1

Тема: Вечная память погибшим защитникам Украины

Книга Памяти погибших за Украину memorybook.org.ua/, vk.com/atomemorybook

Список погибших в антитеррористической операции peacekeeping-centre.in.ua/Museum … y/Main.htm

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk

Поделиться

457

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

10.01.18 19:13

Боец батальона "Донбасс" Владимир Анадымб был смертельно ранен на Донетчине, - военком Шведюк
Утром 10 января в результате обстрела в селе Новолуганское Донецкой области ранен украинский военнослужащий.
Как пишет Цензор.НЕТ, об этом сообщает ТРК "Буковина" со ссылкой на черновицкого областного военного комиссара Владимира Шведюка.

"Он погиб сегодня утром в селе Новолуганское Донецкой области. Во время обстрела из гранатомета. Осколок попал в шею. Погиб по дороге в больницу", — заявил Шведюк.

Погибший — старший солдат батальона "Донбасс" Владимир Борисович Анадымб, 1986 года рождения. Мужчина родился на Херсонщине, но женился в селе Тереблече в Черновицкой области. У него остались жена и двое сыновей.

https://scontent-amt2-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/26733404_759698727562668_8980495752796679675_n.jpg?oh=ae32394741b18819f837d68547944d60&oe=5AEE4586

https://censor.net.ua/news/3043662/boet … m_shvedyuk

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, volotara, LG 775, larisa4

Поделиться

458

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

11.01.18 14:45

10 січня в зоні АТО унаслідок підриву БМП на фугасі загинув український воїн Віктор Сухін
Солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади Віктор Сухін загинув 10 січня в районі Пісків під час виконання бойового завдання.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Учора, 10 січня, в Донецькій області унаслідок підриву БМП на фугасі загинув солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади Віктор Вікторович Сухін, 1979 року народження.

Нагадаємо, за даними штабу АТО за минулу добу в зоні АТО загинули троє воїнів ЗСУ, ще троє були поранені, а один травмований.

"Під час виконання бойових завдань загинули троє українських воїнів. Двоє - унаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої недалеко від Пісків, і один - через ворожий обстріл опорного пункту на підступах до Новолуганського. Ще троє були поранені неподалік Новолуганського і Верхньоторецького", - уточнив під час брифінгу речник Міноборони з питань АТО Олександр Мотузяник.

https://ua.censor.net.ua/news/3043789/1 … ktor_suhin

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

459

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

11.01.18 14:38

Український воїн Геннадій Вегера загинув унаслідок підриву БМП на фугасі в зоні АТО 10 січня.

Солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади Геннадій Вегера загинув 10 січня в районі Пісків під час виконання бойового завдання.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Учора, 10 січня, у Донецькій області унаслідок підриву БМП на фугасі загинув солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади Геннадій Петрович Вегера, 1980 року народження.

https://storage1.censor.net.ua/images/a/6/f/c/a6fc8ea36048ae21fbb53eef8936dff9/358x515.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … chnya_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

460

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

14.01.18 22:24

11 січня під Мар'їнкою, виконуючи бойове завдання, загинув український воїн Тимофій Пухальський.

11 січня 2018 року біля села Славне Мар'їнського району Донецької області під час виконання бойового завдання загинув воїн 30-ї окремої механізованої бригади Тимофій Вікторович Пухальский, 1987 року народження, уродженець міста Кривий Ріг.
Як повідомляє Цензор.НЕТ, у четвер, 11 січня, близько 12:15 під час переведення мінно-вибухового механізму (МПП-62М) міни з бойового в транспортне положення з допомогою спеціального ключа відбулася детонація міни (ТМ-62), унаслідок цього військовослужбовець загинув.

У загиблого в місті Мирноград залишилася громадянська дружина. Молоді люди мали побратися 26 січня 2018 року.

https://storage1.censor.net.ua/images/b/f/3/2/bf32e9615e26102d2ee42fbbabca6674/650x868.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … puhalskyyi

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

461

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

14.01.18 17:48

Загиблого у 2014 році сержанта Ярослава Антонюка поховали в рідному селі на Житомирщині.

У межах гуманітарного проекту Збройних сил України "Евакуація-200" ідентифіковані та поховані останки захисника України Ярослава Антонюка, якого вважали зниклим безвісти.
Як повідомляє Цензор.НЕТ, в суботу, 13 січня, на кладовищі села Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області поховали останки механіка-водія танка 3-ї танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської бригади Сухопутних військ Збройних сил України сержанта Ярослава Антонюка, який разом із екіпажем загинув ще у 2014 році під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області і досі вважався безвісти зниклим.

Ще в липні 2017 року в межах гуманітарного проекту Збройних сил України  "Евакуація-200" Управлінням цивільно-військового співробітництва ЗС України було підтримано ініціативу матері загиблого військовослужбовця військової частини А0409 старшого лейтенанта Артема Абрамовича (командир танка, механіком-водієм якого був сержант Антонюк) щодо проведення повторного огляду і відповідних експертиз останків її загиблого сина. Підставою для цього стало ретельне вивчення обставин загибелі екіпажу танка і наявність у труні двох мішків із останками загиблих військовослужбовців.

У зв'язку з цим в Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ були підстави вважати, що в могилі можуть перебувати останки іншого члена екіпажу, а саме сержанта Ярослава Антонюка, який досі вважався зниклим  безвісти.

Як виявилося після експертизи (зокрема ДНК), військові не помилилися. У могилі були рештки не лише Артема Абрамовича, але і Ярослава Антонюка. Вони загинули разом зі своїм побратимом Петром Барбухом (похований у 2015 році в селищі Жеребилівка Новоград-Волинського району) в складі танкового екіпажу Т-64 12 серпня 2014 року під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області, коли прикривали відступ поранених бійців 30-ї окремої механізованої бригади.

Прощання із загиблим воїном тривало дві доби, спочатку в 31-му гарнізонному будинку офіцерів у Новоград-Волинському, а потім в селищі, де він жив зі своєю сім'єю.

В останню путь героя проводжали військовослужбовці, рідні та близькі, керівництво міста, а також небайдужі жителі Житомирщини.

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … toreportaj

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, gennadii5408, LG 775, Матвієнко, larisa5

Поделиться

462

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

17.01.18 19:41

Унаслідок підриву техніки на вибуховому пристрої загинув воїн 54-ї бригади Сергій Іванов
Унаслідок підриву техніки на невстановленому вибуховому пристрої на Донбасі загинув полтавець, сержант 54-ї бригади Сергій Іванов.
Як передає Цензор.НЕТ про це повідомляє телекомпанія "Лтава"

Сьогодні, 17 січня вночі на луганському напрямку, унаслідок підриву техніки на невстановленому вибуховому пристрої, загинув сержант 54-ї окремої механізованої бригади Сергій Олексійович Іванов, 1988 року народження, житель селища Нові Санжари Полтавської області.

https://storage1.censor.net.ua/images/f/b/3/7/fb37ec8e45f2531a0a562b74a6b01bb1/640x478.jpg

Чоловік був мобілізований у 2014 році, потім він пішов служити за контрактом".
https://ua.censor.net.ua/news/3045019/u … iyi_ivanov

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

463

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

17.01.18 21:24

Від зазнаних 16 січня ран помер боєць "Правого сектора" Михайло Димитров, друг Гайдамака.

Боєць ДУК "Правий сектор" Михайло Димитров, друг Гайдамака помер від ран.
Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомляє в Фейсбуці користувач Opanas Nemirniy.

"Сьогодні, 17 січня, від зазнаних учора поранень у зоні АТО на донецькому напрямку, в лікарні помер боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" Михайло Димитров, житель міста Сміла Черкаської області, 1983 року народження".

https://storage1.censor.net.ua/images/b/d/b/5/bdb5c9c5e98dc924c403401f089868b9/650x488.jpg
https://storage1.censor.net.ua/images/a/7/e/1/a7e17fb6b7bc28d84c32b311a7673a7e/650x698.jpg

https://ua.censor.net.ua/news/3045032/v … amaka_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, Матвієнко3

Поделиться

464

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

cool
у Нових Санжарах сотні вийшли попрощатися з бійцем 54-ї бригади Сергієм Івановим
kolo.news/category/suspilstvo/7096
[]

Post's attachments

32413.jpg
32413.jpg 157.51 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Слава Україні!
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку; сотенні містечка Полтавського полку 1649-1782.
Пошук предків: Калашник, Білецький (Келеберда, Кобеляки, Сокілка, Порубаї: Полт.), Чихар, Кириченко (Хмелів: Сум.),
Калініченко, Коломієць (Білогорілка: Полт.), Сербул (Слобода, Зелений Гай: Чернівец.), Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь).
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

465

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

20.01.18 08:32

Ветеран війни на Донбасі, інструктор парамедиків "Правого сектора" Вадим Гаюха, друг Гаха, помер у Карлівці.

Ветеран війни на Донбасі, боєць "Правого сектора" і парамедік 12-ї резервної сотні Вадим Гаюха помер від інфаркту в Карлівці Донецької області, куди приїхав на ротацію в управління медицини ДУК ПС.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це йдеться в повідомленні херсонського "Правого сектора".

Завтра, 20 січня, в Херсоні о 13:30 у Стрітенському кафедральному соборі (вул. Василя Стуса, 45) відбудеться заупокійна служба і прощання з Вадимом Гаюхою (другом Гахою), бійцем та інструктором парамедиків медичного підрозділу Добровольчого українського корпусу "Правий Сектор", який в ніч із 17 на 18 січня помер від інфаркту.

Вадим Гаюха був легендою серед медиків ДУК ПС. Незважаючи на два інфаркти, які він переніс раніше, однаково рвався на передову, щоб допомагати хлопцям, передавати колегам свій досвід.

