1

Тема: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

Автор: Юрий Алмазов

fam35.ucoz.ru/index/u_ostapovij_ … -6?HZN_r9k



Закрытый раздел:   В Остаповій корчмі
Сторінка фольклорних творів і витворів про імена, прізвища й т.п.


ІМЕНА ТА ПРІЗВИЩА У ФОЛЬКЛОРІ. СМІХОВИНКИ, ПОБРЕХЕНЬКИ

Share

2

Re: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

Дражнилки до прізвищ (станиця Саратовська, Кубань)


            ЛЕГКОДИМ

Сюди пара, туди дим !
Драстуй, дядько Легкодим !

            ШИЛО

Шило - мило - мотовило !

            ДУДКА

Пердун Дудка - на горі будка,
Не займайте пердуна,
Хай він дудку надува !

           УДОВИК

Удовик-удівець,
Була жінка - убив грець !

           ПИНЧУК

Ой чук-чуки-чук,
Та й ус...ся Пинчук !
Пинчучка голосе,
Гім...це виносе !

Share

3

Re: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

ХАЙ БУДЕ ГРИГОРІЙ !

У значної частини моїх земляків є переконання, що у старі часи імена дітям давав тіліьки піп і обов'язково за церковним календарем. То далеко не так, бо з документів видно, що у 18 віці в Україні було дуже мало Микол.Або ось як батюшка дав ім'я моєму дідові, який народився 30 грудня 1912 року, тобто під Василя Великого.Його мати, а моя прабабця Явдоха Шилиха, у дівоцтві - Миненківна, після пологів лежала і бідкался, що народився ще один Василь, бо вже був один син Василь і племінник також Василь. Відступлюся - бо всіляко старалися народжувати взимку, щоб навесні і вліто були гожі до роботи на степу.От моя прабаба Явдоха, бистро оговтавшись, якогось хабаря в руки й гайда! до церкви. Підходить до священника : "Батюшко дорогий! Пожалійте нас бідних та нещасних, бо вже третій Василь родився!" Той усміхнувся й відповів : "Успокойся, Євдокіє, нічо' не нада, йди собі з Богом! Пусть будєт Григорій!"

    ПОДРУЖИЛИ ШИЛО Й ШВАЙКА

У червні-липні 1942 року, коли німці йшли на Краснодар, наших жінок та молодь ганяли копати протитанкові рови - комусь показалося, що окупанти на них дуже засядуть. Одна моя родичка була на цих роботах і потоваришувала з ровесницею з якоїсь іншої станиці. Перед розлукою вона спитала в подруги : "Скажімо одне одному на прощання свої фамілії ! Я - Шило." "О ! - каже здивовано та,- а я Швайка !" Моя родичка спочатку не повірила, думала, що це жарт. Вийшло, що правда. Швайка - це так би мовити родич шилові, пробивачка-проколювач з гострим кінцем та кільцем зверху.

    НАША УЛЮБЛЕНА ПРОФЕСОРША ТА ЇЇ ТИХОРЕЦЬКИЙ КУМ

Моя інститутська викладачка біохімії життєрадісна й доброзичлива професорка Клавдія Григорівна Сухомлин під час знайомства з нами на першій лекції сказала : "Фамилия моя Сухомлин, что по-украински значит "сухая водяная мельница". Дехто злегка засміявся. Професорша додала : "Да это ещё ерунда, а вот у меня в Тихорецке есть кум, так у него фамилия - Кыслобздэць!" Засміялися, тільки тепер інші. Клавдія Григорівна відзначила : "Зразу видно, хто українську мову знає!"


                     НАШІ КОЗАКИ - НЕ КОЗАКИ?

