ЯВТУШЕНКО Симон Тимофійович. 1890 р. н., уродженець х. Корченки Богодухівського повіту Харківської губернії, українець, із селянської родини, освіта незакінчена вища. Батько – Тимофій Йосипович, 1852 р. н.; мати – Марфа Іванівна, 1855 р. н.; брат – Олександр, 1897 р. н.; сестри – Наталя, 1887 р. н., та Мотрона, 1889 р. н. Дружина – Антоніна Михайлівна, 1903 р. н. Колишній офіцер царської армії. Навчався у музично-драматичному інституті (за іншими даними – на педагогічному факультеті Харківського університету). У 1922 р. висвячений у священики. Настоятель Воскресенського собору м. Миргорода на Полтавщині, протоієрей УАПЦ (1924 р. Явтушенко С. Т. зрікся церковного сану). Як колишній офіцер перебував на обліку та неодноразово заарештовувався органами ДПУ УСРР. Так, восени 1922 р. у м. Миргороді заарештований на тиждень. У травні 1923 р. заарештований уповноваженим Лубенського відділу ДПУ УСРР у м. Миргороді, переведений до Полтави, спочатку обвинувачувався за ст. 84 КК УСРР, а згодом за ст. 119. Під арештом знаходився півтора місяця. 15 грудня 1923 р. знову заарештований Лубенським відділом ДПУ УСРР. Під арештом перебував два з половиною місяці. Наприкінці червня 1925 р. заарештований Київським окружним відділом ДПУ та відправлений до ДПУ УСРР у м. Харків, обвинувачувався за ст. 69 КК. За недоведеністю обвинувачення слідство припинено, з-під варти звільнений. 7 березня 1927 р. заарештований Лубенським окружним відділом ДПУ УСРР. На час арешту мешкав у м. Миргороді по вул. Шевченка, 6. 6 серпня 1927 р. постановою особливої наради при колегії ДПУ УСРР порушено клопотання перед особливою нарадою при колегії ОДПУ щодо вислання за межі УСРР терміном на 3 роки. 23 вересня 1927 р. постановою особливої наради при колегії ОДПУ засуджений за ст. 58-10, ч. 1 КК РРФСР до 2 років концтаборів. Покарання відбував у Соловецьких таборах особливого призначення. Після закінчення терміну ув’язнення справу було переглянуто; постановою особливої наради при колегії ОДПУ від 29 березня 1929 р. був засуджений до заслання на Урал терміном на 3 роки. У 1933 р. повернувся в Україну, мешкав у Донбасі. У 1941–1942 рр. – організатор церковного життя на Дніпропетровщині. Настоятель парафії у смт Велика Лепетиха Херсонської області. У березні 1944 р. виїхав на Захід. Насильно репатрійований до СРСР. Помер на Харківщині. 9 серпня 1989 р. реабілітований.
Бухарєва І. В., Даниленко В. М., Окіпнюк В. М., Преловська І. М. Репресовані діячі Української Автокефальної Православної Церкви (1921–1939): біографічний довідник. – К.: Смолоскип, 2011. – 182 с.
Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.