1

Тема: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

Корнієнко О.М. Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст.: застарілі слова, військові,
побутові та релігійні терміни, запозичені одиниці з етимологічними коментарями
та тлумаченнями [за текстами історичних пам’яток]. – Київ: ДП « НВЦ
«Пріоритети», 2013. – 240 с.




Робота здобувача Інституту історії України НАН
України, члена Правління Національної спілки краєзнавців України Олега
Корнієнка присвячена як історії українського козацтва, так й історії розвитку
української мови. Словник-лексикон містить близько 2
230 термінів. Його основу складає переважно військова
лексика, а також найхарактерніші для періоду другої половини
XVII-XVIII ст. слова (переважно архаїзми та історизми),
значення яких кардинально змінилося або вже втрачене. Структура словника
складається із вступної частини, переліку скорочень пояснювальних позначок,
основної частини, додатків та списку використаних джерел. Видання доповнене
численними ілюстраціями.


Книга розрахована на широкий загал читачів: науковців, котрі працюють у
царині української історії, філології, військової справи, культурології,
етнології, а також краєзнавців, студентів і всіх, хто цікавиться історією
України та історією становлення й розвитку української мови.



На даний момент книга реалізується у м.Суми. Можна розглянути варіант пересилки "Новою поштою" за попередньою оплатою. Бажаючих прошу звертатися електронною адресою sumy-regiment@rambler.ru






Thanks: borisovichi1

Share

2

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"


Вступ


 


Лексика, тобто словниковий склад мови, найтісніше
пов’язана з життям народу-носія, виникненням нових слів і зникненням старих
вона постійно реагує на зміни в суспільно-виробничому й культурному житті
етносу. Із плином часу деякі слова докорінно змінювали своє значення, що
згодом завдавало певних труднощів дослідникам історичних джерел.


Задум щодо створення пропонованого наразі «Лексикон
доби козаччини XVII-
XVIII ст.» виник
років із десять тому, коли автор уже мав певні напрацювання, розвідки з історії
Сумського козацького полку. Результатом тривалої в часі науково-дослідницької
роботи стало видання «Нариси військової історії України. Сумський слобідський
козацький полк 1659-1765 рр.» 1. Цілком зрозуміло, що
історичні джерела, використанні при написанні згаданої книги, містили значну
кількість застарілих і рідковживаних термінів, своєрідних глос, котрі
потребували не просто тлумачення, а й розкриття етимології, пояснень щодо
походження й призабутого первинного значення окремих слів. Зрештою, оскільки з
ряду причин у самому виданні не вдалося розмістити лексичні примітки, пояснення
щодо невідомих широкому загалові слів-термінів були відсутні, це призвело до
слушних нарікань читачів.


Необхідно зазначити, ще до винаходу
книгодрукування люди укладали глосарії – написані від руки списки іноземних і
рідковживаних (незвичних) слів, що ними рясніли старовинні манускрипти,
особливо твори грецьких і латинських класиків. Із рукописних тлумачних
глосаріїв, що користувалися неабияким попитом, робилися копії, а пізніше, коли
з появою друкарства книги подешевшали, словники стали в числі першої друкованої
продукції. З часом, попри розвиток як історичних, так і філологічних наук,
необхідність у тлумачних словниках не зникла. Їх потребували не лише учні та
студенти навчальних закладів, а й увесь науковий світ. В українській історичній
науці відомі випадки, коли у навіть знаних вчених, котрі й самі були нащадками
славетних козацьких родів, і працювали в той час, як значна частина лексики
козацької доби ще не була втрачена, інколи виникали труднощі з поясненням
значення окремих термінів. О.М. Лазаревський у своїй відомій праці «Полк
Прилуцький» (1902 р.) зазначає про походження одного з місцевих топонімів:
«…мы не умеем определить значение слова Самбор,
тем более, что некоторые ученые – на наш вопрос о происхождении этого слова, –
говорят о его румынском происхождении…» 2. Втім зауважимо,
«самбір» – це рослинний різновид, дерево, сучасній науці відоме як «верба
пурпурова», що швидко розростається пагонами 3.


