1

Тема: Грінченко / Гринченко

Грінченко Володимир Автономович
липень, 15, 1900 – квітень, 19, 1948
Доля на перших порах була прихильною до В.А.Грінченка. Син селянина-бідняка, він зумів отримати пристойну освіту і вже на початку 1930-х рр. увійшов до кола провідних ар- хеологів та музейних працівників України. На жаль, багатьом творчим задумам та планам невтомного дослідника рідного краю здійснитися так і не судилося. Вони, як і все життя, були перекреслені незаконним арештом, а згодом і несправедливим вироком.
Народився Володимир Автономович Грінченко 15 липня 1900 р. на Диканьщині. Оспі- ваний М.В.Гоголем край і на початку двадцятого століття повнився численними народними легендами й оповіданнями про мужніх та кмітливих козаків, легендарну поетесу Марусю Чурай, відважних борців проти соціального і національного гніту. З вуст в уста, з поколін- ня у покоління передавалися вони в короткі години відпочинку після тяжкої і виснажливої хліборобської праці, дозволяли хоча б на мить відійти від реальної дійсності, забути буденні турботи і кривди. А їх у житті сім’ї Грінченків було чимало. Батько з восьми років наймиту- вав, згодом, відбувши солдатську службу, влаштувався чорноробом на залізничну станцію Полтава-Південна. Заощадивши трохи грошей, купив клаптик землі, почав господарювати. Та вийти з скрутного матеріального становища йому так і не поталанило. Як міг, допомагав батькові Володимир. В пошуках хоча б якогось заробітку змінив він не одного заможного господаря.
Надія на краще з’явилася у Грінченків у 1917 р., коли селянське питання зайняло чільне місце в програмах майже усіх політичних сил на Україні. З цією надією батько й син пере- жили лихоліття громадянської війни, коли жорстоке братовбивство, здавалось, не мало нія- ких меж. У 1919 р. за допомогу партизанам А.С.Грінченко дістав немилосердну кару від де- нікінців. Внаслідок поранення Автоном Семенович надовго втратив працездатність. Однак, переборовши хворобу всупереч побоюванням близьких, став на ноги. В 1921 р. здійснилася заповітна мрія сім’ї Грінченків. Вони отримали власний наділ з поміщицької землі, щасливі засіяли зерном власну ниву [1].
Поліпшення матеріального становища батьків, впевненість у завтрашньому дні дозволи- ли зайнятися улюбленою справою і Володимиру Грінченку. Глибоке і неперехідне зацікав- лення історією привело його до Центрального пролетарського музею Полтавщини, в якому він влаштувався лаборантом археологічного відділу. В музеї на той час працювали такі відо- мі науковці, самовіддані дослідники рідного краю, як В.М.Щербаківський, М.Я.Рудинський, К.В.Мощенко, В.М.Верховинець, О.К.Тахтай, М.І.Гавриленко, Ф.В.Попадич, В.О.Щепотьєв. Разом з ними В.А.Грінченко взяв участь у комплексній історико-етнографічній експедиції в с. Яреськи Шишацького району. Пізніше під керівництвом досвідчених археологів, зокре- ма, С.Я.Рудинського, він обстежував неолітичні поселення на берегах р. Псьол, проводив ар- хеологічні розвідки в Нижньому Поворсклі, Кременчуцькому та Кобеляцькому повітах [2].Справжньою школою для майбутнього вченого стала його участь у археологічній експедиції М.Я.Рудинського, яка займалася дослідженням пам’яток черняхівської культури в урочищі Таранів Яр поблизу с. Мачухи Полтавського району [3].
Перша половина 1920-х рр. сповнена в історії Полтавського музею багатьма несприятли- вими, певною мірою навіть фатальними подіями. В 1924 р. за поданням органів ДПУ були звільнені провідні фахівці музею – М.Я.Рудинський, К.В.Мощенко та інші [4]. Не виклю- чено, що подібна «перспектива» відкривалась і перед В.А.Грінченком, який не приховував своїх щирих симпатій до увільнених співробітників, особливо до свого наставника Михайла Яковича Рудинського. За порадою останнього Володимир Автономович вирішує продовжи- ти навчання і в 1925 р. вступає до Катеринославського інституту народної освіти. Одночасно він влаштовується на роботу у місцевий історико-археологічний музей [5].
