Тема: Переяславская 2-я сотня
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ДРУГА СОТНЯ
(1648-1782 pp.)
================================
Сформувалася влітку 1648 р. у складі Переяславського полку. У ньому ж юридично закріплена у жовтні 1649 р. у кількості 219 козаків. Весь час існування перебувала у складі Переяславського полку. Територія перерозподілялася між першою та третьою Переяславськими сотнями. Ліквідована у 1782 р. Територія розділена між Переяславським та Золотоніським повітами Київського намісництва.
Сотенний центр: місто Переяслав, нині - Переяслав-Хмельницький, районне місто Київської області.
Сотники: Романенко Андрій (1649). Сидір Іванович (1666). Волошин Григорій (1669). Романенко Петро (1669-1671). Грисенко Карпо (1676). Романенко Харко (1680). Барабаш Лаврентій Гнатович (1691). Левченко Данило (1702-1703). Гулак Євстратій Іванович (1709). Ілляшенко Іван (1715-1721). Гулак Євстратій Іванович (1724-1725, 1728-1739). Дараган Дмитро (1725-1727, н.). Гоярин Матвій (н.: 1729; 1736; 1737). Кравченко Григорій (1737, н.). Захарченко Іван (н.: 1738; 1739; 1740; 1741). Гулак Іван Євстратійович (1739-1770). Ілляшенко Степан Степанович (1770-1772). Ілляшенко Петро Степанович 1772-1782).
Писарі: Березовий Василь (1731-1732). Іовецький Симон (1734-1740). Тимошенко Трохим (1739-1752). Нечипорович Павло 1750). Потапов Гнат (1757-1758). Ничипорович Павло (1758-1766). Василь (1766-1768). Тхорик Степан (1768-1779). Дзюбенко Федір 1777-1780).
Осавули: Олексієнко Прокіп (1734). Настач Прокіп (1736-1740). Донець Ярема 1710-1743). Куличевський Іван (1763-1766). Марченко Павло (1767-1782).
Хорунжі: Забузький Семен (1721). Петренко Микола (1730-1743). Лялька Іван (1748-1752). Мостовий Григорій (1765-1766). Гоярин Іван Матвійович (1766-1769). Коник Іван (1767-1782).
Сотенні отамани: Гоярин Матвій (1731-1736). Донець Ярема (1739-1740). Бабак Лесько (1743). Павлов Андрій (1752). Тимофіїв Трохим (1756-1758). Краско Лука (1763-1766). Михайловський Яків (1771-1782).
Населені пункти в 1750 p.: Велика Каратуль, село; Виповзки, село; Войнинці, село; Козлів, село; Комарівка, село; Леляки, село; Чецьки, село; Мала Каратуль, село; Переяслав, місто; Пологи-Вергуни, село; Пологи-Чобітки, село; Пологи-Яненки, село; Помоклі, село; Строкове, село; Студеники (Студенники), село; Хоцьки, село; Циблі, село.
В описі 1765-1769 pp. до сотні записані села: Пологи, Овининець та Чобітки.
==================================
Список сотенной старшины
2-га ПОЛКОВА СОТНЯ
=======================
СОТНИКИ:
-------------------
Романенко Андрій (?-1649-?),
Іванович Сидір (?-1666),
Волошин Григорій (?-1669.03.-?),
Романенко Петро (?-1669-1671-?),
Грисенко Карпо (?-1676.02.-?),
Романенко Харко,
Барабаш Лаврін Гнатович,
Левченко Данило (?-1702-1703-?),
Гулак Євстафій Іванович (1709-?),
Ілляшенко Іван (?-1715.03.-1721.08.-?),
Гулак Євстафій Іванович (?-1724-1725),
Дараган Дмитро (1725-1727, нак.),
Гулак Євстафій Іванович (1728-1739),
Гоярин Матвій (1729,1736,1737, нак.),
Кравченко Грицько (1737, нак.),
Захарченко Іван (1738, 1739,1740,1741, нак.),
Гулак Іван Євстафійович (1739-1770),
Ілляшенко Степан Петрович (1770-1772),
Ілляшенко Петро Степанович (1772.31.01.-1782).
ОТАМАНИ:
------------------
Гоярин Матвій (1731-1736),
Донець Ярема (?-1739-1740-?),
Бабак Лесько (отаман міського куреня) (?-1743-?),
Павлов Андрій (?-1752-?),
Тимошенко Трохим (1756-1758),
Краско Лука (?-1763.02.-1766-?),
Михайловський Яків (1771. 06.-1782).
