1

Тема: Населені пункти в історії роду

Сумною закономірністю генеалогічних досліджень є колосальна кількість нежилих (покинутих або вимерлих) хуторів, сел та селищ історія яких тісно пов'язана з цілими родами. І навпаки, представники тієї чи іншої фамілії стійко асоціюються з певними населеними пунктами на картах яких нині стоїть топографічна позначка (нежил.). Отже, цю тему присвячено населеним пунктам в історії мого родоводу. Здебільшого це будуть невеликі села та хутори звідки пішла та чи інша гілка роду. Це зумовлене тим, що такі населені пункти як Лохвиця, Миколаїв, Ніжин, Полтава та ін. допитливий шукач легко відшукає у безлічі довідників та монографій, а малі поселення пропадуть у пам'яті і... власне все.

Post's attachments

Меркатор '41.jpg
Меркатор '41.jpg 15.67 kb, 2 downloads since 2017-01-31 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

2 ( 18-06-2018 17:19:42 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

с. Білогорілка Лохвицького р-ну Полтавської обл.

Звідси походять рідні мені роди Калініченко та Коломієць (звісно з усіма дотичними). У 1838 р. народився Феодосій йосипович Калініченко, а у 1804 р. Павло Кирилович Коломієць, обидва козацького стану. На сьогодні у Білогорілці мешкає лише якийсь дуже дальній родич. покоління мого діда з села роз'їхалося в інші міста до дітей.
Хронологія (оновлюється):

  • За Павлом Клепатським у XVI ст. ці землі відходять до Черкасько-Путивльського прикордоння. Північ Черкаського повіту, землі церковних уходів;

  • 1589 – 1590-ті – отаман Агій, шукаючи між Сулою і Хоролом Черкасів, що ходять в московську землю "на бортні урожаї", придибав отамана Холошу на Рополоті (Артополоті), а на Сулі коло Нятинь перевозу (?) погромив якусь іншу черкаську ватагу;

  • 1648 – землі входять до Лохвицької сотні Лубенського полку. Були відчужені революційним шляхом у Київського воєводства Речі Посполитої;

  • 1649 16 жовтня – за Зборівською угодою сотня відходить до Миргородського полку. В Лохвицькій сотні 302 козаки;

  • 1650 – Білогорілка показана на карті Київського воєводства Гійома де Боплана позначкою pagus - село. І в цьому місці хотілося б передати вітання всім краєзнавцям що датують виникнення цього села 1721 р.

  • 1653, 8 серпня– згадка у Лохвицькій ратушній книзі білогорільських обивателів Семена Онаненка, Яцка Буренка, Іванихи – матері останнього, а отже чергові вітання друзям-краєзнавцям;

  • 1658 – Лохвицька сотня повертається до Лубенського полку;

  • 1665, 17 січня – згадка у Лохвицькій ратушній книзі білогорільських обивателів Івана Брагинця, Василя Коваленка;

  • 1665 - Лохвиця та Ромни разом із волостями опреділені на утримання «війскової армати» - артиллерії;

  • 1674, 14 листопада – згадка у Лохвицькій ратушній книзі білогорільського обивателя Миска Брагинця;

  • 1709 – В Лубенском полку в раздаче из ратушных сел…: 290, 291 – Село Белогорелка, 13 дворов, владеет лохвицкой… бунчуковой товариш Андреяш Волошин по универсалу лубенского полковника Маркова, данному 1709 году респектуючи до услуг. Село Белогорелка (14) войсковое, надано от полковника лубенского пана Марковича его универсалом Волошину Андреяшу, а прежде… дачи не было ни за яким владельцем и ни на який уряд и на ратуш не надлежало;

  • 1721 22.04 – Компут Лубенського полку. Ще не дивився (ЦДІАУК, ф. 51, оп. 3, спр. 605);

  • 1721 – В селе Белой Горельце, маетности пана Андреяша: посполитые тяглые безкгрунтовые – 4, убогие пешие бобыли – 9; всего 13. Мабуть саме ця замітка у В.Л. Модзалевського і стала відправною для датування виникнення Білогорілки 1721 роком;

  • 1727 26 липня – Ревізія дворів посполитих селян і підсусідків Лохвицької сотні Лубенського полку. Не дивився (ЦДІАУК ф. 51, оп. 3, спр. 2341 );

  • 1729-1730 – ныне по смерти его Андреяша за тим универсалом полковничьим сын его ж Михайло тим селом владеет, а универсалу оного при нынешнем следствии не явил . Село Белая Горелка (14) которым владеет (476) по универсалу полковника Марковича Волошин Андреяшевич, данному отцу его Волошину ж умершему Андреяшу. МНЕНИЕ: Прилично на уряд сотничества лохвицкого, понеже на тот уряд нет других местностей, а Андреяшевич владеет и другою маетностью в сотне Пирятинской Дащенками под нумером 71-м;

  • 1730 – Ревизские книги Лубенского полка. Не дивився (РГАДА ф. 248, оп. 108 и 124);

  • 1732 – Присяга Лубенского полка на верность Анне Иоановне. Не дивився;

  • 1732 – Сотне Лохвицкой села Белой гаре церкве Архангела Михаила поп Иоаким Емелианович Того ж села и церкви векарий Максим Леонтиев; причетник церковный Села Белойгорелки дяк Софроний Илченко, Лохвицкой сотне понамаре Белогорелский Иродион Бойко; Козаки (87) Села Белогорелки: Карп Цисенко атаман, Яким Грищенко, Андрушко Клименко, Семен Дробут, Хома Брагинець, Игнат Тетюрка, Карп Назаров зят, Прокоп Ярошенко, Андрей Онасенко, Хведор Олефер, Степан Сидоренко, Лаврен Сидоренко, Ничипор Шулженко, Макар Шевченко, Панко Ющенко, Онофрей Андрущенко, Стецко Партеленко, Стецко Андрущенко, Антон Андрущенко, Овдей Ило, Кост Покладеенко, Иван Бережний, Максим Лесенко, Иван Коломийченко, Миско Вилущенко, Савка Монка, Савка Марченко, Михайло Сидоренко, Макар Баранов, Михайло Дубина, Грицко Сидоренко, Иван Бондаренко, Павло Юхименко, Семен Шептун, Гарасим Тутцский, Василь Ястребский, Семен Коваль, Назар Давиденко, Яков Котелвин, Максим Малеенко, Андрей Даниленко, Грицко Овчар, Игнат Мазепенко, Иван Товстий, Максим Тищенко, Кузма Супруненко, Иван Ковтуненко, Иван Велсний, Радко Бойченко, Юско Овдеенко, Иван Корнеенко, Андрушко Дурнопян, Стецко Кузменко, Иван Гора, Иван Лисиця, Хведор Середа, Павло Тригубенко, Андрей Кравець, Каленик Симонов, Наум Асаул, Матвей Сидоренко, Петриха Хведунка, Ярема Андрущенко, Грицко Дорогий, Кондрат Середа, Денис Усенко, Михайло Кондратенко, Андрушко Демченко, Ярема Гончар, Василь Пустовойтенко, Остап Шевченко, Лукян Приставка, Лукян Кривець, Иван Ткаченко, Хвеско Туцкий, Каленик Ситайло, Хведор Бузун, Сидор Хижняк, Микита Руденко, Демко Хижняченко, Савка Мойсеенко, Хведор Скоропад, Иван Яценко, Иван Лубенченко, Василь Бузун (Бугун), Кирик Литченко, Хома Понамар; В селе Белогорелце Зенец Шулженко, Остап Чиркало, Матвей Бараник, Хома Ястробенко, Леско Хижняк, Итого (больние) – 5, Кирик Плюсченко – 1 (отлучний) (РГАДА, ф.248, оп.103, спр.8250 Дело о присяге малороссийских войск. 1731 г.)

