1

Тема: Рыженко / Риженко

РИЖЕНКО Іван Пилипович, 1918 р., с. Кочеріжки Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл., українець, з селян, освіта вища, начальник медико-санітарної служби в/ч 65475. 03.09.1949 р. звинувачений в тому, що під час Великої Вітчизняної війни систематично збирав німецькі газети і журнали і зберігав цю а/рад. літературу до 1949 р., ув’язнений до ВТТ на 5 р. Реабілітований 19.10.1960 р.

Реабілітовані історією. Дніпропетровська область

Поиск предков и потомков, сбор информации, генеалогические исследования и построение родовых деревьев для следующих фамилий: Дорошенко, Дик, Верба, Кравцов, ПолОвый, Курбановский, Коноплин, Будников,  Синельник, Каченовский/Коченовский/Коченевский, Родкевич/Радкевич, Роскладка/Розкладка/Раскладка/Розкладко

mtDNA - J1c5

Share

2

Re: Рыженко / Риженко

Риженко Яків Омелянович
листопад, 13,1892 – травень, 29, 1974
У публікаціях про Я.О.Риженка, як правило, наводять лише основні відомості з життя мистецтвознавця. Але й вони хибують певними неточностями. І це не випадково: надто мало достовірних документів, які висвітлюють час роботи Якова Омеляновича на Україні. Тому спробуємо відтворити основні етапи життєвого і творчого шляху відомого науковця та куль- турного діяча.
Народився Яків Омелянович Риженко 13 листопада 1892 р. у селі Пустовойтове Кре- менчуцького повіту (зараз Глобинського району) на Полтавщині в родині селянина-бідняка. Маючи всього дві з половиною десятини землі, стареньку, хоч і завжди вибілену хату, його батько не міг самотужки прогодувати сім’ю – сина і дочок, які з раннього дитинства змушені були підробляти у заможних селян, виконувати різну невдячну роботу.
Справжній дивосвіт країни знань відкрила Якову початкова школа. Допитливого і напо- легливого учня помітили і рекомендували для вступу в педагогічне училище. Витрати за його навчання і утримання взяло на себе Кременчуцьке земство. Закінчивши училище, Риженко почав працювати учителем сільської школи, досяг певного достатку, якого так не вистачало в дитинстві [1]. Проте тяга до знань виявилася значно сильнішою, і він виїздить до Москви, де вступає до Вечірнього університету імені Шанявського [2].
Про коло його знайомих та інтересів у Москві розшукати достовірних документальних свідчень, на жаль, не вдалося. Однак навряд чи вони були пов’язані з військовою службою, на яку Я.О.Риженка мобілізували в 1915 р. Закінчивши шестимісячні курси, він працює фельдшером військового госпіталю в м. Моршанськ Тамбовської губернії, а після Лютневої революції повертається на Полтавщину. Оселяється в с. Мала Перещепина, де вчителюва- ла дружина – Зозуліна Катерина Олександрівна. Згодом Яків Омелянович очолює місцеве двокласне училище, активно включається в роботу місцевих земських установ та кооперати- ву «Селянська спілка», багато часу віддає організації спілки робітників млинів. При цьомуна перше місце ставить захист інтересів бідноти, тяжке становище якої він пізнав на власно- му життєвому досвіді.
Не залишає поля громадської діяльності Я.О.Риженко і в роки Української революції. Тому, коли в село вступили загони окупаційних військ кайзерівської Німеччини, Яків Оме- лянович, остерігаючись помсти, змушений був переселитися до с. Селещина. Однак отрима- ти тут роботу так і не вдалося – школу зайняли німці, заняття не проводилися.
В пошуках заробітку Я.О.Риженко виїхав до Полтави і тимчасово влаштувався на роботу в педагогічному бюро губернського земства. Одночасно з цим викладав на учительських кур- сах в Лубнах і Ромнах. Не цурався і тяжкої праці на залізниці.
1918-й рік – один з найдраматичніших у житті Я.О.Риженка. Гнітила не лише відсут- ність постійної роботи, побутова невлаштованість. Турбувало й інше... Як і значна частина української інтелігенції, Я.О.Риженко покладав особливі надії на Центральну Раду, вірив у її спроможність відродити культуру України, відкрити широкі можливості її народу вільно працювати на своїй землі. Однак в квітні 1918 р. до влади на Україні прийшов режим гетьма- на П.Скоропадського, що викликало у Я.О.Риженка глибоке розчарування. «Я став обива- телем, – писав він. – Отримав клаптик землі, почав його обробляти, завів корову і закрився у вузькій сфері особистих інтересів».
