1

Тема: Крым

В 1783 году  народонаселение  Крыма составляли татары, евреи (караимы и раввинисты) и небольшое количество христиан - греков и армян, коренных и оставшихся от  переселения в 1779 г., в том числе:
- татар   54936 душ (считаются души мужского пола, женщины и дети не в счет)
- евреев, 1407 душ
- киргизов  426 душ
- христиан  (греков и армян) 12000 душ
- цыган 1500 душ
В 7  городах полуострова Крым имелось  4413 татарских  и еврейских домов и  1643 христианских домов. Кроме того, имелось  1474 татарских деревень,  53 деревни христианские, 9 кочевьев киргизо-ногайских, всего 16600 домов  в селах аулах и кочевьях. Всего на полуострове находилось 70269 душ м.п. или  до140000 душ обоего пола.

«,,,,,,,,,Так пришел 1783 г.Турецкие интриги, бессильные на полуострове, взбунтовали Тамань  и против Шагин-Гирея и против России. Это был давно ожидаемый сигнал По воле императрицы, Потемкин всегда был готов начать борьбу, впрочем, окончившуюся мирно. Занятие Крыма произошло самым мирным образом, Потемкин приказал генерал - поручикам .Суворову и Михаилу Потемкину занять Тамань и Кубанские земли. Де-Бальмену, (стоявшему  у Кизикрмена) войти в Крым,  и вице-адмиралу  Клокачеву (командовавшему азовским флотом), собрать повсюду  находящиеся корабли и прочие, способные к плаванию в море суда, войти со всем в гавань Ахтырскую (Севастополь), где командующий в Крыму  генерал  Де-Бальмен,  сильный учинил отряд. Манифестом 8 апреля  1783 года, соглашаясь  на абдикацию (добровольное отречение от престола, отказ от власти, должности или сана). Шахин-Гирея,  уведомил Европу:  «что  полустров Крымский,  остров Тамань и вся Кубанская сторона, приняты под державу всероссийскую»  Турция спешила трактатом от 10 июня  признать это владычество, и вот,  Новая Россия придвинулась широкою стеною берегов к Черному морю.» (стр. 5-6)..

Правда, перед этим  «Указом 31 мая 1774 года, назначенный Новороссийским и Азовским Генерал-губернатором  Потемкин, начал тем, что не выезжая из столицы через своих генералов уничтожил Запорожье (Запорожское казачье войско), 1775 г., из него и восточной части новой  России учредило Азовскую губернию (смежную с Крымом), построило  Херсон и в нем верфь  для черноморского флота, учредил полки из туземцев,  (читай украинцев,  бывших запорожцев), и пр.  таим образом, таким образом, когда в 1780 году, вступив в край, порученный его кормилу, то с первого дня его приезда, он уже был в силах осуществить жаркие мечты великого Петра , о русском владычестве на Черном море
Уже казачий орден  не существовал, по его селам и зимовникам  распространилось русское  военное и земледельческое  народонаселение и обхватило своими пикетами  заветный крымский рубеж -  Днепр от Переволочны до Лимана». (стр.4-5).

«Россия, уже давно желавшая покорить своей властью Крым, избрала мир в Кучук- Кайнарджи,  главною к этому причиною. .Положение дел Порты было таково, что она должна была согласиться на требовании я России, состоящие в следующем: признать Крым вольною и независимою страною, уступить ей Керчь, Еникель, Азов и  Кинбурн. Достигнув этого, Россия предложила татарам свое покровительство, которое волею или неволею  должны были его принять; владея крепостями в Крыму, Россия двинула туда войска, под предлогом защиты татар от Порты. Как вольная и независимая страна, Крым должен был избрать себе хана. Россия этому содействовала и избрала на престол такого человека, которым она могла вертеть, как ей угодно было; таким человеком был Шагин-Гирей. Тптары по какому-то предчувствию, долго не хотели избирать Шагиг-Гирея, но оружие покровителей  заставило избрать его. Таким образом,  Крым свободен и имеет хана – верное России покорить его. Много денег потеряла Россия на подкуп мурз, действовать на народ в пользу в пользу избрания Шагин-Гирея» (стр. 106).
Памятная книга Таврической губернии, изданная Таврическим губернским комитетом, под ред Ханацкого. 1867 г.

Спасибо сказали: parus, FazU, kbg_dnepr3

Поделиться

2

Re: Крым

Севастополь – місто української слави. Про українців у Кримській війні
09.07.2014 _ Ростислав Пилявець
Версія для друку

Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту.

Російські історична наука і засоби пропаганди видавали за незаперечну істину гасло "Севастополь – місто російської слави". Пов’язували це, насамперед, із подіями Кримської війни 1853–1856 років.

Проте, по-перше, Російська Імперія у цій війні воювала переважно українськими руками, а по-друге, вона цю війну програла.

При огляді експозиції у музейному Севастопольському комплексі "Михайлівська батарея", підготовленої спільно Музеєм Шереметьєвих і Військово-морським музеєм України, значну частину якої становлять матеріали, присвячені подіям Кримської (Східної) війни 1853–1856 рр., я звернув увагу на один фотознімок, зроблений, імовірно, у 1904 р.  [1 - див. список джерел нижче]

На ньому зображені понад 40 сивих й бородатих ветеранів війни, колишніх матросів Чорноморського флоту, які були зібрані до урочистих заходів з нагоди 50-ї річниці оборони Севастополя.

Прізвища цих ветеранів наштовхнули на важливу думку. Досить ознайомитися із цим списком, щоб зрозуміти, про що йдеться.

Матроси-ветерани, захисники Севастополя (російською мовою): 1. Реков А.В., 2. Суббота К.Т., 3. Реков М.А., 4. Сарана Т.К., 5. Бульба М., 6. Кривой И.К., 7. Гринько С.Е., 8. Дядик Г.И., 9. Щербаковский И.Т., 10. Руденко П.П., 11. Евтушенко С.Ф., 12. Стукаль М.И., 13. Барабаш А.М., 14. Занудько В.И., 15. Павлюк С.С., 16. Свистун Е.В., 17. Терновский П.М., 18. Фершаль Г.Д., 19. Бороденко Г.М., 20. Черный С.С., 21. Клещ Г.А., 22. Лоик Е.М., 23. Клещ М.А., 24. Константинов А.А., 25. Усатый Ф.И., 26.Дорошенко П.А., 27.Гринько И., 28. Дудниченко П.А., 29.Чуприно С.Е., 30. Смоленский М.Д., 31. Лоик М.М., 32. Калина И.А., 33. Хилобоченко Ф.С., 34. Настобурка Г.Т., 35. Горобец Т.Ф., 36. Череп К.И., 37. Резник Г.М., 38. Смоленский С.Д., 39. Стояненко С.Д., 40. Одношевный Н.И., 41. Топаль Г.Л.


Лише троє з ветеранів мають однозначно російські прізвища, ще двоє-троє – прізвища, можливо, неукраїнського походження. Переважна ж більшість – не менше 35-ти чоловіків із 41-го, тобто 85-90% – мають саме українські прізвища.

Тоді я і замислився, а наскільки вагомим був український чинник у війні 1853–1856 років Росії проти коаліції держав Констянтинопольського союзу?

Визначаючи вагу українського чинника у будь-якій війні, слід розуміти, що він не вкладається лише у формулу "участь співвітчизників у війні", а являє собою значно ширше явище.

Найвагомішими складовими українського чинника у цій війні є:

- територія України (міста, порти, фортеці, важливі райони та об’єкти, сухопутні і морські комунікації тощо) як мета війни, театр воєнних дій, місця битв і боїв;

- українці (не лише етнічні, а й представники інших народів – вихідці з українських земель) у складі армій воюючих сторін, їх полководницькі й бойові заслуги, героїзм, особистий внесок в оборону і перемоги над ворогом;

- внесок конкретних осіб, громад, господарств, підприємств України у постачання та моральну підтримку армії, а також діяльність медичних установ на території України з врятування життів і лікування поранених;

- вплив умов війни на життєдіяльність населення України, людські й матеріальні втрати України у війні;

- наслідки війни для України, їх вплив на подальшу долю країни й доль широких верств населення.

У світову історію ця війна з подачі англійців і французів увійшла під назвою Східної війни, оскільки визначальною причиною і головною темою війни було Східне питання – посилення впливу і панування на Близькому Сході.

Чому Кримська? Така назва закріпилася за нею в історії Російської імперії (потім – СРСР), оскільки саме Кримський півострів став головним театром воєнних дій.
Іван Айвазовський. Взяття Севастополя, 1855. Національний музей Грузії, Тбілісі

Східна (Кримська) війна стала найбільшим за століття воєнним конфліктом у Європі у період між наполеонівськими війнами і Першою світовою війною.

Її вели, з одного боку, Російська імперія, а з іншого – Османська імперія та її союзники по коаліції: Великобританія, Франція та Сардинське королівство, за розширення імперських володінь і домінування в Європі, на Кавказі, в Передній і Малій Азії та на Близькому Сході.
Монумент на честь перемоги у Кримській війні в Лондоні (перехрестя Ріджент стріт і Пелл Мелл). Фото: backpacking-travel-guide

Війна була не лише воєнним конфліктом між двома імперіями – Росією та Туреччиною, в якому на боці однієї із сторін вперше виступили інші впливові держави, а стала прологом світової війни.

Фактично у ній, із врахуванням сучасних незалежних держав, у різних проявах – війська, матеріальні ресурси, дипломатичні зусилля тощо – брали участь понад 20 країн.
Українським бородоням у Кримській війні протистояли шотландські: Вільям Нобль, Александер Девіс і Джон Харпер. Фото з фондів Імперського військового музею у Лондоні

Крім того, це був і цивілізаційний конфлікт, суть якого полягала в тому, що після Французької революції кінця XVIII ст. і наполеонівських війн більшість європейських країн вступили на шлях прискореного технічного й економічного прогресу.

