1 ( 29-11-2014 23:33:55 змінене AppS )

Тема: Województwo kijowskie

тема про Київське воєводство Речі Посполитої

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/00/COA_of_Kiev_Voivodship_XVII.png/80px-COA_of_Kiev_Voivodship_XVII.png
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b7/RON_wojew%C3%B3dztwo_kijowskie_map.svg/250px-RON_wojew%C3%B3dztwo_kijowskie_map.svg.png


  • powiat żytomierski: główne miasta Żytomierz nad Kamionką, Pawołocz, Słobodyszcze nad rzeką Gniłopiat, Cudnów nad Teterowem, Berdyczów nad rzeką Gniłopiat, Korosteczów, Radomyśl nad Tererowem, Miropol nad Słuczą, Trojanów własność Woroniczów, Uszomierz, Januszpol, Machówka.

  • powiat kijowski: główne miasta Biała Cerkiew nad Rosią, Trylisy (Trylesy) nad Kamionką, Chwastów (Fastów) nad Unawą, Hostomla nad Irpeniem, Trechtymirów nad Dnieprem, Kaniów przy ujściu Kaniówki do Dniepru, Kumejki, Czerkasy, Żabotyn, Smiła nad Taśminem (własność książąt Lubomirskich), Borowica nad Dnieprem, Kryłów nad Dnieprem, Czehryń nad Taśminem, Zwinogródka (Zwinogród) nad Zgniłym Tykiczem, Lisianka
    przy ujściu Lisianki do Tykicza, Ochmatów nad Bachwą, Stawiszcze nad Tykiczem, Korsuń, Niechoroszcza nad Pustachą między Korsuniem a Bohusławiem, Bohusław przy ujściu Bohusławki do Rosi, Taraszcza, Skwira
    nad Skwirą, Romanów (Romanówka) nad Unawą, Szawuliskie (Szuwalskie) nad Tykiczem, Kahorlickie (Kahorlik) nad Hniłuszą, Sinica (Sinickie) nad Rosią i Sinicą, Tabor (Taborowskie) nad Rastawicą, Stawiszcze nad
    Kamionką, Rożów nad Zdwirzem, Dymirskie, Wyszogród, Żółte Wody, Hermanowskie, Tetjów nad Rosią, Biłółówka, Białopol, Chodorków nad Irpeniem, Brusiłów nad Zdwirzą, Jasnogródka nad Zdwirzem, Moszna nad
    Moszną, Aleksandrówka.

Share

2

Re: Województwo kijowskie

Населення Корсунського староства після повернення  людей,у  кінці 1714 році становило 567 хат.
у 10 містах та містечках була 451 хата,
у 22 селах було 116 хат,
9 сіл (Ситники, Дацьки та інші) були безлюдні.
До згону 1711-1712 років було 4884 димів.

Share

3

Re: Województwo kijowskie

Через Чигиринські походи турків,  що відбулися влітку 1677 та влітку-восени 1678 років, у березні 1679 року, гетьман І.Самойлович приймає рішення виселити місцевих
жителів у Лівобережну Україну.

У березні 1679 p. він повідомляв, що "всі жителі ржиіцівські, канівські, корсунські, староборські, мошенські, дроб'ївські, білозерські, таганковські, черкаські на сю сторону
(Лівобережжя ) зігнані, і від неприятеля відсторонені, а город і села і містечка і селища їх, де вони раніше жили в тій стороні (на Правобережжі) всі без остатку спалені".

Так як наприкінці XVII - в першій половині XVIII ст. у Правобережній Україні відчувалася значна нестача селянських робочих рук,
магнати та власники сіл звільняли нових поселенців від майже всіх повинностей і податків на певний термін. 
У різних регіонах він становив від 1 до 30 років. Передбачалося, що протягом даного періоду поселенець збудує собі якесь житло, обробить певну кількість землі, придбає робочу
худобу і реманент. Для пришвидшення цього процесу окремі пани надавали "слобожанам" своєрідний кредит у вигляді посівного зерна,
волів тощо.
Період "пільгових років" розпочався на Правобережжі ще у 80-х pp. XVII ст., однак найбільшого розмаху набув уже в наступному столітті. Щоб заселити спустошені війнами землі, магнати стали закликати сюди селян із різних областей Корони Польської, Великого князівства Литовського, а також Лівобережної України. Були випадки заснування слобід переселенцями з Молдавії та Волощини.

Одночасно відбувався процес "самовільного", з погляду владних структур Польщі, заселення правобережних українських земель. Він проходив під контролем і захистом козацької адміністрації Правобережжя. У 1684 р. в Корсуні було відновлено козацький полк як військову та адміністративно-територіальну одиницю. Його очолив виходець із
Полтавщини Захарій Іскра. За його наказами розпочалося знову заселення цих земель.
У 1704 році, Правобережжя приєднав до Гетьманщини Іван Мазепа. До 1714 року, Правобережжя знаходилося під козацькою адміністрацією.
Масове заселення почалося після другого згону населення з цих земель, що відбувся у грудні 1711-січні та лютому 1712-х  роках.
З осени 1712 року почалося заселення цих місць з Руського воєводства, де Корсунський староста А. Яблоновський мав приватні володіння.

Наявність вільних земель спричинила масовий наплив сюди селян із Лівобережжя, Польщі, Литви, Галичини.
У цьому краю створювалися, нехай і тимчасові, осередки селянської та козацької власності.
Джерела свідчать, що селяни вільно продавали й дарували свої "дідичні" поля, луки, ліси, ставки й хутори іншим селянам та міщанам.

Share

4

Re: Województwo kijowskie

Корсунське староство — адміністативно-територіальна одиниця на території Речі Посполитої, з центром у місті Корсунь. Було утворене у 1585 році на основі території міста Корсуня, яке входило до Канівського староства. До нього увійшли і землі навколо міст Стеблева, Чигирина, Крилова і Данилової Слободи (нині — Медведівка).

Східними кордонами староства були річки Тясмин та Дніпро (у районі Бужина і Крилова). Крайніми містами на сході були Сахнів Міст (нині — Сахнівка), Сміла, Данилова Слобода, Крилів і Чигирин. На півдні Корсунське староство межувало з “Диким Полем” і сягало річок Синьої Води (Синюхи), Південного Бугу, Висі та Тясмину. Крайніми населеними пунктами були Чигирин, Данилова Слобода і Торговиця. Західний кордон староства пролягав по річках Синиці і Гірського Тікичу. Крайніми містами на заході були Торговиця, Звенигородка (до 1634 р.), Вільшанка та Лисянка. Північна межа Корсунського староства перетинала велику луку річки Росі. Крайніми межами були Стеблів, Корсунь та Сахнів Міст.

Корсунське староство було одним із найбагатших на Пороссі. У 1616 р. воно давало прибутку 5400 флоринів, у 1622 році — 4998 флоринів, у 1629 і у 1636 роках — 6861 флоринів.

Люстрація 1765 року в Корсунському старостві налічувала 88 господарств козаків. Люстрація 1789 року про них взагалі не згадує.

12 травня 1780 року воєвода К.Рогалинський передав володіння Корсунським староством племіннику польського короля — князю С. Понятовському, який відновив край протягом 1785 — 1789 років збудував на високому березі Росі пишний палац.
uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0% … 0%B2%D0%BE

Thanks: service31

Share

5

Re: Województwo kijowskie

КОРОЛІВЩИНИ КИЇВЩИНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

 

