71

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Список новых названий улиц, площадей, мест Днепропетровска по районам, полный перечень
rename.dp.ua

Спасибо сказали: Ярематойсамий, kbg_dnepr2

Поделиться

72

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

D_i_V_a пишет:

Фотография Екатеринослава - Екатериненский проспект - отель (а не гостинница) "Пальмира", парикмахер Бернардъ, гостинница "Бристоль
Какая красота и как все цивилизовано, настояший европейский город.
Обратите внимание на деревья около гостинницы Бристоль. На западе озеленители до сих пор так делают с молодыми деревьями. Держат их много лет пока те не вырастут между довольно массивнми кольями. И это видно на фото...

С точки зрения здравой логики это правильно - деревья обычно стоят денег, и их от случайного идиотизма можно и нужно защитить.

Поделиться

73 (03-01-2016 18:19:38 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Дом Струковых на Новодворянской

Одинокий особняк среди безликих зданий второй половины ХХ века. Земельный участок, который снится по ночам современным инвесторам, уже полностью застроенным чем-нибудь жилым, большим и полезным. Детский сад, который упорно не идёт навстречу мечтам и не желает освобождать так необходимую «городу» землю. Вот и всё, что осталось на ул. Дзержинского, 33 от крупнейшей и богатейшей дворянской усадьбы города Екатеринослава.

+ открыть текст

Усадьба статского советника Петра Ивановича Штерича была одной из первых, построенных на Окружной улице и одной из первых крупных дворянских усадеб, построенных в городе вообще. На плане Екатеринослава 1793 г. усадьба указана в виде не очень широкой полосы земли, протянувшейся от Окружной до Днепра. Застроена была только её верхняя часть, где вокруг парадного двора размещался большой особняк и четыре служебных флигеля. Похоже на то, что Штерич так и не завершил до конца свой городской дом. Во всяком случае, после отказа от реализации планов потёмкинского Екатеринослава Штерич практически не жил в своей городской усадьбе.

10 ноября 1804 г. по распоряжению екатеринославского губернатора барона фон Берга покинутый дом был передан для размещения екатеринославской Духовной семинарии. Дом оказался пригоден только для учебных классов. Места для служб, квартир преподавателей и ученического общежития в нём не нашлось. К тому же отсутствующий в городе П.И. Штерич именно в этом году был избран губернским предводителем дворянства. В связи с этим он вскоре после размещения Семинарии прислал требование о немедленном освобождении дома, т.к. для исполнения должности ему было необходимо обосноваться в Екатеринославе.

Через 10 лет после этих событий усадьба уже принадлежала помещику Жмелеву. В 1820 г. он изъявил желание продать усадьбу. Архиепископ Иов Потёмкин принял решение приобрести ее для все так же нуждающейся в помещениях Семинарии. Сохранилось мнение инспектора Семинарии Макария, который указывал на неприспособленность дома Жмелева. Дом находился далеко от города и был практически недоступен зимой, невелик, очень запущен и нуждался в ежегодных серьёзных ремонтах, а на 9 000 руб., которые за него просят, Макарий предлагал построить новый дом на собственной земле Семинарии. Несмотря на все эти возражения, в марте 1823 г. была заключена купчая крепость, и Семинария получила дом Жмелева в свою полную собственность.

Не совсем понятно, как происходили дальнейшие события, но в 1830-е годы. Семинария уже занимает в этом районе гигантскую территорию - по соврем. ул. Дзержинского её владения тянулись от дома №29 до границы парка им. Т. Шевченко. Здесь хаотично располагалось более десятка небольших деревянных домиков, в которых размещались квартиры преподавателей, ученические общежития, больница, службы. Вместе с тем нижнюю, выходящую к Днепру часть бывших усадебных комплексов Семинария потеряла. Здесь  совершенно самовольно образовался жилой район Каменья, создание которого не предусматривалось ни одним из планов Екатеринослава.

А в 1840-х гг., вероятно, устав бороться со всё более ветшающими зданиями, Семинария продала всё своё владение губернскому предводителю дворянства Петру Ананьевичу Струкову. Новый владелец достаточно быстро и кардинально решил проблему ветхих зданий – он их просто снес. На усадьбе строится каменный особняк с каменными же службами, а на остальной территории создаётся громадный сад. Подчёркивая участие владельца в восстановлении Потёмкинского дворца под дворянское собрание, новый особняк получил решение, близкое к решению Потёмкинского дворца в том виде, который он получил после реконструкции с мезонином, портиком главного входа, поддерживающим балкон, и боковыми крыльями с часто поставленными пилястрами, имитирующими открытые дворцовые лоджии. Фактически Струков создал настоящее городское имение, которое настолько разительно отличалось от других «дворянских гнёзд» Екатеринослава, что практически сразу же получило название дворца.

Струковский дворец по праву считался одним из лучших частных зданий города. И неудивительно, что в конце 1873 г. Георгий Петрович Струков по просьбе губернатора И.Н. Дурново уступил усадьбу под размещение квартиры и канцелярии екатеринославских губернаторов. Для И.Н. Дурново дом служил резиденцией до 1882 г. Затем здесь работали губернаторы: барон Е.В. фон Розенберг (1882-1883), камергер, князь В.М. Долгоруков (1883-1884), Д.Н. Батюшков (с 1884). Именно к Дмитрию Николаевичу Батюшкову в 1886 г. и обратился Г.П. Струков, то ли с требованием, то ли с просьбой освободить усадьбу. Причина просьбы была уже традиционной для этого дома – Георгия Петровича избрали губернским предводителем дворянства, и он нуждался в собственной городской резиденции.

Именно в связи с этой просьбой Д.Н. Батюшков и возбудил дело о приобретении для екатеринославских губернаторов собственного дома, которое успешно закончилось в 1887г. покупкой дома Щербаковых на углу Проспекта и Воскресенской улицы. Струковская усадьба вернулась в полное распоряжение законных владельцев.

www.realnest.com.ua/information/articles/1007

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

74

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Проекту «южной столицы» на Днепре – 225 лет

17 октября 2011 г. исполнилось 225 лет уникальному документу – письму князя Григория Потемкина Екатерине II, известному как «Начертание города Екатеринослава». В нем описана программа строительства, изложен перечень основных зданий и предсказаны блестящие перспективы для города. 24 октября 1786 г. Екатерина II утвердила предложения Потемкина, а с ними и первый генеральный план Екатеринослава, которому также исполняется 225 лет.

+ открыть текст

ПОТЕМКИНСКОЕ «НАЧЕРТАНИЕ»

Екатеринослав был основан в 1776 г. как город-крепость на левом берегу Днепра, в месте слияния рек Кильчени и Самары. По указу Екатерины II от 22 января 1784 г. строительство было перенесено на правый берег Днепра. Князь Г. Потемкин, генерал-губернатор южного края, лично определял параметры строительства города. В 1785 г. императрица велела ему представить ей предложения по развитию Екатеринослава. 6 (по новому стилю 17) октября 1786 г. Потемкин подал Екатерине II «Начертание города Екатеринослава». Документ, занимающий всего два листа и четыре страницы текста, сейчас хранится в Российском архиве древних актов в Москве. Однако эти два листа определили и основание города на Днепре, и его дальнейшее градостроительное развитие. Потемкин видел город не обычным губернским центром, а задал ему особую планку – «южной столицы» Российской империи, не уступавшей лучшим европейским городам. Идея Екатеринослава опиралась на философию Просвещения и архитектуру классицизма XVIII века.

«НОВЫЕ АФИНЫ» ПОРАЖАЛИ ВООБРАЖЕНИЕ

В конце XVIII века Екатеринослав задумывался как экономический, административный и культурный центр Причерноморья. Обращаясь к Екатерине ІІ, Потемкин сулил радужные перспективы нового города: «Всемилостивейшая Государыня, где же инде, как в стране, посвященной славе Вашей, быть городу из великолепных зданий; а потому я и предпринял проекты составить, достойные высокому сего града названию».

Город в стиле классицизм, нарисованный воображением Потемкина, был подобен древнегреческим Афинам. «Начертание» определило выразительный перечень главных зданий, опиравшийся на античные традиции: «судилище наподобие древних базилик», «лавки полукружием наподобие пропилей или преддверия афинского», театр, «палаты» генерал-губернаторские, архиепископство с дикастерией и школой, инвалидный дом и аптека, дома для губернатора, вице-губернатора и дворянского собрания, фабрики суконная и шелковая, университет с консерваторией.

Главное место занимал собор: «Во-первых, представляется тут храм великолепный в подражание Святаго Павла, что вне Рима посвященный Преображению Господню».

Князь предполагал сделать Екатеринослав «Новыми Афинами» на Днепре. Центральная часть на горе напоминала бы афинский Акрополь; вершиной ансамбля был собор Преображения Господня, символизировавший преображение всего края.

ЮБИЛЕЙ ПЕРВОГО ГЕНПЛАНА

13 (по новому стилю 24) октября 1786 г. Екатерина II утвердила первый генеральный план Екатеринослава, в точности отвечавший потемкинскому «Начертанию». Автором его был Клод Геруа – французский архитектор, академик Парижской академии, в 1776 г. получивший звание академика Академии художеств в Санкт-Петербурге. Именно план Геруа определил основные градостроительные тенденции развития Екатеринослава. Планировка выполнена в стиле классицизм – это сетка прямоугольных кварталов. Основная застройка спланирована на обширной горе в излучине Днепра (современный нагорный центр). Центр города – огромная площадь размерами около 235 х 530 метров, прототип Соборной (ныне Октябрьской) площади. Архитектор запланировал здесь Преображенский собор, административные и общественные здания. Клод Геруа выполнил и первый проект собора – грандиозную пятинефную базилику. Проект интерьера собора выполнил итальянский художник Моретти.

ПОЧЕМУ НЕ БЫЛИ ПОСТРОЕНЫ «ДНЕПРОВСКИЕ АФИНЫ»?

Строительство Екатеринослава началось согласно потемкинскому «Начертанию» и первому генплану Клода Геруа. 9 (20) мая 1787 г. город был основан, когда Екатерина II и австрийский император Иосиф II заложили первые камни в фундамент Преображенского собора. Вскоре начали строительство храма: устроили фундамент, приступили к возведению стен. Однако начавшаяся русско-турецкая война 1787-1791 гг. изменила планы Потемкина относительно Екатеринослава. Князь нашел другого архитектора – Ивана Старова, спланировавшего город в меньших масштабах.

По плану Старова, утвержденному в 1792 г., проходила реальная застройка Екатеринослава. В основу плана Старова были положены те же идеи «Начертания» Потемкина и плана Геруа. План сохранил нагорный центр, Соборную площадь, Преображенский собор, добавив застройку районов в приднепровской части.

Смерть Потемкина в 1791 г. и Екатерины II в 1796 г. не позволили полностью осуществить уникальный градостроительный проект «Новых Афин» на Днепре. Несмотря на это, реальный Екатеринослав формировался по принципам, сформулированным 225 лет назад.

Максим КАВУН,
кандидат исторических наук,
член Национального Союза Краеведов Украины

www.realnest.com.ua/information/articles/2437

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

75

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Губернське місто Катеринослав (1776-1880 рр.).

+ открыть текст

Друга половина XVIII ст., відома в європейській історії як доба Просвітництва, змінила історичну долю Північного Причорномор'я та Степової України. 1770-ті - 1790-ті роки позначилися у Південній Україні збільшенням кількості населення, подальшим господарським освоєнням, розвитком духовної культури.

Нова влада ввела нову систему управління. Були утворені губернії відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську.

До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 р. до складу цих губерній були включені землі колишньої Запорозької Січі. Одразу після створення Азовської губернії губернатор, «генерал-майор и кавалер», Василь Чертков розпочав діяльність по заснуванню нового губернського міста. За дорученням генерал-губернатора князя Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губернії з метою знайти місце для губернського центру. Існує думка, що це завдання він виконав недостатньо кваліфіковано, бо обрав для губернського міста лісисту й заболочену місцевість при впадінні річки Кільчень у ріку Самара, в 8 верстах від лівого берега Дніпра. Насправді ж нове губернське місто проектувалось як місто-фортеця поблизу оборонної Нової Української або Дніпровської лінії фортець, котра простягалася від Азовського моря до Дніпра. Тобто місце для розташування Катеринослава було обрано дуже добре з точки зору безпеки у разі військових конфліктів.

В умовах військового протистояння всі перші міста в Південній Україні були опорними укріпленими пунктами та виконували, насамперед, військово-адміністративні функції. Будь-які наміри сприяти економічному розвиткові цих міст-фортець, організувати промисловість та торгівлю зводилися нанівець, якщо вони не були певним чином пов'язані з потребами армії. Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною (1774 р.) військова загроза зменшилася, але не зникла зовсім: відчувалася небезпека нової війни з османами. Міста в цих умовах зберігали своє значення як військово-адміністративні центри. Важливі фактори будівництва міст, як наприклад, вибір місця, залежали передусім від стратегічної необхідності.

Перша згадка в історичних джерелах про Катеринослав відноситься до 1776 року. 23 квітня 1776 р. В.О.Чертков подав рапорт на ім'я Г.О.Потьомкіна, в якому повідомляв, що місце для губернського центру обране, а проект «...с подлежащим планом, профилями, фасадами и со сметами...» направлений на розгляд Потьомкіна. Місто отримало ім'я на честь імператриці Катерини II. Протягом 1776 року продовжилася інтенсивна підготовка будівництва.

Наприкінці 1776 - на початку 1777 року були затверджені проекти і почалася розбудова міста за проектами архітектора Н.Я.Алексеева. Першими будівлями стали губернаторський будинок, казарми для солдатів, хати-мазанки. У 1778 році була освячена Святодухівська церква. До нового міста з Бєлєвської фортеці (сучасний Красноград Харківської обл.) нарешті переїхали губернські органи управління. До 1781 р. населення Катеринослава зросло: «...явились сюда и купцы и ремесленники и разного звания люди...», частина вірмен і греків, котрі виїхали з Кримського півострова. У місті вже діяли чотири церкви: російська православна, вірменська, грецька, католицька. Тут проводилися ярмарки, працювали шкіряна та свічна фабрики. У 1781 році в Катеринославі налічувалося більше двохсот будинків та мешкало 270 купців, 874 міщани та робітники, 1050 «разного звания людей», всього 2194 «души» (чоловічої статі).

Збереглися проекти забудови Катеринослава на р. Кільчень. Місто повинно було розташуватися біля ріки Самара та її малих притоків. У північно-східній частині, біля гирла Кільчені, збудували фортецю (ця територія була найбільш захищена й домінувала над іншими районами міста). На південь від фортеці планувався центр, на захід від центру - «форштадт» (передмістя). Плани 1779, 1781, 1782 рр. та статистичні дані показують, що хоча територія та населення Катеринослава збільшувалися, але повільними темпами, після 1781 р. суттєвих змін не відбулося.

Катеринослав на р. Кільчень не зміг довго існувати на місці, яке обрав для нього губернатор Чертков. Місто побудували на заболоченій території, яка під час весняних паводків повністю ізолювалася та частково затоплювалася. Все це створювало тяжкий клімат та викликало масові захворювання у населення, про що свідчив головний лікар Шенгофель, котрий прибув сюди із столиці 1782 року. Він вбачав цю місцевість «...вредной для здоровья людей, неудобной и гибельной для благосостояния жителей...» Крім цього, судноплавство по р. Самара було майже неможливим, а водний шлях був тоді найбільш вигідним для постачання різних товарів та продовольства. В 1784 р. у Катеринославі налічувалося 3575 чоловік «мужеска пола». Але питання про перенесення губернського центру на правий бік Дніпра було вже остаточно вирішено в указах 1783 та 1784 рр.

30 березня 1783 року був виданий указ про об'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх основі Катеринославського намісництва. Згідно з цим указом треба було визначити «...по выгодности местной» нове місце для центрального міста намісництва і перенести туди Катеринослав. 22 січня 1784 року Катерина II видала черговий указ, в якому вказувала: «Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака...».

У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення «...крепостями...более не почитать, обращая во внутренние города или посады.» Місто-фортеця поступається своїм історичним місцем на користь нового типу міста - адміністративно-економічного центру. Катеринослав на Кільчені, без сумніву, не відповідав новим вимогам, а тому губернське місто, особливо після 1783 р., треба було розташовувати на перехресті торговельних шляхів, розширювати його територію, розбудовувати промисловість тощо.

Більш придатне з цієї точки зору місце для Катеринослава було обране ще у 1783 р. - великий високий пагорб на правому боці Дніпра, біля злому ріки, неподалік слободи Половиці, нижче за течією від містечка Новий Кодак. Намісник краю князь Г.О.Потьомкін особисто обрав місце для майбутнього будівництва.

У період з 1784 по 1787 рр., коли йшла підготовка до будівництва Катеринослава на правому боці Дніпра, Новий Кодак «сделался центром народного прибежища», тут мали проживати купці і міщани, робітники, представники адміністрації, які чекали на побудову міста та спостерігали за підготовчими роботами по зведенню всіх казенних та громадських будівель у Катеринославі.

Слобода Половиця знаходилася на тому місці, де зараз розташована центральна частина Дніпропетровська. Як видно з проектів Катеринослава кінця XVIII ст., де позначені реально існуючі споруди, забудова Половиці зосереджувалася від сучасної вулиці Ливарної вздовж Дніпра до сучасного театру опери та балету, в ширину її будови досягали лінії сучасного проспекту Карла Маркса. Дату заснування Половиці можна встановити досить чітко, якщо проаналізувати документи осавула Лазаря Глоби - засновника двох катеринославських садів, - опубліковані на початку XX ст. Глоба прибув сюди у 1743 р., а через кілька років неподалік почала заселятися слобода Половиця. Микита Корж, який мешкав деякий час у Половиці, свідчить, що його рідні та знайомі оселилися тут у середині XVIII ст., де вже було кілька козацьких зимівників. На карті Де Боксета 1751 року Половиця позначена як слобода.

У 1768 р. її відвідав «головний командир» Новоросійської губернії генерал Ісаков. У 1768 та 1769 рр. вона залишилася недоторканою під час набігу татар на Південну Україну. Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим, кленовим лісом, осокою, травою, між лісом знаходилися городи. На горі, вище берега, були збудовані вітряні та водяні млини, кузні. Сама слобода являла собою сукупність хат, частина з землі, частина з дерева. Мешканці Половиці розводили коней, косили сіно, розводили бджіл. У 1779 р. у Половиці налічувалося 125 дворів, у 1784 р. - 130 дворів та близько 800 мешканців.

На схід від Половиці, вище Кодацького порогу, в середині XVIII ст. виникло ще одне запорозьке селище - Лоцманська Кам'янка. У 1750 р. тут була розміщена частина лоцманів з Ненаситецької берегової сторожі та запорозької «гребної флотилії». Інтенсивне заселення Кам'янки проходило у 1770-1780-х роках.

У 1786 р. Г.О.Потьомкін подав Катерині II документ під назвою «Начертание города Екатеринослава». Програма розвитку Катеринослава, розроблена намісником краю, чітко визначила функції майбутнього міста та масштаби забудови. Наприкінці XVIII ст. Катеринослав планувався як третя, південна столиця Російської держави, економічний, адміністративний і культурний центр Південної України. Гігантські розміри міста, величність і монументальність споруд в уяві Потьомкіна мали символізувати нове життя мешканців південних територій, котрі тільки-но стали частиною Російської імперії. Катеринослав проектувався як місто нового типу, а його параметри визначалися, деякою мірою, просвітницькою ідеологією з її принципово новим уявленням про людину та соціальне середовище.

В «Начертании» вказувалося, що тут мають бути побудовані:

«Судилище на подобие древних базилик, лавки полукружием на подобие Пропилеи или преддверия Афинского с биржею и театром посредине. Палаты государские, где жить и губернатору, во вкусе греческих и римских зданий, имея посредине великолепную и пространную сень...Фабрики суконная и шелковая. Университет купно с академиею музыкальною или консерваториею.»

Катеринослав мав займати площу 20 верст у довжину, 15 верст у ширину, загалом 300 кв. верст. Передбачалося, що головні вулиці міста будуть мати ширину 60-80 метрів.

Розуміючи необхідність заснування промислових підприємств у місті, яке в силу віддаленості від Чорноморського узбережжя не могло бути значним центром торгівлі, Потьомкін ініціював створення фабрик. 16 серпня 1787 р. в ордері до генерал-майора І.Синельникова Потьомкін наказував: «для заведения фабрик...отвесть на законном основании надлежащее количество земли...» За життя генерал-губернатора встигли зробити тільки загальну підготовку до будівництва фабрик: обрали місце, визначили приблизні параметри виробництва. Катеринославські фабрики були відкриті тільки у 1794 р.

У 1784 р. Потьомкін направив Катерині II «прошение» щодо заснування у Катеринославі Академії наук та мистецтв. Імператриця незабаром видала відповідний указ (від 4 вересня 1784 р.) «...повелеваем...основать университет, в котором не только науки, но и художества преподаваемы быть долженствуют...» 13 жовтня 1786 р. імператриця призначила фінансування цього закладу «с академиею художества и музыки с хирургическим и народными училищами» у розмірі 60000 крб. на рік.

Можна вважати потьомкінські проекти лише проявами гігантоманії тодішнього генерал-губернатора. Проте існували реальні підстави для сподівань у майбутньому стрімкого злету Катеринослава. Після 1783 р. Росія повністю утвердилася на Чорноморському узбережжі, а військова загроза в регіоні майже зникла. Саме після 1783 р. темпи заселення та освоєння Південної України посилилися, а сам цей процес отримав планомірний характер. Акценти у розвитку міст почали швидко змінюватися: з військового на економічний та культурний. Деяким чином вплинув на розвиток нового міста і так званий «грецький проект» - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст.