Революції 1848–1849 рр. в Європі довершили справу, давши додатковий імпульс розвиткові євроатлантичної цивілізації.

У цих революціях і спричинених ними війнах Російська імперія брала активну участь як консервативна сила, що охороняла застарілий порядок – саме через це її прозвали "жандармом Європи".

Російська імперія технічно і економічно усе більше відставала від країн, які побороли середньовічні пережитки революційним шляхом. Водночас вона стала джерелом страху для решти країн, що вступили на шлях модернізації. Усвідомлення російських загроз допомагало політичному зближенню навіть давніх суперників – Франції та Великої Британії.

Цей союз виник на початку 1850-х рр. саме з метою протистояння агресивній політиці Росії і виявився для російських правлячих кіл цілком непередбачуваним [2].
Карта воєнних дій у Східній (Кримській) війні 1853–1856 рр. Чорноморсько-Кримський театр

Безпосередньою причиною й приводом до початку чергової російсько-турецької війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом стосовно права володіння святими місцями в Палестині (насамперед, в Єрусалимі), яка була підпорядкована султанській Туреччині.

Після того, як у травні 1853 р. Порта, заручившись підтримкою Франції і Британії, відмовила російському послу князю Олександру Меншикову про визнання прав грецької церкви на святі місця, а також привілеїв православних християн Османської імперії, Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною.

Російський імператор Микола Перший, який зажадав бути покровителем усіх православних підданих Османської імперії та виступити в ролі захисника одновірців, наказав військам зайняти підпорядковані султану дунайські князівства Молдавію і Волощину, що й було зроблено.

4 жовтня турецький султан Абдул-Меджид оголосив війну Росії, а 20 жовтня маніфест про війну із Туреччиною оприлюднив російський імператор Микола Перший.

Війна розпочалася для Росії досить успішно. Особливо значимою подією став розгром російським Чорноморським флотом під керівництвом адмірала Павла Нахімова турецької ескадри 18 листопада 1853 р. у Синопській битві. Це була одна з найвизначніших перемог флоту Російської імперії й остання битва в історії вітрильного флоту.
Синопський бій 18 листопада 1853 р. З картини Олексія Боголюбова

22 грудня 1853 року, підтримавши Туреччину, яка опинилася на межі військової поразки, англо-французька ескадра увійшла в Чорне море. Англійський пароплав "Ретрібюшен" підійшов до Севастополя.

Командиру порту було висунуто умову, що для уникнення війни між Росією та Англією й Францією російські кораблі не повинні виходити в море і нападати на турецькі судна.

9 лютого 1854 р. Росія оголосила війну Англії та Франції. Ті відповіли Росії оголошенням війни 15 березня 1854 р.
Британські війська у Криму. Фото часів Кримської війни

Розпочалися активні воєнні дії союзників проти Російської імперії на кількох театрах воєнних дій – Чорноморському (на Чорному й Азовському морях, у Причорномор’ї, Молдові й Волощині, на Кавказі), Північно-Західному (на Балтійському та Білому морях), і, навіть, на Далекосхідному (на Тихому океані, а саме на Камчатському півострові – бій за фортецю Петропавловськ-Камчатський).

Проте основні дії розгорнулися в акваторії Чорного моря і на Кримському півострові – переважно за головну морську базу Чорноморського флоту Севастополь.
Англійські і французькі солдати випивають разом на позиціях поблизу Севастополя. Фото Роджера Фентона - першого військового фотокореспондента в історії

Результати і наслідки Кримської війни продемонстрували відсталість Росії від розвинутих європейських держав і виявилися катастрофічними для Росії, ставши поштовхом для кардинальних змін усередині країни.

Поразка у війні стала наслідком російського експансіонізму й авантюрної політики самодержавства, некомпетентності військового командування, технічної відсталості російської армії, нечисленності і непідготовленості військово-морського флоту, що значно поступався перед об’єднаними силами противника.

Вразливим місцем Росії стала відсутність розвиненої мережі доріг (передусім залізниць), що не давало можливості своєчасно перекидати людські і матеріальні ресурси на театр воєнних дій.

Підкріплення живою силою, харчове та військове постачання з Англії і Франції часом приходило швидше морем, ніж суходолом – з внутрішніх губерній Російської імперії.
Британські кораблі у Балаклавській бухті. Фото Роджера Фентона

Мужність, хоробрість і відвага солдатів, організаторів і керівників оборони Севастополя не могли компенсувати загальної соціально-економічної та військової відсталості Російської імперії.

Росія виявилася нездатною змагатися з передовими країнами у виробництві і забезпеченні армії нарізною стрілецькою й артилерійською зброєю і гвинтовим паровим флотом, не могла вона змагатися і в частині транспортних засобів. У країні в цей час лише зароджувався залізничний транспорт і електричний телеграф.
Ще одне фото Балаклави, що зайнята союзниками. На горі добре видно генуезьку фортецю, на передньому плані - походні намети. Фото Роджера Фентона

Російські війська були слабо забезпечені гвинтівками-штуцерами. Cила цієї зброї полягала в тому, що вона стріляли далі гармат: перебуваючи у недосяжності стрілець міг вражати бойові розрахунки гармат. Імператорські ж солдати були озброєні переважно гладкоствольними рушницями і тому могли вести ефективну стрільбу на дистанції трохи більше 200 кроків.

У той час англо-французькі війська, застосовуючи нарізну зброю та кулі нової конструкції (кулі Міньє), вели ефективний вогонь на вчетверо більшій дистанції – до 800-1000 кроків. Це стало однією з багатьох причин поразки Росії в Кримській війні.
Залишений російськими військами редан під Севастополем. Фото Роджера Фентона

Бездіяльність вітрильного російського флоту після Синопської битви і його затоплення в Севастопольській бухті були зумовлені перевагою противника в якості і чисельності флоту, переважно пароплавного.

Піхота могла відмінно марширувати, проте не вміла прицільно стріляти і діяти в розсипному строю. Цьому її не вчили в мирний час.

Ще гірше було з кавалерією. Російська кіннота мала відмінний кінський склад і вміла чудово виконувати тонкощі манежної їзди, але не вміла вести розвідку і проводити глибокі рейди. Командування не намагалося навіть використовувати кінноту як засіб взаємодії.
Покинутий Великий редан у Севастополі. Фото Джеймса Робертсона з фондів Імперського військового музею у Лондоні

Війна призвела до розладу всієї фінансової системи Російської імперії. З 1853 р. по 1855 р. дефіцит державного бюджету Росії зріс майже ушестеро – з 52,5 до 307,3 млн руб. Для фінансування військових витрат російському уряду довелося вдатися до друкування незабезпечених кредитних білетів.

Це призвело до зниження їх срібного покриття з 45% у 1853 р. до 19% у 1858 р., тобто фактично до понад двократного знецінення рубля. Загалом Росія витратила на війну 800 млн рублів, тоді як інша сторона – всі союзні держави разом – суму еквівалентну близько 600 млн руб. [3]

Військові втрати сторін у війні були майже рівними: Російська імперія втратила вбитими і померлими від ран понад 130 тис. солдатів і офіцерів, а військові втрати союзних військ склали понад 150 тис.: Франції – 96 тис., Туреччини – близько 32 тис., Англії – 23 тис., Сардинії – понад 2 тис. [4]
Військовий цвинтар союзників біля Севастополя

За іншими підрахунками, загальні втрати, тобто вбитими, померлими від ран і хвороб, пораненими і хворими, російської армії склали 522 тис. осіб, турецької – до 400 тис., французів – 95 тис., англійців – 22 тис. [5], проте є підстави вважати такі цифри втрат російської, а особливо турецької армії, завищеними.

Табл.1. Втрати воюючих сторін у Східній (Кримській) війні [6]:

   

Вбито
   

Померло від ран
   

Померло від хвороб і з інших причин
   

Усього безповоротні втрати
   

Поранено
   

Загальні втрати

Країни Константинопольського союзу

   

23 007
   

24 413
   

120 041
   

167 461
   

94 238
   

261 699
                       

Російська імперія

   

24 731
   

15 971
   

102 000
   

142 702
   

81 247
   

223 949
                       

Усього у війні

   

47 738
   

40 384
   

221 266
   

309 388
   

175 485
   

485 648

(продолжение дальше)

Спасибо сказали: kbg_dnepr, parus2

Поделиться

3

Re: Крым

(продолжение)
Загальні ж втрати війни разом із цивільними жертвами були ще більшими. "Левова частка" цих втрат була наслідком епідемій і хвороб, які "косили" життя людей в районах воєнних дій.
В цілому, війна призвела до кризи російської соціально-економічної системи й державності загалом.
Її результати прискорили ліквідацію кріпосництва та розвиток капіталізму в країні, спричинили модернізацію збройних сил Росії. У міжнародному вимірі, війна наочно і переконливо провела лінію цивілізаційного розділу між Росією та Європою.

