Розмова з Андрієм Гречилом, геральдистом
Андрій Гречило, найавторитетніший український фахівець у галузі геральдики, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, вже був гостем нашої рубрики 22 серпня 2013 р., коли розповідав про малий і великий герби України. Сьогодні відомий науковець розповість про діяльність Українського геральдичного товариства, яке він очолює.
— Андрію, крім того, що Ви — відомий історик, водночас активно проявляєте себе на громадському полі: Товариство Лева, Українська Гельсинкська спілка, Українська республіканська партія. Але найважливіше, мабуть, це все ж заснування Українського геральдичного товариства. Чи не так?
За взірець ми брали геральдичний досвід країн, які мають подібну історичну долю, що й Україна. Наприклад, Фінляндія, яка є республікою, не має глибоких монархічних традицій і здобула державність у ХХ столітті
— УГТ засновано 1990 року. Це — громадська організація, яка займається науковими дослідженнями, популяризує допоміжні історичні дисципліни: геральдику, вексилологію (прапорництво), сфрагістику, емблематику, генеалогію, просопографію, біографістику, некрополістику тощо. Надаємо практичну допомогу територіальним громадам і різним організаціям. Скажімо, за участю УГТ вже впроваджено понад тисячу гербів та прапорів міст, сіл, районів і областей України. Від 1993 року видаємо бюлетень «Знак», який виходить тричі на рік, обсягом 12 сторінок. Зараз завершується підготовка до друку 61-го випуску. Крім того, з 2000-го УГТ видає «Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства». Спочатку ми видавали цей часопис у Білій Церкві, але з різних причин — організаційних і фінансових — з четвертого випуску перенесли видання до Львова. Це — єдине в Україні фахове видання генеалогічного профілю. Готуємо до друку одинадцятий випуск, сучасний формат — близько 100 сторінок. Окрім того, здійснюємо ще кілька проектів. Серед них: реєстр особових гербів, зараз у роботі 24-й випуск, по двадцять гербів у кожному випуску. В такий спосіб заохочуємо громадян до прийняття особових гербів.
— А які герби реєструєте? Чи є серед них старі шляхетські знаки?
— Сенс реєстрації — в підтвердженні відповідності герба геральдичним нормам. Реєструємо як нові герби, так і визнаємо право нащадків шляхти чи дворян на використання символів своїх предків. У зв’язку з цим постала проблема, як ставитися до нобілітації та колишніх шляхетських гербів. Адже Україна є республікою, а не монархією, в нас немає станової стратифікації, а проблему персональних гербів не врегульовано на державно-правовому рівні.
За взірець ми брали геральдичний досвід країн, які мають подібну історичну долю, що й Україна. Наприклад, Фінляндія, яка є республікою, не має глибоких монархічних традицій і здобула державність у ХХ столітті. Ми виходили зі засад, що, незалежно від раси, віровизнання та інших чинників, усі люди рівні. Тому в сучасних умовах функція особового герба інша. Якщо раніше він був правовим символом приналежності до панівної еліти, то зараз особовий герб доступний будь-кому. Взялися за цю роботу ще й тому, щоб процес не розвивався стихійно. Вносимо до реєстру не лише сучасні персональні, а й колишні шляхетські герби за умови, що заявник доведе свою родову спорідненість з їх автентичними й легітимними носіями. Хочу наголосити: фіксуємо лише право використовувати герб предків, але не визнаємо й не роздаємо жодних титулів, оскільки це суперечить історичній традиції і чинному законодавству. Було вже кілька випадків, коли ми реєстрували старі шляхетські герби для осіб, які надали підтвердження у вигляді архівних документів. Щодо нових гербів, то в них не дозволено використовувати чужі символи, а також атрибути традиційної дворянської геральдики, а саме — різні типи корон гідності (баронські, графські, князівські), які увінчували родові герби й вказували на статус особи.
— А чому люди зараз так хочуть бути графами?
— Пригадуєте літературного Калитку Івана Карпенка-Карого, який хотів прикупити землі та стати дворянином? Такий снобізм був, є і буде завжди.
— Це не пов’язано з нашими національними рисами? Ментальністю нових багатих? Чи людині притаманно уявляти себе вищою за інших, новою елітою?
