Свідчення з історії соціально-економічних відносин на українських землях першої половини XVII ст. представлені в різноманітних джерелах. Але в структурі джерельної бази окремих земель документи, які охоплювали б на певний відтинок часу всю сукупність володінь, і, відповідно, створювали б можливість комплексного дослідження всієї сукупності соціально-економічних проблем, є рідкістю. До таких земель відноситься Київщина, від якої збереглося одне з найдавніших джерел описово-статистичного характеру. Наступні регулярні джерела такого типу стосувалися переважно державних володінь, а фіскальні документи характеризуються неповнотою, пов'язаною значною мірою зі станом території після регулярних татарських нападів. Донині не відомо ні кількісного, ні, тим більше, поіменного складу великих землевласників, а також немає достатнього уявлення про їхнє реальне майнове становище. Ситуацію ускладнює те, що майже немає вірогідного джерела, на підставі якого можна було б прослідкувати сукупну землевласницьку ситуацію. Відомий лише подимний тариф 1640 р. [13, арк. 266-294, 312-324], який досі неопублікований. Протягом першої половини XVII ст. регулярно та досить грунтовно описувалися державним скарбом саме державні володіння, королівщини, які представляли крупне землеволодіння. Основним джерелом тут слугують люстрації 1615-1616, 1622, 1629 та 1636 pp. [2, с.284-322; 3, с.423-422; 17, s.48-64] Проте повного комплексного їх дослідження досі не зроблено. Нерозкритим залишаєтья питання питомої ваги державної земельної власності, числа підданих, прибутків, які отримувала держава від них тощо.
Для Київського воєводства вивчення крупного землеволодіння ще й досі залишається малодослідженим напрямком. Той історіографічний матеріал, який на сьогодні існує, на жаль, не завжди відповідає сучасному рівню історичних знань, чимала його частина продиктована певною упередженістю авторів або їхніми здогадками без фактичної опори на джерела, інша - просто застаріла у зв'язку з вузькою джерельною базою, на яку спиралися дослідники. Відтак, одним з напрямків вивчення аграрної історії Київщини може бути опора саме на описово-статистичні джерела, створені для таких володінь. Такий підхід для Галичини успішно реалізував ще М.С. Грушевський [7; 8]. Підставою його застосування є зосередження на території Київщини значного числа королівщин: це - Канівське (1736 км2), Черкаське (2810 км2), Білоцерківське (1830 км2), Богуславське (728 км2), Корсунське (675 км2), Житомирське (1280 км2), Київське (1300 км2), Переяславське (5660 км2), Овруцьке (як повіт 15680 км2), Любецьке (3358 км2) та Остерське староства (7850 км2) [14, s. 227,232,241,247,250,259,271,275,296,359]. Завданням даної статті є характеристика загальних рис соціально-економічного розвитку королівщин Київщини другої половини XVII ст.
Відомо два географічні районування королівщин Київщини, пов'язаних з їх соціально-економічним розвитком. Так, О.Яблоновський виділяє комплекс степових (південних) староств: Канівське, Черкаське, Білоцерківське, Богуславське, Корсунське і Переяславське староства. До іншої групи належать позосталі, тобто ті, що знаходилися північніше від південних [18, s.39, 41, 46, 48]. І.Бойко, розглядаючи королівщини Київщини, об'єднує їх у три групи. Склад південної групи такий самий, що й у польського історика, а до староств середньої Київщини він відносить Київське і Житомирське староства. Третю групу становлять Овруцьке, Любецьке та Остерське староства [6, с 194, 216]. На нашу думку доцільнішою є класифікаця О.Яблоновського. Оскільки значна різниця в соціально-економічному становищі була насамперед між староствами південної Київщини та рештою, а густота населення Київського і Житомирського староств, соціальна структура, розподіл землі, кількість фільваркових господарств тощо майже не відрізнялися від північних староств.
Південна Київщина в першій половині XVII ст. була ще слабо заселена. Основною галуззю господарства були промисли - рибальство, мисливство, а також скотарство. Землеробство ж розвивалось повільними темпами. Більш-менш повні і вірогідні дані про соціально-економічні відносини в південних державних володіннях Київщини дає люстрація 1615-1616 pp. Наступні люстрації менш інформативні.