"Двоголова ворона у Криму". Карикатура у лондонському журналі "Панч", 29 вересня 1855. Два солдати союзників спостерігають втечу двоголового російського орла. Підпис: "Вона добряче отримала! Добий її!"
Цей цивілізаційний розкол, як показав час, на жаль, не зник. Він і через 150 років після Східної війни, у ХХІ ст., залишається дієвим і потужним фактором, "каменем спотикання" у відносинах Росії із країнами Заходу.
Україна, перебуваючи в складі Російської імперії й втративши будь-які ознаки державного суверенітету чи автономії ще в другій пол. ХVІІІ ст., була втягнута у воєнний конфлікт Росії з іншими державами і взяла активну участь у війні.
Україна змушена була віддавати на плаху війни свої людські й матеріальні ресурси, проливаючи кров за інтереси Російського самодержавства.
Найбільші та найтрагічніші бойові дії цієї війни відбулися у межах сучасної України. Cвій перший удар війська Англії та Франції завдали по містах сучасної Україні – 10 квітня 1854 р. союзний флот у складі 28 суден атакував і бомбардував Одесу. У гавані було спалено 9 торговельних суден, проте цей удар було відбито.
Об’єднані війська Туреччини, Франції та Великої Британії не наважилися на висадку своїх військ на південноукраїнських землях. Проте, вони вирішили застосувати свої сухопутні сили південніше – у Криму.

Кримські татари, яких союзницькі війська використовували як працівників. Фото Роджера Фентона
Після висадки англо-франко-турецьких військ в Євпаторії та їхніх перших перемог, Микола Перший висловив побоювання, що союзники можуть прорвати оборону та захопити українські землі російської корони. Тому 13 серпня 1854 р. імператор дав згоду на формування спеціальних загонів для ведення партизанської війни у Київській, Подільській та Волинській губерніях.
Цікаво, що українці та уродженці українських земель діяли як у лавах російської армії та флоту, так і на боці противників Росії.
На боці Туреччини виступила незначна частина українців під командуванням козацького нащадка, уродженця історичної Волині Михайла Чайковського – він же Мехмед Садик-паша й генерал Османської імперії отаман Чайка. Багатонаціональні козацькі частини під його проводом досить успішно діяли у Волощині та Молдавії [7].

Мехмед Садик-паша (Михайло Чайковський)
Переважна ж більшість українців воювала на боці Російської імперії, складаючи вагому частку серед офіцерів та рядового складу.
З українських рекрутів та ополченців було створено 10 полків – Азовський, Волинський, Дніпровський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський, Український і Чернігівський.
З Полтавщини добровольцями у народне ополчення пішло 9,5 тис. осіб. У вересні 1854 р. із добровольців був сформований і 1-й татарський полк, на створення якого дали гроші місцеві караїми [8].
Як зазначають дослідники, зокрема П. Ляшук, українці на той час складали до 70% особового складу Чорноморського флоту [9].

Герої оборони Севастополя 1854–1855 рр.: Афанасій Єлісєєв, Аксеній Рибаков, Петро Кішка, Іван Димченко, Федір Заїка. Літографія Георга-Вільгельма Тімма
З 1853 рjre рекрутів для Чорноморського флоту набирали переважно з Таврійської, Херсонської й Катеринославської губерній, де українці були в абсолютній більшості. Вони були звичні до спеки, вміли плавати, а доставка їх до місця служби не була надто дорогою для державної скарбниці.
Офіцерський склад чорноморців більш ніж на половину формувався з дворян і обер-офіцерських дітей Херсонської й Таврійської губерній.
Воїни-українці виявили мужність і героїзм в обороні Севастополя, Одеси, у боях на Чорному морі і на Кримському півострові, а також на інших театрах воєнних дій. Під час бойових дій своїми подвигами уславилося багато солдатів і матросів – українців.
Серед відомих героїв оборони Севастополя Сидір Білобров, Андрій Гіденко, Дмитро Горленко, Федір Даниленко, Іван Дем’яненко, Іван Демченко (Димченко), Федір Заїка, Петро Кішка (Кошка), Михайло Мартинюк, Василь Чумаченко, Гнат Шевченко, Макар Шульга [10].
Так, матрос Михайло Мартинюк кинувся у палаючий пороховий льох і витяг звідти пороховий ящик, що загорівся, чим запобіг вибуху артилерійських снарядів і врятував від руйнування бастіон Брянського полку.
Під Севастополем для союзних військ виявилися несподіваними зухвалі нічні вилазки російських солдатів на позиції й у тил противника, який знаходився практично за кількасот метрів від укріплень оборонців. У цих діях неодноразово відзначилися українці матроси Петро Кішка і Гнат Шевченко.
Легендарний матрос Петро Кішка, уродженець с. Ометинці (нині Немирівського р-ну Вінницької обл.), брав участь у 18-ти вилазках, крім того, ходив у розвідку в стан ворога сам. Відзначився сміливими, ініціативними діями, хоробрістю і винахідливістю в бою, особливо в розвідці і при захопленні полонених.

Матроси Петро Кішка та Федір Заїка ведуть полоненого офіцера. Фрагмент Панорами "Оборона Севастополя" на Малаховом кургані. Франц Рубо та інш., 1904 рік
Під час однієї з вилазок, озброєний тільки ножем, взяв у полон трьох французьких солдатів. Іншого разу під вогнем ворога вирив біля самої ворожої траншеї закопане ворогом по пояс у землю тіло загиблого сапера російської армії і забрав його на 3-й бастіон. Двічі був поранений: одного разу багнетом у живіт, іншого – кулею в руку, проте і після цього з честю воював на передовій.
За відвагу і мужність був підвищений до квартирмейстера (флотського унтер-офіцера), нагороджений двома відзнаками Військового ордена Святого Георгія і двома медалями – срібною за оборону Севастополя і бронзовою – у пам’ять про Кримську війну. За заслуги його було звільнено з кріпацтва [11].
Герой оборони Севастополя Гнат Шевченко, призваний на флот з Бердянського повіту Таврійської губернії, під час атаки ціною власного життя захистив командира, лейтенанта Бирюльова.

Подвиг матроса Гната Шевченка. З картини Володимира Маковського
Цей подвиг настільки вразив суспільство, що громадськість розпочала збір коштів на спорудження першого в історії Російської імперії пам’ятника рядовому матросу. Автором погруддя Г. Шевченка став відомий скульптор М. Микешин.
У 1874 р. пам’ятник було встановлено у м. Миколаєві, в 1902 р. його перенесено до м. Севастополя. На жаль, 1918 р. його зруйнували матроси-анархісти. Новий пам’ятник-погруддя Гнату Шевченку встановлено в 70-х роках ХХ ст. у м. Дніпропетровськ [12].
Якнайкраще виявили себе й українці Чорноморського війська, яке складалося в основному з козаків, що прибули на Кубань після знищення Запорозької Січі. Кубанці змогли відправити у Крим два батальйони пластунів з-понад 1800 осіб.
Не зважаючи на незначну кількість козаків відносно решти захисників Севастополя (75 тис. солдатів і матросів), в історії залишилися й їхні імена.
Так, лише з однієї станиці Бриньківської урядники Пилип і Арсеній Профатило, козаки Савва Шмалько, Іван Логвиненко, Іван Рябчук, Іван Кобидський, Артем Махно, Клементій Розлад, що служили у другому пішому (пластунському) батальйоні, в 1854 р. були вбиті або померли від ран під час захисту міста Севастополя.
Ще 13 бриньківчан повернулися додому неушкодженими. Був серед станичників і свій нагороджений георгіївським хрестом – Кузьма Бутко [13].

Герої оборони Севастополя (зліва-праворуч): пластуни Сидір Білобров, Дмитро Горленко, командир 2-го батальйону підполковник Венедикт Головинський, хорунжий Даниленко, пластуни Макар Шульга, Андрій Гиденко, урядник Іван Дем’яненко, пластун Лука Грещев
Багато українців, представників нижчої, середньої та вищої ланок офіцерського корпусу російської армії відзначилися під час оборони Севастополя й у ході боїв на інших театрах воєнних дій.
Серед них, зокрема:
- капітан-лейтенант Василь Стеценко, начальник артилерії 1-го відділення оборонної лінії Севастополя (згодом став віце-адміралом);
- капітан-лейтенант Олександр Андреєв, командир приморської батареї № 10 (уродженець Катеринославської губернії, також завершив службу віце-адміралом);
- підпоручник Михайло Вроченський, помічник з артилерійської частини начальника 5-го відділення оборонної лінії (дослужився до звання генерал-майора польової артилерії);
- лейтенант Костянтин Голенко, командир 3-го бастіону 3-ї лінії оборони Севастополя (згодом став капітаном 1-го рангу);
- командир 2-го козачого батальйону підполковник Венедикт Головинський та багато інших.

Василь Стеценко

Костянтин Голенко
Українське козацьке коріння мав і видатний керівник оборони Севастополя адмірал Павло Нахімов.
Одна з гіпотез пов’язує його походження із Федіром Нахімовським, який  у часи гетьмана Мазепи служив генеральним писарем Війська Запорізького.
При гетьмані Орлику Нахімовський виконував дипломатичну місію, був постійним представником гетьмана Орлика при Кримському хані. У 1758 р. він помер у Бахчисараї, де і був похований.

Адмірал Павло Нахімов на П'ятому бастіоні Севастополя. З картини Іларіона Прянишникова
З часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор’я в документах фігурує прізвище підпоручика Охтирського полку Тимофія Нахімова. Цілком імовірно, що так було змінене родинне прізвище нащадками Федора Нахімовського, які перейшли на російську службу.
Син Тимофія Нахімова – козацький старшина зі Слобожанщини Мануйло (Еммануїл) Нахімов брав участь у бойових діях проти Туреччини на стороні Росії, а за хоробрість і мужність отримав від Катерини Другої російське дворянство і землі в Харківській і Смоленській губерніях. Про Тимофія Нахімова в документах значиться, що він був "з малоросіян".
Так само і Мануйло Нахімов, і його син Степан, і син Степана, який народився в смоленському маєтку Нахімових, Павло Нахімов – адмірал, герой Кримської війни [14].
28 червня 1855 р. Павло Нахімов був смертельно поранений кулею на Корниловському бастіоні Малахова кургану і помер за два дні.

