Мелащенко Гаврило Іванович 14 (23) лютого 1914 – 29 жовтня 1999.
Мій дід. Вирішив записати що знаю про нього.
Народився в 1914 році в містечку Опішня Зеньківського району Полтавської області в заможній селянській родині. Дата народження потребує уточнення – ніби-то народився 14 лютого, але святкував й записаний 23 лютого – зручно, бо було свято й вихідний день. Остання дитина з 15 (17?) братів та сестер. В 1929 р. закінчив навчання в семирічці за місцем народження. В Голодомор (*) працював на шахті в м. Кривий Ріг (**). За сімейними переказами там і познайомився з майбутньою дружиною, яка працювала в їдальні. Вони могли бути знайомі раніше, бо бабуся Олександра Іванівна Фесенко родом із сусіднього Диканського району, с. Писарівщина.
В 1935 році народився перший син. В 1936-1937 р.р. проходив строкову службу в РККА. З РККА ані в шахту ані в село повертатись не хотів, і пішов навчатись на курси залізничників. Так пов’язав решту свого життя із залізницею. В 1939 році народився другий син. В кінці 1939-1940 році був направлений на приєднану частину заходу України – налагоджувати залізничне сполучення. Там і зустрів війну. Фронт на початку війни рухався дуже швидко, і майже одразу Гаврило Іванович разом із сім’єю опинився на окупованій території. Вирішили добиратись на малу батьківщину. В самому початку дороги потрапили під авіаналіт, залізничні шляхи були зруйновані, і добиратись довелось пішки. Йшли від села до села, де траплялось ночували, бува у когось підробляли. Раз у лісі його хотіли мобілізувати в партизани, але він якось домовився відпустити його з вагітною дружиною й двома дітьми дійти до дому.
Прибувши, вирили поблизу села землянку де і мешкали. На господарстві було декілька курей, але яєць не їли – берегли для патруля. У Гаврила Івановича за час дороги виросла довга борода, і сам він схуд. Коли приходив черговий патруль в пошуках робочої сили для відправки в Німеччину, він лягав в ліжко під ковдру, згори клав бороду. Його дружина казала що хазяїн хворий, віддавала заздалегідь зібрані яйця. Так він уник відправки до Німеччини. В 1942 році народилась третя дитина – дівчинка.
В 1943 р. зі звільненням від німецьких загарбників був мобілізований до РККА. Служив в 77 окремому робочому батальйоні (***), що входив в склад 4 гвардійської Армії. Нагороджений медалями за взяття Відня, Будапешту, перемогу над Німеччиною. Не дивлячись на це був визнаний учасником ВВВ лише в 1981 р. (****)
Після демобілізації повертається працювати на залізницю. Отримує призначення на сільську станцію Єлізарове (Святовасилівка) в Дніпропетровській області. В 1947 році народжується четверта дитина – третій син. Працює на станції на різних посадах до виходу на пенсію. Помер в 1999 році.
* - в Кривому Розі мешкав старший брат Ілля Іванович, який ніби-то був командиром РККА. В 1932 році в Кривий Ріг також перебрались декілька братів та сестер із матір’ю. Батько з сином та донькою з двома дітьми залишився в селі. Всі хто залишився – загинули.
** - З його слів давали пайку таким хлібом що я б його і в руки не взяв.
*** - Так у військовому квитку та довідці із ЦАМО від 1981 року. Це може бути й 77 окремий Червонопрапорний мостовий залізничний батальйон, й 77 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон, і 77 окремий мостобудівний батальйон, і 77 окремий дорожньо-експлуатаційний батальйон... Ця інформація потребує уточнення, але відомо що підрозділ входив в склад 4 гвардійської Армії та брав участь в Будапештській та Віденській військових операціях. Буду вдячний якщо хтось підкаже як це можна визначити з відкритих джерел або написавши запит до військомату. Посвідчення до медалей видані військоматом в 1947-48 р.р. - вочевидь на підставі довідок, виданих військовим підрозділом.
**** - мене дивувало чому у діда є медалі «за війну», а потім аж за 40 років Перемоги (він не мав медалей за 20 та 30 років та знаку за 25 років Перемоги). З цієї інформації отримав відповідь.
Multi multa nemo omnia novit.
Єрофеєнко(Ерофеенко)\Кришталь(Крышталь,Крешталь)\Малашенко\Мелащенко\Фесенко(Хвесенко)\Щедрин