1

Тема: Ляхович

Ляхович Костянтин Іванович
серпень, 6,1886 – квітень,16, 1921
К.І.Ляхович увійшов до історії революційного руху як лідер полтавських меншовиків. Тому, на відміну від більшовицьких ватажків, його біографія замовчувалася.
Народився Костянтин Іванович 6 серпня 1886 р. [1] у місті Острог Волинської губернії [2]. Його батько, Іван Ілліч, якийсь час мешкав у селі Аврамівка Хорольського повіту Полтавської губернії [3], був гласним Хорольського повітового земства [4], а потім жив у селі Півнева Гора поблизу Острога, де орендував млин. Можливо, через те, що дядько Костянтина, Григорій Ілліч, працював управителем в економії Пологи Миргородського повіту, а брат і сестра теж жили на Полтавщині (Микола служив у Хорольській земській управі, а Анастасія вчителюва- ла в с.Кибинці Миргородського повіту) [5], він не поїхав з батьком в Острог, а залишився у Полтаві, де в 1904 р. закінчив Олександрівське реальне училище [6].
Напередодні революції Полтава була місцем заслання політично неблагонадійних осіб, переважна більшість яких сповідувала соціалізм. Захопився цією ідеєю і Костянтин. У колі його знайомих жваво обговорювались проблеми громадського життя, панувала атмосфера пе- редчуття кардинальних соціальних зрушень. Він приятелював з Олександром Імшенецьким, юнаком з демократичними поглядами, сином Я.К.Імшенецького – майбутнього депутата Де- ржавної думи першого скликання [7]. А другом і товаришем по революційній боротьбі пар- тії РСДРП(м), до якої Костянтин офіційно належав [8], була дочка письменника-демократа В.Г.Короленка Софія [9].
Родини Імшенецьких і Короленка радо приймали на своїх квартирах засланих, які про- водили тут свої збори. Бував на них і висланий на Полтавщину як політичне неблагонадій- ний видатний економіст М.Туган-Барановський [10]. Юний Костянтин, вірогідно, не лише слухав оцінку вченим марксової теорії, а й уважно вивчав його праці: «Теоретические основы марксизма», «Очерки из новейшей истории политической экономии социализма», що з 1901 р. друкувалися в журналі «Мир Божий». Ідеї М.Туган-Барановського та їх еволюція відбиваються в програмних положеннях соціал-демократів (меншовиків), у їх декларації, яку згодом оголосить Костянтин Іванович і деякі ідеї якої ще й до сьогодні не втратили актуальності.
Протягом 1905–1909 рр. Костянтина Івановича за революційну діяльність неодноразово притягали до судової відповідальності [11].
У 1905-му він був заарештований за те, що 26 грудня в Костянгинограді на мітингу в на- родному домі «высказывал суждения, возбуждающие к неплатежу податей и неисполне- нию воинской повинности, а также к ниспровержению существующего государственного строя» [12].
Після звільнення в травні 1906 р. продовжував партійну діяльність під безпосереднім керівництвом лідера полтавських меншовиків Арона Сандомирського [13]. Підтримував тісні зв’язки з соціал-демократами Харківського університету, при обшуку у яких 6–7 серп- ня 1908 р. знайшли його записку, підписану партійним псевдо «Константинов», з проханням дістати паспорт для нелегала [14]. Його звинуватили в тому, що він є членом РСДРП – пар- тії, яка «ставила за мету зміну шляхом збройного повстання встановленого суспільного ладу на соціалістичну організацію суспільства з скасуванням інституту приватної власности і ка- піталістичного ладу взагалі», зберігав соціал-демократичну літературу, зокрема, відозву ко- мітету про збір пожертв на користь соціал-демократичних депутатів Державної думи дру- гого скликання, постанову Центрального комітету РСДРП про роботу в профспілках [15]. За скоєне підлягає суду за ч. 1 ст. 102 і ч. 1 ст. 126 Кримінального уложення, але через тяж- ку хворобу «оставлен впредь до выздоровления в квартире писателя Владимира Королен- ко» [16].
