1

Тема: Соловей

Херсонский уезд

в 19 веке жители  с. Новокурского (Широковский р-н Днепропетровской области).

Thanks: Balakyn1

Share

2

Re: Соловей

1 Соловей Федор Ал-ев. Херсонская губ., Херсонский у. Ново-Воронцовская 
Воинское звание: Рядовой
Вероисповедание: Православное
Семейное положение: (не указано)
Событие: Ранен
Дата события: 26-30.авг.14
Источник: «Именной список №156 убитым, раненым и без вести пропавшим нижним чинам.», стр.2481
 

2 Соловей Феодор Ив. Херсонская губ., Александрийский у. Новокорн.с.Гобааев.(Новгородков. с.Губовка) 
Воинское звание: Рядовой
Вероисповедание: Православное
Семейное положение: Женат
Событие: Ранен
Дата события: 4.ноя.14
Источник: «Именной список №720 убитым, раненым и без вести пропавшим нижним чинам.», стр.11512
   
3 Соловей Як. Кирил. Херсонская губ., Елисаветградский у. Ниж.-Чабанка 
Воинское звание: Рядовой
Вероисповедание: Православное
Семейное положение: Женат
Событие: Ранен
Дата события: 24.мар.15
Источник: «Именной список №1329 убитым, раненым и без вести пропавшим солдатам.», стр.21251

Thanks: Balakyn, litar Л2

Share

3

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Гаврило Терентійович, 1905 р., с. Комісарівка П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл., українець, селянин, позапартійний, малописьменний, хлібороб-одноосібник. 17.10.1932 р. звинувачений в участі у к/рев. організації, ув'язнений до ВТТ на 5 р. Реабілітований 21.07.1989 р.

СОЛОВЕЙ Герасим Авакумович, 1886 р., с. Комісарівка П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл., українець, селянин, позапартійний, малописьменний, вантажник ст. П'ятихатки Сталінської залізниці. 27.03.1933 р. звинувачений в к/ рев. агітації, засланий до Північного краю на 3 р. Реабілітований 12.01.1990 р.

СОЛОВЕЙ Петро Терентійович, 1899 р., с. Комісарівка П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл., українець, селянин, позапартійний, робітник на будівництві Калачевського моста. 17.10.1932    р. звинувачений в участі у к/рев. організації, ув'язнений до ВТТ на 5 р. Реабілітований 21.07.1989    р.

СОЛОВЕЙ Тарас Олександрович, 1895 р., с. Олексіївка Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл., українець, селянин, позапартійний, освіта початкова, член к-пу «Дніпрельстан» Нікопольського р-ну. 25.03.1938 р. звинувачений в належності до к/рев. організації, 26.04.1938 р. розстріляний. Реабілітований 11.02.1959 р.

Реабілітовані історією. Дніпропетровська область

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5
Thanks: litar Л1

Share

4

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Іван Павлович, 1925 р.н.,
уродженець
с. Катеринівка,
українець,
освіта неповна середня. Писар батальйону
в/ч 07305, сержант. Арешт 8.04.1949. Військовим
трибуналом в/ч 28990 13.04.1949 за ст. 58-1 „б”
КК РРФСР засуджений до позбавлення
волі на 25 років. Реабілітований 6.04.1993 Арешт
прокуратурою області. (ГДА УСБУ в СО,
спр. П-12493).
СОЛОВЕЙ Лаврентій Опанасович,
1905 р.н., с. Грунь, проживав у с. Лифине,
українець, освіта початкова, рільник колгоспу
„Новий світ”. У 1942 р. проживав у с. Лифине,
окупованому німцями. Арешт 23.09.1943.
Військовим трибуналом військ НКВС Сумської
області 22.05.1944 за ст. 54-1 „а” КК УРСР
засуджений до позбавлення волі на 10 років.
Реабілітований 19.02.1998 прокуратурою області.
(ГДА УСБУ в СО, спр. П-13827).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)
Thanks: litar Л1

Share

5

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Федір Степанович, 1922 р.н.,
уродженець с. Беєве, українець, освіта неповна
середня. Червоноармієць 176 запасного СП.
Арешт 28.11.1942. Військовим трибуналом
21 армії 7.02.1943 за розповсюдження неправди-
вих чуток засуджений до позбавлення волі на
5 років. Реабілітований 9.06.1994 прокуратурою
області. (ГДА УСБУ в СО, спр. П-12723).

Поперека, Сенько, Сердюк, Дорошенко, Нужний, Калюжний (село Іваниця,  Сумська обл), Єлисеєнко(Шияновський до  серед. 18 ст.),Фесенко(с.Деркачівка)
Thanks: litar Л1