Вічна слава цій мужній людині.

https://storage1.censor.net.ua/images/c/e/f/5/cef502dc81f4443d2c6d836d9edd8d64/540x960.jpg
https://storage1.censor.net.ua/images/9/c/6/7/9c675f29e886c50542282c6fe4eb6fb7/437x474.jpg
https://storage1.censor.net.ua/images/2/7/9/c/279cd45ce236efdb8aca699b632bb89f/650x907.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … _karlivtsi

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, Матвієнко, larisa4

Поделиться

466

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

19.01.18 17:07

Із загиблим у зоні АТО воїном ДУК Михайлом Димитровим попрощалися в Смілі.

Воїн Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" Михайло Димитров помер 17 січня в госпіталі від важких осколкових поранень, яких він зазнав 16 січня в районі Авдіївки.
Про це повідомляє  Цензор.НЕТ.

Сьогодні, 19 січня, в місті Сміла Черкаської області, біля Пам'ятного знака на центральній площі відбулося прощання з Михайлом Сергійовичем Димитровим (другом Гайдамакою), бійцем Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор", який 16 січня в Донецькій області зазнав важких осколкових поранень, а на наступного дня помер у госпіталі.

https://storage1.censor.net.ua/images/0/2/4/5/02450577308f050558f04dae5da26422/635x960.jpg

https://storage1.censor.net.ua/images/b/c/0/c/bc0cf6ee68aa8685c765794d540082e2/600x397.jpg

Михайло Димитров від самого початку і до кінця пройшов Майдан. Після Революції Гідності добровольцем відправився на фронт в складі ДУК ПС.

Після прощання в Смілі поховали Героя в селі Костянтинівка біля могили матері.

Дочці Михайла Димитрова вручили нагороду батька "За заслуги перед Черкащиною", пише місцеве видання Сміла.

https://storage1.censor.net.ua/images/5/2/0/7/5207dde7312116e63b5506ffdf68efd9/600x906.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … toreportaj

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, Матвієнко3

Поделиться

467

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

19.01.18 17:41

Із загиблим через підрив техніки на вибуховому пристрої воїном 54-ї бригади Дмитром Бєляєвим попрощалися в Запорізькій області.

Механік-водій 54-ї окремої механізованої бригади Дмитро Бєляєв загинув унаслідок підриву легкоброньованої техніки на невідомому вибуховому пристрої.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Сьогодні, 19 січня, в селі Ботієве Приазовського району Запорізької області відбулося прощання з Дмитром Володимировичем Бєляєвим, 1990 року народження, механіком-водієм 54-ї окремої механізованої бригади, який загинув 17 січня вночі в районі Світлодарської дуги через підрив МТ-ЛБ на невідомому вибуховому пристрої під час перевезення особового складу.

Дмитро Бєляєв був покликаний за контрактом Приазовським РВК в 2016 році. У нього залишилися мати, брат, дружина і син.

https://storage1.censor.net.ua/images/3/0/1/6/3016d792eb125b901e0ad0ab4360560b/650x867.jpg
Фото: Місцеві вісти.

Нагадаємо, за даними штабу АТО, 17 січня двоє українських воїнів загинули, ще п'ятеро мають  бойові травми при підриві техніки на невідомому вибуховому пристрої в зоні АТО. Другим загиблим в трагедії виявився сержант 54-ї бригади Сергій Іванов. Із загиблим 17 січня в зоні АТО воїном 54-ї бригади Сергієм Івановим сьогодні попрощалися в Нових Санжарах.

https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … oschalysya

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, larisa3

Поделиться

468

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

19.01.18 14:59

Із загиблим у зоні АТО воїном ДУК "Правий сектор" Андрієм Витвицьким попрощалися в Івано-Франківську.

Воїн Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" Андрій Витвицький (друг Спікер) загинув 16 січня в районі Авдіївки від важких осколкових поранень.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Сьогодні, 19 січня, в Івано-Франківському костелі "Христа Царя" попрощалися з молодим воїном Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" Андрієм Ярославовичем Витвицьким (другом Спікером), 1987 року народження, який загинув 16 січня в Донецькій області внаслідок важких осколкових поранень.

Андрій Витвицький брав активну участь у Революції Гідності, вступив до лав "Правого сектора" під час Майдану 2013-2014 рр. Відразу після завершення подій у Києві продовжив свій шлях у лавах 5-го окремого батальйону ДУК ПС. Згодом перейшов до підрозділу "Санта".

https://storage1.censor.net.ua/images/9/6/4/e/964ea92508582cd20947c7b0912d373f/650x488.jpg

У нього залишилися мати, дружина та маленька донька.
https://ua.censor.net.ua/photo_news/304 … frankivsku

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: LG 775, litar Л, larisa3

Поделиться

469

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

30.01.18 23:23

30 січня від кулі ворожого снайпера біля населеного пункту Талаківка загинув старший матрос в/ч А2800 Артем Вікторович Скупейко.
Як інформує Цензор.НЕТ про це повідомляє Херсонський обласний військовий комісаріат.

Сьогодні, 30 січня, в районі населеного пункту Талаківка Донецької області загинув від кулі снайпера старший матрос Артем Вікторович Скупейко, 1995 року народження, мешканець селища міського типу Горностаївка Херсонської області, військовослужбовець військової частини А2800.

https://storage1.censor.net.ua/images/4/d/8/f/4d8ffff2fa34a1d62c2281a826fcbf85/650x650.jpg

https://ua.censor.net.ua/news/3047571/3 … _skupeyiko

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, LG 775, Матвієнко, larisa4

Поделиться

470

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

14.02.18 15:35

Пішов із життя пастор Олександр Хомченко, Народний Герой України, який пережив полон російських найманців.

14 лютого помер пастор Олександр Хомченко, який пережив полон російських найманців і якого терористи жорстоко били і катували за те, що він у центрі Донецька понад 150 днів молився за Україну.
Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомив на сторінці в Facebook пастор, волонтер Сергій Косяк.

https://storage1.censor.net/images/c/3/7/8/c37813b4964a9a14ed968292381dd4e8/650x685.jpg
https://storage1.censor.net/images/2/3/3/9/23399857311c94dcdad55915eae1ba4f/400x711.jpg

"Полон безслідно не минає. Впевнена, що Народний герой України прожив би довше, якби не все, що пережив у серпні 2014 року. Спасибі, Олександре Хомченко, за все, що зробили. Вибачте за все. Царство небесне ...", - написала журналістка Віолетта Кіртока, опублікувавши посилання на інтерв'ю з Хомченком, в якому він розповідав про перебування в полоні.

https://ua.censor.net.ua/news/3050390/p … rosiyiskyh

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, DmitroR-2, Матвієнко, larisa4

Поделиться

471

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

12 лютого 2018 року у Галаганівці Семенівського району на Чернігівщині усім селом поховали солдата Збройних Сил України, 19-річного Володимира Мінчукова, який загинув 8 лютого на війні. Про це повідомляє «Вісточка» з посиланням на сюжет Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії.
Варто зауважити, що прес-центр штабу АТО у своїх щоденних зведеннях про смерть бійця змовчав.

«Унаслідок ворожих обстрілів один наш захисник отримав бойове травмування. Постраждалого оперативно доставлено до військового мобільного госпіталю. Стан здоров’я військовослужбовця оцінюється як задовільний», — ось все, що повідомили військові про втрати 8 лютого. Не було згадки про смерть молодого солдата і в наступні дні.

Тому наш обов’язок розповісти про нього.

Мінчуков Володимир Анатолійович, 1998 року народження, проходив службу в 54-й окремій механізованій бригаді.

https://3.bp.blogspot.com/-4f_CjmTjdBY/WoL2k24DDqI/AAAAAAAACLs/pmJpxRuzS54__s1vWBzWuEjgdeIJVBBcACLcBGAs/s640/90387484.jpg

Хлопець провів дитинство на Луганщині, юність – на півночі Чернігівщини. Закінчив школу, вчився в Сосницькому ліцеї, потім працював. Війна повернула юнака знову на Схід України. Загинув від кульового поранення в голову на території Донецької області.

У травні йому мало виповнитися 20 років.

Володимир мав добрий та м’який характер, був чутливий, згадує Тетяна Мінчукова, старша сестра солдата. Вона виховувала хлопця з 4-років, була його опікункою.

Контракт на службу в збройних силах України Володимир підписав у лютому минулого року.

Світла пам’ять молодому герою, який загинув за нас і наших дітей!

www.vistochka.com.ua/2018/02/8-0 … v.html?m=1

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

472

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

Вічна пам’ять воїнові Дмитру… Стало відоме ім’я загиблого 12 лютого на війні з Росією бійця

Під час ворожого обстрілу у понеділок, 12 лютого 2018 року, загинув молодший сержант 58-ї окремої мотопіхотної бригади Дмитро Сисков з Чернігова. Про це повідомляє «Вісточка» з посиланням на інформацію Чернігівського обласного військового комісаріату.

«ЗНОВ НАШ… КЛЯТА ВІЙНА... Близько 10-ї години, 12.02.2018 року під час обстрілу загинув молодший сержант Сисков Дмитро Вадимович, 1980 р.н. уродженець міста Чернігова.

Дмитро у 1997 р. закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №2 м. Чернігова, з1998р. по 2000р. проходив строкову військову службу в МНС.

З 25.05.2015р. по 19.09.2016р. проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України на посаді водія. Звільнений в запас у зв’язку із скороченням штатів.

Працював в ТОВ «Нормаль-Україна» майстром будівельних та монтажних робіт.

З жовтня 2016 року пішов боронити незалежність та суверенітет Україні, підписавши контракт.

Керівництво Чернігівського обласного військового комісаріату висловлює щирі співчуття рідним, близьким та друзям загиблого Воїна…», — йдеться у повідомленні Чернігівського облвійськкомісаріату у соціальній мережі «Фейсбук».

https://1.bp.blogspot.com/-qMR2pyWVxdU/WoLFBUqivxI/AAAAAAAACLc/KyswxwRXHcYZj_cf2lY64jDuVcYYLkMTgCLcBGAs/s640/original.jpg

Дмитро Сисков став третім українським військовим, який загинув на війні з Росією у лютому 2018 року.

www.vistochka.com.ua/2018/02/12- … yskov.html

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

473

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

Під час виконання бойового завдання в зоні проведення так званого АТО на Донбасі, у суботу, 27 січня 2018 року, був вбитий військовослужбовець батальйону імені генерала Кульчицького Сливка Мирослав Миколайович (позивний Монах). Про це повідомили у прес-службі батальйону, передає «Вісточка».

