1

Тема: Компанейские и сердюцкие полки

«Охотницкие» (компанейские и сердюцкие) казачьи полки существовали в Малороссии в XVII—XVIII веках. Появление их приурочивается к разному времени: по Костомарову, Бодянскому и Максимовичу — к временам Богдана Хмельницкого, по Маркевичу, Кулишу и Соловьеву — к 1669 году, по Чарповскому — ко времени гетмана Демьяна Многогрешного, который имел компанейский полк в 1000 человек. Официальной датой образования компанейских полков считается 30 августа 1668 года.

«Охотницкие» казачьи полки никаким образом нельзя смешивать с казачьими полками, сформированными по «территориальному» принципу. Первые набирались самим из «охочих людей», не имели определенной территории, назывались по фамилиям полковников и содержались за счет сначала общевойсковой, а затем — государственной казны, вторые же были прикреплены к какой-либо местности, получали от неё свое название, комплектовались из местного населения и содержались за его счет.

Компанейские полки делились на сотни, а сотни на курени. Во главе полка стоял полковник; полковую «старшину» составляли, кроме полковника — обозный, есаул, писарь, хорунжий, подъесаул, а сотенную «старшину» — сотник, писарь, хорунжий и есаул. Рядовые казаки делились на «подвойные», то есть служившие с «молодиком», и «поединковые».

В компанейские полки в основном шли служить выходцы с Северщины («севрюки»), ляхи, молдаване и сербы. Первоначальное назначение компанейцев заключалось только в несении полицейских обязанностей. Однако их стали использовать и при подавлении народных волнений. Компанейцы могли выступить и против «реестровых» казаков, если те проявляли «шаткость». При этом компанейцы нередко превышали свою власть, производя буйства и даже убийства. При избрании гетьмана Ивана Самойловича войсковая «старшина» подала в 1672 году челобитную московскому царю о том, чтобы «компанеи более не быть», так как «от таких компаней малороссийских городов и местечек и сел жителям всякое чинится раззорение и обиды». Однако, компанейские полки уничтожены не были. Кроме компанейских полков появляются и пешие «охочепехотные» или т. н. «сердюцкие» полки.

Гетманство Ивана Мазепы считается временем расцвета «охотницких» полков. К 1709 году число «охотницких» казачьих полков возросло до 5 компанейских и 5 сердюцких, а для личной охраны гетмана была образована своего рода гетманская гвардия — «компания надворной хорогви». При Мазепе же компанейские и сердюцкие полки начинают впервые употребляться с чисто военными целями. Однако вместе с Мазепою России изменила и большая часть «охотницких» казачьих полков. Верными Петру I остались лишь компанеи Чюгина, Колбасина, Хведькова и сердюки Бурляева. С тех пор отношение Петра к компанейским полкам изменилось в плохую сторону. Число конных компанейских полков было сокращено до трех. В 1726 году последний сердюцкий полк был упразднен.

Продолжая называться по фамилиям своих полковников, компанейские полки в 1746 году получили ещё и номера с 1-го по 3-й. В 1771 году компанейцы участвовали в штурме крепостей Арабат, Керчь и Еникале.

Боеготовность и вооружение компанейских казаков, как вояк-профессионалов, были намного лучше чем у «территориальных» казаков Гетьманщины и Слобожанщины. «Охотницкие» казачьи полки могли бы быть полезны в военном отношении, особенно в малой войне. Однако в 1775 году, после упразднения малороссийского гетманства, все компанейские полки были преобразованы в регулярные, и в 1779 году названы Киевским (впоследствии — 9-й Киевский гусарский полк), Северским (2-й Лейб-драгунский полк) и Черниговским (17-й Черниговский гусарский и 6-й Глуховский драгунский полки)

Спасибо сказали: kbg_dnepr, d_sergiy, az.19633

Поделиться

2

Re: Компанейские и сердюцкие полки

В компанейские полки в основном шли служить выходцы с Северщины («севрюки»), ляхи, молдаване и сербы
Я на 1/4 Компанієць. Тепер зрозумів, чого мене між молдаванами, севрюками та ляхами розриває. Довелося спинитися посередині. smile

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Спасибо сказали: kbg_dnepr1

Поделиться

3

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Олексій Сокирко "Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної гетьманщини 1669-1726 рр."

http://tempora.com.ua/wp-content/uploads/2006/06/12_Sokirko-208x283.jpg

Книга є першим дослідженням історичних витоків і еволюції
маловідомого складника українських збройних сил “козацької доби” –
найманого (охотницького) війська. Використавши широкий спектр історичних
джерел та літератури, автор розглядає становлення й розвиток
українського найманства в широкому контексті європейської історії
ХVІІ–ХVІІІ ст., його вплив на політичну та військову історію
Лівобережної Гетьманщини. В центрі книги – основні організаційні засади
охотницьких полків (структури, комплектування, забезпечення та
озброєння), участь найманців у воєнних конфліктах гетьманату кінця ХVІІ–
початку ХVІІІ ст., їхнє повсякденне життя.


Видання розраховано на вчених-істориків, викладачів, студентів, а також усіх шанувальників вітчизняної військової історії.



Спасибо сказали: Ярематойсамий, nfs79, kbg_dnepr, d_sergiy, volotara5

Поделиться

4

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Коротка історія Сердюцьких полків з книги Сокирко. Хоча, якщо відверто, назва мені не подобається. Я б назвав "Лицарі Гетьманщини" чи подібно.