Share

6

Re: Соловей

Соловей Дмитро Федорович
листопад, 4, 1888 – липень, 9, 1966
Через багато років після своєї смерті повертається на Батьківщину Дмитро Соловей. Жорстокі реалії двадцятого століття спричинилися до того, що його ім’я та видатний внесок у науку відомі тут ще надто мало.
Дмитро Федорович Соловей народився 4 листопада 1888 р. у містечку Срібному Прилу- цького повіту Полтавської губернії (тепер – Чернігівської обл.) у сім’ї колишніх спадкових кріпаків [1]. Був він наймолодшим у багатодітній родині, і його доля у дитячі роки багато в чому залежала від братів. Тому коли найстарший з поміж них – Іван, спритний сумський підприємець, переїхавши на Далекий Схід, покликав до себе родичів, вкупі зі старшими ви- рушив туди і 10-річний Дмитро.
Але з початком російсько-японської війни у 1904 р. Іван Соловей відпровадив наймолод- шого брата, що вже 6 років вчився в одній із владивостоцьких гімназій, назад в Україну до міста Суми [2]. Там Дмитро продовжив навчання в гімназії. Від своїх друзів-однокашників, що у школі та пансіоні при ній замінили йому рідних, прохопився духом українства. В 1907 р. невеличка група учнів, серед яких був і Дмитро Соловей, заснувала український гурток який охоплював дві місцеві гімназії. Участь у гуртку сформували у юнака громадянську позицію, якій він потім ніколи не зраджував. Провідними її засадами були патріотизм і самовідда- не служіння нації. Сповнений найщирішого ідеалізму, Дмитро всупереч волі брата-опікуна, який хотів аби молодший обрав кар’єру комерсанта, в 1909 р. вступив на історико-філологіч- ний факультет Харківського університету [4] .
Цей крок позбавляв його всякої матеріальної підтримки, обривав останній зв’язок з рід- нею (батьків уже не було на світі). Та водночас наближав до «учителювання, про яке мріяв, до якого готувався, на яке дивився, як на шлях громадського служіння, яке вважав за єдиний засіб впливу на українську молодь в час формування її світогляду» [5].
З юності він виніс ще одне переконання: необхідність не лише індивідуальних, бодай, не- пересічних зусиль, а й організованої громадської праці на кожному напрямкові суспільногожиття. І нічого випадкового не було в тому, що Соловей став членом Харківської української студентської громади – організації, яка об’єднувала молодь, що протистояла великодержав- ній московській експансії у сфері науки та культури. Хоча Дмитро Соловей ніколи не був заполітизованою особистістю. Впродовж життя він сам знаходив межу між громадською та партійною діяльністю і жодного разу не перейшов її, за всіх обставин залишаючись позапар- тійним. Це відповідало його світоглядові, уподобанням, ментальності і, зрештою, характеру.
Та з іншого боку – Соловей не був аполітичною особистістю. І це теж диктувалося засада- ми його світосприйняття та світогляду. В першу чергу – українським патріотизмом і водно- час раціоналістичним підходом до явищ життя, підкріпленим ідеями М.Драгоманова.
Відтворюючи політичне та духовне обличчя Дмитра Солов’я, не обійти такі його риси як несхильність до зовнішньої ефектності, гучної фрази, чужість авантюризму та картинно- му авангардизму. Все це гармоніювало із його вдачею. Він не був духовно кволою людиною, навпаки, «дух був сталевим у кволому тілі», і це його характеристика вже на схилі літ [6]. Але певна духовна статичність наклала відбиток і на роздуми, і на поведінку, і на зовнішність Солов’я. Вона ж органічно поєднувалася із пожиттєвою світоглядною стабільністю.
У юності Дмитра, який спочатку мріяв лише про вільний культурно-національний розвій свого народу, реалії життя виштовхували на бистрину політичної боротьби. У Харківській студентській громаді, з якої, до речі, в 1900 р. започаткувалася перша на Великій Україні пар- тія – РУП, він був одним із небагатьох, хто вважав, що вибороти національні права «можна тільки шляхом революційним, залучивши до боротьби основну масу народу – мільйони се- лянства» [7].
І часто-густо не маючи навіть моральної підтримки від старшого покоління, молоді національно-свідомі українці прагнули до дії, шукали нагоди заявити про себе як про нову, активну і рішучу суспільну силу. Безперечно, помітною віхою у її зростанні була підготовка і проведення 1914 р. заборонених владою демонстрацій, присвячених столітньому ювілеєві Т. Шевченка.
Д.Соловей був одним із тих, хто ініціював цю акцію у Харкові і взявся за її підготовку. Та напередодні демонстрації жандарми вистежили і заарештували за випуском прокламації Дмитра та його товариша Олексу Синявського (згодом відомого українського мовознавця) [8]. Як наслідок — одиночка харківської в’язниці, слідство і виключення із університету напередодні державних іспитів [9]. Покаранням арештованим революціонерам стало 2-річне заслання до Полтави. Опинившись там, Дмитро Соловей не порвав із національно- визвольним рухом. У 1915 р. із кількома однодумцями він доклав чимало зусиль для ство- рення української молодіжної організації соціалістичного спрямування – Юнацької спілки, що незабаром створила мережу нелегальних гуртків в навчальних закладах Полтавщини та Харківщини [10].
З травня 1916 р. і до кінця 1917 р. Соловей перебував на військовій службі рядовим за- пасного піхотного полку у м. Азові [11], а потім, отримавши чин прапорщика, у Петрограді. Після Лютневої революції – він член ради солдатських депутатів, організатор Української солдатської громади Азовського гарнізону. У квітні 1917 р. був делегований до Києва на Ук- раїнський Національний З’їзд (Конгрес), який конституював Центральну Раду [12].
Не зраджуючи своїм соціальним ідеалам, Дмитро Соловей волів прокладати шлях до них через розвій громадського життя, кардинальне підвищення свідомості народу. Тому не випадково після демобілізації своє буття на тривалий час пов’язав з українською коопера- цією. З молодечого віку відчував поклик до просвітництва, боротьби з народною темрявою і бездуховністю, через що і обрав собі скромну посаду інструктора у культурно-освітніх спра- вах Полтавської Спілки споживчих товариств (ПССТ), де йому судилося пропрацювати до 1923 р. [13]Дмитро Соловей був особисто причетний до тієї, без перебільшення, колосальної роботи, яку вела ПССТ по виданню українських книг, виступаючи як автор, перекладач, редактор та упорядник. Вже 1917 р. Полтавська спілка, заснувавши власне видавництво, випустила у світ 8 книг, загальним накладом 201225 примірників [14], серед яких була і перша його «Книжка діткам для розваги», надрукована під псевдонімом Митрусь [15]. З того часу і до кінця життя, він по можливості працював у галузі дитячої літератури, писав казки, п’єси, оповідання, хоча нагода така траплялася не часто. Зарекомендував себе і здібним журналістом: у 1918–1920 pp. періодично редагував журнал «Полтавський кооператор», у 1922 р. став засновником і редак- тором кооперативного журналу для молоді «Молода громада» [16].
Майже через півстоліття повертаючись до історії кооперативного руху в Україні, Д.Ф.Соловей окреслив фінал власне української кооперації, слушно виводячи його з полі- тичних імперативів, продиктованих новим пришестям більшовицької диктатури наприкін- ці 1919 р. і на початку 1920 р. «Здійснивши окупацію України, московський більшовицький уряд, що прекрасно розумів усе значення й небезпеку для себе народного кооперативного руху, негайно силою підпорядкував собі в 1921–1922 pp. усі види українських кооперативів, знищив їхню громадську незалежність, забрав до своїх цупких рук мільйонові маєтки ук- раїнської кооперації», – зазначав він [17].
Цей процес нищення українських кооперативів, які за словами прем’єра УНР Б.Мартоса «відіграли велику роль як матеріальна основа українського національного руху» [18], а від- так і поділили з останнім трагічну долю – проводився методами силового диктату аж до застосування терору включно. У Полтаві ж погром кооперації став однією із серії акцій по зруйнуванню організованого українського життя, ліквідації національної еліти. Цей шквал репресій Дмитро Федорович означив як «розгром Полтави», що стало провідною темою його спогадів і дало назву їх книзі.
У 1920 р. В.Г.Короленко, звертаючись до московського намісника України Х.Раковського, писав: «Те саме, що передувало торішній евакуації в Києві й Харкові, але значно меншою мірою було в нас, тепер упровадилося й у Полтаві: сліпий, безоглядний червоний терор – ознака розгубленості, зростаючої жорстокості, що супроводить, звичайно, не усвідомлення сили та тривкості становища, а прямо скажу – страху» [19].