ПИСАРІ:
---------------
Березовський Василь (1731-1732),
Ловецький Симон (?-1734-1740-?),
Тимошенко (Тимофійович) Трохим (?-1739-1756),
Потапович Гнат (1756-1758),
Ничипорович Павло (1758-1766),
Василь (1766-1768),
Скорик Степан (1768.8.02.-1779.07.),
Дзюбенко Федір (1777-1780).
ОСАВУЛИ:
--------------------
Олексієнко Прокіп (1734),
Настач Прокіп (?-1736-1740),
Донець Ярема (1740-1743),
Куличевський Іван (?-1763-1766),
Марченко Павло (1767.25.11.-1782).
ХОРУНЖІ:
---------------------
Забузький Семен (?-1721-?),
Петренко Микола (?-1730-1743-?),
Лялька Іван (1748-1752),
Мостовий Григорій (?-1765-1766),
Гоярин Іван Матвійович (1766.9. 01.-1769.25.03.),
Коник Іван (1767.25.07.-1782).
==============================
Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005. – С. 143.
Список казаков сотни за реестром 1649 года
СОТНЯ РОМАНЕНКОВА
=====================
Адаменъко Иванъ
Анъдрѣевичъ Павелъ
Анъдрѣченъко Панко
Артюшенко Лавъко
Артюшенко Харко
Арътюховичъ Каръпъ
Бережинскый Феско
Бѣлашенъко Грыцъ
Бѣлоножъченко Кирыкъ
Бѣлоцерковецъ Яцъко
Бѣлоцерковъченъко Опанас
Бобировъ зят Каленикъ
Богданенъко Супрунъ
Братчєнко Савъка
Брекалєнко Богданъ
Брекало Хома
Булавъченъко Иванъ
Бут Игнать
Бут Левъко
Бут Семенъ
Буть Трохим
Бучъненъко Костюк
Вакъкуненко Кирыло
Вѣрановъский Алексанъдер
Воротыченъко Федоръ
Гапоненъко Степанъ
Глядченъко Павелъ
Гопъкаленко Иванъ
Гребенниченко Микита
Гриненъко Леско
Грузденъко Кирикъ
Грузденъко Кирый
Грышъченко Леско
Грыщенъко Каръпъ
Данъченъко Гордѣй
Даченко Исай
Демиденъко Иванъ
Демяновыч Анъдрѣй
Денисенъко Степанъ
Дереча Пилипъ
Дещенъко Гапонъ
Дѣцъковиченко Рашъко
Дѣшъковищенъко Иванъ
Довгал Васко
Донецъ Демидъ
Дудченъко Матвѣй
Ждановичъ Иевъ
Жигайло Романъ
Житленко Гаврышъ
Заблотчвнъко Леско
Заблоцъкий Кириянъ
Заболотнын Ярошъ
Забущенъко Денис
Захарковичъ Олешъко
Здебъка Огѣй
Зѣнъченъко Иванъ
Зозуля Васко
Золотаренъко Климъко
Ивановичъ Романъ
Ивановичъ Сидоръ
Игнатенъко Демян
Игнатєнко Хилко
Илъченъко Тимъко
Илющенъко Васко
Иръжищовецъ Иванъ
Исаенъко Иванъ
Кабачъный Грыцъко
Калениченко Богданъ
Калениченъко Васко
Калениченъко Иванъ
Калениченъко Иванъ
Калитенко Дорошъ
Калитенко Евъсѣй
Калитенъко Климъ
Каминский Ничипоръ
Каневъченко Тымошъ
Каневъченъко Микита
Капитананъко Ничипоръ
Капитаненъко Феско
Каръпенъко Микита
Кобышенъко Грыцъко
Ковъбышенко Денис
Козариненъко Тимъко
Конъдратенъко Янъко
Конъдратенъко Яцъко
Конъдратовичъ Феско
Коростѣль Федоръ
Ксугатенко Мартинъ
Кузменко Петро
Кузменъко Иванъ
Куменъко Дмитро
Куриленъко Анъдрѣй
Куриненъко Костюкъ
Лавриченъко Иевъ
Лавриченъко Матюша
Лавриченъко Процикъ
Лавровичъ Пилипъ
Лазаренъко Петро
Лазоренъко Конъдрат
Легличенъко Хилко
Лихота Анъдрѣй
Лихотенкий Степанъ
Лобаненъко Матвѣй
Лобаненъко Самъсонъ
Логъвиченко Миско
Лозыцъкый Стахый
Ломѣшенъко Иванъ
Лутай Сахъно
Луцъкович Степанъ
Лучъчинъ зят Остапъ
Мазенъко Семенъ
Макаренко Евъхимъ
Макаренъко Иванъ
Максимович Процыкъ
Маръченъко Мойсѣй
Матвѣевичъ Иванъ
Медведенъко Кирило
Миленъченъко Данило
Мѣдянчинъ зят Грыцъко