«Сьогодні, 27.01.2018 року, під час виконання службово-бойового завдання в зоні проведення АТО загинув наш побратим, військовослужбовець батальйону, СЛИВКА Мирослав Миколайович.
Керівництво та особовий склад батальйону виражає глибокі співчуття мамі, рідним та близьким з приводу тяжкої втрати», — йдеться у повідомленні.

Бойові побратими опублікували рахунок для допомоги загиблому: 5168742359477225, Коваль Сергій Олександрович/

https://4.bp.blogspot.com/-6Y4hrYkSRpw/WmzWVn1mW3I/AAAAAAAACBg/TVwIFGP-TjoSl_FaoXKqYZVdCUr4zxUowCLcBGAs/s400/25398920_1577164109044273_3771296791498879540_n.jpg

Варто зауважити, що у вечірньому зведенні 27 січня прес-центр штабу АТО уточнив обставини загибелі військовослужбовця. У повідомленні йшлося про те, що він був вбитий кулею снайпера у районі Верхньоторецького (Донецький напрямок).

Побратими Мирослава Сливки уточнили, що він є родом з Полонного Хмельницької області.

www.vistochka.com.ua/2018/01/27- … lyvka.html

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

474

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

У середу, 31 січня 2018 року, під час бою біля Авдіївки Донецької області загинув військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Ян Пуцулай. Про це повідомляє «Вісточка» з посиланням на прес-службу бригади.

Нагадаємо, 30 січня на війні з Росією втратив життя старший матрос Артем Скупейко, якому так само, як і Яну Пуцулаю, було 22 роки.

«Сьогодні, 31 січня 2018 року, від тяжкого поранення, несумісного з життям, загинув військовослужбовець бригади навідник солдат Ян Пуцулай. Військовослужбовець отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання – внаслідок двостороннього бою на бойових позиціях біля населеного пункту Авдіївка Донецької області.

Військовослужбовець родом з Березанського району, с.Калабатине. У серпні йому виповнилося 22 роки.


На військовій службі за контактом перебував з 2016 року, з кінця вересня 2017 року проходив службу в окремій бригаді ДШВ м. Миколаєва.

У загиблого залишилася сім’я – батько та мати.

Сьогодні обірвалося ще одне молоде життя. Перестало битися ще одне серце захисника Вітчизни. Завжди пам’ятаймо, якою ціною сини України виконують свій обов’язок, захищаючи рідну землю. Командування та особовий склад бригади висловлюють глибоке співчуття родині загиблого. Схилимо чоло у скорботі.
Про час та місце церемонії прощання буде повідомлено пізніше.
ДЕСАНТНИКИ НЕ ВМИРАЮТЬ. ВОНИ ЙДУТЬ НА НЕБО», — йдеться у повідомленні.

https://3.bp.blogspot.com/-WacYFDKIFuI/WnIeqLSLEuI/AAAAAAAACEo/adoE9e0nfgsoPoQUeBcKKlFjeQwqYIpiwCLcBGAs/s640/%25D0%2597%25D0%25BD%25D1%2596%25D0%25BC%25D0%25BE%25D0%25BA%2B%25D0%25B5%25D0%25BA%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B0%2B2018-01-31%2B%25D0%25BE%2B21.45.17.png

Ян Пуцулай став вісімнадцятим українським бійцем, загиблим на Донбасі у січні 2018 року.

www.vistochka.com.ua/2018/01/22- … -2018.html

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, Оленка, larisa3

Поделиться

475

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

21.02.18 11:16

Унаслідок обстрілу найманцями РФ у зоні АТО загинула медик 10-ї ОГШБр Сабіна Галицька.

Унаслідок обстрілу з боку російських найманців у зоні АТО на Донбасі 21 лютого загинула медик.
Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомляється на сторінці в Facebook  10-ї Окремої гірничо-штурмової бригади ЗСУ.

"Російські окупаційні війська на Донбасі не лише продовжують порушувати Мінські домовленості, але й перейшли будь-яку зрозумілу людському розумові межу у своїх звірячих вчинках… Вчора, підчас надання цивільному населенню медичної допомоги були обстріляні наші медики. Загинула наша сестра – медик, військовослужбовець і людина з великим серцем – Сабіна. Ще одного військовослужбовця поранено. Ми обіцяємо, що путінські покидьки заплатять за це максимальну ціну. Вбивати жінок та мирних мешканців - це все, на що здатні кляті російські окупанти", - сказано в повідомленні.

https://storage1.censor.net/images/6/b/3/d/6b3de709e72b66d210d3eecd772cda91/650x496.jpg
https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … ytska_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

476

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

21.02.18 20:34

Українського воїна Юрія Кушніра, який помер від рани, отриманої на Донбасі, провели в останню путь на Хмельниччині.

Сьогодні, 21 лютого, в селі Жилинці Хмельницької області відбулося прощання з Юрієм Миколайовичем Кушніром, сержантом, телеграфістом 1-ї штурмової роти 46-го батальйону спеціального призначення "Донбас - Україна", який 18 лютого вранці помер у Київському військовому госпіталі від кульового поранення, отриманого 30 липня минулого року в районі міста Мар'їнка Донецької області.
Як інформує Цензор.НЕТ про це повідомляє Депо.Хмельницький.

Влітку 2014 року, коли почала формуватися добровольча рота міліції особливого призначення "Богдан", Юрій одним із перших подав документи на службу і прослужив 1,5 року. За цей час неодноразово був у відрядженнях у районі АТО.

Після звільнення з міліції Юрій продовжив службу в батальйоні "Донбас". У липні минулого року в боях під Мар'їнкою в нього влучила снайперська куля. Відтоді Юрій постійно перебував на лікуванні.

У Юрія залишилися батьки і брат Євген, який, до речі, служить у кінологічному центрі поліції і теж є учасником АТО.

https://storage1.censor.net/images/2/9/5/1/29513222d035c19f2be26aaaa5ec582a/650x551.jpg
https://ua.censor.net.ua/news/3051803/u … tannyu_put

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

477

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

19.02.18 21:37

19 лютого на Донбасі загинув український воїн Валерій Єгоров
19 лютого на Донбасі загинув український воїн 57-ї бригади Валерій Єгоров.
Як повідомляє Цензор.НЕТ про це йдеться в інформації Чернігівського обласного військового комісаріату.

Сьогодні, 19 лютого, під час обстрілу російсько-терористичних бандформувань у Донецькій області загинув сержант Єгоров Валерій Ігорович, 1989 р.н., військовослужбовець за контрактом, командир розвідувального відділення розвідувального взводу 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

https://ua.censor.net.ua/news/3051335/1 … yi_yegorov

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

478

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

22.02.18 15:08

Під Авдіївкою трагічно загинув боєць із Маріуполя Віктор Панін
Воїн помер дорогою в госпіталь.
Як передає Цензор.НЕТ із посиланням на сайт  0629 вчора, 22 лютого, на Авдіївському напрямку внаслідок трагічного випадку загинув 25-річний військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону УНА-УНСО Віктор Панін (позивний Білий), житель міста Маріуполь.

За словами прес-офіцера сектору "Донецьк" Сергія Шаблієнка, під час обстрілу з боку російсько-терористичних формувань, наші бійці поспішали до бліндажа, але по дорозі Віктор Панін чи спіткнувся, чи впав, і випадково натиснув на курок автомата. Помер по дорозі в лікарню.

Віктор Панін перебував на війні з 2014 року. Спочатку служив у 129-му батальйоні, а потім перейшов в 131 ОРБ.

https://ua.censor.net.ua/news/3051943/p … ktor_panin

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

479

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

26.02.18 20:14

Український воїн Олександр Казміров помер у госпіталі Харкова від поранень, отриманих 18 лютого
Сьогодні вночі в харківському госпіталі помер боєць 24-ї бригади Олександр Казміров. Його було поранено під час підриву міни 18 лютого.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

https://storage1.censor.net/images/0/d/b/9/0db904cd60ee678115046f70bb555ec7/558x732.jpg

В ніч з 25 на 26 лютого, не приходячи до тями, помер військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади Олександр Казміров, уродженець села Щербані Хмельницької області, який 18 лютого отримав важкі поранення голови через підрив на міні в зоні АТО, переніс операцію, перебував у харківському військовому госпіталі у стані коми.

Про дату і місце похорону буде повідомлено додатково.

https://ua.censor.net.ua/news/3052627/u … 18_lyutogo

1 марта в селе Шаровка Хмельницкой области состоится прощание с Александром Викторовичем Казмировым, 1996 года рождения, уроженцем села Щербани Старосинявского района Хмельницкой области, военнослужащим 24-й отдельной механизованои бригады, который умер в ночь на 26 февраля в Харьковском военном госпитале от ранения, полученного 17 февраля в Донецкой области.

Александр Казмиров перенес операцию и находился в состоянии комы. Умер, не приходя в сознание.
Источник: https://censor.net.ua/p3052741

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

480

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

26.02.18 21:30

27 лютого на Київщині проведуть в останню путь загиблого на Донбасі воїна Олександра Сивка.

27 лютого в селі Пісківка Бородянського району Київської області о 12.00 відбудеться прощання з Олександром Сивком, 1998 року народження, військовослужбовцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, який загинув учора, 25 лютого, в районі шахти Бутівка від кулі снайпера.
Як інформує Цензор.НЕТ про це повідомляє Перший Житомирський інформаційний канал.

Олександр Сивко народився 07.05.1998 року. У 2016 році закінчив Київський професійний ліцей будівництва і комунального господарства, отримав професію "Електромонтажник вторинних ланцюгів; слюсар-електрик із ремонту електроустаткування на автомобільному транспорті".