Коли в ЧК стало відомо про те, що дехто із керівників місцевих кооперативних органі- зацій виношував ідею створення підпільної антибільшовицької організації – так званого «Полтавського повстанського комітету», на голови багатьох українських інтелігентів міста опустився «караючий меч революції», який тримав у своїх руках уповноважений особливого відділу Південно-Західного фронту Капустянський.
У числі обвинувачених у контрреволюції і «петлюрівщині», заарештованих у ніч з 5 на 6 жовтня 1920 p., був і Д.Соловей. Хоча ні він, ні десятки інших, схоплених ЧК, не належали до жодної нелегальної організації.
Кілька тижнів його морили голодом у підвалі особливого відділу, а згодом перевели до вже знайомої йому харківської тюрми. Звірячі мордування та допити, масові нічні розстріли стали для арештантів буденним явищем.
Один із найближчих друзів Д.Солов’я – Володимир Дубів, що теж опинився в камері, згадував через багато років: «Розстріли відбувалися систематично по вівторках та п’ятницях. За час перебування там нашої групи розстріляно було <...> 514 осіб» [20].
Солов’єм персонально опікувався слідчий Стефановський. Він одразу визначив долю під- слідного і з його «легкої руки» Дмитра Солов’я було приречено до смерті. Та заступництво ре- дактора газети «Комуніст» Миколи Попова врятувало його в останній момент від розстрілу. А в березні 1921 р. за клопотанням В.Еллана-Блакитного Солов’я звільнили з тюрми [21].
З 1923 р. по 1925 р. Д.Соловей завідував економічною секцією Полтавського губернського статистичного бюро і викладав економічну географію у місцевому кооперативному технікумі.Статистика на багато років не лише стала його фахом, а і предметом зацікавлення, опорою у давно уподобаній справі – дослідженні соціально-економічної історії України. У цей період він опублікував більше 20 праць, які узагальнювали економічну статистику Полтавщини. Серед них були і вартісні у науковому плані, присвячені ярмарковій торгівлі [22]. До речі, те, що він домагався їх публікації українською мовою, знову привернуло до нього увагу ка- ральних органів. Арешт ДПУ і недовге перебування у тюрмі навесні 1924 р. стали для нього грізною пересторогою на майбутнє, нагадуванням, що над ним постійно тяжіє можливість скорої розправи більшовицької влади, навіть у часи українізації [23].
Це було і однією з причин, які змусили його у 1925 р. перебратися до Харкова. У тогочас- ній столиці України він влаштувався завідувачем підвідділу статистики спеціальних галузей торгівлі Центрального статистичного управління України. В 1926–1929 pp., не полишаючи основної роботи, вчився у аспірантурі науково-дослідної кафедри історії України, яку очо- лював академік Д.Багалій. Корифей української історичної науки помітив Солов’я, віднісши його до категорії «дотепних досліджувачів сучасного економічного життя України». Дмитро Іванович сприяв аспіраціям тезки [24], а після захисту промоції – одержанню звання науко- вого співробітника і дослідницькій роботі у Науково-дослідному інституті історії українсь- кої культури імені Багалія, у який було реорганізовано кафедру. По сумісництву із працею в ЦСУ Соловей був співробітником інституту аж до ліквідації цього закладу у 1934 р. [25]
Предметні сфери статистики і соціально-економічної історії досить таки близькі, не ка- жучи вже про спільність об’єктів вивчення, тому Дмитро Федорович успішно поєднував ці галузі науки у своїх оригінальних працях [26].
У 1936 p., коли сталінський терор лютував в Україні, Д.Солов’я звільнили з посади заві- дувача відділом статистики Української промислової кооперації, нібито за його ж бажанням, а у дійсності – як політичне непевного. До самої війни, регулярно міняючи місце роботи, він працював учителем української мови у різних школах Харкова [27].
Та незважаючи на зацькованість, Соловей не радів приходу гітлерівців на Україну, бо сприймав їх як загарбників і не мав жодних ілюзій щодо їхніх справжніх намірів. Він твер- див, «що там, де замість демократії панує диктатура, годі сподіватися на добре: комуністичне чи нацистське ярмо мулятиме одинаково» [28]. І стояв на засаді: коли під окупацією його знедолені співвітчизники, треба якось влаштовувати їхнє життя, не даючи знищити себе як національну і громадську спільноту.
Діючи таким способом, він очолив одну із шкіл, став засновником «Просвіти», Українсь- кого наукового товариства у Харкові. Проте його зусилля раз у раз наштовхувалися на про- тидію окупантів [29].
Зустрівши кінець війни у центрі Нижньої Саксонії – Ганновері, Дмитро Соловей пот- рапив до організованого англійською окупаційною адміністрацією табору для переміщених осіб, у якому пробув 5 років. Попри всю непевність власного становища вигнанця, він не губив присутності духу. Собі постановив: «Не втрачай часу, бо вік твій похилий, а роби щось корисне, що виправдовувало б твоє перебування тут, за межами твоєї Батьківщини, понево- леної й розчавленої тяжким чоботом підступного ворога» [30]. Крім участі у самоврядуван- ні табору імені М.Лисенка, Д.Соловей знову виступив як ентузіаст просвітництва. Влітку 1945 р. він організував одне з перших повоєнних українських видавництв – «Шляхи на Ук- раїну», яке існувало до кінця 1946 p., і ротаторним способом видало 17, здебільшого дитячих, книжок, серед яких було і кілька написаних ним особисто [31].
Та важливішою, з огляду на перспективу, була публіцистична і, особливо наукова праця Солов’я. У несприятливих табірних умовах він взявся за власні спогади про часи революції, міркуючи: «Може це останнє, що взагалі я можу зробити <...> » [32]. Але, як виявилося, це був лише початок його великої роботи на чужині задля України. Та зосередитися на ній зміглише після того, як влітку 1950 р. переїхав із родиною до міста Сейнт Пол у США (де судило- ся і дожити віку) і відпрацював 3 роки прибиральником фабрики, заробляючи пенсію [33].
Оксана, дочка і перша помічниця Д.Солов’я зауважувала, що в основному його праці мож- на поділити на дві категорії за тематикою: голод і колоніальне становище України в СРСР [34]. Щодо теми голоду, вона поєднується із темою московсько-більшовицького терору про- ти українського народу. Виходячи з того, що історична наука «є могутня зброя в боротьбі за звільнення нашого народу з-під жорстокого чужого ярма», Д.Соловей, спонукуваний мо- ральним імперативом, вважав своїм головним обов’язком участь у розробці правдивої історії України.
На його переконання, історія повинна була говорити лише мовою фактів, «бо для науки корисна й потрібна тільки правда» [35].
Праця, із якої зацитовані ці слова, – приклад такого підходу. У ній Д. Соловей використав свідчення, зібрані ним від очевидців голодомору 1930-х рр. Подібні матеріали взагалі багато важать у його дослідженнях. Попри певний суб’єктивізм цих свідчень, він надавав їм значен- ня історичних документів і завжди намагався відповідним чином оформити їх, завіряючи у свідків та офіційних осіб підписи оповідачів. На основі розповіді селянина І.Климка Дмит- ро Соловей відтворив події 1929–1933 pp. на терені Федіївської сільради Решетилівського району Полтавської області, подавши своєрідну соціальну хроніку тієї округи у згадане ли- холіття.
Але місцевий матеріал не завадив авторові зробити і важливі масштабні узагальнення. Вони відбиті у другій частині книги, де він спробував підрахувати загальну кількість жертв колективізації та голоду у 1929–1933 pp. Аналізуючи статистичний матеріал, Соловей ще на початку 1950-х рр. дійшов висновку, що це коштувало Україні 7,6 млн. людських життів [36], – тобто стверджував те, до чого вітчизняна історіографія прийшла тільки на початку 1990-х рр.
Такі ж підходи простежуються і у найзначнішій монографії вченого «Голгота України» [37]. Але вона відкриває незрівнянно ширшу панораму знищення українського етносу різно- манітними методами. Д.Соловей увів до наукового обігу багато відомостей і про національ- ний спротив терору окупантів, починаючи від часів УНР і закінчуючи 1930-ми роками. Ця праця увібрала у себе колосальну кількість фактичного матеріалу, але гостра нестача власне документальних джерел, позначилася на ній негативно. Але навіть через 40 років після ви- ходу, вартість цієї унікальної книги залишається високою. Це доведено і її перевиданням в Україні [38].
Як свідомий і переконаний прихильник УНР Дмитро Соловей вкрай негативно поста- вився до гетьманського перевороту відразу після його здійснення – у 1918 р. Цієї оцінки він ніколи не змінював, з роками перенісши її із площини політичної у наукову. При цьому вва- жав, що встановлення гетьманату привело українську державність до страшної катастрофи, бо перш за все мало своїм наслідком її дискредитацію у очах власного народу [39].