Вони, однак, не завадили Я.О.Риженкові побачити нечувані «насильства, пограбуван- ня, екзекуції», якими супроводжувалась великодержавна шовіністична політика деніківців. Тому після їх вигнання Яків Омелянович погодився стати секретарем волревкому. В 1921 р. як лектор Костянтиноградського повітового ревкому він взяв безпосередню участь в прове- денні заходів, спрямованих на ліквідацію спалаху висипного тифу, знаходився на найбільш епідеміологічне небезпечних ділянках. Не було нарікань на Я.О.Риженка і як на завідуючо- го двокласною, а згодом семирічною школою в с. Селещина та секретаря місцевого комітету профспілки робітників освіти – Робос.
Помітивши молодого освіченого сільського вчителя, губернське правління спілки Робос в 1923 р. запропонувало Я.О.Риженку посаду заступника завідуючого, а потім і завідуючо- го Полтавським педагогічним музеєм. Після об’єднання останнього з Центральним проле- тарським музеєм Полтавщини Я.О.Риженко стає керівником етнографічного відділу ново- утвореного музейного закладу, а з 1925 р. – ще й заступником директора музею по науковій роботі.
Слід зазначити, що середина 1920-х рр. – складний і суперечливий період в історії Пол- тавського музею. В 1924 р. від обов’язків його директора був увільнений такий визнаний авто- ритет в галузі музейного будівництва, як М.Я.Рудинський, змушені були залишити улюбле- ну справу досвідчені музейні працівники – К.В.Мощенко, Є.Я.Рудинська та інші. Внаслідок цього значно послабився зв’язок музею з Полтавським науковим товариством. активні члени якого – відомі діячі науки та культури В.О.Щепотьєв, Г.О.Коваленко, М.М.Бужинський – практично відмовились від участі у створенні нових оригінальних експозицій.
Упереджене ставлення до нової адміністрації та наукових співробітників музею відчува- лось також з боку ряду наукових установ Всеукраїнської Академії наук. Музей, як зазначав Я.О.Риженко, опинився в стані своєрідного бойкоту. Відчув його і Яків Омелянович на собі. Невдачею, зокрема, в середині 1920-х рр. завершилась його спроба вступити до Наукового товариства, не був він прийнятий згодом також до секції наукових працівників спілки Ро- бос.
Тим з більшою наполегливістю Я.О.Риженко взявся за підвищення своєї кваліфікації му- зейного працівника, фахівця-етнографа. В 1926 р. Яків Омелянович вступає до аспірантури при кафедрі історії української культури академіка Д.І.Багалія. «Потрібно було багато зусиль і праці, – писав пізніше Я.О.Риженко, – щоб одночасно з роботою чисто службовою викону- вати і роботу аспірантську». Однак наполегливість, виняткова працездатність давали свої по-зитивні результати. Не останню роль відіграло творче спілкування початкуючого дослідника зі своїми досвідченими наставниками – академіком Д.І.Багалієм, завідуючим етнографічною секцією кафедри О.В.Вєтуховим, відомим етнографом П.Г.Ковалевським, молодими науков- цями К.Г.Червяком, Б.К.Пилипенком, А.П.Ковалевським та іншими [3].
В результаті вже скоро побачили світ праці Я.О.Риженка про кустарно-ремісничу про- мисловість іпобутово-етнографічні особливості Полтавщини[4], значення краєзнавства у виховній та культурно-освітній роботі. Увагу фахівців привернув його нарис історії Пол- тавського краєзнавчого музею, в якому, зроблений огляд найбільш цінних етнографічних, художніх, кустарно-ремісничих та інших музейних збірок [6]. Свого наукового значення не втратили і сьогодні підготовлені Я.О.Риженком путівники по влаштованих музеєм в кінці 1920-х рр. виставках з історії гончарства, килимарства та шиття на Полтавщині [7].
Після успішного захисту в 1929 р. дисертаційної роботи Я.О.Риженко отримав ряд при- вабливих пропозицій. Йому пропонували залишитись на кафедрі Д.І.Багалія. Розраховував на здібного науковця і Науково-дослідний інститут історії матеріальної культури під керів- ництвом О.С.Федоровського [8].
Однак, як зазначав сам Я.О.Риженко, душею він зрісся з музеєм, не уявляв свого життя без нього. Тому, не пориваючи зв’язку з науковими установами Харкова, залишився працю- вати у Полтаві, налагодив робочі контакти з місцевими освітньо-культурними установами та організаціями, науковою інтелігенцією.
