Згодом був побудований панський палац за проектом відомого на Волині архітектора Генріка Іттара (1773-1850). На акварелі Наполеона Орди (1872), збереженій до наших днів, зображена садиба маєтку Радзивіллів у Підлужному. На ньому постає двоповерхова прямокутна споруда, покрита злегка похиленим дахом, із двома симетрично розміщеними коминами. Одночасно з будівництвом палацу князь вирішує закласти пейзажний парк навколо нього. Для виконання проекту він запрошує знаменитого на Волині ландшафтного архітектора Діонісія Міклера (1762-1853). Парк у Підлужному був закладений Міклером у 1812 р. одночасно з парком в іншій садибі Радзивиллів – у Шпанові. Як свідчать сучасники, обидва парки були дуже подібні один до одного і відзначались багатими оранжереями. Рослини з Підлужного були окрасою оранжерей Царського саду в Києві до 1919 р., коли сад був знищений і від оранжерей не залишилось ніяких слідів.
У період 1793-1795 рр. – Підлужне увійшло до Рівненського повіту Волинської губернії.
1823 року в селі почала діяти суконна мануфактура (фабрика), на якій працювали понад 30 кріпаків. 1848 р. – виробництво сукна збільшилося, на фабриці працювало 200 кріпаків; почали діяти шкіряний і вино курний заводи.
На початку ХІХ ст. княгиня із сім’ї Радзівіллів вийшла заміж за князя Чарторийського і продала село разом з людьми російському урядові.
Середина ХІХ ст. Підлужне стало відоме своєю річковою пристанню з якої в 1859-1862 рр. відвантажувалося майже 29 тисяч пудів хліба.
До 1861 р., тобто в пореформенний період, виникло декілька підприємств,на річці Замчисько збудовано декілька млинів. 1872 р. в Підлужному засновано цегельний завод.
1875 р. було відкрито однокласне училище, в якому 1884 року навчалося 95 дітей.
В кінці XIX ст. в Підлужному оселилося 49 сімей колоністів з Чехії та Австрії.
1900 року однокласне училище реорганізоване у двокласне.
На початку ХХ ст. навколо Підлужного внаслідок столипінської реформи появилися хутори: Руда Підлужненська та В’юниця.
Під час Першої світової війни 1914-1916 рр. село перебувало у прифронтовій смузі; на його території дислокувалися російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова. У лютому 1918 р. у с. Підлужне вступили австро-німецькі війська.
1928 р. – в селі виникла «Просвіта».
1939 р. у селі було відкрито початкову школу з українською мовою навчання, медичний пункт, клуб, бібліотеку.
5 липня 1941 р. – в Підлужне вступили німецько-фашистські війська, настав окупаційний період. Звільнено село 14 січня 1944 року; 42 жителі пішли на фронт, 27 з них не повернулися додому.
1948 р. – засновано колгосп ім. Леніна, пізніше перейменований на ім. Ватутіна.
В 70-і роки на території села споруджено будинок для вчителів, прокладено дорогу з твердим покриттям.
В 1980 р. в селі побудована нова середня школа на 500 учнівських місць.
2005 рік – організоване фермерське господарство «Мальвіна».
Історичною пам’яткою с. Підлужне є двоповерхові ДОТи – земельні оборонні споруди, будівництво яких відбувалося в 1936-1939 рр. Річчю Посполитою. Жителі місцевих сіл називають їх бонами, викопами. Жоден з них не повторюється у плануванні, але всі вони з’єднуються кабелем із центральним штабом. Спорудження велося у суворій таємниці і посилено охоронялося військовими. ДОТи утворювали систему оборонних споруд, які починалися з с. Підлужне і проходили через села Руда, Пісків, Моквин, Антонівку, Князівку, Немовичі, Чудель, Зносичі, Вири і доходили до Олевського району Житомирської області. За неповних 3 роки на території сіл Підлужне, Руда і Велика Любаша було збудовано 18 ДОТів.
Відомою особистістю с. Підлужне є український поет і журналіст Юрій Зіновійович Жилко. Він народився 25 березня 1898 року. Юрій Жилко – автор поетичних творів різних жанрів, оповідань, казок для дітей. На його честь названо центральну вулицю та відкрито на приміщенні школи меморіальну дошку.
Населення села 815 жителів. На сьогоднішній день функціонує: сільська рада, 5 магазинів, ФАП, новозбудована середня школа з комп’ютерним класом, спортивною залою, кімнатою психолога. У приміщенні школи знаходиться публічно-шкільна бібліотека з книжковим фондом біля 18 тисяч та дитячий дошкільний заклад «Калинка».
Також працює фермерське господарство «Мальвіна». На базі місцевого колгоспу ім. Ватутіна знаходиться Костопільська сортовипробувальна станція, створена ще в 1951 році.
Рішенням сільської ради №26 від 12 липня 2006р. затверджено символи села Підлужне. Герб: собою являє щит зеленого кольору розділений вертикально двома хвилясто срібними бічниками. В центральній частині золота квітка мати-й-мачухи (підбілу звичайного). Прапор: квадратне полотнище, що складається з трьох вертикальних смуг – білої, зеленої та білої , посередині зеленої смуги – жовта квітка мати-й-мачухи. Квітка підбілу та зелене поле вказує на назву села та щедрі луги, срібні бічники означають річки Горинь і Замчисько, води яких омивають Підлужне.
***
Карп’юк А. М. Підлужне і навколишні села. Фрагменти історії / А. М. Карп’юк. – Костопіль : Костопільська друкарня, 2012. – 160 с.
Карпенко, Даниленко, Пікуль, Бортник - Чернігівська губ
Таргоній, Шамбір, Кріштопець, Дедух - Рівенський уезд
Селезнев, Свістов, Шерстняков, Сіденко
Ведмідь(Медведєв), Пріходченко, Котенко, Сахненко, Адешелідзе