+ Читати більше

Свідчення з історії соціально-економічних відносин на українських землях першої половини XVII ст. представлені в різноманітних джерелах. Але в структурі джерельної бази окремих земель документи, які охоплювали б на певний відтинок часу всю сукупність володінь, і, відповідно, створювали б можливість комплексного дослідження всієї сукупності соціально-економічних проблем, є рідкістю. До таких земель відноситься Київщина, від якої збереглося одне з найдавніших джерел описово-статистичного характеру. Наступні регулярні джерела такого типу стосувалися переважно державних володінь, а фіскальні документи характеризуються неповнотою, пов'язаною значною мірою зі станом території після регулярних татарських нападів. Донині не відомо ні кількісного, ні, тим більше, поіменного складу великих землевласників, а також немає достатнього уявлення про їхнє реальне майнове становище. Ситуацію ускладнює те, що майже немає вірогідного джерела, на підставі якого можна було б прослідкувати сукупну землевласницьку ситуацію. Відомий лише подимний тариф 1640 р. [13, арк. 266-294, 312-324], який досі неопублікований. Протягом першої половини XVII ст. регулярно та досить грунтовно описувалися державним скарбом саме державні володіння, королівщини, які представляли крупне землеволодіння. Основним джерелом тут слугують люстрації 1615-1616, 1622, 1629 та 1636 pp. [2, с.284-322; 3, с.423-422; 17, s.48-64] Проте повного комплексного їх дослідження досі не зроблено. Нерозкритим залишаєтья питання питомої ваги державної земельної власності, числа підданих, прибутків, які отримувала держава від них тощо.
   Для Київського воєводства вивчення крупного землеволодіння ще й досі залишається малодослідженим напрямком. Той історіографічний матеріал, який на сьогодні існує, на жаль, не завжди відповідає сучасному рівню історичних знань, чимала його частина продиктована певною упередженістю авторів або їхніми здогадками без фактичної опори на джерела, інша - просто застаріла у зв'язку з вузькою джерельною базою, на яку спиралися дослідники. Відтак, одним з напрямків вивчення аграрної історії Київщини може бути опора саме на описово-статистичні джерела, створені для таких володінь. Такий підхід для Галичини успішно реалізував ще М.С. Грушевський [7; 8]. Підставою його застосування є зосередження на території Київщини значного числа королівщин: це - Канівське (1736 км2), Черкаське (2810 км2), Білоцерківське (1830 км2), Богуславське (728 км2), Корсунське (675 км2), Житомирське (1280 км2), Київське (1300 км2), Переяславське (5660 км2), Овруцьке (як повіт 15680 км2), Любецьке (3358 км2) та Остерське староства (7850 км2) [14, s. 227,232,241,247,250,259,271,275,296,359]. Завданням даної статті є характеристика загальних рис соціально-економічного розвитку королівщин Київщини другої половини XVII ст.
   Відомо два географічні районування королівщин Київщини, пов'язаних з їх соціально-економічним розвитком. Так, О.Яблоновський виділяє комплекс степових (південних) староств: Канівське, Черкаське, Білоцерківське, Богуславське, Корсунське і Переяславське староства. До іншої групи належать позосталі, тобто ті, що знаходилися північніше від південних [18, s.39, 41, 46, 48]. І.Бойко, розглядаючи королівщини Київщини, об'єднує їх у три групи. Склад південної групи такий самий, що й у польського історика, а до староств середньої Київщини він відносить Київське і Житомирське староства. Третю групу становлять Овруцьке, Любецьке та Остерське староства [6, с 194, 216]. На нашу думку доцільнішою є класифікаця О.Яблоновського. Оскільки значна різниця в соціально-економічному становищі була насамперед між староствами південної Київщини та рештою, а густота населення Київського і Житомирського староств, соціальна структура, розподіл землі, кількість фільваркових господарств тощо майже не відрізнялися від північних староств.
   Південна Київщина в першій половині XVII ст. була ще слабо заселена. Основною галуззю господарства були промисли - рибальство, мисливство, а також скотарство. Землеробство ж розвивалось повільними темпами. Більш-менш повні і вірогідні дані про соціально-економічні відносини в південних державних володіннях Київщини дає люстрація 1615-1616 pp. Наступні люстрації менш інформативні.
   Одним з південних староств було Канівське староство. Вже в першій половині XVI ст. відбувалось поступове його залюднення. В 1552 р. в Канівщині згадується 16 сіл, з них 7 зем'янських [1, с.64; 2, с.91-105; 12, с.242; 20, s. 132,160,240,364]. Залюстрацією 1615-1616 pp. в Каневі було 160 міщанських домів "послушних", які мали в хуторах "свої частини". Жодних повинностей вони не несли, крім захисту замку від татар [17, s. 102-104]. Дещо менше підданих в 1616 р. було в центрі іншого староства- Черкасах: 150 "послушних" міських домів. Проте тут знаходилося найбільше серед усіх староств Київщини козацьких домів - 800 [2, с 316]. В "столиці" Богуславського староства Богуславі порівняно з попередніми староствами було більше лише міщанських домів - 200 і 400 козацьких [17, s.9, 108]. Згідно люстрації у центрі Переяславського староства м.Переяславі сумарне число дворів було найбільше серед південних староств: 300 дворів "послушних", які не виконували ніяких повинностей, оскільки тривав ще 30-річний статус слободи. їх "послушність" виражалася у несенні військової служби. Інші 700 дворів належали козакам [2, с.312-313; 17, s.106]. В Корсуні, головному місті Корсунського староства, було 130 козацьких будинків, міщанських - лише 200 [18, s.54].
   Через 7 років картина значно змінилася. У Каневі було в цей час менше "послушних" міщан (140 домів), але більше козацьких домів - 150; скільки козаків було в усьому старостві, люстрація не засвідчує. Міщани й козаки ніяких повинностей не виконували. Більше того, люстратор відзначає, що козаки вільно використовують угіддя, річки, ставки і привласнюють чужі землі [17, s. 130-132]. Значно виросло число козацьких домів у Черкасах, становлячи у 1622 р. 1000. "Послушних" міщан у Черкасах було лише 120 домів [17, s.135, 185, 224]. В Богуславі в цьому році міщан було 100. На жаль не відомо числа козаків. Люстратор зазначив лише, що вони становили решту. До обов'язків міщан входило несення військової служби при старості, і виставляння до 100 вершників [17, s .135]. У 1622 р. було вже досить густо заселене і економічно розвинуте Білоцерківське староство. Одних міщан у Білій Церкві налічувалось 300, проте не відомо кількості козаків [17, s. 138-139; 18, s.136]. Друга люстрація Переяславського староства була проведена заочно, на підставі свідчень людей, бо через розлив річок люстратори не змогли добратися на Лівобережжя. Тому кількості населення в Переяславі не відомо. Міщани продовжували нести військову службу, ставлячи на кожну воєнну експедицію 200 вершників під своєю хоругвою. Зросла кількість мешканців і в Корсуні - 262 міських домів, інші - козаки [18, S.61].
   З невідомих причин не відбулося люстрування Канівського та Переяславського староств в 1629 р. [17, s. 133, 185-187]. Також немає даних щодо числа людності Черкас, Корсуня, Богу слава і Білої Церкви [17, s. 182,185]. В 1636 р. не підлягали люструванню Білоцерківське і Богуславське староства, не зазначено числа міщан Канева, Корсуня, Черкас та Переяслава [17, s.180, 217]. Попри значні прогалини в люстраціях, можна констатувати факт збільшення населення, особливо козаків в основних старостинських центрах.
   Поряд із зростанням кількості мешканців основних центрів, збільшувалась кількість належних староствам міст, сіл, хуторів, а також числа їх населення. Значною в Канівському старостві була кількість хуторів, більшість з яких "засіли козаки", які мали тут свої уходи. Так, за переписом козацького полку 1581 р. зазначається вже 14 канівських козаків [18, s. 154]. В 1616 р. козацьких домів в старостві було 1346, що становило більшість. Все більше з них ставали з уходників хуторниками. Надзвичайно важко обрахувати кількість селян, оскільки різкої межі між селянством, міщанством і козацтвом ще й на початку XVII ст. в цьому районі не було, а саме селянство вважало себе вільним, "покозаченим" [6, с 196]. Певні відомості маємо про селян містечка Нехвороща і села Крилівки, що були в оренді Ф.Тишкевича. В люстрації зазначається, що в Нехворощі є невеличкий фільварок, в якому селяни виконують зажинки, обжинки, закоски, обкоски і толоки на панських харчах. Про село Крилівку сказано, що мешканці "роботизни тілько одправляють, а чиншу і податків[...] не дають". Відзначено в Крилівці і невеликий фільварок, продукції з якого вистачало лише на утримання челяді [2, с.285].
   За списком 1616 р. сказано, що в Нехворощі було вже 180 міщанських димів "послушних" і 24 козацьких "непослушних", "крім гультяїв, які при них пробавляються". У с.Крилівці було 20 "слободних", які влітку виконували зажинки, закоски і толоку. Але крім козаків, міщан та вільних слободян у Крилівці було вже і 8 "потяглих", які влітку працювали на феодала по два дні на тиждень, а взимку по одному дню і відбували ще різні толоки. Люстратор відзначив, що "потяглі" не сплачують ні грошового чиншу, ні інших податків [3, с.285-286; 11, с.245]. Досить великими як на той час були міста Черкаського староства. У Боровиці в 1616 р. нараховувалось 500 міщанських і 100 козацьких домів, в Ірклієві - відповідно 20 і 300, у Голтві - 300 і 700, у Кропивній, яка тільки утворилася в 1615 p., - 30 і 60. У містечку Гуляники було понад 300 міських домів[2, с.316]. На час люстрації 1615-1616 pp. центр господарського життя староства був на Лівобережжі, де знаходилися три міста: Іркліїв, Голтва і Кропивна. Одним з найбільших міст на правій стороні Дніпра була вже вищезгадувана Боровиця. Населення цих міст було звільнене на 20-30 років від сплати податків [6, с.295; 10, с.208; 14, s.278]. В Корсунському старостві були такі міста, як Данилів, Крилів, Чигирин, Стеблів, які давали прибуток в сумі 2300 фл. Проте, окрім міських хуторів в старостві не було сіл [17, s.H5;18, s.54]. Богуславське староство у господарському відношенні в кінці XVI- на почату XVII ст. дещо відрізнялося від попередніх. Згідно люстрації 1615 р. староство ще не мало жодного села (йдеться, мабуть, про державні села), йому належали тільки хутори, а міщани не платили жодного податку, окрім несення військової служби [17, s. 108]. В Білоцерківському старостві, частково розташованому в центральній частині воєводства, в кінці XVI ст. вже було 15 сіл. Ці села не були великими. В 1615 р. в неспустошених татарами селах мешкало 20 (Зубари), 15 (Половецьк), 16 (Став), 15 (Кожанка) селян [2, с.291]. Жодного села біля Переяслава "ще не позначено". В цей час було лише багато хуторів, але їх заселили козаки, яких було більше, ніж підданих "послушних" [2, с312-313; 17, s. 106].