    • 1734 р. Ревизия именная сотни Лохвицкой о козаках и посполитых. ЦДІАК, ф. 75 (Ніжинська полкова канцелярія), оп. 2, Спр. 30, 93 арк. Не дивився

  • 1740 – Село згадується в документах за 1740 рік, відносилося до Лохвицької сотні (ІМІСУ, Т. 17. – С. 559);

  • 1740 – Ревизия Лубенского полка. Не дивився (ІР ф. 1, спр. 54333);

  • 1741 – 1742 – Присяга Лубенского полка на верность Елизаветте Петровне. Не дивився (ЦДІАУК, ф. 51, оп. 3, спр. 8230);

  • 1745 – Реестр Лубенского полка. Не дивився (ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 19343);

  • 1747 – Реестр Лубенского полка. Не дивився (ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 19345);

  • 1757 - Малороссийская экспедиция Сената. Переписная книга Лубенского полка. Не дивився (РГАДА, ф. 248);

  • 1760 – Білогорілку з Лохвицької передано до Янишпільської сотні (1760 – 1782) , сотник Іван Сич;

  • 1762, червень, маєтностями у Білогорілці володіє удова підполковника Угорського гусарського полку Іоганна Малама (ЦДІАК 51-1-2157)

  • 1762 - Присяга Лубенского полка на верность Екатерине Алексеевне. Не дивився (ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 17163);

  • 1767 – відстань від Білогорілки до Янишпільського сотенного правління – 18 верст;

  • 1765-1769 – Вірогідно (!) згадка в Генеральному описі Маллоросії під помилковою назвою Білі горинки. Ще не перевірив (ЦДІАК, ф. 57, оп. 1, кн. 424, арк. 298);

  • 1781 – пдпорядковано Лохвицькому повіту Чернігівського намісництва;

  • 1785 – О высылке Гадячским духовным правлением сведений о церквах, отошедших в Лохвицкий уезд. Не дивився (ДАЧО. – ф. 679, оп. 1, д. 1345);

  • 1801 – В Білогорілці 543 оподатковані жителі чоловічої статі

  • 1802 – Полтавської губ.;

  • 1859 – В с. Білогорілка за переписом 282 двори, 1071 житель;

  • 1888 – 1900 жителів, письменних – 20 чоловік, 6 хлопчиків навчалось у школі;

  • 1892 – В 2 ½ верстах на запад от с. Андреяшевки находится с. Гудимы, окруженное со всех сторон болотами и старицами. Вся местность к югу от этого села вплоть до с. Белогорелки представляет сплошное почти непроходимое болото, и только по второй терасе [р. Сула] можно проехать из одного села в другое… У с. Белогорелки вторая терраса достигает наибольшей высоты и занята сдесь песками которые уже задерновались и превращены в культурные почвы.

  • 1910 – 327 дворів, 2060 жителів. Козацьких господарств значилось 314. У селі було 33 вітряки, 3 кузні, З олійниці, церква і 3-класна церковнопарафіяльна школа, де пра цювали 2 вчителі. Письменних – 375 чоловіків і 74 жінки;

  • 1910. 13.02 – помер священнослужитель Колесников Георгій Карпович. Народився в 1843 р. в с. Лука Лохвицького повіту. Виходець із священицької родини. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1867). У 1869 рукопокладений у сан священика Михайлівської церкви с. Білогорілка Лохвицького пов. З 1872 – законовчитель у місцевій школі. Улаштував новий жертвеник, іконостас, створив горнє місце у парафіяльній церкві. Член благочинної ради, православного місіонерського товариства, православного СвятоМакаріївського братства. Нагороджений набедреником (1880), фіолетовою скуфією (1896), камилавкою (1900), наперсним хрестом (1909), орденом св. Анни 3 ст. Похов. на церковному погості.

Post's attachments

Боплан, карта.jpg
Боплан, карта.jpg 574.16 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

3 ( 01-02-2017 00:58:49 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

хутір Порубаї Кобеляцького р-ну Полтавської обл.

За моїми даними архівні джерела щодо цього регіону у своїй більшості знищені. Тому наразі найдавнішим джерелом з історії хутора знаю “Военно-топографическая карта Полтавской губернии 1863-1878” арк. 25-12. У Списку наявних у Малоросійській губернії 1799 - 1801 рр. такого топоніму немає.
З цього регіону походить рід Калашників (через ситуацію з архівами найстарший відомий представник - мій прадід Федір Спиридонович, 1912 р.н.), а між 1914 та 1928 рр. сюди потрапили нащадки роду Здановичів з Білорусі - одразу до дитбудинку в Солонцях, а пізніше оселилися в с. Мотриному (Гаврило Станіславович (через службу майже не бував) та Антоніна Станіславівна) та в х. Порубаях (1928) Олена Станіславівна.
Нижче наводжу рукопис дідуся, Калашника О.Ф. (1930-2017) датований поч. 2000-х рр. та присвячений історії Порубаїв:
"
х. Порубаї – колись і тепер

