1 ( 09-08-2019 14:30:05 змінене tanya_hurt )

Тема: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

В. Милорадовичъ. Средняя Лубенщина. Глава 2-я

Отлогий, песчаный берег рукава (виткы) Сулы против Лубен занят небольшим селом Засульем. Начинается оно у самой Хорольской дороги прямой широкой улицей, застроенной с обеих сторон домами, лавками, коморами с навесами и колонками. Эта улица, называющаяся Замостьем, как и всякое городское предместье, полна жизни: по средине ея стоят гончари, фурщики с различной кладью и лошадьми или волами, кормящимися подле возов. Приезжие толпятся у лавок под навесом, пьют и едят. Здесь же пестреет группа богомолок, идущая поклонится мощам св. Афанасия. На базар спешат, или возвращаются с него, окрестныя хуторянки с плетеными кошиками в руках. Везде снуют евреи, высматривая, нельзя ли купить что-либо выгодно с возов; один из них, низенький, толстый, в синих очках, уже сторговал мешки с хлебом. Замостье построилось на месте подъезда к парому, прежде ходившему по Суле, и населено частью старыми мещанскими фамилиями из Лубенского подола: Ковнерами, Устименками, Федорченками, частью пришлыми людьми. В административном отношении оно только с 1873 года отнесено к городу, а до того присоединялось к Засулью. С Замостья открывается общий вид на широкую долину Сулы и на Лубенския горы за ею с беспорядочно лепящимися по уступам белыми, желтыми хатами и домами, то насыпанными вместе, как мак, то уединенными среди садов и рощ. Храм св. Николая на полгоры почти скрывается за вековыми вербами плотины; на самой вершине отчетливо белеет собор, и где-то вдали мерцает крест Троицкой церкви. Изредка осеняют горы остатки старого леса; обрывистый профиль Лысой горы заканчивает вид. "В "Записках о полтавской губернии" Арендаренко выражается об этом виде таким образом: "Сула, миновав город, дугообразным склонением на юг, осененным возвышеностями ея правого берега..., представляет прекраснейшую игру роскошной природы".
Северный край села, примыкающий к Замостью, называется Ляшивкою, потому что некогда здесь жил на песчаном, заросшем лозой, бугре какой-то лях, о котором разсказывают: "Як ляхи жыли в Лубнах, то одын жыв тут. И як позбывалы тых ляхив, то вин ще жыв, а потим утик. Де дивався лях? - як у воду впав. Потим, годив через пьять, упять прыйихав на се мисто той лях, де вже пустыня зробылась. Люде бачылы звечора, а утром - нема. А на тим мисти, де ёго бачили - кружало, мисто котла". Ляшивка невелыка и теперь состоит из небольшого числа прихотливо разбросанних мазанок, крытых очеретом, маленьких клунь среди огородов, колодцев с журавлями и редких деревьев, а прежде в ней числилось всего пять хат, населенных Костенками и Рудями. Марк Костенко жил более ста лет и ходил, бывало, в Лубнах босой в серой свите, разсказывая о старине местным любителям археологии. Средняя часть села Плысивка прорезана во всю длину узенькой улицей, обсаженной с обеих сторон берестами, вязами и ясенями, и тонет в зелени. С западной стороны узкие проулки ведут к воде, весной затопляющей огороды и хаты, а летом и осенью мирно зеленеющей у берега. На западной стороне Плысивки расположены большой сад и огород Якимца, полные груш, яблонь, слив, вишень, волоских орехов и овощей, питающих окрестных жителей. С востока село выходит на обширный песчаный выгон. У выгона в разных местах стояла местная приходская Андреевская церковь. Первоначально она помещалась там, где теперь дом священника. Она была основана в конце XVII в. Лубенским полковым судьей А.Я. Кулябкой, вероятно в 1691 г., так как Кулябка был судьей с 1682 - 1691 г. От первоначальной церкви остались лишь два колокола: 1692 и 1693 г.г., пожертвованные Кулябкой, да два большие образа: св. Николая, обыкновенного византийского типа, присланных в 1715 г. из Мотрониского монастыря первым засульским священником Григорием Дежечкой. Просуществовав сто лет, эта первая церковь уничтожена грозой при протоиерее Василе Шаревском. Вторая церковь выстроена в 1789 - 90 г.