Протягом ХІХ – ХХ ст. побачили світ ряд видань,
що містили тлумачення застарілих термінів козацької доби, але вони носили
скоріше характер узагальнених етнографічних розвідок. Це, наприклад, роботи
В.Я.
 Ломиковського 4, М.М. Сементовського 5,
В.К. Василенка 6 та М.Ф. Сумцова 7.
Певні спроби робилися й шанувальниками історії російського козацтва 8.
В останній час почали з’являтися електронні ресурси з різноманітними
історичними словничками, що мали б певною мірою задовольнити відповідний попит
читачів. Проте, на нашу думку, із ряду причин вони поки що не досить ефективні.
По-перше, через те, що зачасти аж занадто стисло й поверхово охоплюють значний
хронологічний період та широкий мовно-географічний спектр, заледве не всі регіони
нинішньої України, аж до гірських говірок включно. Натомість поява даного
видання обумовлена, насамперед, бажанням якомога повніше дослідити й
зафіксувати історико-культурні особливості земель колишньої Наддніпрянської та
Слобідської України, а саме – в їх мовно-лексичному контексті. Адже об’єкт
досліджень – лексика козацької доби 2 пол.
XVIIXVIII ст. (від початку Визвольної війни під проводом
Б. Хмельницького до остаточної ліквідації козаччини).
По-друге, на думку автора, у пропонованих ще донедавна
лексикологічних працях досить важко простежити взаємодію тогочасної української
мови з мовами інших народів, зокрема що стосується слів-запозичень, оскільки в
переважній більшості таких словників не розкривається етимологія наведених
термінів. Ну і, по-третє, згадані лексикони містять переважно короткі пояснення
застарілих і рідковживаних слів і майже не враховують наявність омонімів, себто
слів, що однакові за звучанням і написанням, але різні за значенням. Відтак
актуальність і новизна окремої праці, якою є «Лексикон доби козаччини XVII-
XVIII ст.», видаються цілком зрозумілими і
нагальними. Коли книга вже готувалося до друку, Інститутом історії України НАН
України було видано уніформологічний
словник Є.В. Славутича «Військовий костюм в Українській козацькій
державі», що, крім іншого, містить метрологічно-нумізматичну, матеріалознавчу
термінологію та інформацію про ронди (кінську збрую) 9.


Що ж стосується структури пропонованого видання, то
складається воно із передмови, вступної частини, списку скорочень пояснювальних
позначок, основної частини, додатків, списку використаних джерел і
термінологічного покажчика. Власне, у самому словнику, котрий є основною
частиною, в алфавітному порядку подано близько 2
230
термінів. Умовно їх можна поділити на кілька груп.


1. Військова термінологія, вживана у козацькому
війську та арміях європейських країн 2
пол.
XVII – XVІII ст.: найменування холодної та вогнепальної зброї, елементів
фортифікаційних і оборонних споруд, військово-адміністративних посад, звань і
чинів, військових шикувань і маневрів, клейнодів, одностроїв, військового
спорядження та кінської збруї тощо.


2. Назви давніх суспільно-політичних реалій.


3. Метрологічні, нумізматичні, геральдичні й
топонімічні терміни, вживані в 2 пол. XVII – XVІII ст., як українські,
так і російські, європейські та східні терміни, котрі потрапляли до лексики
українського козацтва внаслідок сталих контактів з іноземцями.


4. Терміни, що відносяться до господарської
діяльності людей: назви колишніх професій, застарілих предметів і знарядь
праці.


5. Побутові терміни: елементи тогочасного одягу,
ґатунки тканин і шкіри, назви страв, речей повсякденного користування, порід та
мастей свійських тварин тощо.


6. Правовідносини, у т.ч. й сімейні (ступені
спорідненості).