Прощання із тілом адмірала Павла Нахімова у його севастопольській квартирі
Мужньо воювали українці й на інших театрах воєнних дій.
Слід особливо відзначити внесок першого губернатора Камчатки, організатора і керівника героїчної оборони міста і військового порту Петропавловськ-Камчатський уславленого адмірала (на початок війни – генерал-майора, потім контр-адмірала) Василя Завойка – українця, який походив з дворян Полтавської губернії й коріння якого також йшло від козацького роду.
Завдяки його ініціативі та умілому керівництву оборонцям вдалося відбити напад англо-французької ескадри, що з 17 по 24 серпня 1854 р. осаджувала порт, і змусити ворога забратися геть.

Адмірал Василь Завойко - організатор оборони Камчатки від англо-турецького флоту у 1854 р.
Серед загиблих героїв оборони Севастополя начальник 4-го відділення оборонної лінії капітан 1-го рангу Микола Юрковський з Полтавщини (загинув 11 червня 1955 р.); начальник відділення 6-ї гарматної бомбічної батареї на 4-му бастіоні лейтенант Віктор Богданович з Миколаєва (загинув 21 березня 1855 р.) та багато інших офіцерів-українців.
Взагалі, із 155-ти офіцерів, загиблих під час оборони Севастополя, не менше 55-ти були вихідцями з українських теренів. Зі 111 кавалерів ордена Святого Георгія за оборону Севастополя у 1854–55 рр. не менше 25 – вихідці з України [15].
На Братському кладовищі захисників Севастополя й досі збереглися могили українців – генерал-лейтенантів В. Мольського (з Волині), П. Постольського (з Поділля), К. Сильвестровича (з Полтавщини), генерал-майора М. Тимофієва (з Херсонщини), братів Петра та Івана Ревуцьких з Полтавщини (старший був поручником і загинув в 1855 р. у 23-річному віці, а молодший під час оборони Севастополя був прапорщиком, прожив довге життя, а по смерті в 1910 р., за заповітом, був похований поряд з братом) і багатьох інших.
Загалом, не лише у Севастополі, а майже у кожному великому місті сучасної Україні є поховання учасників Кримської війни – від рядових до генералів.

Фрагмент панорами "Оборона Севастополя 1854 – 1855 років" на Малаховому кургані. Франц Рубо та інш., 1904 рік
Як зазначають вітчизняні історики, лише під час оборони Севастополя і лише у сухопутних військах російської армії загинуло понад 25 тис. українців [16]. Саме тому єдина в Україні батальна панорама "Оборона Севастополя" є для нас пам’яткою не чужої, а нашої – української – історії та пам’яткою вітчизняної військової слави.
Прикметним є й той факт, що в обороні Севастополя брало участь цивільне населення, жінки і навіть діти.
Прославився 12-річний хлопчик Максим Рибальченко, син матроса 37-го батальйону. У наказі говорилося: "Носив з безстрашністю ядра на бастіон, з 27 березня використовувався на камчатському люнеті, а потім добровільно вступив у прислугу до гармати, став артилеристом".
10-річний Микола Пищенко після загибелі батька-артилериста залишився на бастіоні і всю облогу хвацько стріляв по ворогові з невеликої мортири. Обидва підлітки (вперше в російській історії!) були нагороджені срібними медалями "За хоробрість".
Cаме учасники оборони Севастополя були першими серед цивільних осіб Російської імперії, які удостоїлися військових нагород.
Найвищої оцінки гідна подвижницька праця севастопольських жінок. Вперше у світі під час Севастопольської оборони були введені на фронті сестри милосердя.
Перший загін сестер милосердя прибув до Севастополя з видатним лікарем-хірургом, основоположником військово-польової хірургії, талановитим педагогом Миколою Пироговим, подальше життя якого було тісно пов’язане з Україною.
Для догляду за пораненими у листопаді 1854 р. до Криму виїхали і 13 киянок, прийнятих до Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя, якою й керував у Севастополі Микола Пирогов.

Микола Пирогов на головному перев'язувальному пункті. З картини Михайла Труфанова
Сестрами милосердя стали дружини, матері, сестри героїв оборони Севастополя. Вони брали приклад з матроської сироти Даші Михайлової, прозваної Дашею Севастопольською, яка з перших днів оборони фортеці добровільно надавала допомогу пораненим.
Поряд з іншими сестрами милосердя і сміливими постачальницями води та їжі на передову слід назвати імена вдови матроса Дарини Ткач, яка регулярно доставляла на передові позиції квас і воду, дружини матроса 1-ї статті флотського екіпажу Олени Кучер, Марії Петренко [17].

Бомбордування Севастополя 9 серпня 1855 року. Джон Кармайкл, Національний морський музей у Грінвічі, Лондон
Ще однією суттєвою підставою вважати Східну (Кримську) війну частиною української історії є те, що населення українських губерній зробило значний внесок у забезпечення військ усім необхідним. Війна стала важким тягарем для сільського населення, яке забезпечувало армію провіантом, транспортом для перевезення тисяч солдатів, поранених та хворих учасників боїв.
В Україні виготовлялася зброя для армії Російської імперії. Третина гармат для польової артилерії до початку Кримської війни була виготовлена в Київському арсеналі.
Ядра для Чорноморського флоту традиційно відливали на Луганському казенному ливарному заводі, що був найближчим до театру воєнних дій. З жовтня 1854 р., коли почалася облога Севастополя, завод перейшов на цілодобовий режим роботи і за 2 роки виготовив майже 360 тис. пудів боєприпасів, збільшивши виробництво у 8 разів.
Шосткінський пороховий завод постачав свою продукцію до Південного артилерійського округу та Чорноморського флоту. У 1854–1855 рр. він збільшив виробництво у 6 разів і в 1855 р. постачав країну порохом на 43%, вийшовши на перше місце в імперії. Для виготовлення пороху на заводі використовували селітру приватних заводів Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини й Курщини.

Реконструкція битви на річці Альма (8 вересня 1854 р.). Крим, 28 вересня 2013 р. Фото автора
Саме на українські губернії, а найбільше – на плечі селян Південної України (Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній), впав основний тягар постачання російської армії паливом і продовольством.
Десятки тисяч транспортних засобів перевозили різноманітні вантажі, необхідні для потреб Кримської армії. З господарства країни, переважно з названих та інших українських губерній, для потреб армії було вилучено близько 150 тис. коней.
Для забезпечення війська фуражем у квітні 1855 р. з Полтавщини до Таврійської губернії прибули 3000 косарів, які займалися заготівлею сіна.
Війна й епідемії спричинили масу поранених і хворих. У Криму не вистачало госпіталів, тому їх евакуйовували в південноукраїнські землі. Тисячі людей надавали допомогу пораненим у містах Південної України, де були розташовані шпиталі і лазарети – уся південна Україна стала схожою на велетенський госпіталь.
Так, у жовтні 1854 р. майже півтори тисячі військових були вивезені в Мелітопольський повіт. Тільки з травня по серпень 1855 р. було вивезено 44 тис. осіб. Того ж року вінницький купець Беренштейн, який виграв підряд, транспортував із Криму хворих і поранених, використовуючи для цього 1400 однокінних возів, найнятих по всьому Поділлі.
Географія госпіталів Кримської армії (окрім, власне, кримських), була такою: Генічеськ, Велика й Мала Знам’янки, Мелітополь, Олександрівськ, Берислав, Олешки, Харків, Чугуїв, Слов’янськ, Золотоноша, Павлоград, Переяслав, Прилуки, Ромни, Херсон, Миколаїв, Нікополь, Кременчук тощо [18].
Оскільки у госпіталях не вистачало військових лікарів, то там працювали звичайні лікарі й фельдшери з Катеринославської, Чернігівської, Полтавської й Харківської губерній. Німецькі й болгарські колоністи, ногайці півдня України приймали на лікування в своїх поселеннях тисячі поранених, забезпечуючи їхнє харчування.
Україна постачала кримський фронт не тільки продовольством, фуражем, порохом і ядрами, а й значними сумами пожертв.
Тисячі жителів України робили особисті внески на військові потреби. В кожній губернії збирали кошти до фонду захисників Севастополя. У вересні 1854 р. зібрання повітових предводителів Харківської губернії передало на військові потреби армії 40 тис. рублів сріблом.
На Волині за лютий 1855 р. пожертвували 113 тис. руб. для хворих і поранених. Значні грошові надходження надійшли від приватних осіб із Одеси, Херсона, Чернігівщини й Полтавщини.
Граф А. Бобринський передав на користь захисників Криму понад 200 пудів цукру та 142 пуди меду.
Значну суму було вилучено на потреби поранених із організованої в січні 1855 р. в Харківському університеті благодійної виставки картин видатного художника Івана Айвазовського.

