ХАЙ БУДЕ ГРИГОРІЙ !
У значної частини моїх земляків є переконання, що у старі часи імена дітям давав тіліьки піп і обов'язково за церковним календарем. То далеко не так, бо з документів видно, що у 18 віці в Україні було дуже мало Микол.Або ось як батюшка дав ім'я моєму дідові, який народився 30 грудня 1912 року, тобто під Василя Великого.Його мати, а моя прабабця Явдоха Шилиха, у дівоцтві - Миненківна, після пологів лежала і бідкался, що народився ще один Василь, бо вже був один син Василь і племінник також Василь. Відступлюся - бо всіляко старалися народжувати взимку, щоб навесні і вліто були гожі до роботи на степу.От моя прабаба Явдоха, бистро оговтавшись, якогось хабаря в руки й гайда! до церкви. Підходить до священника : "Батюшко дорогий! Пожалійте нас бідних та нещасних, бо вже третій Василь родився!" Той усміхнувся й відповів : "Успокойся, Євдокіє, нічо' не нада, йди собі з Богом! Пусть будєт Григорій!"
ПОДРУЖИЛИ ШИЛО Й ШВАЙКА
У червні-липні 1942 року, коли німці йшли на Краснодар, наших жінок та молодь ганяли копати протитанкові рови - комусь показалося, що окупанти на них дуже засядуть. Одна моя родичка була на цих роботах і потоваришувала з ровесницею з якоїсь іншої станиці. Перед розлукою вона спитала в подруги : "Скажімо одне одному на прощання свої фамілії ! Я - Шило." "О ! - каже здивовано та,- а я Швайка !" Моя родичка спочатку не повірила, думала, що це жарт. Вийшло, що правда. Швайка - це так би мовити родич шилові, пробивачка-проколювач з гострим кінцем та кільцем зверху.
НАША УЛЮБЛЕНА ПРОФЕСОРША ТА ЇЇ ТИХОРЕЦЬКИЙ КУМ
Моя інститутська викладачка біохімії життєрадісна й доброзичлива професорка Клавдія Григорівна Сухомлин під час знайомства з нами на першій лекції сказала : "Фамилия моя Сухомлин, что по-украински значит "сухая водяная мельница". Дехто злегка засміявся. Професорша додала : "Да это ещё ерунда, а вот у меня в Тихорецке есть кум, так у него фамилия - Кыслобздэць!" Засміялися, тільки тепер інші. Клавдія Григорівна відзначила : "Зразу видно, хто українську мову знає!"
НАШІ КОЗАКИ - НЕ КОЗАКИ?
Коли у 1864 році заселяли мою рідну станицю Псекупську, яку згодом перейменували на Саратовську, то з Київщини, а саме з села Янківка Васильківського повіта (тепер це Іванівка Білоцерківського р-ну) прибуло 22 родини державних селян, яких тут перевели в козацтво. Це Войтенки, Щербини, Федаки, Ткаченки, Хмелі та ін. Серед нихбули й на прізвище Казак, але тут бистро переписали так, як вимовлялося : Козак з наголосом на перший склад. До речі, спочатку саме так наголошували прізвище державного чиновника Дмитра Козака російські ЗМІ, але потім він став таки справжнім "казаком". Про наших Козаків я міг би теревенити годинами, бо дід Грицько Козак та його жінка бабуня Килина (Вересівна у дівоцтві) були мої ріднесенькі сусіди. Вони трохи
не дожили кожне до 100 років, а разом (у шлюбі) - 76 років!Так-от же, я на власні очі бачив ті архівні списки першопоселенців, і інших Козаків у нас "не водилося", але останнім часом через них вже кілька разів уступав у суперечку з своїм дядьком, який стверджує, що Козаки не були козаками, а, як то в нас кажуть - мужиками, або іногородніми. Аж коли він став посилатися на Козака В.Д., рідного племінника діда Грицька й онука Пантелея (Патька), що той так саме каже, що вони не були козаками і не було в них "степу" (тобто землі), то я став задумуватися. Всі Козаки були хитруваті й любили,пробачте, прибрехати. На початку 20 століття дід Патько з жінкою наймитували у батюшки, добре у нього прижилися й з того жили. Дід Грицько теж не був дуже падкий до землі, до війни й до 1960-х років працював теслею на полігоні. Потім трохи у радгоспі їздовим на конях. На пенсії любив сторожувати на баштанах.Це явно не козацький побут.Коли ті Козаки вистрибнули з козацтва і чи вони взагалі в нього вступали? А оскільки в нас дуже важка й неродюча земля, то ці мудрагелі таки ж мали рацію - краще на чомусь іншому копійчину заробити, як рачки з дня у день продовбатися у цій глині і нічого не взяти. А тепер "своє козацьке коріння" згадує перший ліпший (і гірший). Уявляю, як десь в іншому селі або регіоні якийсь козаківський нащадок б'є себе в груди й пишається справжнім козацьким прізвищем. А насправді , ба, як часом обертається!
