БІБІКОВ Дмитро Гаврилович (21. 09. [1792] – 21. 02. 1870, похований у Петербурзі на цвинтарі Олександро-Невської лаври) – російський державний діяч.
Народився в сім’ї генерал-майора, учасника Вітчизняної війни 1812 р. Освіта домашня. Генерал-ад’ютант, генерал від інфантерії. Обіймав посади київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора (29. 12. 1837 р. – 30. 08. 1852 р.), міністра внутрішніх справ Росії (1852–1855). Член Державної ради. Ініціатор заходів зросійщення зполонізованої Правобережної України, серед яких чільне місце належить створенню Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (1843) та Київського центрального архіву давніх актів (1852). Ідею заснування історичного наукового товариства на зразок Московського чи Одеського, висловлену київськими шанувальниками старожитностей, перевів у політичну площину, надавши Комісії статусу державної установи при Канцелярії київського генерал-губернатора. Домігшись урядового дозволу на заснування Комісії 31 травня 1843 р., протягом червня-грудня вжив адміністративних заходів: організував фахові археографічні експедиції до архівів присутствених місць, церков та монастирів, приватних зібрань; залучав до збирання давніх документів місцевих чиновників. Після офіційного заснування Комісії 8 грудня 1843 р. протягом перших трьох років фактично керував її діяльністю: давав розпорядження про сприяння членам Комісії у пошуках архівів, їх описанні та доставленню до Києва, направляв чиновників особливих доручень своєї Канцелярії проводити обстеження архівів, для чого було розроблено спеціальну інструкцію, на які давні папери слід звертати особливу увагу, як їх брати в тимчасове користування з приватних магнатських архівів. Ним було видано кілька циркулярів (1844, 1845) повітовим предводителям дворянства про значимість актових книг. Згідно з доповідними записками Д. Б. відбулася передача з архіву Чернігівського губернського правління в Київ Румянцевського архіву, з Синоду – архіву колишніх уніатських митрополитів. Сприяв видавничій діяльності Комісії: надавав у її розпорядження досвідчених чиновників-перекладачів, сприяв облаштуванню друкарні для видання “Памятников” АЮЗР, прискорював отримання цензурного дозволу на вихід у світ видань Комісії та брав участь у їх розповсюдженні.
Майже десятирічна діяльність Комісії переконала Д. Б. у необхідності мати власне архівосховище. За його поданнями Микола І дав іменний указ Сенату 2 квітня 1852 р. про заснування Київського ЦАДА. Д. Б., як адміністратор, сприяв звезенню актових книг з архівів повітових судів, ратуш і магістратів спершу до Канцелярії генерал-губернатора, а потім до приміщення Університету Св. Володимира у Києві. Актові книги, перебуваючи на державному зберіганні, були захищені від фальшування при переведенні шляхти в дворянський стан, а також стали доступнішими для наукового археографічного опрацювання.
Як міністр внутрішніх справ Д. Б. забезпечував стабільне фінансування діяльності комісії та архіву.
Адміністративні заходи Д. Б., спрямовані на забезпечення збереженості архівних джерел, сприяли їх науковому опрацюванню, проте не були позбавлені політичної заангажованості, яка полягала в перевазі актового матеріалу “по-русски писаном”, тенденційному відборі документів до видання і втручання в тематику формування АЮЗР.
1902 р. книгозбірня Д. Б. (14 тис.) була передана його дочкою, графинею З. Д. Кассіні, до бібліотеки Університету Св. Володимира у Києві.
Українські архівісти (XIX–XX ст.): Біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – 750 с.
Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников, Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко
mtDNA - J1c5