"Після бурі" – одна з картин Івана Айвазовського, яку придбав відомий слобожанський меценат Алфьоров і пізніше передав свою колекцію Харківському університету (фрагмент)
Крім цього, мешканців півдня України зобов’язали утримувати російські війська. Селяни систематично отримували наряди на побудову мостів, доріг, гребель. Також селяни прикордонних губерній змушені були нести цілодобові караули на кордоні.
Населення українського півдня в час війни зовсім не могло займатися польовими роботами, отож багато господарств розорилися [19].
Наслідки війни для України були тяжкими і вкрай неоднозначними. З одного боку, зазнавши великих втрат у війні, Україна не отримала якихось зрушень, як у напрямку відновлення національного суверенітету чи автономії, так і в соціальному становищі.
Водночас, Кримська війна прискорила кризу самодержавства, у Російській імперії ліквідується кріпацтво, інтенсивно розвивається промисловість і транспорт.
У колах української інтелігенції та й усього населення України зростає національна самосвідомість, поширюється просвітницький українофільський рух, на що російське самодержавство відповіло новими антиукраїнськими заходами і спробами викоренити усе українське (валуєвський циркуляр, емський указ тощо).
Подальші долі більшості героїв і учасників цієї війни залишаються невідомими – історія стирає пам’ять про минуле так само, як хвилі знищують написи на морському піску.
Нагадування про героїв тієї війни виникають так само несподівано, як старі уламки затонулого корабля. Та фотографія з бородатими українськими ветеранами Кримської війни нагадує нам про небезпечність стереотипів і міфів: завжди знайдеться той, хто скористається історією для маніпуляції.
Дійсність зазвичай дещо складніша за міфи: Україна була безпосередньою учасницею і в певному сенсі – жертвою Кримської війни, а Севастополь варто вважати містом бойової слави і звитяги українців, аж ніяк не меншою мірою, ніж росіян або ж англійців, французів чи турків.
Кожен із цих народів демонстрував героїзм у тій війні. Але тільки росіяни використовують Кримську війну для виправдання неоімперіалізму.
ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:
1. 15 липня 2013 р. Міністр оборони України видав наказ № 484 "Про внесення змін до наказу Міністра оборони України від 16.07.2010 № 374", згідно з яким ліквідовувалися філії Національного військово-історичного музею України – Військово-морський музейний комплекс "Балаклава" та Військово-морський музей України – і створювалася єдина філія у м. Севастополь – Центральний військово-морський музей України, до складу якого увійшли два музейні комплекси – Музейний комплекс "холодної війни" (головний офіс) та Музейний комплекс "Михайлівська батарея".
2. Кримська війна 1853–1856 рр. та Україна // www.litopys.com.ua/encyclopedia/ … ukra-na-3/
3. Ляхович А. Крымская война 1853–1856 / А. А. Ляхович // Советская военная энциклопедия. В 8-ми т. – Т.4. – М.: Воениздат, 1979. – С.490.
4. Волковинський В. Україна у Кримській війні 1853–1856 рр. (до 150-річчя Східної війни) / В. М. Волковинський, О. П. Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С.136-137.
5. Ляхович А. Крымская война 1853–1856 / А. А. Ляхович // Советская военная энциклопедия. В 8-ми т. – Т.4. – М.: Воениздат, 1979. – С.490.
6. Складено на основі: Крымская (Восточная) война 1953–1856 гг. // krymology.info/index.php#cite_note-64
7. Кравець А. Письменник та військовий діяч "Кримської війни" Міхал Чайковський / А. Кравець // "Кримська війна": історія та уроки. 1853–1856 рр. / Мат-ли Міжнарод. наук. військово-історичної конференції, 27–29 вересня 2013 р., м. Севастополь. Зб-к наук. праць. – К.: НВІМУ, 2013. – С.107-110.
8. Волковинський В. Україна у Кримській війні 1853–1856 рр. (до 150-річчя Східної війни) / В. М. Волковинський, О. П. Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С.59, 72.
9. Ляшук П. Кримська війна по-українськи / П. Ляшук // Україна молода. – 2006. – 3 березня (№ 41).
10. Рева Л. Тарас Шевченко і Крмська війна 1853–1856 рр. / Л. Рева // "Кримська війна": історія та уроки. 1853–1856 рр. / Мат-ли Міжнарод. наук. військово-історичної конференції, 27–29 вересня 2013 р., м. Севастополь. Зб-к наук. праць. – К.: НВІМУ, 2013. – С.143.
11. Романюк І. Легенда оборони Севастополя – матрос із Вінниччини Петро Кошка / І. Романюк // "Кримська війна": історія та уроки. 1853–1856 рр. / Мат-ли Міжнарод. наук. військово-історичної конференції, 27–29 вересня 2013 р., м. Севастополь. Зб-к наук. праць. – К.: НВІМУ, 2013. – С.145
12. Волковинський В. Україна у Кримській війні 1853–1856 рр. (до 150-річчя Східної війни) / В. М. Волковинський, О. П. Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С.115-116.
13. Винокуров В. Бриньковские пластуны в Крымской войне / В. В. Винокуров //http://brinkov-stanica.narod.ru/01_brinkov/05_dorev-istor/06_dorev-plastunKrimVoina.htm
14. Соколюк С. Українці у Кримській (Східній) війні 1853–1956 років / С. Соколюк // Воєнна історія. – 2009. – № 2 (44); Касьяненко М. Севастополь – місто чиєї слави? / М. Касьяненко // День. – 2003. – 11 липня.
15. Ляшук П. Кримська війна по-українськи / П. Ляшук // Україна молода. – 2006. – 3 березня (№ 41).
16. Волковинський В. Україна у Кримській війні 1853–1856 рр. (до 150-річчя Східної війни) / В. М. Волковинський, О. П. Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С.139; Тарле Е. Крымская война / Е. В. Тарле. В 2-х т. – М.: АСТ, 2004. – Т. 2. – с.503.
17. Соколюк С. Українці у Кримській (Східній) війні 1853–1956 років / С. Соколюк // Воєнна історія. – 2009. – № 2 (44).
18. Ігнатьєва Т. Залучення українських земель в реалізацію геополітики Російської імперії періоду Миколи І (1825–1855 рр.) / Т. В. Ігнатьєва // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. Вип. 4. – Кам.-Под., 2011. – С.576-577; Ляшук П. Кримська війна по-українськи / П. Ляшук // Україна молода. – 2006. – 3 березня (№ 41).
19. Волковинський В. Україна у Кримській війні 1853–1856 рр. (до 150-річчя Східної війни) / В. М. Волковинський, О. П. Реєнт. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С.153.


Матеріал підготовлений Українським інститутом національної пам’яті в рамках проекту "Наш Крим"
Дивіться також:
Українці, які створили Російську імперію
Відбудова Криму Українською РСР після війни
Як депортували кримських татар і що з того вийшло
Анексія 1783 року. Як імперія окупувала Кримський Юрт
Кримський похід 1918 року. Українська армія на півострові
Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР
"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"
Два береги одного Степу. Про дружбу козаків і татар
Північно-Кримський канал. Історія будівництва
Інші матеріали за темою "Крим"
Ростислав Пилявець
Кандидат історичних наук, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті

www.istpravda.com.ua/articles/2014/07/9/143699/

В оригинале статьи много архивных фотографий

Спасибо сказали: kbg_dnepr, Алёна, parus, Ярематойсамий4

Поделиться

4

Re: Крым

Список умерших от ран и болезней военнослужащих Российской армии во время Крымской войны в госпитале Большого Токмака по данным метрических книг Успенской церкви за 1854, 1855 и 1856 г.г. tokmak.pp.ua/osnovanie-i-stanovl … vijni.html 

ЧислоЗваниефамилияВозрастПримучание
597 авг.Лейб гвардии Измаильского полка .........Петров сын Таран43От антонова огня
 

 

76 8 окт. Лейб гвардии Преображенского полка рядовой Марк Антониевич сын Таран 22 От чахотки

86 Московского полка рядовой Фома Калитовский 25 Без исповеди и святого причастия. От ран

90 14 дек. Тарутенского полка рядовой Николай Богданов 37 От ран

91 14 дек. Бородинского полка рядовой Поликарп Чубихин 35 От ран

92 14 дек. Литовского полка рядовой Филимон Шалков 45 От ран

 

14 дек. Тарутинского полка рядовой Федор Сорокин 40 От ран

94 14 дек. Бородинского Егерского полка рядовой Петр Аполивцов 30 От ран

95 14 дек. Колыванского Егерского полка рядовой Даниил Кондратьев 29 От ран

96 15 дек. Якутского Егерского полка рядовой Павел Бабинин 38 От ран

97 15 дек. Колыванского Егерского полка рядовой Стефан Гавриленко 27 От ран

 

98 16 дек. Якутского Егерского полка рядовой Григорий Булавка 34 От ран

99 16 дек. Колыванского Егерского полка рядовой Тимофей Токарев 40 От ран

100 16 дек. Якутского пехотного полка унтер-офицер Иосиф Васильев 38 От ран

101 16 дек. Тарутинского Егерского полка рядовой Назарий Изосимов 30 От ран

103 18 дек. Московского Пехотного полка унтер-офицер Федор Исаев 33 От ран

104 18 дек. Бородинского Егерского полка рядовой Андрей Головатский 30 От ран

105 19 дек. Томcкого Егерского полка рядовой Иосиф Иванов 27 От ран

106 19 дек. Екатеринбургского Пехотного полка рядовой Иоаким Малицкий 27 От ран

107 25 дек.

Якутского Пехотного полка рядовой

Терентий Антонов 32 От ран

108 26 дек. Углицкого полка рядовой Николай Вернинин 22 От ран

109 26 дек. Тарутинского полка рядовой Самуил Мартынов 26 От ран

110 27 дек. Минского полка рядовой Емельян Поляков 30 От ран

111 27 дек. Минского полка рядовой Филимон Шувалов 30 От ран

 

[Похованi на приходському кладовищi Успенської церкви.]

Усього ж того року в Токмаку та навколишнiх кiлькох селах народились 581 чоловік, померло 204, шлюбом поєднались 104 подружжя*.

 

[1855 рік. Поховано 160 чоловік 49]

 

Метрическая книга данная из Херсонской духовной консистории Бердянского уезда селению Большой Токмак в Успенскую церковь для записки родившихся, бракосочетавшихся и мертвых. На 1855 год. 50

 

За январь.