Глибока аргументованість відзначала кожну з численних праць Дмитра Федоровича. «Дбайливо збирані цифри з підсовєтських джерел сумлінно проаналізував для висліду порів- няльних показників експлуатації українського народного господарства совєтською владою, розмірів терору, голоду, пауперизації колгоспного села, дискримінації української культури й пригнічення науки, стримування наростання й репресії культурних українських сил, під- готовки промислових кадрів і т. д.», – давав оцінку його роботі професор І.Витанович. При цьому підкреслював значення зібраного і опрацьованого Солов’єм статистичного матеріалу для соціологічного аналізу суспільно-політичних процесів в Україні та СРСР [40].
У роботах 1950–1960-х рр. ми маємо справу із, умовно кажучи, політичною статистикою. Однією із перших праць, характерною у цьому плані є «Національна політика партії й уряду СРСР в Україні...» [41]. Статистичні матеріали, які він ретельно збирав з преси та довідко- вої літератури, дозволяли йому викривати колоніальний характер політики Москви не лишещодо України, а й інших республік Союзу [42]. Причому, йому вдавалося розгледіти і відтак поборювати прояви дискримінаційної, антиукраїнської політики, колоніального визиску у різноманітних галузях суспільного життя, аналізуючи специфічні для кожної галузі дані ста- тистики [43].
Але оскільки в житті йому найближчими були сфери науки, освіти, культури, то і в до- слідженнях він найбільше пильнував їхні царини [44].
Становищу науки і наукових кадрів присвячена надрукована видавництвом «Пролог» монографія Д.Солов’я [45]. Серед фактів, якими він аргументував обвинувачення у диск- римінації України в науковому плані був і такий: на 100 тис. населення в РРФСР припадало на початку 1956 р. втроє більше науковців, ніж в Україні [46].
Серед українських вчених Д.Соловей не був піонером у використанні матеріалів і методів статистики для доказів імперського визиску України, її нерівноправного становища порівня- но з РРФСР та обґрунтування необхідності її державного усамостійнення. Достатньо згадати В.Мазуренка, М.Шаповала, М.Волобуєва. Але певна обов’язковість застосування статисти- ки, кількість та різноманітність статистичних даних у його працях залишаються безпреце- дентними серед дослідників новітньої історії України.
Успішно поєднати згадані тільки особливості і засоби наукового аналізу із масштабни- ми історичними розвідками Д.Ф.Солов’єві вдалося у капітальному дослідженні «Україна в системі совєтського колоніалізму», опублікованому інститутом для вивчення СРСР в Мюн- хені [47]. Праця ця – перше систематичне дослідження колоніального становища України у комуністичній імперії на 40-літньому відтинку часу. І хоча автор не приховував прогалини у своїй роботі, вона ще й досі не втратила свого значення і має цінність не лише як історіогра- фічний факт.
Оскільки науковий доробок Дмитра Солов’я був досить специфічним, то певну специфі- ку мало і ставлення до нього тих, хто професійно викривав «буржуазно-націоналістичних фальсифікаторів історичної науки». Маючи сумніви, що пропагандистські гасла зможуть по- долати Солов’єву аргументацію, вони воліли вдатися до замовчування його праць. Деякий виняток зробив одіозний В. Маланчук. У одній із своїх програмних статей він писав: «Про- пагуються вигадки про те, що економічна політика КПРС стосовно України є нічим іншим, як продовженням «колоніальної політики царизму». Всіляко спотворюється дійсний зміст тенденції, що має об’єктивний характер, до зближення соціалістичних націй. Особливу ак- тивність у цьому відношенні виявляє «фахівець» по економіці УРСР Д.Ф.Соловей, автор низки фальсифікаторських «праць», таких, як «Україна в системі Совєтського Комунізму» (замість колоніалізму – O.Ю.), «Українська наука в колоніальних путах», «Фінансовий ви- зиск України» та ін.» [48]. Про обізнаність Маланчука з роботами Солов’я і глибину його аналізу свідчить хоча б спотворена назва найзначнішої із названих книг.
Тим часом у Д.Солов’я були і праці класично історичного характеру. Крім іншого, вони яскраво висвітлюють політичне та наукове обличчя їхнього автора. Про деякі з них уже йш- лося вище. Стосується це і розвідки, присвяченої М.Грушевському [49]. Спростовуючи доко- ри і звинувачення останньому, висловлені Д.Дорошенком, В.Андрієвським, Н.Полонською- Василенко, Соловей зазначив: «Кожен, звичайно, має право вільно висловлювати свої власні думки, навіть тоді, коли вони є цілком суб’єктивні, хибні й необґрунтовані. Це справа його особистої честі та його людського сумління», – маючи на увазі опонентів Грушевського. Але при цьому розкривав джерела їхньої неприязні до «цієї великої людини, яка за найтяжчих умов уміла тримати себе гідно». Із контексту статті зрозуміло, що те, за що лають Грушевсько- го – дороге самому Солов’єві. «Таким чином все зводиться до того, що М.Грушевський стоїть на позиціях справжньої демократії і вважає народ за альфу і омегу історичного досліду, а ідею народоправства – за здорову, творчу й бажану для майбутнього устрою вільної України», – підкреслював він [50].Всупереч твердженню свого біографа Петренка, звертався Дмитро Федорович і до тео- ретичних питань, правда, вносячи у їхній розгляд свої особливі підходи та методику. Та це лише підсилювало його узагальнюючі висновки, як от, про риторику Леніна з національного питання, яке він не збирався практично вирішувати [51]. При цьому важливо відмітити, що Соловей завжди був далекий від русофобії.
Та при всій увазі до національних проблем і національної політики Дмитро Федорович не випускав із ока і питань соціальних, залишаючись вірним ідеалам своєї молодості.
Так, розглядаючи підневільне становище українських колгоспників, він вдавався до пара- лелі з рабством і кріпацтвом. Мірилом добробуту селян для нього «є не та словесна полова, що нею напхано програму ЦК КПРС, а фактичний стан, фактичні умови життя людності» [52].
У більшості праць Дмитра Солов’я важко не помітити морально-етичного підтексту, замі- шаного на гуманізмові, справедливості, повазі до людської індивідуальності. Недарма вище йшлося про етизм Д.Солов’я. Його помітно навіть у ставленні до своїх потенційних опонентів як розуміння їх приневоленого становища [53]. Але одночасно він гостро засуджував свідо- ме угодовство апологетів, заангажованих режимом. Полемізуючи з художником В.Касіяном, Соловей докоряв: «Але чому це справу захисту поневолювачів України взяв на себе Касіян? Чому він став адвокатом Кремля? Невже Касіян взяв на себе цю рабську роль для того, щоб виправдати свій партійний квиток та дані йому високі звання, ордени, премії і всілякі інші життєві вигоди?» [54].
Від цієї категорії він відрізняв митців, творча індивідуальність яких була приглумлена тоталітаризмом. І не лише співчував їм, а і ставав на захист від ревних патріотів поза межами України: «Чи за таких умов розумно й потрібно виступати українській еміграції проти всіх письменників, чи діячів на Україні? Чи розумно й потрібно бити по голоблях, коли треба бити по коню?» [55].
Взагалі, Дмитро Федорович поборював спроби нав’язувати українцям закордонні моделі вирішення завдань суспільно-громадського життя, заготовлені хоч би і у діаспорі. «Такі пи- тання будуть вирішені тільки самим народом у своїй власній державі й після пильного зва- жування усіх «за» і «проти», – підкреслював він [56].
Але якщо в Україні про Д.Солов’я і досі відомо ще дуже не багатьом, то в наукових, мистецьких колах, серед свідомого українського громадянства в еміграції його ім’я було добре знаним, шанованим. Українська вільна академія наук у США обрала Солов’я своїм дійсним членом [57], він увійшов до складу численних громадських фундацій. Та це не рятувало його від різноманітних утруднень і скрути, при тому, що особисті запити були дуже скромними. Обставини матеріального порядку сковували, часто-густо заважали реалізувати результати багаторічної роботи. Щоб мати змогу публікувати свої наукові праці, він змушений був роз- бивати їх на дрібні випуски, переробляти на популярніші, публіцистичні статті. Та при всьому не поступався переконаннями і позицією ученого та громадянина. Маємо його свідчення, да- товане 1959 p.: «Моя літературна праця матеріяльної користі дає мало. За свою «Голготу Ук- раїни» <...> й досі нічого не одержав, бо книжка не розкуплена, лежить у видавництві шостий рік. Дві великі праці, які забрали у мене біля двох з половиною років зусиль, лежать у моєму архіві, бо жодне видавництво не наважується витратити на друкування кожної з них понад 3000 дол., які не повернуться, бо наша патріотична еміграція не любить читати книжки.