Х. Порубаї в далекому минулому – екзотичне поселення: одне з найкрасивіших поселень Кобеляцького регіону дореволюційного періоду. Чому Кобеляцького? За дореволюційним адміністративним поділом х. Порубаї був Кобеляцького повіту Озерської волості Харківської губернії.
Х. Порубаї розташований на площі довжиною понад 1 км і шириною до 0,5 км, населенням понад 300 чоловік.
І ось цей невеличкий клаптик землі з краю в край по довжині, на всю ширину, разом з хатами (а їх налічувалося до 80) потопав у розкішних струнких деревах. Ближче до хат росли фруктові насадження по далі – декоративні дерева та плодові кущі. Яких тільки видів дерев тут не росло: клени, ясени, осики, осокори, верби, ліщина, волоський горіх, глід, лози, кущі смородини, малини, ожини, аґрусу… Зелено вгорі, зелено внизу, бо вся площа була вкрита різновиддям трав’яних рослин, включаючи безліч лікарських. По центр балки, де багато вологи, росла навіть цукрова тростина. Приїжджі люди з інших регіонів називали нашу місцину раєм. По своїй своєрідній, невимовній красі цей клаптик землі був дійсно раєм. Бо якщо взяти до уваги період весни, коли сюди зліталося багатоголосе птаство: жайворони, соловї, шпаки, зозулі та багато інших, то це було щось таке, що перевищувало поняття рай. А повітря, а пахощі…
Хутір був умовно поділений на 3 таких місце проживання: центр – Гели, Поводи; окраїна від с. Пилипенки – Сасонівка, а окраїна зі сторони Дабинівки – по ліву сторону балки – Правдівка, а по праву – Калашники. Місце проживання кожного господаря називалось примірно так: Грицьки, Михайли, Петрушки, Шапки, Гаврили, Барвінки, Гарбузи і т.п.
Декілька сімей жили в степу, оскільки в хуторі вже не було вільних земель для забудови. Там жили Ситники – батьки Івана Павловича, Поводи – брат Повода Кузьми, що жив у хуторі, та якийсь Аврам. Нікого з них уже немає в живих і хати їхні давно розгорнуті.
Найбагатшою людиною на хуторі був якийсь Яковенко, який мав багато будівель (жив у тій хаті, яка пізніше стала школою), багато живності і звичайно ж багато землі.
Менш багаті були Якуші, Павленки, жили вони в районі Павлівки.
В центрі хутора жили Гели та Поводи. Треба сказати, що всі ці люди, за винятком Яковенка, землю обробляли своїми силами (сім’єю), а також наймалися до них по договору в час жнив і жали з снопа. Решта людей були в основному середняками. Так було до революції, а точніше до періоду колективізації. Це були 30-ті роки.
Спочатку колективний обробіток землі носив назву СОЗ – спільний обробіток землі, а трохи згодом переназвали в артіль і нарешті, десь перед війною – колгоспи. Так от перша артіль у нашому хуторі носила ім’я Чубаря, потім, коли Чубарь виявився ворогом народу, артіль назвали імені Косіора, але Косіор теж виявився ворогом народу і артіль назвали іменем Балицького. Незадовго Балицький теж виявився ворогом народу і наша артіль, тоді вже колгосп, одержав назву “20 річчя Жовтня”. Після війни, в період укрупнення колгоспів, 5 бувших колгоспів (с. Пилипенки, с. Маренівка, с. Дабинівка, с. Олександрівка і х. Порубаї) було об’єднано в один колгосп, який дістав назву імені Сталіна. А коли було оприлюднено культ особи Сталіна, наш колгосп було перейменовано в к-п “Дружба”. Ця назва зберігається і нині.
Хочу повернутись до історії загибелі нашого хутора, тобто – перетворення його з райського місця в пустинне.
Розорення хутора розпочалось, нажаль, за часів радянської влади, а саме з часів організації колгоспів. І так, десь 1931 р. нашу артіль було приєднано як бригаду до Озерянського колгоспу. В цей час і почали озеряни вирубувати оті стрункі осокори, клени та ясени і забирати їх в Озера, де розпилювали на дошки, які йшли на будівництво с-г будівель там же, в Озерах. Слідом за цією ганебною подією прийшла нова – на території с. Колісники “народився” так званий радгосп “Вирішальний”, який приєднав майже половину земель нашого хутора. Ось це і було періодом остаточного знищення нашого хутора. Спилювали буквально всі дерева що залишились, залишаючи за собою одні пеньки… Не стало дерев, зникла краса природи, перестали прилітати до нас пташки, не стало чути їх різноголосся, яке радувало душу людини. Лише біліли стіни хат та розносилося зловісне вороняче каркання. Рік у рік зграї ворон збільшувались і тепер вони стали панівним птаством у нашому похмурому зраненому хуторі.
А люди, люди горе вам…
І дійсно, на цьому спустошення не закінчилося.
Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Під осінь 1941 р. ворожі вояки вже були в Порубаях рухаючись далі на схід. І так, німці почали встановлювати свої порядки – було призначено старосту села. Ним став Порубай Костя Якович. Було також призначено поліцію. Ними стали Повід Григорій Михайлович, Козар Афанасій Іванович, Чигорка Іван Федорович. Найзатятішим був Повід Григорій Михайлович. Його люди боялися найбільше. Коли німців погнали назад, він утік разом із німцями. Яка його подальша доля нам нічого не відомо. При поверненні наших військ у наше село старосту судили, а коли відбув строк, повернувся додому і невдовзі помер. Поліцаїв не судили, бо за них заступилися люди. На сьогодні в живих вже немає нікого з них. 1942 р. розпочалося масове вигнання молоді в Німеччину на каторжні роботи. З хутора було забрано і вивезено в Німеччину 10 осіб. По закінченню війни всі повернулися назад, але один з них, після поневірянь в концтаборах, прибув додому хворим, немічним і невдовзі помер у віці 20 років. Це був барвінок Павло Левкович. Ця війна забрала понад 40 чоловік хуторян, танками було зрито цілющі трав’яні пахощі, занесено насіння бур’янів, які тали домінуючими в нашому нещасному хуторі. Після війни почалася масова міграція людей. Хто куди. Деякі виїздили сім’ями. Молодь масово покидала хутір.
Що ж ми маємо на сьогодні?
Яка картина? На сьогодні у хуторі налічується 9 працездатних осіб, пенсіонерів десь до 40 осіб.
Жилих хат – 32.
А хутір раєм називали…"

У 2000 р. мені дістався рукопис спогадів дідуся. Так би мовити - відбиток історичної освіти його автора. Відцифрований текст переплетено у двох екземплярах - сім'ям кожного з дітей дідуся. Деякі уривки з цих спогадів наводжу нижче в якості приміток до попереднього нарису (курсивом виділено мої пояснення):

  • С. 11 Якось мати з подругами пішла на ярмарок. Тоді (кін. 1920-х) кожної неділі, а пізніше не так часто, в с. Озера були ярмарки, яскраві такі торгівельно – культурні дійства — цигани, музики, багато атракціонів і ласощів... Молодь з навколишніх сіл йшла туди погуляти.

  • С. 13  В цей час (1930-ті рр.) всюди створювалися колективні господарства на добровільних і напівдобровільних засадах. Надзвичайно живуче і глибоке коріння було в одноосібників, яке, до речі не треба було б ліквідовувати вигідність і життєздатність їх вирішило б життя. В зв’язку з колективізацією і розкуркуленням в степах залишалося багато пустих хат. Сім’ї розкуркулених вивозили, а їх дворища руйнували або, тимчасово, заселяли в них бездомних. Ось чому моє дитинство пройшло в степу. Спочатку нас поселили в Махнівці, це якщо повернути на право десь посередині дороги з Озір в Пилипенки. Там було три дворища — в однім миловарня, в двох інших ми і ще хтось. В тій Махнівці пройшли мої перші чотири роки. Тут ми пережили голод 1933 року, поховали мого меншого братика — Бориса, а пізніше, здається, ще одне немовля.

  • С. 16 восени 1938 року нас віддали до першого класу Порубаївської початкової школи, яка знаходилась за три кілометри, теж в куркульській хаті. Навчали нас до війни Сивовол Павло Захарович І Лев Максимович Барвинюк. Останній був незмінним завідуючим школи. На хуторі він з’явився близько 1914 року. Казали, що він теж з Білорусії, втік до України в Першу світову війну.

  • С. 18 в кінці 30-х років, вийшла постанова уряду про переселення всіх “степових” хат у населенні пункти...
    Зруйнувавши хати в степу людей підселяли до родичів чи просто до сімей, які мали зайву кімнату або хатину. Нас підселили до сім’ї Рубанів: Тихона і Галі... Колгосп за квартирантів їм платив, а всім селом, всією громадою кожної неділі ліпили стіни десяти хат для переселенців. Плати за цю роботу ніхто не брав,платнею був могорич господаря...

  • С. 19 – 20 Обов’язковою приналежністю кожної сільської хати була піч і лежанка, які займали, як правило чверть житла. Глиняна підлога застелялась взимку соломою, а влітку травою. Над піччю віконце. Світло з нього допомагало економити гас, бо більша частина зимового життя дітей і дорослих проходила на печі. Піч у нас завжди завішувалася рядном. Це було єдине місце де не замерзала вода. Зими в той час, з невеликими відхиленнями, були дуже холодні та сніжні. Де в сім’ї були чоловіки, то рубали й привозили з покинутих дворищ дерево на дрова, а ми з матір’ю могли палити лише солому, соняшники, кукурудзиння, висушений гній. Бадилля соняхів і кукурудзи та солому давав колгосп на вироблені трудодні. Того не вистачало й на місяць. Решту крали. Майже кожен день, незалежно від погоди, з носилками (в кращому випадку з санчатами) відправлялись за кілька кілометрів в поле. Іноді це закінчувалось штрафом. При великих морозах натоплювали і лежанку, але це була розкіш — велика втрата палива.

  • С. 20 – 21 За словами старожилів в минулому хутір був красивим. До війни в ньому було більше ста дворів. В колгоспі було більше півтори тисячі гектарів землі, дві виробничі бригади, свинарник, дві конюшні, кілька дійних корів. Молоко з колгоспу і від власних корів відвозили на молокопункт в с. Озера. В хуторі було два вітряки і маленький магазин, який тут чомусь називали “лавка”. Лавка ця кочувала по квартирах продавців і лише в 70-х роках для неї було відведено спеціально збудоване приміщення. Хутір потопав у зелені садків. Посередині знаходилось два невеликих ставки, з яких ми, дітлахи, майже ціле літо не вилазили, і в яких було багато маленької риби. Навколо калашниківського ставка стояли великі верби і верболіз. Красою й вигідністю славилась зелена толока, яку здавна і по сьогодні називали “балка”. Весною ця балка, залежно від сніжності зими й швидкості танення снігу, заповнювалася водою і перерізала хутір на дві половини іноді на кілька тижнів. Майже круглий рік балка ця заливалася дитячими голосами. Тут діти випасали і свою, і колгоспну худобу, тут влаштовували свої ігри (цурка, гилка, курочка, ножик, карти...).
    Вечорами балка наповнювалася піснями молоді. Нам, дітлахам, підходити до них і підслуховувати заборонялося. Це, як життя і спілкування дорослих залишалося для дітей під сімома замками. Невихованістю вважалася навіть присутність дітей при розмові дорослих. А до виховання дітей в селі були причетні всі. Якщо хтось порушував правила хутірського “етикету”, карав перший дорослий що трапився, незалежно від спорідненості. Саме ж страшне було не те, що тобі вуха намнуть чи батогом відшмагають, а те, що чутка про це до батьків дійде не від тебе. Тоді, майже без слідства, отримуй ще. Авторитет і взагалі старших був незаперечним.