[7 чоловік]

2.01. Колыванского егерского полка рядовой Владимир Парфенов сын. 52 года. От ран.

2.01. Ахотского егерского полка барабанщик Симеон Харченко. 31 год. От ран.

8.01. Томского егерского полка унтер-офицер Захарий Иванов. 28 лет. От ран.

20.01. Колыванского егерского полка унтер-офицер Михаил Тушенцов. 33 года. От ран.

20.01. Московского пехотного полка рядовой Ксенофонт Агафонов. 29 лет. От ран.

20.01. Томского егерского полка рядовой Федор Донин. 36 лет. От ран.

20.01. Якутского пехотного полка рядовой Михаил Максимов. 54 года. От ран.

 

За февраль.

[23 чоловіки]

1.02. Томского егерского полка рядовой Симеон Кристянка. 42 года. От ран.

2.02. Бородинского полка рядовой Василий Якунин. 35 лет. От ран.

2.02. Тарутинского полка рядовой Михаил Греков. 38 лет. От ран.

2.02. Минского полка рядовой Тимофей Ильицкий. 22 года. От ран.

2.02. Бородинского полка рядовой Евдоким Рычков. 26 лет. От ран.

10.02.Тарутинского пехотного полка рядовой Константин Данилов сын Зотов. 33 года. От ран.

10.02. Колыванского егерского полка рядовой Коц - ?. 25 лет. От ран.

10.02. Тарутинского полка рядовой Иоан Матвеев. 38 лет. От ран.

13.02. 2 полку рядовой Павел Береснев. 31 год. От ран.

13.02. Попова полку №60 рядовой Иоан Мечкин. 29 лет. От ран.

13.02. Одесского полка рядовой Иоан Богомолов. 34 года. От ран.

13.02. Тарунинского полка рядовой Еафимей Племаков. 30 лет. От ран.

13.02. Охотского полка рядовой Аресри - ? Оливанов - ?. 28 лет. От ран.

13.02. Бородинского полка рядовой Кирил Федоров. 26 лет. От ран.

13.02. Селисиганского - ? полка рядовой Филип Половцов. 30 лет. От ран.

13.02. Тарутинского полка рядовой Иуетин - ? Прокофьев. 29 лет. От ран.

13.02. Владимирского полка рядовой Иоан Блохин. От ран.

13.02. Охотского полка рядовой Епифаний Сваиз... 33 года. От ран.

13.02. Семеновского полка рядовой Лаврентий Надигок. 21 - ? год. От ран.

13.02. 8 Парку рядовой Стефан Герасимов. 30 лет. От ран.

13.02. Азовского полка рядовой Калистрат Зибенко. 22 года От ран..

22.02. Виненского - ? полка рядовой Андрей Буценко. 35 лет. От ран.

22.02. Того же полка рядовой Оремин - ? Сорокин. 28 лет. От ран.

 

За март.

[6 чоловік]

14.03. Охотского полка рядовой Иван Залуцкий. 28 лет. От ран.

14.03. Тарутинского полка рядовой Иларион Алексеев. 25 лет. От ран.

14.03. Якутского полка рядовой Иоан Вербинов. 38 лет. От ран.

14.03. Владмирского полка унтер-офицер Лев Аполенцов - ? 40 лет. От ран.

14.03. Тарутинского полка рядовой Василий Санугов - ?. 28 лет. От ран.

14.03. Минского полка унтер-офицер Григорий Алтопов. 32 года. От ран.

 

За апрель.

[22 чоловіки]

1.04. Черноморского полка батальона рядовой Стефан Протопавлов. 29 лет. От ран.

1.04. Бутырского полка рядовой Григорий Пархоменко. 28 лет. От ран.

1.04. Кониславского полка рядовой Лукьян Ерокин - ?. От ран.

1.04. 12 парку рядовой Исидор Сатаев. 25 лет. От ран.

1.04. Украинского полка рядовой Гавриил Иванов. 28 лет. От ран.

1. 04. Семеновского полка рядовой Феодор Ласкечков -?. 26 лет. От ран.

1. 04. Украинского полка рядовой Илья Завагулий. 29 лет. От ран.

1. 04. Азовского полка рядовой Иоан Поляков. 24 года. От ран.

1. 04. Томского полка рядовой Наум Яковлев. 26 лет. От ран.

1. 04. Чаручинского - ? полка рядовой Ларион Васильев. 26 лет. От ран.

1. 04. Его Величества полка рядовой Никифор Калужин. 24 года. От ран.

1. 04. Семеновского полка рядовой Федор Романов. 24 года. От ран.

1. 04. 8 Парку рядовой Данил Кривошапов. 25 лет. От ран.

1. 04. Московского полка рядовой Иван Антонов. 30 лет. От ран.

12. 04. Виликского - ? егерского полка рядовой Илья Клиценко. 28 лет. От ран.

12. 04. Владимирского полка рядовой Иоан Дураков. 29 лет. От ран.

12. 04. Бутырского пехотного полка рядовой Григорий Васильев. 24 года. От ран.

12. 04. Казанского егерского полка рядовой Моисей Барковский. 30 лет. От ран.

12. 04 Бородинского егерского полка рядовой Харитон Хариков. 26 лет. От ран.

12. 04. Суздальского пехотного полка рядовой Архип Тимченко. 30 лет. От ран.

12. 04. Томского егерского полка рядовой Иаков Агурев. 35 лет. От ран.

12. 04. Томского егерского полка рядовой Тимофей Снигарев. 31 год. От ран.

 

За май.

[64 чоловіки]

10. 05. Драгунского полка 4 эскадрона рядовой Илья Глугов. 24 года. От ран.

12.05. Виллинского пехотного полка рядовой Симеон Черняков. 30 лет. От ран.

12.05. Колыванского егерского полка рядовой Илья Кмященко. 28 лет. От ран.

12.05. Иркутского пехотного полка рядовой Иван Петров. 31 год. От ран.

12.05. Днепровского пехотного полка рядовой Лаврентий Саков. 31 год. От ран.

12.05. Азомского егерского полка рядовой Алексей Купка. 33 года. От ран.

12.05. Того же полка рядовой Алексей Горбатенко. 29 лет. От ран.

12.05. 6 саперного батальона рядовой Матфей Давыдов. 26 лет. От ран.

12.05. Казанского егерского полка рядовой Мойсей Барковский. 30 лет. От ран.

12.05. Тарутинского егерского полка рядовой Иоан Ильич. 25 лет. От ран.

8. 05. Греческого исповедания Иоан Христич. От ран. 51

8. 05. Московского пехотного - ? полка рядовой Максим Внуков. 34 года. От ран.

8. 05. Азовского пехотного полка рядовой Трофим Гулин - ?. 27 лет. От ран.

51 Можливо, I.Христич був грецьким волонтером, якi складали «легiон Iмператора Нiколая I».

8. 05. Иркутского пехотного полка рядовой Артемий Бондаренко. От ран.

8. 05. Тарутинского егерского полка рядовой Матфей Турин. От ран.

8. 05. Суздальского пехотного полка рядовой Архип Плетчин. 24 года. От ран.

8. 05. Тарутинского егерского полка рядовой Григорий Слепов. От ран.

8. 05. Поптовского - ? п... полка рядовой Спиридон Семенов. 34 года. От ран.

8. 05. Алексопольского пехотного полка унтер-офицер Максим Семнов. 34 года. От ран. 52

12.05. Алексопольского пехотного полка рядовой Симеон Рудков. 26 лет. От ран.

12.05. Одесского пехотного полка рядовой Никифор Заходников. 30 лет. От ран.

12.05. Бородинского егерского полка рядовой Харитон Хариков. 28 лет. От ран. 53

12.05. Городинского егерского полка рядовой Симеон Галушка. 31 год. От ран.

12.05. Казанского полка рядовой Трофим Платонов. 30 лет. От ран.

12.05. Минского полка рядовой Дмитрий Маслов. 25 лет. От ран.

12.05. Углицкого полка рядовой Иаков Вертин. 35 лет. От ран.

12.05. Украинского полка рядовой Григорий Максимов. 25 лет. От ран.

12.05. Сольдинского полка рядовой Андрей Голокугов. 40 лет. От ран.

12.05. Городинского полка рядовой Иаков Мавров. 38 лет. От ран.

12.05. Нижегородского полка рядовой Иоан Окулов. От ран.

12.05. Городинского егерского полка рядовой Михаил Артемов. 21 год. От ран.

12.05. Московского полка рядовой Петр Алексеев. 20 лет. От ран.

12.05. Московского полка рядовой Иосиф Круговский. 21 год. От ран.

12.05. 8-го Чернимирского батальона рядовой Семений Латун. 19 лет. От ран.

12.05. Бородинского полка рядовой Николай Иванов. 25 лет. От ран.

12.05. Московского полка рядовой Никита Смирнов. 33 года. От ран.

14.05. Полавского полка унтер-офицер Егорий Андреев. 45 лет. От ран.

14.05. Сильдинского полка рядовой Феодосий Гаврилов. 50 лет. От ран.

14.05. Днепровского полка рядовой Ерофий Алексеев. 47 лет. От ран.

14.05. Казанского егерского полка рядовой Иоан Гончаров. 30 лет. От ран.

14.05. Казанского егерского полка рядовой Авдей Иаковлев. 25 лет. От ран.

14.05. Томского егерского полка рядовой Иаков Андреев. 36 лет. От ран.

14.05. Томского егерского полка рядовой Тимофей Снисарев. 31 год. От ран.

14.05. Владимирского полка рядовой Андрей Мокроусов. 35 лет. От ран.