Згідно з «грецьким проектом» належало, витіснивши Османську імперію до Азії, відродити Візантійську (Східно-Римську) імперію під управлінням Костянтина, онука Катерини II. Росія прагнула забезпечити своє панування на Балканах. Ця програма була підкріплена дипломатичними та військовими акціями. Саме тоді у Південній Україні (Новоросії) почали вбачати форпост для просування на Балкани до Константинополю. Грецький історик Яніс Тіктопуло зазначає з цього приводу: «У причорноморських губерніях на шляху до Константинополя Потьомкін зводив нові міста...На Дніпрі за зразком періклових Афін почав будуватися Катеринослав...» Програма розвитку Катеринослава на Дніпрі, запропонована Г.Потьомкіним, логічно входила у низку акцій, пов'язаних з «грецьким проектом» на теренах Південної України.

XVIII століття сильно змінило погляди на функції міста і вимоги до його архітектури. Філософи епохи Просвітництва вважали «ідеальним» місто, збудоване не з чисто утилітарних прагнень, а за канонами класицистичного стилю, з чітким геометричним плануванням, без великих укріплень та з численними зеленими насадженнями. У другій половині XVIII ст. європейські «новомодні» віяння дійшли до Росії. Південна Україна, край, де не було значних міст, розглядалася як поле для експериментів майстрів містобудівництва тих часів. Але досить часто такі спроби вступали у протиріччя з реальними умовами будівництва. Не був винятком і Катеринослав.

Основні ідеї потьомкінського «Начертания» втілив у собі проект Катеринослава, затверджений 10 жовтня 1786 р. Автором його був Клод Геруа - видатний французький архітектор, який працював деякий час у Росії, дістав тут звання академіка «Академии художеств». У центрі міста, на вершині великого пагорба, Геруа спроектував велику площу з Преображенським собором та головними адміністративними і громадськими спорудами. Генеральний план роботи Геруа, виконаний за зразками європейських міст, був погано пристосований до місцевого рельєфу, ігнорувались вітчизняні містобудівничі традиції (наприклад, відсутні традиційні ринкова, соборна, сінна та ін. площі). Проект також не враховував безводність гори, обраної для будівництва центральної частини Катеринослава. Передбачалося водопостачання міста за допомогою колодязів, водопідйомних механізмів, басейнів та фонтанів, але це потребувало значних матеріальних витрат.

У 1787 році російська імператриця Катерина II вирушила у подорож на Південь Росії до Чорноморського узбережжя. Шлях імператриці лежав через колишні запорозькі землі. Вона провела два дні у Новому Кодаку (7-8 травня), а 9 травня відбулася урочиста церемонія закладки Преображенського собору - імператриця разом з австрійським імператором Іосифом II та Г. Потьомкіним поклали перші камені у його фундамент.

У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава було нарешті переведене «губернське правління» і він почав функціонувати як адміністративний центр намісництва, яке включало в себе майже всю Степову Україну (за виключенням Криму та прилеглих територій). У перші роки існування міста його намагалися будувати згідно з потьомкінськими проектами. Але згодом стало зрозумілим, що гігантським «прожектам» не судилося втілитися у життя. Потьомкін сам прийшов до висновку змінити проекти одразу ж з початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Воєнні дії проходили неподалік Катеринослава, на Чорноморському узбережжі. Велика частина коштів, котрі призначалися для Катеринослава, була відправлена на фронт.

Губернатор В.Коховський писав у 1792 р. Катерині II, що вже 1788 року Потьомкін запросив з Петербурга архітектора Старова, щоб створити новий проектний план міста та соборної церкви. Видатний архітектор російського класицизму Іван Старов склав три варіанти плану міста (між 1787-1790; 1790; 1792 рр.). В порівнянні з проектом Геруа, в проектах Старова територія міста збільшувалася за рахунок придніпровської частини (колишня слобода Половиця). Головну вагу зберігала, як і раніше, нагірна частина. В середині пагорба планувалася велика площа, на якій передбачали розмістити намісницьке правління, а за ним - напівкруглу торгову площу. Одна з вулиць, яка починалась від торгової площі та перетинала широкий яр, перетворювалась на «велику дорогу» до Нових Кодаків (сучасний проспект Карла Маркса). Житловий район на місці слободи Половиця також отримав чітку планувальну структуру. Проекти І. Старова, які значною мірою втілилися в життя, мали великий вплив на формування архітектурно-планувального обрису сучасного Дніпропетровська.

Протягом 1790-х років місто розвивалося повільно. Преображенський собор, закладений Катериною II, так і не був побудований згідно з початковим проектом. У 1787 році за проектом І. Старова почали зводити кам'яний Потьомкінський палац - резиденцію генерал-губернатора. Це була єдина значна будівля на «горі», яку передбачалося спочатку віддати під центр міста. Фабрики вдалося відкрити тільки у 1794 р. і в більш скромних розмірах, ніж передбачалося. Питання про створення університету і академії було швидко усунене з порядку денного. «Сумма университетская», тобто кошти, призначені на створення університету та інших науково-педагогічних установ, була витрачена на інші потреби.

Труднощі, які виникли у перші роки становлення Катеринослава, показали, що збудувати нове місто згідно з задумом неможливо.

Все це було обумовлено низкою причин. Пішли з життя ініціатори і натхненники будівництва - у 1791 р. князь Потьомкін, а в 1796 р. і Катерина II. Урядова політика щодо Новоросії (Південної України) зазнала змін. Новий імператор, Павло І, змінив адміністративний поділ та назви міст краю. Указ від 17 грудня 1797 р. скасував Катеринославське намісництво, замість нього створювалася Новоросійська губернія з 12 повітів. Катеринослав був перейменований на Новоросійськ (у 1802 р. йому повернуто колишню назву). Особливо негативно вплинули на розвиток краю укази від 18 та 20 грудня 1797 р., згідно з якими вимагалося «все строения во всей губернии остановить».

Кам'яне будівництво відновилося тут лише за часів правління Олександра І (з 1802 р.).

Катеринослав залишився тепер без урядової підтримки, катастрофічно не вистачало необхідних коштів на будівництво. Гора, на якій планувалося розмістити губернський центр, виявилася безводною, а сусідні території перетинали глибокі яри. Дніпровські пороги становили перешкоду нормальному судноплавству, а отже, і торгівлі. Внаслідок цього в останньому десятилітті XVIII ст. виявилися негативні тенденції у розвитку Катеринослава - замість того, щоб стати «Південною столицею», він швидко перетворився на пересічне губернське місто. Сенатор та член Академії наук П.П.Сумароков, подорожуючи Південною Росією, занотував:

«Новороссийск есть ни что иное, как мудреная загадка, которую проезжающему надлежит осмотрительно отгадывать. Он увидит губернский город, расположенный в полуверсте от Днепра, на гладкой степи, при подошве горы, простирающейся над ним наподобие вала. Он увидит десятка три обмазанных господских и купеческих домиков, две церкви, ряд деревянных лавок, весьма широкие с худым строением улицы, некоторую монастырскую пустоту, скучное уединение, и весь город не обширнее, притом не красивее порядочного местечка: это будет нынешний Новороссийск...»

У тих умовах, коли причорноморські міста перебрали на себе функції промислових, торговельних та культурних центрів, степові міста не мали значних перспектив. Порівняно з проектами кінця XVIII ст., реальний Катеринослав існував у більш скромних розмірах. Але протягом першої половини XIX ст. створювалося реальне підґрунтя для того, щоб на його основі у другій половині XIX ст. Катеринослав зміг розвинутися до масштабів великого промислового центра Півдня України.

Урядова політика стосовно Новоросії (Південної України) сприяла розвитку ремесла та мануфактурної промисловості. Потьомкін писав у квітні 1781 р.: «Всякое новое заведение, особливо в крае, никаких еще мастеров не имеющем, требует со стороны казенной поощрения и помощи...» Інтенсивне будівництво міст, гостра потреба поселенців у житлі, одязі та ін. сприяли розвитку промисловості.

У 1794 р. у Катеринославі з'явилися казенні підприємства - суконна та шовково-панчішна фабрики. Катерина II видала відповідний указ від 14 травня 1792 р., який передбачав перевести сюди суконну, годинникову та позументну фабрики з Дубровни, та шовкову - з Купавни. Ці фабрики почали працювати в місті лише 1794 р. Вони утворили велику централізовану мануфактуру, на якій вироблялися сукна, каразея (грубошерстна тканина) та каламенка (кольорова тканина).

На обох фабриках працювали в основному кріпосні селяни. За даними 1797 р., на суконній фабриці було 819 робітників, у тому числі 378 жінок та 115 дітей. До мануфактури також були приписані 1186 осіб сільського населення, які жили у слободі Сурсько-Литовській. Умови праці на мануфактурі були вкрай важкі. Робочий день тривав не менше 15 годин. Працівники проживали у будинках, пристосованих для проживання тільки у літній час, зарплатню отримували невчасно, це викликало протести. У 1820 р. на мануфактурі рахувалось 2438 «людей разных званий и мастерства» та 1372 селяни, які у вільний від польових робіт час також працювали на виробництві.

Види товарів та обсяги продукції суконної фабрики залежали від замовлень військового відомства та адміралтейства. Панчішна фабрика реалізовувала свої товари на вільному ринку, крім того, вона виконувала замовлення приватних осіб. Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, котрий включав не тільки Новоросію, а й інші регіони України. Як за кількістю працівників, так і за обсягом продукції катеринославська мануфактура була, можливо, найбільшою у всій Південній Україні. Частина товарів, виготовлених фабриками, реалізовувалася серед населення Катеринослава.

У 1835 р. військовий міністр О. Чернишов видав наказ закрити катеринославську казенну мануфактуру, як збиткову для казни, її будівлі та «фабричное народонаселение» (тобто робітників та членів їх сімей) передали у військове відомство. Фабрика була закрита після переробки всієї сировини у 1837 р. Німецький учений Франц Гакстгаузен, який відвідав Катеринослав 1844 р., був неприємно здивований тим, що фабрика (точніше, її устаткування) була, по суті, розкрадена. «Будівлі фабрики тепер стоять полишені, у руїнах, що стали притулком для крадіжників та бродяг...» Цьому прикладові автор протиставив приклад іншої суконної фабрики у Катеринославі, яку відкрив у 1833 р. купець другої гільдії К.В.Нейман з Аахену (оселився в місті у 1815 р.). Ця фабрика базувалася на вільнонайманій праці та виробляла щорічно, за даними Гакстгаузена, 18 тис. аршин сукна. Крім того, заробітна платня працівників була незвичайно високою, до 27 крб. на місяць. Фабрика Неймана проіснувала 15 років.

Крім великої мануфактури, в Катеринославі існували невеликі підприємства, орієнтовані на переробку сільськогосподарської сировини. У 1817 р. була заснована фабрика паперових виробів міщанина Постного. Вона працювала на імпортованій сировині - американській бавовні. Підприємець використовував вільний найм робітників, на відміну від кріпосних казенної мануфактури. Тут виготовлялися різні бавовняно-паперові тканини та «карманные ост-индские платки». У 1819 р. на фабриці було 12 верстатів та 19 працівників, виготовлено 25520 аршин тканини та 3510 хусток. У 1832 р. місцевий купець М.Заславський заснував механічні майстерні та чавуноливарний завод. У різні роки тут працювали 15-30 вільнонайманих робітників. Це було перше в місті підприємство такого профілю. Тут вироблялися віялки, молотарки, устаткування для млинів. Від цього заводу отримала назву одна з найстаріших вулиць міста - Ливарна.

У 1808 р. у Катеринославі діяли: суконна фабрика, 8 сальних заводів, 8 свічних, 9 цегляних, 1 мильний завод та 1 пивоварня. Пиво вироблялося обсягом до 2000 відер на рік та реалізувалося переважно у Катеринославі. Протягом першої половини XIX століття кількість підприємств помітно збільшилася. У 1856 р. в Катеринославі на вул. Гостинній (нині Гопнер) відкрито тютюнову фабрику І.Джигіта, єдину в губернії, яка виробляла турецький тютюн та цигарки.

Значна частина катеринославців займалася ремеслами й торгівлею. В «Описании города Екатеринослава и его уезда» 1793 р. вказувалося, що: «жители того города купцы имеют торг красными и мелочными товарами, женщины упражняются в домашних рукоделиях...»

Населення Катеринослава пильно оберігало своє право торгівлі в місті. Так, у 1797 р. міська Дума заборонила торгувати «неведомо какого звания человеку», який нічого не платив у казну міста. З0 червня 1792 р. Дума «по удобности времени и выгоде для жителей» постановила: з 1793 р. проводити щорічно 4 ярмарки: 1-го січня, 21-го квітня (день народження Катерини II), 28 та 29 червня, 20 та 22-го вересня (на честь днів народження Павла та коронування Катерини). Весь прибуток, отриманий від проведення ярмарків, надходив у казну міста. У 1820 р. тут налічувалося вже 6 ярмарків. У 1835 р. в місті відкрито перше страхове товариство.

Ще в описі Катеринослава 1796 р. говорилося: «Сей город... имеет для торговли удобности, как посредством водяной по реке Днепру коммуникации, так сухим путем и учрежденных ярмонков и торгов, на которые из разных мест купечество с товарами съезжается...» Автор того ж опису визначав причини, які перешкоджали вільному розвитку комерції у тогочасному Катеринославі:
1) невпевненість купців у стабільності ситуації (зважаючи на приховані реквізиції міських будівель на потреби адміністрації та постої військ);
2) невиконання указу Катерини II від 2 жовтня 1795 р., згідно з яким усім поселенцям на Півдні, які влаштовують підприємства або лавки, надавалися пільги (звільнення від податків та постоїв) на 10 років.

Автор опису зробив такий висновок: якщо ці перешкоди будуть подолані, то... «кажется, надлежало бы ожидать верных успехов в скором застроении Екатеринослава и других новых городов».

Документи міських адміністративних установ свідчать, що протягом першої половини XIX ст. ситуація в цій сфері якісно не змінилася. З різних регіонів Росії до Катеринослава привозили сіль, металеві вироби, ліс, хутра, а вивозили хліб, сукна, шерсть, шкіряні вироби, мило, свічки та ін. Дещо пізніше, у 1863 р. тут було реалізовано товарів на 18368,5 тис. крб. Етнограф та письменник О. Афанасьєв-Чужбинський так описував (у 1863 р.) своє враження від ярмарки:

«Я провел в Екатеринославе дня четыре во время Петропавловской ярмарки, желая взглянуть на разнообразный люд, сошедшийся и съехавшийся из окрестности. Хотя это, собственно, шерстяная ярмарка, однако, пользуясь этим случаем, наезжают купцы из больших городов, и устраивается так называемый панский ряд, в котором вы найдете самые изящные и модные материи, и золотые и серебряные вещи; одним словом, можно отыскать все...»

Отже, за перші десятиліття у Катеринославі з'явилася низка промислових підприємств, які в цілому забезпечували своєю продукцією потреби мешканців міста. Товари, які вироблялися тут, навіть вивозили до інших міст країни. Казенна мануфактура (1794-1837 рр.) взагалі була одним з найбільших підприємств Півдня. Однак торгівля не отримала достатнього розвитку (порівняно з Одесою та іншими центрами морської торгівлі). Велика частина катеринославців жила за рахунок підсобних господарств. У 1865 р. мешканці міста мали 1073 коней, 748 корів, 750 свиней, 224 кіз і овець. І все ж в цілому можна говорити про повільний економічний розвиток Катеринослава протягом першої половини XIX ст.

Запроваджуючи курс, спрямований на швидке заселення Півдня України, царський уряд знаходив різні джерела поповнення кількості мешканців. З імператорських указів видно, що для освоєння новоросійських земель населення залучалося у різний спосіб: проголошувалася амністія та надавався притулок кріпакам-втікачам, продовжувалися пільги на кілька років «купцам и мещанам и всем, приходящим из-за границы в губернию Екатеринославскую жителям...»

Великі надії пов'язувалися з переселенням у ці землі іноземців, які мали сприяти економічному зростанню Новоросії. У 1789 р. до Катеринославського намісництва з Нідерландів прибули меноніти - представники протестантської релігійної течії, їм були надані значні пільги, які полягали у свободі віросповідання, звільнення від рекрутської та постойної повинностей, від податків на 10 років; також надавалися різні субсидії грошима та продуктами. Згодом почалося переселення німецьких колоністів та інших етнічних груп. Штаб-квартира установи, яка контролювала цей процес - «Контора опекунства Новороссийских иностранных поселенцев», була утворена 6 квітня 1800 р. та перебувала у Катеринославі. Частина новоприбулих колоністів осіла в губернському центрі. Вони досить швидко зайняли вагомі позиції в промисловому секторі економіки міста, зокрема, меноніти. Так, Тіссен вперше збудував 1805 р. у центрі Катеринослава млин, а 1810 р. заснував новий, паровий млин. Інші меноніти також займалися створенням борошномельних підприємств. У 1880-х рр. менонітські млини були на першому місці за обсягами переробки зерна в Катеринославі.

У першій половині XIX століття населення Катеринослава повільно збільшувалося. У 1800 р. чисельність населення склала 2634 чол.; у 1825 р. - 8412; у 1850 р. - 8998. Домінуючими соціальними групами були міщани, дворяни та селяни. Серед національних меншин виділялися єврейська та караїмська общини. Цікава характеристика населення краю (і міста) наведена у «Военно-статистическом обозрении Екатеринославской губернии», виданому 1859 р. при І відділі департаменту Генерального штабу: «...жители вообще во всей губернии, пользуясь здоровым климатом, достигают большей частию глубокой старости и, имея легкие средства к жизни, рано женятся, поэтому число родившихся значительно превышает число умерших».

Вже у 1790-х рр. сформувалася система міського самоврядування, яка майже в незмінному вигляді проіснувала до 1870 р. 21 квітня 1785 р. була видана «Грамота на права и выгоды городам Российской империи». Жалувана грамота проголошувала право міського самоврядування. Громадяни міста поділялися на шість категорій: 1) мешканці, які мали власність у місті; 2) купці всіх трьох гільдій; 3) ремісники; 4) іноземці та особи з інших регіонів Росії, зайняті у міській промисловості; 5) видатні громадяни, адвокати, вчителі та інші фахівці, художники та підприємці з майном понад 5 тис. крб.; 6) люди, зайняті в промисловості та ремеслах.

Самоврядування було складним за своєю структурою. Його здійснювали такі установи: «собрание общества градского», загальна міська Дума та шестигласна Дума (за кількістю розрядів міського населення). Формально «собрание общества градского» було органом, до якого входили всі мешканці міста, без різниці категорій та майнового цензу. Однак реальним правом займати виборні посади користувалися тільки особи, що мали вік понад 25 років та капітал не менше 5 тис. крб. Загальна міська Дума офіційно представляла всіх мешканців міста. Однак вибори до неї проходили не на загальному зібранні «общества градского», а за розрядами, на які воно поділялося. Шестигласна Дума складалася з міського голови та шести гласних від окремих категорій мешканців міста. Ця Дума займалася конкретними справами й була найбільш ефективним органом міського самоврядування.

У березні 1787 року відбулися вибори до першої міської шестигласної Думи, а пізніше була створена загальна міська Дума. Першим міським головою Катеринослава був купець Іван Шевелев. Його наступниками на цій посаді стали Дмитро Горяїнов (1791, 1797, 1811 рр.), Петро Башмаков (1794 р.), Григорій Кустов (1796 р.).

Особливу роль у роботі органів самоврядування відігравало купецтво. З 1787 р. протягом першого століття історії Катеринослава міськими головами були виключно купці. Хоч на рубежі ХVІП-ХІХ ст. чисельність купців була невеликою (у 1825 р. -185 чол.), саме вони зверталися до центральних органів влади країни з петиціями про міські потреби. Також, якщо уряд не виділяв коштів на будівництво деяких важливих об'єктів, купці фінансували це будівництво з власних коштів (наприклад, у випадку з будівництвом мосту через р. Дніпро та поштової станції). Купець Іван Колесников побудував на свої кошти Успенську церкву. 100000 карбованців пожертвував на побудову кам'яної Троїцької церкви купець Федір Дупленко. Завершив будівництво інший купець - А.Кирпишников, який виділив для цього ще 15 тисяч карбованців. Всі ці купці були водночас міськими головами. Видатними діячами міського самоврядування також були купці Я.Рохлін, Д.Пчолкін, П.Калабухов, І.Лов'ягін та ін. Великою проблемою у першій половині XIX ст. було недотримання законодавчих норм у галузі міського самоврядування, внаслідок якого створювалися перешкоди для роботи відповідних органів. Це викликало численні петиції мешканців, згадки про які збереглися в офіційних документах.

Важливою ознакою міського самоврядування, символом міста був герб. У 1811 р. затвердили герб Катеринослава: в блакитному полі вензель імператриці Катерини II з датою 1787 р. (закладка Преображенського собору). Вензель оточували дев'ять золотих зірок. Композиція міського герба стала загальновживаною, її використовували в офіційних документах, періодичних виданнях, листівках аж до революції 1917 р.