  • С. 21-23 У зв’язку з голодом, репресіями, колективізацією люди на початку 30-х років жили ще бідно, але більш-менш рівно. Працювали в колгоспі за трудодні. Норми виробітку надходили зверху, деякі вироблялися на місцях. Хто виконував норму або завдання бригадира чи ланкової тому обліковець записував один трудодень. В сім’ях де працездатних більше, заробляли й більше трудоднів. Плату за працю колгоспники одержували два рази на рік — за перше півріччя давали аванс: зерно, олію, мед та ін., в кінці року — остаточний розрахунок. Грошей одержували, як правило, дуже мало. А потрібні вони були кожному, не лише для купівлі одягу, а й для розрахунку з Державою. Було безліч усіляких податків, займів, страхувань. Часто бувало так, особливо в таких сім’ях як наша, що в кінці року необхідно було продавати щось з підсобного господарства щоб розрахуватися. Заборгованість селянина була немислимою. Приходили відповідні служби, описували, накладали арешт на майно, а іноді й судили. Насильно забирали за борги худобу. Проте це застосовували зрідка і лише для злісних боржників. І хоча говорили: “гуртове — чортове”, але загальний рівень достатку, громадського, а селянського зокрема, постійно зростав. Особливо в останні роки перед війною.
    До революції на хуторі не було писемних. Були відсутні заклади культури та освіти. Із встановленням влади рад школу тут відкрили, хоч і на два села. Для дорослих було відкрито курси ліквідації не писемності (лікнеп). Спочатку ходити туди примушували, а згодом почали ходити добровільно і не лише активісти, а й пристарілі. В хаті-читальні (з відкритої хати розкуркуленого заможного селянина, з неї ж, пізніше, зробили клуб) з’явилися книги, газети. Довгими зимовими вечорами колективно читали твори Т.Г.Шевченка, Постанови Уряду та Партії, газети. Лев Максимович Барвінюк читав лекції, а Павло Захарович Сивовол організував музичний і драматичний гуртки. Хутір оживав, веселішали люди. Не дивлячись на те, що переважна більшість праці в колгоспі була тяжкою, ручною, а робочій день тривав “від сонця — до сонця”, в селі кожен день лунали пісні, сміх і дитячі голоси. Бувало заграєшся десь, а додому ж потрібно прибігти раніше ніж мати прийде з роботи, прислухаєшся: чути пісню — значить ідуть колгоспники з роботи. Годинники були лише настінні.

  • С. 24 Все ближче наближався фронт, все гірші відомості надходили з нього. І, ось у же в кінці літа почали бомбардувати міста і укріплення у нас. Почалася мобілізація людей на будування окопів понад Дніпром. Частіше почали збивати радянські літаки над нашим селом, майже безкарно. То в одному місці то в іншому ловили ворожі десанти, їхнім завданням була деморалізація армії та населення. І це їм на початку війни вдавалося — призводило до великої кількості дезертирів, особливо серед місцевих мешканців окупованих територій. Вони вдома пересиджували найтяжчій період війни, ба часто й всю її. Але багато з них змогли відмити цю ганьбу своєю кров’ю, дехто ж зумів потрапити до списків діючої армії і до кінця життя бив себе в груди, що він учасник бойових дій. Це такі та їм подібні, одержавши пільги, відпихали з магазинних черг престарілих вдів, дітей, батьки яких загинули у війну. А багато людей із законним правом на пільги до кінця своїх днів залишилося поза увагою.

  • С. 24 – 26 Відступаючи Радянська армія чинила опір, але сили були нерівні, ні в технічному оснащенні, ні в людських ресурсах. Ворогові залишали численні багатства. Багато що вивозили на схід, у глиб країни (фабрики, устаткування, хліб, худобу, людей). Але часто робили це з запізненням, неорганізовано. Так було й з вивезенням нашої колгоспної худоби та добра.
    Відступ нашої армії (часто хаотичний) в основному відбувався вночі. Німці ж, як на роботу, йшли вдень. День і ніч ішли війська, техніка, евакуйовані, худоба. Великих боїв на території села не було, тому що більш-менш стратегічні шляхи та вузли проходили далеко від нього. Шалений гуркіт було чути від Дніпра. Село обстрілювалося з гармат, часто бомбардувалося — на цвинтарі стояли наші зенітки. А одного вересневого ранку, німці нас по виганяли зі сховищ — льохів, сараїв, горищ.
    Перші слова, які ми почули від чужинців, це “матка”, “яйка”, “млєко”, “де комісар, юда?”. Перелякані жінки та діти плакали. Чоловіків зганяли до контори колгоспу. Там, під слово колишнього голови, а тепер назначеного німцями старости села, Порубая Костянтина Яковича, брали на список і відпускали по домівках. Дехто ставали поліцаями — Козарь Ф., Чигорка, Овчаренко, Григорій Повід. Землі у нас не роздавали і колгоспу не розганяли. Назвали його громадський двір. Бухгалтером і першим радником старости був Юхим Повід. Все залишилося по старому, тільки все вирощене на громадському дворі та вдома постійно відбиралось і вивозилося на Кобеляцьку або Галещинську залізничні станції для відправки в діючу армію чи в Німеччину. Навіть вирощену на власному господарстві худобу різати суворо заборонялося. З дозволу старости різали одне порося на 2 — 3 двори і то, лише наближені до нього люди.

  • С. 26 Фронт відкочувався на схід дуже швидко. Через наше, бездоріжнє село німецькі частини безперервно, день і ніч, рухались більше двох тижнів. Постійно гнали полонених, яким багато хуторян кидали продукти. Давати не дозволяли конвоїри. На ніч їх зупиняли в полі, або, в кращому випадку, заганяли в пусті будівлі ферм. Територію обносили колючим дротом, пильно вартували. Звідти постійно лунали постріли. Свиней в колгоспах годували, поїли й утримували набагато краще ніж їх.

  • С. 28 Німці, як і всі люди на землі, різні. Особливою ж жорстокістю до населення відзначалися угорські та румунські частини в складі німецької армії. Перше враження дитини було не на користь прийшлих. Пам’ятаю, як у сусідів зупинилося на ніч п’ять окупантів. Одразу ж настріляли собі курей, брали все без дозволу. Милися, відправляли свої нужди жодної уваги не звертаючи на жінок і дітей. Майже всі загарбники брали все, що їм заманеться. Погрожували, а іноді й виконували свої погрози: розстрілювали, вішали, били... Жорстоке ставлення німців було однією з причин їх поразки. Але були й інші, більш вагомі.

