1

Тема: Шталаг 329 (Stalag 329), Украина

Шталаг 329 (Stalag 329), Украина

Думаю что обязан создать эту тему.
Во-первых - живу в г.Виннице.
Во-вторых - территория в/ч на которой располагается мемориал находится через дорогу от меня.
В-третьих - близкий мне человек присутствовал 8 мая 2009 на открытии мемориала и имею личные фотографии.


Правда про вінницький шталаг 329 по-німецьки

+ Читати більше

Один дід автора книги, виданої у Німеччині, побував у Вінниці завойовником, другий – військовополоненим
„... Це було у жовтні 1999 року, коли я відвідував виставку про Холокост і побачив фото... Чоловік стоїть на колінах і дивиться просто у камеру фотографа... Майже одночасно: постріл і фото... Під фото підпис Winniza... Вінниця? Мій дід мав тут бути під час війни! Він був член партії, був далеко від фронту, сидів у кімнаті для писання. Від війни він нічого не відчув... Мене дуже зацікавило, що ж було насправді у Вінниці і де були мої діди. Я почав пошуки...”
Так німець Ернст Ройс пояснює, чому почав писати книгу „Gefangen” (спіймані, в полоні – з нім.). Окремий розділ у цій книзі має назву Stalag 329, який у війну був у Вінниці в районі вулиці Карла Маркса.
Цю книгу привіз до Вінниці наш земляк Євген Кащенко. Євген Кузьмич вже багато років живе у Німеччині, втім колишнім вінничанином себе не вважає. Обов’язково раз-два на рік приїздить у Вінницю. І бережно збирає все, що має стосунок до міста, де він народився. Понад те, займається пошуковою роботою, веде активне громадське життя.
Для читачів „МІСТА” Євген Кащенко допоміг перекласти книгу Ерста Ройса „Gefangen”. Це цікава історія, адже обидва діда автора книги як солдати у свій час побували у Вінниці. Один – працював у комендатурі під час окупації, другий – вже як військовополонений у визволеній Вінниці. Евген Кащенко розповідає, що у Німеччині багато написано і видано книг про німецьких військовополонених, однак у них дійсність дещо викривлена. У книзі ж „Gefangen” подаються інші відомості про ставлення радянських солдатів до полонених німецької армії.
Шталаг 329, пише Ернст Ройс, був сформований ще до війни. І коли почалися військові дії, пішли етапи. Пекло починалось ще у вагонах, в яких перевозили військовополонених. Умови були нестерпними. Полонені сиділи, по суті, на колінах, і в цій тісноті до місця потрібно було їхати тиждень. „У кожному вагоні люди помирали від втрати крові, від судом, зараження крові, голоду. Не вистачало води і повітря... Смертність була від 25% до 70%. Мертвих просто викидали.”
„У самій Вінниці, де дід виконував обов’язок перед вітчизною, було три табори, — пише автор. – Гетто для євреїв з цивільного населення, яке існувало з липня до вересня 1941 року. Там було близько 7 тисяч жителів і принаймні 2 тисячі розстріляно.
Другий табір – примусовий робочий для євреїв-чоловіків, яких використовували як робочу силу. „Рішення єврейського питання можна вирішити через роботу і це буде поступова ліквідація єврейства…” – з доповіді служби безпеки від 17 вересня 1941 року.
Третій табір – сам шталаг 329. Він існував з жовтня 1941 року до вересня 1943-го. За статистикою Вермахту, тут тримали 19379 радянських солдатів. Серед інших даних автор наводить такі цифри. У самому шталазі „тоді було 60000 полонених. 10 польових кухонь. З кожної кухні обслуговувалось 6000 полонених. Велике число полонених не отримувало достатньо їжі. Багато хто помер від голоду”.
На одній фотографії у книзі навколішках стоїть декілька людей, перед ними – тіло чоловіка з розпоротим животом. Випадки канібалізму фашисти жорстоко карали – розстрілювали тих, хто на це пішов. Але ж спочатку хтось це „постановочне” фото зробив…
„Також поза цими трьома таборами у вересні 1941 року і навесні 1942 року відбулись масові розстріли. За приблизними оцінками, були вбиті від 15 до 30 тис. жителів Вінниці.”
Під час війни на Вінниччині загинуло 101139 тисяч осіб, 64076 – вивезено у Німеччину. Такі цифри наводить автор „Gefangen”. Тільки у Вінниці було вбито 41620 чоловік, 13400 – вивезли до Німеччини. Цифри німецько-російського музею трохи інші – 53.820 – вбито, серед яких 12.000 полонених.
Ернст Ройс у своїй книзі наводить фразу Герінга, яку той озвучив у 1941 році: „Україна не отримає права особливого відношення”.
Ось серед цього всього один дід автора „від війни нічого не відчув”. А другий дід – Лоренс — як солдат німецької армії побував у Вінниці вже сам як військовополонений. Його взяли у полон під Берліном.
„Влаштувався перукарем, а після війни повернувся у Німеччину у чистому костюмі. Годували непогано, і навіть полонені за роботу могли отримувати гроші”.