Як вже відзначалося, протягом першої половини XIX ст. розбудова Катеринослава йшла повільно. Згідно з описом міста 1797 р., тут було лише 11 кам'яних споруд. Після відомого указу Павла І (1797 р.) кам'яне будівництво взагалі не велося. У 1808 р. губернатор Катеринослава у донесенні імператорові вказував на катастрофічну ситуацію з будівництвом «присутственных мест» та соборної церкви. Головною спорудою міста на той час був Потьомкінський палац, який зводився за проектом І.Старова та закінчений 1792 р., вже після смерті власника. Палац та сад при ньому (заснований запорозьким козаком Лазарем Глобою та перетворений на парк англійським садівником В.Гульдом) знаходилися в запустінні. Від палацу збереглися лише стіни, а все інше було зруйноване. У записках Ф.Ф.Вігеля ми знаходимо цікавий опис міста, куди автор приїхав у 1827 р.:

«Во всем губернском городе не было ни одной гостиницы, а какой-то заезжий двор, куда меня привезли, и где не знаю чем бы я мог прокормиться... Широкая площадь... спускалась с высокой горы и в прямом направлении тянулась через весь город внизу; по бокам все были низкие домики. Единственное каменное здание во всем Екатеринославе был острог...На вершине горы под именем площади находится пространное пустое поле; с трудом мог я разглядеть на нем нечто выходящее из земли: то были выведенные 3 или 4 фута (около 2 м - авт.) кирпичных стен собора... В расстоянии четверти версты оттуда находился Потемкинский дворец... Все это было без полов, без окон, без дверей, и дождь капал сверху сквозь дырявую деревянную крышу...»

За матерiалами:
Кавун М.
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001

gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=71

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

76

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Губернське місто Катеринослав (1776-1880 рр.). Частина 2

+ открыть текст

Особливістю розвитку Катеринослава у першій половині XIX століття була наявність двох міських центрів. Цей факт спричинений різницею між проектами та реальними умовами будівництва. Перший міський центр мав розташуватися на горі, але він існував переважно на папері - у проектах І.Старова та на пізнішому плані роботи В.Гесте. Тут знаходилися лише декілька споруд: палац Потьомкіна, канцелярія архієрея, а пізніше (у 1840-1850-х рр.) побудовано гімназію та «богоугодные заведения» (лікарню, притулок для інвалідів, аптеку). Натомість у нижній, придніпровській частині Катеринослава природно виник справжній міський центр. Тут зосередилося все економічне та громадське життя міста. Головна височина з Потьомкінським палацом залишалася незаселеною, натомість квартали прибережної зони забудовувалися дуже щільно. У 1796 р. тут був споруджений перший наплавний міст через Дніпро.

9 квітня 1817 р. був офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В.Гесте, з використанням первісного планування міста 1790-х років архітектора І.Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової (пізніше - Соборна, зараз - Жовтнева). У новому центрі виділено низку площ господарського значення - Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава.

З цього часу почалася інтенсивна забудова території міста. У Катеринославі зводяться нові великі будинки класичного стилю: корпус суконної фабрики (1825 р.; зараз хлібзавод №1); будинок Контори іноземних поселенців (пр. К.Маркса, 64); земська лікарня (нині лікарня ім. І.Мечникова); класична гімназія (пл. Жовтнева, 2). За проектами архітекторів П.Вісконті та Л.Шарлеманя у «візантійсько-російському стилі» зводяться Троїцька та Успенська церкви.

Найбільш значною будівлею епохи класицизму слід вважати Преображенський собор. Проекти собору, розроблені в кінці XVIII ст., не здійснилися. Лише 1828 р. вийшов указ імператора Миколи І про закінчення будівництва Преображенського собору. Спочатку його планували збудувати в нижній частині міста, на місці дерев'яної Успенської церкви. Але Микола І написав: «Я считаю лучшим местом то, на коем была закладка покойной императрицы. Собор не есть здание повседневного посещения, потому временное отдаление от жилой части города не есть препятствие».

Новий проект собору, в 6 разів менший за перший варіант, виконав видатний петербурзький архітектор А.Захаров (автор будівлі Адміралтейства в Санкт-Петербурзі). Собор споруджено протягом 1830-1835 рр.

Видатна пам'ятка архітектури - Потьомкінський палац у першій половині XIX ст. дуже змінив свій вигляд. Різні архітектори пропонували реконструювати напівзруйновану будівлю під губернські «присутственные места» та семінарію. Ці проекти не були реалізовані і лише протягом 1830-40-х рр. Потьомкінський палац був кардинально перебудований для засідань Дворянських зборів (зараз тут - Палац студентів Дніпропетровського національного університету).

Такою є історія головних споруд Катеринослава тих часів. Місто в цілому забудовувалося одно- та двоповерховими будинками. В центрі було багато крамниць на зразок гостинних дворів з аркадами та галереями. Таким побачив Катеринослав О.С.Пушкін у 1820 р. (коли відбував тут тимчасове заслання). Наведемо один характерний уривок зі спогадів сучасника, А.М.Фадеева, котрий працював тоді в місті: «Екатеринослав тогда представлял... более вид какой-то голландской колонии, нежели губернского города. Одна главная улица тянулась на несколько верст, шириной шагов двести, так что изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбищ скота на улице, чем жители пользовались без малейшего стеснения».

Стан центру Катеринослава у другій чверті XIX ст. наочно представлений на малюнку І.Айвазовського, який він зробив 1833 р. Тут добре видно хаотичну й різнохарактерну забудову проспекту і одинокий Преображенський собор, що височив над містом. Проспект, спланований для «Південної столиці», дуже широкий і не відповідав масштабам простого губернського міста.

Один із сучасників, Порфирій Яненко, так описував центр міста у 40-х роках XIX ст.:

«... по проспекту от моста (знаходився там, де сучасний залізничний міст- авт.) представлялась пустыня, только замечались дом директора фабрики..., винные громадные подвалы..., острог на Качельной площади, похожий больше на подвал (зараз на цьому місці театр опери та балету - авт.), с другой стороны - Казенный сад. Улица представляла самый безобразный вид: постоянная грязь невылазная, где вчастую кареты останавливались и их вытаскивали с пассажирами волами. Улицу перерезывали поперек два провалья...»

Благоустрій центральної частини Катеринослава був проведений у кінці 1840 - на початку 1850-х рр. завдяки зусиллям тогочасного губернатора А.Я.Фабра. Яри були засипані; «гору» зрівняли, а на частині проспекту до вершини пагорба проведені два паралельні бульвари - кожний з двома рядами високих дерев, смугами кущів бузку та пішохідними алеями посередині. Значення цього заходу важко переоцінити. Реконструкція відкрила шлях до забудови нагірної частини (проходила інтенсивно до початку XX ст.), з'єднала два міські центри. Зовнішньо Катеринослав нарешті став позбавлятися ознак провінційного міста.

У середині XIX ст. нагірна частина Катеринослава залишалася, як і колись, незабудованою. Соборна площа являла собою пустир, на якому стояв Преображенський собор. У північно-східному куті розташовувались будинок Дворянських зборів (палац Потьомкіна) та резиденція архієрея (колишній будинок губернатора). З часом біля собору з одного боку піднялася триповерхова лікарня, зведена у 1837-1848 рр., а з іншого боку - двоповерховий будинок першої класичної гімназії (1858-1861 рр.). У 1846 р. в центрі Соборної площі був урочисто відкритий пам'ятник Катерині II. Скульптура, створена 1788 р. в Берліні німецькими майстрами на замовлення А.Гончарова - діда дружини О.С.Пушкіна - для свого маєтку, не була там встановлена з різних причин. Пізніше її купило катеринославське дворянство і встановило у місті. Частина площі біля статуї була засаджена деревами та огороджена. Новостворений сквер отримав назву Катерининського.

Поступово проходила забудова західного схилу пагорба. У південно-західній частині з'явилася споруда семінарії, яка виходила фасадом на проспект. Трохи нижче семінарії у 1830-1840-х рр. знаходилася ярмаркова площа з крамницями і коморами. Велику ділянку нижче цієї площі займали адміністративні установи - будинки губернатора і віце-губернатора.

Економічне і громадське життя Катеринослава зосередилося у нижній частині міста. Тут у серпні 1796 р. була освячена Успенська церква. Архітектори: А.І.Шарлемань, П.І.Вісконті. Збудована у 1805 р. дерев'яна церква Успіння Богородиці (замінена на кам'яну 1850 р.), про яку в тогочасних документах говорилося, що «вона посеред міста і видна звідусіль» (у XX ст. її перебудували і зараз тут розміщена міська лікарня №10).

Того ж 1796 р. з'явилася інша церква - Троїцька, яка знаходилася на великій площі (замінена на кам'яну 1845 р.).

Велика вулиця (зараз - проспект К.Маркса) у цьому місці була забудована торговельними рядами-крамницями, магазинами, складами. Тут же щорічно проводилися катеринославські ярмарки.

Вище проспекту, біля Троїцької церкви, селилися купці, багаті землевласники, поміщики. В цьому районі 1808 р. з'явився двоповерховий дерев'яний будинок з мезоніном та п'ятьма (!) колонами по фасаду. Він призначався для Дворянських зборів, був обставлений розкішними меблями, порцелянами та живописними полотнами, взятими із Потьомкінського палацу. З цією будівлею пов'язана цікава історія. У 1818 р. брат імператора Олександра І великий князь Михайло Павлович під час свого візиту до Катеринослава, побачив асиметрію в оформленні будинку, був дуже незадоволений і звелів негайно прибрати п'яту «крамольну» колону, що й було зроблено. Цей приклад яскраво характеризує тогочасний культурний рівень катеринославського «высшего общества». А сам Дворянський будинок згорів 1838 р.

Західний кордон міста проходив тоді біля Казенного саду (нині парк Лазаря Глоби). У 1806 р. Олександр І наказав наміснику Новоросії герцогу Рішельє в Катеринославі:

«...сад нижний предоставить для публичных гуляний, а верхний обратить для разведения систематического садоводства в плантациях фруктовых, редких дерев и растений, дабы снабжать ими Новороссийский край».

Верхній (за течією Дніпра) сад, заснований Л.Глобою і переданий до казни, отримав назву Казенного. У 1817 р. у Катеринославі організоване Помологічне товариство (з охорони й влаштування зелених насаджень) і тоді ж почало функціонувати училище садівництва, яке налічувало півтора десятка учнів. Всі ці заклади знаходились у Казенному саду, який до з 1817 р. по 1848 р. доглядав видатний ботанік А. Гуммель з Маннгейму. Завдяки його зусиллям сад, що займав площу до 36 десятин та мав 31 тисячу фруктових дерев, 193 тисячі лісових дерев, більше 20 тисяч кущів, близько 700 видів квіткових та городніх рослин, став одним з найкращих у Південній Україні. У 1843 р. до саду була приєднана велика ділянка і загальна його площа склала 36,5 десятин (більше 40 гектарів).

Внизу, біля Дніпра, у 1815 році спорудили кам'яну в'язницю. З часом площа навколо неї отримала назву Тюремної, потім Качельної. Будинок в'язниці був знесений у 1850 р., а навколишня місцевість впорядкована лише в кінці століття. В південно-західному районі Катеринослава у 1823-1826 рр. велося будівництво губернської тюрми, яка вважалася найбільшою спорудою в місті і називалася «Тюремним замком». Вона була розрахована на 200 осіб. Будинок був зруйнований у роки громадянської війни.

Від старої в'язниці починалася вулиця, на якій селилася катеринославська аристократія. Згодом вона стала називатися Дворянською (тепер - Плеханова). На захід від тюрми, відділені від міста лісосмугою, розташовувались корпуси катеринославських фабрик, які після закриття підприємства були передані військовому відомству. До 1860-х рр. фабричні корпуси були останніми значними спорудами Катеринослава, далі знаходилась територія передмість.

Відомий російський літературний критик і публіцист В.Г.Бєлінський, відвідавши у 1846 р. Катеринослав, писав жінці:

«...Город чрезвычайно оригинален; улицы прямые, широкие; есть дома порядочные, но больше все мазанки, по улицам бродят свиньи с поросятами, спутанные лошади. На огромной (незастроенной) площади стоит храм, довольно большой... На этой же площади стоит дворец Потемкина... Средина дворца реставрирована для дворянского собрания, а боковые здания находятся в состоянии развалин. При дворце сад, омываемый заливом Днепра, в саду много деревьев, которые не могут расти в московском климате и которых нет и в Харькове (хотя от Харькова до Екатеринослава только 200 верст), например шелковичное дерево и др. Интересен также казенный городской сад...»

Життя катеринославців протягом XIX ст. було нелегким. Брукованих вулиць у місті майже не було, освітлення у нічний час з'явилося тільки у другій половині століття. У 1796 р. в Катеринославі відкрився перший наплавний міст через Дніпро, довжиною більше 500 саженів (близько 1 км 100 метрів). Міст споруджували тільки на літній час аж до відкриття у 1884 р. залізничного двох'ярусного мосту. Мешканців міста декілька разів турбували землетруси, повені та епідемії. Так, 11 січня 1837 року в місті стався землетрус, внаслідок чого у стінах новозбудованого Преображенського собору з'явилися тріщини.

У квітні 1820 р. катеринославський віце-губернатор Шеміот повідомляв правителя Новоросійського краю графа О.Ф.Ланжерона про неймовірні лиха, заподіяні Катеринославу паводком, якого не було з 1789 р. У місті виявилися підтопленими тюрма, торгові ряди, пивний завод, лісова пристань та близько ста приватних будинків. Це призвело до занепокоєння мешканців. Епідемії холери спостерігалися у 1831, 1848, 1866 рр. В останньому випадку захворіло понад 1100 осіб, близько 250 померли. У 1864 р. Катеринослав охопили великі пожежі.

У 1839 р. у місті вчитель Семевський розпочав систематичні спостереження за кліматичними змінами. Вони тривали до 1842 р., а з 1849 по 1855 рр. проводилися директором гімназії Яковом Дмитровичем Граховим.

Не було в місті необхідної кількості лікарів і лікарських закладів. Дуже важливою в таких умовах стала діяльність лікарів-ентузіастів, зокрема Карла Роде. Запрошений до Катеринослава Потьомкіним, він залишився тут, багато років лікував і місцеву еліту, і пересічних громадян. Роде мав земельні володіння в Катеринославі, пам'ять про нього збереглася у назві Аптекарської балки.

У 1798 р. вперше відкрилися «богоугодные заведения» -«богадельня», лікарня та «дом для умалишенных». У 1801 р. у цих закладах працювали один лікар та один наглядач. Усього в стаціонарі налічувалося 25 хворих та інвалідів. Пізніше «богоугодные заведения» склали основу губернської земської лікарні (нині - Обласна лікарня ім. I.I.Мечникова).

У 1842 р. до міста приїхав лікар Павло Никифорович Бойченко і почав працювати в «богоугодных заведениях». Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) він завідував усіма лікарнями міста, які приймали поранених, а також брав активну участь у боротьбі з холерою у червні - липні 1866 р.

«Не нарушая истины и без преувеличения можно сказать, что в Екатеринославе все - от высших представителей власти до самого жалкого нищего знали доктора Бойченко», - писав один із старожилів міста. Павло Бойченко став кавалером імператорських орденів, дворянином, закінчив кар'єру керівником медичної служби Катеринославщини.

Катеринослав на той час ніколи не був місцем бойових дій, але війна не обійшла місто стороною. У 1812 р. під час війни з Наполеоном з Катеринослава були відправлені рекрути та коні, а також воли. З губернії до місць бойових дій направлялися м'ясо, солонина, риба. Катеринославська фабрика постачала сукно. У місті діяли швейні майстерні, де шилося обмундирування для солдатів. Мешканці міста та навколишніх сіл зібрали для потреб армії великі кошти.

У 1854 р., під час Кримської війни у Катеринославській губернії був оголошений воєнний стан. У зв'язку з цим з'являється вул. Воєнна (нині - проспект Пушкіна). На ній були розташовані військові частини, що потім рухалися на фронт. У Катеринославі цього року зупинявся, прямуючи до Криму, видатний російський хірург Микола Іванович Пирогов. Наступного року він знову відвідав місто, оглядаючи шпиталі з пораненими під Севастополем солдатами. За даними ревізії 1859 р., у Катеринославі проживало близько 17 тис. чол., разом з тим у місті перебувало більше 11 тис. хворих і поранених. Значна частина з них померла і похована у Катеринославі на так званому Севастопольському цвинтарі. Велику роботу по розміщенню та лікуванню хворих провели вищезгаданий П.Н.Бойченко та міський голова І.І.Лов'ягін, який перебував на цій посаді в 1854-1857 рр.

Коли в 1877 р. почалася російсько-турецька війна, в Катеринославі був проведений збір коштів для допомоги слов'янським народам Балканського півострова, які вели боротьбу з Туреччиною. Дві партії добровольців відправилися на фронт.

Поступово протягом першої половини XIX ст. Катеринослав стає визначним центром культури і освіти Придніпров'я. Замість університету та консерваторії, які передбачав створити Потьомкін, указом 1792 р. наказувалося організувати у Катеринославі народне училище. Його відкриття відбулося у 1793 р. Вчилися тут діти дворян, купців та чиновників.

З 1804 р. у Катеринославському училищі працював учителем малювання відомий художник Фрол Рєпнін-Фомін (1778-1857 рр.), який закінчив академію мистецтв в Санкт-Петербурзі. У період перебування в Катеринославі (1804-1841 рр.) він, зокрема, написав картину «Обращение Минина к нижегородцам», котра експонується зараз у місцевому художньому музеї.

Народне училище проіснувало до 1805 р., коли почала свою діяльність Катеринославська класична чоловіча гімназія. Першим директором гімназії призначено дійсного статського радника Дмитра Тимофійовича Мізка, котрий у подальшому відіграв велику роль у культурно-освітньому розвитку Придніпров'я. В гімназії разом із загальними дисциплінами викладалося малювання, а педагогами були випускники Петербурзької академії мистецтв.

З 1840 р. вчителем малювання та креслення тут працював художник Іван Гродницький. Колишній кріпосний, він став вільним слухачем Академії. У Катеринославі Гродницький пробув 10 років, створив тут низку живописних полотен. У 1825 р. для роботи в гімназії запросили викладачем природничих наук Петра Петровича Сокальського (1832-1887 р.) - талановитого вченого, публіциста, фольклориста, композитора. Хоча серед учнів гімназії переважали діти дворян, купців та чиновників, і кількість учнів була порівняно невеликою, важко переоцінити значення цього навчального закладу.

У 1805 р. разом з гімназією у місті відкрито повітове училище, яке складалося з підготовчого відділення з дворічним курсом навчання та двох основних класів з однорічним навчанням. У 1836 р. до нього додали ще один клас - третій, а в 1867 р. запровадили навчання різним ремеслам. У 1859 р. в Катеринославі вчителем В.С.Панченко при повітовому училищі була створена воскресна школа, спрямована на навчання загальноосвітнім наукам дітей, котрі займалися професійною підготовкою у ремісників. У 1850 р. в місті відкрилося єврейське училище, яке проіснувало до 1873 р.

Катеринославська семінарія, відкрита 1777 р. у Полтаві, переїхала у 1803 р. у губернський центр і теж відіграла велику роль у поширенні освіти серед мешканців міста. Семінарія готувала церковнослужителів, але серед її вихованців були і майбутні педагоги. Викладання в семінарії мало високий рівень. Відомою людиною в місті був талановитий педагог А.С.Понятовський - викладач математики і грецької мови. Пізніше він працював у Катеринославській гімназії і прославився не лише вчителюванням, а й тим, що подарував місту будинок під першу жіночу гімназію (тепер це середня школа №33). Інший викладач семінарії - Г.Я.Титов відомий як автор «Писем из Екатеринослава», опублікованих в Одесі в 1849 р. Це одна з перших праць, присвячених історії міста.

Слід указати на існування такого закладу, як «Приказ общественного призрения» (Приказ громадської опіки). Це була фінансово-кредитна установа, заснована у 1788 р., яка надавала позички землевласникам, мала ощадну касу. Приказ займався також влаштуванням у місті шкіл, лікарень, «богоугодных заведений», аптек, сирітських притулків. Управління Приказом здійснювалось колегіальне під головуванням губернатора, у його складі були представники від купецтва, міщанства та селянства. У 1793 р. до відання Приказу губернатор В. Коховський передав похідну військову типографію князя Г.Потьомкіна. У 1796 р. саме тут надрукована перша в Катеринославі книга - «Наставление сыну» В.Золотницького. Його перу належала й перша брошура (1793 р.), присвячена відкриттю народного училища.

У 1806 р. у Катеринославі відкрився перший театр під назвою «Благородный театр». Він розташовувався на розі вулиць Московської та Стародворянської (Плеханова). Там була поставлена п'єса «Осмеянное чародейство», написана місцевим автором для дворянських дітей. Однак спроба заснування театру виявилася невдалою. Перший постійний театр було влаштовано лише у 1847 р., кошти на будівництво кам'яного будинку виділив катеринославський купець Абрам Луцький.

У 1834 р. вперше здійснено спробу заснувати в Катеринославі губернську бібліотеку. До цього невеликі книжкові зібрання існували лише в місцевій гімназії та училищі. Через два роки бібліотека згоріла, але в 1843 р. була відновлена.

У 1838 р. у місті почала виходити перша газета - «Екатеринославские губернские ведомости». Протягом кількох десятиліть вона залишалася єдиним міським періодичним виданням. Тут друкувалися урядові укази, рішення та постанови, повідомлення місцевих органів управління.

Громадське життя катеринославців довгі роки обмежувалося зборами у найбагатших будинках для відзначення ювілейних дат. У 1838 р. відкрився перший клуб, названий за традицією «англійським». Про цей клуб у своїх спогадах катеринославський губернський архітектор А.М. Достоєвський писав:

«Вечерами я начал ходить в клуб, где мало помалу познакомился со всем городом. Естественно, меня выбрали при первом же предложении в члены клуба и я вечерами стал очень часто посещать его. Этот клуб был тогда единственным в Екатеринославе, он был внесословным: тут были членами и дворяне, и чиновники, и купцы, а поэтому членов было около 300 человек и клуб благоденствовал. Много я потом видел клубов в разных городах, но такого благоустроенного, как екатеринославский периода 1860-1865 годов, я не встречал».