  • С. 30 – 31 У школі серед дітей, як і всюди серед дорослих розмови про одне — переможний хід війни. З величезними людськими й матеріальними втратами війна йшла в зворотному напрямку. Не дивлячись на страшне зубожіння настрій в усіх був піднесений. Люди потихеньку, організовано й поодинці, приховували все, що можна було приховати від німців та їх посіпак. Все частіше було чути далекий гуркіт гармат і бойових літаків. Наближався фронт, а з ним довгоочікуване визволення. Жорстокішими ставали фашисти, добрішими їх слуги. Готувалась лінія оборони по Дніпру. Настійливо ходили чутки, що Сталін дійде лише до Дніпра. Фашисти впевнено казали, що швидше Дніпро потече назад, ніж радянський солдат стане ногою на правий його берег. Не дивлячись на забитість і глухість нашого хутора, відсутність преси та радіо, обізнаність його мешканців у політичній та військовій ситуації була на висоті. Для відступу фронтових і тилових частин німців вистачило близько доби.

  • С. 33 - 34 Ввечері, тільки-но стемніло, боячись залишатися на самоті в такий невизначений час, ми зібралися йти до сусідів. Тільки-но відійшли від хати, як перед нами виріс вершник. Ми оніміли, чекали розправи. Вершник без форми й відзнак запитав:”Когда в деревне были немцы?” Ми не встигли доказати до кінця, як його вже не стало. Побігли наввипередки до сусідів. Перебиваючи один одного з матір’ю почали розповідати, аж тут із тим же запитанням, наче з неба, знову з’явився вершник. Ми лише встигли запитати хто він. Від’їжджаючи, нахилившись, він майже пошепки проказав: “Я красноармеец.”
    Шкода що темно й боязко було, а то б ми оббігли все село. Цю звістку, з своїми коментарями обговорювали до глибокої ночі. Лишок її пробіг за одну мить і, ще до схід сонця, майже всі порубаяни вже чекали наші війська на дорогах, що вели в село.
    Прийшла довгоочікувана хвилина... З Пилипенок з’явилась колона піших, кінних й на возах, техніка йшла за ними. Всі кинулися їх зустрічати. Люди плакали, цілували одяг і взуття визволителів. Хто що міг, віддавали їжу. За сльозами не бачили, що воїни в погонах, для розмов не вистачало слів. Найбільш допитувались чи не будуть відступати. “Нет!” — як залп-салют лунала відповідь. Радощам і сльозам у цей день не було меж, а часу для сліз попереду було ще багато. До кінця війни залишалося близько двох років. А скільки сліз та горя буде ще в повоєнні роки. Не те, що підрахувати, а навіть розумом збагнути цього не можливо.

Post's attachments

Порубаї (ГШ 1878).jpg
Порубаї (ГШ 1878).jpg 924.85 kb, 1 downloads since 2017-01-31 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

4

Re: Населені пункти в історії роду

"Лавками" в ті часи магазини і в нас називали. Стара баба, наша сусідка, слова "магазі'н" і не знала, а "мага'зин" для неї було - великий "винбарь" для зерна. "Шо там у лавці скоб'яній, хватажену нема?" - "Якого хватажену?" - "Хе-хе, та гасу!" - "Нема!" А сам не зрозумів, пішов питаться "Бабуньо, а шо таке "хветежен" або "гас?" - "Карасин!"

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

5

Re: Населені пункти в історії роду

Лавка ,другого від бабусі і не чув.
На Чернігівщині (с Патюти,Будище....тощо) і на початку 90-х називали магазин лавкою(гадаю і зараз)

свой среди чужих, чужой среди своих...
N-FTA62436

Share

6

Re: Населені пункти в історії роду

А як на якомусь хуторі одна лавка була, то її ще "сільпо" називали. "Чайна'" - це їдальня, "забігаловка" - якесь маленьке кафе, буфет; "гадюшник", "чарка", "голубий Дунай" - де продавали пиво, горілку на розлив. Це така "культура" по станицях була. Автолавка - машина з дефіцітами для "заслужених" робітників. А ще була "розвозка" - гарба-двокінка з дерев'яним фургоном теж для доставки рідкісних товарів на поле робітникам - ситра, халви, калошів, зрідка - синьки, мастила для обличчя тощо. На передку поряд з їздовим сиділа продавщиця. Вона пишалася по всій станиці, бо то було козирне місце.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону

Share

7

Re: Населені пункти в історії роду

Після смерті Станіслава Казиміровича та Єви Йосипівни Здановичів (остання в евакуації у Бобруйську,1914 р.) їх діти опинилися в дитячому будинку в с. Солонці на півдні Полтавщини. Після цього оселилися в сс. Мотрине та Порубаї Кобеляцького району. Олена Станіславівна вийшла заміж за козака Федора Спиридоновича Калашника в Порубаях, Антоніна Станіславівна за Феодосія Васильовича Білецького, ветеринара в Мотриному. О.Ф. Калашник так згадує про садибу Білецьких: "Велика садиба і двір подружжя Білецьких обнесені ровом, хата під червоною черепицею і велика клуня казали про чималий статок господарів. У садку багато різних фруктів, на сараї безліч голубів, а в сараї стільки ж животини, навіть кінь був. " У Мотриному ж тимчасово мешкав Гаврило Станіславович Зданович, але невдовзі переїхав до Кірова.

Фото кін. 1930-х рр. зроблене Г.С. Здановичем на подвір'ї Білецьких у с. Мотрине: верхній ряд - Марія Феодосіївна Білецька, Олена Станіславівна Калашник (дів. Зданович), Антоніна Станіславівна Білецька (дів. Зданович), нижній ряд Віра Феодосіївна Білецька, Феодосій Васильович Білецький, Олександр Федорович Калашник.

Post's attachments

55.jpg
55.jpg 647.74 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

8

Re: Населені пункти в історії роду

Окупаційна преса Полтавщини за 1941 - 1944 рр.
Архів української періодики Libraria
https://libraria.ua/issues.php/region_id/17

Post's attachments

0001.jpg
0001.jpg 107.59 kb, 2 downloads since 2017-02-17 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

9

Re: Населені пункти в історії роду

Як нас змінюють час та посади )))
Майбутній історик, директор шкіл, голова селищної ради...
(Десь у Порубаях, початок 1950-х років)

Перепрошую за якість( Фото невеликі, десь 4х4 см.

Post's attachments

1.jpg
1.jpg 465.16 kb, 1 downloads since 2017-05-02 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