«Перші згадки про сердюків відносяться до середини 60-х років XVII ст. Зокрема, в листі Гетьмана Павла Тетері до великого коронного канцлера Миколая Пражмовського від 24 червня 1665 р. повідомляється про успішне відбиття «серденятам» й польською залогою Білої Церкви нападів військ Брюховецького. На думку деяких дослідників, їхня назва, котру згодом прибрала наймана піхота Дорошенка, могла походити від від прізвища полковника Серденя, який втім, у цей самий час служив у польському війську й воював проти правобережного гетьмана. На думку Миколая Крикуна, Сердень (Серданя) взагалі не є історичною особою, а згадуваний джерелами «Серденів полк» насправді належав до Дорошенкового регіменту. В цьому зв’язку дещо дивним є те, що на раді в Лисянці 20 лютого 1666 р. правобережні козаки вимагали виведення обтяжливого й надокучливого своїми постоями «Серденевого полку» за межі Украни.
Перші відділи сердюків з’явилися в 1665 році. Вони мали стати постійно діючою армією: «На оборону пограничную  от неприятелей, так чтоб с маетностей королевских и духовних в воеводствах Киевском, Черниговском и Брацлавском обретающихся по приказу того ж гетмана Войска Запорожского…сохранение свое в живности и во одеянии имели и с тех же воеводств людей по постановлениям сеймовым податей платеж одерживали» .
Полк Серденя й сердюцькі частини Дорошенка – «piechota serdeniatow». У листі примаса до великого маршалка коронного Яна Собеського (березень 1669 р.) згадано «kozakow przy nas sie ieszcze wiazancych, Serdyniat nazwanych pospolicie»,котрих він радить залишати при польському війську, оплачуючи їхню службу з поборових грошей руських воєводств. Ці сердюки не входили до компуту коронного війська, перебуваючи на становищі волонтерів, «охотників». Навесні 1671 р. при коронному війську лишалося всього 500 піших сердюків.
Водночас сердюцькі полки постійно фігурують і у військах Дорошенка. Так, у листопаді 1669 р. два сердюцьких полки стояли залогою в Умані. Наприкінці 1670 р., згідно з інформацією білоцерківського коменданта, серденята брали участь у блокаді білоцерківського замку. Козацькі полонені, захоплені в Барі в березні 1671 р., переповідали, що загалом при гетьмані перебуває 5 сердюцьких полків.
«Сердюками або серденятами» сучасники іменували спільноту військових заробітчан –«охотників», які не мали постійного місця осідку, циркулюючи на теренах від Угорщини й Брацлавщини, від одного наймача до іншого. В умовах політичної нестабільності на Правобережжі, а надто – постійного дефіцити грошей серденята періодично опинялися то в козацькому, то в польському таборах.  Білоцерківський комендант Я. Льобель описує серденят як найманців, що «шукають служби», але їх беруть на неї з великим острахом, бо бояться зради. Деякі з них виявляють готовність служити й Речі Посполитій, однак, пише Льобель, «треба б їм щось дати й барву пообіцяти». Будучи професійними вояками, вони, наскільки можна судити, мали постійний попит як у гетьмановського правління, так і в коронного уряду. Цінуючи професіоналізм і лояльність найманців, Ян Казимир радив коронним реґіментарям приваблювати на свій бік зазивними листами цих «волонтерів і охотників», відбиваючи в такий спосіб від Дорошенкової протекціі.
Територія побутування серденят, як було показано вище, це в основному південна Київщина й Східне Поділля.
Поворотним моментом у розвитку найманства на Лівобережжі виявився 1669 р., коли гетьман Дем’ян Многогрішний, скориставшись ухвалою Глухівської ради, об’єднав строкаті щодо організації затяжні відділи в окреме військо. Відбулось юридичне оформлення Глухівськими статтями існування окремого від козацького охотницького війська.
На кінець 1671 р. сердюків нараховувалося 12 тисяч, що становило майже половину чисельності війська.
У жорстокому протиборстві гетьмана Дорошенка зі своїми конкурентами – кандидатами на булаву Суховієм (ставлеником Запорожжя) та Ханенком (висуванцем пропольської партії) – сердюки лишалися чи не єдиною силою , яка стабільно підтримувала його дії. По суті, саме їм Дорошенко завдячував збереженням своєї влади в 1669 р., коли незадоволені його політикою Кальницький, Корсунський, Торговицький та Уманський полки, об’єднавшись із запорожцями, оточили війська гетьмана в межиріччі Росави і Росі. Сердюцька піхота протягом кількох тижнів, зачинившись у таборі з возів і стійко відбиваючи напад, зрештою розбила козацькі відділи поблизу селища Кононча.
В травні 1669 р. «послал де гетман казаков охотников конных с 1000 да пеших с 2000 человек и болши, под Ромен», маючи на увазі піший полк Ворошила.
У листопаді 1669 р., «а войска де,  которые посланы с полковником  с Михайлом Кияшкою, стоят около Чернухи и в Городище, и полковник Мурашко с полком там же стоит; а стоят для того, чтоб непослушные полки привесть к послушанию». Прикметно, що в найбільш неспокійних регіонах – на Лубенщині й Миргородщині – охотницькі залоги збереглися й надалі, пильнуючі на антиурядові виступи. У 1670 р. Кіяшка було призначено одночасно на миргородсье й лубенське полковництва. З цього часу найманці використовуються також для охорони південних кордонів Гетьманщини від нападів «запорозьких свавільних куп» і «гультяйства».