7. Назви основних церковних і народних обрядових
свят у переведенні на числове календарне датування XVII ст. старого стилю.


Зрештою, спектр наведених у словнику дефініцій
значно ширший. «Лексикон доби козаччини
XVІІ-XVIII ст.» покликаний допомогти
читачам зорієнтуватися в особливостях тогочасної термінології, хибне розуміння
якої може призвести до суттєвих помилок. Так, наприклад, володіння
спеціальною фортифікаційною термінологією,
котра застосовувалася в історичних документах, дозволяє здійснити більш-менш
точну реконструкцію укріплень, а наявність тогочасного усталеного регламенту
здійснення будівельних робіт та найпростіших стандартів – навіть розрахувати
приблизну кількість витраченого будівельного матеріалу та робочого часу.
Зупинімось на такому прикладі: російський термін «острог» міг означати і власне
фортецю, і її елемент – стіну. Остання могла бути виконана в кількох варіантах,
що суттєво різнилися за своєю конструкцією: рублені
стіни з обламами
(роблені тарасами); стоячий
острог з обламами
; стоячий острог без
обламів
; косий острог, лежачий острог.


Попри очевидну перевагу військової лексики,
автор намагався навести найбільш характерні для того часу застарілі слова,
значення яких кардинально змінилося або вже втрачене. Сучаснику, напевно, важко
сприймати факт, що такі слова, як умань,
локня, грунь свого часу були аж ніяк не географічними назвами, а
найменуваннями видів природного середовища – «поле», «луг», «пагорб», а караван – це не валка верблюдів у
пустелі, а гуральня, де звичайно гнали горілку. Взагалі, топонімічні назви є
невід’ємним компонентом мови історичних документів. Вірне розуміння застарілих
термінів допомагає розтлумачити походження багатьох сучасних топонімів, а
розуміння сутності назви населеного пункту або певної місцевості певною мірою
застерігає цю назву від втрат, перейменувань, від невиправданої заміни її на
більш сучасну. Наприклад, згідно Литовського Статуту термін воля означає дозвіл або право, надане
вотчинником на певний термін вільній людині користуватися частиною орної землі.
Звідси походять й топоніми – Воля, Волька, Волиця. Останні є певними відповідниками більш пізньому терміну
«слобода».


Існує ще один важливий аспект. Так, у
Львівському літописі та віршах XVII ст. зустрічаємо опис місцевості, де
мали зводити фортецю Кодак: «где Ніпр упадаєт в дунай, замок мурувати і місто
осадити німцями, аби козаки не ходили на море» 10. Термін дунай у даному випадку слід розуміти як
місце, де Дніпро, проминувши пороги, широко розливається на розлогій рівнині.
Таке трактування кардинально змінює значення слів широковідомої пісні «Їхав
козак за
Дунай», де автором – козак Харківського
слобідського полку Семен Климовський:


                                               Їхав козак за Дунай,


                                               Сказав:
"Дівчино, прощай!"


                                               Ти,
конику вороненький,


                                               Неси
та гуляй 
11.


 


Вірне розуміння терміну дунай пояснює нереальний на перший погляд козацький похід у глибоке
запілля Османської імперії, за річку Дунай. У дійсності, герой пісні збирається
на сторожову службу в Дике поле до Великого Лугу
, де
Дніпро
виходить на широкі степові простори Запоріжжя.
У сучасних варіаціях історичної пісні «Ой, хотів же та пан Супрун», де йдеться
про бойовище між козаками та турками під Очаковом, теж спостерігається невірне
написання слова дунай:


 


                                               Над річкою над Дунаєм


                                      Короговка
в’ється,


                                               Ой,
там-то наш та пан Супрун


                                               З
татарами б’ється
 12.


