Тема: 1-й український полк імені Богдана Хмельницького
Пе́рший украї́нський і́мені Богда́на Хмельни́цького по́лк — перша українська військова частина в російській армії. Сформована 18 квітня (1 травня) 1917 року в Києві на добровільних засадах. Створення полку поклало початок українізації військових частин у російській армії.
Вояків полку історично називали богданівцями.
Старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б.Хмельницького разом із начальником 10-ї піхотної дивізії, до складу якої входив полк, генерал-майором В.Гальфтером. Південно-Західний фронт, вересень 1917-го (фото з приватної колекції)
12 (30 липня) серпня в Києві відбулися похорони козаків Українського полку імені Богдана Хмельницького, підступно вбитих 8 серпня (26 липня) російськими кірасирами та козаками-донцями.
Український козацький полк імені Богдана Хмельницького з початку створення в квітні–травні 1917-го неодноразово потрапляв у найрізноманітніші перипетії. Перебуваючи в Києві, він стояв на сторожі українства, Української Центральної Ради і був гарантом розвитку національних державотворчих процесів.
Для тих, хто сповідував принципи "единой и неделимой России" українська військова частина була більмом, кісткою в горлі. Особливо "усердствовал" російський есер, командувач Київського військового округу полковник Оберучев. Про нього Володимир Винниченко писав: "Коли він говорив про українців, трусилися губи й очі сіріли від ненависти. Це був найшкодливіший, нещирий й несовісний противник українізації війська". З ідеєю витурити богданівський полк із Києва Оберучев носився ще з червня. На початку серпня він взагалі уявив себе на переможному коні — кірасири не без допомоги полку імені Богдана Хмельницького приборкали виступ полуботківців. Оберучев з пієтетом зазначав, що російський гвардії Подільський кірасирський полк у ці дні "проявив себе блискуче". До того ж до Києва у "розпорядження начальника КВО" прибув полк донських козаків. Потрібно було якнайшвидше "обеззброїти український Київ".
Прапор Першого Українського імені Богдана Хмельницького козацького полку
8 серпня (26 липня) полк імені Богдана Хмельницького мав бути відправлений на фронт. Напередодні на Софійському майдані під звуки дзвону "Рафаїл", найпотужнішого в святій Софії, єпископ Уманський Димитрій зі словами "Як рідна мати випроводжає своїх діток в далеку дорогу, так і ми випроводжаємо вас, козаки, з великою біллю на серці, в бій" окропив свяченою водою богданівців. Освячені були й прапори та хоругви полку. Серед них був і прапор, вручений богданівцям товариством імені гетьмана Павла Полуботка. На золото-зеленому полотнищі з одного боку був вишитий шовком портрет Богдана Хмельницького, а з другого боку прапор був кармазиновим (багряним) з чотирма зірками та місяцем.
Тоді ніщо не віщувало біди. Щоправда, відправка ешелонів підозріло відкладалася. Пізніше виявилося, що затримка, швидше за все, була пов'язана з тим, що кірасири й донці-козаки ще не встигли підготуватися до "зустрічі" богданівців, хоча й займалися цією роботою з самого ранку. Першому ешелону богданівців пощастило. Йому вдалося проскочити місто і його околиці. Другий ешелон спершу потрапив під поодинокий обстріл, який поступово ставав все більш масованим. Пік трагедії припав на київську станцію Пост-Волинський: під вогнем гвинтівок і кулеметів кірасирів і козаків-донців полягли чи були поранені та добиті шаблями 16 козаків-богданівців. Богданівців арештовували з окриками-примовляннями: "Мы вам покажем автономию, хохлацкие морды!", "Мы стреляли хохлов и будем стрелять!", "Мы вам дадим Украину — изменники России!", "Мы скоро заведем порядки старые".
Військове командування відразу ж звинуватило у цьому трагедійному фарсі богданівців. Масла у вогонь підливала київська та центральна російська преса. Працювали три комісії з розслідування цього кривавого злочину. Комісія, створена вищим російським командуванням, винних не знайшла і припинила роботу у вересні.
Для організації похоронів козаків полку імені гетьмана Богдана Хмельницького був розроблений спеціальний ритуал. Хоронити загиблих мали з військового шпиталю 12 серпня (30) липня о 17 годині. Члени похоронної комісії звернулися з проханням до єпископа Уманського Димитрія взяти участь в жалобній церемонії. Адже саме він кілька днів тому освячував полкові знамена і благословляв козаків на фронт. Єпископ відмовився, заявивши, що слідство з приводу подій, пов'язаних з богданівцями, кірасирами та донцями, ще не скінчилося. У ті дні один із дописувачів київської газети резюмував з цього приводу: "І ті теплі слова, які єпископ казав до цих козаків, коли ще вони були живими; зараз для нас живих кажуться мертвими. За два дні забули кращих українських дітей. А це все робиться від того вітру, який періодично повіває на Україну з північної сторони. А може, забороняють це каципичні правила?" Зрештою обійшлися без єпископа.
Тим часом у напрямку військового шпиталю тяглися вервечки людей різного віку і статі. Вже на 16 годину біля шпитальної каплички їх зібралися тисячі. О п'ятій вечора прибули офіційні делегації, приїхав і Михайло Грушевський. Почали виносити жовті дубові труни з садка за капличкою і ставити їх перед нею на ослони в три ряди. Труни покрили червоними китайками. На чорних прапорах були написи: "Безвинним жертвам організованих ворогів вільної України", "Першим жертвам перемоги темних сил м. Київа". Дописувач газети "Вістник Українського Військового Генерального Комітету" хорунжий Варницький констатував: "Цей мент був сфотографирований". Світлина уціліла до наших днів.
Далі тут https://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiy … 2017200000