   У 1622 р. за Дніпром у Канівському старостві налічувалось 10 козацьких сіл: Решотки, Виргани, Чабанівка, Костенець, Великий Кощанець, Кришин, Райтків, Шелище, Тростеньце (2 села з такою назвою), Пекарське, Великі Пекари [17, s. 130-132; 18, s.29-61]. Також в старостві було кільканадцять хуторів, з них 7 були заселені виключно козаками. З аналізу виходить, що в селах, які належали канівському замку, була велика диференціація підданих. Більшість селян не виконувала повинностей, окрім військової служби при замку. Загальне число селян дорівнювало 109 чол., а підсусідків - 81, що становило біля 43% усієї людності послушної. Це свідчить про значну частину бідних втікачів, які масово оселялися в південній Київщині. Важко сказати про число козаків через брак даних в більшості поселень [17, s.59-61; 18, s.60]. В 1636 р. в старостві вже нараховується 45 сіл [17, s. 130-132]. В Черкаському старостві окрім вищезгаданих міст було вже кільканадцять сіл і хуторів [17, s. 135]. В Корсунському старостві в м.Стеблів було 35 міщан, в Чигирині - 50 і 500 козаків, в Крилові - відповідно 50 і 400, в Данилові - 50 міщан. Сіл в старостві не було окрім міських козацьких хуторів, яких частина до Корсуня, а частина належала до Стеблева [17, s.134]. В 1622 р. в Богуславському старостві вже було 18 сіл, 6 з них з селянами, які підпорядковувалися присудові старости [14, s.249; 17, s. 134-135]. До Білоцерківського староства вже належало 56 сіл і хуторів та 3 містечка (без дідичних і держав) [17, s. 138-139; 18, 36]. В одних селах жили козаки, в інших міщани, які несли військові повинності. Проте в 9 селах селяни вже працювали на пана влітку 1 день на тиждень, косили по 2 дні на рік, привозили взимку по одному возу дров до двору. На території староства існувало багато шляхетських "держав" але майже всі містечка й села перебували на становиці "слобід" через спустошення [17, s.138-141]. На 1632 р. було засновано 11 сіл [14, s.267]. Переяславському староству належало 25 сіл і хуторів, в яких налічувалось 280 "послушних" підданих. Правда, "послушні" в них були умовно послушними, бо вони ні повинностей не виконували, ні чиншу не платили. Але певні кроки по їх підпорядкуванню були зроблені. Піддані повинні були давати підстарості стацію для його утримання. У тих же селах жили козаки (понад 1000 господарів), які "грунтів і всіляких прибутків заживають". Але вони не виконували будь-яких повинностей і не платили чиншу [17, s. 132]. Про відносно високий рівень заселення Переяславщини в кінці 40-х років XVII ст. свідчить те, що в Переяславському полку було 19 козацьких сотень, в них - 2857 козаків. У Кропивенському полку налічувалось 14 сотень (2010 козаків), у Миргородському - 16 (2630), у Полтавському - 19 (2441), у Прилуцькому - 20 сотень (2106). Отже всього 88 сотень, 12038 козаків. Але ж в реєстр включено було тільки частину козаків, які спроможні були нести військову службу, тобто мали коня, зброю, запаси харчів, порох, кулі. Поза реєстром лишилася значна кількість бідних козаків. Все це говорить про те, що козацької людності на Переяславщині було багато. Крім того, слід мати на увазі селянське і міщанське населення, яке значно перевищувало кількість козацтва [6, с.244]. Мало даних збереглося про утворення поселень в наступні роки. Зрозуміло, що вони утворювалися, але татарські напади, війни феодалів значно сповільнювали цей процес. Доказом зростання кількості поселень і збільшення людності є прибутки і повинності залежного населення, які з кожним роком значно збільшувалися.
   В 1616 р. основну частину прибутків Канівського староства складала оренда корчем, мита і 7 млинів, а також "скіпне" (податок від копи). Разом сума прибутку староства становила 1500 флоринів (злотих, далі фл.) [17, s.103-104]. В 1622 р. оренда від 13 млинів, кількох горілчаних корчем, поташових буд, рибних і звіриних ловів, перевозів через Дніпро і Рось, мита і обвістки приносила близько 4 тис. злотих (далі зл.) прибутку. У 1636 р. прибуток в сумі 1586 зл. був обрахований на основі попередніх люстрацій [17, s.218-219].
   Варто зауважити, що селяни не виконували ніяких ковинностей, в кращому разі вони сплачували чинш на користь замку в розмірі 20 гр. литовських від двору, а бідніші - "що можуть". Підсусідки давали чиншу по 12 грошів. Це свідчить, що переважна більшість селян "сиділа" на слободах [17, s.131-132; 18, s.29-31]. В 1616 р. прибуток Черкаського староства становив 1910 зл., кварта - 597 зл. 15 гр. Головним джерелом прибутків староства була оренда корчми, яка давала 1312 зл і 15 гр. прибутку. До наступної люстрації прибуток староства зріс до 2700 зл., майже виключно з оренди млинів, корчем і перевозу [17, s. 131-185]. Прибуток Черкаського староства в 1629 р. становив 3497 зл. На жаль, більших відомостей люстрація не подає. А в 1636 р. за старостування Костянтина Вишневецького з Остапова, Манджеліки, Білополя, Сандзарова, Хмельника прибуток значно збільшився і досяг 4500 фл. Доходи староства збільшувалися насамперед завдяки збільшенню кількості населення. Документи свідчать, що міграція в райони Черкас і Каневапосилилася в другому і третьому десятиріччях XVII ст. [17, s. 135, 185,224].
   Іншим важливим джерелом прибутку були "уходи", тобто степові промисли. На правому боці Дніпра староство мало 7 таких уходів, які давали в 1616 р. 597 фл. 15 гр. прибутку (Єлонський, Дубослій, Ненаситець, Волнеч, Протолч), в решті (Базовлуці, Носівці, Томаківці, Плетеницях, Архачині і Тавані) - власниками були міщани і шляхта [17, s. 107].
   Важко конкретно визначити прибуток староства з селян. Тому що вказівок на сталі повинності селянства в цьому районі люстрація не подає. Та селянських повинностей, узаконених урядом чи визнаних традицією, ще й не могло бути в цьому районі. Адже Черкаське староство являло собою найпівденніший степовий плацдарм, який першим приймав на себе удари татарсьокї орди. Основні повинності населення в цьому районі полягали в несенні військової служби [6, с.208]. Прибуток Корсунського староства становив 5400 зл., що набагато перевищувало суму прибутку як Черкаського, так і Канівського староств. З цієї суми 2350 зл. призначено на оборонні потреби [17, s.115, 134-135]. В 1622 р. 262 міщан сплатили річний чинш в сумі 179 зл. 29 гр. Джерело прибутків Корсуня являли передусім оренда корчми, млинів і мита. Він збільшився на цілу тисячу злотих. Сюди слід додати і прибуток з двох поташових буд, який зріс на близько 1500 зл. Разом це становило 4179 зл. 29 гр., а дохід 1622 р. був обрахований на суму 5000 зл. [17, s. 134-135; 18, s.61]. 1629 p. люстратори обрахували прибуток староства в 6861 зл. В 1636 р. - 6861 фл. [17, s.226; 18, s. 185]. Головними джерелами прибутків Корсунського староства були передусім корчми, млини і мита, які орендували міщани. Значна роль в збільшенні прибутків належала колонізаційній політиці старост, зокрема, Даниловичів. Завдяки їм виникли міста Данилів, Крилів, Чигирин і кільканадцять сіл [10, с.410-411; 14, s.254]. Зростання державних прибутків є показником масової колонізації і для Богуславського староства. Якщо в 1616 р. вони становили 800 фл., то в 1622 р. - вже 4000 фл. Староство мало в цей час 13 сіл і хуторів. Проте люстратор записав, що в тих селах і хуторах майже все населення становлять козаки [17, s. 108, 136-138; 19, s.31, 62, 85, 115, 181, 544; 20, s.132]. За даними люстрації 1622 p., староство мало 4 млини на 19 кіл. Коли взяти до уваги, що в ньому ще не було фільварків, то можна говорити про їх спрямування на обслуговування землеробського населенння. Староство мало також 4 поташові буди, які здавалися в оренду і приносили щорічно 750 фл. прибутку. В цілому на Богуславщині в кінці XVI- першій чверті XVII ст. переважали промисли, а фільварки ще не набули поширення. В 1629 р. прибуток староства становив 1350 зл., а кількість осіб - 2886. На початку 30-х pp. XVII ст. були засновані два нових села: Злудчина і Лука, в якому була велика поташова буда. В Ісайках згадуються два млини [3, с 185; 6, с.75]. Продуктивні сили у Білоцерківському старостві в порівнянні, наприклад, з Богуславським були на вищому рівні. Староству належали містечка Триліси і Табір. У 1616 р. оренда млинів, ґуралень, мита, броварень, корчем і пасік давала староству 1762 зл. прибутку. Головними джерелами прибутків і тут були промисли [2, с.290-291; 17, s. 108-109]. Але в окремих маєтках вкорінювалася відробіткова рента. В селах, що належали м.Романову, селяни вже працювали 1 день на тиждень взимку і 2 дні на тиждень влітку та платили чинші [17, s.113-114]. Прибуток Білоцерківського староства походив передусім з оренд млинів, торгівлі горілкою, мита, куниць і лисянських пасік, становлячи 1262 зл. 15 гр., та оренди варіння і шинкувавання міщанами пива і меду (500 зл.) [17, s. 108]. Поряд із заселенням староства, відповідно, зросли прибутки від оренди млинів (1700 фл.), двох поташень (1500 фл.); всього ж староство мало 3000 фл. Прибутку [17, s. 138-139].
   Протягом наступних двох десятиліть староство інтенсивно заселялося. У 1640 р. подимне взято з 3710 димів, причому, 860 зл. дали містечка Старий і Новий Ліщин, 747 зл. - Біла Церква (з них села й хутори 117 зл.), 241 - Триліси, 190 зл. - Охматів, 270 зл. стягнуто з спустошеного села Боярка [6, с.213]. Хоча в Переяславському старостві в 1616 р. не було жодного села, проте й за цих умов місто мало прибутку 1500 фл. Дохід староства становив 1650 зл. Джерелом цього прибутку була оренда корчем, мита, млинів [2, с.312-313; 17, s.106]. До 1622 р. староство зробило значний крок вперед у своєму соціально-економічному розвиткові. Його прибуток був визначений у 2000 фл. Насправді він був, безперечно, набагато вищий, бо староство віддавало в оренду одних тільки млинів 6 на 18 каменів і 4 фолюші. В 1628 р. кн.Януш Заславський сплатив до коронного скарбу лановий податок з Переяслава і хуторів в сумі 6 тис. зл., аз Яготина- 150 зл. [14, s.246; 17, s.132]. В 20-х pp. XVII ст. заселення Переяславського староства продовжувалося [18, s.327, 330, 335-336]. Прямим показником зростання населення є прибутки староства. У 1636 р. прибуток Переяславського староства досяг уже 3400 фл. І це в той час, коли значна частина державних земель була захоплена могутніми магнатами. Щоправда, староство розширилося на цей час внаслідок включення до його складу та заснування нових міст та містечок [6, с.244; 10, с 165].