Протягом 1670-1673 рр. сердюки воювали проти військ Михайла Ханенка та його польських союзників.
Упродовж 1672-1676 рр. охотники, внаслідок невизначеності свого статусу і важких бойових втрат, взагалі не мали сталої чисельності. За цей час маємо згадки лише про кінні полки.
Навесні 1675 р. на Лівобережжя прибула сердюцька компанія Федора Мовчана, котра перед цим служила Дорошенку.
Підкреслюючи найманську деталь в організації  сердюцьких частин, російський посол С. Щоголєв писав у 1675р.: «Они…служат из денег, толко де у них и корысти, что пьет да ест, платье и оружье и лошеди добрые имеют, за то и умирают».
В структурному плані на середину 70-х років питому вагу в найманому війську становили піхотні частини. Так, з 7 найманих полків 5 були піхотними - сердюцькі, а 2- кінними. Ця тенденція збережеться аж до 10-х років XVIII ст.
Взимку 1677 р. на Лівобережжі з’являються «два полка охочих конницы и пехоты» під командою Василя Іванея.
Протягом 1675-1677 рр. , коли влада правобережного гетьмана П. Дорошенка хилилася до занепаду, майже всі його наймані полки передалися до Самойловича. В лютому 1676 р. в листі до Москви з обґрунтуванням необхідності залишити на службі полк Федора Мовчана, Самойлович зазначав, що його товариство «к воинскому делу великие промышленники, а домов иже и детей у них нет  и попечения ни в чем они о себе не имеют, а нене кормит он их, гетман». В інструкції посольству, відправленому в березні 1677 р. до Москви, Самойлович просив царя вислати гроші, щоб забезпечити «пехоту  ту охочюю полков трех, в которых полтрети тысячи»…
У найбільш значних тогорічних боях згадується 5 сердюцьких полків – Данила Жеребиловського, Герасима Василевича, Петра Кожуховського, Данила Рубана, Герасима Ясликовського. Сердюцькі частини Василевича та Кожуховського, виряджені для посилення чигиринської залоги, нараховували «с полпяты тысечи людей». У самій фортеці перед початком бойових дій перебували охочепіхотні полки Ясликовського та Рубана, численність яких невідома. У складі головних сил знаходилося 1000 сердюків полковника Жеребиловського.
У своєму донесенні в Москву про них писав дяк І. Леонтьєв: «а при гетмане Иване Самойловиче войска тисяч с двадцять…да канпанейщиков его с 1000 человек, да сердюков тож число».  Вже в ході безпосередніх приготувань до кампанії  1678 р. Самойлович, інформуючи царського резидента В. Тяпкіна, згадував про затяжні полки, «которых ныне будет 4 тысячи, кроме конницы, и тех тысячи с 2».  Таким чином, чисельність охотницького війська, об’єднаного в 5 піхотних і 2 кінних полки.
За інформацією російських послів, у 1678 р. «при гетмане же были полковники охотнепехотные, Петр Кожуховський да Андрей Ребриковский».
Під час 2-го Чигиринського походу 1678 р. на генерального осавула Леонтія Полуботка покладався контроль над укріпленням Чигирина й перенаправленням туди козацьких і сердюцьких частин.
Навесні 1679 р. за участю найманих військ гетьманське правління провело так званий «Великий згін» - примусове переселення мешканців Правобережного Придніпров’я на лівий берег, в результаті чого «все жители ржищевские, каневские, корсунские, старооборские, мошенскеи, грабовсие, белозерские, таганковские, драбовские, черкаские на сю сторону согнаны и от неприятеля отстранены».
Відомі такі Сердюцькі полковники - Герасим Василевич та Стефан Яворський.
При усуненні гетьмана Самойловича, характерні справді лицарські дії сердюків, які за словами французького дипломата Де ла Невілля, «окружили его палатку и не позволяли взять свого начальника».
1688 р. гетьман Мазепа пише в листі до московського володаря Петра І про свої плани що до свого війська: «И сердюков тысяч с шесть, и тех сердюков, для большей твердости переименовать, как государи укажут».
Восени 1689 р. перед від’їздом до Москви Мазепа, побоюючись заворушень на Лівобережжі, розташовує в реєстрових полках сердюцькі й компанійські частини.
Історик Яворницький виклав в своїй праці листа козацької старшини, яка зверталась до гетьмана Мазепи зі скаргами на те, що на «лежах» в реєстрових полках, де раніше квартирували запорожці, «болши сердюков и компанейцов, нежели нашого товариства, которые от многих лет уже седя, пущую докуку и утеснение людям чинят, нежели наше товариство».
В листі генерального хорунджого І. Ломиковського до полковника І. Новицького згадується про   «Пана Петра на Кожуховъ Кожуховского, Полковника и Єнерала войскъ Охочопъхотного Строю…в диких Полях на стражи зостаючого»
В листах Мазепи до князя Голіцина з лютого-березня 1688 р. перераховано 4 сердюцькі полки - Стефана Яворського, Герасима Василевича, Яреми Андрієвича й Петра Кожуховського.
На початку 1692 р. «Гетьман послал в поход Генерального Ясаула Андрея Гамалея..., да с ним же конных сердюков триста человек». Більшість охочепіхотних полків влітку 1692 р. гетьман Мазепа зосереджував при своїй ставці спочатку в Гадячі, а згодом у Полтаві.
    Сердюки брали участь в облозі Азова в 1696 р. під командуванням чернігівського полковника Яківа Лизогуба.
Групу причин скорочення сердюцьких полків складали незадовільні умови служби  - затримки жалування, погане харчування, тощо. Сердюки в силу специфіки служби не мали постійної змоги розживатися трофеями та продовольством. За інформацією полковника Чечеля, і без того «малий компут войска» Таванської фортеці, блокованої татарами взимку 1696-1697 рр., весь час зменшувався через зимову негоду й нестачу продовольства. Частина його сердюків навіть і після роздачі жалування, «плату побравши повтекали».
