.

Розповідь Василя Стефановича Святного, земляка кобзаря Степана Жарка. – Ст. Канівська, 1988.

Розповідь та листи Андрія Жарка (1902 – 1997), сина кобзаря С. Жарка, до О. Нирка від 30 жовтня, 3 і 20 листопада, 23 і 24 грудня 1987 р., 28 січня і 29 березня 1988 р.

Розповідь та листи Людмили Андріївни Куц (Жарко), онуки кобзаря С. Жарка, до О. Нирка від 7 і 29 січня 1988 р.

Свідоцтво Народного комісаріату освіти УСРР № 34 від 21 листопада 1932 р.

Свідчення бандуриста Володимира Семеновича Лазаренка (1900 – 1994). – Ст. Канівська, 1986.

Свідчення Віри Семенівни Гринь, 1917 р. нар., дружини бандуриста Івана Гавриша, та їхньої доньки Ельвіри, 1938 р. нар. – Ст. Канівська, 1988.

Свідчення Катерини Іванівни Гетьман, 1927 р. нар., небоги бандуриста Петра Гузія. – Ст. Пашківська, 1992.

Свідчення Леоніда Павловича Денисова, 1924 р. нар., земляка кобзаря С. Жарка. – Ст. Абінська, 1999.

Свідчення Федора Вереси, 1921 р. нар., сина бандуриста Миколи Вереси. – Краснодар, 1989.

Свідчення братів Лазаренків – Володимира Семеновича, Дмитра Семеновича, Семена Семеновича, учасників чоловічої капели бандуристів ст. Канівської. – Ст. Канівська, 1980. – Харків, 1985.

Трудовой список (трудова книжка. –О. Н.) С. Жарка. – Гострудиздат. Армавир, 1930. – Личная карточка учителя, заполненная 15 ноября 1932 г.

Усні свідчення та документи із сімейного архіву кубанського поета Івана Федоровича Варрави, 1925 р. нар., онука бандуриста Микити Варрави. – Краснодар, 1999.

Усні свідчення та лист А. С. Жарка (1902 – 1997) до О. Нирка від 20 і 23 листопада, 28 грудня 1987 р. та 21 січня 1988 р.

Усні спогади Пилипа Карловича Мусієнка, 1900 р. нар., кубанського козака. – Краснодар, 1999.

https://www.e-reading.club/chapter.php/ … raina.html

Share

32

Re: Бандурництво i бандуристи

7 жовтня 1652 р. гетьман Богдан Хмельницький підписав, напевно, найбільш незвичайний з відомих нам 158 універсалів. У надскладній військово-політичній ситуації тих буремних днів Хмельницький знайшов час, щоб, підтвердивши створення на Лівобережжі цеху музикантів, поставити його під одноособове управління цимбаліста Полтавського полку Грицька Ілляшенка-Макущенка. Причому з правом "неслухняного скарать" іменем самого гетьмана.

Чим він заслужив таку довіру й шану, встановити сьогодні важко. Очевидно, позначилася не тільки професійна майстерність, але й відданість "цехмістра", настільки важлива для гетьмана, чиї дії стали помітно розходитися з народними очікуваннями. Саме кобзарі "озвучили" поширені тоді протестні настрої у словах відомої думи: "А бодай того Хмеля перша куля не минула...", і нагляд за цим непокірливим плем'ям потребував вірної людини.

https://dt.ua/HISTORY/pam-yatniki-chas- … 0263_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Thanks: LG 775, olyvd2

Share

33

Re: Бандурництво i бандуристи

Поиграть на бандуре: https://bandura.ukrzen.in.ua/en

Share

34

Re: Бандурництво i бандуристи

Чарівну пісню Скрябіна виконали під бандуру Шпилясті кобзарі https://1plus1.ua/golos-krainy/novyny/c … ni-9-video

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

35

Re: Бандурництво i бандуристи

Чем живет единственная в мире школа кобзарей

https://www.segodnya.ua/ukraine/chem-zh … 48522.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share