1 (17-12-2016 19:38:21 отредактировано kbg_dnepr)

Тема: Втрачені архіви / Утраченные архивы

Чи повернуться в Україну архіви Наукового товариства імені Шевченка?
Тетяна Костенко
22 жовтня 2016

Останнім часом Україна дедалі більше відходить від радянської моделі героїзації історії і схиляється до поширеної в Західній Європі т. зв. віктимологічної моделі національної пам'яті — вшанування жертв. 

Ми чимдалі більше говоримо про втрати й жертви, яких зазнав наш народ у різні періоди, а не про перемоги і героїв. А якщо ведемо мову про втрати, завдані Україні Другою світовою війною, то, крім мільйонів людських життів, не можемо не згадувати про знищення майже двох третин культурного надбання країни. Раз по раз виникають дискусії науковців і культурної громадськості щодо переміщених і втрачених культурних цінностей. На тлі воєнних дій на Сході країни, окупації Криму й частини Донецької і Луганської областей, у контексті непростих відносин із сусідніми державами виникає чимало спірних питань, пов'язаних з культурною спадщиною. 

Про це ми й розмовляли з Галиною Сварник — архівістом-джерелознавцем, автором численних публікацій з археографії, джерелознавства, науково-довідкових видань, багаторічним дослідником бібліотеки НТШ та інших історичних колекцій Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника.

+ открыть текст

— Галино Іванівно, наскільки актуальною є нині тема повернення переміщених з України культурних цінностей?

— 2015 року почав діяти інтернет-проект "Забута спадщина", ініційований Асоціацією європейських журналістів. Його метою є пошук і повернення вивезених у ХХ і ХХІ ст. культурних цінностей (творів мистецтва, археологічних та етнографічних колекцій, бібліотечних, архівних збірок) і, що найважливіше, — створення зведеного реєстру втрачених українських скарбів. Очевидно, що в ньому мають бути культурні цінності, які були втрачені і під час Другої світової війни, і за нинішньої ситуації, коли Крим разом з його винятковими пам'ятками захопила Росія, а східна частина країни є підконтрольною так званим ЛНР і ДНР, і сподіватися, що їхні ватажки піклуватимуться про національну спадщину, не доводиться…

Чи нам залишається тільки спостерігати за неспроможністю наших міністерств закордонних справ і культури хоч якось вплинути на повернення кримських колекцій скіфського золота, які затримані в Нідерландах, чи запобігти вивезенню до Російської Федерації десятків картин Івана Айвазовського? Минуло вже більш як 60 років після Другої світової війни, а в Україні досі не складено повного списку переміщених і втрачених культурних цінностей. Питання й надалі залишається гостро актуальним.

Американська дослідниця Патриція Кеннеді Ґрімстед з Гарвардського університету ще наприкінці 1980-х (коли українських дослідників і близько не підпускали до засекречених документів архівів і бібліотек) чи не перша зацікавилася долею архівних та рукописних збірок країн колишнього СРСР (України, Молдови і Росії), порушивши табу щодо теми розпорошення і втрат бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у Львові, яке діяло з 1873-го по 1944 рік і вважалося неофіційною академією наук у Західній Україні.

— Ви багато років досліджуєте фонди бібліотеки НТШ. Як складалася їхня доля в різні періоди?

— Від часу відновлення НТШ в Україні 1989 року його історії і спадщині присвятили свої публікації десятки науковців. 2012-го почала виходити друком багатотомна енциклопедія "Наукове товариство імені Шевченка".

Бібліотека НТШ почала формуватися 1892 року, ще за часів Австро-Угорської монархії, коли українське друковане слово в Російській імперії було під забороною. Книгозбірня завдячує своїм існуванням жертовній праці багатьох людей. Вона постійно збагачувалася як щедрими дарами — рідкісних рукописів, стародруків, особистих бібліотек та архівів українських діячів, так і виданнями світових наукових товариств і академій, редакцій, громадських організацій та інституцій і була найповнішою й найбільшою книгозбірнею з українознавства у світі. НТШ мало свої музеї, друкарню і книгарню, сприяло заснуванню двох українських вищих навчальних закладів у Львові. На 1939 рік у бібліотеці НТШ було до 250 тисяч книжок та періодичних видань (разом з дублетами), кілька тисяч стародруків ХVІ—ХVІІІ ст., понад 2200 карт, атласів і планів. Відділ рукописів з архівом налічував близько 2500 одиниць зберігання, з яких майже чверть — рукописні книги ХІV—ХХ ст. У вересні 1939-го, після приєднання Західної України до СРСР, було закрито й розформовано бібліотеки, архіви й музеї, ліквідовано монастирські книгозбірні, націоналізовано приватні колекції.

Перестало діяти Наукове товариство імені Шевченка, яке радянська влада вважала націоналістичним. Його бібліотеку й друкарню передали новоствореній Львівській філії Бібліотеки АН УРСР, а музейні збірки розкидали по фондах різних музеїв. Уже в 1940-му розпочалася чистка книжкових фондів працівниками спецфонду та Облліту. До спецфонду вилучили майже всю українську літературу і пресу до 1917 року (коли про радянську владу ще ніхто не чув). Під час німецької окупації українці 1941 року відновили діяльність НТШ і повернули його майно. Література зі спецфондів знову перемістилася на свої полиці. На жаль, частину того, що опинилося в Облліті, нацисти вивезли на паперову фабрику і знищили. З наближенням фронту вони почали здійснювати свій грабіжницький план евакуації культурних цінностей з території дистрикту Галичина. Зокрема — й найцінніших колекцій львівських бібліотек, архівів та музеїв.

Усього в березні-квітні 1944 року нацисти вивезли зі Львова 181 скриню збірок — з Бібліотеки Львівського університету (позначені сигнатурою L I), Оссолінеуму (L ІI) та бібліотек НТШ і Народного дому (L ІІI). Останнім транспортом вивезено частину архівів з ІІІ відділу Державної бібліотеки (Staatsbibliоthek, Abteilung III). Фірма Henry Roese переправила на залізничний вокзал і завантажила у два вагони 25 скринь цінних рукописів і стародруків з бібліотеки НТШ і Народного дому. Саме тоді було переміщено на Захід унікальні архіви українських військових і політичних організацій та громадських діячів — щоб уберегти їх від радянських каральних органів.

У післявоєнні роки бібліотека НТШ на батьківщині зазнала подальших поневірянь. Про тодішні події детально розповів у своїх спогадах відомий український історик Ярослав Дашкевич. До ув'язнення сталінським режимом (1944—1949) він працював бібліотекарем і бібліографом, завідував Кабінетом Івана Франка у Львівській філії Бібліотеки АН УРСР і став свідком безжального нищення її фондів. Аби витравити націоналістичний дух, бібліотеку посилено русифікували. Стався величезний злочин, коли в українській бібліотеці, що належала Українській академії наук, українська книжка вважалася "иностранной" — на ній ставили шифр "И". Це правда, в яку важко повірити. Втрати Бібліотеки НТШ від 1939 року годі й порахувати — за приблизними оцінками, нині у складі Львівської національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника залишилося близько 65% колекцій бібліотеки НТШ. Решту розпорошено по різних інституціях, містах і навіть країнах.

gazeta.dt.ua/personalities/chi-p … nka-_.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: о и, Т.В.2

Поделиться