Коли у 1864 році заселяли мою рідну станицю Псекупську, яку згодом перейменували на Саратовську, то з Київщини, а саме з села Янківка Васильківського повіта (тепер це Іванівка Білоцерківського р-ну) прибуло 22 родини державних селян, яких тут перевели в козацтво. Це Войтенки, Щербини, Федаки, Ткаченки, Хмелі та ін. Серед нихбули й на прізвище Казак, але тут бистро переписали так, як вимовлялося : Козак з наголосом на перший склад. До речі, спочатку саме так наголошували прізвище державного чиновника Дмитра Козака російські ЗМІ, але потім він став таки справжнім "казаком". Про наших Козаків я міг би теревенити годинами, бо дід Грицько Козак та його жінка бабуня Килина (Вересівна у дівоцтві) були мої ріднесенькі сусіди. Вони трохи
не дожили кожне до 100 років, а разом (у шлюбі) - 76 років!Так-от же, я на власні очі бачив ті архівні списки першопоселенців, і інших Козаків у нас "не водилося", але останнім часом через них вже кілька разів уступав у суперечку з своїм дядьком, який стверджує, що Козаки не були козаками, а, як то в нас кажуть - мужиками, або іногородніми. Аж коли він став посилатися на Козака В.Д., рідного племінника діда Грицька й онука Пантелея (Патька), що той так саме каже, що вони не були козаками і не було в них "степу" (тобто землі), то я став задумуватися. Всі Козаки були хитруваті й любили,пробачте, прибрехати. На початку 20 століття дід Патько з жінкою наймитували у батюшки, добре  у нього прижилися й з того жили. Дід Грицько теж не був дуже падкий до землі, до війни й до 1960-х років працював теслею на полігоні. Потім трохи у радгоспі їздовим на конях. На пенсії любив сторожувати на баштанах.Це явно не козацький побут.Коли ті Козаки вистрибнули з козацтва і чи вони взагалі в нього вступали? А оскільки в нас дуже важка й неродюча земля, то ці мудрагелі таки ж мали рацію - краще на чомусь іншому копійчину заробити, як рачки з дня у день продовбатися у цій глині і нічого не взяти. А тепер "своє козацьке коріння" згадує перший ліпший (і гірший). Уявляю, як десь в іншому селі або регіоні якийсь козаківський нащадок б'є себе в груди й пишається справжнім козацьким прізвищем. А насправді , ба, як часом обертається!

 
                                       ПОКИНЬТЕЛИЦЯ

Про походження прізвища Покиньтелиця переповідають таку історію. Один парубок найнявся до багатія в строк і заробив телицю. Додому було далеченько ще й до всього треба було поромом переплисти якусь значну річку. До перевозу він дістався увечері. Рейс порому був останній. Треба сказати, що перевізники часто й густо були пройдисвітами або й зовсім людьми злодійкуватими. Коли парубок-заробітчанин підвів худобину, поромщик зарепетував : "Не заводь, бо буде перегрузка !" Той спитав, що ж йому робити? Хитрий перевізник сказав, що краще продати, бо ночувати на переправах небезпечно - тут ошиваються різні вуркагани. Парубок продав за безцінь, бо він добре розумів, що може залишитися не тільки без телиці. Звичайно, покупцем був сам поромщик. Напевно ж, він був і головним злочинцем на переправі вночі. Свідками цієї події були односельці парубка-невдахи, які дали йому прізвисько Покиньтелиця, яке згодом стало задокументованим прізвищем. По-російському (Краснодар) записано  "Покинтилица".
Записано зі слів Тлехаса Б.Г. у 1998 р., м.Адигейськ


                         ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ З МУХИ ?


"Слона!" - скажете Ви. Отуто я Вас й одурив, набравши заголовок однаковими великими літерами. Бо я мав на увазі прізвище Муха. Жили козаки з таким прізвищем у закубанській станиці Пензенській (по-місцевому - Пензівській), яку у 1929 році було розселено. До нас у Саратовську переїхало багато пензівців. Серед них були Мухи. А ще раніше перебіг до нас парубок Іван Мушенко - це та ж сама пензівська Муха, тільки що встигла, так би мовити, окультуритися, заховатися. Пізніше один з Мухів тут переписався на Мухіна...А Ви кажете слона!