 


Таким чином читач залишається дезорієнтованим
друкованим текстом, адже описувані події розгортаються, власне, не на річці
Дунай, а над Дніпрово-Бузьким лиманом – місцем злиття Дніпра і Південного Бугу
при впадінні їх у Чорне море. Тому під словом дунай необхідно розуміти саме широкий річковий розлив і,
відповідно, писати його з малої букви. До того ж топоніми, що мають за основу
згаданий термін, поширені не лише від Прикарпаття до Слобожанщини, але й на
теренах Польщі та Словаччини.


Незнання сучасниками давніх термінів призводять до
спрощеного й вульгаризованого тлумачення топоніміки. Подібне явище характерне
не лише для України, а й для історичних територій Сумського та Острогозького
слобідських козацьких полків, що нині перебувають у складі Російської
Федерації. Це, наприклад, стосується колишнього сотенного містечка Піна 13
та однойменної річки – лівої притоки Псла. Піна, як гідронім, безумовно, має
литовське (балтське) походження (від лит. 
pina, латв. pine – плетена смуга, сплетений, але не зв’язаний
вінок, гірлянда, стрічка). «Релікт» доби литовської колонізації, подібна назва
відповідає суті справи і могла бути надана литовцями відомій нині річці Піні
через її звивисте русло та сплетіння чисельних невеличких приток, котрі вона
приймає, плинучи низовинною болотистою місцевістю. Натомість, сучасні російські
краєзнавці Курської та Білгородської областей дослівно розуміють цю назву і
пояснюють його походження від піни-шумовиння, що утворюється на поверхні річки
Піни внаслідок проходження крейдяних порід.


Окреме місце в житті людини епохи бароко займали символи, котрі
оточували її скрізь: у храмах, на шляхетних геральдичних емблемах і клейнодах
цехових організацій, у друкованих виданнях тощо. Крім того, українськими та
московськими митцями поруч із символічними зображеннями для оздоблення своїх
виробів (ювелірних прикрас, графіки, іконопису тощо), як наслідування грецьких
і європейських майстрів, широко використовувалася монограма. А тому, цілком
логічним, стало розміщення у пропонованому словнику – в якості додатків
тлумачення – деяких найбільш поширених монограм та символічних зображень. Крім
того, подаються форми з
аписів днів тижня у відповідності до документів латиницею; наведено порівняльну таблицю співвідношення
військових чинів Російської імперії та козацьких урядів Слобідської України
станом на 1734 та 1765 рр.


Вище вже йшлося про особливості лексики носіїв-українців, а саме за
часів козаччини, у 2-й пол. XVII – XVIII ст., та історико-географічні
особливості Гетьманщини й Слобідської України. Що ж стосується Слобожанщини, то
сучасний історик В.Л. Маслійчук влучно назвав її «провінцією на перехресті
культур» 14. Дійсно, у процесі залюднення колишнього Дикого
поля та утворення слобідських козацьких полків на цих землях осаджувалися
переселенці з різноманітних українських регіонів колишньої Речі Посполитої (аж
до Галичини включно), що звичайно не могло не вплинути на формування
слобідської говірки, її лексичного складу. Крім того, людність Наддніпрянщини,
так само і Слобідської України, котра де-юре входила до складу Московського
царства (Російської імперії) і складалася зі своєрідних автономій-полків,
перебуваючи між Гетьманщиною та Московщиною, активно запозичували лексику
сусідів: західноєвропейських і балтських народів, поляків, росіян і
тюркомовного мусульманського півдня, скажімо, Османської імперії та Кримського
ханату. Це пояснюється не лише фактором живого спілкування, а й доволі жвавим
листуванням і вимогами тогочасного документообігу. Тісні контакти відбувалися
не лише за рахунок торговельних зв’язків, але й під час перманентних військових
конфліктів 2-ї пол.
XVIIXVIII ст. Звичайно, що через ряд зрозумілих
причин, російський вплив найбільше відчувався у Слобожанщині, польський – у
Правобережній Україні і т. ін. Таким чином, з етимологічної точки зору
слова іншомовного походження займають особливе місце у даному словнику,
нараховуючи запозичення із 7
6 мов, діалектів і говірок.
Через зрозумілу складність у автентичному написанні, слова тюркського та
арабського походження наведені автором у латинській транслітерації.