В 1925 р. Я.О.Риженко виступив з ініціативою проведення реорганізації експозиції Пол- тавського краєзнавчого музею. Ось як оцінював її результати журнал «Жизнь искусства»: «Надзвичайно цінні матеріали зібрані з величезною любов’ю, опрацьовані і систематизовані для наочного огляду широких трудящих мас <...> В даний час музей за кількістю і якістю своїх колекцій серед провінційних музеїв стоїть на першому місці» [9].
На підтвердження цього досить сказати, що на початок 1928 р. у трьох відділах музею (побуту таідеології, природничому, соціально-економічному) було зосереджено понад 100000 експонатів [10].
Центральне місце в експозиції музею займали етнографічні експонати, переважно зібрані і опрацьовані особисто Я.О.Риженком. Велику увагу приділив він зокрема виявленню і облі- ку історико-мистецьких предметів в культових спорудах, з яких до музею надійшло близько тисячі килимів, унікальні стародруки, високохудожні зразки церковного начиння.
Поповнити збірки відділу предметами українського побуту, мистецтва та промислів дало можливість проведення ряду наукових експедицій. Так, в 1926–1927 рр. під керівництвом Я.О.Риженка розпочалось комплексне етнографічне дослідження Опішненського району, до якого було споряджено дві експедиції музею. Перша досліджувала природу району, дру- га – побут і виробництво. В результаті їх роботи було зібрано чимало цінних експонатів, що характеризують кустарні промисли і ремесла, традиції житлового та господарського будів- ництва, ювелірне мистецтво, шиття. Музейними працівниками було записано біля 500 зага- док, різдвяних віршів, колядок тощо [11].
Дослідження Опішненського району, особливо його кераміки, музей продовжував і в на- ступні роки. Причому їх практичні результати зацікавили не лише науковців, а й господарни- ків, які вдало використовували матеріали музею для налагодження керамічного виробництва на експорт [12].
Належну увагу приділяв також Я.О.Риженко питанням екскурсійного обслуговування населення. З метою його суттєвого поліпшення спільними зусиллями працівників музею та окрполітосвіти було відкрите екскурсійне бюро, створена мережа громадських екскур- соводів. Лише за 1926–1927 рр. музей відвідало 2215 екскурсій (84614 екскурсантів) [13]. Увагу полтавчан та гостей міста привернули виставки музею: «Гончарство Полтавщини», «Килимарство й килими Полтавщини», «Українське шиття» та інші. Активізації туристсь- ко-екскурсійної роботи на Полтавщині, розв’язанню важливих завдань музейного будівниц- тва, пропаганди історико-культурної спадщини краю значною мірою сприяв і підготовлений за участю Я.О.Риженка оригінальний як для 1920-х рр. «Екскурсійний довідник по Полтаві та Полтавській окрузі» (Полтава, 1927. – 68 с.). Крім загальних статей, назване видання мало складену Я.О.Риженком типову схему експозицій районного та шкільного музеїв, а також перелік основних пам’яток Полтави, кожна з яких була внесена в маршрут певних тематич- них екскурсій і супроводжувалась відповідними поясненнями про пов’язані з нею історичні події.
Популяризуючи історико-культурні пам’ятки, Я.О.Риженко доклав чимало зусиль для їхзбереження. Коли напочатку 1927р. уПолтаві утворилась окружна комісія охорони пам’яток культури і природи, він, цілком закономірно увійшов до її складу. Цікаво, що в ор- ганізаційному засіданні Комісії безпосередньої участі Яків Омелянович не брав. Однак при- сутні (В.О.Щепотьєв, М.І.Гавриленко, Г.О.Коваленко, інші провідні науковці та культурні діячі) одностайно висловились за його членство в Комісії [14]. В цьому ж році Я.О.Риженко був прийнятий у наукову секцію спілки Робос, а згодом навіть увійшов до складу її керівних органів. Не залишився досвідчений фахівець поза діяльністю окружної Комісії по увічненню пам’яті М.М.Коцюбинського. Нарешті визнанням особистих заслуг Я.О.Риженка в дослід- женні Полтавщини стало його обрання дійсним членом Полтавського наукового товариства при ВУАН. Як бачимо, колишні непорозуміння з передовими науково-культурними колами Полтави безслідно минули, відкривши широкі можливості для творчої співпраці на ниві культурного будівництва.
Серед тих, з ким спілкувався Я.О.Риженко в кінці 1920-х рр. – талановитий, літературоз- навець і перекладач, мистецтвознавець і композитор В.О.Щепотьєв, дослідник історії рід- ного краю М.М.Бужинський, викладачі Полтавського ІНО М.Ф.Ніколаєв, П.Г.Клепацький. Заходив «на вогник» до музею відомий культурний діяч Г.О.Коваленко. Не раз звертався до унікальної колекції фольклору, зібраної Я.О.Риженком, відомий український композитор Ф.В.Попадич. Любили погомоніти з Яковом Омеляновичем про історичне минуле Полтав- щини молоді літератори Григорій Майфет і Юрій Циганенко.