14.05. Александровского полка рядовой Лиша Седура. 28 лет. От ран.

14.05. Брянского полка рядовой Григорий Филипов. 30 лет. От ран.

14.05. Ледитенберского гусарского полка рядовой Тимофей Фиронов. 28 лет. От  ран.

14.05. Суздальского пехотного полка рядовой Василий Харитонов. 35 лет. От ран.

14.05. Украинского егерского полка рядовой Симеон Соловьев. 34 года. От ран.

16.05. Томского полка рядовой Иродион Головцов. 32 года. От ран.

16.05. Валинского полка рядовой Гавриил Пономарев. 29 лет. От ран.

16.05. Слостонского полка рядовой Спиридон Пивочка. 36 лет. От ран.

16.05. Суздальского полка рядовой Павел Кузьмин. 34 года. От ран.

16.05. Полтавского полка рядовой Алексей Кисивид. 27 лет. От ран.

16.05. Казичатского егерского полка рядовой Афанасий Егоров. 30 лет. От ран.

16.05. Бутирского егерского полка рядовой Лев Тишков. 26 лет. От ран.

16.05. Казанского егерского полка рядовой Петр Белокопитов. 25 лет. От ран.

16.05. Салидинского - ? пехотного полка рядовой Иоан Спилиский. 45 лет. От ран.

16.05. Алексопольского егерского полка рядовой Герасим Семенов. 34 года. От ран.

16.05. Минского пехотного полка рядовой Кирил Проценко. 45 лет. От ран.

16.05. Литовского егерского полка рядовой Феодор Подивашиков. 25 лет. От ран.

16.05. Казак 8 черноморского батальона рядовой Емельян Стельмах. 55 лет. От ран.

18.05. Коливанского егерского полка рядовой Игнатий Людвиг. 35 лет. От ран.

18.05. Семеновского пехотного полка рядовой Герасим Царенко. 30 лет. От ран.

18.05. Азовского полка унтер-офицер Петр Иванов. 24 года. От ран.

18.05. Бородинского полка рядовой Иоан Григорьев. 26 лет. От ран.

 

За июнь.

[11 чоловік]

9.06. Суздальского пехотного полка рядовой Петр Остров - ? 39 лет. От ран.

9.06. Тобольского пехотного полка рядовой Николай Цилотюк. 28 лет. От ран.

9.06. Матрос 13 экипажа Роман Никульский. 32 года. От ран.

9.06. Севского полка унтер-офицер Стефан Дигтярев. 29 лет. От ран.

9.06. 10 бригады посален - ? Епифан Ковальчук. 48 лет. От ран.

9.06. 8 Черноморского казачьего батальона Григорий Дорошенко. 25 лет. От ран.

17.06. Забайкальского пехотного полка рядовой Марко Череватюк. 30 лет. От ран.

17.06. Суздальского пехотного полка рядовой Артемий Чулков. 28 лет. От ран.

17.06. Того же полка рядовой Борис Царев. 39 лет. От ран.

17.06. Кременчугского полка рядовой Симеон ..дипиров. 39 лет. От ран.

17.06. Бородинского полка рядовой Кашма Скарибнин. 28 лет. От ран.

 

За июль.

[5 чоловік]

5.07 . Киличитского полка рядовой Зиновий Дорошенко. 26 лет. От ран.

5.07. Черноморского 8 полубатальона порядовой Григорий Дорошенко. 21 год. От ран 54.

5.07. Азовского полка рядовой А...й Р...енко. 45 лет. От ран.

5.07. Тобольского полка рядовой Иаков Спинков. 42 года. От ран.

5.07. Комчатского егерского полка рядовой Стефан Красогусков. 28 лет. От ран.

23.07. Бородинского егерского полка рядовой Терентий Лебедев. 27 лет. От

холеры.

 

За август.

[6 чоловік]

22.08. Елецкого пехотного полка рядовой Федор Долгун. 30 лет. От ран.

22.08. Азовского пехотного полка обер-офицер Павел Степанов. 40 лет. От ран.

22.08. Того же полка унтер-офицер Сергей Дирик..н. 35 лет. От ран.

22.08. Минского полка рядовой Петр Павлов. 21 год. От ран.

22.08. Белозерского полка рядовой Трофим Лобода. 32 года. От ран.

22.08. Любимского - ? полка рядовой Иаков Андрев. 29 лет. От ран.

54 Можливий подвiйний запис про смерть Г. Дорошенка.

 

За сентябрь.

[8 чоловік]

9.09. Тульской губернии государственного ополчения ратник Илья Дубровин. 30 лет. От холеры.

20.09. Прапорщик дружины №97 Скопинского уезда 55 Михаил Лукьянов сын Ульянов. 32 года. Апоплексический удар.

20.09. ...рского егерского полка рядовой Данил Климов сын Гожан - ? 62 года. От натуральной.

23.09. Государственной дружины №91 4 роты рязанского ополчения ратник Марк  ...йлов. 47 лет. От горячки.

23.09. Московского полка рядовой Максим Егоров. 28 лет. От ран.

25.09. Житомирского полка рядовой Козьма Сабщоипат - ? шати жена маци - ?

23 года. От ран. 56

25.09. Одеского полка рядовой Яков Бреславский. 23 года. От ран.

25.09. Рязанского ополчения №28 ратник Иоан Яковлев сын Иванов. 43 года. От холеры.

 

За октябрь.

[7 чоловік]

1.10. Пензенского ополчения дружины №175 ратник 4 роты Алексей Гладской. 40 лет. От горячки.

1.10. Азовского пехотного полка унтер-офицер Лукьян Зуев. 33 года. От ран.

1.10. Того же полка рядовой Даниил Крамский. От ран.

1.10. Того же полка рядовой Афанасий Окалувин. 32 года. От ран.

1.10. Украинского егерского полка Захарий Халидов. 27 лет. От ран.

1.10. Азовского пехотного полка рядовой Георгий Кисатик. 28 лет. От ран.

1.10. 35 Пензенского подвижного ополченец ратник Хиломен - ? Кузин. 26 лет. От ран.

 

За ноябрь.

[1 чоловік]

28.11. Черноморского Речевного - ? линейного №15 батальона рядовой Онуфрий Бритилов. 35 лет. От тифозной горячки.

 

[Також були похованi цивільні особи]:

 

22.05. Любакского полка солдата Петра Захарова жена Евдокия Маркова дочь. 34 года. От ударов.

9.06. Вдовы жены - ? досмотрщика унтер-офицера Еафима Алексеева сына  Подильского Дарьи Димитровой дочери сын Григорий . 6 лет. От ран.

11.06. Вдовы унтер-офицера Дарьи Дмитриевой дочери Подильской дочь Ольга. 2 года . От ран.

9.09. 18 рабочего экипажа морского матроса Федора Васильева сын Максим. 6 лет. От коклюша.

20.09. 42 экипажа унтер-офицер флотского кандидата - ? Филипа Никифорова сын Василий. 2 года. От коклюша.

 

[1856 рік. Поховано 97 чоловік.]

 

Метрическая кгига данная из Херсонской духовной консистории Бердянского уезда селению Большой Токмак в Успенскую церковь для записки родившихся, бракосочетавшихся и мертвых.

На 1856 год. 57

 

За январь.

[25 чоловiк]

1.01. Уланского Ея Императорского Величества Великой княгини Екатерины

Михайловны полка рядовой Антоний Красуповский. 28 лет. От воспаления в легких. Без исповеди и причастия Святых тайн.

4.01. Уланского Ея Императорского Высочества Великой княгини Екатерин Михайловны полка 6-го эскадрона рядовой Павел Антонович Чаковский. 23 года. От горячки.

10. 01. Ратник №46-й Дружины Евтропий Пиднамарев. 28 лет. От ран.

10. 01. Елицкго пехотного полка рядовой Аверкий Казанцов. 30 лет. От ран.

10. 01. Винтенбергского полка рядовой Андрей Васильев. 30 лет. От ран.

10. 01. Подольского егерского полка рядовый Андрей Янгольский. 29 лет. От ран.

10. 01. Любленского егерского полка отставной рядовой Константин Курашев. 45 лет. От горячки.

10. 01. Отставной Бердянской команды унтер-офицер Николай Шлеев. 50 лет. От горячки.

10. 01. Симбирского Егерского полка рядовой Никифор Крылов. 25 лет. От горячки.

10. 01. 12.01. Ратник №89 дружины Иоанн Поляков. 25 лет. От горячки.

10. 01. 46-й Анрдей Васильянов. 45 лет. От ран.

10. 01. Половского полка рядовой Станислав Тимошевский. 29 лет. От ран.

10. 01. Австицкого полка рядовой Лаврентий Каменко. 35 лет. От ран.

10. 01. Половского полка рядовой Павел Шукуров. 32 года. От ран.

10. 01. Австицкого полка рядовой Антипий Иванов. 34 года. От ран.

10.01. Князя Суворова полка рядовой Иоанн Костригин. 43 года. От ран.

10. 01. Елизицкого полка рядовой Максим Лысенко. 35 лет. От ран.

10. 01. Уланского Ея Императорского Высочества Великой Княгини Екатерины Михайловны резервной уланской дивизии дивизионного штаба старший писарь Иоанн Еремчук. 42 года. От восаления в легких.

10. 01. Гетрасалуса* Суворова полка рядовой Косма Тютюников. 22 года. От ран.

10. 01. Белозерского полка рядовой Федул Александров. 30 лет. От ран.

12.01. Белозерского полка унтер-офицер Иоанн Шаров. 30 лет. От ран.

12.01. Ратник Трифон Семенов. 30 лет. От ран.

12.01. Гренадерского корпуса рядовой Тимофей Восопряков. 19 лет. От ран.