У 1849 р. зусиллями губернатора А. Фабра та директора училищ Я. Грахова відкритий «Музеум древностей Екатеринославской губернии». Зазначимо, що це був один з перших музеїв на теренах Південної України. Його заснування поклало початок створенню колекції сучасного історичного музею ім. Д. Яворницького.

У 1861 р. у Катеринославі на вул. Упорній (нині - Глинки) купецький син Х.Чауський відкрив типографію з літографією. Півстоліття цей заклад, обладнаний новітнім устаткуванням, не мав рівних собі у місті, тут друкувалися художні та наукові видання, афіші. У 1855 р. на Великій вулиці (нині пр. К.Маркса) була відкрита фотографічна майстерня відомого в ті часи майстра Левдика. В цей же період з'являється і друга - майстра Л.І.Міткіна, яка проіснувала півстоліття. Син та онук Міткіна також стали фотографами, до нашого часу дійшли чудові фотографії Катеринослава, зроблені членами цієї родини. У 1858 р. в Катеринославі на вул. Олександрівській (Артема) В.Г.Ульман відкрив перший книжковий магазин. Він підпорядковувався петербурзькому книготорговцю Смирдіну. В магазині приймалася передплата на петербурзькі газети та журнали.

Старий Катеринослав може пишатися цілою плеядою державних та громадських діячів.

Цікавою є постать С.Х.Контеніуса, призначеного у 1800 р. головним суддею Контори опікунства іноземних колоністів. Контеніус жив у Катеринославі і вважався тут «самой почтенной личностью». У 1809 р. Контеніус дослідив катеринославську суконну мануфактуру. Зібрані ним матеріали мають неабияке значення для історії промисловості на Півдні України.

У 1818 р. створений Комітет піклування про колоністів південного краю з трьома відділеннями: Катеринославським, Одеським і Бесарабським. Спочатку комітет знаходився у Катеринославі, потім був переведений у Бессарабію. Його головою, «головним попечителем колоністів», було призначено Івана Микитовина Інзова (1769-1845). Він знаходився на цій посаді до самої смерті. І.М.Інзов - генерал, учасник суворівських походів 1799 р. та Вітчизняної війни 1812 р. У Катеринославі він проявив себе як досвідчений керівник «іноземних колоній» та залишив помітний слід в історії російської культури своїм гуманним ставленням до О.С.Пушкіна під час його заслання на південь Росії.

О.С.Пушкін відвідав Катеринослав у 1820 р. 17 чи 18 травня великий поет прибув сюди з Петербурга «для дальнейшего прохождения службы» у конторі колоністів. Спочатку він зупинився в готелі купця Тихова на вул. Караїмській (зараз - Ширшова), а потім переїхав до маленького будинку в Мандриківці, тодішньому передмісті Катеринослава. Згодом, 4 червня, прямуючи до Кавказу, у Катеринослав прибув М.Раєвський - герой Вітчизняної війни 1812 р. з сином та дочками. Молодший Раєвський - Микола, який учився з Пушкіним у Царсько-сельському ліцеї, знайшов свого друга у поганому стані (Пушкін захворів на лихоманку). Генерал Інзов дозволив поету виїхати з Катеринослава на південь.

У червні 1820 р. Інзов писав петербурзькому «почт-директору» К.Я.Булгакову: «Расстроенное здоровье господина Пушкина в столь молодые лета и неприятное положение, в коем он по молодости находится, потребовали с одной стороны, помочи, а с другой, безвредной рассеянности, а потому отпустил я его с генералом Раевским, который в проезд свой через Екатеринослав охотно взял его с собой».

Кілька днів, проведених у Катеринославі, залишили слід у творчому доробку великого поета. Тут відбулася подія, яка стала приводом для написання поеми «Братья-разбойники». 11 листопада 1823 р., перебуваючи в Одесі, Пушкін писав П.А.Вяземському:

«Вот тебе и «Разбойники». Истинное происшествие подало мне повод написать этот отрывок. В 1820 году, в бытность мою в Екатеринославле, два разбойника, закованные вместе, переплыли через Днепр и спаслись. Их отдых на островке, потопление одного из стражей мною не выдуманы...»

Син директора гімназії Дмитра Мізка - Микола Мізко (1818-1881) став критиком, фольклористом, журналістом, переклав твори Т.Г.Шевченка на російську мову. У 1845-1847 рр. був редактором «Екатеринославских губернских ведомостей.» У середині XIX ст. Мізко публікував у столичних виданнях статті, присвячені історії катеринославського театру.

Велику роль в історії Катеринослава зіграла династія Фадєєвих, родоначальники якої - Андрій Михайлович Фадеев та його жінка, з роду князів Долгорукових, оселилися у Катеринославі у 1815 р. Титулярний радник А.М. Фадеев був направлений в Контору опікунства іноземних колоністів «на вакацию младшего товарища главного судьи». У 1818 р. його призначили управителем Катеринославської контори Комітету колоністів. За майже двадцятип'ятирічну службу тут він багато зробив для заселення краю та добробуту поселенців, розвитку землеробства, тваринництва, підняття економічного і культурного рівня регіону. Фадеев відомий як автор наукових праць з історії іноземних колоній у Північному Причорномор'ї та мемуарів, багато сторінок яких присвячені Новоросійському краю і Катеринославу. Він також був обраний членом Російського географічного товариства.

Дочка А.М. Фадеева, Олена Андріївна Ган (1814-1842) стала відомою письменницею, яка у своїх творах гостро піднімала питання щодо ролі жінки в тогочасному суспільстві. Олена Ган писала під псевдонімом Зенеїда Р-ва. Про неї відомий літературний критик Вісаріон Бєлінський висловився так: «ни одна из русских писательниц не обладала таким замечательным талантом, как Зенеида Р-ва». Олена Ган мала двох дочок, які також стали письменницями.

Олена Петрівна Блаватська (1831-1891) - письменниця теософічного напрямку (відома під псевдонімом Радда-бай), яка спробувала синтезувати міфологічні, релігійні, оккультні, філософські та наукові доктрини Заходу і Сходу. У 17 років вона покинула старого чоловіка та відправилася мандрувати країнами Сходу. У 1875 р. разом з полковником Олькоттом вона заснувала в США «теософічне товариство», яке існує й зараз.

Віра Петрівна Желіховська (1835-1908) відома як автор повістей та оповідань для юнацтва.

У Катеринославі відзначився Андрій Михайлович Достоєвський, брат відомого письменника, губернський архітектор Катеринослава у 1860-х рр. Зокрема, він керував брукуванням центральних вулиць та благоустроєм ярів. У місті збудував будинки торгових рядів і чоловічої класичної гімназії.

Без сумніву, найбільш помітний внесок у розвиток Катеринослава середини XIX ст. зробив Андрій Якович Фабр, який обіймав посаду катеринославського громадянського губернатора з 1847 по 1858 р. Син садівника, запрошеного Г.Потьомкіним з Європи для облаштування кримських садів, він успадкував від батька німецький педантизм та господарність. Фабру належить ідея реконструкції центру міста, яку вдалося успішно реалізувати під його ж керівництвом. Саме йому Катеринослав зобов'язаний відомими бульварами на центральному проспекті. Фабр був причетний і до створення культурних закладів, зокрема, ініціював заснування (у 1849 р.) першого музею старожитностей. Він був одним з п'яти членів-засновників Одеського товариства історії і старожитностей у 1839 р. Обіймаючи високу посаду губернатора, Фабр відзначався особливою скромністю. Мешканці міста віддали належне заслугам Фабра - він став дуже популярною в Катеринославі людиною, бувальщини про нього розповідали і наприкінці XIX ст.

Не можна не згадати двох діячів духовного звання, які плідно працювали на ниві досліджень рідного краю - єпископів Гавриїла (Розанова) та Феодосія (Макаревського). Єпископ Гавриїл обіймав з 1828 по 1837 р. катеринославську кафедру і був першим істориком міста. Зокрема, він опублікував спогади запорожця Микити Коржа - цінне джерело з історії краю ХVIIІ ст. Єпископ Феодосій відомий нам як автор фундаментальної енциклопедичної праці «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии», виданої 1880 р.

Кращих представників Катеринослава тих часів відрізняла особлива енергія, патріотизм і наполегливість у досягненні поставленої мети (нерідко такою метою була саме користь місту), робота «на кінцевий результат», хоча його і доводилося чекати довгі роки. Врешті-решт, напружена творча діяльність мешканців, котрі майже з нуля починали розбудовувати своє місто, причому практично без урядової підтримки, принесла відчутні здобутки. Саме впродовж першої половини XIX ст. закладаються підвалини і характерні риси міста - створюється історичний центр, зароджуються промислові підприємства, нарешті, формується менталітет мешканців.

Звичайно, справжньою «Південною столицею» стала Одеса. Хоч друкарня та державні навчальні заклади у Катеринославі з'явилися раніше, ніж в Одесі, вони не змогли швидко розвинутися, як аналогічні установи, відкриті в Одесі дещо пізніше. Театральне життя та друковані періодичні видання з'явилися в Одесі раніше, ніж у Катеринославі, ще на початку XIX ст. Але Катеринослав значно поступався Одесі у темпах економічного зростання і, як наслідок, в галузі культурного життя.

Великого злету довелося чекати довго. Катеринослав 1850 р. залишався звичайним губернським містом. Про це яскраво свідчить його опис з «Военно-статистического обозрения Российской империи»:

«Екатеринослав, губернский город простирается... в длину по Днепру до 7, а в ширину от 1 до 2 верст. Часть города, устраивающаяся ныне на самом нагорном берегу к новому собору, нуждается в воде, по неимению еще хорошо устроенных спусков к Днепру...Из зданий города особенно достойны примечания Преображенский кафедральный собор,...дом дворянского собрания, обращенный из бывшего потемкинского дворца, тюремный замок и здание богоугодных заведений. В городе находится два публичных сада: дворянский (бывший потемкинский) и казенный. Из учебных заведений имеется: гимназия с благородным пансионом, при которой находится замечательная библиотека (до 4000 томов), а также уездное и приходское училища...
Из фабрик имеется одна суконная, а из заводов: 7 салотопных, 2 мыловаренных, 5 свечных...»
Автор виносить закономірний вирок: «Трудно сказать, чтобы Екатеринослав возвысился когда-либо на степень значительного торгового города. Главными причинами тому:

1. Положение его в стороне от сообщений, ведущих к портовым и значительным торговым городам;
2. Трудность переправы через р. Днепр и переезда через пески на левом берегу Днепра и
3. Близость значительных по торговле городов Харькова и Кременчуга, где с большой выгодой можно делать закупки всякого рода товаров...»

Автор опису точно визначив чинники, які перешкоджали зростанню Катеринослава протягом всієї першої половини XIX ст. та разом з тим зумовлювали відмінність розвитку міста від інших міст Південної України.

Новий етап в житті міста починається з кінця 1850-х рр., а особливо після реформи 1861 р. та пов'язаних з нею змін в соціально-економічних відносинах. Населення міста почало швидко зростати. Джерелом поповнення кількості мешканців Катеринослава виступали в основному селяни, які йшли до міста на заробітки. Якщо в 1857 р. населення міста становило 13217 осіб, то на 1865 р. воно склало 22846 осіб, тобто зросло на 173%. У 1885 р. Катеринослав уже мав 46876 мешканців. За 20 років населення міста подвоїлося. Період, «сонному дреманию подобный», в житті Катеринослава закінчився.

Цю ситуацію добре ілюструє уривок з книги етнографа і письменника О.С.Афанасьєва-Чужбинського «Поездка в Южную Россию», опублікованої у Петербурзі в 1861 р.:

«...Я помню Екатеринослав 12 лет назад, когда его еще можно было назвать городишкой и довольно непривлекательным, как по его строениям, так и по страшной невылазной грязи... Лет девять назад я снова посетил его. За три года Екатеринослав не изменился и, стоя над Днепром почти у порогов, не имел и попытки на значительную торговлю...Ту же я встретил грязь, ту же мертвую тишину по улицам и ту же мелкую, беловатую пыль, выедающую глаза...Теперь, через девять лет, мне пришлось несколько раз побывать в Екатеринославе, и я нашел в нем небольшую перемену: выстроились несколько домов на главной улице, и вдоль этой широкой, почти как Невский проспект, улицы, протянуто шоссе сверху до казенного сада...Шоссе это обведено с двух сторон тротуарами, обсаженными акациями, сиренью и кое-какими другими деревьями. Других перемен не заметно. На пристани прежняя сонливость, жизни никакой, а какая-то вялая работа. По-моему, в нем хорошего - сады, в особенности Потемкинский, разросшийся на крутом берегу Днепра и спускающийся к реке...Казенный сад, при котором находится училище садоводства, имеет прекрасные аллеи, отлично содержится и служит местом для городских гуляний».

У 1866 р. в місті створено комітет з питань будівництва міського водогону. А вже у 1869 р. прокладання труб почалося на кошти Міністерства внутрішніх справ інженером Гартманом. Закінчилося будівництво до кінця того ж року. Траса водогону проходила від Соборної площі (нині Жовтнева) до сучасної вулиці Короленка, тобто довжиною більше двох кілометрів.

Мешканці Катеринослава у 1879 р. вперше почали використовувати кам'яне вугілля для опалювання будинків. Відбулися зміни в структурі промисловості. У 1873 р. було засноване перше харчове підприємство - пивоварний завод Ф.Ботте.

Змінилася соціально-політична ситуація в місті. Показовою є історія з «піквікським товариством» кінця 1850-х рр. Вона свідчить про соціальні настрої значної частини мешканців Катеринослава ще напередодні буржуазних реформ.

У 1857 р. до Катеринослава приїхав із Симбірська Микола Петрович Баллін (1829-1904). Дворянин, він посів тут посаду товариша голови кримінальної палати. Цього ж року до Катеринослава переселився після контузії Володимир Михайлович Єлагін (1832-1863), учасник Кримської війни, дворянин. Михайло Михайлович Стопановський (1828-1877) - народився в Катеринославі, письменник та публіцист, публікувався в місцевій пресі і в часописі «Отечественные записки». Вони разом взяли активну участь у громадському житті Катеринослава та заснували «Товариство самовдосконалення», відоме також під назвою «Піквікський клуб».

Склад членів товариства не був постійним. Катеринославські «піквіки», до яких належали і окремі чиновники, збиралися у помешканнях найбільш активних членів товариства, емоційно обговорювали пекучі проблеми, не висуваючи якихось конкретних політичних вимог. У виступах та творах «піквіків» критикувалися тогочасні соціальні відносини, зображувалися найбільш характерні прояви катеринославської дійсності - хабарництво, здирство, низький культурний рівень місцевої верхівки та ін. У 1860 р. «Піквікський клуб» розпався. М.П.Баллін був засланий до Костроми, покинув Катеринослав М.М.Стопановський, захворів і помер у 1863 р. В.М.Єлагін.

gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=72

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

77

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Тема автореферата диссертации: Походження та рання історія міста Катеринослава
2003 г.
Источник: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / М.Е. Кавун; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2003. — 19 с. — укp.

Аннотация: Зроблено спробу всебічно подати аспект генезису міста Катеринослава - Дніпропетровська, а також становлення та еволюції до середини XIX ст., визначено індивідуальні риси його розвитку та роль в історичному поступі Південної України. Базуючись на сучасному теоретико-методологічному інструментарії, аналізі широкого кола опублікованих й архівних джерел і значного масиву історичної літератури, надано визначення міста як об'єкта історичного дослідження на теренах Південної України, охарактеризовано чинники та особливості урбанізації, проаналізовано сукупність теоретичних розробок щодо проблеми літочислення міст регіону, запропоновано власні принципи датування початків історії міст. Проблему генезису, формування та еволюції міста досліджено (на матеріалах Катеринослава) з точки зору розвитку урбанізаційних процесів, змін їх характеру та інтенсивності, обгрунтовано положення, що момент конституювання сталих міських ознак, тобто виникнення міста Катеринослава II, слід відносити до кінця XVIII ст. Розглянуто питання щодо історичних зв'язків міста з давніми населеними пунктами на території Дніпровського Надпорожжя. Докладно висвітлено програму утворення та розвитку міста кінця XVIII ст. й зроблено висновки щодо ефективності її реалізації. Обгрунтовано тезу, що Катеринослав на Дніпрі постав як принципово новий для даної території тип міста - поліфункціональний центр і не мав попередників за типологією. Детально проаналізовано особливості формування та еволюції Катеринослава на Дніпрі останньої чверті XVIII - середини XIX ст., розкрито співвідношення впливу суб'єктивних і об'єктивних чинників на характер розвитку міста, розглянуто рушійні сили становлення міста та еволюційну траєкторію його розвитку. Обгрунтовано хронологічні межі першого періоду історії Катеринослава, наведено періодизацію ранньої історії міста.

disser.com.ua/contents/28838.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

78

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Гостиницы - лицо любого города. От того, как принимают в них "своего" или иностранного гостя, зависит, какой образ местности отложится в его сознании. По уровню гостиничного сервиса судят о степени "цивилизованности" принимающей стороны. А что знаем мы о екатеринославских гостиницах ХІХ - начала ХХ веков? Источников сохранилось немного, но достаточно для того, чтобы представить картину развития города, его постепенного благоустройства.

+ открыть текст

Гостиница "Европейская" (здание перестроено, угол пр. К. Маркса и ул. Ю. Словацкого)

Информации о постоялых дворах и заведениях гостиничного типа в Екатеринославе конца XVIII - первой половины XIX веков почти не сохранилось. Отрывочные сведения косвенного характера встречаются в "Екатеринославском юбилейном листке", в ряде мемуаров лиц, связанных с городом.

Тема эта не стала предметом самостоятельного исследования. Сформировавшийся в историографии образ Екатеринослава как глубокого захолустья, города, несколько десятилетий ютившегося под обширной горой, тонувшего в безвылазной грязи, где главные городские улицы служили для выпаса скота - такая картина подразумевает отсутствие элементов "гостиничного сервиса". Так оно, в сущности, и было. Мы не имеем достоверных сведений ни о внешнем виде первых екатеринославских гостиниц, ни об уровне сервиса в них. Однако ценным источником для нас могут служить записки современников и исторические аналогии.

Столица Российской империи - Петербург - служил для всех провинциальных городов эталоном, образцом для подражания. Начало гостиничному хозяйству в Петербурге в 18 в. положили постоялые дворы и трактиры, предоставлявшие проезжим пищу и ночлег. С развитием торговли появились гостиные дворы, при которых останавливались купцы. Одной из первых в Петербурге стала гостиница "Большая гостиница Париж", основанная в 1804 г. по Малой Морской ул. В 19 веке стали появляться маленькие и относительно недорогие гостиницы, так называемые меблированные комнаты. Большинство гостиниц размещалось в центре города. В 1894 г. в Петербурге было 40 гостиниц и 209 адресов меблированных комнат. Гостиницы в большинстве своем носили звучные названия типа "Европейская", "Астория" и т.п. Эти же тенденции получили свое воплощение и в массе провинциальных городов, одним их которых, к сожалению, долгие десятилетия оставался Екатеринослав.

Интересные сведения о состоянии гостиничного хозяйства можно почерпнуть из мемуаров французского путешественника маркиза де Кюстина "Россия в 1839 году", получивших в свое время скандальную известность. Книга Кюстина вот уже более полутора сотен лет считается одним из самых информативных, и в то же время самых субъективных источников. Кюстин "открыл" для Запада николаевскую Россию. Вот как описывает французский гость пребывание в одной из лучших гостиниц Санкт-Петербурга - столицы империи. "Приехав в отель Кулона, я встретил здесь хозяина, огрубевшего, перерожденного француза. Его гостиница была в это время переполнена народом в виду предстоящих придворных торжеств по случаю бракосочетания великой княжны Марии, и он, казалось, далеко не рад был новому гостю. Это сказалось в том, как мало он уделил мне внимания. После бесконечного хождения взад и вперед и долгих переговоров мне отвели все-таки какое-то душное помещение на 2-м этаже, состоящее из прихожей, кабинета и спальной. Нигде на окнах не было ни портьер, ни штор, ни жалюзи, и это - при солнце, которое здесь теперь в течение чуть ли не 22-х часов в сутки не сходит с горизонта и косые лучи которого достигают отдаленнейших углов комнаты. Воздух комнаты был насыщен каким-то странным запахом гипса, извести и пыли, смешанным с запахом мускуса.

Усталость после испытаний минувшей ночи и утра и всех мытарств, перенесенных в таможне, победила мое любопытство. Вместо того чтобы тотчас же отправиться, по своему обыкновению, побродить наугад по улицам незнакомого города, я бросился, не раздеваясь, в плаще, на широкую, обитую темно-зеленой кожей софу, занимавшую почти целиком одну стену комнаты, и мгновенно крепко уснул, но... лишь на три минуты. Я проснулся с лихорадочной дрожью, и что же увидел я, бросив взгляд на свой плащ: маленькое темное пятнышко, но... живое. Называя вещи своими именами, я должен сказать, что был покрыт клопами, которые с радостью на меня набросились. Россия в этом отношении, видно, нисколько не уступает Испании, но там, на юге, освобождаешься от этих врагов и исцеляешься на воздухе, здесь же остаешься с ними постоянно взаперти, и война становится тем более кровавой. Я сбросил с себя все платье и стал бегать по комнате, крича о помощи. Какое ужасное предзнаменование для ночи, думал я и продолжал кричать во все горло. Появился русский гарсон, и я постарался растолковать ему, что хочу говорить с его хозяином. Тот долго заставил ждать себя; наконец он явился, и, когда я объяснил ему причину своего ужасного состояния, он расхохотался и тотчас же удалился, сказав мне, что я к этому скоро привыкну, так как в Петербурге без клопов я помещения не найду. Он посоветовал мне лишь никогда не садиться в России на канапе, так как на них часто спят слуги, которые постоянно имеют на себе легионы насекомых. Он успокоил меня также и тем, что клопы не тронут меня, если я буду держаться подальше от мягкой мебели, которую они никогда не покидают.