Thanks: service31

Share

6

Re: Województwo kijowskie

продовження

+ Читати більше

Проте, староства втрачали прибутки через економічну діяльність козаків, які вважали себе вільними і не підпорядковувались старостам. Козацьке землеволодіння становило особливе місце як в Канівському, так і в інших південних староствах. Більш-менш точно встановити кількість козацьких господарств у південно-східних окраїнах Придніпров'я в XVI- першій половині XVII ст. та економічну диференціацію козацтва немає можливості.
   Економічне обличчя Київського, Житомирського, Овруцького, Любецького, Остерського (останні три були повністю розташовані на території Полісся) староств мало ряд відмінностей порівняно з південними староствами. Основна їх перевага над степовими районами полягала в тому, що вони мали значно вищу густоту населення і розвинутіші продуктивні сили, особливо в сільському господарстві.
   В 1616 р. київські урядники не допустили люструвати місто, зазначаючи, що воно не має ніяких прибутків, тому немає можливості конкретніше проаналізувати соцально-економічне становища міста [17, s. 100]. З люстрації довідуємося, що частина млинів та сінажатей знаходилася в руках київських міщан [17, s. 101-103]. Крім того, ліси з давних-давен належали до замку і міста і були в користуванні "міському і замковому". Саме на них посягав правом Домініканський монастир. Також міщанам належали озера, які були при місті і право вільної торгівлі без оплати проїзного та іншого мита [18, s.48-49]. В 1622 р. в Києві було зафіксовано 1750 будинків [17, s.130]. В Житомирі в 1615-1616 pp. не згадується кількість міщан. Зазначається лише, що при Житомирі знаходилося 2 млини. Значні зміни в Житомирському старостві сталися між люстрацією 1615 та 1622 pp. В 1622 р. в місті жили 23 шляхетські родини, які несли військову службу [17, s.78-79].
   В 1616 р. не вказано числа міщан в Овручі. Згадуються лише ремісники, які повинні були виконувати повинності назамкову потребу [17, s.80]. Особливістю ж поселень Овруччини було те, що в цьому старостві була велика кількість дрібних шляхетських володінь, особливо в районі Заушшя. В 1571 р. До Овруцького староства належало 8 шляхетських і 16 боярських сіл. Через 8 років кількість боярських сіл зросла до 31, а в 1581 р. за лановим реєстром до Овруцького повіту належали 13 нових міст та сіл [4, с.26-27; 18, s.2-23, 36-47].
   Любецьке староство складалося з двох волостей: Любецької і Лоївської. В 1606 р. в Любечі було понад 290 домів, а волость складалася з 24 сіл. В них був 21 маєток бояр-державців [6, с.231]. В Лойові в цей час знаходилося 186 домів, а до його волості належали 14 сіл та 9 боярських держав [15, s.171; 18, s.30; 20, s.666].
   Південніше від Любеча знаходилося Остерське староство. В 1616 р. в Острі мешкало 184 міщан, з яких 102 сплатили чинш в сумі 15 гр., 37 - 7,5 гр. Давали також овес і сіно. Замкових боярів було 98. Вони не платили податків окрім 2 гр. з дому. В Острі жило 40 козаків, котрі не платили ніяких повинностей [17, s.96]. З інвентаря Остерського староства 1626 p., видно, що в Острі мешкало 12 шляхтичів, 33 путних бояр, 7 реєстрових козаків і 10 випищиків, які мали власні доми. їхньою повинністю, окрім випищиків, було несення військової служби. Ремеслом займалося в місті 38 ремісників: 16 кравців, кушніри, 12 шевців і по 5 теслярів і ковалів. Крім шевців, які платили чинш по 1 копі гр. литовських, інші повинності не виконували. Проте, коли була потреба в їх допомозі, виконували свою роботу. За люстрацією 1628 р. залишилися групи міщан: "що займалися торгівлею, перевозами товарів на човнах і ті, що жили з заробітку" [2, с.353].
   Такі самі як у південних староствах були головні джерела прибутків староств північних. В 1622 р. з оренди корчем київські міщани давали 2000 зл. А За мито, перевози, озера, подушне чи обвістки населення Києва сплачувало на рік 2100 фл. Загальний прибуток староства становив 4100 фл. [9, с 151-152; 18, s. 10, 130]. Вишгород нараховував 100 будинків, але лише з 14 брався податок. Міщани сплачували чинші, дякла та медове. Оренда перевозів, обвісток, мито і 4 озера на рік становили 300. зл., 4 млина давали 150 зл. річного прибутку [18, s.57-58]. Майже немає ніяких відомостей за 1629 та 1636 pp. Лише від київських міщан за декретом короля було сплачено 1200 кіп лит. гр. (З тис. зл.) та чинш на користь воєводи [17, s.130]. До Житомирського староствав 1616 р. належало 6 сіл, прибуток з яких становив 78 фл. Прибуток з Житомира - 474 фл. 20 гр. Оренда млинів, корчем, мит давала 1400 фл. прибутку. А сума прибутку всього староства дорівнювала 1912 фл. 20 гр., 202 фл. 12 гр. з якого йшло на сплату кварти [17, s.78-79]. Весь прибуток Житомирського староства в 1622 р. становив 2698 зл. 26 гр. [17, s. 117-118]. Дохід Овруцького староства в 1616 р. складав 2021 зл. Значну частину доходу староство отримувало з оренд млина, корчми і мит, а також млина в м.Мендзирець, податок з якого брався в сумі 50 зл.. Близько 1 тис. зл. староство отримувало з побельщизни [2, с.229,289, 301; 17, s.80-81].
   В другому десятилітті XVII ст. Овруччина була чи не найбільш заселеною частиною воєводства: за 1616-1622 р. прибуток староства значно зріс, сягаючи суми 4177 зл. Оренда корчем, млинів і мита приносила біля 2400 зл. прибутку. Над Жеревом постала нова рудня; разом з старою вони приносили 400 зл. прибутку. З 5 сіл з фільварками прибуток становив більш ніж 1213 зл. Нове місто Кам'янка давала з млина 10 зл. в рік. З оренди корчем і млинів містечка Михайлівка було 538 зл. доходу. Весь прибуток Овруцького староства в цьому році становив 4561 зл. Він був вищий порівняно з 1622 р. на 384 зл. попри заборону вироблення поташу [3, с.416; 5, с.341; 17, s. 118-121]. Поряд з цим одночасно зросли зросли повинності міщан [3, с.414, 417]. Правда, ця інформація стосується лише трьох міст, але за браку матеріалу, можна припустити, що подібні зміни стосувалися й інших міст [14, s.365]. Овруцьке староство в 1629 і 1636 pp. не люструвалось.
   Значний дохід Любецькому староству приносив податок побоччизна: "хто багато бочок збіжжя якого висівав", то від кожної бочки повинен був давати по 4 гроші литовських. З обох волостей цей податок давав прибуток 217 флоринів. За підрахунками І.Д Бойка це означає, що кількість бочок, які оподатковувалися, досягала 2634, а ними можна було засіяти близько 1650 гектарів [6, с.232]. Великий прибуток в Лоєвогорській волості давали оренди млинів, броварень, винокурень; він досягав 1000 фл. (а всі прибутки староства дорівнювали 2964 флоринів). Це свідчить, що чимала кількість збіжжя повинна була пройти через млини, броварні та винниці, перш, ніж її одержить староста [17, s.86].
   Дохід Остерського староства в 1616 р. в 700 зл. брався з оренди 4 млинів, мита і корчми [17, s.96]. В 1616-1622 pp. в Остерському старостві помітний ріст числа людей і господарський підйом, що виражалося насамперед у збільшенні доходу: Остра і Бобровиці з 790 зл. до 2097 зл.; Ялминки - з 15 зл. до 125 зл.; Боденек - з 4 зл. до 122 зл.; Крогайова - з 29 зл. до 99 зл.; Виползова- з 31 до 46 зл. [17, s.128-129]. До Остерського староствав 1628 р. належали 12 нових осад [2, с.343, 355]. До 1632 р. Стефаном Аксаком в старостві було засновано 10 сіл [5, с.188].
   Якщо в південній Київщині одним з основних джерел прибутку були промисли, то в північних районах ним було фільваркове господарство. Особливого поширення фільварки набули в Київському і Житомирському староствах. Так, у фільварковому господарстві с Топорища (Житомирський повіт) у 1584 р. було 24 воли, 95 корів і теля, 12 биків, 300 овець, 80 баранів, 410 свиней і вепрів, 160 поросят, 40 коней, 100 гусей, 150 курей; натоку жита немол очен ого - 300 кіп, пшенці - 150, вівса - 200, ячменю - 90, пшениці - 60, гречки - 90 кіп; вимолоченого збіжжя: жита -10 мірок, пшениці - 5 і вівса - 12 мірок. Можна говорити про перевагу тваринництва, причому найбільш товарною його частиною була свинарська і вівчарська галузі [20, s.268]. Деякі села давали значні прибутки: у 1622 р. у с. Демидове (перебувало в посесії) вони становили 526 фл. 22 гр. [17,s.78-79].
   В 1622 р. було два фільварки в Житомирському старостві, а також фільварки в 5 селах. Взагалі, фільваркове господарство давало староству майже половину всіх його прибутків. Весь прибуток Житомирського староства становив 2698 зл. 26 гр. [2, с.328-335; 17, s.117-118]. В старостві був великий відсоток малоземельних і безземельних селян. В с.Газинцях Житомирського староства в 1622 р. було 29 селянських господарств, із них 7 (24%) загородників. В с.Станішівки був 41 господар, з них 15 загородників, тобто 36,5% найбідніших селян. В селах Свиди і Видибор в 1636 р. згадуються 42 господаря, з них "бідніших" - дев'ять, городників - 9, тобто "бідніших" і огородників більше 40%. Вони змушені були працювати у фільваркових господарствах [2, с.328-329,414-416].