10

Re: Населені пункти в історії роду

С  огромным  интересом  и  благодарностью  читала  историю  хутора  Парубаи  изложенную    Вашим  дедушкой  Калашник О.Ф     Там  упомянуты  мои  предки  Гелы  и  "какой-то  Авраам" .  Моя  бабушка  Гела  Катерина  Аврамовна    1908 г.р.   (в  браке  Захарченко)  младшая  из  10-и  детей.           Вы  правы,  когда  пишете,  что      архивные  материалы  уничтожены...  но  есть  история  в  в  памяти  потомков.    Разыскивая  своих  предков,  наткнулась  на  историю  рода  Порубай,  тесно  связанную  с  с  фамилией  Гела.       " Василий Гелла, родившийся в 1906 году в с.Коваленковка нынешнего Кобеляцкого р-на Полтавской области, рассказывает о тяготах, которые пришлось пережить его семье - раскулачивании, голоде, репрессиях, вечных поисках места жительства и работы. Приведен фрагмент воспоминаний В.Геллы, в котором упоминается представитель фамилии Порубай, житель с.Коваленковка. 
Источник - Громадський проект: матеріали комісії Конгресу США по українському голоду 1932-33 років на мережі maidan.org.ua/holodomor/zmist3.html           Василий  Гела  двоюродный  брат  моей  бабушки.   А  хутор  Коваленки  в  20  км  от  Порубаи.       ..... "-Я хочу жити. Я, кажу, хочу жити, давайте мені справки, щоб мені видали паспорт у районі.
То район, а то сільрада. А вони так ото, подивилися, а секретар той, що від початку там, як началося оце, то він там був, і то служив там. І каже: - Скільки він людей ізз'їв! Своїх, ото ж.
Пит.: Ну, а хто він був, чи він був місцевий, чи він був приїжджий?
Від.: Ні, ні! Місцевий.
Пит.: Як він називався, пам'ятаєте?
Від.: Порубай.
Пит.: Порубай?
Від.: Порубай.  "     .......        
......   Пит.: А тоді на його місце прийшов...
той. Ну й я тоді давай звертатися до сільради вже, значить, думаю - хоч так, хоч так, значиться. Ну й пішов до сільради, повитався, а вони так дивляться. А той, а той Порубай...
Пит.: Так, то Ви говорили...
Від.: Коли я повернувся і пішов до сільради, значить, вже, думаю, одинаково...
Пит.: Що буде, то буде?
Від.: Що буде, то буде. Ну і так ото, подивилися, потім голова, цей Базарний, Від.: А потім на його місце Базарний прийшов. І ото в 34-ім році, коли я повернувся вже з Харківщини, вже далі нема куди. Без документа, без паспорта, не голова й секретар, вийшли так, у другу кімнату, там щось поговорили. Но і голова ото питає. А цей також так, дивиться на мене. Він же знав мене, каже голова: -А де ж ти був, каже, до цього часу? Оце врем'я, значить.
Кажу: -У Харкові. -Ну, тільки він мені це сказав: -То як же ж, як же ж ти, всі ж твої дядьки, родичі тут, які той, вже, на світі їх нема, померли з голоду, бо оце ж 33-ій, а то вже 34-ий. Я, кажу, в Харкові був. Ну, а тепер, кажу, не можу далі, я, влада, мені паспорт треба, - я тут, радгосп був, цей, радгосп був, цей, тут же ж, називався Пушнина. Кажу - Як я поступав у радгосп, а паспорта мені треба, сказали, щоб паспорт мав. Я, кажу, прийшов до сільради, до своєї. Я, кажу, хочу жити.
Вони ото порадилися і дали мені справку, що син такого то, такий-то, такий-то. І не написали, що син куркуля, там, або що, значить, середняк, кажеться. І ото мені справку ту дали й я тоді з тою справкою тоді в район і видали мені паспорт на три роки. І ото я вже 34-ий, 35-ий, 36-ий і 37-ий вже був тут, у своїй місцевості."
  Информация   о  " Мой прадед Порубай Антон Лукич родился в 1902 году на хуторе Пилипенки Озерской волости Кобелякского уезда"     на  forum.vgd.ru/636/28518/0.htm?a=s … iew&o=  
      Костя  Якович  Порубай - староста  села  при  немцах.     Вот  такой  сюжет...  

Share

11

Re: Населені пункти в історії роду

хуторі було два вітряки і маленький магазин, який тут чомусь називали “лавка”.

"Лавками" в ті часи магазини і в нас називали. Стара баба, наша сусідка, слова "магазі'н" і не знала, а "мага'зин" для неї було - великий "винбарь" для зерна. "Шо там у лавці скоб'яній, хватажену нема?" - "Якого хватажену?" - "Хе-хе, та гасу!" - "Нема!" А сам не зрозумів, пішов питаться "Бабуньо, а шо таке "хветежен" або "гас?" - "Карасин!"

в центрі Чернігівської так само лавкою. І досі інколи називають.

Share

12 ( 16-03-2018 18:18:40 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

Лобода Ольга, дякую за добрі слова. А та сторінка на ВГД мені знайома, колись із цікавістю читав. В інтернеті мало інформації про той хутір(( Гадаю і та і ця сторінки в пріоритеті в посиланнях на Парубаї в пошуку))

Але як це К.Я.Порубай і старостою був, і воював в 61 сд, де був взятий в полон німцями? (https://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=6406612). І мав він прибути з полону в листопаді 1945 р. на ст. Галещина (https://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=84298406).
В той час в Порубаях опинився і дядько мого діда, майбутній комдив 203 сд, а на осінь 41-го полковник 66 ск (розформованого 19.09.41), що тікав з оточення. Я гадаю він би запам'ятав старосту. Дуже цікаво))

От ще про Порубаїв (рід) зі спогадів діда:
"А в тій ,другій, хаті жили дві сім’ї [діло між 1933 та 1939 рр.]. Сім’я Якова Ситника, який взяв собі за дружину Євдокию Калашник. В неї тоді вже була дочка, Ліда, 1930 року народження, а в 1935 році народився син Володимир, уже Якович. Через стіну жила сім’я Тимофія Федоровича Порубая. В них було четверо дітей: Віра, Шура, Владислав і Георгій. Ось в колі цих дітей я й провів своє дитинство. З Лідою і Вірою  восени 1938 року нас віддали до першого класу Порубаївської початкової школи, яка знаходилась за три кілометри, теж в куркульській хаті. "
"В нашому льосі [люди ховалися в 1943 р., коли прокочувався фронт] перебувало три сім’ї. Серед нас була вагітна, Пріська Василівна Порубай. Залишатись їй там де ще з десяток людей різної статі й віку незручно, а вже пора народжувати. На страх і ризик відвели її в нашу хату на піч. Біля вагітної по черзі чергували жінки. Народила Пріська Василівна благополучно, але через антисанітарні і взагалі нелюдські умови дитина невдовзі померла."

Отак оживають картинки із книжок... Ще раз дякую!

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

13

Re: Населені пункти в історії роду

Здравствуйте!      С  уважением  к  прошлому   родных  могу  продолжить  историю  хуторов Порубаи,  Коваленки.   Это  короткие  эпизоды,  что  сохранила  память.
В  родстве  были  Гелы,  Шабельник,  Вибли, Немудри,  Дрижд,  Мораховские.
Из  рассказа  бабушки.   "Дед   (со  стороны  матери)  был  женат  дважды.  Первый  раз  на  бедной,  второй  раз  на  богатой.   В  церковь  ехали - старшие в  бричках,  младшие  у  фаэтонах.  Старшие  с  младшими  не  здоровались". 
В  1920-1923 гг  в  этих  местах  свирепствовали  банды.  Грабили,  убивали.  Старшую  сестру  моей  бабушки  убили  бандиты,  выстрелив  в  живот.  А  она   была  беременна  на  последних  сроках.  Другая  сестра,  молодая  девушка,  пряталась  в  кучах  гноя.  Была  глубокая  осень,   она  простудилась  и  недолго  прожила.  Задаюсь  вопросом,  кто  же  были  эти  бандиты?  Думаю,  что  соседние  жутора  друг  друга  грабили....  Не  чужие  же  приходили.   
Было  много  праведного  и  неправедного.
"Дядько  стриляв  у  дида  из  ружжа.  Прийшов  в  контору  и  сказав - Я  убыв  куркуля!"  Дед    Аврам  выжил,  а  потом  его  раскулачили... 
Хочу  спросить,  в  своих  поисках Вы  не  встречали  упоминание  хутора  Захарченко?  Предполагаю,  что  это  где-то  рядом  с  хуторами  Парубаи,  Коваленки, Виблы,  Шабельник ...    Ведь  где-то встретились  и  женились  (1927-1928гг)  мои  бабушка  Гела  Катерина  Аврамовна  и  Захарченко  Александр  Андреевич.          
Мой  прапрадед  Захарченко  Йосип Карпович получил Орден за  оборону  Шипки,  дворянство  и  50 десятин  земли.  Дядья  сосватали  ему сироту  Ольгу.  Она  жила у  родичей,  а  ее  земля  300  десятин  была в  Полтавском  земельном  банке. ......         Хозяйство  сложилось  крепким:  были  машины,  мельница...   Дед  Йосип  построил  деревянную  церковь  (не  сохранилась).     Был и двухэтажный дом  в  Кобеляках   (на  конец  1990 гг  в  нем  проживали  8  семей).   ... Их  сын  Андрей  Йосипович был женат на  Эвгении  Дрижд.  Что-то  не  сложилось в семье  и  малолетние  дети   Александр  и  Павел проживали  у  деда  Йосипа.  
А  дальше ....  история раскулачивания  и  репрессий.  В  1932г  мою  бабушку  Захарченко  (Гела) Катерину  Аврамовну  выгнали  из  дома,  посадили  на  телегу  и  повезли на пункт  сбора  раскулаченых.  Возница  был  знакомым  и пожалел молодую  женщину 24 лет  с  ребенком  на  руках.    Этим  ребенком  была  моя  мама  Ирина  (1930 г.р.).   "Тикай,  Катя!..."  и  выкинул  их  в  шелюгы.  
А  потом  голод...  Пухли,  умирали.  От  голодной  смерти  спасло  то,  что  бабушка  умела  шить  и  нанималась  к  людям.
 Опять  репрессии...   
ЗАХАРЧЕНКО Андрій Йосипович, 04.06.1884 р., м. Кобеляки Полтавської обл., українець, дворянин, позапартійний, освіта середня, сторож управління Сталінської залізниці. 10.05.1938 р. звинувачений у належності до української націоналіст. організації, 28.05.1938 р. розстріляний. Реабілітований 12.11.1958 р. [РІ-2, Дніпропетровська обл.].....
 ....  Красивая  природа  в  Полтавской  области...