г., уже на новом месте, согласно с поверьями, запрещающими строить здание на месте сожженнаго молнией. Она была старинного местнаго стиля, дубовая, темная и тесная: с дубовым полом, прежде покрывавшим только средину церкви, так что когда последнюю подметали, то поднимались облака пыли (курява). Она виднелась из-за груш, вязов и тополей, как тихая, мирная пристань. Новая церковь выстроенная в 1894 году, с пятью коническими куполами, обширная, с новым иконостасом, не производила уже того успокоительного впечатления на душу. Плысивка, значительная часть всего села, получила название от коренного, многочисленнаго рода Плысив, которым, кроме усадьб на горе и земель, принадлежит еще часть долины Сулы - Плысови луга, и один из рукавов ея. Прежде им же пренадлежали: настоящий хутор Асауловщина, некогда называющийся Плысив хутир, земля у хорольской границы - Плысив степ, и владения в городе. Фамильное предание Плысов передает: "Старый Плыс жыв у Лубнях и переселивсь за Сулу и сив хуторком жыть, и од ёго почалось Засулье. Выстроив хатыну; було у ёго хлибопашество, своя винокурня и пасика. Було выкурыть соби пудив двадцять пьять и пьють водку. Дид Ефым пры Катерыни мав свои волы и пидвозыв фураж. Получыв бумагу на дворянство. Потим не схотилы Плыси продолжать службу и повернулы изнов у козакы. По показаниям старожилов, Плыси удалены из Лубен за неуступчивость. Эти воспоминания отчасти огласны с историческими данными, бывшими в распоряжении А.М.Лазаревскаго. Так он признает Засулье Лубенским выселком второй половины XVII в., а из Плисов - Филипп показан лубенским полковником в 1669 г. Затем, у Лазаревскаго же приведен следующий универсал Самойловича, 22 июля 1672 г. "Плыс небожчик, житель Лубенский зрабовал все добра полковаго лубенскаго писаря Фомы Тризны. За что все грунта Плысовские в Лубнях и движимость, тактежь двор зо всеми будинками из лисами и синожатями, озерами, езами, з полями и садами, так по той стороне Сулы реки, яко и по сей стороне будучими и Фоме Тризне в вечную посессию... присудили и подали". Этот "небожчык" и был вероятно основателем Засулья. На Плысивке была и могила его, на которой, взамен надгробнаго памятника, лежал, говорят, вековой дуб, викопанный с корнем. На Плысивке живут еще следующие козацкие роды: Бабаки, Волошки, Дармостуки, Долинские, Жаданы, Запорожци, Киктенки, Омельченки (из которых один "Йшов пьяный из трахтыру до-дому, а солдаты - пьятнадцять чоловик - зострыли ночью и хотилы побыть, так вин з усих пьятнадцяты изняв шынели. Командир выйихав, узнав, що одын познимав и обвыныв тых, що поддалысь"), Полуботки, прозванные за красоту и силу орлами, Погребняки, Сивоглазы, некогда очень богатые (их земля - поле "Гопчарки", луга и плавни достигали Шершневки), и Якимцы, предок которых пристал к дочери богача Гамайды, бывшаго козацкаго фуражира, принесшаго в 1812 г. "до-дому манирку червинцив". На Плысивке же был прежде большой каменый дом Кулябок, проигранный потом в карты на выборах в Полтаве, а возле нея поселены их бывшие крестьяне: Дейкалы, Векленки и Шевченки. Последняя четверть села между песчаным выгоном, понижающимся в Суле, и бродом у выезда на Шершневку занята Чернещыною, как показывает самое название, бывшим монастырским владением. На берегу находится урочище "Дворец", куда приезжали гостить Мгарские архимандриты. "Архимандро бувало купается, его мылом намылють и мыють. И саж тут був. Бувало монахы наловлять рыбы и в саж накыдають. Теперь Дворец представляет из себя обыкновенную оплетеную леваду с большими осокорями и осинами над зеленым, тинистым потоком "Перегоном". Здесь через съуженную долину Сулы, межу засульским берегом и бледными, голыми отрогами Лысой горы, перекинут был мост, по которому перешел Жолкевский, гонясь за Наливайкой, и пересыпана гребля, существовавшая еще в XVII в., как видно из дневника генерального подскарбия Я. Маркевича, упоминающаго: "Уехалисмо до гребли у Лисой горы обретающейся чернечой". Остатки плотины и бывших водяных мельниц, купленных монастырем у Полунева и Сивоглаза и утвержденных универсалами: Юрия Хмельицкаго 17 января 1661 г. и Многогришнаго 1670 г., еще заметны. "Недовно пали выкручувалы, каминня понаходылы". От близости Лысой горы и самое засульское общество казенных крестьян: Захарченки, Севертюки, Корнияченки и др. называется Лысогорами. Число всех вообще жителей Засулья в половине ХІХ в., вместе с Солоницкими, немногим превышало тысячу, в ХХ же веке достигло 1762. Жители темнорусы, вишесредняго роста, занимаются кроме хлебопашества разными поставками: песку, льду и т.п. в Лубны. На Чернещине развито ткачество: что хата, то и ткачь; есть и по два станка (верстака) в хате. Затем, женщины собирают в виде промысла лекарственныя травы, прокармиваясь этим занятием.