   Згідно з люстрацією 1622 р., в Овруцькому старостві помітно зросла кількість фільварків, 5 з яких (без міського) з млином давали 2000 зл. Прибутку [17, s.80]. Більш повні дані про економічне становище Овруцького староства дає інвентар, складений у березні того ж 1622 р. В ньому зазначені ті ж фільварки, що і в люстрації, і одночасно показано кількість селянських дворів та повинностей. Так, фільварок під містом обслуговували 10 підданих; вони жодного податку не платили, “тільки роблять збіжжя всіляке”, яким розпоряджався староста. Фільварку Острів належало 12 осілих волок; піддані, що володіли ними, працювали по 2 дні на тиждень і давали по півмірки вівса та по 2 курки. В с.Беховищині 18 підданих працювали від 12 волок те ж по 2 дні на тиждень; чиншу вони не сплачували. Фільварок Сірковщина був в оренді. 14 тяглових підданих давали орендарю чиншу по 4 зл., а також по 2 курки і по півдесятка жмень льону. Оврупецький фільварок теж був видержавлений. 10 тяглових підданих працювали в ньому по 2 дні; чиншу не давали, крім льону по 10 жмень і по 2 курки [6, с.227; 17, s. 118]. Отже, норма експлуатації селянства на Поліссі в районі Овруча виражалася у дводенній панщині на тиждень і порівняно невеликій продуктовій або грошовій ренті. Але і тут спостерігається тенденція до застосування відробіткової ренти.
   В 1622 р. на Овруччині повстало 6 нових фільварків. В болсуновських лісах кожен рік вироблялось 2 лашти поташу, які давали 582 зл. прибутку, рудня - 240 зл. Селяни орендували нову рудню, з якої давали 240 зл. на рік. Одночасно зросла експлуатації селян. Доказом є інформація люстрування Биховщини [2, с.416-421; 17, s.118-121]. За інвентарем 1629 р. староство мало 5 фільварків та 7 боярських сіл, які виконували тільки військову службу, і, очевидно, мали фільварки [3, с.416-418].
   В Любецькому старостві були непридатні для землеробства грунти. Становище ускладнила ситуація першої половини XVII ст., яка дуже негативно позначилася на розвиткові продуктивних сил взагалі і особливо в землеробстві. Староство межувало з Росією, з якою Польща протягом перших трьох десятиріч тричі воювала. Під час цих воєн староство не раз ставало ареною боїв і зазнавало великих руйнувань. Постійна загроза відновлення воєнних дій перешкоджали господарській ініціативі, вкладанню селянської праці в землеробство. На цій території уряд осадив багато воєнізованої людності - зем'ян та бояр, віддавши їм чимало кращих земель. Відтак, умови для організації фільваркового господарства були малосприятливі [6, с.231]. Нема про них відомостей і в інвентарях того часу. За цих умов переважала продуктова рента. Наприклад, в селі Небичів грошовий чинш становив близько 30 зл., а вартість меду - понад 18 зл. Подібне було в Позніковичах - відповідно: понад 48 злі 23 зл. [2, с.229-230].
   Попри високу густоту населення, північні староства теж залюднювалися. Цей регіон (Остерщина, Любеччина) часто слугував ареною протистояння російських і польських військ, які спустошували територію, що змушувало населення тікати і повертатися, наново відновляючи господарства. Не менш важливу роль в утворенні нових поселень відігравали шляхтичі. До 1616 pp. в Любецькій волості виникло 5 нових сіл, а до 1622 р. було засновано ще 4 села. Того року в Любецькому старостві нараховувалося 64 села, з яких 37 належало боярам. З них 8 знаходилося на правому березі Дніпра. Цілком ймовірно, що після укаладення Деулінського перемир'я (1618 р.) почався прискорений процес колонізації і Любецького староства. У старостві були ще вільні землі, урочища, острови, які тримали бояри та шляхтичі на різних умовах [16, s.92; 17, s.94, 122-127; 18, s.122]. У 1636 p. староству належало тільки 16 сіл (мабуть, частина сіл була передана шляхті) і Лоєва Гора з 6 селами. Фільварки також не згадуються.
   Відмінні за темпами соціально-економічні процеси проходили в староствах Київського воєводства. Описи королівщин дають підстави підтвердити їх пряму залежність від рівня залюднення. Яскравим прикладом цьому слугує південна Київщина. В кінці XVI ст. вона була ще слабо заселена, а основною галуззю господарства були промисли. Землеробство ж розвивалось повільними темпами, незважаючи на масову колонізацію. Часті татарські напади не давали змогу розгорнути масову сільськогосподарську діяльність. А прибутки з промислів направлялись на продаж в середню і північну Київщину.
   Особливе становище в південній Київщині займали міста. Однією з найголовніших функцій в них був захист від татарських вторгнень. Це позначилося на специфіці ведення господарства і повинностях, якими було обкладене населення.
   Збільшення прибутків староств відбувалося за допомогою віддання в оренду млинів, корчем, поташових буд, рибних і звіринних ловів, перевозів, мита. Також разом з масовим заселенням вони намагалися поширити відробіткову ренту, що їм і вдавалося. Це не зменшувало швидкість заселення території, яка набула масовості в першій половині XVII ст.
   Певних збитків їм приносили козаки. Вважаючи себе вільними людьми, вони широко займалися уходництвом і промислами, не підпорядковуючись при цьому королівській адміністрації і не сплачуючи чиншів. Крім козацтва і міщанства в цій воєнізованій зоні жило, звичайно, і селянство. Слід, проте зауважити, що різкої межі між селянством, міщанством і козацтвом ще й на початку XVII ст. в цьому районі не було, оскільки селянство вважало себе вільним, "показаченим".
   Південна Київщина була осередком виникнення і розвитку козацького та міщанського господарство у вигляді хуторів, пасік, "уходів" тощо. Саме господарства козаків та міщан становили суттєвий складник економічного життя району. Фільваркове шляхетське господарство, що розпочинає свій наступ і тут не добилося великих перемог до самої Визвольної війни 1648-1654 рр.
   Економічне обличчя Київського і Житомирського староств мало багато відмінностей порівняно з сусідніми південними староствами. Основна перевага Київського і Житомирського староств над південними степовими районами полягала в тому, що вони мало значно вищу густоту населення і розвинутіші продуктивні сили, особливо в сільському господарстві. Але й вони переживали досить інтенсивний процес колонізації.
   Це сприяло розвиткові фільваркового господарства, яке набуло значного поширення. Основними формами повинностей залежного населення в них були грошова та натуральна ренти. Дещо їм поступалась рента відробіткова. Наприклад, фільваркове господарство давало Житомирському староству майже половину всіх його прибутків, що свідчить, про значний розвиток у цьому районі фільваркового господарства вже в кінці першої чверті XVII ст.
   У другій чверті XVII ст. в Житомирському старостві фільваркове землеробське господарство уже повністю перемогло. Хоч і в цей час тут співіснували ще всі три форми феодальної земельної ренти, але провідною стала відробіткова рента. У Київському старостві більшу питому вагу мала ще рента продуктами і грошова, але тенденція до переведенння селянства на відробіткову ренту явно позначилася і тут.
   В північній Київщині, а саме в Овруцькому повіті, був значно менший відсоток фільварків і залежних селян. Основними землевласниками наряду з державою була дрібна шляхта. Вона найчастіше не мала підданих, а працювала на землі власною силою. Тому тут набуло поширення сябринне володіння.
   Разом з цим спостерігаються масові втечі селян в інші райони Київщини. Перші три десятиліття XVII ст. характеризуються інтенсивними війнами Польщі Росією. Під час польської ітервенції в Росію на почату XVII ст., а потім польсько-російських воєн 1618 та 1632-1634 pp. Овруччина була близьким тилом польських військ і зазнала від них великого пограбування та роззорення. Це було ще однією причиною втеч селян з цього району. Крім того, польський уряд віддавав в Овруцькому старостві кращі землі боярам та осадникам, відтісняючи селян на гірші рунти.
   Дещо інші причини завважали розвитку господарства в Любецькому старостві. Розташоване по обидва боки Дніпра, староство, не мало жодної річки, яка зв'язувала б його з важливими торговельними пунктами в західних районах. У старостві були як непридатні, так і придатні грунти для землеробства. Але історична ситуація першої половини XVII ст. дуже негативно позначилася на розвиткові продуктивних сил взагалі і особливо в землеробстві. Староство межувало з Росією, з якою шляхетська Польща протягом перших трьох десятиріч тричі воювала. Під час цих воєн староство не раз ставало ареною боїв і зазнавало великих руйнувань. Багато селян було знищено, частина з них змушена була переміщатися в безпечніші райони. Внаслідок воєн ослабли економічні зв'язки цього району з Росією. Напруженість політичних відносин між Росією та Польщею, постійна загроза відновлення воєнних дій перешкоджали господарській ініціативі, вкладанню селянської праці в землеробство. На цій території було осаджено багато воєнізованої людності - зем'ян та бояр, віддавши їм чимало кращих земель. Юридичних володільців землі - шляхтичів тут було немало, але умов для організації землеробського фільваркового господарства не було.
   Цей, далеко не всеохоплюючий, розгляд деяких аспектів соціально-економічної історії королівщин Київщини свідчить про значні потенційні можливості їх описів для дослідження всього регіону.vuzlib.com/content/view/1595/52/

Thanks: service3, dmmp2

Share

7

Re: Województwo kijowskie

Польская карта Киевского Воеводства:

Post's attachments

Киевское Воеводство.jpg 333.96 kb, 7 downloads since 2014-12-26 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Шидловский (Вороньки, Козелецкий уезд, Черниг. губ.)
Горовой, Федоренко (Боярка / Белогородка, Киевский уезд)
Стеценко (Леоновка / Григоровка, Киевский уезд)
Волочай (Журавка, Звенигородский уезд, Киевсвская губ.)