Мокиенъко Олешъко
Мокроносъ Стахимъ
Молчанъ Иванъ
Моляжишинъ Терешъко
Момотенъко Семенъ
Мохначовъ зят Остапъ
Мошовъский Курыло
Мыщенъко Грыцъ
Мыщенъко Федоръ
Наберезъкий Мишъко
Наливайковъ зят Марко
Наумовичъ Феско
Нижинченъко Грыцъко
Нопенъко Яцъко
Носаченъко Якимъ
Олексенъко Левъко
Олексѣевичъ Пашъко
Олешъковичъ Данило
Опрышъко Тимъко
Остапенко Каръпъ
Павленъко Лукянъ
Пархоменъко Евъхимъ
Паръхоменко Стецъко
Пашъкевичъ Адамъ
Пашъкевичъ Тимошъ
Пащенъко Матюша
Петренъко Лашъко
Пилиповичъ Анътонъ
Плющенко Демидъ
Пѣтченко Яцъко
Повторацкий Грыценъко
Повтораченко Омелянъ
Погребецъкий Омелянъ
Покраса Харко
Полешукъ Федоръ
Полѣщенъко Самойло
Полуляшенко Анъдръй
Полуляшенко Иванъ
Посохъ Иванъ
Прима Миско
Прокопенко Тымошъ
Проценъко Игнат
Рѣпъченко Иванъ
Романенко Савоско
Романенъко веско
Романенъко Юско
Романєнко Анъдрѣй сотник
Росоха Васил
Савостянекко Матяшъ
Савостяненъко Тимошъ
Савъченъко Иванъ
Самъсоненъко Данило
Санъковецъ Раско
Севашенъко Хвеско
Севериненъко Онопрый
Севостяненъко Евъхим
Селитрениченко Грицъко
Семеновичъ Игнат
Семеновичъ Миско
Семеновичъ Опанас
Семерненъко Петро
Сидоренъко Есипъ
Сидоровичъ Калина
Синый Шимъко
Сирковичъ Анъдрѣй
Скибенъко Семенъ
Скрыпъченъко Миско
Слѣсаръ Миско
Сонъченко Якимъ
Стужъченко Марътинъ
Стужъченъко Сава
Счаненко Иванъ
Тараненъко Прокопъ
Товъстолѣпенко Кононъ
Товъстолѣпенко Процикъ
Товъстолѣпъ Васко
Тупиченъко Яиъко
Тыщенъко Иванъ
Уласовичъ Иванъ
Федоренко Яцъко
Федоренъко Сасымъ
Федорненко Степанъ
Федоровичъ Овъдьй
Федоровичъ Яско
Фєдорєнко Данило
Хвєдорович Богданъ
Хроленъко Грышъко
Чернякъ Яцъко
Шелемехъ Костюкъ
Шимковыч Степанъ
Шиякъ Левъко
Шляховый Иванъ
Юрченко Тымошъ
Юхненъко Пилипъ
Ющенъко Тымъко
Ющенъко Ярошъ
Якименъко Дмитро
Яременко Грыцъко
Яременъко Павло
Ященко Богданъ
=========================
Материалы, дополняющие книгу В. Кривошеи о Переяславском полке.
Друга полкова сотня
======================
2-у полкову сотню в 1732 р. складали 88 козаків м. Переяслава на чолі з курінним отаманом Андрієм Лазенком, козаки сіл Комарівки, Циблів, Яненків, Лецьок, Войнинців, Малої Каратулі, Виповзків, Помоклів.
Матвій Гоярин відомий як отаман сотенний 2-ї полкової сотні (?-1731-1736-?). Його брат Карпо - козак куреня міського 2-ї полкової сотні (1726). Іван Матвійович службу розпочав 1 листопада 1746 p., був сотенним хорунжим 2-ї полкової сотні (1766-1769), отаманом сотенним (1769-1774-?), у Переяславі й с. Виповзках мав 17 підданих. Корній Гоярин - канцелярист полкового суду переяславського (1763), отаман городовий переяславський (?-1764-?). Був одружений з N Данилівною Комаровською, донькою священика. За придане мала двір у Переяславі «на месте издревле шляхетском». Є згадка про сина козака переяславського Герасима Григоровича Гораїна, студента інфіми Переяславського колегіуму (1767); службу він розпочав 18 червня 1767 р. козаком, був підканцеляристом (з 20 лютого 1770), канцеляристом (червень 1774-1781), городовим отаманом переяславським (з 21 грудня 1781). Підданих не мав, був неодруженим (1780).