Роки, проведені в Катеринославі (з 1926 р. – Дніпропетровськ), – важливий етап у ста- новленні В.А.Грінченка як фахівця, який завдяки підтримці, мудрому і тактовному настав- ництву Д.І.Яворницького увійшов до кола визнаних археологів України. Далеко не остан- ню роль у цьому зіграла безпосередня участь молодого дослідника в Дніпрельстанівській археологічній експедиції, яка об’єднала навколо себе такі авторитети, як Д.І.Яворницький, М.О.Макаренко, М.Я.Рудинський, П.П.Смолічев таінші. Співпраця зними стала для В.А.Грінченка виявом особливого довір’я, яке він сповна виправдав своєю наполегливою працею. Досить сказати, що в 1928–1931 рр. В.А.Грінченко керував розкопками 33 з 99 архе- ологічних об’єктів [6].
Характеризуючи результати його роботи, академік ВУАН Д.І.Яворницький в 1932 р. пи- сав, що вони «<...> цілком самостійні і відповідають науковим вимогам як з боку методоло- гічного, так і описового. Під час роботи, – продовжував один з патріархів історичної науки, – В.А.Грінченко виявив ініціативу, розшукавши і дослідивши об’єкти виняткового значення (Кичкаський скарб, канцирська керамічна мануфактура та інші)» [7].
Практичні заняття археологією відкривали В.А.Грінченку широкі можливості для нау- кової роботи. Тому, отримавши диплом про вищу освіту, він відразу вступає до аспірантури при Українському науково-дослідному інституті матеріальної культури. Як видно з рішення пленуму УІМК від 31 грудня 1932 р., підписаного директором інституту О.С.Федоровським, В.А.Грінченко успішно виконував покладені на нього наукові плани, користувався повагою серед колег [8].
Високу оцінку отримала праця В.А.Грінченка на посаді завідуючого відділом рабовлас- ницького суспільства Харківського історичного музею. Маючи високий рівень теоретичної підготовки, досвід практичної роботи в галузі археології та музеєзнавства, він зумів за корот- кий час підготувати до відкриття експозицію відділу, яка привернула увагу широких кіл гро- мадськості. Не залишає ніяких сумнівів висновок інспектора у справах музеїв Управління мистецтв при РНК В.М.Знойка, який назвав В.А.Грінченка одним з найвисококваліфіковані- ших музейних працівників України [9].
У зв’язку з цим цілком закономірним стало запрошення В.А.Грінченка в 1936 р. до Києва на роботу в Центральний історичний музей. Відповідно до постанови РНК УРСР від 11 верес- ня 1935 р. та наказу наркома освіти УРСР від 31 травня 1935 р. він створювався на базі Все- українського музейного містечка як загальнореспубліканський культурно-освітній заклад.
Незважаючи на наявну базу, безцінні колекції всесвітнього значення, роботу по створен- ню музею доводилося розпочинати практично з нуля. В цьому Володимир Автономович переконався вже в перші дні перебування на посаді завідуючого відділом рабовласницького суспільства. В його розпорядженні не було навіть приміщення для розгортання експозицій. Експонати, передані з колишнього Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка, гинули внепристосованих підвалах, безповоротно втрачалися під час постійних пере- міщень. Серйозною проблемою ЦІМу стала комплектація штатів. Бракувало науковців,доглядачів, інших працівників. Однак, незважаючи на труднощі, працьовитий колектив му- зею вже на кінець 1936 р. прийняв на зберігання і впорядкував колекції інших реорганізова- них музеїв – Інституту історії матеріальної культури Академії наук УРСР, Етнографічного, Діячів АН УРСР, Всеукраїнського історичного, а також численні збірки, передані Музейним містечком, Музеєм західного мистецтва, матеріали розкопок в Ольвії за 1935–1936 рр. Знач- ною мірою це вдалося зробити завдяки самовідданості В.А.Грінченка, який, окрім своєї ос- новної роботи у відділі, певний час виконував обов’язки вченого секретаря музею [10].
Характеризуючи В.А.Грінченка на початку 1937 р., директор Центрального історичного музею Левкович необминув відзначити його «здібності доглибокої науково-дослідної та організаційно-керівної роботи» [11]. З огляду на це стає зрозумілим призначення Воло- димира Автономовича в лютому 1937 р, виконуючим обов’язки директора музею. 11 квітня 1937 р. відповідний наказ підписав народний комісар освіти УРСР В.П.Затонський [12]. На той час наркомат вже мав змогу переконатися в компетентності В.А.Грінченка, аналізуючи його доповідні записки від 16 лютого та 18 березня 1937 р. З конкретними і обґрунтованими пропозиціями щодо поліпшення роботи ЦІМу, а також розв’язання важливих завдань музей- ного будівництва в республіці в цілому [13].