У квітні 2017 року Олександр добровільно прийшов у Бородянський РВК, щоб вступити на військову службу за контрактом. 29.05.2017 року Бородянським РВК Київської області був призваний на військову службу за контрактом терміном на 3 роки.

https://storage1.censor.net/images/7/8/4/5/784567b3fb1fd6eb6e0d0f14fb6f5d59/650x650.jpg
https://storage1.censor.net/images/0/b/d/a/0bda935be7853ba29edbdad735666399/600x337.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … syvka_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

481

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

9 березня 1983 р. народився Олександр Лавренко – капітан ЗСУ, командир танкової роти 93-ї ОМБр.
     21 липпня 2014 року танкова рота капітана Лавренка разом з механізованим взводом вела бій по захопленню та знищенню блокпосту терористів в районі села Піски.
     Танк командира роти рухався в голові колони. При підході до блокпосту сепаратистів потрапив в засідку. Зав'язався бій. Екіпаж Лавренка влучним вогнем підбив танк сепаратистів, знищив два автобуси і декілька кулеметних точок після чого ввірвався на позиції блокпосту. В цей час екіпаж бойової машини піхоти, яка рухалась в колоні за танком командира роти, розпочав евакуацію поранених. Екіпаж танку своєю бронею та вогнем з гармати і кулемета почав прикривати дії евакуаційної групи.
     Невдовзі прийшло повідомлення, що терористи збираються розпочати контратаку. Танк капітана Лавренка першим висунувся на ймовірний рубіж атаки, знищивши при цьому дві мінометні обслуги терористів, але в той же час значно відірвався від своєї роти.
     Маневруючи під вогнем противника танк потрапив на замаскований потужний фугас. Внаслідок вибуху екіпаж загинув, а капітан Лавренко отримав тяжкі поранення. Щоб не потрапити до полону сепаратистів та не допустити захоплення ними бойової машини капітан Олександр Лавренко підірвав себе разом з танком... На момент загибелі йому був 31 рік.
     Завдяки героїчним та сміливим діям екіпажу танку капітана Лавренка вдалося не допустити контратаки елітного підрозділу терористів. Українські війська закріпилися у р-ні с. Піски, завдяки чому було знято оточення підрозділів, які захищали Донецький аеропорт.

Post's attachments

Лавренко.jpg
Лавренко.jpg 39.66 Кб, файл не был скачан. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.
Спасибо сказали: LG 775, gennadii5408, Алёна, larisa4

Поделиться

482

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

20-річного героя оплакували земляки, родина, юна наречена: Полтава провела у останню путь одного з накращих бійців 95-ї десантно-штурмової бригади.
http://patrioty.org.ua/images/2018/03/11112947_kozchenko_vlad.jpg

     10 березня в Полтаві попрощалися з 20-річним Владиславом Козченко, стрільцем-снайпером десантно-штурмової роти 95-ї окремої механізованої бригади. Вшанувати пам'ять солдата прийшли рідні, близькі, колеги та небайдужі полтавці. Владислава Козченка поховали на центральному міському кладовищі на Алеї Героїв.
patrioty.org.ua/society/20-richn … 20447.html

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.
Спасибо сказали: LG 775, Алёна, larisa3

Поделиться

483

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

20.03.18 09:42

Воїн АТО Микола Мужичук помер у харківському госпіталі 19 березня.

Напередодні воїну АТО Миколі Мужичуку в харківському госпіталі робили операцію. У нього залишилися дружина та двоє дітей.
Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написала Ганна Косінова, передає Цензор.НЕТ.

"Фігові новини. 41-й бат, у нас знову втрати. Коля Мужичук, Кот, Микола Мужичук, сьогодні вранці покинув нас. Досі повірити не можу, увесь ранок на телефоні, але, на жаль, це правда. Юля, дружина Колі, залишилася з двома дітьми. Спи спокійно, Воїн, багато тебе люблять, багато хто пам'ятає. Ти віддав свій борг Україні з відсотками", - розповіла вона.

У харківському госпіталі помер 48-річний Микола Мужичук із Хмельницького. Про це vsim.ua повідомила координатор Центру допомоги учасникам АТО в Хмельницькій області Наталія Дзекар.

За її інформацією, він служив у десятій гірсько-штурмовій бригаді. Свій військовий обов'язок у зоні АТО він виконував із 2014 року. Також займався волонтерством. Мужичук перебував на лікуванні у військовому госпіталі в Харкові. Помер він 19 березня о шостій годині ранку. Причини поки невідомі.

У Центрі допомоги учасникам АТО кажуть, що напередодні йому робили операцію і після неї він почувався відносно нормально. У понеділок, 26 березня, він мав святкувати свій сорок дев'ятий день народження.

https://storage1.censor.net/images/8/e/0/9/8e092eb7b6526015eadfa14064701ec9/251x353.jpg
https://storage1.censor.net/images/f/3/f/0/f3f055fe21ba74241449a0c96c10ad29/492x173.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … eznya_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

484

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

26.03.18 11:40

Воїн 95-ї бригади Сергій Ковнацький загинув у зоні АТО 25 березня.

Військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергій Ковнацький загинув 25 березня в районі шахти Бутівка Донецької області.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Вчора, 25 березня, в районі шахти Бутівка Донецької області загинув Сергій Ковнацький, 1995 року народження, житель селища міського типу Пулини Житомирської області, військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

"У квітні 2016 р. Ковнацький підписав контракт і пішов служити. Вдома на хлопця чекали мати, брат і сестра, батько з сім'єю не проживає", - розповів Житомир.info глава Пулинської РДА Віктор Байда.

https://storage1.censor.net/images/d/2/5/7/d257372a15358db27e32e237019c95ae/450x569.jpg
https://storage1.censor.net/images/2/0/8/d/208d5429fa1c7f291fec781611796d14/480x640.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … eznya_foto

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

485

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

24.03.18 22:51

Доброволець із батальйону імені генерала Кульчицького Мирон Клим’юк помер на Донбасі.

Прощання з бійцем відбудеться в неділю, 25 березня, в Коломиї. Поховають на Коломийському міському кладовищі.
Про це пише Цензор.НЕТ із посиланням на сторінку підрозділу у Facebook.

"Ще одна втрата в батальйоні. Вчора ввечері зупинилося серце військовослужбовця батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького солдата Клим’юка Мирона Ярославовича. Управління та особовий склад батальйону висловлюють щирі співчуття мамі, донькам, рідним і близьким Мирона з приводу тяжкої втрати", - йдеться в повідомленні.

https://storage1.censor.net/images/f/3/6/e/f36ecefa98d7d91e2a7fa66a123fd1c0/475x207.jpg

https://storage1.censor.net/images/9/5/c/9/95c9ac750b2187ffd9d7c415a0196052/606x898.jpg

Також у батальйоні інформують, що 24 березня відбулося прощання з Мироном Клим’юком, серце якого зупинилося 22 березня. "Близькі та побратими прийшли попрощатися з Мироном перед його дорогою до будинку матері в місті Коломия. Завтра, 25 березня, в церкві св. Йосафата, що на вул. Мазепи, 2 (Коломия), о 14:00 розпочнеться відспівування. Похорон відбудеться на Коломийському міському кладовищі на вул. Довбуша", - інформують добровольці.

https://storage1.censor.net/images/d/0/f/3/d0f3cad6741d5a1c9352f0a6325546b9/465x329.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … toreportaj

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

486

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

17.03.18 23:57

Тіло лейтенанта ЗСУ Свінціцького знайшли в поїзді, що прямував із Хмельницького в Лисичанськ, - 44 ОАБр.

У військовій частині зазначають, що підстав стверджувати, що військовослужбовця вбили, немає - насильницьких слідів не виявлено.
Про це пише Цензор.НЕТ із посиланням на facebook-сторінку 44-ї окремої артилерійської бригади (44 ОАБр).

"Командування та особовий склад в/ч А3215 сумує з приводу смерті військовослужбовця контрактної служби лейтенанта Свінціцького Максима Олександровича, 1995 року народження, уродженця міста Полонне", - йдеться в повідомленні.

https://storage1.censor.net/images/d/f/7/0/df70bf581cf071611eab9e18e6e7c578/640x742.jpg

Тіло лейтенанта ЗСУ Свінціцького знайшли в поїзді, що прямував із Хмельницького в Лисичанськ, - 44 ОАБр 01

"Відомо, що військовослужбовець слідував до місця несення служби потягом "Хмельницький – Лисичанськ". Що стало причиною смерті, остаточної версії поки що немає. Подія внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань, поліція Житомирщини в рамках відкритого кримінального провадження перевіряє обставини смерті військовослужбовця, опитує свідків, командуванням військової частини А3215 призначено службове розслідування", - пишуть у 44 ОАБр.

Прощатимуться із лейтенантом Максимом Свінціцьким 18 березня в його рідному місті Полонному, що на Хмельниччині.

https://storage1.censor.net/images/b/e/a/7/bea7d1e603c95187a2c2a888652968d9/320x514.jpg
https://ua.censor.net.ua/news/3056211/t … ychansk_44

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

487

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

27.03.18 20:07

Загиблого під час виконання службових обов'язків на Донбасі сержанта 54-ї бригади Сергія Гранкіна поховають 28 березня в Кривому Розі

Завтра, 28 березня, у місті Кривий Ріг, об 11.00 за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 86 відбудеться прощання з Сергієм Миколайовичем Гранкіним (позивний Балу), 16.02.1972 року народження, мешканцем Кривого Рогу, сержантом, старшиною мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, який загинув 24 березня під час виконання службових обов'язків у районі Світлодарської дуги.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Сергій Гранкін народився 16.02.1972 року в Кривому Розі. Закінчив школу №72. Працював бригадиром у ТОВ "Терні сервіс монтаж".

01.04.2014 був мобілізований і проходив службу у в/ч 3036 НГУ в місті Маріуполь. 23.03.2015 року був звільнений у запас.

З 28.03.2016 проходив службу за контрактом у 54-й ОМБр.

У нього залишилася дружина і дві дочки.

Поховають загиблого на Алеї Слави Центрального кладовища міста.