Син дорошенківського генерального обозного, а потім місцевого переяславського обозного полкового Івана Гулака - Іван (?-1641 - ран. квітня 1716) - став на місце свого батька обозним полковим переяславським (1682-1688). Самойлович, який боровся за вплив у полку, надав йому села Скопці, Малу Каратуль, Войнинці. Цікаво, що незабаром після коломацького перевороту Іван Іванович Гулак втратив уряд і знову його отримав лише через 24 роки, коли Мазепа уже не був гетьманом. Був обозним п'ять років (1710 -1715). Мабуть, залишився вірним Самойловичу. Був полковником наказним переяславським (1715). Відсутність даних про його шлюб та шлюби його батька утруднює можливість оцінки долі їхніх дітей. Його син Іван (Юсько) Іванович (?-1661-1699-?) - сотник полковий переяславський (1699), другий син - Євстратій Іванович (1662 - 3 лютого 1754) - сотник 2-ї полкової сотні Переяславської (1709 - 20 квітня 1739), був одружений з донькою полкового судді переяславського Софією Іванівною Берло (1680/1691-ран.1759). Їхня сестра Гафія (1668-1754) прилучила до родової слави й маєтностей рід Безбородьок, ставши дружиною значкового товариша Якова Івановича Безбородька.
Молодший син терехтемирівського сотника Федора Дарагана Дмитро (м. Кропивна, ?-1695-1767-ран.1774) службу розпочав з 1715 p., був сотником 2-ї полкової сотні, сотником кропивнянським (1731-1759), абшитованим суддею полковим (1764). Мав володіння в Курському повіті (чи не за дружиною?), які продав Неплюєвим. У 1743 р. його підсусідок Петро Косий захопив у нього телячу шкіру, борошно, ячмінь, скриню з речами. У 1748 р. вже Дмитро Дараган побив, захопив майно й розорив кушнірські майстерні в Кропивні запорозького козака Петра Косого. У березні 1750 р. 75 козаків подали на Дмитра скаргу за захоплення ним ґрунтів, привернення козаків у підданство, використання їх у приватних роботах, несправедливий розподіл службових обов'язків, напади на двори, побої та вбивства. У 1752 р. Дараган отримав у власність 50 посполитих дворів в Яготинській, Гельмязівській, Піщанській та Бубнівській сотнях. У березні 1754 р. військовий канцелярист Дем'ян Петрашевич скаржився на нього за привласнення ним лісу його батька, - козака кропивненського Петра Петраша. У 1769 р. Дмитро Дараган захопив майно козака Кирила Ворони. У 1770 р. Дараган разом з полковим обозним Каневським побив дозорця Чехівської волості таємного радника Неплюєва. У 1770 р. Дараган же побив сина ротмістра Кукурана. Дмитро Дараган був одружений двічі. Про першу дружину даних не маємо, а другу звали Ганна Петрівна N, у 1775-1778 pp. вона була вдовою й судилася з пасинками Петром і Антоном за землі.
Село Комарівка. Полковник переяславський Іваненко мав підданих у Комарівці (1774).
Село Циблі. 2 лютого 1683 р. Григорій Михайлович продав свій ліс «на Циблях» Дем'яну Корнієнку. 2 березня 1723 р. житель переяславський Петро Золотенко продав свій ліс під Циблями переяславському бургомістру Стефану Федоровичу.
Василиса Молибога вийшла заміж за Олексія Висоцького й переселилася до Охтирського полку, а землі в Циблях (дідизну, вітчизну, братову частину) за 10 золотих продала Феськові Гриценку. Її предок, Ілля Молибог, був козаком сотні Оверка Сидоровича в 1649 р.
Максим Якович Гафар у 1686-1699 pp. був крамарем переяславським і скупив навколо міста значну кількість ґрунтів. Три його сини зайняли різні соціальні щаблі. Степан (?-1670-бл.1738) був значковим товаришем, отаманом городовим переяславським (1725-1738). Володів хутором над Озерищами Чумгаком в Яготинській сотні. 16 липня 1738 р. Степан продав двір у Переяславі козаку терехтемирівської сотні Василю Тимківському. Василь Максимович (?-1670-1691-?) - у 1691 р. володів часткою ґрунтів у Циблях; молодший брат був ченцем Красногірського Золотоніського монастиря Гаврилом. Пізніше значковий товариш Федір Гафаренко проживав у с. Циблях, а його двоюрідний брат Парфен - у Переяславі (1758).