З головою поринувши в роботу, В.А.Грінченко, безперечно, не чекав, що в серпні-вере- сні 1937 р. на сторінках газет «Пролетарська правда» та «Комсомолець України» з’являться статті, в яких він звинувачуватиметься в розпорошенні музейних експонатів, переслідуванні старих спеціалістів, зловживанні службовим обов’язком [14]. Обурений відвертою брехнею, Володимир Автономович звернувся за захистом до прокуратури м. Києва, народного суду Молотовського району міста, просив Наркомат освіти УРСР провести всебічну перевір- ку музею. Однак замість об’єктивного розбору викладених фактів НКО республіки визнав за доцільне 5 жовтня 1937 р. звільнити В.А.Грінченка з роботи [15].
Позбавлений улюбленої справи, безпідставно обвинувачений, В.А.Грінченко тяжко за- хворів – не витримало серце. Лише на початку 1938 р. він підвівся з ліжка, подав заяву з про- ханням прийняти на роботу в академічний інститут археології [16].
В інституті археології В.А.Грінченка призначили завідуючим фондами, доручили в стислі строки забезпечити консервацію, реставрацію, класифікацію численних археологічних знахі- док. Незважаючи на відсутність належних умов для роботи, розв’язання поставлених завдань проходило досить успішно. Одночасно з цим Володимир Автономович повернувся до нау- кової роботи, підготував ряд цікавих розвідок про взаємозв’язки східних слов’ян і Візантії. В підготовці креслень до них В.А.Грінченку допомагала дружина – Марія Сергіївна Мари- нець, яка до цього ще встигала навчатися в Київському індустріальному інституті, догляда- ла за сином та дочкою. Здавалося, що біда більше ніколи не завітає до скромної і водночас затишної оселі Грінченків.
Сподівання однак виявилися марними. 18 квітня 1938 р. В.А.Грінченко був заарешто- ваний. Його звинуватили у контрреволюційній діяльності, участі в антирадянській націо- налістичній організації, інших вигаданих вчинках та злочинах. Потягнулися довгі і виснаж- ливі допити. До червня 1938 р. В.А.Грінченко, відкидаючи будь-які звинувачення, твердив одне: «<...> Учасником контрреволюційної організації я не був, антирадянської діяльності не проводив» [17]. Тоді слідчі почали застосовувати особливо «вишукані» методи допиту. Про них пізніше розповість сам Володимир Автономович. «В червні 1938 р., – пригадував він, – на моє прохання очної ставки з членами контрреволюційної організації, до якої вклю- чили і мене, слідчий відповів, що її я отримаю лише тоді, коли мої кістки будуть повністю потрощені, а шкіра стане суцільним мішком. Тут же він передзвонив слідчому Крещанівсь- кому і попросив у нього «махалку» <...> Через дві хвилини останній заніс до кабінету задню ніжку стільця, дав мені в зуби і запитав чи бачу я, що це таке, а також чи усвідомлюю, ще буде надалі» [18].Важко сказати сьогодні, скільки продовжувалася подібна «обробка». Достовірних відо- мостей про це не знаходимо ні в протоколах допитів, ні в пізніших свідченнях В.А.Грінченка. Відомо, що Володимир Автономович підписав все, що від нього вимагали. Наприклад, на до- питі 20 липня 1938 р. він визнав, що «<...> до дня свого арешту був найлютішим ворогом Радянської влади. Приєднавшись до контрреволюційного підпілля <...> активно проводив антирадянську діяльність, спрямовану проти існуючого в СРСР ладу <...> ». Йому як на- уковцю і музейному працівнику було доручено... (?!) «псувати знайдений при розкопках та іншими шляхами матеріал, який мав наукову цінність, комплектувати матеріали в музеї не за історичним, а соціальним принципом» [19].
Здавалось, справу можна було завершувати... Однак непокірний В.А.Грінченко категорич- но відмовився від усіх своїх свідчень. Більше того, написав відповідні заяви в прокуратури м. Києва та республіки. Справа пішла по новому колу. Слідчі знову взялися за В.А.Грінченка, його колег, знайшли таки серед співробітників інституту тих, хто погодився дати свідчення проти нього, підписати акт про його антирадянську діяльність на музейній і науковій ниві. В справі з’явилися і протоколи допитів «спільників» В.А.Грінченка – вже розстріляних на той час Т.Т.Теслі, В.М.Знойка, інші компрометуючі документи. Не вистачало головного – зізнан- ня самого Володимира Автономовича. А той мужньо і непохитно стояв на своєму, відкида- ючи всі висунуті звинувачення. Так і не отримавши, а вірніше, не вибивши нового зізнання, слідство склало обвинувачувальний висновок. З нього випливало, що з 1934 р. В.А.