За будинком В.Г.Короленка поліція встановила нагляд, а коли Костянтин Іванович оду- жав, його відправили до Харкова, де 23 жовтня 1909 р. Харківська судова палата винесла вирок про довічне заслання до Сибіру. Костянтин Іванович це рішення оскаржив, і до закін- чення справи його ув’язнили в полтавську тюрму, пізніше як хворого на серце, під вартою помістили на лікування в Полтавську богадільню. 16 грудня 1909 р. з допомогою друзів він здійснив вдалу втечу [17] і сім років потому провів за кордоном як політемігрант. Працю- вав журналістом соціалістичних газет, закінчив історичний факультет університету в Тулузі (Франція) [18].
У 1914 р. до Костянтина й доньки Софії (яка стала дружиною Ляховича), приїздив В.Г.Короленко. Костянтин Іванович допомагав Володимиру Галактіоновичу збирати ма- теріали для публіцистичних праць, став справжнім другом письменника [19].
До Полтави Ляхович повернувся 25 травня 1917 р. [20]. Робітники відразу ж обрали його до міської ради робітничих і солдатських депутатів. З протоколів засідань ради Ляхо- вич постає як досвідчений організатор, тверезий, виважений політик: виступає проти засмі- чення порядку денного другорядними питаннями, бореться проти незаконних конфіскацій, позасудових арештів, дезертирства, турбується про забезпечення міста продовольством, обстоює єдність революційних сил. Закликаючи до злагоди між партіями, попереджує, що «роз’єднаність губить революцію» [21]. Під час обрання Комітету по охороні революції йо- го ім’я серед тих, за кого від робітників подано найбільше голосів (засідання від 28 серпня 1917 р.) [22].
Більшовицький переворот у Петрограді К.І.Ляхович засуджує як «безглузду і авантюрис- тичну витівку змовників» (засідання від 26 і 30 жовтня 1917 р.). Переконує, що: «<...> За два тижні до обрання Установчих зборів ми не можемо ні визнати, ні слідувати за Петроград- ським Всеросійським з’їздом, тому що це було б з нашого боку злочинно перед народом, революцією і країною». Він стверджує, що «лінія Леніна ні на що не може спиратися <...> Треба ізолювати себе від безумної спроби. Для уникнення розколу треба відмежуватись і до- вести країну до Установчих зборів» [23].
Із скупих рядків анкети дізнаємося про його діяльність в цей час:«<...> в) до октябрьской революции 1917 года – в городе Полтаве, был членом горсовета и исполкома, был заведующим Центральным историческим архивом.
г) с октябрьской революции до ареста – с 1919 года частью находился в Полтаве, до 20 года в Севастополе. Был членом президиума горпроф. и с декабря 1920 г. в Полтаве членом горсове- та и секретарь писателя т. В.Г.Короленко.
д) что делал при Деникине – частью в Полтаве был зав. отделом культуры и искусства и чле- ном правления Совпрофа». (Протокол допиту від 19 березня 1921 р.) [24]
Пункт «в» анкети потребує деякого уточнення. Після Лютневої революції передова інтелі- генція організувала Політичний архів при Полтавському губернському громадському комі- теті. Костянтин Іванович став його завідувачем [25]. Документи цього архіву лягли в основу Центрального історичного архіву Полтавщини. КЛ.Ляхович через журнал «Нова школа» та інші часописи звернувся до громадськості за допомогою по збиранню історичних докумен- тів і рукописів. За його участю створено відділ по збереженню і систематизації документів, що мали відношення до революційно-національного руху на Полтавщині, врятовано багато цін- них матеріалів [26]. А про його роботу у відділі культури голова Полтавського губвиконкому Я.Н.Дробніс писав, що Ляхович, «жертвуя всем, часто с опасностью для жизни, собирал в со- кровищницах все то, что можно было спасти из хаоса разрушения и разгрома» [27].