Угол современных улиц Ширшова и Центральной в 1870 г. В центре - предположительно, здание постоялого двора купца Тихова.

Гостиницы в Петербурге похожи на караван-сараи. Как только вы в них устроились, вы предоставлены исключительно самому себе, и если у вас нет своего лакея, вы останетесь без всяких услуг. Мой слуга, не зная русского языка, не мог быть мне полезен. Более того, он становился мне в тягость, так как я должен был заботиться и о нем. Но все же, благодаря своей итальянской сметливости, он вскоре нашел выход из создавшегося положения: в одном из темных коридоров этой каменной пустыни, которая называлась "отель Кулона", он разыскал какого-то искавшего службы лакея, говорившего по-немецки и хорошо отрекомендованного хозяином гостиницы. Я его тотчас же нанял, рассказал ему о своей беде, и ловкий немец сейчас же притащил мне русскую железную кровать. Я ее немедленно купил, положил на нее новый, набитый свежим сеном матрац и, подставив под каждую ножку кровати чашку с водой, поместил ее посреди комнаты, которую очистил от всей находившейся в ней мебели. Обезопасив себя таким образом на ночь, я вновь оделся и, в сопровождении своего нового слуги, оставил этот "великолепный" отель, походивший по внешности на дворец, а внутри оказавшийся позолоченной, обитой бархатом и шелком конюшней". Само собой разумеющимся такой сервис считался в Петербурге, и, конечно, что уж говорить о неудавшейся третьей столице Империи - Екатеринославе.

Сохранились несколько странных свидетельств современников - например о том, как знаменитый Потемкинский дворец, вернее, его развалины, служили в 1810 - 1820-х годах постоялым двором для учащихся местной духовной семинарии.

Старожил, воспитанник местной гимназии, Николай Рындовский, вспоминал в 1887 году: "Когда я приехал в Екатеринослав, в 1826 году… бывший дворец князя Потемкина… и три небольших каменных дома [по нынешней ул. Ворошилова - М.К.] представляли одне стены с отлично сохранившеюся на них, особенно на доме князя Потемкина, штукатуркою, без крыш, потолков, полов и балок. Дворец князя Потемкина в этом состоянии, а равно и сад при нем, - который ничем не был огражден и никем не оберегался и не охранялся, - служил для многих лиц духовного ведомства безплатным постоялым двором: обыкновенно лица эти, приезжая в Екатеринослав к 15-му июля за детьми своими, обучавшимися в семинарии и духовном училище, чтобы взять их на вакации домой, останавливались в развалинах дворца Потемкина, въезжали с лошадьми и повозками в поросшие густым и высоким бурьяном залу и смежные комнаты и там находили для себя удобный и безплатный приют, а лошади их безвозбранно паслись в саду".

Екатеринославские историки В.А. Беднов, а вслед за ним и Д.И. Яворницкий, приводят следующую историю, относящуюся к 1827 году. Казначей архиерейского дома (находился на горе, недалеко от дворца), иеромонах Иосиф доносил екатеринославскому архиепископу Феофилу, что "он услышал как-то близ дома покойного князя Потемкина необыкновенный шум и отправился туда. Едва он стал приближаться, как вдруг бывшие близ землянки, стоявшей около того дома, люди, по внешнему виду духовного звания, прибывшие по своим делам в Екатеринослав и остановившиеся с повозками своими под помянутым домом, бросились бежать. На месте же остались три женщины, которые заявили, что они вместе с одной старушкой живут в той землянке и занимаются продажей разного рода съестных припасов". Архиепископ Феофил обвинил консисторию, которая "допустила своего рода ставленническую ярмарку с ежедневным базаром и с подозрительными торговками. В пустом доме духовные завели вертеп". "Приезжая по разным своим делам в город, они вместо пристойных в городе квартир крыются, яко враны в нырища, в руинах княжеского дома. Сегодня же подать список духовных и запретить".

Такой вот "гостиничный бизнес" в Екатеринославе 20-х годов девятнадцатого века…

Реклама гостиницы "Москва" (1887 г.)

Видимо с крайне низким уровнем сервиса и невозможностью предоставления услуг "представительского класса" связан и тот факт, что влиятельные лица Империи, при посещении ими Екатеринослава, предпочитали останавливаться на квартирах местной знати. Подходящих гостиниц, скорее всего, не было. Так, пребывая в декабре 1792 г. в Екатеринославе, полководец Александр Васильевич Суворов останавливался в доме вице-губернатора Корбе; свита его находилась в доме самого екатеринославского наместника Василия Коховского, о чем последний и упоминает в своей переписке. Также сохранились сведения, что во время своего приезда в Екатеринослав в 1845 году, император Николай І проживал в доме доктора Нейласси (район пересечения просп. Карла Маркса и ул. Ворошилова).

В отношении уровня гостиничного дела Екатеринослав заметно контрастировал не только со столицей Империи, но и с реальной южной столицей - Одессой. Поскольку Одесса выросла и состоялась как мультикультурный центр, то дела с приемом гостей (в первую очередь, иностранных) там обстояли гораздо лучше. Содержателями гостиниц являлись, в основном, иностранные подданные. Так, в 1820-х гг. лучшей гостиницей в Одессе считался "Hotel du Nord", основанный генуэзским корабельным магнатом Вензано; в 1828 г. именно здесь располагалась свита императора Николая І. Итальянцы основали гостиницу "Hotel du Club", гостиница эта предлагала приезжим горячие ванны. С 1830-х гг. самой фешенебельной в Одессе считалась гостиница "Санкт-Петербург", располагавшаяся возле памятника герцогу Ришелье с прекрасным видом на море и знаменитую Потемкинскую лестницу. Владельцем отеля был грек, который владел французским и итальянским языками. При этом один английский путешественник вполне в духе маркиза де Кюстина высказывал недовольство условиями в гостинице "Hotel de la Nouvelle Russie", который он назвал "ужасным местом" и откуда он съехал как раз в "Санкт-Петербург". Другой приезжий, Гоммер де Гелль, свидетельствовал, что в "Nouvelle Russie" взимали 8 рублей в день без постельного белья - очень высокую сумму. Там не было звонков для вызова обслуги, а часто и самой обслуги. Приезжих также поражало и то, что в одесских гостиницах, кроме основной платы, приходилось платить еще и рубль за простыни. Кроме того, "сеньоры" вынуждены были часто привозить свои матрацы.

Уже много десятилетий среди пушкинистов и екатеринославских-днепропетровских краеведов остается без определенного ответа вопрос: где жил А.С. Пушкин во время своего вынужденного пребывания в Екатеринославе весной 1820 года? Поскольку в бумагах Пушкина не сохранилось никаких прямых указаний, часть считает, что он жил в городе, другая часть - что поэт снимал хату или отдельную комнату в предместье Мандрыковке. Не вдаваясь в суть этой дискуссии, отметим, что в "Екатеринославском юбилейном листке" 1887 г. опубликовано такое предание: "Известно, что в 20-х годах настоящего столетия, по случаю болезни, прожил в Екатеринославе от 2 до 3 недель знаменитый поэт А.С. Пушкин. Рассказывают, что он останавливался в доме Тихова (Матвея?), который содержал едва ли не лучший в то время постоялый двор. Дом этот теперь переделан и находится во владении Я.М. Михайличенко. На дверях дома, говорят, было даже написано Пушкиным какое-то четверостишие. Не может-ли кто сообщить "Листку" более подробные сведения об этом предмете?". Более детальной информации о том, что из себя представлял этот постоялый двор, тогда, к сожалению, не нашлось. Возможно, предприимчивый владелец дома мог сам инициировать появление такого предания, или Пушкин не жил постоянно здесь, а только посещал это здание и действительно оставил там напоминание о себе. Все эти вопросы, скорей всего, так и останутся без ответа. (Отметим только, что версия о проживании Пушкина в доме Тихова в советское время стала официальной, а на четырехэтажном доме в стиле "сталинский ампир" по ул. Ширшова, 4, на месте дома Тихова, установлена мемориальная доска (сейчас в здании - офис компании "Оптима", доска отреставрирована).

realnest.com.ua/information/articles/190

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

79

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Поселок им. Крупской, немецкое кладбище

Призраки в капюшонах

+ открыть текст

Рубрика: ПУБЛИКАЦИИ > Родной край. 03.02.2016. г.

Постоянный и активный подписчик «Днепра вечернего» Николай Валерьевич Черепанов, проживающий в г. Днепропетровске на проспекте Металлургов, 41, о благих делах которого газета не раз писала, на этот раз прислал в редакцию письмо с изложением истории, приключившейся с ним в детстве. Сам Николай Валерьевич окончил экономический факультет ДГУ, работал экономистом, начальником Бюро труда и занятости, а в 90-х годах – менеджером по нормоведению окружающей среды в фирмах.

Как уверяет Николай Валерьевич, за всю свою жизнь он не сказал ни слова неправды, поэтому в описанном им происшествии нет ни грамма выдумки. Вот о чем он пишет.

- Возле нашего прославленного микрорайона поселок имени Крупской до жилмассива Западный (Днепропетровск) пролегает лесополоса. Она вся изрезана балками и балочками, буераками и буграми. Когда мне было 14-15 лет, со мной и моим другом детства Женькой Васиным приключилась вот такая интересная штука.

Мы любили кататься на велосипедах – у меня был «ХТЗ – Ласточка», у него «Школьник».  Он был маневренней, но скорость несколько уступала моему «коняге». В лесопосадке (а ей было уже лет 25-30), которую садили сразу после войны, было много абрикосов «дичек». Поэтому мы ездили туда «пастись». Кроме абрикосов, попадались и вишни, которые я обожаю с раннего детства.

Кроме чисто гастрономического интереса, был еще и спортивный: в посадке напротив воинской части (ее отделяло железнодорожное полотно) находился курганчик не курганчик, холм не холм, а некая высотка, именуемая «тригонометрической». На ней был установлен госзнак, гласящий, что сия пирамидка установлена в 1922 году и согласно номерному декрету охраняется законом народного Комиссариата УССР.

Но суть в том, что параллельно железнодорожному полотну пролегала проселочная дорога, которая упиралась в этот тригонометрический пункт и продолжалась с противоположного склона. Холм был покрыт невысокой травой и мелким кустарником. У нас, у пацанов, была забава: мы с разгона взлетали на вершину этого бугра, а затем, не тормозя, спускались с противоположной стороны. Тогда это казалось верхом удали и молодечества.

И еще была одна закавыка. Путь к этой высотке пролегал мимо небольшого дачного поселка (там было не больше 15 дачек) и кладбища, где были похоронены немецкие солдаты. Последнее представляло собой прямоугольник (метров 100 в длину и чуть больше сорока в ширину). Дачный поселок пользовался не очень хорошей славой ввиду близости захоронения немецких военнослужащих. Поговаривали, что в крайних домиках по ночам наблюдали привидения, поэтому хозяева никогда там не ночевали.

Так вот, в тот день стояла не очень хорошая погода (а дело было весной –  в конце апреля или в середине мая), и мы, проскочив мимо дачного поселка, помчались к вышеозначенной высотке.

Я лихо летел впереди, Женька – сзади. Неожиданно я затормозил, да так резко, что едва не вылетел из седла, потому что на вершине бугра, рядом с пирамидкой, заметил маячившую фигуру в макинтоше с капюшоном. Резко развернул велик и с ускорением помчался назад. Чуть отставший дружок тоже увидел эту странную фигуру и, не дожидаясь меня, на ходу развернулся и бросился назад по проселку.

Вдруг заморосил дождик, проворковал пока еще далекий гром. Мы гнали на полную катушку. Вот и кладбище (оно представляло собой небольшие столбики с номерами – тогда еще там никто не рылся: «черные археологи» начали шерудить там значительно позже, в конце 70-х годов). И какой кошмар! Точно такая же фигура торчала в конце последнего пристанища мертвых. Точно в таком же макинтоше с капюшоном.

Мы драпали, налегая на педали. Женька лидировал. Он зацепил ветку клена – она хлестнула меня по лицу, я на секунду словно ослеп, но управления великом не потерял…

Мы очнулись с ним под виадуком через железнодорожную линию. Дождик превратился в ливень. Еле отдышались и, с тревогой оглядываясь на еще близкие, расположенные метрах в ста, дачные домики (они «выходили» из лесопосадки и упирались в глубокую балку), начали обсуждать происшествие.

Я знал, что такие плащи-прорезинки носили немецкие солдаты (рядовой и унтер-офицерский состав). Такой был и у моего деда (а ему подарил его сын Борис – мой родной дядька - в начале 50-х, когда вернулся из Германии). Видел такие плащи я в кино да по телеку.
Что это было? И почему нас обуял такой ужас? Не знаю до сих пор. Но с того дня мы объезжали этот участок стороной.

dv-gazeta.info/vechyorka/rodina/ … honah.html

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

80

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Гостиничный бизнес в Екатеринославе. (часть II)
Выпуск 60 от 09.02.2005. Тема "История города"

+ открыть текст

Сохранившийся декор фасада бывшей гостиницы "Лондон" (ул. Ленина, 10)

Более поздние сведения, касающиеся Екатеринослава, где фигурирует гостиничное дело, относятся к 1860 г., когда в город приехал новый губернский архитектор - брат знаменитого писателя Федора Михайловича Достоевского Алексей.

"Приехавши в Екатеринослав, мы велели себя везти в лучшую гостиницу в городе. Разместившись кое-как в двух комнатах гадкой и грязной гостиницы, мы рады были очень, что дотащились наконец до места. На другой день, т.е. в четверг, 28 апреля, я вышел из номера гостиницы очень рано, взял извозчика и объездил все более или менее видные улицы, и таким образом, хотя мельком, познакомился с физиономией города. Сказать по правде, внешний вид города мне не слишком понравился. После безукоризненно чистенького Симферополя Екатеринослав показался и грязным, и худо обстроенным, но значительно большим. Одно, что мне кинулось в глаза, - это Большая бульварная улица, прорезывающая город по всей длине его. Посреди ее устроено шоссе, по бокам которого идут в два ряда аллеи, обсаженные деревьями белой акации и каштановыми. Лучшие строения города находятся на этой улице".

Известны упоминания о гостинице Морица, видимо считавшейся в 1850-х гг. одной из лучших (если не лучшей) в Екатеринославе. В 1859 г. она "помещалась в желтом двухэтажном доме" в центре города и известна тем, что здесь обедали и устраивали "литературные обеды" екатеринославские "пиквики". Литературное общество, взявшее себе полушутливое наименование "Пиквикский клуб", просуществовало несколько лет, главными его членами были писатели и публицисты Н.П. Баллин, В.М. Елагин, М.М. Стопановский. Пиквики были оригинальным явлением общественно-культурной жизни Екатеринослава и отразили настроения значительной части элиты в преддверии буржуазных реформ. В выступлениях и произведениях "пиквиков" на квартирах наиболее активных членов и в общественных местах эмоционально обговаривались наболевшие социальные проблемы, однако конкретных требований не выдвигалось. Широкую известность получили ряд литературных произведений ("Откупное дело" и др.), где критиковался образ жизни и мировоззрение тогдашней элиты общества, бичевались социальные пороки. "Пиквики" активно выступали за отмену крепостного права.

По воспоминаниям Н.П. Баллина, опубликованным в том же "Юбилейном Листке" (1887), в 1859 г. в гостинице Морица был устроен один из "литературных обедов", который "имел целию усилить общее сочувствие к провинциальной литературной деятельности". Программа обеда была тщательно обдумана. "Прежде всего пиквики пили за здоровье Государя-Освободителя. Потом были провозглашены тосты за успехи обличений, за процветание провинциальной литературы, за здоровье Михаила Евграфовича Салтыкова… Речи наши, разумеется, были сердечны и молоды". Описание этого обеда в гостинице Морица было помещено даже в газете "Московские ведомости". Тот же Н.П. Баллин засвидетельствовал факт пребывания в екатеринославской гостинице Морица выдающегося русского хирурга Н.И. Пирогова в один из приездов его в Екатеринослав.

В известном историко-краеведческом издании "Екатеринославский юбилейный листок", появившемуся к 100-летнему юбилею Екатеринослава в 1887 г., встречаем упоминания уже о нескольких гостиницах, в разделе объявлений. Ежедневные и месячные обеды предлагались в гостинице "Симферополь", "по весьма умеренным ценам", по Полицейской улице (ныне Шевченко). "Содержатель Касим Эфенди Ферил". На Екатерининском проспекте размещалась гостиница "Гранд-Отель". Гостиница "Москва", угол Упорной (Глинки) и Харьковской улиц, предлагала "заново отделанные и меблированные номера ценою от 50 коп. до 2 руб. В столовой гостинницы обеды от 30 коп. до 1 руб. ежедневно, по месячно и порционно по карте". Эти данные свидетельствуют о том, что со вступлением Екатеринослава в эпоху "индустриального бума" (1860 - 1880-е гг.), а особенно начиная с конца 1880-х гг., гостиничный бизнес вступает в новую фазу своего развития, как и все городское хозяйство.

Промышленная модернизация 1880-х гг. имела своим следствием бурное развитие всех отраслей городского хозяйства и инфраструктуры. Последнее десятилетие девятнадцатого - десятые годы двадцатого веков стали временем истинного расцвета Екатеринослава как индустриальной столицы Юга России, не случайно город часто называли "Новой Америкой". Кардинально изменилось лицо города, центральная часть Екатеринослава приобретает фешенебельный вид. В этот период строится целый ряд гостиниц, названия которых, вероятно, знакомы и современному горожанину - "Бристоль", "Пальмира", "Лондон", "Гранд-Отель", "Отель-де-Франс" и, конечно, "Астория".
Итак, 31 гостиница. Неплохой показатель для города с населением 220 тысяч человек. Для сравнения - накануне 1917 г. в Петербурге (превосходившем Екатеринослав по числу жителей более чем в 6 раз) насчитывалось 120 гостиниц, по 251 адресу находились меблированные комнаты.

Полный список "гостинниц" Екатеринослава перед Первой Мировой войной, представлен в справочной книге "Весь Екатеринослав" на 1913 год (издание Л.И. Сатановского). Думаю, будет уместно привести его целиком:

Какие же услуги предоставляли гостиничные заведения города в начале ХХ века? "Центральная гостиница" в 1913 г. сообщала, что "вновь отремонтирована и роскошно обставлена. Приглашен первоклассный повар. Цены напиткам и кушаньям самыя доступныя. Завтрак или ужин - 35 к. Граф. водки с закуской - 60 к. Обед из двух блюд - 50 к., из трех блюд - 60 к.". "Всем едущим в Екатеринослав" рекомендовала себя "первоклассная гостиница "Континенталь" в центре города вблизи всех присутственных мест и учреждений. Комфортабельно обставленные номера по заграничному образцу в роскошном стиле от 1 р. до 10 р.". Гостям предлагалось "электрическое освещение, водянное отопление, ванныя комнаты, а также в каждом этаже телефоны. Образцовая кухня". Судя по рекламным объявлениям в справочных книгах, цены на услуги главных отелей города варьировались в среднем от 1 до 5 руб. за номер. Самую высокую цену за номер от 1,25 - 1,5 до 10-12 руб. держали гостиницы "Континенталь", "Европейская", "Лондонская", "Бристоль". Гостиницы попроще, как например, "вновь открытая Железнодорожная гостиница и ресторан в самом торговом пункте" предлагали "прилично обставленные номера" уже от 75 коп. до 2,50 - 3 руб.

Пожалуй, самым интересным пятачком города, окруженным гостиницами, был квартал Екатерининского проспекта между улицами Воскресенской (Ленина) и Садовой (Серова). На одной стороне располагались отели "Бристоль" и "Пальмира". "Бристоль" в первом десятилетии ХХ века был фактическим лидером среди подобных заведений. К услугам посетителей - электрическое освещение, горячая и холодная вода, телефоны, зал ресторана на веранде, расположенной на навесах над Проспектом. А "Пальмира" - двухэтажное здание с мансардой и оригинальной башней, акцентирующей угол Проспекта и Садовой. Уже после Великой Отечественной войны, отстраивая этот участок Проспекта, архитектор Д. Щербаков предложит использовать мотив разрушенного здания "Пальмиры". Так появилась известная всем днепропетровцам башня, увенчивающая жилой дом на углу Проспекта и Серова.

Перед Первой Мировой войной Екатеринослав увидел своеобразную "битву гигантов" гостиничного бизнеса. С одной стороны Проспекта, на месте старого здания поднялся новый "Бристоль" - огромное шестиэтажное здание (по тогдашним меркам - небоскреб). В рекламе сообщалось, что гостиница имеет 140 комнат и отдельные апартаменты, собственную телефонную станцию, почту, телеграф, "аутогараж", лифт, электричество, центральное отопление, ванны. "Роскошно обставлена стильной гнутой мебелью по образцу европейских столичных гостиниц. Абсолютная тишина и покой". Однако почти одновременно (1912, по другим сведениям 1913 год) на другой стороне Проспекта поднялся главный конкурент "Бристоля" - гостиница "Астория". Это единственное гостиничное здание дореволюционного Екатеринослава, сохранившееся и выполняющее тот же комплекс функций до наших дней. Пять этажей, смесь неоклассицизма с модерном, "оборудованная по образцу заграничных отелей, стильная мебель, роскошные номера, лифт, первоклассная кухня". Этому зданию повезло больше, хотя с установлением советской власти "Астория" стала штабом революции, тут заседал губревком, принимали добровольцев в Красную Армию. Позднее здесь сменяли друг друга штаб петлюровцев, махновцев, белых… Многим известно, что "Асторию" описал в романе "Хождение по мукам" Алексей Толстой.