«Вільна Україна», яка друкує чимало моїх статей, не має змоги платити, бо не має прибут- ків. Лише зробила мені безплатно кілька відбитків. «Нові дні» не мають змоги платити. Отож моя літературна робота, що примушує мене купувати багато книжок і часописів, яка забирає в мене час і не дає змоги навіть вивчити англійську мову – матеріально мене не забезпечує. Я проводжу її з свідомості свого національного обов’язку» [58]. При тому він сам ще матеріаль- но підтримував часопис «Вільна Україна» [59].Неможливо обійти того факту, що доробок Д.Ф.Солов’я далеко не вичерпується згадани- ми у цьому тексті працями. До нього входять художні твори для дітей та юнацтва, численні рецензії, краєзнавчі, бібліографічні, джерелознавчі, літературознавчі розвідки, публіцистич- ні виступи тощо. «Матеріяли до бібліографії Д.Ф.Солов’я», зібрані О.Д.Соловей, нарахову- ють 347 назв його праць. Авторові нарису пощастило внести до «Матеріялів» ще близько двох десятків назв. Характерно, що зі своїх переживань та емоцій Д.Ф.Соловей ніколи не витворював самоцінності чи навіть аргументів у полеміці та дослідженнях. Вони хіба що скупо лягли між рядків його споминів. І цим свідомим поменшанням суб’єктивізму побіль- шується оригінальність та вартісність останніх. Не випадково стороння опінія засвідчила, що вони відзначаються вдумливим історико-соціологічним аналізом подій, через що набувають «прикмет і значення документу» [60]. Вихід книги спогадів «Розгром Полтави» у 1974 р. був приурочений до 800-ліття міста. Підготовка цього видання лягла на Оксану Соловей. Тяжко хворіючи, вчений помер 9 липня 1966 р. [61].
Історія життя і колосальний науково-літературний доробок цього непересічного україн- ця підтверджують правдивість слів видатного літературознавця і його товариша по емігра- ції Григорія Костюка: «Смерть Дмитра Федоровича – це тяжкий удар для всієї української спільноти поза межами рідного краю. Він на правду був сумлінням всього чесного, людяного і розумного, що ми мали тут» [62].
1. Центральний державний архів вищих органів влади та державного управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 6.
2. Там само; Петренко П.Й. Один з останніх могікан (Пам’яті Дмитра Солов’я). – Нью-Йорк- Детройт, 1968. – С. 3-4.
3. Соловей Д. Розгром Полтави. Спогади з часів визвольних змагань українського народу 1914–1921. – Вінніпег, 1979. – С. 59, 69.
4. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 4.
5. Соловей Д. Розгром Полтави. – С. 22.
6. Дербуш М. Спи у спокої. Пам’яті Д.Ф.Солов’я // Дмитро Соловей. Силюета і спогади. – Вінніпег, 1967. – С. 3.
7. Соловей Д. Розгром Полтави. – С. 11.
8. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 6.
9. Д.Ф.Соловей (Автобіографія) // Дмитро Соловей... – С. 4.
10. Соловей Д. Розгром Полтави. – С. 35-92.
11. Тамсамо.
12. Петренко П.Й. Назв. праця. – С. 9.
13. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 4, 6.
14. Соловей Д. Книжний склад Полт. Спілки Споживчих Т-в у 1918 році// Полтавський кооператор. – 1919. –
No 3-4. – С. 28.
15. Видання Полтавської Спілки Споживчих Товариств // Полтавський кооператор. – 1919. – No 2-3. – С. 37.
16. Д.Ф.Соловей (Автобіографія). – С. 5.
17. Соловей Д. Д-р Ілля Витанович. Історія Українського кооперативного руху. Із праць історико-філософської
секції НТШ. Вид. Товариства Української кооперації, Нью-Йорк, 1964, велика вісімка, 624 с. // Нові дні
(Торонто). – 1965. – No 183. – С. 27.
18. Мартос Б. Українська державність і кооперація. (Спогади про 1917–1918 pp.) // Вільна Україна (Нью-
Йорк). – 1970. – No 62. – С. 48.
19. Листування В.Г.Короленка з Х.Г.Раковським та О.Г.Раковською // Березіль. – 1991. – No 2. – С. 171.
20. Соловей Д. Розгром Полтави. – С. 173-193.
21. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 6.
22. Решетиловская ярмарка 12–14 октября 1923 г. Статистическое исследование. Составил завед. секцией
Полтавского Губстатбюро Д.Ф.Соловей. – Полтава, 1924; Соловей Д. Краткий очерк ярмарков и ярмарочной
торговли. – Полтава, 1925.
23. Соловей Д. Позір у минуле. Із спогадів про Полтаву // Сучасність. – 1974. – No 10. – С. 67-78; No 11. – С. 52-61.
24. ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 4, 6.
25. Д.Ф.Соловей (Автобіографія). – С. 4.
26. Соловей Д. До питання про кількість кріпаків на Україні // Записки Історико-Філологічного Відділу ВУАН –
1927. – Кн. XI. – С. 1-6; Загальний історичний огляд вівчарства на Полтавщині (нарис з історії народнього господарства) // Наукові записки науково-дослідчої кафедри історії української культури. – 1927. – No 6. – С. 246-263; Смушкова промисловість та торгівля України. – Харків, 1927; Нові статистичні відомості про люд- ність Харкова в сорокових роках XIX століття // Записки Історико-Філологічного Відділу ВУАН. – 1928. – Кн. XVII. – С. 343-348; Нариси з історії торгівлі на Слобожанщині в першій половині XIX ст. // Збірник науково-дослідчої кафедри історії української культури. – 1930. – Т. X. – С. 55-75; Опис Старобільського повіту на Харківщині, зроблений року 1838 // Історико-географічний збірник. – К., 1931. – Т. 4. – С. 23- 220.
27. Петренко П.Й. Назв. праця. – С. 13-14.
28. І.Б. Штрихи до портрета // Дмитро Соловей... – С. 8.
29. Див.: Костюк І.Р. Моя перша зустріч з Дмитром Федоровичем Солов’єм //Дмитро Соловей... – С. 12-17;
Соловей О. У Просвіті і навколо // Дражевська Л., Соловей О. Харків у роки німецької окупації 1941–1943.
Спогади. – Нью-Йорк, 1985. – С. 17-28.
30. Соловей Д. Несподівані нічні відвідувачі (Спогад з пережитого) // Нові дні (Торонто). – 1956. – No 76. – С. 6.
31. Д.С. До історії наших видавничих змагань на чужині // Українські бібліотечні вісті (Авсбург). – 1948. – No 1.
– С. 62.
32. Соловей Д. Несподівані нічні відвідувачі. – С. 6.
33. Пам’яті Дмитра Федоровича Солов’я (1888-1966) // Вільна Україна. – 1966. – No 51. – С. 79.
34. Дениско Т. Оксана Соловей – батьківська дочка // Зоря Полтавщини. – 1992. – 30 вересня.
35. Соловей Д. Стежками на Голготу. Винищення в Україні мільйонів людей терором та штучним голодом в
1929–1933 роках. – Нью-Йорк- Детройт-Скрентон, 1952. – Част. 1. – С. 84.
36. Там само. – С. 83.
37. Соловей Д. Голгота України. – Ч. 1. Московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між першою і
другою світовою війною. – Вінніпег, 1953.
38. Соловей Д. Голгота України... Дрогобич, 1993.
39. Соловей Д. У справі оцінки акту державного перевороту 29 квітня 1918 року. – Детройт. – С. 2.
40. Витанович І. Українські соціологічні і зближені студії на еміграції // Українці в американському та
канадському суспільствах. Соціологічний збірник. – Джерзі Ситі, 1976. – С. 321.
41. Соловей Д. Національна політика партії й уряду СРСР в Україні у світлі деяких найновіших фактів //
Український збірник. – Мюнхен,1956. – No 6. – С. 109-197.
42. Соловей Д. Російський більшовицький колоніялізм у неросійських республіках СРСР. – Торонто, 1961.
43. Соловей Д. Розподіл засобів на охорону здоров’я та соціяльне забезпечення між республіками СРСР. Аналізи
офіційних статистичних даних за 1951–1959 pp. – Торонто, 1963. – Вип. 1-2.
44. Соловей Д. Повільне удушування української науки. Дещо з наслідків 37-річної окупації України й диктатури
ЦК КПРС. – Торонто, 1958; Соловей Д. Факти дискримінаційної політики ЦК КПРС на книжковому та журнальному відтинкові (без місця і року видання); Соловей Д. Про політику планувань видань художньої літератури в Україні. – Детройт, 1958; Соловей Д. Вороги й винищувачі культурних вартостей України. Перегляд деяких фактів і роздуми з приводу них. – Детройт, 1964.
45. Соловей Д. Українська наука в колоніяльних путах. – Нью-Йорк, 1963.
46. Там само. – С. 213.
47. Соловей Д.Ф, Україна в системі совєтського колоніалізму. – Мюнхен, 1959.
48. Маланчук В.Е. Фальсификаторские измышления буржуазных украиноведов // Вопросы истории КПСС. –
1971. – No 8. – С. 41.
49. Соловей Д. У справі життєпису М.Грушевського. (З нагоди сорокаріччя наших визвольних змагань). –
Детройт, 1958.
50. Там само. – С. 6,11.
51. Соловей Д. Національне питання в ленінській теорії та практиці // Сучасність. – 1966. – No 10. – С. 91-112;
No 11. – С. 91-104.
52. Соловей Д. «В дому роботи, в країні неволі» // Сучасність. – 1962. – No 4. – С. 88, 93.
53. Соловей Д. Людність України... – С. 71.
54. Соловей Д. В.І. Касіян проти української еміграції. – Детройт, 1965. – С. 18.
55. Соловей Д. Як послаблювати колоніяльний тиск... – С. 10.
56. Соловей Д. З приводу «альфабетного мосту» й застосування «латинки» // Вільна Україна. – 1957. – No 15. –
С. 56.
57. О.О. Соловей Дмитро. – Енциклопедія Українознавства. – Париж-Нью-Йорк, 1976. – Словник. – Ч. 8. –
С. 2945.
58. Архівавтора.
59. Пам’яті Дмитра Федоровича Солов’я. – С. 80.
60. ЦЦАВО України. – Ф.166. – Оп. 12. – Спр. 7248. – Арк. 6.
61. Тамсамо.
62. Тамсамо.
Олександр Юренко
Реабілітовані історією. Полтавська область. Книга п'ята.

