Тема: Шталаг 329 (Stalag 329), Украина
Шталаг 329 (Stalag 329), Украина
Думаю что обязан создать эту тему.
Во-первых - живу в г.Виннице.
Во-вторых - территория в/ч на которой располагается мемориал находится через дорогу от меня.
В-третьих - близкий мне человек присутствовал 8 мая 2009 на открытии мемориала и имею личные фотографии.
Правда про вінницький шталаг 329 по-німецьки
Один дід автора книги, виданої у Німеччині, побував у Вінниці завойовником, другий – військовополоненим
„... Це було у жовтні 1999 року, коли я відвідував виставку про Холокост і побачив фото... Чоловік стоїть на колінах і дивиться просто у камеру фотографа... Майже одночасно: постріл і фото... Під фото підпис Winniza... Вінниця? Мій дід мав тут бути під час війни! Він був член партії, був далеко від фронту, сидів у кімнаті для писання. Від війни він нічого не відчув... Мене дуже зацікавило, що ж було насправді у Вінниці і де були мої діди. Я почав пошуки...”
Так німець Ернст Ройс пояснює, чому почав писати книгу „Gefangen” (спіймані, в полоні – з нім.). Окремий розділ у цій книзі має назву Stalag 329, який у війну був у Вінниці в районі вулиці Карла Маркса.
Цю книгу привіз до Вінниці наш земляк Євген Кащенко. Євген Кузьмич вже багато років живе у Німеччині, втім колишнім вінничанином себе не вважає. Обов’язково раз-два на рік приїздить у Вінницю. І бережно збирає все, що має стосунок до міста, де він народився. Понад те, займається пошуковою роботою, веде активне громадське життя.
Для читачів „МІСТА” Євген Кащенко допоміг перекласти книгу Ерста Ройса „Gefangen”. Це цікава історія, адже обидва діда автора книги як солдати у свій час побували у Вінниці. Один – працював у комендатурі під час окупації, другий – вже як військовополонений у визволеній Вінниці. Евген Кащенко розповідає, що у Німеччині багато написано і видано книг про німецьких військовополонених, однак у них дійсність дещо викривлена. У книзі ж „Gefangen” подаються інші відомості про ставлення радянських солдатів до полонених німецької армії.
Шталаг 329, пише Ернст Ройс, був сформований ще до війни. І коли почалися військові дії, пішли етапи. Пекло починалось ще у вагонах, в яких перевозили військовополонених. Умови були нестерпними. Полонені сиділи, по суті, на колінах, і в цій тісноті до місця потрібно було їхати тиждень. „У кожному вагоні люди помирали від втрати крові, від судом, зараження крові, голоду. Не вистачало води і повітря... Смертність була від 25% до 70%. Мертвих просто викидали.”
„У самій Вінниці, де дід виконував обов’язок перед вітчизною, було три табори, — пише автор. – Гетто для євреїв з цивільного населення, яке існувало з липня до вересня 1941 року. Там було близько 7 тисяч жителів і принаймні 2 тисячі розстріляно.
Другий табір – примусовий робочий для євреїв-чоловіків, яких використовували як робочу силу. „Рішення єврейського питання можна вирішити через роботу і це буде поступова ліквідація єврейства…” – з доповіді служби безпеки від 17 вересня 1941 року.
Третій табір – сам шталаг 329. Він існував з жовтня 1941 року до вересня 1943-го. За статистикою Вермахту, тут тримали 19379 радянських солдатів. Серед інших даних автор наводить такі цифри. У самому шталазі „тоді було 60000 полонених. 10 польових кухонь. З кожної кухні обслуговувалось 6000 полонених. Велике число полонених не отримувало достатньо їжі. Багато хто помер від голоду”.
На одній фотографії у книзі навколішках стоїть декілька людей, перед ними – тіло чоловіка з розпоротим животом. Випадки канібалізму фашисти жорстоко карали – розстрілювали тих, хто на це пішов. Але ж спочатку хтось це „постановочне” фото зробив…
„Також поза цими трьома таборами у вересні 1941 року і навесні 1942 року відбулись масові розстріли. За приблизними оцінками, були вбиті від 15 до 30 тис. жителів Вінниці.”
Під час війни на Вінниччині загинуло 101139 тисяч осіб, 64076 – вивезено у Німеччину. Такі цифри наводить автор „Gefangen”. Тільки у Вінниці було вбито 41620 чоловік, 13400 – вивезли до Німеччини. Цифри німецько-російського музею трохи інші – 53.820 – вбито, серед яких 12.000 полонених.
Ернст Ройс у своїй книзі наводить фразу Герінга, яку той озвучив у 1941 році: „Україна не отримає права особливого відношення”.
Ось серед цього всього один дід автора „від війни нічого не відчув”. А другий дід – Лоренс — як солдат німецької армії побував у Вінниці вже сам як військовополонений. Його взяли у полон під Берліном.
„Влаштувався перукарем, а після війни повернувся у Німеччину у чистому костюмі. Годували непогано, і навіть полонені за роботу могли отримувати гроші”.
Ірина ЖУК
N-FTA62436