За особисту мужність і героїзм, самовідданість і вірність військовій присязі і народові України, проявлені при виконанні військового обов'язку Гранкіна Сергія Миколайовича нагороджено посмертно нагрудним знаком "За заслуги перед містом" III ступеня.

https://storage1.censor.net/images/d/7/e/4/d7e41a3f7831c7248760b199622828a8/640x625.jpg

https://ua.censor.net.ua/news/3058134/z … a_grankina

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

488

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

28.03.18 13:30

Добровольця Андрія Щербину, який загинув в Іловайському котлі у 2014-му, ховають сьогодні на Вінниччині.

У середу, 28 березня, в місті Гайсин Вінницької області буде похований Андрій Щербина - воїн-доброволець батальйону "Донбас", який загинув ще в серпні 2014 року в Іловайському котлі.
Як повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на журналістку Вікторію Микитюк, Андрія три з половиною роки вважали зниклим безвісти, і тільки недавно його тіло знайшли і впізнали завдяки ДНК дочок.

Зазначається, що Щербина Андрій Вікторович народився 31 травня 1974 року в смт Дубовський Луганській області. В юності отримав розряд з боксу. Строкову службу в армії проходив у прикордонних військах. Мав сім'ю - дружину і двох маленьких доньок. Жив у Гайсині.

У 40 років пішов на війну добровольцем. Останній раз виходив на зв'язок 28 серпня 2014 року. Загинув під час виходу з Іловайська, ймовірно, 29 серпня.

https://storage1.censor.net/images/4/a/7/1/4a71685b7f3b75b49f2a0ab718230edf/300x400.jpg
https://storage1.censor.net/images/2/8/3/d/283d9084152448447a00a8fae2c41117/492x517.jpg

https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … nnychchyni

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

489

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

28.03.18 22:14

27 березня на Світлодарській дузі загинув 19-річний боєць ПС Андрій Кривич, друг Діллі.

Вчора, 27 березня, на Світлодарській дузі від кулі снайпера загинув 19-річний доброволець тактичної групи "Сапсан" Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" Андрій Кривич (друг Діллі), уродженець міста Конотоп Сумської області.
Як передає Цензор.НЕТ, про це пише  портал UA:Суми

27 березня ввечері на Світлодарській дузі від кулі снайпера загинув доброволець Андрій Кривич, з позивним Діллі. Хлопцеві було 19 років. Він уродженець Конотопа. Входив до складу Національного визвольного руху "Правий сектор". Це була його друга ротація.

За словами Сергія Супруна, керівника Сумського обласного штабу руху "Правий сектор", загиблий навчався в Сумському педагогічному університеті. Мріяв стати військовим психологом. Похорон планують провести в п'ятницю в місті Конотопі.

https://storage1.censor.net/images/2/2/b/0/22b040fd9864cc21d9e2bd96393ce219/650x650.jpg
https://storage1.censor.net/images/5/0/e/4/50e45a2311498b4c433464b6aef51321/453x604.jpg
https://ua.censor.net.ua/photo_news/305 … dilli_foto


Ян Осока
31.03.18  Серце, виткане з тисячі зірок

Я не хотів багато писати за нього. Вже написано достатньо, вже всі знають, вже вчора відбулось остаточне прощання.

Але ця посмішка. Завзята, щира та сяюча. Глибока посмішка молодого хлопця, який був здатен прийняти головне рішення у своєму житті, рішення, що могло виявитись смертельним.

І воно ним виявилось, снайпер знайшов його у приціл та натиснув гачок, снайпер вбив цю чарівну посмішку, і тепер вона залишилась лише на світлинах та у пам'яті.

Нашої із вами пам'яті про одного 19-річного воїна, чиє серце було виткане з тисячі палаючих зірок.

Андрій Андрійович Кривич (позивний Діллі) народився 24.01.1999 року у місті Конотоп.

Мати з батьком розійшлися, коли хлопець був у малому віці, але батько приймав активну участь у вихованні, Андрій часто їздив у нову родину батька до Києва. Ще з садочку він навчався мистецтву гри на дудці у музичній школі №1 міста Конотоп, де провчився 4 роки. Після того, як трохи подорослішав, сам навчився грати на гітарі.

З 1 по 9 класи Діллі навчався у школі №1, а останні два роки - у школі №9 Конотопа, після закінчення якої 2016 року одразу вступив до навчально-наукового інституту педагогіки і психологі Сумського державного педагогічного університету, він мріяв стати військовим психологом.

Ще у дитячому садочку вихователькою у Андрія була жінка, на ім'я Надія Іванівна, син якої дружив із батьком хлопця. І вона одразу сильно полюбила малого, настільки зовнішньо схожим він був зі своїм татом. На той час бабуся Андрійка по материнській лінії померла, тому маленький Діллі з дитячою безкомпромісністю обрав собі Надію Іванівну своєю улюбленою бабцею, так і називаючи її: "бабуся Надя".

Надія Іванівна часто брала хлопця до себе, іноді на вихідні, іноді тижнями він був поруч. І він не припиняв вражати її рівнем свого розумового розвитку. Ще до школи не ходив, а вже почав потроху тямити у комп'ютерах. Вдома комп'ютера не було, і він разом із більш дорослими хлопцями ходив до комп'ютерного клубу, де іноді виправляв помилки старших, які щось неправильно натискали на клавіатурі.

Діллі дуже любив свій велосипед, час від часу фарбував його, доглядав та тримав в ідеальному стані. Але найбільш вражали оточуючих його дивні запитання. Наприклад, у 3-річному віці він запитав: "а якщо всі військові планети разом возьмуть та підстрибнуть - що буде з планетою?" Чи ось ще: "А якщо місяць розірветься на тисячі шматочків і всі впадуть на землю - що буде з планетою?"

Дуже переймався маленький Андрій долею планети.

Це був дуже глибокий, щирий та у деякій мірі наївний хлопчина, який вірив, що зможе бути корисним цьому світу, зможе змінити його на краще. Йому було властиве здорове почуття гумору, хоча іноді він бував неслухняним, але компенсував це своєю старанністю та впертістю. Завжди був усміхненим, ніколи ні з ким не конфліктував, навіть у підлітковому віці.

Але дитинство скінчилось, а разом із ним скінчився мир на нашій землі. І вже не доля планети турбувала хлопця, а доля рідної країни.

Спочатку Андрій вступив до Конотопської філії організації «Права Молодь», доволі часто приймав участь у вишколах (перший з яких відбувся 2016 року в районі села Недригайлів Сумської області), займався тактичною підготовкою, медициною, топографією та зброєзнавством, а на останньому зимовому вишколі у Черкасах займав посаду молодшого інструктора, викладаючи тактику бою та партизанського руху.

На вишколах хлопець був справжнім лідером, грав на гітарі та гарно співав. Але була в ньому й крапля бешкетництва, за яку неодноразово він розплачувався бігом або відтисканням у таборі. Незважаючи на це, Діллі завжди прагнув бути кращим. В усьому. Мріяв стати снайпером.

Напередодні минулої зими Андрій Андрійович перейшов із «Правої Молоді» до Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор", у якому став добровольцем тактичної групи «Сапсан».

Загинув він 27 березня о 20.40 на Світлодарській дузі внаслідок кульового поранення, завданого ворожим снайпером.

Поховали друга Діллі 30 березня на кладовищі «Вирівське» міста Конотоп. У нього залишились батьки, двоє братів та дві сестри.

Спробував бути стислим. Вийшло не дуже, але суть не у розмірі тексту. Суть ховається там, між рядками та під ребрами. Суть пече невимовним болем від того, що його більше немає. Суть б'є серед скронь глухою злістю на того безіменного снайпера та на інших, хто разом із ним прийшов на цю землю вбивати наш народ.

Я не забуду тебе, ніколи. Єдине, що шкода - що познайомити нас змогла лише твоя смерть, що забрала тебе так рано, але й той небагатий час, що був наданий тобі, ти прожив як справжня та щаслива людина.

Ти був на своєму місці. Ти був серед своїх.

А нам, тим, хто цінує таких людей та трагічну долю кожного з них пропускає через своє серце, залишилась його посмішка. Така весела, добра та тепла. І нехай вона надасть нам сил пережити цю війну, і одного дня стати на коліна перед тим місцем, де він лежить, та тихо сказати: "Все, хлопче, все. Ми перемогли".

Знаю, так і буде. Вірю в це. Цей народ не зламати, поки посмішки мертвих зігрівають живих.

https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/29694852_1600231343426407_1433273676399165691_n.jpg?_nc_cat=0&oh=44139e8f8c9c5a97bba2c3d617b782fd&oe=5B7280D4
https://censor.net.ua/blogs/3058930/ser … syach_zrok

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

490

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

01.02.18 14:23

"Я не могла уявити, що мою дитину спалили. Але його хлопці мені сказали, що синові не боляче було, - це сталося миттєво", - спогади мами загиблого під Іловайськом добровольця Євгена Харченка
В.Ясинська

Доброволець батальйону "Донбас" Євген Харченко або Ред, як знали його побратими, загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з так званого зеленого коридору під Іловайськом. Сьогодні Жені виповнився б 31 рік.

"Мы – люди без кожи, оголенный нерв. Нам никогда не станет легче". "Цензор.НЕТ" продолжает серию историй матерей погибших бойцов – женщин, которые живут воспоминаниями о своих детях.

https://storage1.censor.net.ua/images/4/2/9/1/42917f0d06296ef876d3bbfa8d48e3fb/650x434.jpg

Мама Жени, Наталья Алексеевна Харченко, встретила меня на одной из остановок поселка Бортничи. (Поселок входит в состав Киева)  И провела по бывшей улице Ленина, а теперь улице имени Евгения Харченко в дом, где вырос ее сын и откуда однажды уехал на фронт.

"Я родом из Курска, а с Борисом, мужем, мы в Крыму познакомились", - рассказывает мне о своем прошлом мама Реда. "В 80-х годах переехали сюда, в Бортничи. Сначала жили с родителями Бориса, потом свой дом построили и перешли в него жить уже с сыновьями. Жене тогда было 10 лет, а старшему Андрею 15. Но когда Андрей женился и ушел на квартиру,  мы остались здесь втроем. Второй этаж был весь Женин. Когда он погиб, мы туда не поднимались. Помню, надо было собрать его вещи через какое-то время после похорон, а я туда войти не решалась - это все так больно: видеть одежду, которая им пахнет, и понимать, что он ее больше никогда не наденет".