В травні 1700 р. Мазепа звертався до канцлера Головкіна: «Любо теды тии охотницкии пехотнии полки (если война з турчином проважена будетъ) тутъ при мне Гетману велми потребни суть до чиненя обыклой службы, понеже оны в походахъ военных всегда прилежатъ войсковой аромате…и на всякихъ труднихъ ризахъ оную подмогают и ратуют ъ и в самой баталии овенной яко в ступномъ бою , такъ и в шанцахъ отважне ставають». А через рік вже Мазепа писав: «Я и сам боюсь, потому что надежные сердюки вск разосланы в Псков, а при мне надежных людей моего регименту теперь малое число…». 1706 р. полк Танського було доукомплектовано кількома волоськими куренями. В той же час Мазепа радився з канцлером Головкіним щодо прийняття на службу полку Гната Галагана, сформованого з січових охотників.
В 1706 р. під час війни московитів зі шведами сердюцькі частини передавали до складу авангардів, рейдових і диверсійних загонів діючої армії. В тому ж 1706 році полк Танського було доукомплектовано кількома волоськими куренями. В той же час Мазепа радився з канцлером Головкіним щодо прийняття на службу полку Гната Галагана, сформованого з січових охотників. Сердюцькі полки з корпусу Д. Апостола в «Кльоцькому погромі» у квітні 1706 р. ,коли «едны трупом там же пали, а другие в полон досталися, а третии розбеглися, и любо еще тое располыненное войско совершенно нейщислялося и число (загиблих. –О.С.) в баталеи людей подлинно неизвестно.
На участь у підготовці замаху на Петра І, який готувався в Батурині, сердюков, котрим Мазепа наказав «з добрим заряженим оружьем, бути в поготовости, и поставил их около двора своего в тайных местах,и приказали им: «Мели бисте что якого галасу почути в дворе моем , то того ж часу давайте добрый поратунок и, не глядячи никому, кто не есть, бисте за ружья смелей!». Сердюків у засідці мало бути 300 чоловік з полковником сердюцьким Чечелем з усією своєю челяддю.
Протягом 1708 р., незважаючи на постійні вимоги царя вислати на допомогу сандомирським конфедератам нові відділи, Мазепа, розташувавшись між Дніпром і Прип’яттю, постійно тримає при собі весь сердюцький корпус, який нараховував 2000 вояків, тільки сердюцький полк у 800 чоловік (Гаврила Бурляя) він залишив в стратегічно важливій Білій Церкві, де проходили поштові маршрути з Польщі та зберігалася частина гетьманської скарбниці.
Як свідчить діаріуш Павла Ладинського, в старшинських нарадах і укладанні петиції брав участь і сердюцький полковник Гаврило Бурляй.
Основна маса сердюцьких частин (4 полки – Дмитра Чечеля, Якова Покотила, Максима Самойловича та якогось Дениса) була сконцентрована в Батурині, маючі завдання обороняти його  арсенал і магазини до підходу Мазепи й Карла ХІІ. Загальна кількість сердюків там, очевидно, дорівнювала 1,5-2 тисячам, оскільки кілька сотень з полків Самойловича і Покотила Мазепа взяв із собою.
На жаль, грошовою платою були спокушені сердюки Бурляя, котрим київський губернатор Д.Голіцин взамін капітуляції Білої Церкви обіцяв «дать 100 рублев (полковникові), сотникам по 40, козакам по 2 рубли…».
А з іншого боку, звону бачимо приклад справжнього лицарства. Більшість вірних гетьману сердюків наприкінці жовтня знаходилася в гетьманській столиці Батурині, оволодіння яким мало продемонструвати, до чиїх рук найближчим часом потрапить оперативна ініціатива. Не вдаючись у подробиці його облоги військами О. Меншикова, зазначимо, що охочепіхотні частини під проводом полковника Д. Чечеля обороняли фортецю до останньої миті й були поголовно винищені. Взимку 1708/1709  р.р. сердюцькі підрозділи Покотила й Самойловича брали участь у битві під Рашевкою. Згодом шлях шведського війська зі Східної України в цей час лежав на Полтаву, «чего ради отправили наперед себя сердюков и велели оным итить... к Днепру» (З «Документов Северной Войны»). Чи брали сердюки участь в Полтавській битві точно невідомо. Після поразки частині найманців разом із гетьманом і королем вдалося  перебратися за турецький кордон. Найімовірніше, решта сердюків просто розчинилися в загалі козацтва, «побасурманились».
Допитуваний у грудні 1708 р. сердюк Корній Семененко оповідав дякам Посольської похідної канцелярії про залишки 4-х полків, котрим пощастило врятуватися після взяття Батурина («в тех де четырех полках сердюков, чает он, что и трехсот человек не будет»» «уговорились было их, сердюков, бежать к войску царского величества человек с тридцать, токмо учинити было им того невозможно, потому что стоят в Гадяцком замку на караулах шведы».
Характеризуючи стан найманого війська,  після подій 1708-1709 рр. , українська старшина писала до Малоросійської колегії: « …А за покійного гетмана Скоропадского полки сердюцкие и компанейские зостали умалени для того, что едни во время нашествия на Малороссийской край неприятелского шведського врознь розлежались, а другие поумирали, а толко осталось з компанейских полков три, а з сердюцких полков один толко одержался полк Бурляев в котором всего пехотного товариства опроч старшини нине на лице 320».

