1 ( 25-06-2014 22:25:59 змінене borisovichi )

Тема: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

*  *  *  *  * 

.     …При роботі над цим дослідженням, виникає питання, чому саме Диканька привабила Василя Леонтійовича Кочубея ?  Щоб відповісти на нього потрібно повернутися до історії роду Жученків. Відомо, що синів Федір Жученко не мав, мав лише дві доньки. Старша Параска вийшла заміж за внука Якова Остряниці Івана Івановича Іскру – відомого пізніше Полтавського полковника. Молодшу Любов віддали за майбутнього генерального суддю Запорізького війська Василя Леонтійовича Кочубея. //

       Тому свої володіння у Жуках і в Диканці Федір Жученко заповів Кочубеям та Іскрі. Це підтверджує документ з Диканського архіву Кочубеїв, де говориться :  " Запись от пана отця /Хведора Жученка своему зятеві Кочубею/ на дворь Полтавский и на грунта диканские, року 1680". Не дивно тепер, чому саме Диканька була облюбована В.Л.Кочубеєм.
       Перві земельні пожалування він одержав тут і від гетьмана Самойловича. Згадку про це ми знаходимо в матеріалах Диканського архіву Кочубеїв. Маємо на увазі "Фундуш" /гетьмана Самойловича/ старшому канцеляристові В.Л.Кочубею/ на заняття гребль на Жуковой долине под Диканкою, року 1681". Але Кочубей не зупинився на цьому, а почав скуповувати Диканські землі. Про це говорить цілий ряд "купчих записів". Наприклад " / Купчий / запис /В.Л.Кочубееві/ на хату ринковую в Диканце от Юска Кунашевого з"ятя /обивателя Диканского/ , року 1681 і інші…

Я бы не говорил столь категорично только о двух дочерях Жученка. Известно, что кроме Василия и Федора Кочубеев, у Федора Жученка был еще один внук – Иван Залесский, соответственно от еще одной дочери…

Кроме этого есть мнение что известный гетман Петрик (Петро Иваненко Сулима) тоже внук Жученка от четвертой дочки (другая версия – женат на внучке)

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
Thanks: Т.В.2

Share

2 ( 26-06-2014 21:42:00 змінене borisovichi )

Re: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

*  *  *  *  *  *  * 

.       На жаль, так і залишилось невідомим, що саме було засвоено Кочубеями через займанщину, але, мабуть, чимало, бо в ті часи кожен займав землі відповідно до своєї економічної спроможності і чину.
       Другим способом земельної концентрації було урядове надання, що звичайно покривало і перше, бо козацька старшина старалася завжди юридично оформити свое фактичне маєткове становище. Після доносу Мазепа забрав у Кочубеїв гетьманські і царські універсали на землю, по виявленню зради Мазепи всі попередні надбання Кочубеїв були їм повернуті і надані нові. "Потверження Петра I-го Любі Кочубееві з синами на маєтки чоловіка й батька, 1710р."
       Третім способом земельної концентрації були посаги й спадок по родичах. Як ми вже говорили, генеральний писар, а потім суддя В.Л.Кочубей був одружений на доньці Полтавського полковника Ф.І.Жученка, таким є "Віковий запис Хведора Жученка на Орельский грунт, званий Кіповським, своєму зятеві Василю Л.Кочубею, 1683р." Також "Тесътаментъ Федора Жученка розпорежаючей добра его конечное розпорежение вручаючи зятю своєму пану Василю Кочубею судии генеральному. Року 1707." По цьому тестаменту Кочубей одержав – грунти під Полтавою за Ворсклою, земельні володіння в Диканці та ін.

     З другою донькою Жученка – Парасковією був одружений полтавський полковник Іван Іскра, що розділив з Кочубеем його сумну долю. Лишившись вдовами Л.Ф.Кочубей та П.Ф.Іскра жили дружно, але Іскриха померла раніше і лишила своїй сестрі весь свій маєток, а саме: х.Трибівський з греблею на Ворсклі, при ньому слобідку, звану Іскрівкою, ліс на Коломаці, грунти по Орчику, сіножаті при Тагамлику. І все це було підтверджено царським універсалом "Универсалъ на позосталие по небожчику Іскре і паньи его маетности і кгрунта куплених также за борг Герциковский, на некоторий  кгрунта паной Василевой Кочубеіной, року 1716".

Под "Киповским" (Кибовским) грунтом на Орели, вероятно, следует понимать "…сечь и степь, состоящие на Орели, купленные Федором Жученко у Полтавского обывателя Алексея Кибенка (Кибы) в 1671 году.