Священком у Циблях був Леонтій Васильович Баришевський, син козака 1-ї полкової сотні, мешканця м. Переяслава. Вони обоє належали до старовинної шляхетської родини. Син Леонтія Василь навчався в Переяславському колегіумі.
У селі проживав рід Коників. Іван Коник - козак с. Чикмені (1649). Більш ніж через сто років зустрічаємо інформацію про іншого Івана Коника, який службу розпочав у 1761 p., одружився з донькою козака Грицька Ярмоленка і в 1767 р. став сотенним хорунжим 2-ї полкової сотні.
Село Комарівка. У 1646 р. коронний хорунжий надав у посесію Адаму Радлинському с. Решотки в Канівському тракті, села Хоцьки й Комарівку в Переяславському повіті.
Село Хоцьки. Павло Тимченко, Богдан Ходченко стали до лав козацької сотні Оверка Сидоровича війська гетьмана Богдана Хмельницького. На початку XVIII ст. в селі проживав Михайло Тимченко, Павло з братом Никоном, Антон Ходки.
Охрім Скорик - козак можний лецьківський (1726). Степан Скорик розпочав службу 5 січня 1761 р. Через 6 років йому вдалося стати полковим канцеляристом, а в 1768 р. він був призначений писарем 2-ї полкової сотні.
У 1752 р. житель хоцьківський Іван Боркан подав скаргу па військового канцеляриста Івана Бахчевського за побиття ним самого Боркана та його дружини й захоплення майна.
Місцевий священик Михайлівської церкви Михайло Стреха навчав своїх синів Мардарія та Еразма в Переяславському колегіумі.
Удова брацлавського полковника Михайла Дрозда після смерті чоловіка залишилась у Переяславі. Завдяки клопотанню старшин Адамовича (її родича) і Чечери їй була надана маєтність у Хоцьках. Її син Данило був козаком убогим хоцьківським (1726), а онук Гаврило Данилович (старший син Данила) - отаманом хоцьківським, його дім згорів, а сам він загинув у кримському поході. Є згадка про Олексія Дрозда - бургомістра переяславського (1712). Правнуки Гаврила: Микита Васильович - секретар посольства у Флоренції, директор училищ Полтавської губернії, Андрій Васильович (бл. 1757-?) - службу розпочав з 1772 p., брав участь у турецькому поході. Значковий товариш (з 1782).
Село Пологи-Яненки. У 1753 р. козак Федір Федоренко і Феодосія Федоренко продали прадідизні, дідизні та батьківські ґрунти й луку Федоренківську полковому канцеляристу Йосифу Бохановському. У 1759 р. козаки Яків Федорович і Павло Лазаревич Куляк по смерті брата Степана Куляка уступили батьківське поле племіннику - полковому канцеляристу Йосифу Бохановському. У 1769 р. він купив дідизну Тимоша Харкова Сагайдака.
Місцевий священик Миколаївської церкви Василь Васильович Пашутинський у 1756 р. виміняв у козака Терехтемирівської сотні Семена Зубковського плец у Переяславі.
Тут мали володіння значковий товариш Михайло Лесевич, удова священика Василя Васильовича Пашутинського Катери¬на із зятем - священиком Григорієм Прохоровичем, возний земський переяславський Иосиф Бохановський, возний 2-ї полкової сотні Леонтій Стучка (1766).
Село Пологи. Місцевий козак Максим Надточій у 1756 р. уступив своє дворове місце в Переяславі переяславському покровському вікарному священику Леонтію Дем'янову.
Село Лецьки. Рід Бураченків став до лав повсталих з початку Визвольної війни: у війську Богдана Хмельницького зустрічаються імена Степана та Юська Бураченків. А в 1723 р. Опанас Бураченко купив половину плецу в лецьківського жителя Трохима Слизького. У 1726 р. козаки Опанас і Федір Бураченки іменуються Буряками.
Іван Москаленко козакував при Хмельницькому, а Андрій Москаленко став отаманом лецьківським у 1726 р.
У селі мали значні маєтності Товкачі. Це старовинний овруцький шляхетський рід, який тримав с Кам'яне над р. Стугною, а також с. Скородне. Під час Визвольної війни Товкачі стали до лав Овруцької сотні Київського полку, а потім, мабуть, хтось із них перейшов у с. Лецьки Переяславського полку.