Костянтин Іванович входив також до товариства любителів природи, яке ставило завдан- ням консолідацію наукових і громадських сил, створення в Полтаві центру наукової робо- ти. Програма, зокрема, передбачала, щоб кожна школа стала не лише осередком освіти, але і центром наукових досліджень прикладного характеру. Статут товариства написав видатний вчений-геохімік В.І.Вернадський, який мешкав на той час у Полтаві [28].
На початку весни 1918 р. Полтаву зайняли німці і гайдамаки. У юнкерському училищі, де розмістився штаб, почали катувати запідозрілих у більшовизмі. Костянтин Іванович як гласний міської думи підготував текст наказу, підписаного військовою владою, про те, що «усякі підбурювання однієї частини населення проти другої до насильства, погромів і гра- бунків, від кого б вони не походили, так само, як і самочинні обшуки, арешти і тим більше самосуди будуть припинятись самим рішучим чином з усією суворістю військового часу». Він неодноразово викривав знущання, вчинені над невинними мешканцями Полтави, на за- сіданнях думи і в газеті «Свободная мысль» [29], у якій співробітничав. За це 24 липня (ст. ст.) його арештували і відправили до концтабору у Брест-Литовський край [30]. Від загибелі врятувала революція у Німеччині. Разом із звільненими політв’язнями 25 листопада 1918 р. він повертається у Полтаву [31].
Місто поперемінно переходило в руки ворогуючих сторін. Разом з В.Г.Короленком КЛ.Ляхович захищав людей від репресій, врятував від загибелі не одне життя. Робітники зно- ву обрали його депутатом міської ради. Виступи, які відрізнялись різкою прямотою, створи- ли йому широку популярність. Навіть більшовики, політику яких він засуджував, поважали КІ.Ляховича як чесного і відкритого противника. Неабияку славу він здобув боротьбою проти застосування смертної кари [32]. Полтавська організація РСДРП з цього приводу 16 червня 1920 р. прийняла відповідну резолюцію, яка була розіслана правлінням усіх профспілок міста.
Керована КІ.Ляховичем організація РСДРП вела активну пропагандистську роботу, маю- чи широкий вплив на маси. У стислому вигляді позиція соціал-демократів була відбита в де- кларації, яку Костянтин Іванович оголосив на першому пленарному засіданні міської ради 19 грудня 1920 р. 30 грудня її опублікувала місцева газета «Известия» (No 174) [33].
Уповноважений губернської ЧК по нагляду за політичними партіями доповів про виступ і зміст декларації керівництву. Ось її основні положення:
«В галузі політичній. Розширення виборчого права в Ради. Забезпечення вільного голосу- вання і агітації друкованої та усної. Позбавлення Рад права виключати депутатів за політичними мотивами.Кожен закон неповинен вступати всилу без обговорення іприйняття ЦВК. Скасування комітетів незаможних селян.
Реорганізація ревтрибуналів наоснові виборності суддів усіма трудівниками. Передача ревтрибуналам всієї справи по боротьбі з контрреволюцією. Відмова від терору як систе- ми керівництва, негайне припинення безсудних розправ, варварськогоінституту зручників іадміністративних арештів. Відміна смертної кари. Відміна будь-яких незалежних від суду органів слідства і розправи по ЧК.
Позбавлення всіх партійних установ і осередків будь-яких прав державного керівництва і членів партії будь-яких матеріальних привілеїв.
Спрощення бюрократичного апарату шляхом місцевого самоврядування.
Широке національне самовизначення і, особливо, надання найширшого самоуправління Україні, козачим областям і Сибіру.
В галузі економічній. Відмова від явного і прихованого насадження сільськогосподарських комун. Закріплення за селянами землі, що знаходиться фактично в їхньому володінні.
Скасування загороджувальних загонів, відновлення приватної торгівлі товарами першої необхідності, зокрема, продуктами харчування.
Допущення приватного капіталу у велику промисловість для здешевлення виробництва.
Поступова передача дрібної промисловості кооперативам або старим власникам чи новим підприємцям за умови, що вони відновлять або організують виробництво.