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
Thanks: Т.В.1

Share

3 ( 26-06-2014 21:45:41 змінене borisovichi )

Re: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

.  *  *  *  *  *  *  * 

.       Четвертим способом привласнення Кочубеями земель були різні штучні, більш-менш шахрайські заходи, звичайні для доби нагромадження капіталів. Відомо, що козацька старшина часто змушувала бідняків продавати їй за безцінь свої грунти. Прямих доказів про це, певна річ, у Диканьскому архіві немає / бо хто ж буде свідчити проти самого себе ? /. Але й тут не без винятку. Є документ, в якому Агафія Степаниха свідчить, що за борг у 5 крб. 50 коп. , вона уступає на користь кредитора " находячуюся поля мого нивку внутри земли его високородия " Павла Кочубея.
       Близько до зазначеного стоять і так звані " упадочні обліки". Це – векселі, що забеспечувалися дачою в користування кредитора заставного майна " закладу " "Упадовий облік казенного селянина Мелешка Войнова В.П.Кочубею на 30 крб., під заклад свого лісу в уроч. Победрина Балка, біля Диканьки, року 1794. "А за должение вместо процентов ему воспользоваться остайотся прибилью с одной земли". Або " оным меном до выплати тех денег пользоваться, как собственным своим."
       Вдавалися до цього заходу і Кочубеї, при чому призначався, або річний термін для викупу закладу /ежели я таковых денег в год не уплачу, то остается вечно во владение его светлости Кочубея"/., або й ніякого /"покудова взятые мною деньги внесены не будут"/.
       Рідко, правда, траплялося, що кредит давався короткотерміновий – на 2 - 2,5 місяці : тоді, замість користування закладом, кредитор брав указний чи інший процент але він був тим певніший, що за такий короткий час боржник, напевно, не знайде чим розплатитися, й заклад залишиться назавжди за кредитором.
       В реестрах Кочубеївських архівів згадується блисько 50 упадочних обліків, що стосуються самої Диканьки з Брусією.
       Кочубей грабував і відкрито. Свідченням цього є п'ятий і останій спосіб – вільна купівля. Цей спосіб дуже широко практикувався Кочубеями у 17 - 18, 19 ст. Рідко враз прикупалася велика площа й на значну суму, звичайно ж це були невеличкі дільниці – чи то орного поля, чи лугу, чи лісу і вартістю від кількох копійок до кількох крб. Дільниці ці були селянські, а часто і козацькі, що заходили смугами в панські лани, або лежали узбіч них.

       Про багатоскладовість /концентрацію диканського маетку/ свідчить таблиця:
            1. Заімок – велика площа по Ворсклі , Коломаку, Говтві, Тагамлику, Орчику  —  кількість невідома.
            2. Урядових надань  —  одне.
            3. Купівель              —  85.
            4. Замін                   —  56.
            5. Закладів              —  47.
                   Разом                  199 /без заімок/.

       Наприкінці XVIIIст. Кочубеї були власниками не тільки Диканьки , а й багатьох навколишніх сіл. Це такі :
село Брусія , поруч Диканьки на Ворсклі. /тепер входить в радгосп "Стасівський". Слобідка Макухівка. була куплена П.В.Кочубеем в її осадчого Василя Макухина за борг у 300 крб., Балясне. і навколишні хутори, также х.Попівка, х.Лизогубівка , с.Надежду, слободу Новопавлівку., Чутівку та Іскрівку, х.Колонтаївку в Ровенській дачі та багато сіл в Херсонській губ. Загрядівка , що була центром Новоросійських маетків Кочубея…

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
Thanks: Т.В.1

Share

4

Re: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. – Ф. Х. – Спр. 17465 : Клепацький Павло. Нариси з історії Диканського маєтку Кочубеїв від половини XVII до половини ХІХ ст. (переважно 1786– 1835 рр.) : дисертація на ступінь доктора української історії. 1928 р.


82

.     За феодальним звичаєм, до панського двору належала й церква, що її документи іменують "придворной". За таку правила в Дикан‘ці свято-Павлівська мурована церква, збудована наспіх синами полтавського підкоморія Павла В.Кочубея; ще не пройшло й півроку з дня його смерти ( † 22/VI - 1786р. док. Ч.1730.), а вже в видатковій відомості записано: "выплачено полтавским конмесарам Федору Морозенку за покрытье придворной каменной церкви листовым железом 130 руб." док. Ч.1761. Через кільканадцять літ (1803) уподовж цієї церкви вже зробилася розколина, яку мусів залагоджувати архітект Таманте, перетягнувши корпус церкви чотирма болтами та перекинувши верх від західних дверей, док. Ч.1882. Проте, видко, й це не помогло, бо в лютім 1824 року Павлівська церква вже "оказалась неспособной к священнослужению и по неимению притча при ней в наличии прихожане той Павловской церкви в числе 613 душ мужеска пола, равно и все имещество причислены к одноприходной Николаевской церкви, док. Ч.430. Павлівська церква була десь у парку, в гаю, що називався Павлівським, док. Ч.1873. ; з її рештків змуровано Миколаївську дзвоницю, док. Ч.430.