— З національними — ні, бо снобів, марнославців та авантюристів повнісінько й в інших країнах. Це така загальнолюдська хвороба. До нас зверталися й іноземці, щоб ми надали їм якийсь титул, але таким УГТ не займається, тому довелося їм відмовити. Щодо функціонування нових гербів, то це має також позитивні аспекти. Скажімо, така дрібничка, як візитка. В радянський період її вважали за буржуазний пережиток. Але ж це — потрібна річ, з нею дуже зручно. І цілком доцільно, на мою думку, зобразити на візитці чи якомусь бланку персональний герб. Це ж ні до чого не зобов’язує, а водночас стимулює прагнення до самовдосконалення, демонструє повагу до предків та батьківщини. До того ж мало хто усвідомлює, що на Поділлі, Волині, Київщині та й у Галичині живе чимало нащадків дрібної шляхти, особливо в селах Підгір’я. Старі люди знають, якого вони роду, а от молодше покоління цим не цікавиться. Це недобре, бо через байдужість до свого родоводу поступово втрачається традиція й почуття власної гідності.
— Колись прочитав у пресі, як генерал міліції Мосора придбав собі графський титул…
— Я вже казав, що ми не визнаємо жодних титулів, а тим паче їх не роздаємо.
— То де він його взяв?
— В Україні діє низка громадських організацій або й просто авантюристів, які видають себе за престолонаслідників, направо й наліво роздають титули. І до них липне передовсім привілейована номенклатура, як правило, зі силових структур (прокуратура, міліція, армія). От, у 1990-х роках українська преса писала про такого собі «великого князя» Карачевського-Вовка, який видавав себе за претендента на престол України-Руси. Я спілкувався з цим чоловіком і наполіг, щоб він мені представив документи, які підтвердили б його родовід, але він мені спершу показав ксерокопії газетних статей, а потім — архівну довідку, яка виявилася фальсифікатом. Чи можна згадати громадську організацію, яка апелювала до старого польського ордену св. Станіслава з філією в Україні. Після того, як «кавалерственною дамою» цього «ордену» стала Людмила Кучма, туди побігло й усе оточення тодішнього президента. Кумедно це все. Потім, коли деякі депутати підняли скандал (пригадую, як виступав Левко Лук’яненко), журналісти поширили інформацію про «нових масонів», усе це якось притихло. Але хочу зауважити, що подібні афери прокручують у багатьох країнах Європи. Снобів не бракує ніде.
— Голова фракції Партії регіонів О. Єфремов якось заявив, що найліпша форма державного ладу для України — монархія. Приблизно тоді ж в інтернеті з’явився портрет президента Віктора Януковича в королівській мантії та короні Данила Галицького авторства однієї київської мисткині. Щоб дійшло до коронації Віктора Федоровича — малоймовірно, а все ж…
— Думаю, зараз в Україні може статися будь-що. Щодо чинного президента, то ще в період його перебування на посаді голови держадміністрації Донецької області йому замовили герб у Всеросійському геральдичному товаристві. А не так давно Ганна Герман наоповідала, що це — старий шляхетський герб. Нісенітниця. Герб розробили лише наприкінці 1990-х, та й тигрів, які тримають щит у гербі, в шляхетській геральдиці ніколи не використовували. Але це — деталі.
— Цікаво. Отже, носії української влади інструменталізують цю традицію, коли їм потрібно?
— Іноді. Зауважу, що цей герб В. Януковичу подарували, не спитавши, чи він його хоче. І можливо, саме тому жодного публічного використання цього герба самим президентом я не пригадую.
— А відомий місцевий лісовий магнат Орест Фурдичко вживає герб князів Стрільбицьких?
— Ні. Йому розробили новий герб на замовлення, а ми лише внесли його до реєстру.
— Це — новий герб?
— Так. Це — новий герб, який не має стосунку до Стрільбицьких.
— Але скандальний шевченківський лауреат Ярослав Гнатів вивів йому родовід від Стрільбицьких?
— У своїй книзі «Стрільбицькі князі» Я. Гнатів все ж не сказав це прямо і, подавши архівні документи про Стрільбицьких, не пов’язав їх з п. Фурдичком (В.Остапець. Стрільбицькі князі, або чи є історична пам’ять за огородами).
— Скільки гербів є в реєстрі УГТ?
— Зареєстрували приблизно 460 гербів. В основному — це представники Києва та східних регіонів, зокрема Донецька, Харкова, Дніпропетровська. А галичан це турбує менше, хоча головний осередок УГТ є у Львові.
— А який порядок реєстрації персонального герба?
— Замовник представляє на наш розгляд малюнок герба або може замовити його в УГТ. Проводимо експертизу на відповідність проекту геральдичним нормам, а також чи немає неправомірного використання старої шляхетської символіки. Якщо все гаразд, то герб виставляємо на сайті УГТ, друкуємо в черговому випуску «Реєстру особових гербів Українського геральдичного товариства», а людина отримує підтвердний лист (грамоту) про реєстрацію.
Розмовляв Ігор Чорновол