Взагалі, питання щодо
шляхів проникнення іншомовних слів в українську мову виявляються досить
складними і малодослідженими. Запозичення з латинської і західноєвропейських
мов, зафіксовані в пам’ятках XVІІ-XVIII ст., могли потрапляти до
української мови як через посередництво мови польської, так і напряму, з огляду
на високий рівень освіти в Україні і на широке безпосереднє знайомство
тогочасних українських учених і культурних діячів із грецькою і латинською
писемністю. Пізніше, у
XVIII ст., багато запозичень
із західноєвропейських мов здійснювалося вже через російську мову. Особливо це
стосувалося військової термінології – через поступову інкорпорацію українських
формувань до імперських збройних сил, котрі зазнали відчутної вестернізації.
Таким чином, у даному словнику, крім
тлумачення тогочасної термінології, зокрема військової, незрозумілі нашому
сучасникові слова розглядаються і під кутом етимології, тобто істинного,
первинного значення того чи іншого слова.


Дослідника історичних текстів зазвичай приємно
вражає багатство словникового запасу та зворотів живої української мови епохи
бароко. До того ж наші предки мали наснагу вдало адаптувати у повсякденне життя
і спілкування слова іншомовного походження, значну частину тих
термінів-запозичень ми сьогодні сприймаємо як слова-автохтони.


І натомість, що доброго – у сенсі виразності,
природності й краси повсякденного мовлення – можемо сказати про наші часи?
Особливо на фоні надмірних англомовних запозичень, що відбуваються як певна
данина моді, надто заповзято й широко використовуються нині і в діловому
мовленні, і технічній сфері, і в побуті. З огляду на зачасти кострубате та
невластиве українському словотворенню й фонетиці звучання, такі запозичення
«ріжуть» слух, обтяжують мову й свідомість.


Але ж не завжди нові реалії, предмети та
поняття, що з’являються у житті людства, потребують неодмінного іншомовного
запозичення та ще й з повним фонетичним відтворенням. Свого часу українське
суспільство (у т.ч. й емігрантські громади) довело свою спроможність генерувати
власну термінологію, як відповідь на сучасні вимоги часу. Насправді, цілком
логічно, що нині все частіш виникає питання стосовно повернення до океану живої
української лексики застарілих і рідковживаних слів, а також звернення до
традицій власного успішного досвіду словотворення.


Сподіваюся, що дана робота через пізнання історичних слів, військових,
побутових та релігійних термінів, запозичених мовних одиниць
XVІІ-XVIII ст. дозволить
більш повно досліджувати сторінки минулого України, Росії та європейських
держав, а також стане принагідною не лише учнівській молоді, а й фаховим
краєзнавцям, історикам і філологам.

Thanks: AppS, Оленка2

Share

3

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

Oleg Kornienko
а яка ціна книги в гривнях на сьогодні?

Share

4 ( 26-06-2014 22:04:43 змінене Oleg Kornienko )

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

В магазині "Книголюб" (котрий власне фінансував друк) - 49 грн. 90 коп.
Обкладинка тверда ламінована. Ілюстрації, правда, чорно-білі.

Share

5

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

Книгу придбав, можу сказати, що її варто мати всім, хто цікавиться родоводами, навіть, якщо рід не пов'язаний з Лівобережжям.

Share

6

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

Хотела бы приобрести эту книгу. Как это сделать? Высылает ли магазин наложенным платежом?

Share

7

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

Напишите автору темы на е-мейл в конце первого сообщения.

Share

8

Re: Лексикон доби козаччини XVII-XVIII ст"

AppS пише:

Напишите автору темы на е-мейл в конце первого сообщения.

   Спасибо, не заметила.

Share