Share

14

Re: Населені пункти в історії роду

Роменщина на старих фото із зібрання Роменського музею.
Мо кому пригодяться.
posullya.com.ua/kolektsii/foto

Post's attachments

foto3.jpg
foto3.jpg 37.19 kb, 1 downloads since 2018-02-17 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

15

Re: Населені пункти в історії роду

Натрапив на запис:
9 ноября
Жених: козак Полтавской губ. Кременчужского уезда Келебердянской вол. хутора Саловки Мефодий Трофимов Белецкий, первым браком, 24 года.
Невеста: с. Шестерни крестьянка Анастасия Стефанова Скрипкина, первым браком, 20 лет.
https://www.familysearch.org/ark:/61903 … at=2015988
Різдвяно-Богородицька церква, с. Шестірня Херсонського пов. 1905 р.
ДАДО ф. 193, оп. 5, спр. 111

Thanks: Алена1

Share

16 ( 02-09-2018 21:43:18 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

Я нарешті побував в Порубаях!
Куток Калашники.
(49.049059, 33.924737)
   Тубільний дідусь, Іван Іванович Порубай, розказав, що колись на кутку було до десятка господ, а після вересня 1943 р. дислокувався військово-польовий шпиталь. Солдат які померли десь тут і ховали.
   Зараз розсипається одна стара бита хата, поряд неї дві могили, трохи в стороні ще 13 могил, з яких надгробки лишилися тільки на дев'яти, а підписано лише п'ять (Калашник Порфирій Дмитрович /1905-1991/, Калашник Іван Дмитрович /1903-1981/, Калашник Анастасія Єгорівна /1906-1989/, Калашник Марія Олександрівна /1902-1926/, Порубай Антон Антонович /1930-1954/).

  Посеред колишнього кутка росте оцей красень. Зупинився на думці. що він знає про мій родовід трохи більше за ДАПО та ЦДІАК wink

Post's attachments

IMG_1778.jpg
IMG_1778.jpg 363.99 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

17

Re: Населені пункти в історії роду

Печатки Хмелівської сільської ради Смілянського (нині Роменського) району Сумської обл. Листопад 1932 р.
(Архів МВС Сумської обл., № 6856, арк. 87)

Post's attachments

Hmeliv_32.jpg
Hmeliv_32.jpg 80.92 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

18

Re: Населені пункти в історії роду

ТОПОНІМІЧНА МОЗАЇКА СЕЛА ХМЕЛІВ РОМЕНСЬКОГО РАЙОНУ
https://romen-sula.org/toponimichna-moz … oWzll3D7xs

Моя земля для мене – рай;
я все, я все зроблю,
щоб полюбили ви мій край,
як я його люблю.

Д. Білоус

   До війни до Хмелівської сільської ради входило 10 сіл: Хмелів, Заклимок, Солодуха, Касянове, Балюрин, Семеренків, Томине, Кривогузів, Гордієнків, Пузирів. До цього часу залишилось тільки три села: Хмелів, Заклимок, Касянове, а всі інші переселені у с. Хмелів. Ці всі назви збереглися і вживаються селянами як назви кутків.
   В основному назви кутків походили від прізвищ тих людей, які населяли цю територію. Наприклад, Касянóве – жило багато людей, які мали прізвище Касян і вважалися засновниками хутора. Семерéнків – жили Семерéнки. Томине – Томи. Кривогузів – Кривогузи. Пузирів – Пузирí.
   Інше походження має куток Солодуха. Старі люди говорять, що колись тут вирощували цукрові буряки і робили з них цукор – спочатку варили до утворення рідини, а потім висушували. Саме ця рідина була надто солодка і її називали солодуха, від чого й пішла ця назва.
   Слобода
   Колись давно цю частину села населяли вільні козаки, тому й називалася вона Слободою (від Слободи). Пізніше тут жив пан, а людей, що мешкали тут, називали панщани.
   Западинці
   Це віддалена частина села, розташована за річкою. Коли пройде дощ, то туди не можна ні пройти, ні проїхать – як западня (від слова западина).
   Туча
   Походить від російського туча, тобто хмара. Вже здавна помітили, що коли іде дощ, то найбільший він саме в цьому місці. Чому це так – і досі ніхто не знає. Нібито над цією частиною села скупчується найбільше хмар.
   Новосéлівка
   Коли селян переселяли з хуторів, то утворилося нове поселення, яке одержало назву Новоселівка (нове поселення).
   Салівка
   Походить від слова сало (за асоціацією з свинею). Це єдиний куток у селі, в якому колись давно пасли свиней. Люди з інших кутків говорили : ”Погнали сало”, або „Пасуть сало”.
   Бугрилівка
   Цю територію населяло багато людей, які мали прізвище Бугрим.
   Шульгíвка – жили Шульги.
   Жеребівка – жили Жерéбні.
   Федькíвка – Федькú.
   Мисюрíвка – Мисюрі.
   Васюкíвка – Васюкú.
   Хуторець
   Ця частина села схожа на окремий хутір, який віддалений від центру.
   Причепилівка
   Частина нібито „причеплена” до села, що знаходяться на його околиці.
   Є ще Жúлавка, Пронíвка, Чáлівка, Мýгден, але чому в ни так називаються, ніхто не знає.
   Присова гора – це найбільша гора в селі, з однієї сторони – обрив у річку. Колись ця річка мала глибину до 9 метрів. Колись один чоловік на ім’я Прис упав з обриву і потонув. З тих пір на цю гору виходило багато людей, але близько до урвища ніхто не підходив.
   Піснúшин балок
   У цьому балку жила баба Пісниха. Вона ніяк не хотіла приєднуватися до села. Дуже любила цей балок і мешкала у ньому до самої смерті. Тут і зараз стоїть одна єдина могила – це могила баби Піснихи.
   Льόвине(поле)
   Існує повір’я,що в цьому місці хтось бачив лева. Можливо, топонім походить від антропоніма Левко.
  Панєєво(невеличкий лісок)
   Колись давно в цьому місці жив пан Панєєв. Він дуже любив природу і сам насаджував дерева. Але найбільше з усіх рослин нібито полюбляв малину. І зараз тут можна знайти цілі галявини з малиною, полуницями. В цьому невеличкому ліску водиться найбільше ужів, є навіть змії. Їх там цілі кубла!
   Шовкуни(ліс)
   У цьому лісі багато різних дерев, але найбільше – шовковиці.
   Урочище „Комуна” і Роблені могили
   У Великій вітчизняній війні загинуло багато жителів Хмелова. Воїни, вдови, діти – всі разом вирішили віддати честь загиблим. Кожен брав грудочку землі і кидав в одне місце, таким чином роблячи одну велику могилу. Так виникли Роблені могили.
В урочищі Комуна перед революцією проживали комунари, тому й назва Комуна.
   Можневщúна
   Від чого саме ця назва – невідомо, але тут, переповідають, нібито стояв монастир, який був з’єднаний з Києво-Печерською лаврою підземними переходами. Люди говорять, що ці переходи існують і досі, але ніхто поки що їх не знаходить.
   У селі існує безліч ставків, річок з народними назвами.
   Ставок Бідашíв – найближча хата, де жив дід Бідаш; саме він, кажуть, взяв перше відро води з цього ставка.
   Обзόрів – жив неподалік Обзор.
   Омéльків – з усіх боків ставка жили сім’ї, в кожній був Омелько.
   Прáсолів – жили Прасоли;
   Катьόщин – Катьошки;
   Дéмин – Демú;
   Федькíвський – Федькú;
   Северúнів – Северинú.
   Жúлавський (від кутка Жилавка) або „Курятник” – цей ставок міститься біля колгоспної ферми, де колись розводили курей.
   Бригадний – знаходився біля тракторної бригади, зараз він став дуже мілкий.
   Стéшенків – цей ставок міститься серед лісу. Вважається найчистішим ставком у селі, тому що не кожному відомий і там зовсім не пасуться гуси, качки. З берега видно дно ставка, вода дуже прозора.
   У селі є річка Хмелівка, яка впадає у річку Роменку. У народі її називають Михниця. Михниця – це також урочище вниз до річки. У річці багато риби.
   Мабуть, від гідроніма Хмелівка утворився і ойкоснім Хмелів.