12.01. Подольского полка рядовой Созоим - ? Ходаков. 24 года. От ран.

24.01. Резервной уланской дивизии уланского принца Александра Гессенского полка унтер-офицер Никита Симеонов сын Ковальчук. 25 лет. От чахотки.

 

За февраль. 

[7 чоловiк]

13.01. 1.02. Охоцкого полка рядовой Алксей Умов. 30 лет. От чахотки.

13.01. 1.02. Ратник 81 дружины Ермолай Гатропов. 32 года. От горячки.

22.01. 1.02. 59. Люблинского полка рядовой Иоанн Шмаков. 37 лет. От лихорадки.

7.02. 9.02. Уланского Ея Императорского Высочества Великой Княгини Екатерины Михайловны полка 2 эскадрона унтер-офицер Федор Петров сын Егоров. 47 лет. От воспаления в легких.

9.02. Ратник 39-й дружины Гавриил Ковалев. 36 лет. От горячки.

9.02. Ратник 73-й дружины Марк Феноеко. 45 лет. От горячки.

14.02. Уланского полка Ея Императорского Высочества Екатерины Михайловны полка 8 эскадрона рядовой Харламий Хмельницкий. 23 года. От хорячки.

 

За апрель. 

[5 чоловiк]

4.04. Ратник дружины 53 Фадей Аникин. 32 года. От воспаления в легких.

4.04. Ратник 53 дружины Захарий Поляков. 30 лет. От воспаления в легких.

4.04. Ратник 52 дружины Михаил Новиков. 34 года. От воспаления в легких.

4.04. Ратник 50 дружины Иоанн Пузаков. 31 год. От воспаления в легких.

4.04. Матрос 14 экипажа Владимир Афанасьевич Сид… 30 лет. От ломот.

 

За июнь 60.

[28 чоловiк]

3.06. Ратник №72 Калугинской дружины Иоанн Федоров. 46 лет. От горячки.

11.06. Ратник №70 дружины Борис Петров. 38 лет. От тифозной горячки.

11.06. Ратник 49 дружины Владимир Гребилин. 48 лет. От тифозной горячки.

11.06. Ратник 49 дружины Стефан Давыдов. 50 лет. От тифозной горячки.

11.06. Калужской дружины №77 ратник Евдоким - ? Рогачев. 25 лет. От тифозной горячки.

11.06. Ратник 70 дружины Алексей Филиппов. 36 лет. От рези.

11.06. Ратник №73 дружины Павел Федоров. 40 лет. От рези.

11.06. Ратник 70 дружины Дмитрий Кожевников. 52 года. От тифозной горячки.

11.06. Ратник 47 дружины Василий Павлов. 32 года. От тифозной горячки.

11.06. Ратник 73 дружины Галактион Антонов. 50 лет. От тифозной горячки.

15.06. Ратник 79 дружины Даниил Прошенко. 28 лет. От тифозной горячки.

15.06. Ратник Калужской 74 дружины Иоан Иванов. 34 года. От тифозной горячки.

16.06. Азовского пехотного полка рядовой Федор Васильев. 26 лет. От тифозной горячки.

16.06. Калужской 70 дружины ратник Евдоким Петров. 49 лет. От тифозной горячки.

16.06. Брестского полка рядовой Иаков Зубаренко. 32 года. От тифозной горячки.

16.06. Калужской 73 дружины ратник Родион Федоров. 43 года. От тифознойгорячки.

17.06. Могилевского пехотного полка унтер-офицер Николай Пасечников. 28 лет. От тифозной горячки.

17.06. №75 дружины ратник Иоан Иванов. 46 лет. От тифозной горячки.

18.06. Минского пехотного полка юнкер Василий Петров. 26 лет. От тифозной.

18.06. №75 дружины сотник Василий Емельянов. 25 лет. От тифозной.

24.06. №70 дружины ратник Никита Яковлев. 35 лет. От тифозной горячки

24.06. №71 дружины ратник Иоан Королев. 34 года. От тифозной горячки

24.06. №71 дружины ратник Павел Шариев. 30 лет. От тифозной горячки

25.06. Дружины 75 ратник Симеон Петров. 46 лет. От тифозной горячки

26.06. Дружины 73 ратник Иоан Ларионов. 35 лет. От изнурительного поноса.

26.06. Дружины 45 ратник Василий Наумов. 31 год. От изнурительного поноса.

26.06. Дружины 70 ратник Федор Антипов. 40 лет. От тифозной горячки.

 

За июль.

[26 чоловiк]

1.07. Дружины 74 ратник Иоан Куликов. От тифозной горячки.

1.07. Екатерининского полка рядовой Павел Афанасьев. 42 года. От тифозной горячки.

1.07. №72 дружины рядовой Илья Михайлов. 41 год. От кровавого поноса

1.07. 41 дружины ратник Кирил Лукин. 30 лет. От тифозной горячки.

1.07. №75 дружины ратник Ивелий Павлов. 47 лет. От тифозной горячки.

1.07. №70 дружины ратник Василий Бычков 30 лет. От тифозной горячки.

1.07. №73 дружины ратник Иоан Филипов 28 лет. От тифозной горячки.

7.07. №49 дружины ратник Петр Петров 37 лет. От тифозной горячки.

8.07. 74 дружины ратник Василий Невловин - ?. 34 года. От тифозной горячки.

9.07. 71 дружины ратник Сысой Ильин. 36 лет. От тифозной горячки.

9.07. №77 дружины ратник Прохор Васильев. 40 лет. От тифозной горячки.

9.07. 77 дружины ратник Парфений Васильев 45 лет. От тифозной горячки.

11.07. 72 дружины ратник Стефан Семенов 22 года. От тифозной горячки.

11.07. 74 дружины ратник Феодосий Тимофеев. 46 лет. От тифозной горячки.

11.07. 71 дружины ратник Симеон Трофимов 34 года. От тифозной горячки.

15.07. 71 дружины ратник Самуил Сидоров. 40 лет. От тифозной горячки.

15.07. 70 дружины ратник Николай Мельников 45 лет. От тифозной горячки.

17.07. 72 дружины ратник дружины рядовой Георгий Демьянов. 33 От поносу.

17.07. 75 дружины ратник Андрей Игнатьев. От поносу.

18.07. 71 дружины ратник Авраам Тимофеев. 30 лет. От поносу.

18.07. 78 дружины ратник Филипп Иванов. 39 лет. От истощения сил.

27.07. Украинского полка рядовой Пантелеймон Шубин. 50 лет.От горячки.

27.07. 77 дружины ратник Андрей Егоров. 35 лет. От поносу.

27.07. 79 дружины ратник Прохор Иванов. 45 лет. От поносу.

28.07. Колывановского егерского полка рядовой Федор Герасимов. 33 года. От горячки.

29.07. Мурисиского - ? полка рядовой Виктор Васильев. 43 года. От поносу.

 

За август.

[6 чоловiк]

1.08. №77 дружины ратник Максим Ильин. 27 лет.От поносу.

1.08. №77 дружины ратник Александр Арефьев. 37 лет. От поносу.

1.08. 47 дружины ратник Лаврентий Никифоров. 40 лет. От поносу.

1.08. Подвижной инвалидной команды №14 рядовой Михаил Покравконь. 35 лет. От поносу.

2.08. Служитель подвижного №14 госпиталя рядовой Фроленко. 48 лет. От поносу.

11.08. Подвижного №14 госпиталя служитель рядовой Иоан Албутов. 55 лет. От чахотки.

 

 

[Цивльнi особи]:

 

1.08. Севастопольской арестансткой роты унтер-офицера Иоанна Дорошенко дочь Анна. 1 год. От поносу.

 

Спасибо сказали: alexkr8, Ярематойсамий, Алёна, kbg_dnepr4

Поделиться

5

Re: Крым

Підозріло, що місяць в місяць померло два вояка з Чорноморського полку й обидва Дорошенки Григорії.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Поделиться

6

Re: Крым

Ярематойсамий пишет:

Підозріло, що місяць в місяць померло два вояка з Чорноморського полку й обидва Дорошенки Григорії.

Я давал в начале ссылку на статью Саенко В.М. из которой я выбрал списки умерших солдат. Вы очевидно её не читали. Цитирую: 

Прізвища померлих у метричні книги заносились групами – велика кількість записів в один день, потім вони відсутні, в середньому записи робилися 2-4 рази на місяць.

Це свідчить про те, що дані в церкву давались «заднім числом», списками, бо помітна плутанина в записах, наприклад, з середини квітня до середини травня: 12.04 – 8 чол., 10.05 – 1 чол., 12.05 – 9 чол., 8.05 – 9 чол., 12.05 – 17 чол., 14.05 – 13 чол., 16.05 – 13 чол. Причому двоє солдатів записані двічі – 12 квітня та 12 травня – Харитон Харіков і Мойсей Барковський. Складається враження, що дані за квітень були перенесені на травень за тим же числом. Окрiм того, в список після 12 травня вставленi прiзвища похованих 8 травня.

Також можливий подвійний запис:

„9.06. 8 Черноморского казачьего батальона Григорий Дорошенко. 25 лет. От ран.”

«5.07. Черноморского 8 полубатальона порядовой Григорий Дорошенко. 21 год. От ран.”

В шпиталях на той час було чимало безладу, наприклад, 10 грудня 1854 р. із Сімферополя 700 хворих було вiдправлено взагалi без поiменного списку.

У Токмаку пораненi та хворi розмiщувалися, найвірогідніше, у приватних будинках i спеціально організованого шпиталю не було.

 

Спасибо сказали: ГіП, Ярематойсамий2

Поделиться