Еще у Жени было хобби – он занимался старыми автомобилями. Покупал "Москвич", например, привозил и пытался реанимировать, тюнинговать. Сын у меня хозяйственный был - во дворе фонтан соорудил. Клумбу тоже. Деревья посадил, елочки. Он много чего делал, просто сейчас развалилось почти все, прошло ведь три года.

"Молодой, открытый, наивный, добрый и по жизни "кошка, которая гуляет сама по себе"" - отзывается о своем сыне Наталья. Женя закончил бортническую среднюю школу. По словам мамы бойца, учителя отзывались о нем как о добром и светлом мальчике. А еще, как замечает Наталья, парень  был всесторонне развит: писал стихи, очерки, вел дневник. Одновременно Ред был очень общительным, но и ранимым - если кто-то его обижал, то он замыкался.

В 2004 году будущий боец пошел учиться в академию МВД на военно-юридический факультет, сейчас это факультет Нацгвардии. Наталья вспоминает, что он не хотел учиться в академии. Ему не нравилась там атмосфера, да и сама система обучения, поэтому на третьем курсе перешел на заочное отделение, факультет права предпринимательства. Когда получил диплом – сначала создал свою небольшую юридическую фирму, а через какое-то время занялся частным бизнесом, открыл минипекарни. Позже работал в страховой и одновременно коллекторной компаниях.

https://storage1.censor.net.ua/images/a/0/8/6/a0860a749e5ef2082340c1c860a49d48/650x432.jpg

"Я не знаю, ходил ли сын на Майдан, он не говорил, но муж мой там был постоянно и помогал, чем только мог.  Но я очень хорошо помню, что когда аннексировали Крым, Женя с работы пришел, а я как раз новости смотрела, он тоже глянул - и сказал, так твердо: "А чего это отобрали?" У меня аж что-то екнуло тогда, я поняла, что его очень возмутил этот факт.

Наталья рассказывает, что Ред был очень дружен со своим двоюродным братом Антоном. И уже после смерти бойца Антон рассказал Жениным родителям многое, что от них скрывал их сын: как Женя задумал идти воевать, и многажды ходил в военкомат, а ему там говорили, что сейчас нет надобности - и отправляли домой. А потом в интернете нашел батальон "Донбасс" и записался добровольцем. Антон пытался отговорить брата, но безрезультатно.

"Для нас, конечно, его решение пойти воевать было большим ударом", - продолжает рассказ мама погибшего добровольца. "Помню, он домой откуда-то вернулся, а я белье как раз вешала на улице. Идет ко мне довольный такой, спрашиваю, что-то случилось, а он мне: "Сепаратисты свет отключили", - это он так прикололся. А потом подошел, посмотрел мне в глаза и сказал, что мама, надо поговорить: я сразу все поняла, потому что Антон намекал, что Женя что-то замышляет, а потом начала плакать. Я ему говорила, куда ты на войну собрался, ты же не любишь строем ходить, а там команды надо будет выполнять, а сын ответил: "Надо, значит, буду выполнять. Мама, ты меня не понимаешь – это мое решение, и я туда пойду".

Третьего июня он уехал на полигон, в Петровцы.  Я очень сильно обиделась тогда - и мы не разговаривали. Для меня было страшно, что мой ребенок возьмет оружие и будет стрелять. Но получается, если ты не будешь стрелять, то в тебя будут стрелять. Значит, надо защищаться, он же не шел никого убивать, он шел защищать. Оказывается, Женя, был воином!

Через какое-то время я сказала мужу: "Ведь мы его папа и мама. Ребенок принял решение, почему мы должны отворачиваться от него? Приехали в Петровцы, и там я сына благословила.   

Женя был на полигоне до 11 июля. Я его однажды спросила: "А где ты будешь служить, кем?" Когда услышала ответ, что  разведчиком  - сердце в пятки ушло. Пока он был в Петровцах, я начала вышивать молитвы красными нитками, хотя прежде никогда не вышивала. Понашивала их в его штаны – и была уверена, что так он их точно не потеряет, а получилось, что когда коридор этот был, Женя надел другие.

А потом мы приехали к нему как раз в день отправки. Я сидела в машине на заднем сиденье, и так плакать хотелось, правда, я, чтоб сын не слышал, себя сдерживала – но все равно скулила, а Женя увидел - и давай меня утешать: "Мама, не плачь, я вернусь!" Но он не вернулся…. Обманул…А ведь вообще никогда не обманывал, всегда правду говорил, а тут взял – и не вернулся" 

Наталья вспоминает, что пока сын был в зоне АТО, муж все время смотрел в интернете передвижения батальона "Донбасс". Но всю информацию, о том, как воевал и где был Ред, семья узнала уже после его смерти из рассказов боевых друзей. 

"Женя нам не говорил, но мы знали, что он в Иловайске, потому что "Донбасс" был там. Я, честно, тогда телевизор не смотрела - боялась. Эти бегущие строки, погибшие – для меня это был ужас. Я находилась в таком состоянии, что пропал сон. Никого не видела и не слышала. Все мысли были только о сыне. Они и сейчас не уходят. Всегда передо мной его карие большущие глазищи. Все эти дни, которые он там был – это кромешный ад ожидания.

24 августа, на День Независимости, Женя позвонил абсолютно всем родным. Меня спросил, была ли я на параде. А мужу посоветовал выкрасить ворота в украинский флаг. Я тогда не поняла, зачем это надо.

А 28 числа он сначала мне прислал эсэмэску с телефона своего друга, Пашки, позывной Банни, он тоже погиб. Написал "Все хорошо! Женя". А потом пытался звонить. Все, что я тогда услышала "Мам, мам…." , - а затем шум, свист. Начала плакать и говорю,  что Женечка, я тебя люблю. Муж у меня трубку вырывал, хотел сказать, чтоб он все бросал и выходил. Но связь была очень плохая, а потом и вовсе не было. Если бы я знала тогда, насколько это все серьезно, я бы туда поехала, и если надо, на брюхе приползла бы, но вытащила бы своего ребенка из беды.

Я и сейчас часто вспоминаю и Антону, и Андрею, что они все знали, а мне ничего не говорили. Старший сын недавно признался, что Женя, когда ему звонил, то прощался. А Антон рассказывал, что объяснял ему про окружение, и что он, как разведчик может выйти оттуда. Но Женя отрезал, чтоб Антон не предлагал ему такого – людей, которые с ним находились там, он ни за что не бросит. 

Про "иловайский коридор" мы знали, потому что в интернете проскакивала информация. А еще 28 августа те донбассовцы, которые лежали в госпитале на тот момент, приехали под АП, мы тогда как раз собрались на митинг по поводу вывода наших детей из-под Иловайска. И я помню, как один из ребят начал показывать нам прощальные эсэмэски тех, кто сейчас там, в окружении. А я подошла к нему и говорю: "Ты что делаешь, там же мой сын?"Тогда я вообще не могла принять того, что они действительно прощались.

28 августа ночь была беспокойная, я почти не спала. Утром встали с мужем, смотрю на часы и думаю, выходят они там или нет? В голове одно: "Когда же появится связь? Когда он позвонит?" В общем, меня всю просто выкручивало, сердце колотилось. И я начала сама набирать Женин номер. Это было где-то в 9-9,30 утра, но абонент был вне зоны досягаемости. Я еще несколько раз набрала – и поняла, что там происходит что-то нехорошее. И чтоб не сойти с ума,  села на велосипед - и часа два ездила по Бортничам. Все это время читала молитвы, а уже после всего случившегося я узнала, что именно в то время, когда я каталась по городу, моего Женю и убили.

https://storage1.censor.net.ua/images/9/8/0/e/980e9af99f4a25a5ee67c8f34dd9e080/650x434.jpg

В течение нескольких дней семья Харченко не получала никаких известий о том, что случилось с их сыном. Понимая, что надо что-то предпринимать, Андрей и Антон взяли с собой фото бойца и поехали в Днепр - большинство раненых и погибших  после "иловайского котла" направляли туда, как в больницы, так и в морги.

"Антону перед тем, как они поехали, сон приснился, что Женя просит забрать его домой, потому что ему холодно. Я была уверена, что ведь мой сын разведчик и где-то в кукурузе, подсолнухах спрячется, а потом обязательно выйдет.

Мы по ночам свечку на окно ставили, и я молила: "Господи, покажи Жене дорогу домой!" А потом как-то ночью вскочила и говорю, Борис, мы его найдем: мне приснился сон, что я убираю в комнате и нахожу мешочек с золотом. Красный, - у меня как раз есть такой - там всякие старые драгоценности хранятся, - мешочек -  это Женя, наше золото. Ну, так и случилось - тот гроб, в котором его привезли, был точно такого цвета, как мешочек.

Женя снился мне в первый год после гибели, потому что я просила его об этом. Помню, на Рождество был сон: он стоит на кухне, красивый так, ухоженный. Я его вижу и говорю: "Чудик, наконец-то ты вернулся, где ты был? И хочу обнять сына, а он руку ставит вперед, как бы дистанцию устанавливая, и говорит, что, мама, мне пора. А еще как-то снилось -  я спрашивала его, ты где, Женёк, с родственниками? А он, что нет, я с братьями. Они же все братья там. А сейчас он мне не снится".

Во время одной из поездок Андрея и Антона в Днепр, а в поисках брата они бывали там не единожды, фотографию Реда опознал один из бойцов, лежавший в госпитале. Он и сообщил, что Женя не выжил, а погиб на пожарной машине, которая сгорела от прямого попадания вражеских снарядов, пытаясь выйти из-под Иловайска.