83

.     Павлівська церква була пархвіяльною, запевне, для панськох челяди, що таким чином вилучалася від інших мешканців Диканьки в особливу церковну громаду, разом зі своїм паном. Чи була вона парахвіяльною і для всіх панських кріпаків, цього не можемо сказати, бо не знаємо географичного розташовання по Диканці козацького й кріпацького населення. Як би це можна було ствердити, тоді б ми мали в Павлівській церкві таку установу, що її призначенням було виховувати в ім‘я Євангелії підданих у чеснотах, потрібних для їх господаря. В кожному разі для двірської челяди ми це можемо стверджувати (бо чомусь же вона називалася двірською?).

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -

Share

5

Re: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

Про лагідне покріпачення звільненої Хмельниччиною людності


…В наших матеріялах є якраз відповідний документ, а саме: "Універсал гетьмана Самойловича військовому канцеляристові В.Л.Кочубеєві про укріплення греблі, під Диканькою засипанної", з року 1682 (Ч. 1517). В цьому універсалі гетьман-попович звертається до диканьских мешканців, "абисте греблю, коштом власним Василька Кочубея, канцеляриста нашего войскового, под селом вашим засипаную, постаралися гноями укріпити, жеби могла бути безпечна од поводя". Наказ цей не категоричний, а в формі ласкавого спонукання і навіть переконування в користі рекомендованого заходу й для мешканців, не лише самого землевласника. "А недаремная то ваша будет праця, поневаж для ваших статков можете мати з того ставу пожиточную воду". Заохочуючи до зміцнення греблі, гетьман заодно вже прохає диканців "не відмовитися теж і дерево вивезти, якое он за Ворсклом випущеное мати может". Все це, мовляв, "для ласки нашой, которую вам засилаючи, зичим доброго здоровя". Так уряд козацької старшини, позолочуючи пилюлю своєю ласкою, затягав у ярмо до членів своєї кляси посполиту й непосполиту людність.



№1517.,
1682 г. 13 Марта.
Универсал Гетмана Ивана Самойловича, данный атаману Диканскому на право владения канцеляристом Василием Кочубеем греблею, под селом находящеюся Диканкою.

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
Thanks: Т.В., az.19632

Share

6

Re: Диканька - одна невідома розвідка та забутий рукопис…

Куркулясті кріпаки


Декотрі з кріпаків (куркулясті *) мали свої ліски й гаї, а ще частіше - пасіки по левадах - "бджоли".
_________
*) Оскільки ще й тепер були в маєтку куркулясті кріпаки, свідчить той факт, що 1802 року диканський підданец Демид Задорожній продав панові 65 дес. власної землі, лишивши при тім для свого вжитку ще її "довольно в других местах" (ч.ч. 521, 1861).



№521,
1802 г. 17 Мая.
Купчая запись крестьянина Демида Задорожнаго, выданная графу Виктору Павловичу Кочубею, на купленную им землю, находящуюся в Диканской волости.


№ <1861>
1802 г. Мая 24 дня.
Письмо Месона к Графу В. П. Кочубею с донесением, что люди недовольны нововедением его по имению, при чем не пращается им непослушание и прочие их проступки, но, по мнению его, принятыя им меры приведут к лучшему. Кроме того из числа их более 100 человек / выписка прилагается / живут вне имения не отбывая ни каких повинностей что служит к отягощению и обществу и Економии; и что по получении обещанных ему овец и скота он займется скотоводством.


У 1800 р. с. Сідакова Балка (пізніше Сідаківка) купив граф В. П. Кочубей у дворянки Марії Барабашевої (Барабаш) та прапорщика Федора Псьола. Із часом поселення стало центром Баляснівської економії Кочубеїв. Через два роки вона була розширена за рахунок 20 десятин землі, придбаної в диканського протопопа Матушевича, та 65 десятин, куплених у Демида Задорожнього…

– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
ХЛѢБЪСОЛЬѢШЬ ДАПРАВДУРѢЖЬ
– – – – – – – – – – – – – – – – – – -
Thanks: Т.В., az.19632

Share