1

Тема: Хмарський

Хмарський Демид Захарович

серпень, 15, 1893 – жовтень, 17, 1938
Від тих страшних років, що випали на долю нашого багатостраждального народу, ми- нуло вже багато часу. Все менше і менше лишається живих свідків поголовної сталінської екзекуції над тими, хто здійснив революцію, хто, не покладаючи рук, будував нове життя. Кривава енкавеесівська молотарка, запущена «рідним батьком» народів, діяла без перебоїв і перепочинку, поглинаючи мільйони безвинних жертв. Потрапив до цієї м’ясорубки і ко- муніст Демид Захарович Хмарський, який до арешту працював у Машівці, Полтаві, Мирго- роді. В матеріалах, що вдалося мені зібрати про нього, на жаль, є чимало «білих плям». Од- нак я не втрачаю надії, що, прочитавши цю розповідь, відгукнуться ті, хто знав Хмарського. Нас, зокрема, цікавить, що сталося з його родиною, яка жила в Селещині. Напевне, дружи- ни Хмарського Ганни Макарівни, якій у 1938 р. сповнилося сорок п’ять, вже немає в живих. Та в їхній сім’ї було троє дітей. Найстарша, двадцятитрирічна донька Тетяна Демидівна Ка- чула-Хмарська, певно, була вже заміжня, бо мешкала в Миколаєві. Друга дочка, Марія, на- вчалася в Харківському медінституті, а чотирнадцятирічний Микола ходив до школи в Се- лещині. Можливо, комусь щось відомо про них, напишіть мені чи зателефонуйте.
А тепер хочу розповісти читачам про гірку долю Демида Захаровича, котрий став жерт- вою беззаконня. Біографічні дані, хоч і скупі, але до певної міри відтворюють його життєвий шлях. У мальовничому селі Басань колишньої Катеринославської губернії, в селянській родині Захарія Хмарського 15 серпня 1893 р. народився хлопчик, якого батьки назвали Демидкою. Сім’я була чималенька: четверо синів і дві дочки. А землі, як кажуть, і курці погребтись ніде. З худоби – кляча-конячина та корова-годувальниця. Як тільки дитина, було, зіпнеться на ноги, то вже старші привчали її до праці. Влітку Демидко був пастухом, а взимку бігав до школи, бо хотілося бути грамотним. І таки домігся свого. Вірогідніше всього, вже за радянської влади він здобув вищу освіту. Та й брати його теж вийшли в лю- ди. В анкеті заарештованого Демида Захаровича зазначено, де і ким працювали його бра- ти. Микола очолював пошукову партію з розвідки вугілля в Каменській області. Степан – командир прикордонників у Термезі. Федір – теж військовий, командував авточастиною в місті Борисові. Дві сестри – Єфросинія Гричухіна і Марія Ганжа – були вже заміжні. На- певно, жили в Басані.
З тієї страшної анкети я довідався, що Демид Хмарський без будь-яких вагань став на бік революції. З 1917 по 1920 рр. зі зброєю в руках відстоював ідеї Жовтня. Шляхами громадянської війни довелося йому пройти з боями. В грізному дев’ятнадцятому він став членом більшовицької партії і до останнього подиху був відданий їй.
Закінчилася громадянська, що стільки принесла народам страждань і жертв. Робітничі і селянські руки, що кілька років тримали гвинтівку, знудьгувалися за верстатом і плугом. І хоч більшість заводів і фабрик стояли мертвими, а поля заросли бур’янами, люди в ре-волюційному запалі взялися наводити порядок, давати лад у своєму понівеченому госпо- дарстві. У перших шеренгах будівничих соціалізму був і Демид Хмарський. На різних роботах доводилося йому трудитись – і рядовим робітником, і керівником. Скрізь, куди посилала партія, комуніст Хмарський не шкодував ні сил, ні свого часу. Працював і пос- тійно вчився, бо знав: без знань не можна вирішувати грандіозні плани, які стояли перед Країною Рад. І ось уже Демид Захарович у Машівському районі. Поселилися в селі Селе- щині, що розкинулося на правому березі невеличкої річечки Тагамлик. До райцентру всьо- го шість кілометрів, до того ж залізнична станція. Добиратися до роботи зручно, а його тоді саме призначили начальником політвідділу Машівської МТС. Дружина, Ганна Макарівна, та діти звикли, що батько рідко бував дома. Бо справ тоді лягло на його плечі стільки, що й за добу всіх не вирішиш. А головне – щоденна виховна робота як з механізаторами, так і з селянами ще молодих колгоспів. Тоді машинно-тракторна станція за все відповідала: і за врожаї, і за хлібозаготівлі, та найпаче – за політичний клімат у селах і хуторах. А часи то були тяжкі. Голодомор, вчинений сталінськими мракобісами, викосив стільки трудового люду, що й робити на перших порах нікому було. Виснажені, пухлі колгоспники виходили на лан, де нерідко й богу душу віддавали. Бачив цю страшну картину політпрацівник Демид Хмарський, але змінити щось не під силу йому було, вважав, що це результат ворожих дій «куркульні і правотроцькістських елементів».
Та все ж життя поступово входило в колію. Будувалася, розширювалася МТС, більше стало на колгоспних полях техніки, на очах виростали тямущі механізаторські кадри, міц- ніли партійні й комсомольські осередки. І в усьому цьому певна частка невтомної праці на- чальника політвідділу Демида Захаровича Хмарського. В емтеесівському колективі і в кол- госпах зони його добре знали і поважали за спокійний, розсудливий характер, за простоту і селянську натуру. Можливо, все це й сприяло тому, що невдовзі комуністи Машівського району обрали його своїм політичним ватажком. Чимало добрих справ Хмарський зробив, будучи першим секретарем Машівського райкому КП(б)У.
Але настав лихий тридцять сьомий. Сигналом до масових репресій став судовий процес над антирадянським троцькістським центром.
Від епіцентру політичного землетрусу блискавично покотилися репресивні хвилі на пе- риферію, до найглухіших куточків країни. Недремне енкавеесівське око ще активніше за- працювало над виявленням замаскованих «ворогів народу». А йому всіляко допомагали заздрісники, наклепники, кар’єристи, які завжди оперували гучною політичною фразеоло- гією. Газети і радіо хмеліли від викривальної інформації. Докотилася ця чорна хвиля і до Полтавщини. Те, що творилося в країні, хвилювало Демида Хмарського, викликало ду- шевну тривогу, вибивало його з робочої колії. Майже щодня він одержував страшну звіст- ку про те, що той чи інший його колега по партійній роботі потрапив до списку «ворогів». Наприкінці вересня 1937 р. створюється Полтавська область. І в Демида Захаровича (та й не тільки в нього) зажевріла надія, що жах припиниться. Але як гірко помилився він і ті, хто так думав. Адже в країні була створена особлива сила, непідконтрольна наддержавна струк- тура, яка владна була зробити все, що тільки захоче, і людське життя тоді нічого не було варте, бо людину вважали за звичайний гвинтик. А їх, безправних гвинтиків, у країні було сто вісімдесят мільйонів. Чи ж варто ними дорожити?