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Поделиться

5

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Утримання сердюків.
Витрати на утримання охотницького війська в 1722-1724 р.р. на прикладі Сердюцького полку Бурляя були наступні: в 1723 році – 268,8 руб., а 1724 р. - 261,92 руб. Хоча у спеціальній відомості бригадира С. Вельямінова, поданій ним імператору 15 липня 1723 р., «показано на содержание каждого полку сумма: на сердюцкой 11 732 руб. А на 15 полков, в том числе 8 сердюцких иметца 200165». Скоріш за все, ці величезні на той час гроші тільки списувались, а на справді розкрадалися московитами і не доходили до сердюків.
Якщо почитати резолюції московитського «царя» Петра І, то бачимо, що він планував «пересмотр» козацького війська з укладанням реєстру і заміну їх компанійцями й сердюками. Ці плани не здійснились, а навпаки 14 липня 1726 р. імператриця Катерина І підписала указ в «малоросійських справах», де в 5-му пункті військовим органам Сенату приписувалося: «...а сердюцькому полку, кои служили во время походов при гетмане не быть, понеже за ними нне в Малои России никакой службы нет». Імператорський указ дозволяв приймати в компанійські полки й сердюків,  «кто пожелает и будет годен», в рамках визначеної кількості. Оскільки багато хто виявив таке бажання,колегія планувала  некомплектний компанійський полк Андрія Ковбаси, що налічував усього 104 чол., злити з «Чужинним» полком Григорія Тонконога, а призначений до розпуску сердюцький Гаврила Бурляя – з компанійським Карпа Часника, доукомплектувавши їх відповідно до призначення штатів. Полкові архіви й клейноди описувалися Генеральною військовою канцелярією та передавалися до Сенату. Укладені протягом вересня-листопада 1726р. полкові «ведення» свідчать, що напередодні цих заходів у трьох компанійських і одному сердюцькому полку налічувалося старшини й рядових вояків 984 чол. Тож реформа не передбачала зменшення кількості найманців, а навпаки – їх збільшення, оскільки внаслідок неї в двох полках мало бути щонайменше 1200 чоловік, а згодом – 2000.

Походження сердюків.
Початковий період формування сердюцького війська (60 – ті - середина 70-х років XVII ст.) пов’язувався зі службою «литви», волохів і меншою мірою поляків.
За свідченнями у Малоросійському приказі полковника Анастаса Черкеса, з ним служили «охочих людей казаков и Волохов и Поляков с восмь сот человек».
Гетьманські листи до царя за лютий 1676 р. свідчили, що в складі славнозвісного полку Федора Мовчана «все иноземцы волохи, мунтяне, ляхи и к воинскому  делу великие промышленники». В присяжних списках 1682 р. сердюцьких полків Василя Іванея та Андрія Ребриковського спостерігається схожа картина.
Центральна влада дуже уважно стежила за тим, аби до охотницьких полків не потрапляли залежні селяни, а надто –реєстрові козаки, для яких умови найманої служби могли бути дуже привабливими.
Наступний доплив (орієнтовно 1705-1706 рр.) охотницьких полків спричинився затягами кількох волоських сотень на теренах Польщі й Білорусії і переселенням емігрантів з Придунав’я в 1704-1706  та 1711 роках.
Многогрішний «…назбирал компанії з литви, ляхов, и иних немало, жебо оному зичливими били». Діяла волоська хоругва, прислана на Лівобережжя від Петра Дорошенка. Полк Мурашка складався з білоруських і українських козаків.
Також частина охотницьких полків за Многогрішного складалася з «люзаків» і «гультяїв», завербованих на Лубенщині й Полтавщині.  Уманщина й Брацлавщина, як традиційні місця скупчення охотників на Правобережжі, служили стабільними джерелами для поповнення найманих полків Дорошенка, що в середині 70-х років перебралися на Лівобережжя. Інших, як-от солдата Київського жилецького полку Андрія Васильєва, що завербувався в сердюки, ловили й повертали. Соціальний портрет пересічного «гультяя» подає допит Левка Іванченка, впійманого з краденими волами на прилуцькому ярмарку навесні 1723 р. За його власними свідченнями, «будет уже тому годовъ 15, якъ оставивши первую свою жену, Олену Коломыйковну, въ Журавце зъ двома детьми зъ нею сположенними, пошолъ зъ Журавки и черезъ чтири года служилъ у компанеи въ полку пана Кгалагана, одъ которой одставивши, понялъ себе другую жонку Гапку Бегуновну, увъ Ирклееви; и поживши зъ нею годовъ два, пошелъ на Донъ и мешкал тамъ годовъ пять».
Спеціальний царський указ 1717 р. забороняв гетьману Скоропадському писати в сердюки запорожців, «яко бывших против нас (в) измене и всегдашних самоволников». Це значно ускладнювало поповнення сердюцьких полків, особливо після відчутних втрат протягом 1706-1710 р.р. , що призвело до значного їх скорочення і врешті-решт часткової ліквідації.
Наприкінці першої чверті XVIII ст. охочепіхотні полки на 10-15% поповнювалося дітьми сердюків.

Мій коментар. Автор, Сокирко, в темі про походження сердюків не дав посилання на першоджерела, на яких базуються його висновки, тому його трердження досить сумнівні.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Спасибо сказали: Старина1