Одним з південних староств було Канівське староство. Вже в першій половині XVI ст. відбувалось поступове його залюднення. В 1552 р. в Канівщині згадується 16 сіл, з них 7 зем'янських [1, с.64; 2, с.91-105; 12, с.242; 20, s. 132,160,240,364]. Залюстрацією 1615-1616 pp. в Каневі було 160 міщанських домів "послушних", які мали в хуторах "свої частини". Жодних повинностей вони не несли, крім захисту замку від татар [17, s. 102-104]. Дещо менше підданих в 1616 р. було в центрі іншого староства- Черкасах: 150 "послушних" міських домів. Проте тут знаходилося найбільше серед усіх староств Київщини козацьких домів - 800 [2, с 316]. В "столиці" Богуславського староства Богуславі порівняно з попередніми староствами було більше лише міщанських домів - 200 і 400 козацьких [17, s.9, 108]. Згідно люстрації у центрі Переяславського староства м.Переяславі сумарне число дворів було найбільше серед південних староств: 300 дворів "послушних", які не виконували ніяких повинностей, оскільки тривав ще 30-річний статус слободи. їх "послушність" виражалася у несенні військової служби. Інші 700 дворів належали козакам [2, с.312-313; 17, s.106]. В Корсуні, головному місті Корсунського староства, було 130 козацьких будинків, міщанських - лише 200 [18, s.54].
Через 7 років картина значно змінилася. У Каневі було в цей час менше "послушних" міщан (140 домів), але більше козацьких домів - 150; скільки козаків було в усьому старостві, люстрація не засвідчує. Міщани й козаки ніяких повинностей не виконували. Більше того, люстратор відзначає, що козаки вільно використовують угіддя, річки, ставки і привласнюють чужі землі [17, s. 130-132]. Значно виросло число козацьких домів у Черкасах, становлячи у 1622 р. 1000. "Послушних" міщан у Черкасах було лише 120 домів [17, s.135, 185, 224]. В Богуславі в цьому році міщан було 100. На жаль не відомо числа козаків. Люстратор зазначив лише, що вони становили решту. До обов'язків міщан входило несення військової служби при старості, і виставляння до 100 вершників [17, s .135]. У 1622 р. було вже досить густо заселене і економічно розвинуте Білоцерківське староство. Одних міщан у Білій Церкві налічувалось 300, проте не відомо кількості козаків [17, s. 138-139; 18, s.136]. Друга люстрація Переяславського староства була проведена заочно, на підставі свідчень людей, бо через розлив річок люстратори не змогли добратися на Лівобережжя. Тому кількості населення в Переяславі не відомо. Міщани продовжували нести військову службу, ставлячи на кожну воєнну експедицію 200 вершників під своєю хоругвою. Зросла кількість мешканців і в Корсуні - 262 міських домів, інші - козаки [18, S.61].
З невідомих причин не відбулося люстрування Канівського та Переяславського староств в 1629 р. [17, s. 133, 185-187]. Також немає даних щодо числа людності Черкас, Корсуня, Богу слава і Білої Церкви [17, s. 182,185]. В 1636 р. не підлягали люструванню Білоцерківське і Богуславське староства, не зазначено числа міщан Канева, Корсуня, Черкас та Переяслава [17, s.180, 217]. Попри значні прогалини в люстраціях, можна констатувати факт збільшення населення, особливо козаків в основних старостинських центрах.
Поряд із зростанням кількості мешканців основних центрів, збільшувалась кількість належних староствам міст, сіл, хуторів, а також числа їх населення. Значною в Канівському старостві була кількість хуторів, більшість з яких "засіли козаки", які мали тут свої уходи. Так, за переписом козацького полку 1581 р. зазначається вже 14 канівських козаків [18, s. 154]. В 1616 р. козацьких домів в старостві було 1346, що становило більшість. Все більше з них ставали з уходників хуторниками. Надзвичайно важко обрахувати кількість селян, оскільки різкої межі між селянством, міщанством і козацтвом ще й на початку XVII ст. в цьому районі не було, а саме селянство вважало себе вільним, "покозаченим" [6, с 196]. Певні відомості маємо про селян містечка Нехвороща і села Крилівки, що були в оренді Ф.Тишкевича. В люстрації зазначається, що в Нехворощі є невеличкий фільварок, в якому селяни виконують зажинки, обжинки, закоски, обкоски і толоки на панських харчах. Про село Крилівку сказано, що мешканці "роботизни тілько одправляють, а чиншу і податків[...] не дають". Відзначено в Крилівці і невеликий фільварок, продукції з якого вистачало лише на утримання челяді [2, с.285].