ПОКИНЬТЕЛИЦЯ
Про походження прізвища Покиньтелиця переповідають таку історію. Один парубок найнявся до багатія в строк і заробив телицю. Додому було далеченько ще й до всього треба було поромом переплисти якусь значну річку. До перевозу він дістався увечері. Рейс порому був останній. Треба сказати, що перевізники часто й густо були пройдисвітами або й зовсім людьми злодійкуватими. Коли парубок-заробітчанин підвів худобину, поромщик зарепетував : "Не заводь, бо буде перегрузка !" Той спитав, що ж йому робити? Хитрий перевізник сказав, що краще продати, бо ночувати на переправах небезпечно - тут ошиваються різні вуркагани. Парубок продав за безцінь, бо він добре розумів, що може залишитися не тільки без телиці. Звичайно, покупцем був сам поромщик. Напевно ж, він був і головним злочинцем на переправі вночі. Свідками цієї події були односельці парубка-невдахи, які дали йому прізвисько Покиньтелиця, яке згодом стало задокументованим прізвищем. По-російському (Краснодар) записано "Покинтилица".
Записано зі слів Тлехаса Б.Г. у 1998 р., м.Адигейськ
ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ З МУХИ ?
"Слона!" - скажете Ви. Отуто я Вас й одурив, набравши заголовок однаковими великими літерами. Бо я мав на увазі прізвище Муха. Жили козаки з таким прізвищем у закубанській станиці Пензенській (по-місцевому - Пензівській), яку у 1929 році було розселено. До нас у Саратовську переїхало багато пензівців. Серед них були Мухи. А ще раніше перебіг до нас парубок Іван Мушенко - це та ж сама пензівська Муха, тільки що встигла, так би мовити, окультуритися, заховатися. Пізніше один з Мухів тут переписався на Мухіна...А Ви кажете слона!
АПОСТРОФ ВИКАЗАВ
Це було в кінці 1950-х років на Луганщині чи тоді Ворошиловградщині, чи таки ж Луганщині, яка перед тим була й після того стала Ворошиловградщиною.Та ну його, заплутався! Так от, на якійсь шахті, начеб в Антрациті, профспілка склала список своїх членів на картоплю. Для молоді пояснюю. Профспілки однією з головних турбот вважали десь увірвати якогось товару подешевше для продажу членам спілки. Коли почався розподіл картоплі, одного шахтаря не оказалося в списках, хоч він наполегливо доводив, що записувався. Профспілкова молодичка під носа тицьнула йому папери : "Сам дивися, нема тебе тут !" Шахтар, не бувши дурнем, узяв список і, добре придивившися, підніс його молодиці під самісінького носа :"А оце, така-сяка, що таке? Га-а? Фамилію мою стерла, а апостроф зверху ж остався !" Прізвище його було Лук'янчик. А я сьогодні думаю не про апостроф, а чи й правда тоді ще діловодство на Донбасі велося українською мовою? Бо по-російськи буде "Лукьянчик".
КОЗИРНА МАСТЬ
Мабуть. нема в світі більших картярів за нас.Що наші предки славні запорожці, захисники православ'я та інших чеснот любили різатися в дурня, свиню, відьму та в інші гарні гульні з такими ж гарними назвами промовляють численні козаки з прізвиськами Чирва та Бубна ( а от чомусь Жирь та Вино не потрапляли на очі, можливо, не додивився).А одне найбільше промовисте - Нетеходить.Ну, це ж явно картярський пройдисвіт або, як тепер кажуть, шулер.Чирвів у житті зустрічав чимало (і зустрічаю), а з Бубною поба-
чився вперше в армії, в Богодухові на Харківщині.Був курсант одного зі мною призова у сусідній батареї. Оскільки двері між нами часто були відчинені, то ми раз у раз чули це прізвище. Але найкраще придумав"викресати живу іскру" старшина "бубнівської" батареї тоді ще прапорщик (згодом - старший) Олексій Кириченко. Коли він вранці вперше заходив у казарму, а "на тумбочці" стояв днювальним Бубна, старшина оголошував:"Сьодня у нас козир бубна !!"