Грінченко був активним учасником антирадянської української націоналістичної організації, знав, що на чолі її стоять якісь високі посадові особи, розділяв їх погляди щодо колоніального статусу України і необхідності її відторгнення від СРСР, вів шкідницьку діяльність на ниві музейно- го будівництва [20]. Залишалося чекати вироку. Цілих вісімнадцять місяців з вірою у доб- ро і справедливість очікував його В.А.Грінченко. Не втратив надії навіть тоді, коли отримав постанову Особливої наради при НКВС від 17 жовтня 1939 р., яка визначала йому суворе і несправедливе покарання – п’ять років виправно-трудових таборів [21]. Писав у прокура- туру, на адресу наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії, апелював до «сталінської консти- туції» [22]. Та всі спроби довести свою невинність виявились марними. Особлива нарада при НКВС СРСР своєю постановою від 22 жовтня 1940 р. відмовила В.А.Грінченку у перегляді його справи [23].
Про це остаточне рішення Володимир Автономович довідався, перебуваючи далеко від України. 21 грудня 1939 р. його відправили етапом до селища Канська Красноярського краю. Зберігся лист В.А.Грінченка до дружини, який він надіслав безпосередньо з етапу. Не можна без хвилювання читати рядки цього унікального за своєю моральною силою документа:
«Дорога Марусічко! Писав тобі у Ромни і на всякий випадок пишу сюди. Взагалі, доки не от- римаю від тебе листа і не довідаюся, де ти будеш, буду писати на Ромни. Я живий і здоровий. Пишу з Новосибірська, прямую до Канська, виїду, очевидно, завтра. Як мучуся, що не довелось побачитися 23.XIІ. Знаю, як ти чекала і як, очевидно, організувала виклик Світлусі і рідних. Жаль- жаль... Знаю, що турбуєшся, знаю, що ніколи не повіриш в те, що я винний. Звідси я повинен і буду звільнений. А поки що порубаємо ліс. Живи і, головне, бережи себе та діток. Всіма вами я любуюсь. І радий, що ви у мене є. Вами я живу. Ви – мій маяк. Думаю, що винесу все заради вас. Не забувайте лише ви мене. В тебе я вірю і пишаюсь тобою. Міцно цілую всіх. Ваш чоловік і батько Володимир. 3.1.1940 р.» [24].
Щирі взаємини, світла і непохитна віра один в одного допомогли Грінченкам вистояти у найважчі хвилини життя. А нелегко було їм обом.
Незважаючи на те, що у Марії Сергіївни на руках залишилось двоє дітей, відразу після арешту чоловіка її виселили з помешкання. Розпочались переслідування дружини «ворога народу» і на роботі. Її зреклись деякі «вірні» друзі і знайомі. Що ж до Володимира Автономо- вича, то труднощі його перебування у таборі ускладнювались хворобою серця. А на початку1940 р. трапилась нова біда – під час вантажних робіт він потрапив під завал колод, отримав перелом ключиці, інші серйозні пошкодження...
Відбувши покарання, В.А.Грінченко не зміг повернутися на Україну – йшла війна, і та- ких, як він, врайони, наближені довійськових дій, тоді непідпускали. Змушений був до кінця 1946 р. залишатися працювати в Управлінні табору. І лише в 1947 р. повернувся до сім’ї [25]. У Києві зустрів колишніх колег по Інституту археології, отримав запрошення на роботу. На той час в інституті якраз вирішувалось питання про розкопки пам’яток біля с. Мачухи, у дослідженні яких В.А.Грінченко брав участь ще в 1924 р. Здавалось, життя посту- пово входить у свою нормальну колію. Проте все було не так просто. Інструкції забороняли В.А.Грінченку та таким як він проживати у Києві. В зв’язку з цим органи внутрішніх справ відмовили вченому навіть у тимчасовій прописці в столиці України [26]. Довелося Володи- миру Автономовичу, влаштувавшись в Інституті археології, в лютому 1948 р. їхати за його завданням «в м. Полтаву для вивчення археологічних матеріалів і відповідної літератури в Полтавському музеї». Попрацювати тут довго, однак, не вдалося. 19 квітня 1948 р. розкрая- не серце Володимира Автономовича Грінченка зупинилося назавжди» [27].
Вже після смерті дослідника будуть зроблені реальні спроби оцінити його наукову спад- щину, побачить світ цікава праця «Пам’ятка VIII ст., коло с. Вознесенки на Запоріжжі» (1950 р.) [28]. Пройдуть роки, і 18 липня 1956 р. президія Київського обласного суду прийме рішення про припинення справи В.А.Грінченка, відкине всі обвинувачення проти нього як необґрунтовані, скаже правду. про ще один з численних злочинів сталінщини.
1. Архів СБУ. – Спр. 36371