Киевская старина [Електронна копія] : ежемесяч. ист. журн. — Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882–. Т. 83. Октябрь : — Электрон. текст. дан. (1 файл : 259 Мб). — 1903 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017).
elib.nlu.org.ua/object.html?id=9184

Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

2 ( 09-08-2019 14:43:03 змінене tanya_hurt )

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

    Засулля – село Лубенського району, центр сільської ради, якій підпорядковане село Солониця. Розташоване на р. Сулі, за 7 км від райцентру та за  2 км від залізничної станції Солониця. Станом на 1 січня 2012 р. проживає 5674 жителів.Перші мешканці з'явилися тут за пізньої мезолітичної доби – у VІІІ тис. до н.е. В експозиції полтавського краєзнавчого музею представлене рідкісне вістря на спис, виконане з кістки майстром донецької мезолітичної культури. Воно знайдене в околицях Засулля, навпроти Лисої гори.

З доби пізнього неоліту на західній околиці Засулля виникло поселення носіїв ямково-гребінцевої кераміки – фінно-угорських переселенців з Подесення і Пооччя. Ці перші довготривалі стоянки первісних мисливців та збирачів знаходились край надрічної частини вулиці Піщаної та в урочищі Лящівка.

Поряд із західною околицею Села, на дюні в урочищі Лящівка, людина енеоліта – бронзового віку оселялася майже безперервно впродовж VI-ІІ тисячоліть до нашої ери. Тут відзначені залишки давніх поселень і стоянок носіїв шивихинської культури жаботинського типу, зрушені також із-за Дніпра, внаслідок набігів кіммерійців, заснувала у Лящівці чергове поселення. Перебування на Засульських теренах жаботинського населення відзначене кількома рідкісними для Полтавщини знахідками – бронзовим серпом та багато декорованим прясельцем із астральною символікою.

Південно-західний куток урочища Лящівка позначений наявністю решток селища пеньківської культури – поселення історичних слов'ян-антів.

У княжу Добу на терені Засулля відбулося чимало видатних подій, оспіваних у билинах, думах, піснях, легендах. "Коні іржуть за Сулою дзвенить слава в Києві", - так образно охарактеризував автор геніального "Слова о полку Ігоревім" одну із сторінок історії нашого краю – битву з половцями 12 серпня 1107 року.

Справжню трагедію пережив наш край у 1239-1240 роках, коли завойовники хана Батия пройшли з вогнем і мечем через Посулля, залишивши після себе кривавий слід та руїни. Вщент було знищено і посульські села, в тому числі і Засулля.

Та все ж край пусткою не став, життя продовжувалося.

В XVI столітті родючі засульські чорноземи ввійшли до складу величезних земельних володінь магнатів Вишневецьких, які розпочали залюднювати їх селянами-переселенцями зі своїх правобережних володінь, у першу чергу з поділля (до цього часу в Засуллі й Солониці популярні прізвища, які вказують на те, звідки прийшли в Посульський край пращури – Литвин, Коломієць, Поліщук, Ляшенко та ін.)

 Степове безмежжя неодноразово ставало й ареною запеклих сутичок повсталих козаків і селян із польськими колонізаторами.

Саме між річками Солоницею і Сулою в 1596 році розігрався заключний кривавий акт могутнього селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка, який увійшов до вітчизняної історії під назвою "Солоницького погрому" та "Солоницької трагедії".

На луках поблизу Засулля відбувалися битви в 30-х рр. XVII ст. з поляками загонів Павла Бута, Карпа Скидана, Якова Остянина.

Коли в 1648 році розпочалася національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького і на початку липня 1648 року на Лубенщині з'явився десятитисячний козацький загін під командуванням Максима Кривоніса, сотні засульських посполитих "стали в козаки". Із повстанців Посулля Богдан Хмельницький у 1649 році створив окремий козацький полк – Лубенський, який брав активну участь у бойових діях проти Польщі на Правобережжі. В його лавах хоробро билися з шляхтою і засульські та солоницькі козаки: Погребняки, Якименки, Ляшенки, Корняченки, Костенки, Руді, Сахни.