                          АПОСТРОФ ВИКАЗАВ


Це було в кінці 1950-х років на Луганщині чи тоді Ворошиловградщині, чи таки ж Луганщині, яка перед тим була й після того стала Ворошиловградщиною.Та ну його, заплутався! Так от, на якійсь шахті, начеб в Антрациті, профспілка склала список своїх членів на картоплю. Для молоді пояснюю. Профспілки однією з головних турбот вважали десь увірвати якогось товару подешевше для продажу членам спілки. Коли почався розподіл картоплі, одного шахтаря не оказалося в списках, хоч він наполегливо доводив, що записувався. Профспілкова молодичка під носа тицьнула йому папери : "Сам дивися, нема тебе тут !" Шахтар, не бувши дурнем, узяв список і, добре придивившися, підніс його молодиці під самісінького носа :"А оце, така-сяка, що таке? Га-а? Фамилію мою стерла, а апостроф зверху ж остався !" Прізвище його було Лук'янчик. А я сьогодні думаю не про апостроф, а чи й правда тоді ще діловодство на Донбасі велося українською мовою? Бо по-російськи буде "Лукьянчик".

           КОЗИРНА МАСТЬ

Мабуть. нема в світі більших картярів за нас.Що наші предки славні запорожці, захисники православ'я та інших чеснот любили різатися в дурня, свиню, відьму та в інші гарні гульні з такими ж гарними назвами промовляють численні козаки з прізвиськами Чирва та Бубна ( а от чомусь Жирь та Вино не потрапляли на очі, можливо, не додивився).А одне найбільше промовисте - Нетеходить.Ну, це ж явно картярський пройдисвіт або, як тепер кажуть, шулер.Чирвів у житті зустрічав чимало (і зустрічаю), а з Бубною поба-
чився вперше в армії, в Богодухові на Харківщині.Був курсант одного зі мною призова у сусідній батареї. Оскільки двері між нами часто були відчинені, то ми раз у раз чули це прізвище. Але найкраще придумав"викресати живу іскру" старшина "бубнівської" батареї тоді ще прапорщик (згодом - старший) Олексій Кириченко. Коли він вранці вперше заходив у казарму, а "на тумбочці" стояв днювальним Бубна, старшина оголошував:"Сьодня у нас козир бубна !!"

Share

4

Re: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

КУБАНСЬКІ ДРАЖНИЛКИ ДО ІМЕН (ПРОЗИВАЛКИ)

        НА КІНДРАТА

Кіндрат - свиням брат,
Поросятам дядько!

        НА ОРИШКУ

Оришка  - безкишка !

        НА ОЛЕНУ

Олена - жаба зелена !

        НА МИКИТУ

Микита - пика невмита  !

        НА УЛЯНУ

Уляна - не дурна, так п'яна !

       НА ОПАНАСА

Опанас - свині пас !

       НА МИРОНА

У Мирона вкрала гроші ворона !

       НА РАЮ

Ой, дівчина Рая
Упала з сарая !
Чорти тебе носять,
Моя дорогая !

       НА ВАСИЛЯ

Василь-ковбасиль,
Собі я... одкусив !

      НА ГАРАСИМА

Гарасим, Гарасим,
Ситом воду носив !
Сито воду сіє,
Гарасим дуріє !

НА ХИМУ ТА ЯВДОКИМА

Била Хима Явдокима
Та й не знала, за що !
Каже, шо не робе діла,
А й сама ж ледащо !