Thanks: Balakyn1

Share

2

Re: Грінченко / Гринченко

 ГРІНЧЕНКО Павло Іванович, 1887 року народження, с. Требухів Броварського району, українець, освіта початкова. Проживав у с. Требухів, робітник аеропорту (Бориспільського).Трійкою при УНКВС по Київській області 28 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 4 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.
Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга

Скок, Кайдан, Гамалій, Кроль, Шевченко, Васюк, Музиченко (Чернігівська губ.)
Примо (Полтавськая губ.)
Горбов, Сергеєв (Орловськая губ.)

Share

3

Re: Грінченко / Гринченко

ГРИНЧЕНКО СТЕПАН КУЗЬМОВИЧ, 1901 р.н.,
с.Фурманівка, українець, освіта початкова, рахівник колгоспу. Заарештований 14.04.1938 Новоукраїнським РВ НКВС (“у 1919 році служив у війську армії УНР; член військово-націоналістичної організації, вів контрреволюційну діяльність”). Засуджений 5.05.1938 трійкою УНКВС Одеської області до розстрілу, вирок виконано 8.06.1938. Реабілітований 1.02.1958 Кіровоградським облсудом. (П - 4057)

Share

4

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1015, спр.180   Исповедные росписи церквей Киевского уезда за 1807 г.

с. Пилиповичи

посполитые ...

60  Иван Григориев Гринченко  55,  Сыны :  Артем  16,  Никита  7,  Василь  26,  его сын  Матфей  2
226  Иван Григориев Гринченко  32,  сын  Петро  8

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: Алена1

Share

5

Re: Грінченко / Гринченко

ГРІНЧЕНКО Ганна Яківна народилася 1890р. у с. Гонзіно Бєлгородського пов. Курської губ. Українка, із селян, неписьм., поза-парт. Проживала в с. Білий Колодязь Вовчанського р-ну Харківського окр. Селянка-одноосібниця. У 1929 р. розкуркулена. Заарештована 27 січня 1930 р. за участь у повстанській організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 18 квітня 1930 р. позбавлена волі в концтаборі на 3 роки умовно. Реабілітована 29 вересня 1989 р.

ГРІНЧЕНКО Данило Юхимович народився 1885 р. на хут. Горинівка Харківського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Довжик Золочівського р-ну Харківського окр. Селянин-одноосібник. Позбавлений виборчих прав. Заарештований 2 червня 1929 р. за систематичну антирад. агітацію (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ОДПУ від 26 липня 1929 р. (ст. 5810 КК РСФРР) висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 14 грудня 1995 р.

ГРІНЧЕНКО Іван Іванович народився 1895 р. і проживав у Харкові. Українець, із службовців, освіта незакінчена вища, позапарт. Редактор ЦКК РСІ. Заарештований 1 листопада 1933 р. як член к.-р. есерівської організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 23 лютого 1934 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 24 серпня 1989 р.