Угол Проспекта и улицы Садовой (Серова). Слева - гостиница "Пальмира".

А вот еще один курьез, оставшийся от начала ХХ века. Одной из самых комфортабельных гостиниц Екатеринослава того времени была гостиница "Лондон" (совр. ул. Ленина, 10). Владелец был поклонником творчества Людвига ван Бетховена; по его желанию на щедро декорированном фасаде дома появился барельеф великого композитора. Если вы идете по улице Ленина от проспекта до театра им. Шевченко, поднимите голову - на левой стороне на уровне третьего этажа здания увидите барельеф, а чуть ниже скульптуру музы. Давно исчезло средневековое завершение здания в виде башен, надстроен один этаж, а эти скульптурные памятники сохранились.

Не забудем упомянуть и о других разновидностях гостиничного бизнеса Екатеринослава начала ХХ века. В 1913 г. в Екатеринославе насчитывалось всего 4 "мебилированных комнаты", 7 ночлежных домов, зато 14 "номеров". Параллельно с этим продолжала существовать и такая форма, как "постоялые дворы" (всего 6). Пять из семи ночлежных домов находились на Петербургской улице (совр. Ленинградская), по одному - на Казачьей (Комсомольская) и Крестовой (Фрунзе). Постоялые дворы сосредотачивались возле рыночных (базарных) площадей - четыре возле Верхне- и Нижне-Троицкого рынков, остальные возле Озерки и центральных торговых рядов.

По сведениям из справочной книги "Весь Екатеринослав" на 1915 год, сократилось число гостиниц (до 25), номеров (до 9), ночлежных домов (до 6), зато меблированных комнат стало 6. Подобные изменения могли быть связаны с ростом конкуренции среди подобных заведений. Хотя, нельзя утверждать, что это однозначно способствовало повышению качества обслуживания.


Гостиница "Красная", бывшая "Лондон"
(1920-е гг.)

Нельзя не обратить внимание на саму номенклатуру названий гостиниц и прочих "заведений", ибо они как нельзя лучше передают колорит старого Екатеринослава. Имена большинства отелей "сверкают" европейским шиком - "Бристоль", "Версаль", "Континенталь", "Империаль" в разных транскрипциях - по-русски и "по-иностранному". В этом списке находим и экзотическую "Дагмару" - вероятно в честь датской принцессы Софии Фредерики Дагмары, ставшей в России Марией Федоровной, женой императора Александра ІІІ. Ну и конечно, особенно заманчиво звучало "Ночлежный дом "Лондон" на Петербургской. Можно наблюдать интересную тенденцию - на центральном Проспекте и прилегающих кварталах - встречаются только "европейские" названия, исключение делалось только для столиц - Санкт-Петербурга и Москвы и названия самой страны - Россия. Ближе к окраинам начинались "отечественные" имена. "Мебилированныя комнаты" на Торговой (Ширшова) назывались "Англия", на Провиантской (Пастера) - "Петербург" и "Рига", а вот на Философской - уже "Ялта".

Не знали удержу хозяева в именовании "номеров" - "Аполло", "Брюссель", "Ливадия", "Швейцария", даже "Монэ". Каким-то чудом попали в эту компанию "Одесса", "Ростов" и "Никополь". Последний, наверное, не из-за значимости городка, а в связи с греческими ассоциациями.

Таким образом, судя по развитию гостиничного дела, "европейский выбор" был сделан Екатеринославом уже в начале ХХ века. В годы Гражданской войны гостиничное хозяйство Екатеринослава было подорвано, уцелели и функционировали только несколько гостиниц - "Астория", "Спартак" (объединенные "Бристоль" и "Пальмира"), "Красная" (бывший "Лондон"). Изменялись названия, трансформировались социальные представления и уровень гостиничного сервиса в рамках советской системы хозяйствования. Окончательную черту под "екатеринославской эпохой" в этой отрасли подвела война, оборвавшая физическую жизнь большинства отелей Екатеринослава.

realnest.com.ua/information/articles/191

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

81

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

http://images.vfl.ru/ii/1456402836/e92124fe/11621612.jpg


www.libr.dp.ua/fullkr/?pbp=26
Колекція поштових листівок з видами Єкатеринослава початку XX століття

Спасибо сказали: kbg_dnepr, litar Л, Alexxander3

Поделиться

82 (26-02-2016 16:01:33 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Центром боевого движения эсеров в Украине также стал Екатеринослав, ныне – Днепропетровск, один из крупнейших промышленных центров. В конце 1905 года на линии Екатерининской железной произошло открытое восстание, которое охватило станции Горловка, Гришино, Авдеевку, Синельниково, Александровск. Однако царские войска и полиция подавили восстание. В самом Екатеринославе поддержать восстание в Донецком бассейне не смогли. Но здесь тоже постоянно происходили столкновения с полицией и шло формирование рабочих дружин. Тогда же была создана боевая дружина при Екатеринославском комитете партии эсеров. В состав дружины вошли, в основном, рабочие-боевики из Екатеринослава и Гомеля. Последнее обстоятельство не являлось случайным – юго-восток Беларуси, с населением, традиционно занимавшимся отходническими промыслами, поставлял немало рабочей силы в города бурно развивавшегося юга Украины. Соответственно, между этими регионами происходил и своеобразный обмен «революционными кадрами» – боевики из Екатеринослава приезжали в Гомель, и наоборот.

... к группе примкнули прибывшие из Гомеля и Ветки боевики местной «независимой рабочей дружины» Иван Малеев («Сергей Малый»), Александр Малеев и Моисей Майзлин («Мошка»). В свою очередь, екатеринославцы Алексей Куракин и Лаврентий Шеляхин с июня и по октябрь 1905 года участвовали в эсеровской «боевке» Гомеля.

firstsocial.info/analiz/eseryi-v … iv-imperii

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

83 (27-02-2016 07:00:09 отредактировано Alexxander)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

о и пишет:

www.libr.dp.ua/fullkr/?pbp=26
Колекція поштових листівок з видами Єкатеринослава початку XX століття

В ПГАСА несколько лет назад выпускалось переиздание старых почтовых открыток в виде подарочного альбома.
Возможно он есть в библиотеке.

Спасибо сказали: kbg_dnepr, о и2

Поделиться

84

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

http://images.vfl.ru/ii/1456840712/32274a2c/11688949.jpg

Спасибо сказали: kbg_dnepr1

Поделиться

85

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Про дату заснування міста:

Донині місто Дніпропетровськ відлічує свою історію від 1776 року, від появи Указу Катерини про заснування міста Катеринослава на річці Кільчені.

Ця дата, однак, не відображає усіх реалій виникнення міста. Група дніпропетровських науковців та краєзнавців за допомогою та підтримкою Благодійного фонду Олексія Лазька провела дослідження, присвячене уточненню часу заснування Дніпропетровська. Під час роботи було проведено комплексне опрацювання писемних, археологічних та картографічних джерел з історії населених пунктів, які існували в межах нинішнього Дніпропетровська у пізньому середньовіччі та у XYI- XYIII сторіччях: фортеці Кодак, паланкового міста Війська Запорозького Новий Кодак, міста Стара Самарь (Новобогородицьк), обох Катеринославів.

У результаті цієї роботи група науковців дійшла висновку про доцільність офіційного передатування міста. Місто виникло у 1645 році, коли з`явилася перша згадка про місто Новий Кодак.

Місто Новий Кодак існувало при важливому перевозі через Дніпро, на перегині суходільних та водних шляхів. Це місто стало важливим релігійним, адміністративним, торговельним і господарським центром Вольностей Війська Запорозького. Новий Кодак був центром Кодацької паланки, територія якої перевищувала 12 000 квадратних кілометрів. Тут знаходилася резиденція полковника іншої паланкової старшини, відбувався суд, функціонувала канцелярія. Фортеця слугувала для захисту мешканців міста та навколишніх поселень. Населення Нового Кодака на середину ХYIII століття налічувало близько 5 000 осіб.

Після зруйнування Січі Новий Кодак стає повітовим містом, а у 1777 році архієпископ Євгеній Булгарис призначає новокодацького священика Федора Фомича на посаду протопопа Слов'янської провінції. Як повітове місто Новий Кодак отримує городову округу.

Катеринослав розташувався на місці Нового Кодака (в офіційних документах Новий Кодак включно до 1791 року називають Катеринославом), а Новокодацька городова округа та новокодацькі повітові установи стають катеринославськими.

Ініціативна група у складі О. Лазька, С. Заславського, І. Довгалюк, О. Репана, О. Харлана, В. Старостіна дійшла висновку, що настав час для спростування міфу про заснування Катеринослава виключно з волі «височайшого» Указу. Ми не заперечуємо імперського та радянського періодів в історії Дніпропетровська, але не можна ігнорувати науково доведеного факту його заснування на 131 рік раніше офіційно визнаної дати.

Пробудження історичної пам'яті щодо дійсної дати народження міста допоможе його мешканцям усвідомити причетність до героїчної долі своїх пращурів, які, власне, і зародили сучасне місто Дніпропетровськ.

Наукова думка про необхідність зміни дати заснування міста Дніпропетровська потребує громадської підтримки.

Усім, хто згоден з думкою ініціативної групи, пропонуємо поставити свій підпис під цим листом.

Проте незаперечність науково доведених історичних фактів по-справжньому допомагає суспільству усвідомити свою сув'язь з глибинністю і безперервністю історії власної землі, з якої не можна втрачати жодної сторінки.

www.ukrainica.org.ua/ukr/letter

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Vlad S., litar Л2

Поделиться

86 (14-03-2016 20:22:06 отредактировано Vlad S.)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Дякую за цікаву статтю! Нарешті, але ж стару назву поки що навряд чи повернуть...

Та й фірма Кодак (США) образитись може:-))

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Поделиться

87 (21-03-2016 10:35:49 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Констянтин Паустовський у Катеринославі

У 1916 році родич допоміг молодому Паустовському влаштуватися працювати на Брянський завод у Катеринославі бракувальником снарядів.

+ открыть текст

Молодий письменник взимку приїхав до нашого міста. Перші враження були досить безрадісними: «Приїхав до Катеринослава. Був тихий, сірий ранок. І місто здалося мені сумним, безбарвним…

Пишу в номері готелю "Палас". За вікном якийсь склад іржавого заліза. Небо мутне. У сусідніх номерах цигани з хору співають весь день і скиглять відчайдушно», — писав Костянтин своїй нареченій в Севастополь.

І через три дні: «Катеринослав незатишне, брудне, виснажливе місто. І для мене він завжди буде позначений печаткою нестерпної, спопеляючої туги за тобою…»

Паустовський був дуже стомлений важкою працею, але, проживаючи в Катеринославі, він був хоч трохи ближче до своєї коханої. В автобіографічній «Повісті про життя» він розповідає про перші тутешні знайомства: «У Катеринославі я зняв кут в передмісті Чечелівці, неподалік від Брянського заводу…

Крім мене, на кухні жив ще клепальник з Брянського заводу — високий малий з дикими очима… Щовечора, повертаючись із заводу, він приносив з собою пляшку каламутної катеринославської бузи — хмільного напою з пшона, випивав її, валився, не роздягаючись, на рваний матрац на підлозі і засинав до першого ранкового гудка». (До речі, задамося питанням: малий був глухий — як же він чув ранковий гудок?..)

Костянтин Георгійович згадує, що таким же був і господар квартири. На Брянському заводі Паустовський займався перевіркою шрапнельних склянок. Умови праці в цехах були незавидні: «Поруч з тим місцем, де я працював, стояла кругла пила. Вона з нестерпним вереском пиляла залізо. Від цього вереску холод продирав по шкірі, і в душі піднімалося оскаженіння. Вереск цей угвинчувався в мізки як свердло.

Я глухнув, сліпнув, якби я міг, то підірвав би цю пилку. Більшого глуму над людиною, над нервами, мозком і серцем не можна було придумати.

Коли пила замовкала, то було ще гірше: всі чекали, нервуючи, коли ж вона знову заверещить. Саме це очікування викликало нудоту…»

Щоправда, з часом Паустовський мав можливість познайомитися з містом і його людьми з трохи іншого боку. Зокрема, він познайомився з робочим Бугаєнко, людиною спокійною, розміреною, трохи глузливою. Зав’язалась некваплива розмова. Бугаєнко запропонував Костянтину написати політичну листівку з приводу суцільного свавілля в країні. Письменник згадує: «Я погодився. Я написав листівку і вклав у неї весь пафос, на який був здатний. Тінь Віктора Гюго, висловлюючись фігурально, майоріла наді мною, коли я писав цю листівку. Але Бугаєнко начисто її забракував». Після цього, пише Паустовський, він бився над листівкою кілька вечорів, поки не написав її просто і зрозуміло. Робочі розмножили її на гектографі і розповсюдили. Костянтин Георгійович дуже пишався нею, але ні перед ким не міг похвалитися своїм авторством. Паустовський хотів залишити собі хоча б один екземпляр на пам’ять, але Бугаєнко не дозволив і дорікнув Костянтина в поганому знанні законів конспірації.

Костянтин Паустовський згадував: «Я був підпорядкований не заводському начальству, а представнику артилерійського управління при Брянському заводі капітану Вельямінову, надісланому з Петрограда.

Раз на три-чотири дні я повинен був приходити до нього і доповідати про свою роботу.

Я довго не міг здогадатися, на кого був схожий капітан Вельямінов, але потім, нарешті, згадав: на декабриста Якубовича. У Вельямінова було таке ж сухе обличчя, темні звисаючі вуса і вірна пов’язка на лобі.

Вельямінов жив на Великому проспекті. З вікон його кімнати було видно Дніпро і сади. У садах вже набухали бруньки. Над деревами, як завжди ранньою весною, стояло ледь примітне зеленувате марево.

Кімната Вельямінова була завалена кресленнями, книгами і безліччю речей, які не мали стосунку до його прямої спеціальності — артилерійської справи.

Вельямінов захоплювався стетографією і краєзнавством. Підвіконня були тісно заставлені мензурками, склянками з проявниками, рамками для друку знімків. Пахло кислим фіксажем.

На круглому столі під філодендроном, на оксамитовій витертій скатертині лежали фотографії. Це були види провінційних міст — Порхова, Гдова, Валдая, Лоєва, Рославля та багатьох інших. У кожному місті Вельямінов знаходив щось цікаве. Димлячи затиснутою в роті цигаркою, він поблажливо, але з видимим задоволенням розповідав мені про ці знахідки і показував їх фотографії.

Іноді це були дерев’яні ворота петровських часів або просто вигадливі перильця на балконі, іноді гостинні ряди або гоголівська каланча.

Кожну свою відпустку Вельямінов проводив у місцях глухих і далеких від столиць. У розорених поміщицьких садибах він фотографував картини, кахельні печі, збережену в кімнатах і садах скульптуру, привозив знімки в Петроград і показував друзям — знавцям мистецтва.

Зі стриманою гордістю він розповідав мені, як йому вдалося знайти могилу пушкінської няні Орини Родіонівни в селі Суйда під Лугою, а крім того — бюст роботи відомого скульптора Козловського та дві картини французького художника Пуссена в забитому будинку біля Череповця.

Я подовгу засиджувався у Вельямінова, розглядаючи фотографії. Він поїв мене чаєм з термоса і пригощав бутербродами з вареною ковбасою.

У захаращеній його кімнаті було дуже тепло. Я не поспішав йти до себе на Чечелівку, в обідрану кухню, де наввипередки бігали по стінах прозорі від голоду руді таргани.

Одного разу Вельямінов сказав мені:

— Досить вам киснути на Чечелівці і глухнути від пилки. Я вас пошлю до Таганрога. Це дуже гарне місто. Але по дорозі до Таганрога ви заїдете до Юзівки на Новоросійський завод і налагодите там бракування снарядів. Витратите на це всього два-три тижні. Згодні?

Я, звичайно, погодився.

Вельямінов видав мені платню і гроші на дорогу, пообіцяв приїхати влітку до Таганрога, і ми розпрощалися.

У себе на Чечелівці я провалявся майже всю ніч без сну. Лампу ми ніколи не гасили і лише цим рятувалися від тарганів. У темряві вони сипалися зі стін і шастали по обличчю і рукам.

Я лежав, і божевільна думка прийшла мені в голову — спізнитися до Юзівки на п’ять-шість днів, а за цей час з’їздити до Севастополя. Вельямінов про це не дізнається…

З крана капала вода, таргани пили на підлозі з маленької калюжі, на вулиці п’яний кричав, ридаючи: "Стріляй в мене, юда! Бий в душу!" — але я нічого не помічав. Я вже дихав, засинаючи, повітрям квітучих мигдалевих садів…»

У квітні 1916 року Костянтина Георгійовича несподівано перевели на великій металургійний завод до Юзівки. З відчуттям легкого смутку залишав він Катеринослав.

Микола Чабан

www.ex21.com.ua/ukr/dneprocentrizm/1156.htm

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

88 (02-04-2016 15:10:05 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре в рамках закона о декоммунизации dv-gazeta.info/vechyorka/rodina/ … st-1.html:

АНД-район

Жилмассив Фрунзенский-1, 2. Михаил Фрунзе (1885-1925) - советский военный деятель, председатель Реввоенсовета СССР, нарком по военным и морским делам (1925). Участник установления советской власти в Украине – Ломовский (от Ломовка) и Каменский (от Каменка).
Жилмассив Клочко. Владимир Клочко (1889-1918) - организатор Красной гвардии на Екатериносавщине, воевал против армии УНР, устанавливал большевистскую власть в Екатеринославе – Калиновский (нейтральное название).
Ул. Баглия - Гавриил Баглий (1887-1920) - член исполкома Екатерининской железной дороги, председатель ее Военно-революционного штаба, в 1919 - председатель Военно-революционного комитета, комиссар Юго-Западной железной дороги) - ул. Брацлавская - Брацлав - город в составе Винницкой области.
Ул. Белинского - Виссарион Белинский - российский революционный демократ, литературный критик и публицист, категорически отрицал право украинского народа на существование. Он утверждал, что ни литература, ни украинский язык не имеют никаких возможностей самостоятельного развития. Переименована в ул. Измаила Срезневского - Измаил Срезневский (1812-1880 ) - филолог, славист, историк, палеограф, украинский писатель. Издал фольклорные и исторические материалы из прошлого Украины.
Ул. Белостоцкого - Иван Белостоцкий (1881-1968) - Советский государственный и партийный деятель, секретарь Тульской совета металлистов (1912-1917) - ул. Любарского - Владимир Любарский (1938- 1998) - днепропетровский художник-иллюстратор детской и научно-познавательные литературы, проиллюстрировал более 50 книг, жил именно в этом районе.
Ул. Варейкиса - Иосиф Варейкис (1894-1938) - народный комиссар социального обеспечения Донецко-Криворожской Республики, председатель Симбирского (1918-1920) и Витебского (1920) губернского комитета партии (1918-1920), Сталинградского (1935-1936) и Дальневосточного (1937) крайкомов партии - ул. Джузеппе Гарибальди - Джузеппе Гарибальди (1807-1882) - народный герой Италии, полководец, один из вождей Рисорджименто, литератор.
Ул. Войкова - Петр Войков (1888-1927) - Член ВКП (б), член екатеринбургского военно-революционного комитета. Заместитель председателя Коллегии Народного комиссариата внешней торговли - ул. Краковская – в честь польского города Кракова.
Ул. Воровского - Вацлав Воровский (1871-1923) - деятель коммунистической партии, инициатор преследования церкви - ул. Дмитрия Багалия - Дмитрий Багалий (1857-1932) – украинский философ и историк.
Проспект Воронцова - Петр Воронцов (1893-1919) - участник установления советской власти в Украине – пр. Мануйловский (входит в пределы бывшего поселения Мануйловка, историческая географическое название).
Ул . Гайдара - Аркадий Гайдар (1904-1941.) - деятель коммунистической партии, член ЧК - ул. Дмитрия Марковича - Дмитрий Маркович (1848-1920) - украинский писатель и юрист, министр юстиции в правительстве УНР.
Проспект им. Газеты “Правда” - советская коммунистическая газета – пр. Слобожанский - географическое название, соответствует направлению проспекта - на Слобожанщину, традиционным центром которой является Харьков.
Ул. Галана - Ярослав Галан (1902-1949) - писатель, журналист, общественный и политический деятель, участник установления советской власти в Западной Украине (1939-1940), автор пропагандистских сфальсифицированных публикаций, в которых подвергал травле украинское освободительное движение, превозносил сталинский режим. - ул. Пражской весны - в честь протестов против тоталитарного режима СССР в Праге.
Ул. Героев гражданской войны (название отражает тяжелый период в истории Украины, когда украинцы воевали друг против друга, не способствует формированию единства граждан Украины) - ул. Марии Лисиченко - Мария Лисиченко (1890) - активистка мануйловской «Просвиты», член УСДРП, член Украинской Центральной рады в 1917 г. С марта 1913 г. работала в книжном магазине «Слово» в Екатеринославе, в 1921 г. переехала в Киев. Много печаталась в журналах, занималась переводами с английского языка произведений Джека Лондона, Майна Рида, Этель Войнич, Фенимора Купера. Репрессирована во время сталинских репрессий.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