Share

5

Re: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

ГОРПИЩЕНКО. ПЕРЕДРИЩЕНКО ТА ЇХНІ ЖІНКИ

Моя старенька сусідка баба Фрося Михайлівна (звичайно, у молодості - Пріська), уродженка неіснуючої тепер станиці Пензенської, яка дуже багато знала, раз-по-з-раз у розмові згадувала якихось Горпищенка й Передрищенка або їхніх жінок. Я ще й подумав : "Які у бабиних родичів чи знайомих прізвища чудернацькі. "Згодом прислухався і зрозумів, що то ніякі не родичі, і взагалі нема таких
людей, а то в баби Фроськи така приповідка. "А хто за мене діло буде робить - Горпищенко й Передрищенко?", "А там якийсь Горпищенко чи Передрищенко її на базарі на грошах обдурив !", "І хто це тобі сказав? Кума Горпищиха чи кума Передрищиха?" Це в неї було щось на кшталт російського Пушкіна або армейського Пупкіна та його друга.

                                    КУРОЧКИНА


В кубанських станицях, як і в українських селах, окремих людей часто знають по прізвиськах, а не по прізвищах. Навіть буває так, що дехто впевнений, що то і є справжнє прізвище. Отак, одна працівниця станишної амбулаторії складала якісь списки, здійснюючи похатній обхід малознайомої околиці. Зайшовши до своєї ровесниці, яку вона так-сяк знала, почала в паперах записувати і вголос проказуючи:"Так -фамиліє - "Курочкина". Молодиця обурилась: "Яка я тобі Курочкина ! Це такі малахольні, як ти, мене дражнять такички !" Записувачка не розгубилася : "А який же тобі грець винуватий, шо тебе вся станиця не називає, а дражне позаочі ?! Курочкина й Курочкина, от я й думала, шо це твоє настояще фамиліє!"

                  КРАЩЕ СКРИНЮ СПАЛЮ, А БУДУ СЕМЕНОМ !

У 1880-х роках у нашу станицю перселили ще чотири козацькі родини - Самусів,Гладкових, Жовтенків і Гнідих. Мартин Гнідий був фельдшером, до цього жив на хутірці над Кубанню поряд з хутором Сімака біля станиці Пашківської.Тепер це Краснодар, район називається ТЕЦ.У документах зазначено, що з батьком та матір'ю був шестирічний син Самсон.Але я добре знав всіх старих Гнідівців, і вони булиСеменовичами.Скільки не питав уже в ці дні в Семенових онуків, чи був у нихСамсон - ніхто про нього не чув.Всі затялися, що був дід Семен Мартинович і все! По роках виходило, що Самсон і Семен - це одна особа.Й аж ось наймолодша з онучок каже:"А ти знаєш, десь зразу після революції у них щось там загорілося і хата уціліла, а скриня з документами згоріла."Більше нічого мені казати було не треба.Вочевидь, справа була так.Мартин Гнідий, будучи людиною освіченою, назвав синка на честь біблійного Самсона, щоб ріс могутнім і здоровим.Але це ім'я, на жаль,в ті роки виходило з моди.Чи то вже в сім'ї батько з матір'ю, чи він сам, але став зватися  Семеном.У 1904 році він оженився.Пішли діти:Єлька, Іван, Паранька, Федір, Федоря. Семен-то Семеном, але ж у метриках він залишався Самсоном і, відповідно, діти були Самсоновичі.От і почали старші напосідати на батька:"Робіть, тату, що хочте, та тіке шоб ми були Семеновичами !" А тоді такі питання вирішувались швідко й просто - треба було "загубити" метрики, а тобі потім випишуть з твоїх слів нові...І замісць того, щоб роздирати левові пащу (як по Біблії), наш останній станишний Самсон запалив скриню. Звичайно, сам стояв у сінах з цеберкою біля діжки з водою - та, не дай, Боже, хата займеться !