Відмова від призначества і іншого втручання у внутрішнє життя кооперації.
Підвищення тарифів заробітної плати в державних підприємствах і встановлення мінімуму плати для приватних підприємств.
Професійні спілки приймають безпосередню участь в регулюючих установах; вони є органа- ми представництва пролетаріату і у цій своїй діяльності користуються повною незалежністю від державних органів» [34].
Як видно, Костянтин Іванович і очолюваний ним комітет РСДРП виступали за розблоку- вання завалів на шляху ринкових відносин, прагнули дати простір для вільного руху товарів і коштів.
Більшовики уважно стежили за опозиційними силами і в необхідних випадках вдавалися до репресивних заходів.
Майже всі активні члени полтавської організації РСДРП були арештовані протягом 16–21 березня 1921 р. [35]. До числа ув’язнених потрапив і Костянтин Іванович. Прохання В.Г.Короленка про залишення К.І.Ляховича, з огляду на його хворобу, під домашнім ареш- том, залишили без задоволення [36]. Проте ЦК РКП(б) не хотів пов’язувати арешти мен- шовиків з ім’ям всесвітньо відомого письменника. Ситуацію довелося виправляти голові «Цупчрезкому» В.М.Манцеву. Він надіслав до Полтави термінову телеграму. «Одержанням цього негайно звільніть утриманих у вас під арештом гр. Ляховича і Кривинську [37] згідно з постановою Політбюро ЦВК КПУ. Повідомте, у чому вони звинувачуються» [38].
Губчека виправдовувалось: «Повідомляємо, що гр. Ляхович і Кривинська були заарешто- вані відповідно до телеграми вашої про арешт активних членів угодівських партій» [39].
Наказ Манцева про звільнення К.І.Ляховича надійшов занадто пізно. У тюрмі Костян- тин Іванович захворів сипним тифом. 8 квітня 1921 р. Ляховича з-під арешту звільнили [40]. 9 квітня перенесли з тюрми додому, в будинок В.Г.Короленка. Володимир Галактіонович сподівався на краще, але непоправне сталося: в ніч на 16 квітня Ляхович помер.
Похорон, який відбувся 17 квітня, вилився в могутню демонстрацію. В ній взяли участь близько 20 тис. полтавців, переважно робітників. З Харкова прибув лідер меншовиків Сан- домирський. Керував процесією меншовик Владовський, працівник губернської ради проф- спілок. На прапорі комітету РСДРП присутні читали: «Вічна пам’ять борцеві, що боровся проти смертної кари, за революцію, за соціалізм» [41].
Губпартком почав гасити розбурхані пристрасті. З тюрми випустили частину арешто- ваних, а ув’язнених соціал-демократів 20 квітня вивезли до Харківської в’язниці. Слідчий столичного ЧК, розглянувши матеріали справи 27 квітня 1921 р., зробив такі висновки: Полтавська організація РСДРП має сильний вплив на робітничу масу, частина якої йде за соціал- демократами. З метою оздоровлення робітничого класу Шинкаревського – ув’язнити в кон- цтаборі до особливого розпорядження; Гольденберга, Ходос, Володарського, Карлінського, Курбатова, Силенчука, Могилевського Іллю – ув’язнити в політізоляторі. Інших як неактив- них – звільнити [42].
У доповідній начальнику політвідділу ВУЧК окремо зазначалося: «Зі смертю гр.Ляховича Полтавську організацію можна вважати обезголовленою. За винятком гр.Гольденберга, Си- ленчука, Карлінського іКурбатова, переважна більшість членів полтавської організації РСДРП за своїм політичним вихованням і практичним застосуванням меншовицьких ідей не становить собою серйозної сили. Вони занадто молоді і «політично істеричні», щоб у про- цесі своєї діяльності не дискредитували свою партію» [43].
Так фактично була припинена діяльність Полтавської організації РСДРП, лідером якої був палкий борець за правове демократичне суспільство Костянтин Іванович Ляхович.
1. Архів Служби безпеки України (далі Архів СБ України). – Спр. 52094 – Ф.П. – Т. 2. – Арк. 51.
2. Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІА). – Ф. 320. – Оп. 1. – Спр. 458. – Арк. 19.
3. Там само. – Арк. 20.
4. Адрес