ГРІНЧЕНКО Матвій Петрович народився 1906 р. у с. Охоче Зміївського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Охоче Олексіївського р-ну Харківської обл. Селянин-одноосібник. Заарештований 25 лютого 1933 р. за участь у к.-р. організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 4 квітня 1933 р. позбавлений волі в концтаборі на 5 років. Реабілітований 25 листопада 1965 р.

ГРІНЧЕНКО Микита Якович народився 1888 р. у с. Охоче Зміївського пов. Харківської губ. Росіянин, із селян, неписьм., позапарт. Проживав у с. Охоче Олексіївського р-ну Харківської обл. Селянин-одноосібник. Заарештований 13 грудня 1932 р. за участь у к.-р. організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 4 квітня 1933 р. позбавлений волі в концтаборі на 10 років. Реабілітований 25 листопада 1965 р.

ГРІНЧЕНКО Семен Якович народився 1882 р. у с. Охоче Зміївського пов. Харківської губ. Росіянин, із селян, освіта початкова, по-запарт. Проживав у с. Охоче Олексіївського р-ну Харківської обл. Селянин-одноосібник. У 1929—1931 рр. позбавлений виборчих прав. Заарештований 12 грудня 1932 р. за участь у к.-р. організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 4 квітня 1933 р. позбавлений волі в концтаборі на
5 років. Реабілітований 25 листопада 1965 р.

ГРІНЧЕНКО Тимофій Антонович народився 1887 р. у с. Пільна Вовчанського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Пільна Вовчанського р-ну Харківського окр. Селянин-одноосібник. У 1929 р. розкуркулений. Заарештований 27 січня
1930 р. за участь у к.-р. організації (ст. 5411 КК УСРР) і ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 18 квітня 1930 р. висланий до Північного краю на 5 років. Реабілітований 29 вересня 1989 р.

ГРІНЧЕНКО Яків Іванович народився 1898 р. у с. Вільшана Харківського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Сороківка Харківського р-ну Харківського окр. Селянин-одноосібник, робітник механічного вітряка. Позбавлений виборчих прав. Заарештований 31 січня 1930 р. за групову агітацію проти заходів рад. влади та к.-р. діяльність (статті 5410, 5411 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 16 березня 1930 р. висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 9 вересня 1989 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 1.

Share

6

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1015, спр.210   Исповедные росписи церквей Уманского уезда за 1811 г.

с. Псяровка

Владельческие подданные ...

261  Илья Гриньченко  47
316  Максим  Гриньченко  61
261  Анастасия Гринчиха вдова  26

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: Алена1

Share

7

Re: Грінченко / Гринченко

ГРИНЧЕНКО Олексій Дмитрович народився 1885 р. у с. Соколів Зміївського пов. Харківської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у с. Гнидів-ка Ізюмського р-ну Харківської обл. Завідувач пивної лавки. Заарештований 20 серпня 1935 р. за антирад. агітацію та участь у к.-р. організації (статті 5410, 5411 КК УСРР) 1 спецколегією Харківського облсуду 10 лютого 1936 р. (статті 5410 ч. 1, 5411 КК УСРР) засуджений на 7 років позбавлення волі з пораженням у правах на 3 роки. Ухвалою Верховного Суду УСРР від 25 березня 1936 р. термін покарання знижено до 5 років позбавлення волі у ВТТ з пораженням у правах на 3 роки. Реабілітований 11 травня 1990р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 2.

Share

8

Re: Грінченко / Гринченко

ГРІНЧЕНКО Сергій Овер’янович народився 1895 р. і проживав у Харкові. Українець, з робітників, освіта початкова, поза-парт. Приймальник молокопродуктів Харківського заводу ім. Мікояна. Заарештований 14 червня 1937 р. за к.-р. профашистську агітацію (ст. 5410 ч. 1 КК УРСР) і Харківським облсудом 28 серпня 1937 р. засуджений на 6 років позбавлення волі у ВТТ з пораженням у правах на 2 роки. Реабілітований 29 січня 1992 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 2.

Share

9

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.1998, оп.1, спр.11   Сповідальні розписи церков Білогородської єпархії за 1775 р.

г. Межирич

Войсковые обыватели ...