                               ПЕРЕРВИГОРА


На Тамані,в станиці Старотитарівській,яка є прямим спадкоємцем запорозького Титарівського куреня у 1920-ті роки місцевий козак на прізвище Перелович мав дуже вперту вдачу. Оскільки рельєф таманський дуже горбистий,станишники для перевезення снопів із степу додому або на токи "спрягалися", тобто об'єднувалися тягловою худобою.Дядько Перелович був не з таких - він рвав своїх биків та коней,але ні з ким в спілку не йшов.За це йому причепили "поганяло" "Перервигора".Це прізвисько невдовзі приклеїлося до цілої його родини,що вже дехто в 30-ті роки й забув їхнє справжнє прізвище. Так от, якби це діялося раніше, то таке прізвисько могло стати прізвищем. Десь так народжувалися наші Цідивода, Вершигора, Забийворота та ін.


                            КРАСНОШАПЧИНІ ШТАНИ


На початку 1950-х років в одному закубанському колгоспі був бригадир на прізвище Красношапка.Літом районне керівництво організувало в цьому господарстві якісь широкі збори, на які зігнали чи не півстаниці.Те та се, теревені про курс партії, про високі врожаі та надої.Слово дали Красношапці, який ще більше підтримав курс партії та розвівся в побрехеньках про великі успіхи своєї бригади. Тільки він сів, коли одна молодиця, начеб з його бригади, кричить з місця:"А можна міні хоч трохи сказать?!" Дали слово і їй."Люди добрі! - повернулася вона до президії, - та не вірте ви цьому брехунові, шо він тут нахвалювався, як у його все прекрасно! Та хоч би хто взяв та подивився, що в його робиться в Штанях! - по всьому залі вибух реготу, - та там ніякого порядку нема.Все такички позаростало, шо ніякий грець не пролізе!" Зал хапається за животи, президія теж.Голова колгоспу нахиляється до районного начальства і на вухо, крізь сміх та сльози пояснює, що "Штани" - це поляна у лісі у формі штанів, де у Красношапки посаджено тютюн. Від цього райначальство мало не падає на підлогу.Молодиця починає злитися на всіх, особливо ж на президію:" І чого б ото я так сміялася!Аби ви бачили, шо у того брехуна Красношапки твориться в Штанях! Тоді  вам не до сміху б було.Там точно сейгод нічого вже не виросте!"Сусіди ледве усадовили молодицю. Але вона в запалі ще довго сіпалася щось сказати про брехливого Красношапку та його занедбані Штани.Додамо, що на Закубанні це топонімічний штамп - так називають не тільки роздвоєні поляни, а й ставки, що зверху розділяються надвоє.

Share

6

Re: ПЕРЕНОС: В Остаповій корчмі

ТА НЕ ЛЮБЛЮ Я НІ СТЕЦЬКА, НІ ГРИЦЬКА
(кубанська пісня)                                   
                                                             
Та не люблю я ні Стецька, ні Грицька,   
Ні Степана-мосціпана, ні Яцька!             
                                                           
Приспів:                                               
                                                           
Тілько люблю Василечка,                     
В Василечка вся силечка,                     
В його є та ще й буде,                         
Та й ще к тому роздобуде.                   
Василечко роздобуде,                         
Василечка любить буду я.                   
                                                         
Та не люблю я ні Івана, ні Дем'яна,     
Ні Хведора, ні Микити, ні Лук'яна.       
                                                         
Приспів                                               
                                                         
Та не люблю я ні Якима, ні Ігната,       
Ні Корнія, ні Максима, його брата.       
                                                         
Приспів                                               
                                                           
Та не люблю я ні Мусія, ні Дмитра,       
Ні Дороша-гречкосія, ні Петра.             
                                                         
Приспів                                               
                                                         
Та не люблю я ні Хведора, ні Кирила, 
Бо я дівка чорнявая, уродлива,         
                                                         
Приспів                                               
                                                         
Та не люблю я ні Абрама, ані Костя,     
Бо він сидить на покутті, його мосці.   
                                                         
Приспів                                             
                                                       
Та не люблю я ні Миколи, ні Антона,   
Бо я дівка дуже гарна і моторна!       
                                                       
Приспів                                             
                                                       
Та не люблю я ні Михайла, ні Наума,
Бо я дівка чорнявая, свого ума!

Share