Share

8 ( 21-05-2015 16:42:58 змінене Оленка )

Re: Województwo kijowskie

Чи є якісь справи по Київському Правобережжю в ЦДІАК чи Дако, чи якому іншому Київському чи не Київському архіві?
чи як досліджуєш до 18 ст. то потрапляєш в глухий кут, крім деяких по одиноких справ по деяким нас. пунктам.

Чи зустрічав хтось  переписи  чи метричні книги в іншому фонді крім 127?
Таке собі питання де шукти далі?

Share

9

Re: Województwo kijowskie

Оленка, Знайшов нещодавно Інвентар осілості підданих козаків та шляхти 1791 року.
Фонд 8, справа 1.
Там міста та села Корсунщини. Опис, прізвища, майно, українці, поляки, євреї.

Share

10

Re: Województwo kijowskie

Що тільки ми з Мариненко  з тикнулись з цією проблемою???  Де справи за 18,17 стр. ? Хтось щось знаходив ?

Share

11

Re: Województwo kijowskie

Звісно знаходили. Дещо навіть в "Актахъ Юго-Западной Руси" надруковано.

Share

12 ( 30-05-2015 11:33:13 змінене Оленка )

Re: Województwo kijowskie

в яких фондах потрібно шукати? описах? 
Особливо цікавлять Радомисльський, Таращанський повіти.
Та по Волинському -Овруцький?
А  що це за Акти? Чи є вони онлайн?

Share

13

Re: Województwo kijowskie

Почніть з путівника ЦДІАК. Ви якісь питання задаєте, наче в архіві ніколи не були. Фонди магістратів, різноманітних судів, різні КМФ-и в ЦДІАКу. Також є в Житомирі та Вінниці.

А  що це за Акти? Чи є вони онлайн?

точніше Архив Юго-Западной Руси http://forum.genoua.name/viewtopic.php?pid=34360#p34360

І немає ніякого Таращанського і Радомисльского повітів, а Овруцький повіт - Київського воєводства

Share

14

Re: Województwo kijowskie

AppS пише:

Почніть з путівника ЦДІАК. Ви якісь питання задаєте, наче в архіві ніколи не були. Фонди магістратів, різноманітних судів, різні КМФ-и в ЦДІАКу.

шукав, питав у каталозі-майже нічого.

Share

15

Re: Województwo kijowskie

Не треба питати в читальній залі. Треба брати послідовно всі описи, що відносяться до Правобережжя та переглядати. Не забуваючи КМФ-и.

Share

16

Re: Województwo kijowskie

Це зрозуміло що не має повітів, просто так легше орієнтуватись територіально,
але якщо хтось вже дивився ці фонди, то що не можна поділитись інформацією про номера, а ми вже замовимо до них описи .  От назвіть нам фонди в яких Ви знаходили інформацію по Київ. воєводству, якщо це не секрет.

Share

17

Re: Województwo kijowskie

Сумнівно, що так легше. Принаймні не тим, у кого Ви запитуєте.

Наприклад в ЦДІАКу
Фонд 15 Овруцький гродский суд
Фонд 14 Овруцький земський суд
Фонд 11 Житомирський гродський суд
Фонд 10 Житомирський земський суд
Фонд 3 Київський земський суд
та ін.

в чит.залі є путівник синенький, там ці всі фонди описані.

Щодо номерів, то навряд чи за Вас хтось по Вашим селам роботу зробить. Справи "Тут все є" немає.

Thanks: Оленка1

Share

18 ( 30-05-2015 12:58:42 змінене Оленка )

Re: Województwo kijowskie

Все таки легше , хоть з чогось починати, тим паче вже маючи інфо що в цих фондах щось може бути smile


На скільки я зрозуміла , то взагалі за ці періоди не буде повної інформації по населенню певних нас.пунктів, якщо поталанить то згадка прізвище імя чоловіків, вибірково. А ревізій як в 19 сторічі не має з повню інфо про склад сімї, я правильно розумію? особливо по селянам? Не буде метричних записів ???


Просто ще цікаво що може дати інформація з цих фондів, якісь судові справи з прізвищами, записами про якісь особистості.

Share

19

Re: Województwo kijowskie

Ревізії, такі як в Російській імперії можна знайти хіба по Слобідських полках. Та ж Гетьманщина почала ревізуватись подібним чином тільки в 1782 році, коли вже її не стало.

Метричні книги зустрічаються, проте дуже вони не систематизовані. Брацлавському воєводству повезло трохи більше (ф.224)

Але якщо у Вас є час та натхнення, то обробивши корпус актових книг обов'язково знайдете щось про село і селян. Звісно, якщо це не якийсь забутий хутір. Можливо навіть піднімете завісу над темою заселення села. Проте ця робота довга й важка.

Thanks: Оленка1

Share

20 ( 30-05-2015 13:13:11 змінене Оленка )

Re: Województwo kijowskie

Це вже я зрозуміла, що робота дуже кропітка з дослідженням 18 ст. Правобережної України. Дякую за відповіді.
Ревізії й по слобідській мені довподоби тільки Хрущовська та Румянцевська, всі інші де тільки власник двору, зовсім мені не довподоби (:

Share

21

Re: Województwo kijowskie

трохи часів ВКЛ

Гліб Івакін. Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. Київ, 1996
Цікава робота по післямонгольському Києву.

Share

22

Re: Województwo kijowskie

chtyvo.org.ua/authors/Kondratiev … a_XVII_st/
Любецьке староство (XVI - середина XVII ст.)
Ігор Кондратьєв

http://chtyvo.org.ua/content/covers/4f9d426e8f945c5c3851a100a51ea19b.jpg

Thanks: Vlad S., Old Stary2

Share

23

Re: Województwo kijowskie

Любецька шляхта за версією згаданого Ігоря Кондратьєва
www.igor-condr.narod.ru/pages/rodovid.html (зараз з сайтом якась біда)