Поделиться

6

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Озброєння.
Сердюки використовували найдосконаліші зразки тогочасної ручної вогнепальної зброї-мушкети. Так, з поміж військ, відправлених на посилення Чигиринської залоки в квітні 1677 р., гетьман Самойлович у посиланнях до московського царя особливо виділяв «Петра Кожюховского, полковника охотного пехотного, с его полком... с тысечью человек, с мушкеты... также...и пехотного полковника... Герасима Васильева, под которым полковники будет с поляпяты тысечи людей с мушкеты».  За рік, у березні 1678 р., туди знов було відправлено сердюків «семьсот человек пехоты добрые, мушкетеров охотных». Гетьмани періодично вимагали в полкових командирів, щоб «піхота мушкеты справные всегда міли».
Мушкет сердюка був калібру 18-20 мм. Куля влучала в ціль з відстані 250-300 метрів. Сердюки використовували поширені на той час у Європі мушкети полегшеного типу з ударно-кремінними замками, котрі не вимагали опертя на спеціальну підставку (форкету).  Однак їхня вага продовжувала лишатися значною – до 7 кг. Як правило, з мушкетів стріляли великими свинцевими кулями, іноді – з металевим осердям. Під час інтенсивних боїв або облог, коли запаси боєзарядів швидко витрачалися, мушкети заряджали дробом, цвяхами й шматками заліза. Ці заряди мали великий радіус розльоту й заподіювали, особливо з близької відстані страшні рани й каліцтва.  Вогневий бій з їх використанням був дуже ефективним проти навальних атак турецько-татарської кінноти.  Так, перед походом на турецьку фортецю Казикермен сердюцькому полку Яреми Андрійовича переслано січеного «свинцу для пехотного товариства спотребу». Для стріляння використовували грубозернистий –мушкетний порох, який одержували при застосуванні спеціальної технології розтирання й просіювання сірки та селітри.
У щоденникових записах російського генерала Патріка Гордона про облогу Чигорина 1677-1678 рр. згадано, що охочепіхотні полки, котрі  захищали фортецю мали піки та сокири. Піки були також і в сердюків таванської залоги в 1699 р. Частина сердюків у Чигирині мала ще й ручні гранати –залізні, глиняні або скляні метальні снаряди сферичної форми, начинені порохом. Гранати, котрі вибухали в польоті, з великим радіусом розльоту осколків, застосовували переважно при штурмі чи обороні укріплень. Кожен сердюцький полк, виступаючи в похід, мав у обозній повозці також комплект шанцевого реманенту для зведення земляних укріплень –сокир і заступів.
Арсенал сердюків періодично поповнювався трофейною зброєю. В період Північної війни особливо багато її потрапило до рук українських найманців у Ліфляндії в 1700-1702 рр., коли їм дісталися шведські арсенали з великою кількістю мушкетів, штуцерів, фузей і пістолетів.
В бійці з запорожцями у Таванській фортеці сердюки полковника Якова Покотила мали, крім шабель й списів, ще й обухи. Обух являв собою різновид бойової сокирки-молотка.
Сердюки мали ріг з порохом, сумки з рушничним начинням і набоями. Після мазепинського повстання останній вцілілий полк Гаврила Бурляя, хоч і вважався охочепіхотним, однак пересувався в кінному строю, тож усі сердюки в ньому мали відповідне кавалерійське спорядження.

Сердюки кінні.
Важливо відзначити, що його основою була саме наймана піхота, озброєна однотипною вогнепальною зброєю. Щоправда, в джерелах трапляються свідчення й про кінні сердюцькі частини, існівання яких наразі важко пояснити (згадки про наявність коней в охочепіхотних полках маємо ще від часів Дорошенка).  У присяжних записах піхотного полку Василя Іванея 1682 р. є отамани й «сотъник комонний».
У 1692 р. кінний сердюцький відділ діє разом із хоругвою надвірного ротмістра Ростовського. Якась частина сердюцького полку Дмитра Чечеля, що перебував залогою в Тавані в листопаді 1696 р., була на конях, виїзджаючи з фортеці в «поле».  Чотирма роками пізніше коней в Тавань просив прислати полковник Максим Самойлович. 1706 р. частина його кінного товариства разом із сердюками Якова Покотила брала участь у нещасливій битві під Кльоцьком. Труднощі з фуражуванням сердюцької кінноти в квітні 1708 р. навіть мусили гетьмана Мазепу перенести свою ставку з Фастова до Білої Церкви. Мало не в повному складі був кінним і останній сердюцький полк  Гаврила Бурляя. «Экстракт», підготований у 1732-1733 рр. військовою колегією Сенату за матеріалами гетьмановського правління зазначає, що «в сердюцком полку по 100 человек конницы быть повинно».

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Спасибо сказали: ГіП1

Поделиться

7

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Архіви по полкам сердюків і компанійців.

Зібрання Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.. В.І. Вернадського - колекцію О.М. Лазаревського (ф.І), «Історичні матеріали» (Ф.ІІ), колекцію Київського університету (ф.VIII).

Документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, що охоплюють переважно період XVIII ст.., походять із фондів Генеральної військової канцелярії (ф. 51), першої Малоросійської колегії (ф. 53) та Київської губернської канцелярії (ф. 59).

Фонди Малоросійського приказу (ф. 229) та фонду «Малоросійські справи» (ф. 124)
Російського державного архіву давніх актів (Москва)

«Хрестоприводні книги» Війська Запорозького з архіву Малоросійського приказу, котрі після Зборівського реєстру 1649р. чи не єдиним джерелом статистичного характеру.

Фонду імператорського Сенату (ф. 248)

Діловодство Секретної експедиції Військової колегії (ф. 20) з рапортами київського генерал-губернатора й документи колекції «Північна війна» (ф. 456) Російського державного військово-історичного архіву (Москва).

Зборівський реєстр 1649 р».

Джерело - книга Сокирко (анотація якої зверху)

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Спасибо сказали: ГіП, Алёна2

Поделиться

8

Re: Компанейские и сердюцкие полки

З тої ж книги Сокирко.

Барва.
До звичайних статей їхнього постачання належав, зокрема, особливий військовий одяг – «барва». Зокрема, на Лівобережжі барву почали роздавати сердюкам у середині 70-х років XVII ст. як данину «звыклому обычаю», що закріпився в найманих полках правобережного гетьмана Дорошенка.  Описуючи цю традицію, російський дипломат С.Щоголєв зазначав «Они у Дорошенка были и служили из денег, толко де у них и корысти, что пьет да ест, платья и оружье  и лошеди добрые имеют , за то и умирают. Видачі однотипного одягу (передовсім, каптанів і жупанів) і надалі стосувалися в основному охочепіхотних частин.