213  Яков Кодратов Гринченко  40,  сыны :  Кирило  13,  Степан  11,  Петр  8

51  Михаил Стефанов Гринченко  55,  сыны :  Роман  25,  Федор  21,  Иаков  13,  Стефан  7,  Ияков  3
57  Стефан Андреев Гринченко 55,  сын Костянтий 13
      брат  Федор  50,  сыны :  Андрей  21,  Стефан  16

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: Алена1

Share

10

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.1998, оп.1, спр.11   Сповідальні розписи церков Білогородської єпархії за 1775 р.

сл. Недригайлова

Войсковые обыватели ...

71  вдова Дарина Андреева Гринчиха  58,  сын  Василий  29

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: Алена1

Share

11

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1017, спр.13   Сповідні розписи церков Полтавської протопопії за 1771 рік

с. Тахтаулово

военные ...

113  удова Татияна Гринчиха  43,  сын  Яков  11
118  удова Мелания Гринчиха  42,  сын  Стефан  24,  Димитрий  23,  Иоан  1
124  удова Дария Гринчиха  42,  сыны :  Михаил  16,  Василий  12

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: GRYN, Алена2

Share

12 ( 18-11-2016 22:17:11 змінене Ярематойсамий )

Re: Грінченко / Гринченко

А Гринчиха - то, швидче, від Гринько. А від Гринченко - Гринченчиха, хоча може бути й Гринчиха. У всякому разі, одна Гринчиха щодня повз мене ходить, так вона удова по Гринькові.

Прізвища українські та народів чорноморського регіону
Thanks: GRYN, Алена2

Share

13

Re: Грінченко / Гринченко

Повинно бути, але частіше зустрічав Гринчиху поруч з Гринченко. Гринченчиха не зустрічав жодного разу ...

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков

Share

14

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1017, спр.13 Сповідні розписи церков Полтавської протопопії за 1771 рік

с. Локощина

посполитые ...

181  Демян Гринченко  36

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: Алена1

Share

15

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1017, спр.13 Сповідні розписи церков Полтавської протопопії за 1771 рік

с. Петровка

военные ...

565  Иаков Гринченко  45,  сын  Иаков  9

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: GRYN, Алена2

Share

16

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1017, спр.13 Сповідні розписи церков Полтавської протопопії за 1771 рік

м. Великие Будища

военные ...

165  Василий Григориев Гринченко  53,  сын  Иван  21
177  Яков Есифов Гринченко  76,  сыны :  Семен  32,  его сыны :  Филип  3,  Афанасий  1,  Василий Яковов  25

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: GRYN, Алена2

Share

17

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1017, спр.56   Исповедальная роспись церквей Черкасской протопопии за 1788 год

с. Яровое

посполитые ...

159  Сидор Гринченко  70,  сыны :  Марко  30,  Федор  35,  его сыны :  Андрей  10,  Гавриил  8,  Корнилий  5

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: GRYN, Алена2

Share

18

Re: Грінченко / Гринченко

ЦДІАК, ф.127, оп.1015, спр.113     Исповедные росписи церквей Золотоношской протопопии за 1796 год

м. Еремеевка

крестьяне владельческие ...

1138  Герасим  Антонов Гринченко  31

R1a - BY30762

Пошук предків : Яценко, Косенко, Божко, Костенко, Хмельницький, Луговий, Мазин, Бураков
Thanks: GRYN, Алена2

Share

19 ( 16-09-2017 21:40:29 змінене Balakyn )

Re: Грінченко / Гринченко

Грінченко Василь Антонович, 1905 року народження, с. Тахтаулове Полтавської області, українець, освіта середня, безпартійний. Проживав: Оленовські Кар’єри Сталінської (Донецької) області. Не працював. Заарештований 13 вересня 1941 року. Даних про вирок немає. Пропав без вісті у 1941 році при етапуванні. Реабілітований у 1955 році.

Грінченко Дмитро Матвійович, 1862 року народження, с. Новоекономічне Гришинського району Донецької області, українець, освіта нижча, безпартійний. Хлібороб. Проживав: с. Новоекономічне Гришинського району Донецької області. Надзвичайною сесією Артемівського окрсуду 11 січня 1930 року засуджений на 10 років ВТТ з конфіскацією майна. Реабілітований у 1994 році.