"Но если он погиб, то где он? Дайте мне его тело" - словно спрашивая у меня, вытирает слезы Наталья. "В общем, Андрей  через знакомых в СБУ расспросил, в какие морги привозили погибших - и они начали ездить по моргам. В одном из моргов сына и опознали по татуировке на локте, по пальцам и зубам. Но, когда мы туда с мужем поехали, я  все равно просила дать мне его в том виде, в каком он есть. И получила ответ, что физически тело показать невозможно -  оно было растрощено и очень обожжено. Муж смотрел фотографию, а я не могла на это смотреть. У  Андрея был большой нервный срыв на этой почве. Он фото сохранил в ноутбуке – и однажды его просто разбил.

Я не могла представить, что моего ребенка сожгли. Но его хлопцы мне сказали, что сыну не больно было – это случилось мгновенно. Ну, а как не больно? Как? Я видео смотрела по Иловайску, а там сепары ходят и говорят, мол, как укропы тут воняют жареным мясом. Но это же какие-то нечеловеческие методы, ведь бой боем, а мать должна увидеть тело своего сына! Хотя с другой стороны, меня это спасло и спасает до сих пор, что я не видела Женю в открытом гробу – поэтому для меня он не умер".

После опознания тела Реда и подтверждения совпадения по ДНК, 21 сентября 2014 года его привезли хоронить домой, в этот же день друзья семьи покрасили ворота дома, где жил Женя, в цвета украинского флага, так как он и просил родителей накануне гибели.

Выжившие побратимы бойца рассказали Наталье, что пожарную машину, стоявшую в депо, где парни держали оборону, оборудовали волонтеры. Сделали наверху люк. И во время коридора она ехала за двумя машинами с ранеными.

"Хлопцы вспоминали, что мой Женек ехал сверху с гранатометом, а его друг Банни, Павел Петренко, на жабе с пулеметом.  Кроме них там был Андрей Журавленко – командир разведки в "Донбассе", позывной Восьмой, его тело нашли первым, Сергей Петров, позывной ТУР  , - он до сих пор не похоронен, Сергей Ковешников, позывной Бирюк , и Ахим – Михаил Данив за рулем.

И я понимаю, как они героически выходили оттуда – не с поднятыми руками, а отстреливались. Когда на Майдане нам вручали значок "Героя-киевлянина", то ко мне подходили хлопцы, становились на колени и целовали руки, приговаривая: "Спасибо вашему сыну и всем, кто был в пожарной машине - они ведь собой закрыли нас, машину с ранеными, когда увидели, как российский танк расстрелял еще одну". Вот так, сгорев заживо, наши дети стали героями.

https://storage1.censor.net.ua/images/d/6/a/e/d6aef000c117c10957e202228320ce79/650x434.jpg

Я знаю, что мой сын не просто погиб, а он совершил много полезного. Ребята рассказывали, что он в разведку ходил, в тыл противника. Жестко выступал против мародерства, даже конфликты были со своими на эту тему. Местным продукты носил, например, бабушке одной, которая пирожками его угостила, а это единственное, что у нее было из еды. Говорил ребятам, что ведь это наша бабушка, она не должна голодать. Боец Семерка рассказал мне, как попал в засаду, а когда попросил помощи, то прибежал Ред, хоть и помочь-то ему было особо нечем: показал гранату для себя и пару выстрелов из гранатомета. Но эти выстрелы их и спасли.

Мой сын был борцом за справедливость, он всегда всем помогал. Нам с мужем всегда дарил подарки, когда зарплату получал - очень заботливый. Самостоятельный. Женя был очень взрослый, он торопился жить. И где-то был неудобен даже мне своей жизненной позицией, а ведь сейчас я понимаю, что он правильно жил. И теперь я стала такой, как он. И самое главное  - не сдавать эти позиции. Не предавать своего сына. И как бы ни было больно, в какие бы депрессии я ни впадала, я тоже буду бороться за справедливость, и жить, как мой ребенок."

Проводить Женю Харченко в последний путь, по словам мамы, пришло очень много людей – подобных похорон в Бортничах еще не было. 

"Меня возили на кладбище - место показывали, а я подумала о том, что раньше это было футбольное поле, на котором он играл в футбол. А после похорон  у меня было, как агония, неприятие. Я все время думала, что это все не мое и не со мной. Приходила на кладбище и спрашивала себя, а зачем я сюда прихожу? Разве ты здесь, ну скажи, что это неправда? Я не верю в то, что его нет, хотя когда думаю, что это так, мне становится страшно, что на этом все закончилось. Для меня Женя жив, но просто не может позвонить, приехать. У одной моей знакомой сын тоже погиб, не на войне, правда, так она мне сказала: "Ты всегда думай о том, что там, где он сейчас находится, ему намного лучше."

Через какое-то время после смерти сына, Наталья начала заниматься активистской деятельностью - стала главой ГО "Спілка матерів воїнів, загиблих в АТО". По ее же словам, в основном их организация занимается социальными проблемами мам погибших на востоке бойцов, их реабилитацией, поддержкой.

"Поначалу у нас были разногласия, и те, с кем не удалось сработаться по разным причинам, – отошли, но сейчас образовался определенный костяк", - рассказывает мне о своей деятельности мама Реда. "И сейчас, если неделю кто-то из мам не звонит, начинаешь переживать, что случилось. Мы стали как одна семья – держимся друг друга"

Кроме всего прочего мамы погибших стараются подымать вопросы относительно расследования по "иловайскому котлу". Наталья говорит, что их с мужем сейчас никто никуда не вызывает, нет никаких судов. Единственное, что удается делать самим – это напоминать о трагедии на митингах под генпрокуратурой.

"В Днепре, когда мы забрали Женю, следователь, молодой парень, сказал, что ему скинули кучу дел по погибшим  - и сиди разбирайся. А потом, позже, в эсэмэсках какие-то глупые вопросы мне задавал - и все, на этом все закончилось. А мужу тогда же, в 14 году, выдали странные документы про несчастный случай, что колонна двигалась в сторону Донецка и попала под минометный обстрел. Кто обстреливал – неизвестно. Борис сказал, что это "Филькина грамота" и подписывать он это не будет, и не подписал. Вообще, нам одно твердят: Россия агрессор – с нее спрос. Но никто не думает, как нам теперь живется без сына? Мужу ведь тоже очень тяжело, хорошо, что сейчас пошел на работу, он моряк – ездит в рейсы по Днепру, это его немного отвлекает. Я работаю в Академии МВД, где учился Женя. Часто, пока нет мужа, вечерами дома сама, благо в гости приезжает внук.

Андрей раньше на войну собирался все время. Да так активно, что ни жена, ни сын не останавливали. Говорил, что я виноват перед Женей, он ведь младший брат. Но сейчас от своей идеи отказался, понимает, что семья, да и я просто не выдержу этой боли, без его поддержки. А Антону как сложно все это дается! Мы раньше были более открытые, энергичные, столы накрывали - друзей приглашали, а теперь живем своей закрытой жизнью. Мы осиротели без Жени.

Мне его не хватает. Я задыхаюсь, хочу нюхать его вещи. Сейчас понимаю, какой он у меня был красивый. Очень. И душой, и телом. А еще понимаю, что надо баловать своих детей, ведь неизвестно, что им уготовлено. Я очень жалею, что, наверное, много ему недодала, недолюбила.

Но мы приняли Женину позицию. Он знает, что мы всегда были с ним - и сейчас мы с ним. Я уверена, что кода Женя уходил на фронт, он очень сильно обо мне думал и понимал, с какой болью, если что-то с ним случится, мне придется жить, но он все равно выбрал защищать Украину - и я горжусь своим сыном. 

https://storage1.censor.net.ua/images/b/3/4/8/b348304ff96bfd5927a886cc2ab5c6e4/458x709.jpg

Текст и фото: Вика Ясинская, "Цензор.НЕТ"
https://ua.censor.net.ua/resonance/3047 … e_bolyache

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: litar Л, larisa2

Поделиться

491

Re: Вечная память погибшим защитникам Украины

11.10.17 13:45

"Я просила вибачення, що не кричу, не рву на собі волосся, і думала: "Боже, невже смерть - то найкраща доля для мого сина?"" – спогади мами загиблого сержанта Тараса Дороша

В.Ясинська
Колись, ще до подій на сході, я думала, що війна - то десь далеко, і ніколи б раніше не повірила, що вона прийде в нашу хату і так глибоко торкнеться мене. Я йому весь час казала, що дуже боюся за нього, а він мені, що, мамо, ми виграємо, побачиш.
"Ми – люди без шкіри, оголений нерв. Нам ніколи не стане легше" - це слова мами бійця, який загинув на сході. "Цензор.НЕТ" розпочинає серію історій матерів загиблих атовців – жінок, які живуть у спогадах про своїх дітей.

"Я не пам’ятаю того дня, коли Тарас їхав на схід, але це було літо 2014 року. Мені якраз друзі з Риму привезли вервичку, я взяла її з собою, коли проводжала його – і весь час, поки він служив, я на ній молилася", - згадує Галина Володимирівна Дорош – мама загиблого сержанта міліції Тараса Дороша. Я фотографую жінку з вервичкою в руках в кімнаті, де колись жив її син. Там скрізь стоять фото Тараса, загалом приміщення нагадує маленький храм – таких тепер тисячі по Україні.

https://storage1.censor.net.ua/images/d/a/6/9/da69930f04033ceb3b66e4bb17699ef3/433x650.jpg

Сім’я Дорошів живе піді Львовом в селі Малехів. Тут на початку 2000-х років батько Тараса Руслан Миронович збудував хату, про яку дуже мріяв, і оселився в ній з дружиною і двома дітьми – Тарасом і Анною-Марією. Зараз вулиця на якій вони проживають, носить ім’я їхнього сина.

"Він був доброю дитиною, чуйною, навіть коли вже був дорослий, завжди нас слухав", - розповідає тато Тараса. "Я будівельник, і він теж працював останнім часом будівельником. Вчився спочатку в економічному коледжі, а потім у львівській Політехніці. Син так само мріяв побудувати свою хату і оселитися там зі свою дружиною Уляною. Вони побралися за рік до його загибелі."

https://storage1.censor.net.ua/images/6/b/a/9/6ba908b91ab4c514166c7d9c9ed8a313/640x427.jpg

За словами Руслана Мироновича, коли він їхав на Майдан, то не хотів брати з собою Тараса, бо розумів, що там може бути небезпечно, а той щойно одружився. Але коли почалася війна, хлопець одразу вирішив, що не може бути осторонь – записався в батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Львів".