Документи фіксують виготовлення барви протягом 90-х років XVII ст. кравецькими цехами Прилуцького й Ніжинського цехів. У 1702-1703 рр. гроші й барва постачалися на сердюків з Стародубського полку, де для їх збору було зорганізовано штат спеціальних служителів.

Хронологічно перший і єдиний докладний опис сердюцької барви кінця XVII ст. подає «История Русов»:  «Мундир..., состоящий из куртки или комзола с рукавами красной мальвы бумажной, набитый часто баволною и выстеганный частыми полосами и из шаровар суконных голубых, а вместо плащей из одного турецкого дуломана, называвшагось габою с воротником по пояс.

Основу сердюцького вбрання складав жупан –різновид  довгого верхнього одягу прямого крою з вузькими рукавами. Він виготовлявся з сукна темно-червоного кольору  (мальви) й пристьобувався  «баволною» (від польського bawelna), тобто бавовняною волокнинею. Просушена та знежирена бавовна йшла і на утеплення верхнього одягу. Ймовірно,  пристьобаний нею жупан ставав жорсткішим і служив сердюкові захистом від шабельних ударів.Техніка потрапила зі Сходу  -Туреччини й Персії - «доломаном белого сукна». Ідеться про дуламу (з тур. dolama) – різновид верхнього одягу, який у XVI ст. був запозичений угорцями в турків і поширився в сусідніх народів. В тексті йдеться про носіння дулами поверх жупанів «вместо плащей». В описаному «Историей Русов» варіанті, до нього додавався великий комір-пелерина, який у піднятому положенні захищав вояка від дощу і снігу. При цьому, шапки й чоботи, очевидно, ще не мали чітко визначених фасонів і кольорів, оскільки постачалися в полки не централізовно. Найманці або діставали їх від населення, або замовляли в ремісників індивідуально.

У грудні 1722 р.в Полтаві було закуплено партію габи «на дело сердюцкого полку кафтанов». Генеральна військова канцелярія у лютому 1723 р. відправила частину з нього до кравецьких цехів, наказавши «з якой габы или з едной штуки з болшой болшый, а з меншой манший был выкроен габяк; или некоторые штуки, раскроивши...жебы з каждой вышло по беляку, употребить бы на прикладки до 15 албо до 16 штук».  Документи Малоросійської колегії свідчать, що повний комплект одягу становив 249 каптанів, себто рівно стільки, скільки військовослужбовців нараховував єдиний, як на той час, полк Гаврила Бурляя.

В листопаді 1695 р., повідомляючи царів про підготовку сердюків Таванської залоги «на целозимную тамошную службу», Мазепа згадував, що «послал есмъ на всякого старшого и меншого товарища по шубе, которые шубы на денги изъ скарбу войсковаго суть куплены».

Зваблюючи на свій бік черкаську залогу, Іван Самойлович у зазивному листі ставив у приклад сердюків полку Михайла Мовчана, які перейшли до нього раніше й служать «не без хлеба и достойного призрения». Конкурент Дорошенка Григорій Гуляницький, за інформацією московських послів «привез с собою сукна, и кто придет к нему серденят, дает кофтаны и штаны и шапки; и то де уведав, многие и с сей стороны (Дніпра) к нему Гуляницкому пошли и от Дорошенка идут». Іван Мазепа щедро обдаровує сердюків, «яко им каждого року по жупану и по кожуху и грошей коп по килка».
З листа Мазепи до голови Посольского приказу Федора Головына (червень 1702 р.), в якому обговорювалися деталі висилки українських військ до Прибалтики: « По моей верной должности подданской тое прекладаю же Компанейскіе і Сердюцкіе полки суть одежны и не стыдно з оными людям заграничнымъ показатися».

Одноликість вбраних у білу або червону барву сердюцьких полків, «кои служили во время походов при гетмане», мала особливо привертати увагу очевидців (наймана піхота, починаючи з часів Самойловича, не тільки охороняла рейментарську резиденцію, але й супроводжувала двір свого володаря у воєнних виправах й урочистих виїздах).
Вбрання охотницької старшини, для якої тривалий час взагалі не існувало спеціально встановленого одягу, було подібним до вбрання козацької еліти.  Єдиною відмінністю такого вбрання була його ошатність і коштовність.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5
Спасибо сказали: Ярематойсамий1

Поделиться

9

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Мій коментар. Автор, Сокирко, в темі про походження сердюків не дав посилання на першоджерела, на яких базуються його висновки, тому його трердження досить сумнівні.

На підтвердження яких саме висновків не дав посилань? там на кожній сторінці посилання.

Поделиться

10

Re: Компанейские и сердюцкие полки

AppS пишет:

Мій коментар. Автор, Сокирко, в темі про походження сердюків не дав посилання на першоджерела, на яких базуються його висновки, тому його трердження досить сумнівні.

На підтвердження яких саме висновків не дав посилань? там на кожній сторінці посилання.

я ж чітко написав - "походження сердюків". Де там посилання на його висновки щодо їх походження? Він посилається на реєстри і на те, що там українські прізвища і з цього робить висновок...Хоча до того дає посилання на документи, які підтверджують протилежне. Це все рівно, що взяти присягу 1654 року і стверджувати, що 90% козаків були московітами.
Але ж історики люблять створювати свої гіпотези, ось і він створив свою.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Поделиться

11

Re: Компанейские и сердюцкие полки

я ж чітко написав - "походження сердюків"

Де ж це чітко? : ) походження може бути етнічне, соціальне, географічне та зрештою походження слова чи самого явища.

Після уточнення, що саме малось на увазі, можу сказати, що питання, пов'язані з родовідною справою, в непрофільних істориків зазвичай слабке місце. Деякі, очевидні для досвідченого родошукача, речі, такі як те, що прізвище в першу чергу свідчить про оточення, а не про носія, для переважної більшості не очевидне.