89 (03-04-2016 13:19:47 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре (АНД-район - продолжение

Ул. Гудкова - Николай Гудков - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Яна Гуса - Ян Гус - чешский религиозный мыслитель, философ, реформатор, национальный герой.
Ул. Энгельса (Фридрих Энгельс (1820-1895) - основоположник идеологии марксизма, его лицо использовалась для пропаганды коммунистического тоталитарного режима - ул. Афанасьева-Чужбинского - Александр Афанасьев-Чужбинский (настоящая фамилия Афанасьев,1817-1875) - русский и украинский писатель, этнограф, писал стихи на украинском языке, составил словарь украинского языка.
Ул. Замполита Беляева - Владимир Беляев (1914-1947) - советский офицер, Герой Советского Союза, участвовал в освобождении Днепропетровска в октябре 1943 г.- ул. Беляева (в названии улицы убирается советская должность «замполит»).
Ул. Захаренко - Иван Захаренко (1880-1960) - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Глуховская - географическое название, в честь города Глухова.
Ул. и пер. Ивана Зинукова - Иван Зинуков - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. и пер. Портовая и Портовый (географическое название).
Ул. Каляева - Иван Каляев (1877-1905) - русский народоволец, террорист - ул. Симиренковская - Симиренко - род промышленников-сахароваров, конструкторов и владельцев машиностроительных заводов, пионеров пароходства на Днепре, ученых и практиков садоводства, меценатов украинской культуры. Одним из них выведен известный на весь мир сорт яблок «Симиренко».
Залив им. Кирова - Сергей Киров (1886-1934) - член ЦК РКП (б), организатор массовых репрессий - залив Уютный (нейтральное название).
Парк им. Кирова - парк Кирилловка (историческое название).
Стадион Кирова - стадион Петра Лайко (Петр Лайко - советский футболист, нападающий киевского “Динамо, днепропетровской «Стали», в августе 1933 г. . Лайко стал первым днепропетровцем, сыгравший в составе сборной СССР, приняв участие в первом международном матче -
ул. Кировоградская и пер. Кировоградский (переименовывается из-за использования в названии имени Сергея Кирова) - ул. Ингульская и пер. Ингульский - одно из предлагаемых названий г. Кировограда.
Ул. Коминтерна - советское коммунистическое название, коминтерн - коммунистический интернационал - ул. Яхненковская (в честь украинского сахарозаводчика Степана Яхненко).
Ул. Котовского - Григорий Котовский (1881-1925) - советский военный и политический деятель, участник установления советской власти в Украине, участвовал в подавлении антибольшевистских крестьянских восстаний в Украине, украинофоб - ул. Ивана Трубы - Иван Труба (1878-1950) - общественный деятель Екатеринослава времен революции, входил в комиссию Центрального совета в деле выработки устава автономии Украины.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

90 (03-04-2016 13:20:00 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре (АНД-район - продолжение

+ открыть текст

Ул. Клочко - ул. Данила Заболотного - Данил Заболотный (1866-1929) украинский и советский бактериолог.
Ул. Кочкина - Кочкин устанавливал советскую власть в нашем крае, военный комендант Амур-Нижнеднепровский - ул. Евгения Вырового - Евгений Выровой (1889-1945) украинский общественный, культурно-образовательный, педагогический деятель, участник украинского национального возрождения на Екатеринославщине.
Ул. Краснопресненская - советское коммунистическое название, в честь Красной Пресни - завода в Москве - ул. Самийла Величко - Самийло Величко - украинский казацкий летописец.
Ул . Кузнецова - Николай Кузнецов (1911-1944) - советский диверсант, агент ОГПУ и НКВД в Свердловской области, участник коллективизации и подавления сопротивления советской власти - ул. Опанаса Ковпака - Опанас Ковпак - полковник Протовчанской / Орельской «паланки» с 1767 года, после разгрома Запорожской Сечи поселился на своих землях, основал село, на свои средства построил там церковь и школу – сейчас это территория ж / м Фрунзенский- 2.
Ул. Лебедя - Дмитрий Лебедь (1893-1937) - член Екатеринославского революционного совета (1917), Губернский комиссар милиции, в 1930-1937 гг. - заместитель председателя Совета народных комиссаров РСФСР - ул. Федора Сторубля - Федор Сторубель (1884-1938) в 1909 г. был избран председателем мануйловской «Просвиты», один из атаманов «Свободного казачества» Новомосковского уезда.
Ул. Леонида Брежнева - Леонид Брежнев (1906-1982) - первый секретарь ЦК КПСС (1964-1966), Генеральный секретарь ЦК КПСС (1966 -1982), в 1960-1964 и 1977-1982 гг. - председатель Президиума Верховного Совета СССР - ул. Братства тарасовцев - это тайная политическая организация, инициированная 1891 г. харьковскими студентами на могиле Кобзаря. Стала первой политической организацией, выступившей за свободную соборную Украину.
Ул. Лепсе - Иван Лепсе (1889-1929) - советский партийный и государственный деятель, участвовал в подавлении восстания в Кронштадте - ул. Николая Кузьменко - Николай Кузьменко (1862-1942) - украинский поэт, член екатеринославской «Просвиты».
Ул. Логаша и пер. Логаша - Василий Логаш - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Ивана Пулюя и пер. Ивана Пулюя - Иван Пулюй (1845-1918) - украинский и австро-венгерский физик и электротехник, изобретатель, общественный деятель. Первым сделал снимок костей руки дочери с использованием X-лучей, которые через 12 лет были запатентованы как «рентгеновские».

Пер. Людмилы Мокиевской - Людмила Мокиевская-Зубок (1896-1919) - участница установления советской власти, наркомом по продовольствию при насильственной коллективизации, участвовала в борьбе против армии УНР - пер. Соломии Крушельницкой - Соломия Крушельницкая (1872-1952) - украинская оперная певица, педагог.
Ул., пер. и тупик Малышева - Вячеслав Малышев (1902-1957) - советский государственный деятель, нарком тяжелого машиностроения (1939-1940) – ул., пер. и тупик Василия Тютюнника - Василий Тютюнник (1890 -1919) - украинский военный деятель, командующий Армии УНР в 1919 году.
Ул. Манкевича - Александр Манкевич - деятель коммунистической партии - ул. Гали Мазуренко - Галина Мазуренко (1901-2000) - украинская писательница, художница, скульптор. В период национально-освободительной борьбы воевала в армии УНР, за боевые заслуги был награжден железным крестом, печаталась во многих украинских зарубежных изданиях. После Второй мировой войны переехала в Лондон, в 1992 г. стала членом Союза писателей Украины.
Ул. Менжинского - Вячеслав Менжинский (1874-1934 ) - советский государственный и партийный деятель, участник Октябрьского переворота, один из основателей ЧК - ул. Николая Сумцова - Николай Сумцов (1854-1922) - украинский фольклорист, этнограф, литературовед и общественный деятель, много сделал для организации народных библиотек и музеев.
Ул. Мориса Тореза - Морис Торез (1900-1964) - Генеральный секретарь Французской коммунистической партии в 1930-1964 гг.) - ул. Березановская (географическое название).
Ул. Набережная Чудновского - Григорий Чудновский (1894-1918) - участник борьбы против Центральной Рады - ул. Набережная Старосамарская ( географическое название).
Ул. Орджоникидзе - Серго (Григорий) Орджоникидзе (1886-1937) - советский государственный и партийный деятель , с1930 г. - председатель Высшего совета народного хозяйства (ВСНХ СССР) и член Политбюро ЦК ВКП (б) - ул. Петра Быкова (Петр Быков (1843-1930) - русский переводчик, писатель, библиограф, мемуарист, готовил «Словарь псевдонимов русских писателей».
Ул. Пархоменко - Александр Пархоменко (1886-1921) - советский военный деятель, красный командир - ул. Василия Грабянки - Василий Грабянка - украинский казацкий летописец.
Ул. Пелагеи Поляховой - Пелагея Поляхова (1885-1957) - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Лебединская (историческое название).
Ул. Пионерская (“пионеры” - коммунистический символ) - ул. Олены Пчелки - Олена Пчелка (Ольга Петровна Косач, 1849 -1930) - украинская писательница, переводчица, этнограф, публицист, общественный деятель, мать поэтессы Леси Украинки.
Ул. и пер. Пролетарской победы (советское коммунистическое название) - ул. Василия Каразина и пер. Каразинский - Василий Каразин (1773-1842) - ученый Российской Империи, изобретатель, общественный деятель, сделал многочисленные открытия в области органической и неорганической химии, первым предложил создание сети метеорологических станций по всей стране.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

91 (03-04-2016 13:18:44 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре (АНД-район) - продолжение

Ул. Совхозная - ул. Нестора Махно - Нестор Махно руководитель Украинской повстанческой революционной армии на Юге Украины.
Ул. Сафонова - Александр Сафонов - советский деятель, устанавливал советскую власть в Липецке - ул. Новгород-Северская - Новгород-Северский - город в Черниговской области, рядом находится улица Черниговская.

Пер. Сиворонова - Иван Сиворонова (1884-1919) - участник установления советской власти на Екатеринославщине - пер. Радужный (нейтральная название).
Ул. Стахановцев - Алексей Стаханов (1906-1977) - начальник сектора социалистического соревнования в Народном комиссариате угольной промышленности СССР (1943-1957) - ул. Ивана Сокульского - Иван Сокульский (1940 -1992) - украинский поэт, правозащитник, общественный деятель, один из зачинателей диссидентского движения на Днепропетровщине, за что получил почти 14 лет лагерей.
Пер. Цюрупинский - Александр Цюрупа (1870-1928) - советский государственный и партийный деятель, инициатор введения продовольственной диктатуры и создание продотрядов) - пер. Весенних ландышей (нейтральная название).
Ул. Чапаева - Василий Чапаев (1887-1919) - советский военный деятель, командир 25-й стрелковой дивизии Красной армии - ул. Александра Потебни - Александр Потебня (1835-1991) – крупный языковед, литературовед, философ.
Ул. Красноармейская (советское коммунистическое название) - ул. Просветительская - два значения: 1) в честь Всеукраинского общества «Просвита», 2) в честь работников сферы образования .
Ул. Красного казачества (советское коммунистическое название) - ул. Терещенковская - Терещенко - семья украинских предпринимателей, меценатов, патриотов, ее представители на собственные средства построили университет, школу, приют для сирот в Глухове, а также церковь.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

92

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре - продолжение

Индустриальный район

Ул. Винокурова - Александр Винокуров (1869-1944) - народный комиссар социального обеспечения РСФСР (1918-1921), народный комиссар здравоохранения УССР (1919), председатель Верховного суда СССР (1924-1938) - ул. Днепросталевская (по названию завода).
Парк им. Воронцова - Петр Воронцов (1893-1919) - участник установления советской власти в Украине - парк Сагайдак (историческое название).
Ул. КИМа (советское коммунистическое название, КИМ - коммунистический интернационал молодежи) - ул. Мелитопольская (географическое название, в честь города Мелитополя).
Ул. Комиссара Крылова - Комиссар Крылов - деятель коммунистической партии - ул. Александра Оцупа - Александр Оцупа - ( 1882-1948) - инженер-технолог, писатель, поэт, как литератор известен под псевдонимом Сергей Горный.
Ул. Косиора - Станислав Косиор (1889-1939) - организатор Голодомора и других коммунистических преступлений - проспект Петра Калнышевского - Петр Калнышевский - последний кошевой Новой Сечи, отличился храбростью и умелым командованием в боях русско-турецкой войны 1768-1774 гг.
Ул. Совхозная (советское коммунистическое название) - ул. Василия Сухомлинского - Василий Сухомлинский (1918-1970) - украинский педагог, известен по книге «Сердце отдаю детям».
Ул. Советской Армии (советское коммунистическое название) - ул. Волонтерская (в честь заслуг волонтеров в отражении российско-террористической агрессии в 2014-2015 гг.).
Ул. Краснопартизанская (советское коммунистическое название) - ул. Василия Макуха - Василий Макух (1927-1968) - участник украинского движения сопротивления в СССР, воин УПА. 5 ноября 1968 года в знак протеста против коммунистической тоталитарной системы, колониального положения Украины, политики русификации и агрессии СССР против Чехословакии совершил акт самосожжения на Крещатике в Киеве с криками: «Долой оккупантов! Да здравствует свободная Украина!». Похоронен на Клочковском кладбище в Днепропетровске.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

93

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре - продолжение

Красногвардейский район – Чечеловский район

Ул. Бабушкина - Иван Бабушкин (1873-1906) - большевистский деятель, соратник В. И. Ленина - ул. Романа Шухевича - Роман Шухевич (1907-1950) - украинский политический и государственный деятель, член Организации украинских националистов, генерал-хорунжий и главнокомандующий Украинской повстанческой армии, председатель Секретариата Украинского главного освободительного совета (1943-1950), посмертно присвоено звание Герой Украины.
Ул. Балка колхозная (советское коммунистическое название) - ул. Балка живописная (нейтральное название).
Пер. Большевистский (советское коммунистическое название) - ул. Холодноярская - Холодный Яр - реликтовый лесной массив, где в период освободительной борьбы в 1918 г. действовали отряды, которые боролись против деникинцев. С 1918 по 1922 годы они удерживали независимость самопровозглашенной Холодноярской Республики.
Ул. Братьев Миллер - Миллеры Николай, Макарий и Афанасий - участники установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Леонида Жебунева - Леонид Жебунев (1851-1919) - публицист, общественный деятель, член общества «Просвита», деятель народнического движения, его украинский течения.
Ул. Булыгина - Иван Булыгин - рабочий-модельщик Брянского завода, участник революции 1905-07 годов в Екатеринославе - ул. Ивана Эзау - Иван Эзау (1869-1940) - украинский государственный деятель, екатеринославский градоначальник 1905-1909 гг. Впервые в истории города ему удалось получить заем в 2 млн. 500 тыс. рублей для устройства нового водопровода, строительства второго городского трамвая, бойни, магазинов, зданий учебных заведений.
Ул. Вахрушева - Василий Вахрушев (1902-1947) - народный комиссар угольной промышленности СССР в 1939-1946 гг.) - ул. Василия Сидоренко (Василий Сидоренко (1903-1974) - бандурист, руководитель капелл бандуристов. В 1948-1960 гг. руководил капеллой бандуристов во Дворце культуры завода им. Петровского в Днепропетровске, а с 1958 г. - капеллой бандуристов Дворца завода им. Ленина. Создал около 200 собственных произведений

Ул. Героев Сталинграда (из-за использования в названии имени Иосифа Сталина - руководителя большевистской тоталитарного государства) - проспект Богдана Хмельницкого - Богдан (Зиновий) Хмельницкий (1595-1657) - украинский военный, политический и государственный деятель, гетман Войска Запорожского, глава гетманщины (1648-1657).
Пер. Ильича - Владимир Ленин (Ульянов, Ильич, 1870-1924) - председатель Совета Народных Комиссаров СССР с 1923 г. - пер. Пилипа Орлика - Пилипп Орлик - политический, государственный и военный деятель, гетман Войска Запорожского в изгнании поэт, публицист.
Парк им. Калинина - Михаил Калинин (1875-1946) - глава ЦИК СССР и Президиума Верховного Совета СССР - парк Памяти и Примирения - в честь захороненных на территории парка жертв коммунистического режима.
Спуск Калинина - спуск Ярмарочный (нейтральная название),
пер. Калинина - пер. Сечевой - в честь казацких сечей.
Ул. Калининградская (из-за использования в названии имени Михаила Калинина) - ул. Трофима Романченко - Трофим Романченко (1880-1930) - украинский поэт, этнограф, в советские времена был хранителем Екатеринославского исторического музея, заведующим магазином, библиотекарем.
Ул. и пер. Копылова - Николай Копылов (1889-1940) - член Екатеринославского городского комитета РСДРП (б), организатор Красной гвардии - ул. и пер. Бориса Познанского - Борис Познанский (1841-1906) - украинский этнограф, историк, писатель, общественный деятель польского происхождения. После окончания университета работал учителем в селах Киевщины и в Екатеринославе, где был арестован и выслан в Воронежскую губернию.
Ул. Краснозаводская (в честь рабочих, которые поддержали большевиков в борьбе против УНР - ул. Академика Белелюбского - Николай Белелюбский (1845-1922) - инженер, ученый в области строительной механики и мостостроения, архитектор Старого (Амурского) моста.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

94

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Переименования улиц в Днепре - продолжение

Ул. Красночечелевская (советское коммунистическое название) - ул. Александра Черникова - Александр Черников - днепропетровский журналист, погиб в бою в зоне АТО вблизи Донецкого аэропорта.
Ул. Крошки (Никифор Крошка - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Михаила Комарова - Михаил Комаров (1844-1913) - ведущий деятель общества «Просвита», украинский писатель, библиограф, критик, фольклорист, переводчик.

Ул. Меренкова - Иван Меренков (1875-1946) - участник установления советской власти на Екатеринославщине - ул. Павла Полуботка - Павел Полуботок - военный и политический деятель приказной гетман Войска Запорожского (1722-1724).
Пер. Пионерский (советское коммунистическое название) - пер. Скаутский (Пласт - национальная скаутская организация Украины, цель которой способствовать всестороннему патриотическому самовоспитанию украинской молодежи на принципах христианской морали).
Ул. Профинтерна (советское коммунистическое название) - ул. Владимира Хренникова - Владимир Хренников (1876-1930) - родился в Екатеринославе, стал членом совета местного общества «Просвита», построил доходный дом, который в историю вошел как «Украинский Дом» или «Дом Хренникова». Сегодня в нем расположен гранд-отель «Украина».
Ул. Пятилетки (советское коммунистическое название) - ул. Шляховская (историческое географическое название).
Ул. Свердлова - Яков Свердлов (1885-1919) - революционер, большевик, противник независимой Украины - ул. Владимира Антоновича (1834-1908) - выдающийся украинский историк, археолог, этнограф, археограф, член-корреспондент Российской АН.
Ул. Социалистическая (советское коммунистическое название) - ул. Павла Чубинского - Павел Чубинский - этнолог, фольклорист, поэт, общественный деятель, автор слов гимна Украины.
Ул. Чичерина - Георгий Чичерин (1872-1936) - революционер, советский дипломат, нарком иностранных дел СССР - ул. Надежды Алексеенко - Надежда Алексеенко - жена известного купца, мецената Ивана Алексеенко. В 1911 г. пожертвовала на Пушкинском проспекте участок земли и 82500 рублей капитала под строительство детской больницы (ныне детская больница №3 им. Руднева), а также 570 000 руб. для содержания больницы и женского приюта).

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

95

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Еще про памятник Екатерине:

ГОРОДСКИЕ ЛЕГЕНДЫ: ЗЛОКЛЮЧЕНИЯ ИМПЕРАТРИЦЫ

В последние годы своей жизни светлейший князь Григорий Потемкин все еще лелеял мечту вернуть былое расположение императрицы. Ради этой цели он и заказал берлинским мастерам изготовить ее статую высотой в 4,5 аршина и весом более двухсот пудов, чтобы поразить воображение самодержицы во время ее приезда в Екатеринослав в мае 1787 года. Но мастера не успели к сроку, и светлейший перестал интересоваться памятником. Статуя изготовленная в 1788 году стояла в Германии, пока не была выкуплена за 100 тысяч рублей дедом будущей жены Александра Пушкина Афанасием Гончаровым, для своего имения под Калугой. И в итоге, став никому не нужной, она едва не была переплавлена на литейном заводе Берда. К счастью, статую заметил там Николай I и находившийся в его свите дворянин Любим Коростовцев из Екатеринослава. Благодаря последнему, статую в 1845 году продали екатеринославскому дворянству.

https://www.facebook.com/dnepr.history/ … 1105571272

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

96 (07-04-2016 09:48:16 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

ДОМА КУПЦА ОСТРОУХОВА НА ЕКАТЕРИНИНСКОМ ПРОСПЕКТЕ

Эти дома по проспекту Карла Маркса, 34, когда-то входили в число крупнейших и престижнейших домов Екатеринослава. Правда, было это очень давно, и сегодня их престижность относится скорее к области истории, чем к реальности.

+ открыть текст

Данный участок возник в 1830-х годах после ликвидации Ярмарочной площади, которая располагалась у перекрестка Проспекта с современной улицей Дзержинского. Но серьёзные строения появились здесь только в середине XIX века, после создания Фабровских бульваров. Незадолго до начала Крымской войны, местный купец и строительный подрядчик А. Остроухов построил на своём участке три новых каменных дома (два по линии Екатерининского проспекта и один в глубине участка), благодаря которым домовладение сразу вошло в число крупнейших в городе.

Однако почти сразу после войны по причинам, сегодня неизвестным, Остроухов продаёт своё дворовое место купцу П. Белявскому, а он уже вскорости перепродаёт его Б. Штейну. Дома отнюдь не стояли не востребованными. В 1864 году весь комплекс дома Штейна был сдан в аренду Духовной семинарии, собственные деревянные корпуса которой к этому времени совсем развалились. А уже в 1875 году дома арендовало Губернское земство для размещения Реального училища, ставшего самым современным учебным заведением Екатеринослава.