"Вибір він свій зробив одразу, тільки почав формуватися батальйон, то було ще в квітні", - пригадує мама загиблого. Я йому казала, що Тарасе, подумай, то ж не дитячі забавки. А він заспокоював, що вони спочатку на навчання, і взагалі, що то батальйон міліції, а не військові, але коли побував на сході, казав мені: "Мамо – це моє!", - а мені так страшно було то чути. Проте Тарас завжди мені казав: "Ти думаєш, що будеш тут на кухні сидіти, розмовляти з бабцею – і в державі щось зміниться? Треба йти і щось робити самим".

https://storage1.censor.net.ua/images/2/b/b/d/2bbd032b5aeeab3fa1014eec77aa907e/640x427.jpg

У кінці липня батальйон, в якому служив Тарас, завели у звільнений Лисичанськ. Потім, після першої ротації, в Сєверодонецьк, а загинув хлопець 14 січня 2015 року від кулі снайпера в Станиці Луганській. Пригадуючи, як сам їздив схід, Руслан Миронович розповідає і про останні хвилини життя Тараса:

"Як нам розповідали, куля потрапила на сантиметр вище від бронежилета. Хлопці повезли його в лікарню, але лікарі сказали, що врятувати було неможливо. Я потім туди їздив, у Станицю, хотів знайти місце, де загинув мій Тарас, але не знайшов".

У хлопця були досить дружні стосунки зі своєю сестрою. За словами батьків, коли вона народилася, саме він дав їй ім’я – Анна-Марі, і дуже тішився від того, що в нього є сестричка. І хоч різниця між дітьми 10 років – вони дуже довіряли одне одному.

"Тарас, як додому приїжджав, то казав нам, що воює за те, щоб ми не бачили того, що він там побачив", - пригадує дівчина. В одному з останніх листувань із сестрою хлопець казав, що нікуди не подітись – війна без жертв не буває. Це було 3 січня 2015 року, а 14 січня Тараса на стало.

"Він дуже любив життя. Дуже дбав про своїх хлопців, чи-то одяг, чи взуття – все намагався знаходити. І ми тут теж шукали, що могли. Наш сусід їм дуже допомагав – купував речі", - описує, яким був її син Галина Володимирівна.

"А ще він хлопцям їсти любив варити. Вони нам вже потім розповідали. Взагалі, він завжди і до всіх був дуже уважний, і уваги його зараз дуже не вистачає. От ми з Вами сидимо, а він би зараз прибіг, зробив нам кави, як справжній господар.

Свою жінку обожнював, був страшно закоханий і щасливий з нею. І романтик був настільки, що як їхав на першу ротацію, замовив Уляні квіти. Вона дуже любить японські трояндочки - і він домовився, щоб йому привезли їх до автобуса. А ще дуже гордився, що його поставили командиром штурмової роти, хоча, як мені розповіли на похороні, то було неофіційно, бо він не мав достатньої освіти, щоб займати таку посаду.

Мені шкода,що він не встиг стати батьком, бо він дуже любив дітей, а вони від нього теж шаленіли. А ще Тарас був дуже веселим. Я ніколи не бачила його злим. Він коли сміявся, то в нас хата дзвеніла від того сміху. Я не знаю, що таке розказати про нього, ну, що? Хвалити? Для кожної мами своя дитина найкраща. Ми були друзями з ним. Він ділився переживаннями, хоч для хлопців то і не дуже притаманне. Без Тараса тепер дуже порожньо.

Коли був на останній ротації плакав, правда не при мені, а при Анні-Марії, бо пригадав, як на одному з блокпостів сталася така історія: тільки він звідти від’їхав - хлопців накрило "Градом". А мені потім казав, що мама, ти не уявляєш, я тільки що з ними розмовляв, і мене Бог спас, а від них нічого не залишилось – попелище і каркас від машини. І додавав, що то так важко усвідомлювати, коли втрачаєш людей.

А взагалі, коли Тарас ішов воювати, то казав нам усім, що його одного вистачить - він за всіх хлопців з родини буде на сході, бо дуже любив всю нашу сім’ю, страшно любив Україну. І гордий був від того, що він українець".

https://storage1.censor.net.ua/images/d/f/9/a/df9a9d2c7584d9f73a99705267df0ec1/448x650.jpg

З дружиною Уляною хлопець жив у сусідньому селі у її батьків, востаннє тато і мама бачили свого сина 9 січня 2015 року, коли він приходив з ними попрощатися перед тим, як знову їхати на фронт.

"Ми – віруючі люди, ходимо до церкви щонеділі. Тарас так само – ніколи не пропускав служби Божої. І останній раз, коли був тут на Різдво, він пройшов реколекцію ( В католицизмі - кількаденний період посвячений духовній віднові через молитву, конференції і сповідь, - ред.). І зараз в мене таке враження, що дитина себе готувала до зустрічі з Богом. Відвідав нас, бабцю з дідом і всіх похресників, навіть тих, які далеко - в нього було море емоцій тоді. Те Різдво було якесь особливе. Мій Тарас завжди прикрашав будинок на це свято, але коли з ним така трагедія сталася, прийшли мої колежанки (Подруги, - ред.) і всі ті прикраси зі стін позривали - хату вичищали. Тепер для мене Різдво – це якийся такий сум. Хоча то народження Хреста, треба радіти, але мені навіть тяжко йти колядувати. А Тарас дуже любив колядувати.

Коли я дізналася, що він загинув, я тут у проході в кімнаті впала на коліна і молилася …Просила вибачення, що я не кричу, не рву на собі волосся. Я казала:"Боже, невже то для нього найкраща доля?" Бо хто знає, як його б життя повернулося далі - стільки багато спокус скрізь. Він міг повернутися, зайняти якусь посаду і як знати, в який бік він би змінився? Мені б було дуже погано, якщо хтось би мені сказав, що твоя дитина зробила мені зло. Я не знаю, звідки в мене виникли ці думки, можливо, так я себе заспокоювала. А потім я ніколи навіть не нарікала: "Боже, ну, чого він?" - бо я знаю, що море таких хлопців - і усі їх матері теж страждають! Тяжко було мені тоді, та й зараз тяжко. Може трохи й притупилося побутом…але…"

Коли жінка розповідає про сина то тихенько плаче, закриваючи руками обличчя, то молиться, потім заспокоюється і посміхається, згадуючи світлі моменти з його життя. Уривками пригадує різні подробиці: і як Тарас змужнів на війні, і як йому пасувала борода, яку він раніше ніколи не носив; як закурив на фронті, хоча до того не курив, але коли загинув при ньому знайшли пачку сигарет.

"Я постійно думаю, як така малесенька куля могла вбити мого сина? Хлопці кажуть, що всі плечі були пошматовані. І я бачила той бронежилет весь у крові, але на ньому була така маленька дірочка спереду, зовсім маленька заклеєна лейкопластиром."

Після кожної відпустки проводжати хлопця на фронт, як пригадують батьки, приїжджала майже вся родина, навіть немовлят із собою брали. Тільки в останній раз зібралося коло найближчих Тарасу людей.

"14 січня він о 16.30 ще був з волонтерами на зв’язку, а десь близько 18 години нам подзвонили і констатували смерть. Він ішов перший, він був найвищим із п’яти хлопців. Снайпер стріляв конкретно на знищення. Хлопці його за ніч привезли. Коли ми його зустрічали, все подвір’я виклали свічками. І моя дитина приїхала, як жива. Правда, його спершу повезли до Уляни. Там відслужили панахиду, а тоді вже тіло лежало в нас у хаті. Тисячі людей прийшли. А коли його везли ховати, в кінці вулиці голуби знялися – ціла зграя. Погода була надзвичайна – сонячна.

Я дуже часто собі тепер задаю питання, чи правильно я живу? Може треба інакше жити, може цим горем, Бог мені хотів сказати, що задумайся, поміняй щось. Може треба для когось жити? Для чоловіка – в нього хворий хребет; для батька, для мами, вона – інвалід, понад 40 років без обох рук.".

Поховати Тараса Дороша родина вирішила в Малехові, щоб можна було часто ходити на могилу. В школі, де він навчався, є меморіальна дошка. Після смерті Тараса родина отримала купу віршів на його честь. Коли хлопець загинув, йому було 27 років.

"Ми Тарасом його назвали, бо і ім’я подобалось, і на честь Шевченка, і взагалі тому що Тарас - то бунтар. Він хоч і дуже доброю був людиною, але з принципами. Я завжди ним пишалася, мені і зараз є чим пишатися.

https://storage1.censor.net.ua/images/8/7/0/d/870d73653accec2d9e05e371542f6ce7/640x395.jpg

https://storage1.censor.net.ua/images/c/0/2/6/c0268c948497287f0baa5a0d3a77b500/640x427.jpg

Колись, ще до подій на сході, я думала, що війна - то десь далеко, і ніколи б раніше не повірила, що вона прийде в нашу хату і так глибоко торкнеться мене. Я йому весь час казала, що дуже боюся за нього, а він мені, що, мамо, ми виграємо, побачиш..

Я живу, ходжу на роботу, часто думаю, що хлопці там гинуть, а Тарас мені зараз весь час нагадує, щоб я молилася. Я часто прошу Бога, щоб син мені приснився, бо хочу хоча б уві сні його побачити. Ніхто не знає, як там буде на тому світі, але я маю надію, що колись ще зустріну свою дитину."


Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"
https://censor.net.ua/resonance/454941/ … ayikrascha

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования.

https://www.youtube.com/watch?v=i33RIe4TEpE https://www.youtube.com/watch?v=srru9cQ7Eqk
Спасибо сказали: gennadii5408, litar Л, larisa3

Поделиться