Спасибо сказали: ГіП1

Поделиться

12

Re: Компанейские и сердюцкие полки

AppS пишет:

я ж чітко написав - "походження сердюків"

Де ж це чітко? : ) походження може бути етнічне, соціальне, географічне та зрештою походження слова чи самого явища.

якби ви прочитали все повідомлення від А до Я тоді б у вас питань не було.

Так ви праві, що історики не звертають увагу на такі "дрібниці" і навіть часто не знають свого прадіда...Але в цілому книга Сокирка дуже корисна у вивченні історії сердюків і компанійців. Хоча поки що я, на жаль, не знайшов коренів в сердюцьких полках.

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Поделиться

13

Re: Компанейские и сердюцкие полки

з приводу "литвини" і "поляки" не забувайте і про випадки http://forum.genoua.name/viewtopic.php?pid=30785#p30785

kuks70 пишет:

дед рассказывает, что его родители так говорили: переселенцы, которым дали землю в с. Александринское (на разных картах оно же с. Александринка, оно же с. Александровка, ныне часть Докучаевска), приехали (часть) из Полтавской области, селились со стороны с. Еленовка, называли их "Полтава", с начала села и до балки, а за балкой (другая часть приезжих) - из Киевской области. Их называли почему-то "поляками".

Брагіда (Брагида, Брегид, Брегида, Брегіда, Брегидин(а), Бригида, Брігіда, Брыгида, Бригидин(а), Брегеда, Бригеда)
Курач, Дедок (Дідок, Дєдок), Нехай (Україна, Чернігівська обл.)

There's none so blind as those who will not see
Спасибо сказали: Vlad S., LG 7752

Поделиться

14

Re: Компанейские и сердюцкие полки

«Панове жовніри». Формування й еволюція жовнірських громад у XVIII ст.

Поделиться

15

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Сокирко О. Німецькі найманці в гетьманському війську доби Хмельниччини.

Спасибо сказали: nfs79, сергей-гродовка2

Поделиться

16

Re: Компанейские и сердюцкие полки

В серии «Ратное дело» вышла в свет книга нашего постоянного автора Михаила Чапалы «Компанейские три полка учредить совсем регулярными...», посвященная важным моментам истории 9-го гусарского Киевского полка (на обложке рисунок работы Роберто Паласиоса-Фернандеса).

9-й гусарский Киевский генерал-фельдмаршала князя Николая Репнина полк вел свою родословную от малороссийского 1-го компанейского охочекомонного полка. На протяжении почти ста лет своего существования это было наемное войско, состоявшее «при боку» гетманском и содержавшееся за счет войсковой казны. В исходе 1775 г. было принято решение о переводе существовавших к тому времени в Малороссии трех компанейских полков в «регулярную службу», т.е. о включении их в состав Российской императорской армии.

На основании богатого архивного материала, хранящегося в Центральном государственном историческом архиве Украины (г. Киев) в книге подробно описаны вопросы устройства охочекомонных полков, их жалованья и прочего содержания, прослежена преемственность компанейских полковников в 1715–1775 гг. В тексте детально проанализирована непосредственно сама реформа, а также последовавшее в 1785 г. переформирование бывших компанейских полков в карабинерные, т.к. анализ этих двух событий доказывает, что Киевские гусары существовали беспрерывно с 1706 г. по 1918 г.

Настоящий труд может быть полезен будущим историографам 2-го лейб-драгунского Псковского, 6-го драгунского Глуховского и 17-го гусарского Черниговского полков, которые, как и киевцы, в 1914 г. имели старшинство охочекомонных полков.

русские-витязи.рф/i51
xn----dtbhkbdbj7ckase1p.xn--p1ai/i51

http://русские-витязи.рф/img/vhistory/i51.jpg

Спасибо сказали: сергей-гродовка1

Поделиться

17

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Apps, jak cej book kupyty?

Posilannia ne pracuje

Херсон губ Сердюк Задорожний Москалець С(Ш)ушко Білий; Піщане Переяслав полк Шарата Чмир Прилипко; Галичина Ільків Ilkow Рабик Гавриляк Келлер Keller Боднар Кохан Щавинський Червинський Чайкі[о]вський Папп; Могильов губ Тве[a]рдовский Немиленцев Шпаков; Моринці Артеменко Філіпович А(Га)ркуша; Новосілки Київ пов Кучер Ігнат'єв Кошевий Михайлов Малишенко Федоров; Київ Коноваленко R1A1A/T2B5

Поделиться

18

Re: Компанейские и сердюцкие полки

Vlad S.,
no lo sé sad

ще таке є русские-витязи.рф/i51

Поделиться

19

Re: Компанейские и сердюцкие полки

На варті булави
https://tempora.com.ua/uk/books/bulava/
https://tempora.com.ua/media/photos/books/%D0%9D%D0%B0-%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96-%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8_%D0%BE%D0%B1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0.jpg.300x450_q85_crop.jpg
Пропоновану книгу присвячено одному з найяскравіших явищ у мілітарній культурі козацької доби — гетьманському надвірному війську. Автор веде детальну оповідь про історію зародження надвірних формувань, їх організацію, комплектування, жалування, озброєння та одяг. Перед читачем постає яскрава картина побуту гетьманських гвардійців, їхньої участі у війнах і повсякденні гетьманського двору. Дослідження доповнюють сучасні реконструкції одностроїв, спорядження та озброєння гетьманських гвардійців, уперше відтворені на основі тогочасних зображень і документів. Видання розраховане на науковців, студентів і широке коло шанувальників історії українських збройних сил.

Спасибо сказали: LG 775, borisovichi, v_golub3

Поделиться