У 1709 р. міщани переяславські Мелентій, Василь і Степан Скоронські з «кревними» Іваном Товкачем, жителем нехайківським, Степаном Товкачем, жителем войнинським, розподіляли спадок Христини Товкачівни: «нехайковские грунта, лес, стоячий под городищем, лука в селе Лецках, прозываемая Говкачевка. В тех же Лецках ставок и плец». Одну частину Христина отримала від батька, другу - відкупила у братанича свого Прокопа Товкача. Оскільки Христина не мала потомства, всі її маєтності перейшли Скоронським.
У 1758 р. козак Іван Слюсаревський продав дідизний ґрунт у селі сотникові Гулаку.
Місцевий священик Михайлівської церкви Євстафій Юзефович навчав свого сина Павла в Переяславському колегіумі. Його старший син Андрій Євстафійович - гербований шляхтич, полковий канцелярист (1762), значковий товариш, був за старшого полкового канцеляриста (1765), абшитований полковий осавул (1775). У 1756 р. його мати уступила крамницю в Переяславі.
У 1758 р. за згодою матері та брата дружини козак Іван Слюсаревський продав дідизну у с. Лецьках, а сам перейшов у козаки Борзненської сотні Ніжинського полку.
Серед сільських отаманів фіксуються Андрій Москаленко (1726), Трохим Устимченко (1732), Степан Рубан (1757), Данило Баран (1763).
Село Войнинці. Іван, Юсько, Кузьма Вергуненки стали під прапори Богдана Хмельницького в сотню Івана Бабича.
Козаки можні Яцько, Костя з братом Яцьком Вергуни, Гаврило з братом Феськом і вдова убога Петриха Товкачі, Герасим і Грицько Куриленки проживали в селі в першій половині XVIII ст.
Значними ґрунтами в селі володів Прокіп Куриленко. Архіви зберегли цікаву розповідь Захара Мойсеева. Останній був козаком у м. Конотопі, а в 1738 р. перейшов до 2-ї полкової сотні Переяславського полку в с. Войнинці. Тут він, не маючи тоді своїх ґрунтів, вимушений був працювати на ґрунтах Куриленка. Згодом полковий сотник Гулак відняв Яр Дубовий з ріллею. У той же час оповідач продав сотнику поміж його гаями землі за с. Комарівкою за те, щоб звільнити сина від походу й поклопотати перед єпископом про пострижения сина у священики с. Войнинців. Проте, мабуть, його син так і не став тут парохом, оскільки бачимо священиком цього села Гната Стасевича.
Родина Мостових дала с. Войнинцям Івана - місцевого священика (1755), Григорія - сотенного хорунжого 2-ї полкової сотні (1765-1766), Івана - козака войнинського (1765).
Серед сільських отаманів фіксуються Андрій Набок (1726), Антон Денисенко (1732).
Село Мала Каратуль. 15 червня 1724 р. козаки малокаратульські Степан та Іван Галатенки за 120 золотих продали 6 нив війту магістратському переяславському Лаврентію Хомовичу. У цей же день за 200 золотих там же Лаврентій купив 5 нив у переяславської жительки Феськи Гаруковської, її сестри Ганни та їхнього зятя - священика Федоровича.
Отаманом малокаратульським був Прокіп Яловий (1758).
Спадковою священицькою родиною малокаратульською, представники якої з покоління в покоління правили в місцевій Вознесенській церкві, були Нецкевичі. У XVII ст. рід мав своїх представників у Переяславі. Мабуть, Іван Нецкевич став священиком у Малій Каратулі. Його сини: Василь Іванович - священик (1738), колишній священик вознесенський малокаратульський (1740), Іван Іванович (?-1700-1746) - священик вознесенський малокаратульський (?-1740-1745-?), Йосип Іванович - священик с. Малої Каратулі 2-ї полкової сотні (1764), Яків Іванович (?-1700-1740-?) - священик дмитрівської церкви с. Дмитрівки (1740).
Наступне покоління репрезентують Іван, Павло, Григорій Васильовичі, Данило (бл.1723-?), Максим Івановичі (бл.1725-?), Михайло Якович (1720-?). Іван Васильович (бл.1723-1765-?) разом з братом Павлом вів суперечку з полковим суддею Лесаневичем за захоплення хліба і ґрунтів над р. Золотоношкою в 1758 p., попович (1765). Павло Васильович (бл.1722-1758-?) навчався в Переяславському колегіумі (1738-?). Службу розпочав з 1743 p., був полковим канцеляристом (1746-1751). Позивався за земельні володіння з бунчуковим товаришем Фридрикевичем. Був військовим канцеляристом ГВК (1751-1775-?). Мав володіння в Золотоноші (14 підданих), в с. Вороб'ях Домонтівської сотні (21), в Яблунівській сотні Лубенського полку в одному селі (8) та хуторі Чумгацькому (34), у 2-й полковій сотні в с. Ягівці (5).