Створення Полтавської області, а з нею – партійних і адміністративних органів, ви- кликало проблему добору і комплектування кадрів для їх функціонування. Для відділу радянської торгівлі обкому партії потрібний був компетентний завідуючий. Вибір випав на Демида Захаровича Хмарського. 2 лютого 1938 р. він очолив відділ і почав з властивою йому енергією втручатися в справи торгівлі області. Як завжди, при реорганізації виникали певні труднощі. Були вони, звичайно, і при організації нашої області. Хмарський цілими тижнями не бував в обкомі, вирішуючи на місцях питання торгівлі. Та на перших порахе все вдавалося йому розв’язати. Через якихось п’ять місяців слідчий запише в протоколі допиту, що то він з ворожою метою створював ті труднощі в торгівлі Полтавщини.
Події перших місяців 1938-го року для Демида Захаровича розвивалися з блискавичною швидкістю. Думається, що ще тоді, коли його призначили завідуючим відділом обкому партії, він уже був на прикметі у начальника обласного управління НКВС. Після арешту першого секретаря Кременчуцького міськкому парії Максима Львовича Шмідта в середині травня обком партії рекомендував на цю посаду Хмарського, але чомусь ця пропозиція лишилася тільки на папері. Відчувалося, що хтось досить впливовий підкопувався під ав- торитет Демида Захаровича. Тож замість Кременчука він опинився в Миргороді на посаді завідуючого Миргородським відділенням «Полтавторг». Однак і тут йому не дали навіть оглянутися, вникнути в справи, вирішити житейські проблеми. Сім’я так і продовжувала мешкати в Селещині.
Спливав перший літній місяць. Неспокійно було на серці у Хмарського. Не помилилося чутливе серце Демида Захаровича. Вночі 25 червня 1938 р. на квартиру, де він жив, увірва- лися два працівники Миргородського районного відділу НКВС, зробили ретельний обшук (а шукати то й нічого було – ліжко, стіл і голі стіни), після чого господаря забрали з собою у відділ, де заповнили анкету на заарештованого. А через три дні він уже сидів у підвальній камері обласного управління НКВС. Почалися щонічні допити. Спочатку Хмарський запе- речував усі сфабриковані слідчим звинувачення, а згодом, коли тортури стали страшніші за смерть, він здався і підписав той липовий протокол допиту.
Які жзвинувачення були пред’явлені, апотім вибиті уХмарського? Виявляється, на території Харківської і Полтавської областей у середині 1930-х рр. діяла антирадянська правотроцькістська терористична організація, яка була викрита і ліквідована УДБ НКВС УРСР. Ця підпільна організація ставила за мету шляхом шкідництва і диверсій, терорис- тичних актів проти керівництва ВКП(б) і уряду повалити радянську владу, реставрувати капіталістичний лад в СРСР. Одним з активних членів названої організації був Демид За- харович Хмарський, якого завербував до неї інструктор сільгоспвідділу Харківського об- кому партії Заседболко ще в 1936 р. Цього запеклого ворога було викрито і знешкоджено. Слідством також було встановлено, що Хмарський поділяв терористичні методи боротьби проти членів Політбюро, зокрема Сталіна, виступав за державний переворот, щоб відновити капіталістичний лад у країні. Він знав про наявність у Харкові і Полтаві підпільних правот- роцькістських центрів, підтримував тісні зв’язки з їх учасниками, зокрема, з Удовиченком, Паволоцьким, Нечипуренком та іншими. Та й сам активно залучав до організації нових лю- дей. Так, він завербував Григоренка та Мудраченка.
Цих інкримінованих звинувачень вистачало на «вишку» для Хмарського. Однак слід- чому здалося цього замало. І він у протокол допиту внесе і такі злочини, як шкідництво в сільському господарстві. Нібито Демид Захарович систематично зривав хлібозаготівлі, порушував сівозміни. А працюючи в системі торгівлі (хоч на цій ділянці він трудився, як кажуть, три дні з походом), Хмарський встиг засмітити антирадянськими елементами весь торговельний апарат, потурав і брав під захист розтратників, зривав постачання товарів населенню області. Тільки подумати, коли він встиг усі ці злочини вчинити! Не треба бу- ти юристом, щоб побачити, як заключне звинувачення білими нитками шите. Та розібра- тися, вникнути в сфабриковану справу ніхто не збирався. Головне для сталінських катів: протокол допиту і визнання приреченого (щоб вибити їх, слідчі були добре навчені), а за «справедливим» вироком справи не буде. Отож, 17 жовтня 1938 р. виїзна сесія Війсь- кової колегії Верховного Суду СРСР засудила Хмарського Демида Захаровича згідно зі статтею 54–7, 54–8 та 54–11 КК УРСР до вищої міри покарання – розстрілу. Того ж дня в Полтаві вирок було виконано.Знайомлячись із справами жертв сталінських репресій за тридцять восьмий рік, я часто стикався з фатальною датою – 17 жовтня. Цей страшний день для багатьох полтавців, що по- трапили до енкавеесівських пазурів, був останнім днем у їхньому житті.
Був Демид Захарович Хмарський – і не стало. Канув у небуття. Стерлося б його ім’я на- завжди, якби не хрущовське потепління. Вбита людоїдом-Сталіним правда ожила, подала гнівний голос. 11 лютого 1958 р. справа Хмарського була переглянута, і вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 17 жовтня 1938 р. відмінено, справа про нього припинена за відсутністю складу злочину. Нарешті настав час, коли за сухою і скупою канцелярською термінологією виглянув світлий образ чесної людини, яка стала жертвою сталінського гено- циду.
Іван Наливайко
Реабілітовані історією. Полтавська область. Книга п'ята.