Thanks: litar Л1

Share

7

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ ОЛЕКСАНДР СИДОРОВИЧ, 1891 р.н.,
смт Устинівка, українець, освіта початкова, проживав на х.Корнійченка Устинівського району, хлібороб. Заарештований 1.02.1930 Зінов’євським окрвідділом ДПУ (“антирадянська агітація, протидія владі” - див. Веніамін Корнійченко; “Соловей до революції мав 500 десятин землі й увесь сільськогосподарський реманент, біля його землі працювали постійно 5 наймитів і 25 сезонних робітників”). Засуджений 10.03.1930 трійкою при колегії ДПУ УРСР до 7 років ув’язнення у концтаборах. Реабілітований 20.09.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. (П - 10869)

Thanks: litar Л1

Share

8 ( 15-09-2020 14:08:06 змінене litar Л )

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ   
Григорій   Воніфатійович, 1901, с. Андріївка, с. Грізне. 3т
Микита Савич, 1903, с. Петро - Михайлівка. 3т
Микола Купріянович, 1907, с. Григорівка, м. Запоріжжя. 3т
Сава Олексійович, 1870, с. Андріївка, с. Петро-Михайлівка. 3т
СОЛОВЕЙ (СОЛОВЙОВ) Григорій Купріянович, 1910, с. Григорівка, м. Запоріжжя. 2,3т
www.reabit.org.ua/books/zp/

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

9

Re: Соловей

Разом з групою полтавської інтелігенції загинув і повстанський отаман із села Божкове під Полтавою Курочка. Очевидець подій Д.Соловей так описує обставини смерті отамана: «Коли його викликали на розстріл, він почав взуватися, Тишкін (він же – Дружок, він
же – начальник станції «Смерть») дуже розхвилювався й закричав: – Ступай босой!
Та Курочка спокійно відповів:
– Живий чобіт не віддам! Стягайте з мертвого.
Взувся, вклонився собраттям по камері й промовив:
– Як залишиться хто живий, то перекажіть на Божково, що отамана Курочку сьогодні розстріляли.
І спокійною ходою пішов на розстріл. Вартові в коридорі були приголомшені його вмін- ням панувати над собою»[22].

Реабілітовані історією. Полтавська область. Книга перша. Стор 16

Thanks: litar Л1

Share

10

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Василь Прокопійович народився 1876 р. у с. Антонівка Костянтиноградського пов. Полтавської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Кардашівка Кегичівського р-ну Полтавського окр. Селянин-одноосібник. Заарештований 25 червня 1929 р. як член куркульського угруповання та за антирад. агітацію (статті 5410, 5411 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 16 серпня 1929 р. (ст. 5810 КК РСФРР) висланий до Північного краю на
3 роки. Реабілітований 6 липня 1995 р.

СОЛОВЕЙ Григорій Андрійович народився 1873 р. у с. Кондрашівка Костянтиноградсько-го пов. Полтавської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Кондрашівка Кегичівського р-ну Полтавського окр. Селянин-одноосібник. Позбавлений виборчих прав. Заарештований 17 лютого 1930 р. за антирад агітацію проти колективізації (статті 5410 ч. 1, 5413 КК УСРР), справу закрито особливою нарадою при колегії ДПУ УСРР 17 березня 1930 р. зі звільненням з-під варти.