Село Виповзки. Вдова Леська Шурбарки з сином Левком продали дві луки з дворищем Петру Гриневичу. У 1649 р. в сотні полковій у реєстр був внесений Іван Шурбарка.
У 1701 р. писар іркліївський Андрій Дем'янович продав ґрунт у с Виповзках, раніше куплений у Павлихи Куриленкової Райчихи, жительки яготинської, жителю виповзківському Кіндрату Іллєнку Чучманову.
У 2-й полковій сотні зафіксовані Павло Печенін, значковий товариш (1726), і Григорій, який став значковим товаришем за заслуги батька, теж значкового товариша (1721-1750-?). Мабуть, Павло і Григорій були братами. 29 травня 1723 р. Петро Власів, Печеників зять, купив ниву між ланами виповзківського козака Микити Чучмана і вдови Власівни Коломийчихи. Напевне, брати Печеніни мали доньок, до яких із зятями й перейшли маєтності родини.
У реєстрі 1750 р. фіксується Дем'ян Ващенко - козак с. Виповзків 2-ї полкової сотні. Якийсь його родич Петро Ващенко розпочав службу в 1755 р. полковим канцеляристом переяславським. У 1759 р. він написав першу історію Переяславського полку. У 1761 р. став писарем 1-ї полкової сотні. У 1768 р. був обраний скарбником Переяславського комісарства, на якому отримав чин полкового осавула. У 1780 р. був удівцем і потомства чоловічої статі не мав. Мав 9 хат підданих (1782).
Серед сільських отаманів фіксується Федір Заяченко (1732).
Село Помоклі. У 1671 р. вдова Євфимія Романиха продала ґрунт свій власний помокльському жителю Мойсею Марченку.
Уже в 1679 р. тут була церква, в якій священиком був Прокіп.
Лук'ян Лук'янович Дейнека - полковий обозний (?- березень 1690 - лютий 1694-?). У 1691 р. він продав двір у Переяславі міщанину Григорію Гуржію. Дещо пізніше Степан Дейнека був отаманом с. Помоклів (1717), 21 червня 1719 р. продав тут плец і дубняк Григорію Шапошнику.
Єфросинія Дейнечиха, жителька переяславська, 20 грудня 1731 р. продала ліс козакам войнинським братаничу Григорію Соломченку й сестринцю Іванові Куриленку за 140 золотих.
Потаповичі-Мошенські, потім Потаповичі-Гайдовські перейшли на Переяславщину з Канівщини. Григорій Потапович - основоположник гілки Потаповичів-Григоровичів, київський зем'янин, згадується у квітні 1554 p., він мав дім і місце в Каневі. У 1572 р. Григорій Богданович Потапович отримав королівський привілей на с. Жердеве, надане його предкам нібито від київських князів. 2 квітня 1572 р. він з рідними братами отримав королівський привілей на села Тачанче, Григорівку, Мошни. Тоді ж їхня братаничева Милохна Морозова продала їм свою частину Жердева. Брати Потаповичі протистояли наїздам місцевого підстарости Єлизара Боруховського. У 1588 р. вони вели боротьбу з місцевим старостою князем Вишневецьким, який здійснив наїзд на Жердеве.
На Лівобережжі Григорій Потапович мав у володінні село Помоклі, на яке здійснив наїзд переяславський підстароста Ян Чирський. Володіння перейшли синам Петру й Івану Григоровичам-Потаповичам. Від Петра йшла гілка, представник якої Леонтій Павлович Потапович став обозним полковим переяславським; у його володінні перебувало Жердеве.
Леонтій Павлович Григорович-Потапович - власник с. Жердева, хутора Каневського при с. Канівцях Іркліївської сотні. Прізвище Левка Потапенка як значного товариша зустрічаємо в Черкасах у 1674 р. Був полковим обозним переяславським (1697). Його сини: Яків Леонтійович Григорович-Потапович -полковий старшина переяславський (1685), Іван Леонтійович Григорович - Потапович - священик, власник хутора.
Олексій і Фесько Симоненки (Семяненки) стали до козацьких лав у Помоклях ще на початку Визвольної війни.