Спасибо сказали: Balakyn1

Поделиться

2

Re: Хмарський

ХМАРСЬКИЙ Іван Лаврентійович,
1893, с. Чубарівка Пологівського р-ну, проживав у Запоріжжі, укр, член ВКП(б). Машиніст транспортного цеху коксохімзаводу. Заарештований 25.03.38 р. Звинувачення: учасник к-р організації, вів к-р націоналістичну агітацію. "Трійкою" УНКВС по Дніпропетровській обл. 10.05.38 р. засуджений до розстрілу, як учасник ліквідованої повстанської організації. Вирок виконано 14.06.38 р в Запоріжжі. Реабілітований у 1957 р.
                      ДАЗО.  Р – 5747.  Оп. 3.  Спр. 11282, 11283.   5т

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Поделиться

3

Re: Хмарський

Хмарська Ольга Артемівна, 1920 року народження, м. Дружківка Донецької області, українка, освіта неповна середня, безпартійна. Проживала: м. Дружківка Сталінської (Донецької) області. Не працювала. Заарештована 24 січня 1947 року. Донецьким облсудом засуджена на 10 років ВТТ з позбавленням прав на 5 років та конфіскацією майна. Реабілітована у 1991 році.

Хмарський Артем Григорович, 1870 року народження, с. Тарасове Тираспільського району Одеської області, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав: м. Дружківка Сталінської (Донецької) області. Не працював. Заарештований 24 січня 1947 року. Донецьким облсудом засуджений на 5 років ВТТ з позбавленням прав на 3 роки та конфіскацією майна. Реабілітований у 1991 році.

Хмарський Артем Григорович, 1865 року народження, Одеська область, українець, освіта початкова, безпартійний. Не працював. Проживав: с. Сурове Костянтинівського району Донецької області. Заарештований 15 листопада 1933 року. Судовою трійкою при колегії ДПУ УРСР 25 лютого 1934 року засуджений на 3 роки ВТТ умовно. Реабілітований у 1989 році.

Реабілітовані історією. Донецька область. Книга восьма.

Цікавить інформація:
Махиньки с. Тростинка і с. Шевченківка Васильківського р-ну Київської обл.;
Гарник, Бадьорко, Лисий, Яненко Бершадського р-ну Вінницької обл.;
Шапран, Піскаленко, Григоренко с. Тростинка Васильківського р-ну Київської обл.

Поделиться