СОЛОВЕЙ Григорій Олександрович народився 1908 р. у с. Малакєєве [Бєлгородського пов. Курської губ.]. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у Харкові. Вантажник центрального складу Укрвійськокругу. У 1930 р. розкуркулений. У1930—1932 рр. під слідством органів ДПУ за виступи проти заходів рад. влади, рішення в справі відсутнє. Заарештований 23 грудня 1932 р. за антирад. агітацію (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 29 березня 1933 р. позбавлений волі в концтаборі на 5 років. Реабілітований 22 вересня 1989 р.

СОЛОВЕЙ Дмитро Васильович народився 1912 р. у с. Яблучне Богодухівського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Яблучне Охтирського р-ну Харківської обл. Робітник 2-ї дільниці ст. Основа Півд. залізниці. У 1931 р. майно конфісковано. Заарештований 11 березня 1933 р. як соціально небезпечний елемент, який приховував своє соцпоходження, звільнений з-під варти на підписку про невиїзд за постановою ОП ТВ ОДПУ ст. Основа від 16 березня 1933 р., рішення в справі відсутнє.

СОЛОВЕЙ Дмитро Миколайович народився 1906 р. у с. Вільшана Куп’янського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Вільшана Дворічанського р-ну Харківської обл. Член колгоспу «Третій вирішальний», чоботар. Заарештований 1 січня 1933 р. за антирад. діяльність (ст. 5410 КК УСРР), справу закрито Дворічанським райвідділком Харківського облвідділу ДПУ 9 березня 1933 р. за відсутності складу злочину.

СОЛОВЕЙ Самуїл Михайлович, народився в Катеринославській губ., дата народження невідома. Єврей, походження невідоме, освіта незакінчена вища, член РСДРП(м). Проживав у Харкові. Уповноважений по Сумському району від Харківської контори «Союздонбас». Заарештований 28 жовтня 1922 р. як меншовик та за к.-р. агітацію (статті 52, 63, 72 КК УСРР) і комісією НКВС з адмінвислань 9 грудня 1922 р. за участь в антирад. організації, зберігання і розповсюдження нелегальної літератури, влаштування нелегальних зборів висланий до Челябінської губ. під гласний нагляд губ-відділу ДПУ на 2 роки. Реабілітований 20 жовтня 1993 р.

СОЛОВЕЙ Улян Никифорович народився 1873 р. у с. Сінне Богодухівського пов. Харківської губ. Українець, із селян, неписьм., поза-парт. Проживав у с. Сінне Богодухівського р-ну. Селянин-одноосібник. У 1921 р. розкуркулений. У 1930 р. позбавлений виборчих прав. Заарештований і звільнений на підписку про невиїзд 6 грудня 1930 р. за проведення антирад. агітації (ст. 5410 КК УСРР), заарештований 8 березня 1931 р. і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 8 квітня 1931 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 22 вересня 1989 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 2.

Thanks: litar Л1

Share

11

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Іван Прокопович, народився 1898 р. у с. Рудівка Прилуцького пов. Полтавської губ. Українець, з робітників, освіта незакінчена вища, у 1918—1920 рр. член УКП, член ВКП(б) з 1920 р. Проживав у Харкові. Завідувач відділу народної освіти Харківського міськвиконкому. Заарештований 18 січня 1937 р. як член к.-р. терористичної організації (статті 548, 5411 КК УРСР), для подальшого слідства направлений до Києва у розпорядження УДБ НКВС УРСР. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 15 липня 1937 р. (статті 548, 5411 КК УРСР) засуджений до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Розстріляний 15 липня 1937 р. у Києві. Реабілітований 15 лютого 1958 р.

СОЛОВЕЙ Митрофан Корнійович, народився 1895 р. у м. Богодухів Богодухівського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у м. Богодухів Богодухівського р-ну. Харківської обл. Робітник вагонного депо ст. Харків-Пас. Півд. залізниці. У 1930 р. як син куркуля, який служив у білих, позбавлений виборчих прав. Заарештований 23 листопада 1935 р. за антирад. настрої, приховання соціального походження (статті 5413, 180 ч. 2 КК УСРР) і лінсудом Півд. залізниці 26 січня 1936 р. засуджений на 6 років тюремного ув’язнення з обмеженнями прав на 3 роки. Ухвалою транспортної колегії Верховного Суду СРСР від 19 березня 1936 р. з вироку виключена ст. 5413 КК УСРР, термін покарання зменшено до 3 років позбавлення волі. Помер у 1989 р. у м. Богодухів Богодухівського р-ну Харківської обл. Реабілітований 28 серпня 1992 р.

СОЛОВЕЙ Роман Леонтійович, народився 1913 р. у с. Павлівка Звенигородського пов. Київської губ. Українець, із селян, освіта середня, з 1929 р. член ВЛКСМ. Проживав у Харкові. Студент ХПІ. Заарештований 20 жовтня 1934 р. як член к.-р. групи та участь у підготовці теракту проти вождів партії та уряду (статті 548, 5411 КК УСРР) і спецколегією Харківського облсуду 19 квітня 1935 р. (статті 5410 ч. 1, 68 ч. 1 КК УСРР) засуджений на 8 років позбавлення волі у ВТТ з обмеженням прав на 5 років. 9 лютого 1936 р. втік з місць ув’язнення Читинської обл. Помер 27 травня 1957 р., місце смерті невідоме. Реабілітований 12 вересня 1991 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 2.

Thanks: litar Л1

Share

12

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Андрій Васильович, 1914 р. н., с. Саджава Богородчанського району, українець, освіта початкова. Прийшов із повинного. Проживав у с. Саджава, колгоспник. Заарештований 19.12.1951. Звинувачення: вояк УПА (сотня Благого, 1944), розповсюджував бофони. Військовим трибуналом військ МДБ Станіславської області 05.03.1952 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 02.11.1992. (10152 П).

СОЛОВЕЙ Дмитро Федорович, 1928 р. н., с. Делева Тлумацького району, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований    20.02.1946. Звинувачення: вояк УПА (сотня Чорного, 1945), псевдо — Зозуля. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 23.04.1946 засуджений на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітований 22.03.1993. (11212 П).

СОЛОВЕЙ Іван Миколайович, 1926 р. н., с. Бортники Тлумацького району, українець, малописьменний. Проживав нелеґально. Заарештований 31.05.1945. Звинувачення: вояк УПА (сотня Довбу-ша, 1945), псевдо — Чумак. 24.06.1945 втік з-під варти. Загинув у 1945 році в райлікарні, місце поховання невідоме. Реабілітований 21.10.1998. (9346).

СОЛОВЕЙ Іван Якович, 1908 р. н., с. Тисів Болехівської міськради, українець, освіта початкова. Проживав у с. Тисів, селянин. Заарештований 05.03.1949. Звинувачення: переховував вояків УПА, постачав їм продукти, розповсюджував бофони. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 22.04.1949 засуджений на 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітований 17.11.1992. (10685 П).

СОЛОВЕЙ Йосип Дмитрович, 1906 р. н. с. Одаїв Тлумацького району, українець, малописьменний. Рядовий 1-го СП 2-ї СД. Заарештований 31.12.1944. Звинувачення: намагався перейти на бік противника. Військовим трибуналом 2-ї СД 03.01.1945 засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Розстріляний 04.01.1945, місце поховання невідоме. Реабілітований 06.03.1996. (15034 П).