У другій половині XVIIІ ст. землі лівобережного Посулля входять до складу Засульської сотні Лубенського козацького полку. Чимало лиха довелося зазнати мешканцям у період Руїни. Обстановка у краї дещо стабілізувалася лише тоді, коли посаду лубенського полковника посів Пилип Плис (1668-1669), якого місцеві історики і краєзнавці вважають засновником села Засулля, утвореного з низки козачих хуторів, розкиданих над Сулою.

Водночас, як свідчать історичні джерела, "мещанин и обыватель Лубенский Иван Кулябка (сын священника Троицкой церкви Ильи Кулябки) уже в 1651 году стал скупать не только нивки, гайки, грунты и ставища, но и целые хутора в Засулье под Лубнами, и в скорости "стал уроженным паном и мешканцем лубенским".

З середини XVIIІ ст. частина засульських земель стала власністю Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Володіння землями закріплювалося гетьманськими універсалами та царськими грамотами. Право монастиря на володіння плотинами та водяними млинами біля Засулля підтверджувалося Універсалами Ю.Хмельницького від 17 січня 1661 та Дем'яна Многогрішного від 10 травня 1670. Частина села, яка належала монастиреві, одержала назву Чернещина.

Кулябки полишили по собі в Засуллі добру пам'ять, спорудивши в центрі села в 1691 році для приходу Андріївську церкву (джерела називають її засновником Лубенського полкового суддю Андрія Кулябку), та подарувавши їй два великих дзвони в 1692 та 1693 рр.


На початку XVIIІ ст., в 1714-1727 рр., Засулля захопив лубенський полковник Андрій Маркович. У середині XVIIІ ст. з невеликого козацького хутора Майдана (чи Мейданця), який згодом розрісся в село, виникла Солониця. Засновниками Солониці були козацькі роди: Сахни, Ляшенки, Погребняки, Якименки.

На вільні поселення весь час зазіхали представники козацької старшини і церква.

Як свідчить "Жалувана грамота монастиреві імператриці Єлизавети Петрівни", за Мгарським монастирем "у вічну власність" було закріплено і ряд угідь та господарських споруд у селах Засуллі і Солониці.

У середині XVIIІ ст. власником сіл Засулля і Солониця став онук гетьмана Данила Апостола, лубенський полковий обозний Іван Кулябка.

До кінця століття більшість засульських та солоницьких козаків опустилася до рівня державних селян, які мусили відбувати чотири-п'ятиденну панщину. Після ліквідації Гетьманщини у 1664 році села Засулля і Солониця ввійшли спочатку до складу Лубенського повіту Київського помісництва (1781 р.), а потім до складу Малоросійської губернії (1796 р.). У 1787 році в Засуллі налічувалося 356 дворів і 780 жителів чоловічої статі, казенні люди, козаки і власники.

Реформа 1861 р. мало що змінила в становищі кріпаків та козаків. За даними перепису 1863 р. у Засуллі налічувалося 350 дворів, у яких мешкало 2216 жителів, 1072 з них були козаками. У Солониці було 178 дворів, з них – 132 належали козакам, а 20 – державним і казенним селянам і лише 25 – колишнім кріпакам.

Крім тяжкої праці, безпросвітних злиднів на селянській долі ще згубно відбилась і неписьменність. Якщо в Засуллі в 1847 р. діяло повітове училище, в якому навчалося близько 40 дітей із заможних козацьких родин, то в Солониці на початку 80-х рр. на 1008 душ населення числилося лише 11 письменних чоловіків і не було жодної письменної жінки.

У 1889 р. розпочалося будівництво залізничної вітки "Київ-Полтава", яка проходила через Солоницю. Вже в 1901 р. через залізничну станцію Солониця розпочався регулярний рух поїздів. Це змінило неквапливий ритм сільського життя, міцно пов'язавши Солоницю і Засулля з навколишнім світом.

Після революції 1917 р. в Засуллі і Солониці одна влада змінювала іншу, залишаючи після себе лише страждання людям.

Після визволення Засульської волості частинами Червоної Армії в середині грудня 1919 року тут втретє встановлюється радянська влада. До квітня 1920 року  існували ревкоми, а потім було обрано Солоницьку сільську раду у складі 21 чоловіка. Головою її став бідняк-коваль Дмитро Стадніченко. Організовувалися і комітети незаможних селян. У 1923 році, коли Лубни стали центром нової адміністративної одиниці – округу, Засульська сільська рада ввійшла до складу Ленінського (Покровсько-Багачанського) району. На той час на території сільради проживало 3962 жителя.