1.Александровичі.
2.Андрієнки (Андрієнкови, Андрійовичі).
3.Антоновичi (Антоновськi).
4.Антоновичі-Аверкови.
5. Антоновичі-Серікови.
6. Антюховичі.
7. Армашенки.
8. Асиреви (Асаревичі).
9. Бакуринськi (Богуринські ?).
10. Барановськi.
11. Березицькі.
12. Бивалкевичi.
13. Биковські.
14. Биялти.
15. Біатовські.
16. Білецькі.
17. Більдухи (Бельдюги, Бельдюжки, Більдюги, Більдуховичі).
18. Більдухи-Мушенки.
19. Богдановичі.
20. Богушевичі-Захличі (Богуші-Захличі).
21. Богуші (Богушевичі, Богусевичі).
22. Богуші-Манойловичі.
23. Бокевичi-Щуковські (Бокєї-Щуковські).
24. Бокевичі (Бокеї, Букевичi).
25. Болдаковськi.
26. Болотовичi.
27. Болотовичi-Кувечинські.
28. Болотовичі-Александровичі.
29. Болотовичі-Зарецькі.
30. Борковські (Бурковські).
31. Борсуки.
32. Бохани (Бохановичі).
33. Бохановичі-Більдуховичі.
34. Боябузи.
35. Боярови.
36. Брехуни.
37. Бровенські.
38. Брюховецькі.
39. Бублики.
40. Бублики-Погорiльськi.
41. Будлянські.
42. Бурдюки.
43. Бурковські.
44. Бутовичі.
45. Варваричі.
46. Васильєвичі.
47. Велецькі.
48. Велички.
49. Величковськi
50. Вербицькі.
51. Верейськi (Верцейські, Вертецькі, Вертики).
52. Веркізи.
53. Висоцькі.
54. Внучки (Унучки, Онучки).
55. Внучко-Посудевські (Унучко-Посудевські).
56. Вовки.
57. Войниловичі.
58. Володьковські (Володькевичі, Тарасевичі).
59. Ворошили (Ворошильськi).
60. Ворошило-Ярмултовські.
61. Гальникови (Гольникови).
62. Герасимовичi.
63. Германевичі (Германовичі, Гирмани, Гирмановські).
64. Глiбовичi (Глiбовичi-Пiроцькі, див.також Пiроцькi, Даничi, Ріпчичі).
65. Глiбовичi-Пiроцьки.
66. Гладкі.
67. Глинські.
68. Голобояриновичi (Слободецькі).
69. Головчиці.
70. Горчиновичі.
71. Грабовські (Рев’ячичі).
72. Гравецькi (Угровченки, Угравецькi, Iгравецькi).
73. Григоровичі.
74. Гринкевичі.
75. Гриценки-Болдаковські.
76. Гришичi (Гришкови, Гришки, Гришковичі).
77. Гришичі-Неданчицькі.
78. Губичi.
79. Гутори (Гутари).
80. Д‘яховські (Д’яковські, Деховські).
81. Даничi (Даницькі; див. також Пiроцькi, Ріпчичі, Глiбовичi).
82. Дворецькі.
83. Демидовичi (Демидки, Демидовські).
84. Демитровичі.
85. Деруси.
86. Джешковські (Древошевські).
87. Димитровичі.
88. Добронизькі.
89. Довгуни.
90. Дроздовські.
91. Дуброва-Дубровські.
92. Дуброви (Дубровські).
93. Дулковичі (Бивалкевичі).
94. Ждановичі.
95. Ждановичi-Масловичi.
96. Жиховидовичi.
97. Жлоби (Жлобіни).
98. Жлоби-Кудренки.
99. Жлоби-Погорiльськi.
100. Жоглiни (Богушi).
101. Жуки (Жукови).
102. Жупиченки.
103. Забiли.
104. Зажецькі (Зажевські, Заржецькі, Зарецькі ?).
105. Зайови.
106. Залеські.
107. Замські.
108. Заревські.
109. Зарецькi.
110. Зарецькi-Зеньковичi (Зеньковичі-Зарецькі, Зеньченки).
111. Зарецькі-Величковські (Величковичі-Зарецькі).
112. Заровськi.
113. Захличi (Богушеви-Захличі).
114. Зброжки.
115. Зеленські (Злинські ?).
116. Зкопниця-Грабовські.
117. Злі (Злієви).
118. Злоби (Злобицькi, Злобичі, Семаковичі).
119. Злоби-Антоновичі.
120. Івановичі.
121. Ігнатовичі (Ігнатенки).
122. Казановські.
123. Казанські.
124. Казанські-Чемериси.
125. Казожирські.
126. Каліниченки.
127. Каменецькі (Каменськi).
128. Каменецькі-Скачковські.
129. Канчукови-Турищови.
130. Карпови (Карповичi, Карпенки).
131. Кашкаровичі.
132. Квіткови (Хвіткови).
133. Кгородецькі.
134. Кириченки.
135. Киселі-Загорянські.
136. Кислi (Кисловичi, Кисловські, Киселі).
137. Кистовнi (Кистовські).
138. Клименки (Климовичі).
139. Климовичі-Розсудевські.
140. Клопоцькі.
141. Кмити.
142. Кобилянські.
143. Ковтуновичі (Ковтуненки).
144. Кожуховські.
145. Козлевичi (Козлови, Козли, Козловські).
146. Козлевичі-Федьки (Федьки-Козлевичі, Федьки).
147. Козли-Козловичі.
148. Коковичі.
149. Колчицькі.
150. Конаровські.
151. Кононенки-Пилипенки.
152. Кононовичi (Посудевськi).
153. Кононовичі-Посудевські-Внучко.
154. Константиновичі.
155. Копичі.
156. Корицькі.
157. Коробки.
158. Коровiни-Тарасевичi.
159. Корольки (Королесіуси).
160. Корольки-Масловичi.
161. Короткі.
162. Корчаки-Котовичі.
163. Костенецькі.
164. Костовські.
165. Костюченки (Щуковські).
166. Котовичі (Стецькі).
167. Котовичі.
168. Коханенки (Кохановськi).
169. Красковськi (Красовськi, Юскевичi-Красковськi).
170. Кривковичі.
171. Кривопиші.
172. Кривопиші-Неданчичі (Неданчичi-Кривопишi).
173. Кринкевичi.
174. Кувечицькi (Кувечичі).
175. Кузнецови.
176. Кукари.
177. Купріяновичі.
178. Кухаричi.
179. Кучвіновичі.
180. Кушнарьови.
181. Лаврiнови-Злобiни (Злоби).
182. Левоновичі (Левоньки).
183. Легеби.
184. Лизогуби.
185. Лико (Лушко, Лучуни).
186. Лиховидовичі.
187. Лишуки.
188. Лінкери.
189. Лобови.
190. Логвiновичі (Скугари).
191. Лопатневцi.
192. Любечани (Любецькi).
193. Людченки.
194. М’ясникови.
195. Мiсченки (Мiщенки?).
196. Мiхнови (Міхно, Михни, Міхненки, Михневичі).
197. Максименки.
198. Малахови (Малашовичі).
199. Малентьєвичі.
200. Маліковичі.
201. Малісовичі (Масловичі ?).
202. Марковичі.
203. Масловичi (Корольки-Масловичi, Ждановичi-Масловичi).
204. Масловичi-Щуковські.
205. Масловичі-Шуковські-Гармаші.
206. Масловичі-Щуковські-Ващенки.
207. Масловичі-Щуковські-Кулаковські.
208. Масловичі-Щуковські-Купрієвичі.
209. Масловичі-Щуковські-Ленчуки.
210. Масловичі-Щуковські-Мануйловичі.
211. Масловичі-Щуковські-Опанасенки.
212. Масловичі-Щуковські-Охрименки.
213. Мелешковичі.
214. Мехеди.
215. Милковичi (Милковські, Милковичi-Зененки).
216. Мироненки.
217. Митковичі.
218. Мишки-Гришичi (Мишковичі-Гришичі).
219. Мишковичi (Мишковичi-Гришичi, Гришичi, Мишки-Гришичi).
220. Мишуки (Мишукови, Мишуковичі).
221. Міщенки.
222. Мокрiєвичі.
223. Молявки-Жлоби.
224. Морашки.
225. Нахиби.
226. Нахиби-Зеньковичі.
227. Неданчичi-Кривопишi.
228. Неданчичі (Неданчицькі).
229. Некрашевичі.
230. Нестеровичі.
231. Нечайови.
232. Ніжинці.
233. Носачевичі.
234. Овдійовичі.
235. Олехновичі (Стецьки).
236. Олешки (Олешковичі).
237. Онисимовичі.
238. Онисовичі.
239. Орловськi.
240. Осьмаки.
241. Пiроцькі (Пероцькі).
242. Пархоменки.
243. Пархоменки-Посудевськi.
244. Пашки.
245. Петрункевичі (Петрушевичі ?).
246. Петруші (Петрашевичі, Петрушенки, Петрашенки, Петрушевські, Петрушинськi, Петушенкови).
247. Пищики.
248. Плоховські.
249. Погорецькi (Погариські).
250. Покотили (Покотиловичі-П’ятигорські).
251. Полуботки (?).
252. Посоховські.
253. Посудевськi (Пархоменки-Посудевськi).
254. Посудевськi.
255. Посудевськi-Кононовичi (Кононовичi).
256. Потаповичі.
257. Прежевські.
258. Прокоповичі.
259. Пронкевичі.
260. Процковичі (Процки, Процики).
261. Пряжевські.
262. Пузики.
263. Пушкарi (Ресинськi, Резинськi, Пушки).
264. Пушкарі-Решинські.
265. Пушкаровські (Пушкаровичі, Пушкаренки).
266. Радзиховські.
267. Разневські (Разновські).
268. Рачинські.
269. Рашевські.
270. Рев`ячичi (Ревечинські).
271. Решинськi-Пушкарi (Пушкарi).
272. Решинські (Ресинські).
273. Рильчиці-Милиці.
274. Рисичі.
275. Ріпчичi (Ріпчицькі, Репчичі, Репчицькi, Рибчицi; див. також. Даничі, Піроцькі, Глібвичі).
276. Розсудевськi (Розсудовські).
277. Романовичі.
278. Ружичi (Рижичі).
279. Сiрховськi (Сірковські, Сірховичі, Серховецькі, Шерховецькі).
280. Савiнки-Величковські.
281. Савичi (Савицькi, Савенки).
282. Савичі-Величковські.
283. Савичі-Чорні.
284. Сапєги (Сопиги).
285. Сатьяги.
286. Сахновські.
287. Свободецькі.
288. Селецькі (Селицькі).
289. Семакови (Семаки, Семакови-Злобицькi, Семаковичi).
290. Семакови-Силичі.
291. Семаковичi-Злобицькi.
292. Семеновичі.
293. Сєножатські.
294. Силичі.
295. Скидковичі.
296. Скінвери.
297. Скугари (Скугори, Скугарські).
298. Скугар-Скварські.
299. Слободецькі.
300. Соколовські.
301. Солоховичі.
302. Солтани.
303. Сосницькі.
304. Стаховичі (Сташевські).
305. Стахурські.
306. Стефановичі.
307. Стецькі.
308. Стоконські.
309. Страйловські.
310. Сулимирські-Розсудевські.
311. Суріни.
312. Сухоровські (Сухаровські, Суховірські?).
313. Счиковські (Щиковські, Щуковські ?).
314. Тарасевичi-Величковськi (Величковські-Тарасевичі).
315. Тарасевичі (Тарасовичі, Тарасовські).
316. Татаренки (Татарини, Татаринські).
317. Татарини-Михнови (Татаринськi-Михнови).
318. Теремичі (Теремецькі).
319. Тиша-Биковські.
320. Товстоліси.
321. Томиленки (Томиловичі).
322. Тупичi (Тупицi, Тупицькi).
323. Тхомильські.
324. Устимовичі.
325. Фiлiмонови (Филимоновичі).
326. Фаї.
327. Фащi.
328. Феремичi.
329. Хмельницькі.
330. Харабурди.
331. Холуневські.
332. Худолії.
333. Чемериси (Казанськi, Казанські-Чемериси).
334. Черемиси.
335. Черв’яки.
336. Шершановичі-Даничі.
337. Шихуцькі (Шихутські).
338. Шумейки.
339. Щуковськi (Бокевичi-Щуковськi, Масловичi-Щуковськi, Костюченки).
340. Щуровські (Шчуровські).
341. Юрковичі.
342. Юскевичi-Красковськi (Юшкевичi-Красковськi, Юскевичi, Юшкевичi).
343. Юскевичі (Юсковичі, Юшкевичі).
344. Юхимовичі.
345. Юцовичі (Юцковичі).
346. Юшкевичi (Юшковичі).
347. Юшкевичi-Красковськi (Юскевичі-Красковські).
348. Ющенки-Величковські.
349. Ялинські.
350. Яненки.
351. Яниські.
352. Яніченки (Янченки, Єнченки).
353. Янковські.
354. Янтшиньські.
355. Ярмултовськi (Ярмолтовськi).
356. Ястребови.
357. Яциничi.
358. Яцковичі.