СОЛОВЕЙ Михайло Якович, 1914 р. н., с. Тисів Болехівської міськради, українець, освіта неповна середня. Проживав у с. Тисів, голова сільради. Заарештований 18.02.1951. Звинувачення: збирав продукти й гроші для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 03.05.1951 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 22.01.1992. (7440 П).

СОЛОВЕЙ Параска Петрівна, 1921 р. н., с. Ворона Коломийського району, українка, освіта початкова. Проживала нелеґально. Заарештована 01.11.1946. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Мотря, кур’єр УПА, збирала продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Львівської області 18.01.1947 засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітована 08.08.1991. (5789 П).

СОЛОВЕЙ Софія Олексіївна, 1926 р. н., с. Саджава Богородчанського району, українка, малописьменна. Проживала в с. Саджава, селянка. Заарештована 28.11.1944. Звинувачення: зв’язкова ОУН, заготовляла продукти для УПА. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 25.02.1945 засуджена на 15 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітована 24.03.1992. (8140 П).

Реабілітовані історією. Івано-Франківська область, том 2.

Thanks: litar Л1

Share

13

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ (имя неизвестно), с.Романовка. Расстрелян(а).

СОЛОВЕЙ Брайна,  1919,с.Нагартав, колхозница. Расстреляна в с.Нагартав.

СОЛОВЕЙ Люба Иосифовна,1881, с.Нагартав.Расстреляна в с.Нагартав.

СОЛОВЕЙ Сарра Семеновна (Шименовна), 1916, с.Нагартав.Расстреляна в с.Нагартав.

СОЛОВЕЙ Шимон, 1880, с.Нагартав.Расстрелян в с.Нагартав.

/Книга Скорби Украины. Березнеговатский р-н Николаевской области

Thanks: litar Л1

Share

14 ( 14-11-2018 14:30:21 змінене litar Л )

Re: Соловей

с. Б. Белозерка
   14.02.1883 год
Местечка Ново-Воронцовки Херсонской губ. и уезда кр-н Евстафий Иванов Соловей, 22, 2-й
Б. Белозерская кр-ка Феврония Михайлова Нестеренкова, 18? 1-й
   поручители:
кр-не собственники Дмитрий Трофимов Шевченко и Павел Иванов Гавриленко.
Николай Яковлев Горошко и Иван Павлов Ихно.

30-30.04.1890 год
   Иаков
Херсонской губ. и уезда с. Ново-Воронцовки кр-н Исаак Иоаннов Соловей, жена Феврония Михайлова.
   воспремники:
уволенный в запас унтер-фицер 13-го Лейб - Гвардии Эриванскаго полка Матфей Варфоломеев Белик и Б. Белозерскаго кр-на Косьмы Кодратенко жена Мелания Кириллова.
    ДАЗО.  Р - 5593, оп. 2, спр. 610, 614

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

15

Re: Соловей

Соловей Григорій Герасимович, 1905 року народження, с. Радіонівка Акимівського району Запорізької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Коваль шахти. Проживав: м. Сталіно (м. Донецьк) Донецької області, сел. шахти № 7/ 8. Заарештований 21 червня 1932 року. Судовою трійкою при колегії ДПУ УРСР 26 грудня 1932 року засуджений на 3 роки заслання у Північний край. Реабілітований у 1995 році.

Соловей Микита Григорович, 1903 року народження, х. Лещенко Юр’ївського району Дніпропетровської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Вантажник кар’єру “Червоний Жовтень”. Проживав: м. Часів Яр Артемівського району Донецької області, Нижня колонія, завод № 1, землянка № 91. Заарештований 19 червня 1937 року. Трійкою УНКВС по Донецькій області 25 вересня 1937 року засуджений на 10 років ВТТ. Реабілітований у 1989 році.

Соловей Павло Аксентійович, 1917 року народження, с. Володимирівка Ольгинського району Донецької області, українець, освіта неповна середня, член ВЛКСМ. Начальник радіостанції 162-го артполку, 43-ї КСД. Заарештований 17 червня 1942 року. Засуджений військовим трибуналом 43-ї КСД до розстрілу. Розстріляний 3 липня 1942 року. Реабілітований у 1994 році.

Соловей Петро Костянтинович, 1908 року народження, місце народження не вказано, даних про національність та освіту немає, член ВКП(б). Проживав: м. Сталіно (м. Донецьк) Донецької області. Завідуючий сільгоспвідділом Обкому КП(б)У. Заарештований 4 квітня 1938 року. Даних про вирок немає. Реабілітований у 1958 році.

Соловей Порфирій Климович, 1895 року народження, с. Плетений Ташлик Велико-Висківського району Одеської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Робітник копрового цеху Сталінського металургійного заводу. Проживав: м. Сталіно (м. Донецьк) Олександрівка, 9а лінія, буд. № 5. Заарештований 5 листопада 1932 року. Особливою нарадою при колегії ДПУ УРСР 1 лютого 1933 року засуджений на 3 роки заслання у Північний край. Реабілітований у 1989 році.

Соловей Серафим Михайлович, 1903 року народження, с. Красилівка Бахмацького району Чернігівської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав: казарма на перегоні «Плещіївка-Костянтинівка» Сталінської (Донецької) області. Бригадир колії. Заарештований 22 січня 1946 року. Військовим трибуналом Південнодонецької залізниці засуджений на 10 років ВТТ з позбавленням прав на 5 років та конфіскацією майна. Реабілітований у 1992 році.

Реабілітовані історією. Донецька область. Книга сьома.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

16

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Андрій Гнатович, 1889 року народження, с. Носівка Чернігівської області, українець, із службовців, освіта середня. Проживав у м. Очакові. Бухгалтер консервного заводу. Заарештований 11.03.1938 р. Постановою Трійки при УНКВС Одеської області від 03.10.1938 р. засуджений до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Страчений 16.10.1938 р. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1958 році.

Реабілітовані історією. Миколаївська область. Книга п’ята.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.
Thanks: litar Л1

Share

17

Re: Соловей

СОЛОВЕЙ Василь Максимович, 1910 р.н., уродженець с. Михайлівка Звенигородського р-ну, українець, б/п. Проживав у с.Михайлівка. Одноосібник. ОН НКВС ДПУ УРСР 9 січня 1931 р. засуджений до 3 р. заслання. Реабілітований 15 листопада 1989 р. згідно з Указом ПВР СРСР від 16 січня 1989 р.

Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга третя

Thanks: litar Л1

Share

18

Re: Соловей

.                                                     Метрическое свидетельство.
     Выписанное из МК о родившихся РПЦ «Всех Святых» г. Гартфорда, штата Коннектикут, Северной Америки за Апрель 1916 года –
     Елена
Родилась Апреля 24 дня 1916 года, а крещена … Апреля 30 дня 1916 года.
     Родители ея:
Василий Еремеев СОЛОВЕЙ – русско – подданный, крестьянин Киевской губ. Таращанскаго уезда Пятигорской вол. д. «Стрижевки» и законная жена его Агрипина Сергеевна – оба православные.
     Восприемниками были:
Василик Евстафиев Савчук Киевской губ. Бердическаго уезда Бестрехской вол. С. Поличенцы и Килина Никифорова Волк м. Пятигорье.
https://www.familysearch.org/ark:/61903 … at=2728474

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.
Thanks: kuks701

Share