За списком 1616 р. сказано, що в Нехворощі було вже 180 міщанських димів "послушних" і 24 козацьких "непослушних", "крім гультяїв, які при них пробавляються". У с.Крилівці було 20 "слободних", які влітку виконували зажинки, закоски і толоку. Але крім козаків, міщан та вільних слободян у Крилівці було вже і 8 "потяглих", які влітку працювали на феодала по два дні на тиждень, а взимку по одному дню і відбували ще різні толоки. Люстратор відзначив, що "потяглі" не сплачують ні грошового чиншу, ні інших податків [3, с.285-286; 11, с.245]. Досить великими як на той час були міста Черкаського староства. У Боровиці в 1616 р. нараховувалось 500 міщанських і 100 козацьких домів, в Ірклієві - відповідно 20 і 300, у Голтві - 300 і 700, у Кропивній, яка тільки утворилася в 1615 p., - 30 і 60. У містечку Гуляники було понад 300 міських домів[2, с.316]. На час люстрації 1615-1616 pp. центр господарського життя староства був на Лівобережжі, де знаходилися три міста: Іркліїв, Голтва і Кропивна. Одним з найбільших міст на правій стороні Дніпра була вже вищезгадувана Боровиця. Населення цих міст було звільнене на 20-30 років від сплати податків [6, с.295; 10, с.208; 14, s.278]. В Корсунському старостві були такі міста, як Данилів, Крилів, Чигирин, Стеблів, які давали прибуток в сумі 2300 фл. Проте, окрім міських хуторів в старостві не було сіл [17, s.H5;18, s.54]. Богуславське староство у господарському відношенні в кінці XVI- на почату XVII ст. дещо відрізнялося від попередніх. Згідно люстрації 1615 р. староство ще не мало жодного села (йдеться, мабуть, про державні села), йому належали тільки хутори, а міщани не платили жодного податку, окрім несення військової служби [17, s. 108]. В Білоцерківському старостві, частково розташованому в центральній частині воєводства, в кінці XVI ст. вже було 15 сіл. Ці села не були великими. В 1615 р. в неспустошених татарами селах мешкало 20 (Зубари), 15 (Половецьк), 16 (Став), 15 (Кожанка) селян [2, с.291]. Жодного села біля Переяслава "ще не позначено". В цей час було лише багато хуторів, але їх заселили козаки, яких було більше, ніж підданих "послушних" [2, с312-313; 17, s. 106].
У 1622 р. за Дніпром у Канівському старостві налічувалось 10 козацьких сіл: Решотки, Виргани, Чабанівка, Костенець, Великий Кощанець, Кришин, Райтків, Шелище, Тростеньце (2 села з такою назвою), Пекарське, Великі Пекари [17, s. 130-132; 18, s.29-61]. Також в старостві було кільканадцять хуторів, з них 7 були заселені виключно козаками. З аналізу виходить, що в селах, які належали канівському замку, була велика диференціація підданих. Більшість селян не виконувала повинностей, окрім військової служби при замку. Загальне число селян дорівнювало 109 чол., а підсусідків - 81, що становило біля 43% усієї людності послушної. Це свідчить про значну частину бідних втікачів, які масово оселялися в південній Київщині. Важко сказати про число козаків через брак даних в більшості поселень [17, s.59-61; 18, s.60]. В 1636 р. в старостві вже нараховується 45 сіл [17, s. 130-132]. В Черкаському старостві окрім вищезгаданих міст було вже кільканадцять сіл і хуторів [17, s. 135]. В Корсунському старостві в м.Стеблів було 35 міщан, в Чигирині - 50 і 500 козаків, в Крилові - відповідно 50 і 400, в Данилові - 50 міщан. Сіл в старостві не було окрім міських козацьких хуторів, яких частина до Корсуня, а частина належала до Стеблева [17, s.134]. В 1622 р. в Богуславському старостві вже було 18 сіл, 6 з них з селянами, які підпорядковувалися присудові старости [14, s.249; 17, s. 134-135]. До Білоцерківського староства вже належало 56 сіл і хуторів та 3 містечка (без дідичних і держав) [17, s. 138-139; 18, 36]. В одних селах жили козаки, в інших міщани, які несли військові повинності. Проте в 9 селах селяни вже працювали на пана влітку 1 день на тиждень, косили