У 1927 році в солоницькій земельній громаді утворилося два ТСОЗи – "Сніп" і "Червона долина". У 1928 році перший ТСОЗ з'явився і в Засуллі. У 1929 році на базі засульського ТСОЗу утворилися колгоспи "Зірка" (голова колгоспу Руденко Михайло Степанович) та "Паризька комуна" (голова колгоспу Захарченко Олександр Омелянович). У 1930 році вони об'єдналися в один колгосп "Зірка", першим його головою був Запорожець Яків Андрійович. У 1931 р. чотири колгоспи, які були в Солониці, об'єдналися  у один колгосп імені Косіора  (голова – Миколенко С.М.).

Найжахливішим наслідком насильницької колективізації був штучний голодомор 1932-1933 років. Одним із перших, хто розповів світу жахливу правду про голодомор став уродженець Солониці, видатний письменник української діаспори Василь Барка. Його роман "Жовтий князь" побудований на реальних подіях і явищах, свідком яких був письменник у 1933 році у рідній Солониці.

Не оминули селянських хат Солониці і Засулля й незаконні сталінські репресії 1937-1938 років. Їх жертвами стали 15 чоловік.


Проте жахливі наслідки 30-х років не змогли перекреслити вагомих трудових здобутків селян. У 1939 році відзнак ВОНГ СРСР та високих урядових нагород були удостоєні трударі колгоспу "Зірка": Г.Давиденко, М.Головченко, М.Захарченко, В.Корніяченко, Г.Тимошенко та інші.

У передвоєнний рік "Зірка" вже була мільйонером. Розвивався та міцнів і Солоницький колгосп імені XVIIІ партз'їзду.

З початком Великої Вітчизняної війни на фронт пішло 1285 трудівників сіл, 512 з них загинули. На їх честь у 1967 р. відкрито монумент Вічної Слави в Засуллі.

У післявоєнні роки села Засулля і Солониця відроджуються. У 1950 році колгоспи імені XVIIІ партз'їзду та "Зірка" об'єднуються в колгосп імені Жданова, який за період свого існування був лідером серед аграрних підприємств області. Уродженцем Засулля і Солониці є український журналіст і гуморист М.Г. Миронець; Герой Радянського Союзу (з 1943 р.), П.Г.Дейкало. У Солониці жив і працював відомий вчений-агроном, Герой Праці А.Є.Зайкевич, у Засуллі – Герой Соціалістичної Праці – Н.П.Мороз.\Родом із Засулля Л.Г.Руденко, директор Інституту географії, НАНУ, академік НАНУ, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки і премії ім. В.І.Вернадського НАН України.



Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

3

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

Засулля. Початок 20-го століття.
https://www.etoretro.ru/pic25687.htm

Post's attachments

Засулля.jpg
Засулля.jpg 250.99 kb, 6 downloads since 2019-11-28 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