С 1879 года почётным опекуном Реального училища стал гласный Городской Думы, потомственный почётный гражданин Николай Николаевич Хренников. В 1883 году его сменил Александр Николаевич Поль, занимавший эту общественную должность до самой смерти в 1890 году. В это время в училище создаются специальные учебные кабинеты: физический, естественнонаучный и механический, а в 1886 году начинает работать первая в городе метеостанция. Библиотека Реального училища превращается в одну из лучших в городе, а коллекция минералов, подаренная А.Н. Полем, становится одной из городских достопримечательностей. С 1880 года именно здесь начал преподавать естественную историю и химию Иван Яковлевич Акинфиев - один из выдающихся педагогов и крупнейший учёный своего времени, отдавший училищу почти четверть века своей жизни.

28 июня 1887 года Городская Дума приняла завещание князя А.Ф. Кудашева, который оставил 90 тысяч рублей на строительство нового учебного корпуса для Реального училища. В 1891 году новое здание было окончено и училище навсегда покинуло дом, принадлежавший к тому времени уже братьям Штейнам. А на рубеже XIX и ХХ веков братья Штейны продали свои дома купцу А. Кузьмицкому, одному из крупнейших домовладельцев города. Новый владелец отремонтировал старые здания и построил вместо дворового, три двухэтажных корпуса, превратив домовладение в дорогой и престижный жилой комплекс. На начало ХХ века в нём насчитывалось 26 квартир и несколько коммерческих заведений. В разное время здесь работали 1-я Варшавская столовая, обувной магазин Левина, различные мастерские и Уездная землеустроительная комиссия.

Последний заметный след в истории города эти дома оставили 4 марта 1908 года, когда в своей квартире во время приёма посетителей, был смертельно ранен врач Александр Львович Караваев - известный либеральный общественный деятель, депутат II-й Государственной Думы, лидер партии «трудовиков». Событие это всколыхнуло всю страну, вызвав возмущение террором «черносотенцев». Убийство, по большому счёту, так и осталось нераскрытым. До революции следствие зашло в тупик, а суд, состоявшийся уже при советской власти, был скорее политической акцией, чем уголовным процессом. Многие неясности дела просто обходились на «классовом сознании».

Гражданская война не обошла стороной старые дома. Жильцы исчезли, а здания пополнили список множества разрушенных и покинутых домов города. В сентябре 1924 года Коммунхоз, не имевший никаких возможностей для их восстановления, передал бывшие дома Кузьмицкого жилстройкоопу «Красный строитель». К лету 1925 года кооператив восстановил дома построив в них 64 квартиры. А несколькими годами позже, когда были надстроены дворовые корпуса, квартир стало ещё больше. В 1930-х годах, после ликвидации жилищных кооперативов, дома передали Госуниверситету, но вскоре после войны отобрали.

Всю вторую половину ХХ века дома, оставившие значительный след в истории города, просуществовали в качестве коммунальных трущоб, а с 1970-х годов, когда была задумана кардинальная реконструкция центра, над зданиями постоянно висит угроза сноса. Угроза эта никуда не делась и вполне реальна и сегодня.

Подготовлено по материалам Валентина Старостина

https://www.facebook.com/dnepr.history/ … 9075611475

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

97

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

1900-е годы. Вид на угол Екатерининского проспекта и Московской улицы. На углу доходный дом купца Шишмана, построенный в 1903-1905 годах, в котором размещалось множество различных заведений и учреждений. Сегодня отреставрированное здание известно как торговый центр «Library». За двухэтажной пристройкой, также относящейся к дому Шишмана, - здание Екатеринославской городской библиотеки. Далее по Московской улице видны сохранившиеся до нашего времени трёхэтажные здания гостиницы «Дагмара» (ныне торговый центр «Арбат», ул. Московская, 5), и доходный дом Котова (ныне торговый центр «Мерлин», ул. Московская, 7).

https://www.facebook.com/dnepr.history/

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

98

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

На левом углу Екатерининского проспекта (теперь проспект К. Маркса) и Харьковской улицы в доме Джигита на втором этаже с 1890-х годов находилась гостиница «Центральная», а на первом слева – магазин издателя почтовых карточек В. Е. Алексеева.
На правом углу в доме № 24, принадлежавшем И. Т. Артамонову, с 1838 и до 1850-х годов находился Екатеринославский Английский клуб. Это было его первое здание.
В этом же доме, принадлежавшем Б. Штейну, до середины 1890-х годов была гостиница «Гранд-Отель».
До начала 1900-х годов там находилось Общественное Собрание, а в 1901 – 1908 годах – Военный клуб.
С 1909-го в этом доме, принадлежавшем А. Штейну и др., размещалась гостиница «Россия», а в 1915 – 1917 годах – Офицерское Собрание Феодосийского полка.
В 1930-е и до августа 1941 года здесь работал Музей революции. Во время оккупации города фашисты сожгли эти дома.

dneprcity.info/?p=357#more-357

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

99

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Вопрос на ВГД:

Я ищу Ковалева Павла Ивановича 1912г. рождения (Екатеринослав). Известно, что в 1919 году родители умерли от тифа. Воспитывался в детском доме. В списках воспитанников имеющихся в архиве не найден. Жил в Екатеринославе в Амур Нижнеднепровском районе. По какой церкви нужно искать метрические книги?

Левобережная часть города вошла в его состав только в 20-е годы ХХ в., до этого она относилась к Новомосковскому у. Поэтому если П.И. Ковалев родился там, где впоследствии (когда?) жил, то это могла быть какая-то из окрестных левобережных церквей, но могла быть и какая-то из городских церквей. Фамилия Ковалев задачу поиска не облегчает...

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)
Спасибо сказали: litar Л, re100re2

Поделиться

100

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

kbg_dnepr пишет:

Вопрос на ВГД:

Я ищу Ковалева Павла Ивановича 1912г. рождения (Екатеринослав). Известно, что в 1919 году родители умерли от тифа. Воспитывался в детском доме. В списках воспитанников имеющихся в архиве не найден. Жил в Екатеринославе в Амур Нижнеднепровском районе. По какой церкви нужно искать метрические книги?

Левобережная часть города вошла в его состав только в 20-е годы ХХ в., до этого она относилась к Новомосковскому у. Поэтому если П.И. Ковалев родился там, где впоследствии (когда?) жил, то это могла быть какая-то из окрестных левобережных церквей, но могла быть и какая-то из городских церквей. Фамилия Ковалев задачу поиска не облегчает...

Курсив "если" подразумевает рождение в другом месте? Тогда необходимо искать по исповедным ведомостям? Где можно посмотреть какие церкви были расположены на левом берегу? Жил в Екатеринославе на Амуре до смерти родителей в 1919, а затем попал в детский дом (не знаю какой), в Днепропетровске женился в период 1939-1940, жил в Новых Кодаках.

Поделиться

101 (17-05-2016 13:13:33 отредактировано kbg_dnepr)

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Я думаю, что реальнее искать запись о браке, если записи АГС сохранились. Могу спросить в архиве о наличии книг ЗАГС этого периода и района.

Ну и про амурские церкви тоже.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

102

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

История городов и сел УССР, Днепропетровск virtlibrary.dp.ua/page/oblast/oblast.htm

Почетные граждане города:

Все почетные граждане Днепропетровска: заслуги и привилегии
Каждый почетный житель города получает ежемесячно 150 гривен.

+ открыть текст

Выбирать выдающихся представителей Днепропетровска начали еще в дореволюционный период. За это время в городе появились 12 почетных граждан, всего же их насчитывается 53, пишет "Зоря".

Институт почетного гражданства городов России возник в эпоху реформ 60-х годов XIX столетия. Тогда, ходатайство городского общества (а с 1870 г. — думы) о присвоении этого звания через губернатора, а затем министра внутренних дел направлялось на утверждение государю императору. Формально почетным гражданином мог стать человек любого сословия, но по преимуществу, конечно, это были люди богатые, влиятельные, способные к благотворительности и приему масштабных управленческих решений.

Полный список почетных граждан города

1868 г.
1. Дунин-Барковский Василий Дмитриевич (1819-1892), екатеринославский губернатор 1865-1870 гг.

1887 г.
2. Поль Александр Николаевич (1832-1890), знаменитый промышленник и предприниматель, а также общественный деятель Екатеринослава. Основатель екатеринославского горно-металлургического комплекса.

3. Алексеев Георгий Петрович (1834-1914), крупный деятель науки и образования, почетный член императорского российского археологического общества. Награжден всеми императорскими и российскими орденами (кроме ордена Андрея Первозванного).

1888 г.
4. Дурново Иван Николаевич (1834-1903), Екатеринославский губернатор 1870-1882 гг. С 1882 г. — заместитель министра, а с 1889 — министр внутренних дел России. С 1895 г. — глава Кабинета министров империи. Награжден многими иностранными орденами и орденом св. Владимира 1 ст.

1890 г.
5. Батюшков Дмитрий Николаевич (1830-1909), с 1884 г. губернатор Екатеринослава.

Благодаря деятельности жены Батюшкова Екатерины Федоровны за пять лет на благотворительные нужды и нужды народного образования было собрано 120 тыс. рублей серебром.

1911 г.
6. Алексеенко Надежда Ивановна (данные отсутствуют), жена купца Ивана Мартыновича Алексеенко, благотворительница, основательница детской больницы. Единственная почетная гражданка города, чья кандидатура прошла всю процедуру присвоения звания вплоть до утверждения императором.

1914 г.
7. Родзянко Михаил Владимирович (1859-1924), с 1900 г. голова Екатеринославского губернского земского управления. Электрифицировал и телефонизировал город, выхлопотал деньги на строительство областного музея им. Александра Поля. Депутат III Государственной думы от губернии, в 1912-м становится головой IV Государственной Думы.

8. Алексеенко Михаил Мартынович (1847-1917), с 1890 по 1899 гг. ректор Харьковского университета. Депутат III и IV государственных дум от Екатеринославской губернии. Благодаря ему был решен вопрос о строительстве железнодорожного (Мерефо-Херсонского) моста через Днепр.

9. Урусов Николай Петрович (1863-1818), дворянин, губернатор гродненский и полтавский, предводитель екатеринославского дворянства (1908-1917 гг.), общественный деятель, благотворитель. В 1910 г. содействовал организации в Екатеринославе областной выставки, давшей толчок развитию предпринимательства и благоустройства города.

Даты присвоения звания неизвестны

10. Грекова Елизавета Андреевна (умерла в 1915 г.), жена головы городской думы Ивана Грекова, деятель народного образования.

11. Мессарош Екатерина Ивановна (данные отсутствуют), дворянка, деятель народного образования. http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=7206

12. Рындовская Александра Якимовна (1892-1905), в 1870 стала организатором "Общества заботы о женском образовании в Екатеринославе". 26 сентября 1881 г. по ее инициативе открывается общество помощи ученицам гимназии. Награждена золотой медалью "За усердие".

28 сентября 1917 г. в городской думе обсуждался вопрос, поднятый фракцией большевиков, предложивших снять со здания думы мраморную доску с именами почетных граждан, "пригвоздив, всех удостоенных этого звания к позорному столбу". Решение было принято большинством в 23 голоса, при 6-ти "против" и 17-ти воздержавшихся. Доска была снята, и найти ее следы до настоящего времени не удалось. Восстановлено звание "Почетный гражданин города", теперь уже Днепропетровска, было 14 июня 1978 г.

1978 г.
1. Махота Петр Семенович (1920-1977), Герой Социалистического Труда, ветеран завода им. Петровского.

2. Сарана Надежда Анисимовна (1918-2006), активная подпольщица в годы Великой Отечественной войны, связная ЦК КП Украины.

3. Макаров Александр Максимович (1906-1999), дважды Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии, бывший генеральный директор "ЮМЗ", названного впоследствии его именем.

1979 г.
4. Брежнев Леонид Ильич (1906-1982), Генеральный секретарь ЦК КПСС (1966-1982), Председатель Президиума Верховного Совета СССР (1960-1964, 1977-1982).

1980 г.
5. Кацай Василий Иванович (1928-1999), работник треста "Днепргорстрой". Его бригада возводила многоэтажные дома на просп. Гагарина, Набережной Ленина, жилмассивах Солнечный, Победа.

6. Щолоков Николай Анисимович (1910-1984), министр внутренних дел СССР (1968-1982), один из немногих Героев Социалистического Труда, впоследствии лишенных этого звания. Его именем назван сквер в Днепропетровске.

1993 г.
7. Яловой Иван Павлович (1919-2006), Герой Советского Союза, летчик. В годы Великой Отечественной войны совершил 500 боевых вылетов. В 1941 г. защищал Днепропетровск.

8. Хоменко Владимир Илларионович (1923-2009), бывший председатель Жовтневого районного совета ветеранов. При освобождении Днепропетровска в районе с. Вовниги совершил 19 боевых вылетов.

9. Штанев Яков Иванович (1916-1998), Герой Советского Союза, летчик. В годы войны совершил 273 боевых вылета. Участник боев на финском фронте и на озере Хасан. После войны продолжал службу в ВВС СССР. Жил и похоронен в Днепропетровске.

10. Баюл Оксана Сергеевна (р. 1977), воспитанница днепропетровской школы фигурного катания. В 1994 г. в Лиллехаммере (Норвегия) завоевала звание чемпионки зимних Олимпийских игр, получив этот титул первой в истории независимой Украины.

1995 г.
11. Мясников Михаил Иванович (1922-2005), Герой Советского Союза, танкист. Воевал под Киевом, Майкопом, на Кавказе, в Крыму. Жил и похоронен в Днепропетровске.

12. Постил Николай Степанович (1915-1998), участник воины, 22 года избирался депутатом городского совета. 45 лет посвятил педагогической деятельности, 30 из них был директором СШ №5 г. Днепропетровска.

13. Гордиенко Иван Карпович (1923-1998), участник Великой Отечественной войны, кавалер 5 орденов за ратные подвиги. Принимал участие в освобождении Днепропетровска, Никополя, Апостолово, Запорожья, Одессы.

14. Попков Виталий Иванович (1922-2010), дважды Герой Советского Союза, прославленный советский ас, "сталинский сокол". В боях на правом берегу Днепра сбил 30 вражеских самолетов.

15. Кобзон Иосиф Давыдович (р. 1937), народный артист СССР (1987), кавалер орденов "За заслуги перед Отечеством" трех степеней, Мужества, Дружбы народов, полный кавалер украинского ордена "За заслуги".

1996 г.
16. Костромин Георгий Андреевич (1921-2007), участник Великой Отечественной войны. В августе-сентябре 1941 г. был командиром роты курсантов Полтавского автотранспортного училища, защищавшего Днепропетровск. В последствии член президиума областного совета ветеранов.

17. Кучма Леонид Данилович (р. 1938), президент Украины 1994-2005 гг.

18. Лазаренко Павел Иванович (р. 1953), премьер-министр Украины 1996-1997 гг.

1998 г.
19. Шавурин Петр Иванович (1918-2002), Герой Советского Союза, ветеран Великой Отечественной войны, полковник авиации, лётчик-истребитель. За время войны совершил 350 боевых вылетов, сбив 17 вражеских самолетов. После войны работал в Днепропетровском аэропорту.

20. Потемкин Алексей Николаевич (1921-2003), Герой Советского Союза, ветеран Великой Отечественной войны, советский военачальник, генерал-лейтенант. Звание Героя получил за операцию по форсированию Днепра.

1999 г.
21. Моссаковский Владимир Иванович (1919-2006), участник Великой Отечественной войны, Герой Социалистического Труда, действительный член Национальной академии наук Украины. 22 года был ректором Днепропетровского государственного университета.

22. Швец Николай Антонович (р. 1955), днепропетровский городской голова 1994-1999 гг., председатель Днепропетровского областного совета 2004-2005 гг.

2001 г.
23. Воливач Иван Васильевич (1924-2011), председатель городского фонда социальной защиты участников войны и членов их семей, генерал-майор, член президиума городского совета ветеранов Украины.

24. Деркач Николай Иванович (р. 1949), народный депутат Украины VI созыва. На должности заместителя председателя местной облгосадминистрации координировал введение в строй Днепропетровского метрополитена.

25. Дзяк Георгий Викторович (р. 1945), врач-кардиолог, ректор Днепропетровской государственной медицинской академии, доктор медицинских наук, профессор, академик АМН Украины.

26. Козловский Альфред Иванович (1929-2013), директор института развития открытого акционерного общества "Нижнеднепровский трубопрокатный завод", Герой Украины, действительный член Академии инженерных наук, автор более 100 научных работ.

27. Мазов Василий Федорович (1916-2003), Герой Социалистического Труда, ветеран войны, заслуженный металлург. Украины. С 1967 по 1981 — директор завода им. Петровского.

28. Мигдеев Александр Васильевич (1938-2004), бывший председатель исполкома городского совета. При нем построены Кайдакский мост, здание речпорта, спорткомплекс "Метеор", реконструированы Запорожское шоссе, комбайновый завод, аэропорт.

29. Ошко Владимир Петрович (1930-2008), на посту первого секретаря Днепропетровского горкома Компартии Украины (1976-1983) принимал активное участие в развитии промышленности, социальной и культурной инфраструктуры города.

2002 г.
30. Мельников Жан Александрович (р. 1936), художественный руководитель Днепропетровского академического театра русской драмы им. Горького, где работает с 1957 г., народный артист Украины.

2006 г.
31. Будник Василий Сергеевич (1913-2006), был у истоков ракетно-космической отрасли, один из создателей КБ "Южное" им. Янгеля, Герой Социалистического Труда, академик НАН Украины.

2008 г.
32. Команов Владимир Геннадиевич (р. 1938), ветеран ракетно-космической отрасли Украины, один из создателей ракеты-носителя "Зенит" и международной программы "Морской старт", кандидат технических наук, Герой Украины, академик Международной академии аэронавтики и Академии космонавтики им. Циолковского.

2009 г.
33. Рахманов Султан Сабурович (1950-2003), многократный чемпион мира, Европы и Олимпийских игр по тяжелой атлетике, бывший вице-президент Федерации олимпийских чемпионов и президент Международной ассоциации инвалидов и ветеранов спорта.

34. Ус Станислав Иванович (р. 1936), ветеран ракетно-космической отрасли Украины, Герой Социалистического Труда, конструктор боевых ракетных комплексов, депутат Днепропетровского городского совета V и VI созывов.

35. Васильев Павел Михайлович (р. 1921), бывший руководитель Днепропетровской городской организации ветеранов Украины, ветеран Великой Отечественной войны и труда, генерал-майор.

2011 г.
36. Конюхов Станислав Николаевич (1937-2011), ветеран ракетно-космической отрасли Украины, Герой Украины, академик Национальной академии наук Украины, создатель ракетоносителей "Интер-космос", "Циклон-2", "Циклон-3", "Циклон-4", "Зенит-3SL", один из авторов программы "Морской старт".

37. Небоженко Владимир Павлович (р. 1941), народный художник Украины, скульптор, член Национального союза художников Украины. Автор памятников Александру Полю, молодому Шевченко, Валерию Чкалову и многих других в Днепропетровске.

2012 г.
38. Березняк Евгений Степанович (р. 1914), Герой Украины, прославленный разведчик (майор Вихрь), заслуженный учитель Украины, доктор педагогических наук, почетный академик Академии педагогических наук Украины. Имеет 10 орденов и больше 30 медалей.

39. Веретенников Виктор Александрович (р. 1940), президент публичного акционерного общества "Комбинат "Приднепровский", президент Украинской корпорации "Детское питание", член Национального союза писателей Украины, член Национального союза кинематографистов.

2013 г.
40. Вилкул Александр Юрьевич (р. 1974), председатель Днепропетровской областной государственной администрации 2010-2012 гг., Вице-премьер-министр Украины.

41. Ириней, митрополит Днепропетровский и Павлоградский (в миру Середний Иван Петрович (р. 1939), руководитель епархии УПЦ МП, член Межсоборного присутствия Русской православной церкви.

Источник

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

103

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Если Вас не затруднит, то спросите о книгах ЗАГС и церквях Амура того периода. Премного благодарен.

Поделиться

104

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Ось що є у ДАДО http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=293:

3. Миколаївська церква, с-ще Амур Новомосковського повіту Мануйлівської волості
4. Інформація відсутня
5. Народження:
1888, 1897: ф. 193, оп. 4, спр. 14;
1899: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 4;
1900: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 5;
1901: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 4;
1902-1903: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 7;
1904: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 10;
1905: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 12;
1906: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 14;
1907: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 16;
1908: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 20;
1909: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 20, 21;
1910: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 21;
1911-1912: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 24;
1913: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 26;
1914-1915: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 28;
1916: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 30;
1917-1918: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 32;
1919-1920: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 37
6. Шлюб:
1897-1899: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 2;
1900: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 6;
1901-1906: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 2;
1907-1920: ф. 193, оп. 4 доп., спр. 17;
7. Інформація відсутня
8. Інформація відсутня
9. Інформація відсутня
10. Інформація відсутня

Опис 4 наче в них був розшитий... Ось про це я не спитала, чи справа доступна. Але що вона є, то втішає - може, сам архів зможе відповісти.

Книги РАГС 1930 і подальших років до архіву ще не передані, тобто запис про шлюб потрібно шукати саме в архіві РАГС - начебто це Красногвардійський район. Процедура отримання довідки досить складна - Ви повинні звернутися до свого районного бюро РАГС, підтвердити там своє походження від розшукуваної особи, а вони вже по своїх каналах відправляють запит, і відповідь Ви потім отримуєте в своєму бюро РАГС.

Пошук предків: Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко (Могилевськ.)
Оглотков (Горбат. п. НГГ) Алькин Душин Жарков Кульдішов Баландин (Симб. губ.)
Клишкін Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний (Новомоск. Дніпроп.)

Поделиться

105

Re: Дніпро / Днипро / Dnipro (колишн. Дніпропетровськ / Днепропетровск)

Спасибо за исчерпывающий ответ.

Поделиться