Ірина ЖУК

www.misto.vn.ua/ua/archive/2009- … eople/1008



















свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

2 ( 26-05-2015 21:29:53 змінене nfs79 )

Re: Шталаг 329 (Stalag 329), Украина

28 квітня 2009

Останки 2508 полонених табору «Шталаг 329» вивезли з Вінниці

lv.20minut.ua/Podii/ostanki-2508 … 48488.html

+ Читати більше

Сотні мішків із кістками та черепами 2508 полонених колишнього німецького концтабору «Шталаг 329» вивезли минулого тижня з території військової частини А 2287. Згаданий військовий підрозділ знаходиться на вулиці Чехова у Вінниці, на території, де з 1941 і до кінця 1943 років фашисти облаштували концентраційний табір для полонених радянських солдатів

Їхні останки перепоховають 7 травня на всеукраїнському «Полі пам'яті» у місті Славута Хмельницької області. Ветерани війни наполягали на похованні на меморіалі Слави на вулиці Чехова. Їх запевняли, що так воно й буде, але…
- Нас просто обдурили, - каже Дмитро Александров, який встановив більше ста імен полонених «Шталагу 329». – Це несправедливо забирати останки з місця загибелі та вивозити за сотню кілометрів…


За даними активного пошуковця Дмитра Александрова, у Вінниці знаходився ще один табір для військовополонених – «Офлаг».
- У шталагах утримували солдатів, а в офлагах – офіцерів, - пояснює співрозмовник. – Інформація про те, що у нашому місті був ще й табір для офіцерів, з'явилася в Інтернеті. Хоча ми й раніше мали припущення з цього приводу. Будемо вести пошуки далі.
Не сходиться арифметика


Микола Лабунський десять років служив командиром частини, що знаходиться на території колишнього «Шталагу 329». Разом із Дмитром Александровим він досліджує прізвища загиблих у концтаборі солдатів.
- Під час розкопок у 2008 році я майже кожен день приходив сюди, - каже Микола Лабунський. – Вів свій щоденник знайдених останків. Такі ж записи робив колишній заступник командира частини Сергій Сєдаш. За моїми даними, пошуковці відкопали 2700 останків. Така ж цифра значиться у записах Сєдаша. Не знаю, чому виконавці робіт з київського підприємства «Пам'ять і слава» надали іншу цифру – 2508?


Сто останків, відкопаних на території концтабору, перепоховали у минулому році на меморіалі Слави на вулиці Київській. Решту зберігали в одному з приміщень військової частини А 2287. Після їх вивезення, приміщення стерли з лиця землі. Про це розповів заступник командира частини майор Олександр Суботін. За його словами, тут встановлять пам'ятний знак на честь мучеників концтабору. Його відкриття заплановано на 8 травня.

Розкопки припинили
З 25 квітня до 18 серпня 2008 року дослідники підприємства «Пам'ять і слава» вели розкопки на території концтабору. 31 липня минулого року закінчився термін дії угоди між пошуковцями і військовими. Але ще не всі траншеї досліджені. Вісім траншей стали могилою приблизно для чотирьох тисяч полонених. У деяких з траншей захоронення досягають семи-восьми нашарувань. Їх фашисти пересипали вапном. Дві траншеї ще не розкопані. До речі. В одну з них торік спускався президент Віктор Ющенко. 22 червня 2008 глава держави брав участь у перепохованні ста останків концтабору «Шталаг 329» на меморіалі Слави на вулиці Київській.


Перед тим побував на розкопках. Разом з ним у траншею спускався губернатор, командувач Повітряних сил та його перший заступник. Президент фотографував надписи на стінах приміщень, де утримували полонених. Йому повідомляли про плани – створити тут музей пам'яті. Поки що, як згадувалося вище, тут встановлять пам'ятний знак. Про музей військові не ведуть мову.
- Я знаю ще про одне місце поховань, - каже Микола Лабунський. – До нього дослідники з Києва не добралися. Ось бачите смуга яскраво-зеленої трави? Саме такого насиченого кольору вона буває там, де є багато поховань людей. Це перша ознака. Тому роботи тут ще багато.
Чи повернуться дослідники на місце «Шталагу 329», військові такої інформації не мають. Пошуковцям Дмитру Александрову та Миколі Лабунському про це теж нічого не відомо.