4

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

ЦДІАК
Ф.0127 оп.1015 д.36 (сповідний роспис с.Засулля) 1763 р.
Прізвища
Духовные
иерей Григориев 
иерей Григориев 
Пономарка
Военные
Плис Плис
Димитриев
Плис
Хлюст
Омельченко
Омелянчиха
Говорушиха
Иванов
Комендант
Захариева
Ярошиха
Игнатов
Брижаха
Мария вдова
Елена вдова
Пащенко
Погребняк
Даниловна
Евтихиев
Семенов
Герасимов
Тетиана вдова
Агрипина вдова
Онищенко
Руденко
Волошина
Ирха
Сидоров
Лукянов
Головащенко
Илковна вдова
Лукянов
Сивоглаз
Максимов
Мойсеев
Сивоглаз
Настасия вдова
Крамаренко
Евдокия вдова
Дериенко
Григориев
Малик
Кикоть
Григориев
Лукянов
Климентиев
Яковлев
Федоров
Горбенко
Короленко
Кондратов
Ефросиния вдова
Иванов
Леонтиев
Корнилиев
Величиха вдова
Короленко
Коха
Маслин
Хижня
Кондратов
Парфентиев
Никитин
Кондратов
Анастасия вдова
Димитриев
Димитриев
Шепиль вдов
Сивоглаз
Сивоглаз
Стефанов
Бабак
Коваль
Святко
Прокопиев
Назариев
Рудиха вдова
Петров
Мироненко
Лаврентий вдов
Григориев
Коваль
Сметанковна
Федоров
Сирипничка
Гармашенко
Илляшенко
Посполитые
Биенко
Кривый
Мироненко
Борщ
Хоменко
Данилов
Клименко
Борщ
Яковлев
Хруль
Петров
Чорний
Алексиев
Беззубенко
Москаль
Сердюк
Дяченко
Усенко
Сердюк
Кононенко
Кищенко
Свирин
М??
Мантула
Ирина вдова
Городиский
Городиский
Тетиана вдова
Пащенко
Елена вдова
Иоанов
Вовк
Кодамен
Дорофеев
Карпов
Киктенко
Давид вдов
Матронв вдова
Ткаченко
Тимофеев
Биланенко
Бережный
Мирочник
Динисенко
Захариев
Коваль
Терентиев
Мирочник
Трофим вдов
Ирина вдова
Агрипина вдова
Крикун
Безпалый
Павличенко
Марина вдова
Убоженко
Машталир
Завода
Казина
Прокопиев
Сиченко
Короленко
Па?ка
Максимов
Марченко
Корниенко
Сова
Дудник
Кулбиенко
Мичман
Пляк?а
Литвин
Тищенко
Литвин
Сулженко
Овчар
Сокол
Чуб
Павленко
Божко
Линивый
Правдий
Загинайло
Тарасов
Герасимов
Ивахненко
Кри??
Семеонов
Овчар
Дирда
Шевченко
Онищенко
Коник
О?еленко

Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

5

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

ЦДІАК
Духовные
Ф.0127 оп.1015 д.88 (сповідний роспис с.Засулля) 1784 р.
иерей Дижечка
Прізвища
иерей Максимов
попадя Константиева удова
Военные
Мартеняков
Руденко
Плис
Плис
Плис
Хлюст
Погребняк
Омелченко
Сухопара
Гамайда
Гора
Сухопара
Брыжаха
Гамайдыха вдова
Марченко
Жадан
Запорожченко
Денисенко
Щипец
Ткаченко
Пащенко
Волошка
Евтушенко
Ляшенко
Головчиха
Ляшенков зять
Горгола
Ляшенко
Руденко
Голоборидко
Денисовна вдова
Сухопара
Яско
Головашенко вдов
Дяченкова вдова
Сивоглаз
Сивоглазка вдова
Киктенко
Шполярка вдова
Мандрика
Правдий
Макаренко
Швец вдов
Дериенко
Полуботок
Гамайда
Божко
Кикоть
Дяченко
Малюк
Приходчиха вдова
Дериенко
Мешечко
Погребняк
Марченко
Макода
Руденко
Якименко вдов
Береда
Горб
Семорозумка вдов
Якименко
Якименко
Артюшенко
Шепило
Дерий вдов
Герасименко
Зисенко
Сивоглазка вдова
Бабак
Короленко
Милка
Радченко вдов
Короленко
Билога
Назюта
Ляшенко
Сточер
Митченкова вдова
Загребелний
Липший
Сиченко
Вовк
Ткач
Загребелний
Гайдай
Пономаренко
Павлик
Величко
Сахниха вдова
Короленко
Панченко
Герасименко
Гармаш
Посполитые
Пащенко вдов
Городищенкова вдова
Артеменко
Городищенко
Морозенко
Полчиковский
Яско вдов
Папка
Борщ вдов
Петрун
Цегелник
Борщенко
Клименко
Хруль
Кучерявый
Правдинка вдова
Григоренко
Снисарь
Бондаренко
Мирочник
Мокаленко
Сердюк
Щипан
Ус вдов
Саввина вдова
Дорофеев
Головашенкова вдова
Давиденко
Григориев
Терещенко
Мирочник
Горкавенко
Демянов
Козориз
Мирочник
Козоризенко
Тимофеев
Коваль
Пащенко
Машталир
Павловна вдова
Ткач
При урочище Солонице в хуторе Значков
Обселин
в хуторе Мартосевом
Глущенко
в хуторе Васенковом
Зубенко
Оробец
в хуторе Рыбином
Буглай
в хуторе Якова Гирмана
Пащенко
Овчар
в хуторе Стефаничев
Слоненко
в хуторе Полковника Кулябки
Билокур
в хуторе Назарского
Загинайло
Чуприна
в хуторе А.Кулябки
Терещенко
Лободенко
в хуторе П.Кулябки
Лавренко
Бездворные
Лазоренкова вдова
Тодь
Коваленко
Казимирка вдова
Хоменко
Нотузиха вдова
Хоменко
Петров
Мантула
Гаращенко
Пудра
Бондарь
Глущенко
Радчиха вдова
Кононенкова вдова
Онишко
Краснобриж
Дудник вдов
Шеремет
Вьюниха вдова
Лубянский
Сувертока
Щипец
Диомидов
Назарченко
Утилченко
Христич
Короленко
Безпалий
при урочище Солонице в хуторе Значков
Правдиенко
Шеленко
Онушко
в хуторе Мартосевом
Пархоменко
Порьениев
Литвин
Мирочник
Городищенко
Антонов
в хуторе Кондратовского
Лужного зять
Туркач
Стефановичев
Логинка вдова
в хуторе полковницы Кулябкиной
Чуб
в хуторе А.Кулябки
Сергеевна вдова
Ищенко
Чорныш
Раенко
Сердюченко
Моха
Ольяниченко
Овчар вдов
Лаврентиев
Коровняк
в хуторе П.Кулябки
Горох вдов
Кудрин
Шовкун
Макаренко
Ивахненко
Максимов
Семенов

Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

6

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

ЦДІАК
Ф.0127 оп.1015 д.99 (споведний розпис с.Засулля) 1790 р.
Прізвища
Духовные
Шалевский
Максимов
Военные
Мартеняков
Запорожская вдова
Кривохвост
Оробиовский
Кучер
Руденко
Плис
Плисиха вдова
Плисиха вдова
Плис
Дижечка
Хлюст
Омелченко
Туркачка вдова
Сухопара
Комендат вдов
Гамайда
Гора
Сухопара
Брижаха
Гамайдыха вдова
Марченко
Христенко
Мироненко
Жадан
Запорожченко
Динисенко
Щипченко
Ткаченко
Пащенко вдов
Погребняк
Волошин
Волошиха вдова
Явтушенко
Гаращенко
Ляшенко вдов
Ляшенко вдов
Головчиха вдова
Горголенко
Ляшенко
Руденко
Голобородко
Динисовна вдова
Яско
Головашенко
Дьяченко
Сивоглаз
Шполярка вдова
Тетишка вдова
Мандрыка
Правдий
Макаренко
Луценко вдов
Дерий
Дериенчиха вдова
Гамайда
Божко
Бородай вдов
Диаченко
Малик
Диренко
Мишенко вдов
Погребняк
Марченкова вдова
Чилченко
Руденко
Якименко
Береза
Горб
Горбенко
Якименко
Якименко
Артюшенко
Шепель
Дерий вдов
Герасименко
Зысенко
Сивоглаз
Бабак
Боренец
Мника??
Радченко
Короленко
Назютенко
Ляшенко
Сточер
Загребелный
Липший
Саченко
Липший
Вовк вдов
Ткач
Загребелний
Данилченко
Артюшенко
Павлик
Величко
Сахниха вдова
Короленко
Герасименко
Гармаш
Пащенко
Посполитые
Городищенко
Артеменко
Городищенко
Мороз
Яско вдов
Борщенко
Петрунь
Борщенко
Киктенко
Цегелник вдов
Хруленко
Мекуча
Кучеревий
Правдиенко
Василиев вдов
Ткач
Москаленко
Сердюк
Щипак
Усенко
Кищенко
Дорошенко
Голованка вдова
Давиденко
Ткачиха вдова
Кравец
Шуба
Терещенко
Мирочник
Гаркавенко
Захарченко
Козоризенко
Захарченко
Козоризенко
Козориз
Коваль
Пащиха вдова
Машталир
Шевченко
При урочище Солонице в хуторе Значков
Обцелик
В хуторе Мартыновом
Городищенко
В хуторе Васенковом
Голота
Рибченко
В хуторе Якова Тирмана
Вовк
В хуторе Ивана Кривохвоста
Пащенко
В хуторе Степановичов
Слоненко
Логвиненко
В хуторе П.Кулябки
Борщенко
В хуторе Назарского
Загинайло
Чуприна
Литвин
В хуторе П. Кулябки
Пуценко
Шемет
Бездворные
Коваленко
Сувертока
Глодь
Казимирка вдова
Хоменко
Мотузыха вдова
Фоменко
Мантула
Гаращиха вдова
Бондарь
Глущенко
Конночиха вдова
Щипец
Краснобриж
Дудниченко
Вьюненко
Кориенко
Лубяный
Сувертока
Биличенко
Устиченко
Христич вдов
Короленко
Назаренко
В хуторе Значков
Черничка
Шелепко
Онишко
Шевченко
Ткач
Обциниченко
В хуторе Мартосевом
Пархоменко
Прокопенко
Литвин
Городищенко
Антоненко
В хуторе Кондратовского
Вовченко
Карпиха вдова
Друцкий
В хуторе Стефановского
Слониха удова
В хуторе Павла Кулябки
Момот
В хуторе Петра Кулябки
Друцкий
Криско
Головченко
Саженко
Гордиенко
Копиленко
Криско
Ивахненко
Щипец
Пигориха удова
Харченко
Горох вдов
Малишенко
Бабенко
Шовкуненко
Шовкуненко
Макаренко
?нихтенко
В хуторе Андрея Запорожского
Кониченко
В хуторе Тараса Дощенка
Козаренко
В хуторе благочинного Протоиерея Алексия Александровича
Таран

Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

7 ( 01-11-2020 21:40:35 змінене tanya_hurt )

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

Ще одне фото млинів Засулля, але тут в кутику, якщо добре придивитися видно засульську Андріївську церкву.Фото надано Лубенським краєзнавчим музеєм

Post's attachments

IMG_20200422_073953.jpg 452.39 kb, 1 downloads since 2020-11-01 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share

8

Re: Засулля, село Лубенський р-н, Полтавська обл.

Найдавніша відома церква в ім’я ап. Андрія Первозваного в с. Засулля Лубенського полку (тепер Лубенського р-ну) збудована бл. 1692 суддею Лубенського полку Андрієм Яковичем Кулябкою, про що свідчили два дзвони вагою 12 пудів і 5 пудів, придбані і подаровані фундатором 1692 і 1693. Церква проіснувала бл. 100 років і згоріла від попадання блискавки. Це була дерев’яна, типова для свого часу споруда. У 1789–1790 з дозволу київського митрополита Самуїла Миславського збудовано нову дерев’яну церкву з такою ж дзвіницею (перенесеною із Красногірського монастиря після його закриття). Проіснував цей храм до 1894, коли збудували нову дерев’яну церкву. Того ж року перебудували і дзвіницю.

У 1895 А. ц. володіла церковним капіталом у сумі 3960 руб., причтовим – 678 руб., 1 дес. садибної і 33 дес. ружної землі, мала будинок для причту, діяли земське училище, жіноча церковнопарафіяльна школа. 1901 володіла причтовим капіталом у сумі 778 руб., 33 дес. ружної землі, мала два церковних будинки, діяли дві земських і одна жіноча церковнопарафіяльна школи. 1902 володіла 33 дес. ружної землі, мала два будинки для квартир причту, церковну сторожку, діяли церковна б-ка, жіноча церковнопарафіяльна та дві земські школи. 1912 володіла 33 дес. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяла однокласна церковнопарафіяльна школа.

У 1895 службу відвідувало 3116 душ парафіян обох статей. 1901 до церковної парафії входили 234 двори. У 1902 до парафії належали с. Засулля, хутори Олександрович, Землянка, Вербицький, Яновський, Суха Солониця, у яких налічувалося 1923 душі парафіян обох статей; 1912 – 1644 душі парафіян різних станів.

У новітній час релігійна громада відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 27.02.2002 за № 65. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Григорій Діжечка, Іоанн Григорович Діжечка, Максим Григорович Діжечка (пом. 1787), протоієрей Василь Шаревський (пом. 1823), Ілля Діжечка, Іоанн Андрійович Богдановський (1895), Яків Петрович Негеєвич (1902), Віталій Гаврилович Дараган (1912); із дияконів: Іван Андрійович Огородній (1895, 1902); із псаломщиків: Іван Миколайович Клепачевський (1895), Георгій Григорович Бєльський (1902), Микита Тарасович Торський (1912); із церковних старост: селянин Іван Іванович Корніяченко (1902),козак Кирило Несторович Слинько (1912), Іван Михайлович Сидоренко (2008).

Матеріал з сайту "Полтавіка"



Фото Андріївської церкви с. Засулля, 1927 р.

Фото надано Лубенським краєзнавчим музеєм.

Post's attachments

IMG_20200418_123815.jpg 312.24 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Загинайло (хутір Барановщина (Куп'єваха)), Симоненко (В'язівок), Погребняк, Звізденко/Звізда (Засулля), Головань (Олександрівка, Мацківці), Палій (Веселий Хутір), Притула (Дубова)

Share