8 вересня 1701 р. Антон Гуляницький продав за 20 талерів і 3 копи свій дідівський і батьківський гай Семену Симоненку. У 1703 р. Семен фіксується як отаман с. Помоклів. У 1732 р. тут отаманом був Андрій Гуляницький, а козацьку службу ніс його брат Тиміш. Семен Симоненко ж активно продовжував скуповувати навколишні землі. У 1716 р. він купив у Івана Незиленка гай. А в наступному році вже Іван Симоненко купив у Юхима Шелудченка луку.
Старший син священика рождественського монастирищанського (1740) Прилуцького полку Івана Мойсейовича Соханського Стефан (1719-?) навчався в КМА (1735-1744-?). Священиком у с. Помоклях Переяславського повіту (?-1764-1781-?) став, мабуть, завдяки шлюбові з Аграфеною NN (бл. 1730-?). Відомі його брати: Семен Іванович (1723-?) - навчався в КМА (з 1741), і Максим Іванович (1730-?) - навчався в КМА (1744-?). Діти Стефана Івановича: Петро (1755-?) - священик (1781), Дмитро (1763-?), Іван (1768-?) - корнет. Мав у Монастирищі 49 підданих.
Тут проживав рід хорунжого полкового компанійського Парфена Зощенка (1766), писаря полкової артилерії Кості Леонтійовича (1766).
Козак помокльський Тиміш Циганенко влаштував свого сина Олексія канцеляристом у консисторію (1768).
Родина Михайловських дала Помоклям Григорія, місцевого священика, значкового товариша Івана (1754). Яків Михайловський службу розпочав у лютому 1757 p., був полковим канцеляристом (листопад 1761-1771), отаманом сотенним 2-ї полкової сотні (червень 1771-1782).
Село Велика Каратуль. Сотником 1-ї полкової сотні в 1691 р. був Григорій Воленський (?-1655-1691-?). Він перейшов з Польської області (м. Волинь) в давніх роках і служив «в чине сотничьем по смерть свою», яка сталася між 1691 і 1695 pp., ближче до нижньої межі. Його син Йосип Григорович (?-1680-1749-?) служив у званні значкового товариша. У 1724-1726 pp. був комісаром полковим. Щось пов'язувало родину з с. Великою Каратуллю, бо став священиком рождественським великокаратульським (?-1736-1749-?).
Його сини: Григорій - священик с. Великої Каратулі, Микола (бл. 1724-?) - навчався в КМА (1736), Петро (бл.1729-?) - учень Переяславського колегіуму (1740), Олексій (бл.1730-?). Іван Йосипович навчався в Переяславському колегіумі (1749), службу розпочав з 1755 р. у полковій канцелярії і 12 років був канцеляристом Переяславського земського повітового суду. У 1772 р. Іван служив військовим товаришем (з 1767), був одружений з донькою священика.
Зайшлим на Переяславщину із Слобожанщини був рід Моцок. Його основоположник Георгій (?-1688-1708-?) був полковником. Григорій Георгійович (1709-1775-?) - полковий хорунжий переяславський (1735-1765). У 1775 р. був ще живий і проживав у Золотоноші як абшитований полковий хорунжий. У цей час він був уже вдівцем, поховавши дружину Пелагею Павлівну Черняхівську. З його біографії слід відзначити той факт, що протягом 1727-1731 pp. він був кур'єром при гетьманові Апостолі, а в 1731-1735 pp. - значковим товаришем. У 1775 р. мав 85 підданих, з яких 50-у Золотоноші, 25 - у Гельмязові, 10 - у с. Великій Каратулі. Він був швагром бунчукового товариша Степана Васильовича Томари.
Його син Микола Григорович (1744-1782-?) службу розпочав 22 травня 1761 р. полковим канцеляристом, був значковим товаришем (10 серпня 1766-1768), полковим хорунжим переяславським (30 січня 1768-1772), полковим обозним пере¬яславським (3 листопада 1772-1780). Брав участь у турецькому поході. Прем'єр-майор (з 10 січня 1780). У 1774 р. жив при батькові і піддані не були розділені. У 1782 р. тримав 4 хати в хуторі поблизу Золотоноші і 30 куплених душ у с. Дворячне Золочівського повіту Харківського намісництва. Другий син Семен Григорович (1750-?) - прапорщик Азовського піхотного полку, (1775), підпоручик у відставці, проживав у с. Великій Каратулі, у 2-х повітах мав 37 хат.
========================================
Аброскін П., Кривошея В., Стасенко О. Київщина козацька: люди і долі. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – С. 42-52.