Грінченко Леонтій Іванович, 1899 року народження, с. Лизівка Білокуракінського району Луганської області, українець, малограмотний, безпартійний. Проживав: Донецька область, ст.  Дебальцеве, 2-й майданчик, барак № 33. Заарештований 21 березня 1935 року. Засуджений лінійним судом Донецької залізниці у м. Артемовську 2 червня 1935 року на 3 роки ВТТ. Реабілітований у 1961 році.

Грінченко Федір Спиридонович, 1911 року народження, с. Старицьківка Карлівського району, українець, освіта нижча, безпартійний. Проживав: Донецька область, ст. Микитівка, вул. Красноармійська, буд. № 11. Заарештований 15 лютого 1933 року. Засуджений Особливою нарадою при колегії ДПУ УРСР 20 березня 1933 року до заслання у Північний край на 3 роки. Реабілітований у 1989 році.

Реабілітовані історією. Донецька область. Книга третя.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share

20 ( 12-07-2019 11:22:43 змінене Gordj )

Re: Грінченко / Гринченко

ГРИНЧЕНКО Парасковія Никонорівна, 1909 р. н., уродженка і мешканка с.Кочубеївка Уманського р-ну Черкаської обл. Українка, б/п, малописьменна, заміжня. До арешту працювала в колгоспі “Комінтерн”. Арештована 31.05.1944 р. 07.10.1944 р. ВТ КВО по суду виправдана, з-під варти звільнена.

ГРІНЧЕНКО Ірина Трохимівна, 1895 р. н., уродженка і мешканка с.Ржавець Канівського р-ну Черкаськоїобл. Українка, б/п, освіта нижча, одружена. До арешту була домогосподаркою. Арештована І 7 березня 1944 р. Засуджена 29 липня 1944 р. Військовим трибуналом військ НКВС Київської обл. до 15 р. з пораженням у правах на 5 р. та конфіскацією майна за ст.54-1 “а” КК УРСР. 28 жовтня 1955 р. Військовим трибуналом Київського ВО вирок від 29 липня 1944 р. скасовано, справу припинено за недоведеністю звинувачення.

Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга друга

Share

21

Re: Грінченко / Гринченко

Грінченко Марфа Федорівна, смт. Березнегувате Березнегуватського району Миколаївської області.

Під час Голодомору допомогла вижити дітям — братам Мишкові та Іванкові Сіленкам. Хлопці, що залишилися без батьків, приходили до Марфи Грінченко, яка їх годувала.
Свідчення Грінченко Килини Іларіонівни.


/ Історики встановили імена людей, які рятували співвітчизників в часи Голодомору
www.cdvr.org.ua/node/1838

Share

22

Re: Грінченко / Гринченко

ГРІНЧЕНКО Ірина Трохимівна, 1895 р.н.Гурбдженка і мешканка с. Ржавець Канівського р-ну, українка, б/п. Домогосподарка. 29 липня 1944 р. ВТ НКВС Київської обл. засуджена до 15 р. ВТТ. Реабілітована 28 жовтня 1955 р. ВТ КВО.

ГРІНЧЕНКО Василь Демидович, 1908 р.н., уродженець і мешканець с. Хижииці Лисянського р-ну, українець, б/п. трійкою УНКВС засуджений до 10 років ВТТ. Реабілітований 27 лютого 1989 р. Прокурором обл.

ГРІНЧЕНКО Володимир Демидович, 1919 р н., с. Хижинці Лисянського р-ну, українець, б/п. Проживав у с. Хижинці Лисянського р-ну, в 1930 р. сім’я його батька Грінченка Демида Мироновича була розкуркулена, вислана в невідомому напрямку. Реабілітовний 25 листопада 1994 р. на основі ст. 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р., згідно з рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Лисянської районної ради. Мешканець Краснодарського краю.

Реабілітовані історією. Черкаська обл. Книга третя

Share

23

Re: Грінченко / Гринченко

Грінченко Дмитро Матвійович, 1862 року народження, с. Новоекономічне Гришинського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Проживав за місцем народження. Хлібороб. Заарештований 19 листопада 1929 року. Артемівським окружним судом засуджений на 10 років ВТТ з конфіскацією майна. Реабілітований у 1994 році.

Реабілітовані історією. Донецька область. Книга дев’ята.

Принципово пишу (і відповідаю) українською, бо для мене це важливо.

Share