Семен Ніколайчук працює судмедекспертом у морзі Боярки останні 18 років. В інтерв’ю «Вечірньому Києву» він розповів про страшні реалії роботи моргів під час війни, труднощі з упізнанням та епізоди, які врізалися у пам’ять.
«СЕРЕДНІЙ ВІК ЗАГИБЛИХ — 40 РОКІВ»
— Пане Семене, ви увесь час просили передзвонити вам трохи пізніше, хоч на годиннику за 20:00. Багато роботи?
— Обсяг роботи дуже великий. Чесно кажучи, такого ніколи не було. І характер роботи — він змінився. Це якщо дуже коротко. Раніше експертизу робили тим, хто помер від хвороби, чи рідкі випадки убивств. А вже два місяці сама природа смертності змінилась — тепер це масові втрати через бойові травми. Багато людей молодого віку.
— Який середній вік загиблих?
— Здебільшого це молоді люди, працездатні. Орієнтовно по 40 років. Але, щонайгірше, є підлітки, є зовсім малеча…
— А травми які?
— Вибухові травми, осколкові, кульові, вогнепальні рани. Є й розірвані тіла… Але є і ті, хто помер так званою природною смертю. Наприклад, з психоневрологічного диспансеру з Бородянки поступали. Або люди, які померли в лікарні. Але таких тіл меншість.
— Звідки більшість загиблих людей? Боярка ж не була окупована…
— У Боярці один вибух був, і як результат — один труп… А от за день-два після деокупації області до нас почали масово привозити десятки тіл… Макарівський район. Бучанський. Ближні села, а їх близько 40: Мотижин, Березівка, Андріївка, Дмитрівка. А скільки людей загинуло на трасі! Ці тіла до нас почали доставляти одразу після «зачистки доріг».
— На Боярський морг припало одразу багато роботи?
— Так. Дуже. Але й у морг обласної лікарні Київщини чимало тіл привезли. А коли в Ірпені вікна засклили та лад навели, то вже і їхній приєднався.
«БАГАТО ТІЛ БЕЗ ОБЛИЧ»
— Як відбувається судова медична експертиза? Який алгоритм?
— Слідчо-оперативні групи працюють на місті — тобто там, де знаходять тіла. Вони виписують постанову про проведення експертизи й везуть до судмедекспертів. Це наша «ділянка» роботи. З нами тут також експерти-криміналісти з поліції працюють.
— Скажіть, будь ласка, а все документується?
— Абсолютно все. І тут теж непросто. Деякі тіла важко упізнати. Обгорілих чимало. Без облич. Як упізнати тіла без голови? Був випадок, коли родичі сказали, що це тіло чоловіка з їхньої сім’ї, фото принесли. А на це тіло вже інша родина претендує… Тепер треба ДНК робити.
— Семене, а, на сьогодні, ДНК-експертиза — найточніша?
— Так, але зважте, що деякі тіла лежали у землі з початку березня або й з кінця лютого. Всі вони в різному стані. А ДНК — це ж білок, який теж псується… Люди ж хочуть поховати своїх близьких. Тому намагаються бодай щось знайоме впізнати. Вже й по одягу орієнтувались. Якось жінка упізнала тіло без голови по одягу, який купувала чоловікові… Страшні речі відбуваються.
— Багато неупізнаних?
— Кожне шосте тіло, вважайте… Десь 50 всього невідомих. Думаю, що деякі залишаться неупізнаними. Всього нам у Боярку привезли 255 тіл. Це станом на сьогодні. Одну літню жінку, тіло якої було розірвано навпіл, рідні упізнали за іграшкою. У бідолашної в кишені лежав яскравий гумовий маленький динозаврик…
Допомагають особливі прикмети. У когось післяопераційні рубці або прикраси: хрестики, персні. Але найкраще зберігаються татуювання. Я вже й собі подумав: а чи не зробити якесь татуювання? Раптом що…
«ВИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЄТЕ, ЩО НАМ ДОВОДИЛОСЯ ДІСТАВАТИ З ПАКЕТІВ»
— У вас «холодна» професія, не кожен з таким справився б. Але все ж: що для вас найважче за період цієї війни?
- Коли привозять людей зі зв’язаними руками за спиною та пострілами у потилицю… До всього, їх ще після розстрілів закопували десь у лісі чи лісосмузі, або в полі. У такі моменти думаєш: якби окупанти дійшли до нас, таке ж саме могло б бути з кожним з нас. І зі мною, зокрема.
— А які спогади для вас найгостріші?
— Мабуть, це упізнання. Це дуже складно для родичів, а оскільки ми при цьому присутні, то переживаємо усе разом з ними.
Найбільше болю, коли люди шукають загиблого родича і врешті знаходять. З одного боку — це полегшення, бо вони поховають рідну їм людину. З іншого — надії на те, що той чи та чудом вижили — вже нема.
Люди обривали мені особистий телефон — аж поки не створили телеграм-канал для родичів загиблих. Всі приносили фото, показували, розпитували: чи не бачив я такого чи таку? Ви навіть не уявляєте, що нам доводиться діставати з пакетів і бачити… Отак приходиш вранці, робиш розтини, а десь об 11 годині приходять рідні, починають дзвонити. Й по дві-три години з людьми треба розмовляти. Хоч у мої службові обов’язки це і не входить. Але ж як тут бути? Всі у страшному стресі.
«СУДМЕДЕКСПЕРТИЗА — ЦЕ НЕ КОНВЕЄР»
— Ви думали коли-небудь про те, чому за такий відносно короткий час — один місяць окупації — такі страшні жертви й катування? Звідки така жорстокість до мирних людей?
— Так, думав. До нас не інтелігенцію відправляли… Це примітивні жорстокі люди, які отримали наказ вбивати всіх. Вони його й виконували. А ще — їхні злочини можна було сховати за масою. Вони один одного потенціювали, підігрівали це звірство.
— У вас та колег важка робота і морально і фізично. Ви живі люди. Як ви справляєтеся?
— Ніхто не був готовий до такої кількості вбитих. Є алгоритм при масовій смертності. Наприклад — впав літак… Але ж це поодинокий випадок.
Нашу ситуацію не порівняєш ні з чим. Волонтери допомагали багато, але теж була спочатку плутанина. Уявіть машину з чорними пакетами, повну тіл. І не одну таку машину.
Волонтери якось списки повезли в один район, а тіла з прізвищами з тих списків в інший, заплутались. Можна їх звинувачувати? Звісно, ні.
На всі процедури потрібен час. Але, якщо така ситуація, як у Маріуполі, то в мене тільки одне на думці: де взяти стільки судмедекспертів?
Судова медична експертиза — це дуже точна історія. І ми з колегами можемо десятки тіл пропрацювати, як експерти. Але сотні — ні. Тут не може працювати умовно «метод конвеєра».
— Які проблеми маєте у роботі станом на зараз?
— Потрібне краще технічне оснащення. Потрібні нові комп’ютери, щоб ми могли одразу формувати базу. Наступна проблема — самі приміщення непристосовані для таких випадків. Я розумію, що на час війни ніхто не готовий на 100%. Але технічно треба бути більш готовим. Треба розробити точний алгоритм дій і щодо маркування тіл також. Є сучасні методи у світі й ці технології конче потрібні сьогодні нам. Бо кожна людина, яка прийшла у цей світ, має бути гідно похована.
***
Раніше керівник ритуальної служби з Бучі Сергій Капличний, в інтерв’ю «Вечірньому Києву» повідомив, що йому знадобиться час, аби оговтатись після пережитого і побаченого.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»