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

19 ( 15-10-2019 14:14:06 змінене Сенкевич )

Re: Населені пункти в історії роду

РАГС м. Городище, Запись о браке 18/7/1922 года, № 83
(первым браком)
жених Зданевич Гавриил Станисл. (27 марта 1900 г.р.) - Минской губ. Новогрудскаго уезда, Кривошин. - хлебопаш.
невеста Староверская Евфросиния Тарас. (16 февраля 1900 г.р.)- м. Городище

// ДАЧО, Ф. Р-5899, оп.1, спр.23, арк. 257 зв., 258

Населені пункти: Качкарівка, Кам'янка (Херсон. пов.), Нижня Сироватка, Гребенниківка, Васильківка (Сум. пов.), Мала Дівиця (Прилуц. пов.), Оленівка, Володимирівка, Ольгинка, Стила (Олександрів. пов.), Рубіжне (Вовчан. пов.), Боромля, Ясенок,  Жигайлівка, Охтирка (Охтир. пов.), Пищики, Вереміївка (Золотон. пов.), Говтва (Говт. пов.), Гомільша, Дудківка (Зміїв. пов.), В. Куськівці, Синівці (Кременец. пов.), Собичин, Біловіж, Сущани (Овруч. пов.)

Share

20 ( 14-11-2019 13:01:38 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

Сенкевич, ШТО???????
Оце так знахідка!!!!!! Це мій двоюрідний прадід, героїчний комдив Зданович і його перша дружина Старовірська Єфросинія Тарасівна (на фото вони з донькою Ольгою, Куйбишев (Самара), 1941 р.)! Розлучилися у війну, думаю через те що вона з дворян була, хоча в записові про народження правки, регламентовані консисторією у 1914 р.!
Це з Черкаського архіву?
ДЯКУЮ!

Post's attachments

ris 2.jpg
ris 2.jpg 189.83 kb, 1 downloads since 2019-10-15 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).

Share

21

Re: Населені пункти в історії роду

Женя, на фото он же?

Зданович Гавриил Станиславович
Командующий воинскими частями

+ Читати більше

4 сд
начальник штаба
полковник
05.11.1941 - 28.02.1942

203 сд
командир
01.09.1942 - 31.05.1944

203 сд
командир
01.05.1944 - 30.09.1945

Генерал-майор __.__.1900 Белорусская ССР, Минская губ., м. Кривошин.

Перечень наград
27.03.1943    Орден Красного Знамени
26.10.1943    Орден Суворова II степени
19.03.1944    Орден Ленина
31.10.1944    Орден Красного Знамени
28.04.1945    Орден Кутузова II степени
08.09.1945    Герой Советского Союза (Орден Ленина и медаль «Золотая звезда»)

Post's attachments

IMG_14.jpg
IMG_14.jpg 168.36 kb, file has never been downloaded. 

You don't have the permssions to download the attachments of this post.
Thanks: Relic hunter1

Share

22 ( 15-10-2019 16:31:00 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

Алёна, так це він. Але там не все. До 4 сд був нач.опервідділу штабу 66 ск, після - замкомом і командиром 197-ї сд. Це тільки протягом війни. Ще були 2 сд під Петроградом і розвідка 25-ї Чапаївської. Одним словом кадровий військовий. І нагород трохи більше - на фото видно. І у ваш Миколаїв то його дивізія з боку Тернівки заходила. (Ще є зачіпки вважати що побув воєнспєцом в Іспанії, але тільки зачіпки.)
А де це висить те найрозтиражованіше його фото ще й із підписом українською?

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

23

Re: Населені пункти в історії роду

Relic hunter,  это фото находится в музее пгт Березнеговатого.

Женя, может ты сделаешь именную тему в своем дневнике и красиво соберешь информацию по Гавриилу Станиславовичу?
(включая фотографии)

Thanks: Relic hunter1

Share

24

Re: Населені пункти в історії роду

Алёна, я думав одразу. Але поза армією він звичайний обиватель. Такий собі "сябар Гаўрыла". Тому біографічні відомості розкидані у темах про 66 ск і про 203 сд. Весь кейс, як модно казати, думаю опублікувати в перекладі його спогадів, але він ще далекий до завершення((

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

25

Re: Населені пункти в історії роду

Relic hunter, тогда собрать что есть на сейчас в одной теме. А то искала где фото разместить, так и не нашла( Только в этой теме...

Share

26 ( 17-10-2019 19:00:46 змінене Relic hunter )

Re: Населені пункти в історії роду

Алёна, так Березнегувато-Снігурівська операція це в тему про 203 стрілецьку дивізію. Але до неї ми ще не дійшли. На другій главі діло стало. Ніколи(( А що там в музеї ще є? Може експозиція, фото солдат дивізії, якісь штуки? Я б їм переслав копію фото Здановича ближчу до події. А то ця по всіх Вікіпедіях і Безсмертних полках висить.

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: Алена1

Share

27

Re: Населені пункти в історії роду

Роменський повіт
Хмелів

   У Покровській парафії тогочасного містечка постійна церковно-приходська школа була відкрита у 1895 р. Протягом свого існування вона не мала свого приміщення і розташовувалася в будівлі церковнопарафіяльного попечительства. Останнім керівником і законовчителем школи був священик о. Димитрій Матвієвський, випускник духовного училища з 20-річним досвідом учителювання.
   Учителі загальноосвітніх дисциплін - донька священика Тетяна Сергієвська (закінчила єпархіальне жіноче училище, мала вчительське свідоцтво та щорічний оклад у 480 руб.)
   У 1916 р. в школі навчалися 14 хлопчиків та 19 дівчаток, тобто 33 першокласники*
* РДІА СПб. - ф. 803, оп. 16, спр. 1544. - арк. 124-124зв.

Перерва В.С., Петренко І.М. Церковні школи Полтавської єпархії (губернії) (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Біла Церква: Видавець Пшонківський О.В., 2019. - с. 581.

Інтереси: історія Білицької сотні Полтавського полку.
Пошук: Калашник, Білецький, Пилипенко (Порубаї: Озера, Кишенька, Полт.) cool, Зданович (Кривошин: Брест., Білорусь), Чихар, Кириченко, Овсійко (Хмелів: Сум.) cool, Калініченко, Коломієць, Ігнашенко, Табурянський (Білогорілка: Полт.) cool, Сербул, Гуцуляк, Формос, Стефанюк, Петрович (Зелений Гай, Слобода: Новоселиця, Чернівец.).
Thanks: ГіП, Алена2

Share