Share

2

Re: Ляхович

ЛЯХОВИЧ Адам Казимирович,
1906, с. Жеребець (Кірове) Оріхівського р-ну, проживав у м. Запоріжжі, поляк. Черговий по залізн. ст. з-ду "Запорїжсталь". Заарештований 14.12.37 р. Звинувачення: підозрювався у зв'язках з польською розвідкою. НКВС і Прокурором СРСР 27.01.38 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10.02.38 р. в Запоріжжі. Реабілітований у 1963 р.
                   ДАЗО. Р - 5747.  Оп. 3.  Спр. 10475.   4т

Коли добром ніхто не дасть нам світла, – Його здобути треба – не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не запалила.

Share

3

Re: Ляхович

Ляхович Станіслав Іванович (Янович), 1910 р.н., с. Чернівці (Абрамівська Долина), 1910 р.н. Вінницька область

Thanks: kbg_dnepr1

Share

4

Re: Ляхович

ЛЯХОВИЧ Андрій. - 1760 р. н. Служив у Сорочинській сотні з 1773 р., в полковій Миргородській канцелярії (1773-1777). Сотенний отаман (з 1777). Значковий товариш Миргородського полку на уряді сотенного отамана (з 1780).

ЛЯХОВИЧ Володимир Матвійович. Значковий товариш Миргородського полку. Військовий товариш (1782). Носив це звання і в 1801 році. Був одружений з Єфросинією Семенівною Левенець (1801).

ЛЯХОВИЧ Григорій Іванович. -Народився 1739 р. Служив з 1758 р. на Запорожжі: військовим канцеляристом, полковим писарем (з 1760), військовим писарем (з 1768). Одружився з Каракаш Ганною Кирилівною, донькою уцтивицького сотника Миргородського полку. Після цього повернувся в Гетьманщину. Городиський сотник Миргородського полку (1768-1782). Учасник війни з Туреччиною: в боях під Дубосарами, Бендерами, Перекопом, Кінбурном. Бунчуковий товариш у Миргородському полку (з 1782). У відставці прем’єр-майор (1783).

ЛЯХОВИЧ Матвій Іванович. Миргородський сотник (Перша полкова сотня) (1758). Миргородський полковий хорунжий (1758-1761). Миргородський полковий суддя (1767).

ЛЯХОВИЧ [Ляшенко] Петро Матвійович. - Останній сотник Омельницької сотні (1772-1782). Тесть Панаса Івановича Мартоса по доньці Марфі.

В.М.Заруба. Козацька старшина гетьманської України.

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

5

Re: Ляхович

Об отыскании движимых и недвижимых имений и из них по первому имущества и капиталов
По сообщениям губернских правлений
1. Виленкского: принадлежащих нижепоименованным 136 мятежникам, к коим в течении годового рока публикации ликвидационной комиссии никто не предъявил претензии, с тем, чтобы если мерами правительства в последствии будет что-либо открыто, то таковое имущество обращено было бы без всякого спора в казну, а именно:  Ляхович Антон, Ляхович Иосиф

Вятские губернские ведомости, № 2, января 8 дня 1838 г., суббота

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

6

Re: Ляхович

ЛЯХОВИЧ ГЕОРГИЙ мещанин г. Томска, из ссыльных. † 31 октября 1884 г. в возрасте 62 лет в Томской городской больнице. Вдовец
ЛЯХОВИЧ ФЕЛИЦИЯ мещанка г. Томска. † 12 мая 1872 г. в возрасте 50 лет. Остался: муж Георгий.
ЛЯХОВИЧ МЕЧИСЛАВ дворянин Виленской губернии. † (убит) 6 августа 1906 г. в возрасте 29 лет.

КАТОЛИЧЕСКИЙ НЕКРОПОЛЬ ГОРОДА ТОМСКА (1841—1919 гг.)

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

7

Re: Ляхович

ЛЯХОВИЧ Василь Григорович, 1933 р. н., с. Буківна Тлумацького району, українець, освіта середня. Проживав у с. Буківна, учень школи в с. Нижнів. Заарештований 14.01.1951. Звинувачення: розвідник ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 19.02.1951 засуджений на 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітований 09.03.1993. (11182 П).

ЛЯХОВИЧ Василь Данилович, 1928 р. н., с. Голинь Калуського району, українець, освіта початкова. Проживав у с. Голинь, селянин. Заарештований 05.08.1950. Звинувачення: член терористичної групи ОУН. Військовим трибуналом Прикарпатського військового округу 07.07.1951 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 03.09.1991. (18001).

ЛЯХОВИЧ Ольга Олександрівна, 1921 р. н., с. Дубівці Галицького району, українка, освіта початкова. Проживала в с. Дубівці, селянка. Заарештована 26.02.1948. Звинувачення: зберігала документи та фотографії вояків УПА, постачала їм медикаменти та одяг. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 16.04.1948 засуджена на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 16.06.1992. (8878 П).

ЛЯХОВИЧ Юрій Ілліч, 1919 р. н., с. Голинь Калуського району, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований 15.12.1945. Звинувачення: шив для УПА обмундирування. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 23.03.1946 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 18.08.1993. (12303 П).

Реабілітовані історією. Івано-Франківська область, том 2.

Share

8

Re: Ляхович

ЛЯХОВИЧ Андрій Семенович, 1877 року народження, с. Мечетня Кривоозерського району Одеської області, українець, із селян. Проживав у с. Мечетня Кривоозерського району Одеської області. Колгоспник. Заарештований 17.05.1946 року. Вироком Одеського обласного суду від 30.07.1947 року засуджений до 8 років ув’язнення у ВТТ. Подальша доля невідома. Реабілітований у 1992 р.

Share