по 2 дні на рік, привозили взимку по одному возу дров до двору. На території староства існувало багато шляхетських "держав" але майже всі містечка й села перебували на становиці "слобід" через спустошення [17, s.138-141]. На 1632 р. було засновано 11 сіл [14, s.267]. Переяславському староству належало 25 сіл і хуторів, в яких налічувалось 280 "послушних" підданих. Правда, "послушні" в них були умовно послушними, бо вони ні повинностей не виконували, ні чиншу не платили. Але певні кроки по їх підпорядкуванню були зроблені. Піддані повинні були давати підстарості стацію для його утримання. У тих же селах жили козаки (понад 1000 господарів), які "грунтів і всіляких прибутків заживають". Але вони не виконували будь-яких повинностей і не платили чиншу [17, s. 132]. Про відносно високий рівень заселення Переяславщини в кінці 40-х років XVII ст. свідчить те, що в Переяславському полку було 19 козацьких сотень, в них - 2857 козаків. У Кропивенському полку налічувалось 14 сотень (2010 козаків), у Миргородському - 16 (2630), у Полтавському - 19 (2441), у Прилуцькому - 20 сотень (2106). Отже всього 88 сотень, 12038 козаків. Але ж в реєстр включено було тільки частину козаків, які спроможні були нести військову службу, тобто мали коня, зброю, запаси харчів, порох, кулі. Поза реєстром лишилася значна кількість бідних козаків. Все це говорить про те, що козацької людності на Переяславщині було багато. Крім того, слід мати на увазі селянське і міщанське населення, яке значно перевищувало кількість козацтва [6, с.244]. Мало даних збереглося про утворення поселень в наступні роки. Зрозуміло, що вони утворювалися, але татарські напади, війни феодалів значно сповільнювали цей процес. Доказом зростання кількості поселень і збільшення людності є прибутки і повинності залежного населення, які з кожним роком значно збільшувалися.
В 1616 р. основну частину прибутків Канівського староства складала оренда корчем, мита і 7 млинів, а також "скіпне" (податок від копи). Разом сума прибутку староства становила 1500 флоринів (злотих, далі фл.) [17, s.103-104]. В 1622 р. оренда від 13 млинів, кількох горілчаних корчем, поташових буд, рибних і звіриних ловів, перевозів через Дніпро і Рось, мита і обвістки приносила близько 4 тис. злотих (далі зл.) прибутку. У 1636 р. прибуток в сумі 1586 зл. був обрахований на основі попередніх люстрацій [17, s.218-219].
Варто зауважити, що селяни не виконували ніяких ковинностей, в кращому разі вони сплачували чинш на користь замку в розмірі 20 гр. литовських від двору, а бідніші - "що можуть". Підсусідки давали чиншу по 12 грошів. Це свідчить, що переважна більшість селян "сиділа" на слободах [17, s.131-132; 18, s.29-31]. В 1616 р. прибуток Черкаського староства становив 1910 зл., кварта - 597 зл. 15 гр. Головним джерелом прибутків староства була оренда корчми, яка давала 1312 зл і 15 гр. прибутку. До наступної люстрації прибуток староства зріс до 2700 зл., майже виключно з оренди млинів, корчем і перевозу [17, s. 131-185]. Прибуток Черкаського староства в 1629 р. становив 3497 зл. На жаль, більших відомостей люстрація не подає. А в 1636 р. за старостування Костянтина Вишневецького з Остапова, Манджеліки, Білополя, Сандзарова, Хмельника прибуток значно збільшився і досяг 4500 фл. Доходи староства збільшувалися насамперед завдяки збільшенню кількості населення. Документи свідчать, що міграція в райони Черкас і Каневапосилилася в другому і третьому десятиріччях XVII ст. [17, s. 135, 185,224].
Іншим важливим джерелом прибутку були "уходи", тобто степові промисли. На правому боці Дніпра староство мало 7 таких уходів, які давали в 1616 р. 597 фл. 15 гр. прибутку (Єлонський, Дубослій, Ненаситець, Волнеч, Протолч), в решті (Базовлуці, Носівці, Томаківці, Плетеницях, Архачині і Тавані) - власниками були міщани і шляхта [17, s. 107].