Тісні творчі контакти встановилися уЯ.О.Риженка також знауковими колами Киє- ва, зокрема, вченими Всеукраїнської Академії наук. Вже в 1929 р. етнографічна секція при ВУАН запропонувала йому співробітництво з «Етнографічним вісником». Спеціально для цього видання Я.О.Риженко підготував цікаву розвідку «До економіки чумацтва на Полтав- щині в другій половині XIX ст.». Зацікавився він також пропозицією здійснити фундамен- тальне ретроспективне дослідження про розвиток цехів на Україні. Але завершити розпочату роботу так і не зміг.
За звинуваченням в антирадянській діяльності, яка начебто полягала в розповсюдженні антимарксистських поглядів, ствердженні «вульгарно-націоналістичних тенденцій», 6 бе- резня 1931 р. Я.О.Риженко був заарештований органами ДПУ. Правду кажучи, окрім досить неконкретних свідчень про приналежність до контрреволюційної організації, слідство нія- ких доказів проти нього не мало. Сам же Яків Омелянович категорично відкидає будь-які звинувачення. «В своєму ставленні до Радянської влади,– писав він у власноручних показан- нях від 3 травня 1931 р., – як і вся інтелігенція, я пройшов період недовіри, період пошуків, період національних захоплень, та контрреволюціонером ніколи не був».
Однак слідство, націлене на викриття нової розгалуженої контрреволюційної організації, подібні визнання до уваги не брало. Вражений таким поворотом справи, Я.О.Риженко на до- питі 14 серпня 1931 р. скріпив власним підписом все, що від нього вимагали, а саме: визнав свою приналежність до місцевої філії контрреволюційної повстанської організації – «Ук- раїнський національний центр». Отямившись, 29 серпня він категорично заперечить усі ці вигадки, та буде вже пізно. Звинувачувальний висновок буде вже складений і затвердженийпрокурором. З нього зокрема випливало, що Я.О.Риженко без додаткової обробки був завер- бований до Українського національного центру і готував наукові кадри молоді до повалення радянської влади.
Можна лише здогадуватись, як зустрів подібний висновок Я.О.Риженко. Коли ж про звинувачення довідалася його дружина, вона не витримала – потрапила до психіатричної лікарні. Вже звідти зверталася до Генерального прокурора УСРР з проханням переглянути справу чоловіка. У відповідь з Харкова прийшло рішення Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 21 лютого 1932 р. про засудження Я.О.Риженка за ст. 54-11 КК УСРР до висе- лення з України та заборону проживати на її території протягом трьох років [15]. Засланий до Астрахані, він неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами про зняття судимості, але, так і не дочекавшись позитивного рішення, помер 29 травня 1974 р.
Лише 19 червня 1989 р. У відповідності з указом президії Верховної Ради Союзу РСР від 16 січня 1989 р. вчений, талановитий організатор музейної справи, щирий поборник збере- женая української національної культурної спадщини буде реабілітований. Його творчий доробок стане в нагоді тим, хто дбайливо, без зайвої метушні, відроджує неньку-Україну, її багатовікові історичні та культурні традиції. «Пройдуть роки, – писав в одній з своїх праць Яків Омелянович Риженко, – перебудується життя, на сцену вийдуть нові мистецькі форми, але й вони в процесі свого творення будуть черпати живильну вологу з глибокого колодязя народної творчості» [16]. Які пророчі слова!
1. Архів УСБУ по Полтавській області. – Спр. 15125

Share

3

Re: Рыженко / Риженко

РИЖЕНКО Іван Іванович народився 1898 р. у с. Страсне Павлоградського пов. Катеринославської губ. Українець, із селян, освіта початкова, позапарт. Проживав у сел. Лозова Лозівського р-ну Харківської обл. Технічний конторник ст. Лозова Півд. залізниці. У 1923 р. позбавлений виборчих прав. Заарештований 21 березня 1933 р. за приховування свого соціального походження (ст. 5410 КК УСРР) і ухвалою особливої наради при колегії ДПУ УСРР від 27 березня 1933 р. виселений до Північного краю на 3 роки. У 1989 р. проживав у Харкові. Реабілітований 9 жовтня 1989 р.

Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 2.

Share