Share

24

Re: Województwo kijowskie

Оленка пише:

Чи зустрічав хтось  переписи  чи метричні книги в іншому фонді крім 127?
Таке собі питання де шукти далі?

я от подумав, коли після великого згону заново заселяли села та слободи Правобережжя, то часто на ці місця людей запрошували власники тих земель та надавали пільгові роки поселянам, чи робили вони якісь записи хто, звідки та коли прибув?

Share

25

Re: Województwo kijowskie

Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття.
Taryfy podatku podymnego, lauda sejmikowe i lustracje województwa kijowskiego z pierwszej połowy XVIII wieku.
janina-book.com/laudy-i-taryfy.html

http://janina-book.com/images/konrad_y877rj2v.jpg

Ця книга є першою публікацією серії “Джерела до історії Правобережної України” та містить тексти тарифів подимного податку, сеймикових лаудів і люстрацій як цілого Київського воєводства, так і окремих його повітів першої половини XVIII століття. Вміщені тут джерела супроводжуються коментарями, а також проаналізовані у вступній статті, що представлена українською і польською мовами.
Публікація адресована широкому колу істориків і краєзнавців, особливо ж демографам, а також генеалогам і дослідникам регіональних еліт.

Ta książka jest pierwszą publikacją serii „Źródła do historii Prawobrzeżnej Ukrainy” i zawiera teksty taryf podatku podymnego, laud sejmikowych i lustracji zarówno całego województwa kijowskiego, jak i jego poszczególnych powiatów z pierwszej połowy XVIII wieku. Zamieszczone tu źródła zostały zaopatrzone przypisami i indeksami, a także poddane wstępnej analizie. Wstęp i przypisy zostały napisane w języku polskim i ukraińskim.
Publikacja jest adresowana do szerokiego kręgu historyków, krajoznawców, demografów, a także genealogom i badaczom regionalnych elit.

Зміст

Список скорочень, застосованих у примітках
Wykaz skrótów zastosowanych w przypisach

Вступ
Wstęp

Словник слів латинських та латинського походження
Słownik słów łacińskich i pochodzenia łacińskiego

1. Тариф подимного податку Овруцького повіту 1707 р.
Taryfa podatku podymnego powiatu owruckiego 1707 r.

2. Тариф подимного податку Київського воєводствa 1711 p.
Taryfa podatku podymnego województwa kijowskiego 1711 r.

3. Тариф подимного податку Київського воєводствa 1714 p.
Taryfa podatku podymnego województwa kijowskiego 1714 roku

4. Тариф подимного податку Київського та Жито¬мир¬сько¬го повітів 1715 p.
Taryfa podatku podymnego powiatów kijowskiego i żytomierskiego 1715 r.

5 Лаудум господарського сеймику Київського воє¬водствa з 14 IX 1723 р.
Laudum sejmiku gospodarskiego województwa kijowskiego z 14 IX 1723 r.

6. Тариф подимного податку Київського повіту 1724 p.
Taryfa podatku podymnego powiatu kijowskiego 1724 r.

7. Тариф подимного податку Житомирського повіту 1724 p.
Taryfa podatku podymnego powiatu żytomierskiego 1724 r.

8. Люстрація Житомирського повіту 1731 р.
Lustracja powiatu żytomierskiego 1731 r.

9. Лаудум сеймику Київського воєводствa з 16 I 1734 р.
Laudum sejmiku województwa kijowskiego z 16 I 1734 r.

10. Тариф подимного податку Київського повіту 1734 p.
Taryfa podatku podymnego powiatu kijowskiego 1734 r.

11. Тариф подимного податку Житомирського повіту 1734 p.
Taryfa podatku podymnego powiatu żytomierskiego 1734 r.

12. Тариф подимного податку Овруцького повіту 1734 р.
Taryfa podatku podymnego powiatu owruckiego 1734 r.

13. Люстрація Житомирського повіту 1748 р.
Lustracja powiatu żytomierskiego 1748 r.

14. Перцептар люстрації Житомирського повіту 1748 p.: фрагмент 1.
Perceptarz lustracji powiatu żytomierskiego 1748 r. fragment 1.

15. Перцептар люстрації Житомирського повіту 1748 p.: фрагмент 2.
Perceptarz lustracji powiatu żytomierskiego 1748 r. fragment 2.

Share

26

Re: Województwo kijowskie

О, і як Вам вдалося написати це таким шрифтом?!

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Share

27

Re: Województwo kijowskie

До якого повіту у 18 столітті належали села Попружна, Брилівка сучасного Ставищанського району (Білоцерківське староство по люстрації 1765 року, за часів РІ Красилівський повіт Таращанского уїзду)? Мене також цікавить питання церковних метрик, куди вони поділися. Як я розумію по Таращанському повіту їх ніхто поки що не бачив.

Біла Церква і Ставище до Київського повіту.

Метрики інколи зустрічаються, але збереженість не системна.

Thanks: kbg_dnepr1

Share

28 ( 13-12-2016 20:43:32 змінене kalinovero )

Re: Województwo kijowskie

Вибачайте, щось з телефону погано виходить писати. Так от, якщо я вірно розумію, то села Попружна, Брилівка сучасного Ставищанського району (за люстрацією 1765р. у складі Білоцерківського староства, за часів РІ це Красилівський повіт Таращанского уїзду) належали до Київського повіту. Як і шановне панство, мене цікавить питання, де заховалися церковні метрики 18-го століття.

Thanks: kbg_dnepr1

Share

29

Re: Województwo kijowskie

Apps, добродію, а де саме траплялися, в яких Архівах, фондах?

Share

30

Re: Województwo kijowskie

в ЦДІАК трапляються в ф.127 та ф.224, але кому як повезе.

Thanks: kbg_dnepr1

Share

31 ( 13-12-2016 19:36:49 змінене kalinovero )

Re: Województwo kijowskie

Ви маєте на увазі, там може бути щось, не вказане в географічному каталозі? Бо згідно каталогу по "моїм" селам 1795 рік - найстаріше.

Share

32

Re: Województwo kijowskie

БельджичІ (Більдухи, Більдюги). Бельдянсысий «остров» знаходився неподалік урочища Змії під Любечем Ріпкинського району Чернігівської області. На сьогодні села Більдухи не існує. Можливо, назва була привне сена племенем чорних клобуків і походить від особового імені «Бендюга»7.

Час появи топоніму слід віднести до XIII - XIV ст. Родова маєтність бояр Більдюг (Більдух, Більдуховичів, Бельдюг, Бельдюжек, Бельджичів, Більдух-Мушенок), до середини XVII ст. родина зубожила, а більшість її представників стали міщанами та селянами. Перша писемна згадка про Бельдянсысий «остров» припадає на 1526 р., коли бояри Більдухи отримали від О. Гаштольда половину Зміївського «острова». У 1616, 1622, 1629 та 1636 рр. село було приналежне до Любецького замку.

Володільці: бояри Більдюги (1528 р.), шляхтичі Рев‘ячичі (1576 р.), Занько Семенович Нахиба (остання третина XVI - початок XVII ст.), Зенковичі-Зарецькі (1635 р.), Більдюхи-Мушенки (1671 р.).


Як вважаєте, чи не могло прізвище Бедюх звідти підти?

БОЙКО, БАРАНОВСЬКІ, ПОНОМАРЬ, ГОРОХОВЕЦЬ, ГОРОБЕЙ, ПОДГОРНИЙ, ЧОРНУХА, ЛОГВИНЕНКО,ПИЛИПЕНКО- В. Белозерка, , ТРЕГУБ - Новомиколаївка, ГОРБЕНКО, НЕЧАЙ/НЕЧАЄНКО - Водяне СПАС, СПАСЕНКО - с.Бобрик Сумскої., БЕДЮХ- Бірки, Полтавської, САЖКО- Загрунівка, Полтавської, ПАУК\ПАВУК- Поділки, Сумської, ГОРБАЧ, ТЕРЕЩЕНКО, ГЛОТКА- Кладьківка Чернігівської , КУДРЯ- В.Перевоз,

Share

33

Re: Województwo kijowskie

Бедь - досить поширене призвіще. Скоріше, Бедюх - від нього.

Share

34

Re: Województwo kijowskie

Справа в тому, що я спілкувалася з можливими родичами (припускаємо, що прапрадіди братами були) і у них збереглося фото прапрадіда, на звороті якого був підпис Бльдюх. Коли прочитала тут інфо про Більдухів, то згадала ту розмову

БОЙКО, БАРАНОВСЬКІ, ПОНОМАРЬ, ГОРОХОВЕЦЬ, ГОРОБЕЙ, ПОДГОРНИЙ, ЧОРНУХА, ЛОГВИНЕНКО,ПИЛИПЕНКО- В. Белозерка, , ТРЕГУБ - Новомиколаївка, ГОРБЕНКО, НЕЧАЙ/НЕЧАЄНКО - Водяне СПАС, СПАСЕНКО - с.Бобрик Сумскої., БЕДЮХ- Бірки, Полтавської, САЖКО- Загрунівка, Полтавської, ПАУК\ПАВУК- Поділки, Сумської, ГОРБАЧ, ТЕРЕЩЕНКО, ГЛОТКА- Кладьківка Чернігівської , КУДРЯ- В.Перевоз,

Share

35

Re: Województwo kijowskie

Ви маєте на увазі, там може бути щось, не вказане в географічному каталозі?

Так. Там багато чого не вказано.

kseniya78,
бути може багато чого, найнеймовірні трансформації

Share