Важко конкретно визначити прибуток староства з селян. Тому що вказівок на сталі повинності селянства в цьому районі люстрація не подає. Та селянських повинностей, узаконених урядом чи визнаних традицією, ще й не могло бути в цьому районі. Адже Черкаське староство являло собою найпівденніший степовий плацдарм, який першим приймав на себе удари татарсьокї орди. Основні повинності населення в цьому районі полягали в несенні військової служби [6, с.208]. Прибуток Корсунського староства становив 5400 зл., що набагато перевищувало суму прибутку як Черкаського, так і Канівського староств. З цієї суми 2350 зл. призначено на оборонні потреби [17, s.115, 134-135]. В 1622 р. 262 міщан сплатили річний чинш в сумі 179 зл. 29 гр. Джерело прибутків Корсуня являли передусім оренда корчми, млинів і мита. Він збільшився на цілу тисячу злотих. Сюди слід додати і прибуток з двох поташових буд, який зріс на близько 1500 зл. Разом це становило 4179 зл. 29 гр., а дохід 1622 р. був обрахований на суму 5000 зл. [17, s. 134-135; 18, s.61]. 1629 p. люстратори обрахували прибуток староства в 6861 зл. В 1636 р. - 6861 фл. [17, s.226; 18, s. 185]. Головними джерелами прибутків Корсунського староства були передусім корчми, млини і мита, які орендували міщани. Значна роль в збільшенні прибутків належала колонізаційній політиці старост, зокрема, Даниловичів. Завдяки їм виникли міста Данилів, Крилів, Чигирин і кільканадцять сіл [10, с.410-411; 14, s.254]. Зростання державних прибутків є показником масової колонізації і для Богуславського староства. Якщо в 1616 р. вони становили 800 фл., то в 1622 р. - вже 4000 фл. Староство мало в цей час 13 сіл і хуторів. Проте люстратор записав, що в тих селах і хуторах майже все населення становлять козаки [17, s. 108, 136-138; 19, s.31, 62, 85, 115, 181, 544; 20, s.132]. За даними люстрації 1622 p., староство мало 4 млини на 19 кіл. Коли взяти до уваги, що в ньому ще не було фільварків, то можна говорити про їх спрямування на обслуговування землеробського населенння. Староство мало також 4 поташові буди, які здавалися в оренду і приносили щорічно 750 фл. прибутку. В цілому на Богуславщині в кінці XVI- першій чверті XVII ст. переважали промисли, а фільварки ще не набули поширення. В 1629 р. прибуток староства становив 1350 зл., а кількість осіб - 2886. На початку 30-х pp. XVII ст. були засновані два нових села: Злудчина і Лука, в якому була велика поташова буда. В Ісайках згадуються два млини [3, с 185; 6, с.75]. Продуктивні сили у Білоцерківському старостві в порівнянні, наприклад, з Богуславським були на вищому рівні. Староству належали містечка Триліси і Табір. У 1616 р. оренда млинів, ґуралень, мита, броварень, корчем і пасік давала староству 1762 зл. прибутку. Головними джерелами прибутків і тут були промисли [2, с.290-291; 17, s. 108-109]. Але в окремих маєтках вкорінювалася відробіткова рента. В селах, що належали м.Романову, селяни вже працювали 1 день на тиждень взимку і 2 дні на тиждень влітку та платили чинші [17, s.113-114]. Прибуток Білоцерківського староства походив передусім з оренд млинів, торгівлі горілкою, мита, куниць і лисянських пасік, становлячи 1262 зл. 15 гр., та оренди варіння і шинкувавання міщанами пива і меду (500 зл.) [17, s. 108]. Поряд із заселенням староства, відповідно, зросли прибутки від оренди млинів (1700 фл.), двох поташень (1500 фл.); всього ж староство мало 3000 фл. Прибутку [17, s. 138-139].
Протягом наступних двох десятиліть староство інтенсивно заселялося. У 1640 р. подимне взято з 3710 димів, причому, 860 зл. дали містечка Старий і Новий Ліщин, 747 зл. - Біла Церква (з них села й хутори 117 зл.), 241 - Триліси, 190 зл. - Охматів, 270 зл. стягнуто з спустошеного села Боярка [6, с.213]. Хоча в Переяславському старостві в 1616 р. не було жодного села, проте й за цих умов місто мало прибутку 1500 фл. Дохід староства становив 1650 зл. Джерелом цього прибутку була оренда корчем, мита, млинів [2, с.312-313; 17, s.106]. До 1622 р. староство зробило значний крок вперед у своєму соціально-економічному розвиткові. Його прибуток був визначений у 2000 фл. Насправді він був, безперечно, набагато вищий, бо староство віддавало в оренду одних тільки млинів 6 на 18 каменів і 4 фолюші. В 1628 р. кн.Януш Заславський сплатив до коронного скарбу лановий податок з Переяслава і хуторів в сумі 6 тис. зл., аз Яготина- 150 зл. [14, s.246; 17, s.132]. В 20-х pp. XVII ст. заселення Переяславського староства продовжувалося [18, s.327, 330, 335-336]. Прямим показником зростання населення є прибутки староства. У 1636 р. прибуток Переяславського староства досяг уже 3400 фл. І це в той час, коли значна частина державних земель була захоплена могутніми магнатами. Щоправда, староство розширилося на цей час внаслідок включення до його складу та заснування нових міст та містечок [6, с.244; 10, с 165].