Хто фотографував територію концтабору?
У 1975 році військовою частиною, де був «Шталаг 329», командував  Юрій Кашкевич. - Напередодні 30 річниці Перемоги до нас у військову частину прибули представники з міськвиконкому, - каже  Юрій Кашкевич. – Сказали, що мають завдання перепоховати останки полонених на меморіал на вулиці Київській. Я був проти цього, тому не дозволив почати роботи. У нас стояв пам'ятний знак, біля нього солдати приймали присягу, скрізь росли квіти…
Однак рішення ухвалювалося на рівні тодішньої міськради, тому командиру все-таки довелося поступитися.
- Приблизно два тижні вони копали, - продовжує Юрій Кашкевич, - наш робітник Петро Вакалюк екскаватором допомагав знімати верхній шар грунту. Викопували ремені, взуття… Страшна картина. Тоді вони викопали приблизно півтори тисячі останків. Під деревом стояв камінь. На ньому висічені слова: «Військовий лікар і медсестра». Але під ним не знайшли кісток. І камінь, і пам'ятний знак тоді забрали.


Одного разу командира частини Юрія Кашкевича викликали на КПП, його хотів бачити хтось із відвідувачів.
- Той чоловік був схожий на вірменина, - згадує співрозмовник. – Просився на територію частини. Щоб вклонитися пам'яті полонених. Казав, що його теж утримували тут фашисти. На моє запитання, чим він може це довести, гість сказав так: «Побачите, як я буду навколішки цілувати цю землю». Тоді ж він розповів, як вдалося врятуватися. Пірнув у діжку з фекаліями, які підводою вивозили за ворота. Потім жив у Стрижавці в однієї жінки аж поки село не визволили радянські війська. З ними пішов далі на фронт.


- Шкодую, що не записав тоді його прізвища, - каже Юрій Кашкевич. – Він також розповідав, що військовополонених возили на роботи на будівництво ставки Гітлера. Але назад живим уже ніхто не повертався. Привозили мертві тіла, які скидали у ці траншеї.
Непередбачуваний випадок трапився в частині, коли нею командував згаданий вище Микола Лабунський.
- Якось рано-вранці вартовий звернув увагу, що в копиці сіна щось ворушиться, - каже Микола Романович. – Це було на території частини, якраз неподалік місць захоронення полонених. Невідомий фотографував ці місця. Про це дізналися, коли проявили фотоплівку. Затримати його не вдалося. Коли тікав, залишив фотоапарат.


Їх імена варто викарбувати на постаменті
У 131 архівній справі Центрального архіву Міноборони Росії у підмосковному Подольську є дані на 133 полонених табору «Шталаг 329». Усі ці прізвища віднайшов і переписав наш дослідник, колишній військовий Дмитро Александров.
Ось деякі з них: Бакшин Микола Якович з Чернігівської області, розстріляний 4.03.1943; Ткаченко Степан Іванович з Харківської області, помер у таборі 4.08.42 р.; Кухаренко Юрій, теж з Харківщини, помер 26.11.42.


- Ми сподівалися, що всі ці імена будуть викарбувані на постаменті на меморіалі на вулиці Чехова, - каже Дмитро Александров. – Але коли недавно я запитав у міськвиконкомі, чи буде там поховання, мені відповіли, мовляв, пізно телефонуєте, останки вже вивезли. Хоча перед тим нас, ветеранів, запрошували у міськвиконком, з нами обговорювали проект пам'ятного знака, який мали встановити на меморіалі. Потім усе затихло. Простіше відвезти в Славуту і збутися…

Микола Гунько, заступник міського голови Вінниці:
- Розкопки на території колишнього табору для військовополонених будуть продовжуватися доти, доки не знайдуть останки останнього солдата. Поки що точна дата відновлення робіт не встановлена. Але це буде в нинішньому році. Щоб уже викопані останки не зберігалися у в приміщенні, їх вирішено перепоховати на всеукраїнському «Полі пам'яті» у Славуті. У нас уже є проект Меморіалу Слави, який буде на вулиці Чехова. Поки що на його спорудження не виділені кошти. З часом це питання також вирішимо. Це наш святий обов'язок – віддати данину пам'яті загиблим у німецькому концтаборі, тіла яких покояться на тому місці, де буде споруджено Меморіал Слави. Так що буде такий меморіальний комплекс і на вулиці Чехова.

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436
Thanks: Алена1

Share